1. Дисфункціональні стани суглоба




Скачати 169.78 Kb.
Дата конвертації19.04.2016
Розмір169.78 Kb.
Етіологія, патогенез, клініка та лікування стійких функціональних зміщень нижньої щелепи. Питання адаптації до зубних протезів. Вплив протезів на тканини порожнини рота.

Захворювання скронево-нижньощелепного суглоба в клініці ортопедич­ної стоматології спостерігається досить часто у вигляді хронічних процесів і посідають особливе місце у плані діагностики та лікування через різноманітну, складну клінічну картину.


Скронево-нижньощелепний суглоб уражається ізольовано або одночасно з іншими з'єднаннями специфічними та неспецифічними інфекційними захво­рюваннями (туберкульоз, сифіліс, ревматизм, порушення обміну речовин, ен­докринні порушення, інтоксикації, що спричиняють поліартрити). Причина­ми ізольованих захворювань звичайно є травми, запальні процеси у прилеглих тканинах скронево-нижньощелепного суглоба.
Особливе місце у порушенні роботи скронево-нижньощелепного суглоба належить підвищенню тонусу жувальних м'язів та порушенню їх функції. Не можна не враховувати у патогенезі захворювань скронево-нижньощелепного суглоба і роль порушень оклюзійних взаємовідношень.
Правильному діагностичному процесу стає на заваді відсутність єдиної класифікації захворювань суглоба. Дані літератури та клінічні спостереження свідчать, що в етіології і патогенезі захворювань скронево-нижньощелепного суглоба мають значення вищеназвані причини. Необхідно підкреслити взає-мообумовленість усіх цих етіологічних моментів.
У1996 р. Ю. А.Петросов запропонував робочу класифікацію, згідно з якою функціональні порушення та захворювання скронево-нижньощелепного суг­лоба поділяють на 5 груп.
1. Дисфункціональні стани суглоба:
—нейром'язовий дисфункціональний синдром;
—оклюзійно-артикуляційний синдром;
—звичні вивихи в суглобі.
2. Артрити:
—гострі інфекційні (специфічні, неспецифічні);
—гострі травматичні;
—хронічні ревматичні, ревматоїдні та інфекційно-алергійні.
3. Артрози:
—післяінфекційні (неоартрози);
—післятравматичні (деформівні) остеоартрози;
—міогенні остеоартрози;

Захворювання скронево-нижньощелепного суглоба


—обмінні артрози;
—анкілози (фіброзні та кісткові).

4. Поєднані форми.


5. Новоутворення (доброякісні і злоякісні) та диспластичні пухлиноподібні

процеси.
БОЛЬОВИЙ СИНДРОМ У РАЗІ ДИСФУНКЦІЇ СКРОНЕВО-НИЖНЬОЩЕЛЕПНОГО СУГЛОБА


Про тісний зв'язок захворювань скронево-нижньощелепного суглоба з по­рушеннями в зубо-щелепній системі писали багато авторів. Виникнення дис-функціональних станів скронево-нижньощелепного суглоба на тлі порушень нейром'язового комплексу звичайно пов'язують з різними причинами: психо­генним чинником, чинниками механічного перевантаження м'язів, професією, функціональними та органічними змінами в різних відділах центральної і пе­риферійної нервової системи, оклюзійними порушеннями, помилками під час ортопедичного лікування тощо.
Описані суглобові симптоми у поєднанні з парестезіями ротової порожни­ни. Ці симптоми відомі під назвою "синдром Костена", який включає в себе: біль, хрусткіт, шум та клацання у суглобі, біль у вусі й завушній ділянці, голов­ний біль, запаморочення, закладеність і шум у вухах, сухість у ротовій порож­нині, печію у горлі, носі та язиці, посмикування і тризм жувальних м'язів. Опи­саний Костеном у 1936 р. симптомокомплекс не спостерігається у клініці у хво­рих із захворюваннями скронево-нижньощелепного суглоба, а лише окремі сиптоми. Костен вважав, що виникнення симптомокомплексу пов'язано зі зни­женням міжкоміркової висоти, тому під час діагностики даних захворювань не потрібно використовувати термін "синдром Костена". Адже синдром — це ком­плекс симптомів, які постійно спостерігаються у разі певного захворювання. Якщо уражений скронево-нижньощелепний суглоб, симптоми непостійні і рідко спостерігаються усі разом.
Причину розвитку дисфункції у більшості випадків вдається виявити під час збирання анамнезу захворювання. Звичайно вона виявляється у вигляді різних симптомів: болю у м'язах, шуму у вухах, глосалгії, глосодинії тощо. Але порушення функції нейром'язового комплексу дуже рідко розвивається ізоль­овано. Часто вони поєднуються з порушеннями оклюзійних взаємовідношень, а також елементів суглоба, які характерні для прикусу, що знижується, або ди­стального зсуву нижньої щелепи.
Важливе місце у виникненні больового синдрому належать парафункціям жувальних м'язів та язика, до яких відносять бруксизм, що спостерігається у 21% молодих та у 6% людей похилого віку.
Від ступеня порушень функції скронево-нижньощелепного суглоба та при­чин, що їх зумовили, залежить обсяг спеціальної стоматологічної допомоги.
АРТРИТИ, АРТРОЗИ. ЕТІОЛОГІЯ, ПАТОГЕНЕЗ, КЛІНІКА
Артрит — це запальний або дистрофічний процес скронево-нижньощелеп­ного суглоба. За даними Н.А.Рабухіної(1974), майже 96% випадків захворю­вань з цим діагнозом є функціональним нервово-м'язовим порушенням або дегенеративним ураженням. За наявності у хворих будь-яких больових відчуттів у скронево-нижньощелепному суглобі необгрунтовано ставлять діаг­ноз "артрит". Істинні артрити спостерігаються досить рідко і можуть бути зу­мовлені такими причинами: поширенням на суглоб запальних процесів із при­леглих тканин, остеомієлітом, флегмонами, паротитом, травмами суглоба, ди­тячими інфекціями.
Правильну діагностику утруднює і малоінформативність рентгено-дослідження скронево-нижньощелепного суглоба.
Артроз — це дегенеративний процес у скронево-нижньощелепному суг­лобі. Спостерігаються артрози та деформівні артрози значно частіше, ніж арт­рити. До появи артрозу звичайно призводять постійна хронічна травма у разі аномалій прикусу, порушення оклюзійних взаємовідношень, помилки під час ортопедичного лікування, гіпертонус жувальних м'язів, гормональні зміни.
Дегенеративні процеси, що відбуваються у скронево-нижньощелепному суглобі, Д.Г.Рохлін розглядав як незапальні за своєю природою явища перед­часного старіння. Тому дегенеративні процеси розвиваються тоді, коли пору­шується зовсім незначно рівновага між навантаженням, яке припадає на суг­лоб, та фізіологічною витривалістю його тканин.
Грунтуючись на вищесказаному, можна виділити два основних причин­них моменти. Перший - навантаження припадає на змінені хрящові тканини суглоба або за умови їх нормального стану збільшується навантаження на них, другий — це поєднання обох чинників.
Механізм виникнення артрозу: кісткова тканина пристосовується до пе­ревантажень шляхом збільшення площі суглобових поверхонь за рахунок утворення крайових кісткових розростань або шляхом ущільнення нормаль­них пластинок, тобто субхондрального склерозу.
Принципове лікування захворювань скронево-нижньощелепного суглоба, крім пухлин, можно уявити у вигляді трьохетапної схеми (схема 4 Н.О.Хватова, 1928).
ВИВИХ ТА ПІДВИВИХ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ
У клініці виділяють вивих та неповний вивих нижньої щелепи. Вивих - це стійке зміщення суглобової головки за межі ЇЇ фізіологічної рухомості. Повний вивих - це відсутність контакту суглобових поверхонь. У разі неповного виви­ху (підвивих) зберігається частковий контакт суглобових поверхонь, але у невідповідних місцях, суглобова головка розташовується біля вершини або дещо заходить за вершину суглобового горбка. До причин, що зумовлюють вивихи нижньої щелепи, необхідно віднести інфекційні та неінфекційні захворювання (ревматизм, туберкульоз, отит, скарлатина тощо), а також травми щелепно-лицевої ділянки, артрози, аномалії розвитку зубо-щелепної системи, дформації прикусу.
Вивихи бувають вроджені, травматичні, звичні, хронічні та патологічні.
Безпосередніми причинами, з якими хворі пов'язують початок захворю­вання, є травма, широке відкривання рота під час сміху, позіхання або під час видалення зубів; причиною може бути також проведення ларингоскопії. Голов­ною патологічною ланкою у виникненні вивихів є порушення функції жуваль­них м'язів, яке призводить до дискоординації м'язових скорочень, що є однією з головних причин ненормальних екскурсій головки нижньої щелепи.
Провідним симптомом у разі вивихів нижньої щелепи є клацання у суг­лобі під час відкривання та закривання рота. Іншим важливим симптомом є біль, який посилюється під час вживання їжі.
Залежно від часу, що пройшов з моменту травми, вивихи поділяють на гострі та застарілі. Вивихи та підвивихи нижньої щелепи ще можуть бути од­нобічними та двобічними.
Клінічно вивих проявляється напіввідкритим ротом, зміщенням нижньої щелепи вперед та вниз, напруженістю жувальних м'язів і больовими відчуття­ми в ділянці вуха. У разі підвивихів відкривання рота вільне, але воно супро­воджується клацанням у суглобі та болючістю.
Діагностика вивихів і підвивихів проводиться за допомогою пальпації суг­лоба, вивчення його рухів та дослідження суглоба рентгенологічно в бічній проекції за умови максимально відкритого рота. За наявності звичного вивиху головка нижньої щелепи розміщується спереду суглобового горбка, втрачаю­чи з ним контакт. За наявності звичних підвивихів вона знаходиться дещо спе­реду від вершини суглобового горбка, але контакт з його переднім скатом збер­ігається. Розміщення головки в суглобовій ямці під час широкого відкривання рота є також характерною ознакою хронічних артритів та артрозів.
Надання невідкладної допомоги у разі вивихів полягає в наступному. У важких випадках необхідно провести знеболення за Берше-Дубовим або інфільтраційну анестезію. Хворого необхідно посадити на низький стілець або стоматологічне крісло в залежності від умов управлення, щоб голова міцно упиралася у стіну або спинку крісла, а нижня щелепа знаходилась на рівні ліктьового суглоба опущеної руки лікаря. Лікар стає спереду хворого і вводить великі пальці обох рук, які обгорнені щільними шарами марлі або рушником, на жувальні зуби нижньої щелепи справа та зліва, за відсутності зубів - на коміркову частину. Вільні пальці охоплюють тіло нижньої щелепи знизу. Дуже важливим моментом є поступове, без різких рухів відтягування нижньої щеле­пи донизу з одночасним поворотом підборіддя догори, що призводить до зміщен­ня головок нижньої щелепи нижче суглобових горбків. Досягнуте при цьому розтягнення зв'язок суглоба дозволяє легким поштовхом назад поставити го­ловки щелепи на місце в суглобові ямки. У момент ковзання чути характерне клацання з наступним рефлекторним стисканням щелеп. Під час поштовху дозаду необхідно дуже швидко забрати великі пальці з поверхні жувальних зубів з метою запобігання їх прикушуванню.
Після управлення вивиху необхідно здійснити іммобілізацію нижньої ще­лепи пращоподібною пов'язкою, стандартною пластмасовою пращою або міжщелепним лігатурним зв'язуванням на 12-14 днів. За наявності у хворих звичних вивихів рекомендуються ортопедичні методи лікування.
Захворювання скронево-нижньощелепного суглоба
МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СКРОНЕВО-НИЖНЬОЩЕЛЕПНОГО СУГЛОБА
Методи ортопедичного лікування захворювань скронево-нижньощелепно­го суглоба передбачають проведення заходів, спрямованих на відновлення міжкоміркової висоти, нормалізацію положення нижньої щелепи, усунення деформацій оклюзійних поверхонь зубних рядів та передчасних оклюзійних контактів, відновлення часткової і повної втрати зубів зубними протезами, а в разі необхідності — застосування міогімнастики та фізіотерапії.
Нижче ми розглянемо особливості надання ортопедичної допомоги у разі захворювань скронево-нижньощелепного суглоба.
До особливостей надання ортопедичної допомоги хворим з парафункція-ми жувальних м'язів відносять: 1) зняття болю у жувальних м'язах та норма­лізацію функції скронево-нижньощелепного суглоба; 2) усунення оклюзійних порушень; 3) профілактику подальшого стирання зубів; 4) раннє протезуван­ня за наявності дефектів зубних рядів у будь-якому віці; 5) розширення пока­зань до шинування зубів у разі появи перших ознак первинного травматичного синдрому.
Першим етапом надання ортопедичної допомоги у разі парафункцій жу­вальних м'язів є виготовлення оклюзійних кап на зубний ряд нижньої щелепи із швидкотвердіючої пластмаси. Для цього знімають повні анатомічні відбитки альгінатними масами і за ними виготовляють гіпсові моделі із супергіпсу. Для визначення шляху введення та виведення капи моделі вивчають у паралело-метрі. Підготовлену модель гіпсують в артикулятор. Підвищення висоти при­кусу на капі не повинно перебільшувати 2-3 мм. Оклюзійну капу моделюють із воску, а оклюзійну поверхню допоміжної моделі змазують ізоляційним ма­теріалом "Ізокол-69". Приготовлене пластмасове тісто "Редонт-02" вміщують на модель, змикають артикулятор і проводять бічні рухи нижньої щелепи. Над­лишки пластмаси по межі капи зрізають. Після самополімеризації капу оброб­ляють та полірують. Після того її приміряють і фіксують на зубах нижньої ще­лепи. Корекцію та контроль проводять на другий день. У подальшому огляди проводять 1 раз на тиждень.
Хворі зазначають, що через 5-7 днів користування капою біль у жуваль­них м'язах зменшується, а через 3-4 тиж значно зменшуються парафункції. Поліпшення м'язової діяльності настає через 3-4 міс користування капою.
Надання ортопедичної допомоги у разі порушення оклюзійних співвідно­шень зводиться до пришліфовки попередніх контактів та створення ковзкої оклюзії.
Ортопедичне лікування незнімними контрукціями зубних протезів у хво­рих з парафункціями жувальних м'язів необхідно проводити якнай­швидше, після втрати навіть одного моляра. Перевагу слід надавати суцільно-литим конструкціям, це дозволяє проводити корекцію оклюзії на протезах.
Необхідно відмовитися від використання зольних сплавів, оскільки вони знач­но м'якші, тому швидше буде відбуватися перфорація коронок.
Необхідно розширити показання до шинування зубів у разі появи перших ознак захворювання тканин пародонта.
У разі застосування знімних протезів необхідно використовувати тільки пластмасові зуби, оскільки стирання пластмасових зубів компенсує дію незвич­них та неприродних сил, що, в свою чергу, знімає неадекватне навантаження на коміркову частину та комірковий відросток. Протипоказано використову­вати у знімних конструкціях зубних протезів фарфорові зуби, що буде приско­рювати атрофію коміркових частин та відростків.
Хворим з парафункціями жувальних м'язів рекомендують використову­вати сухе тепло. За наявності стійкого болю застосовують іонофорез 5% розчи­ну саліцилату натрію у ділянку скронево-нижньощелепного суглоба, діади-намічні та флюктурувальні струми.
За погодженням з невропатологом та психіатром таким хворим можна при­значати малі транквілізатори.
Ортопедичні заходи щодо лікування у разі вивихів та підвивихів нижньої щелепи полягають у вправленні вивиху та створенні перешкод для широкого відкривання рота. Цього досягають за допомогою використання різних знімних і незнімних апаратів. До знімних апаратів належать апарати Шредера, Поме­ранцевої-У рбанської, Ядрової. Для них характерним є те, що вони складають­ся з фіксувальної піднебінної пластинки або капи та пелота, який упирається у гілку щелепи і перешкоджає широкому відкриванню рота (мал. 224).

Мал. 224. Знімні апарати для лікування у разі вивихів та підвивихів скронево-нижньо­щелепного суглоба: а — за Шредером; б — за Померанцевою-Урбанською; в — за Ядровою


Захворювання скронево-нижньощелепного суглоба
Недоліком цих апаратів є те, що вони ушкоджують слизову оболонку ро­тової порожнини з утворенням декубітальних виразок, а це спричинює пос­тійний біль.
З незнімних апаратів найефективнішим є апарат Ю.А.Петросова (мал. 225), що являє собою незнімну обмежувальну шину. Шина складається з фіксу-вальної частини та обмежувача відкривання рота. Фіксувальна частина являє собою блок коронок, які покривають непротезовані зуби. До нижньої коронки припаюють вісь, на яку шплінтують кінець двоплечого шарніра.
Для того щоб шплінт не уражав слизову оболонку ротової порожнини, його покривають швидкотвердіючою пластмасою. На верхньому блоці коронок роз­міщують обмежувальне кільце, яке знаходиться на відстані 5-6 мм від осі. На кінці шарніра є обмежувач, який регулює відкривання рота.
У ротовій порожнині апарат Петросова накладають так. Спочатку за­кріплюють шарнір на вісь і за умови відкритого рота визначають місце, де буде розміщено обмежувач. Відстань між центральними різцями повинна складати 22-23 мм. Потім шарнір знімають і за позначкою надягають на нього обмежу­вач. Надлишок шарніра спилюють, а обмежувач запаюють. Потім уже в ротовій порожнині шарнір установлюють на вісь, шплінтують, покриваючи шплінт са-мотвердіючою пластмасою. Обмежувач має овальну форму, витягнуту спере­ду дозаду. Це дозволяє запобігти ушкодженню слизової оболонки порожнини рота.
Протипоказаннями до використання апарата Петросова є захворювання тканин пародонта з рухомістю зубів II—III ступеня, а також відсутність зубів-антагоністів.
За відсутності умов для використання апарата Петросова необхідно вико­ристовувати апарат Померанцевої-Урбанської або Ядрової. Апарати не потрібно знімати навіть за нормалізації відкривання рота (а таке поліпшення настає че­рез 3-4 тиж), тому що існує небезпека виникнення рецидиву.

Мал. 225. Незнімний апарат Ю.А.Петросова для лікування у разі вивихів та підвивихів скронево-нижньощелепного суглоба



Мал. 226. Пов'язка-обмежувач відкривання рота
Існує простий, зручний для хворих та неважкий для кожного лікаря метод лігатурної пов'язки-обмежувача, яка накладається на дві пари зубів-анта-гоністів.
Для обмеження рухів нижньої щелепи використовують капронову нитку діаметром 0,4 мм, уводячи її у міжзубний проміжок. З піднебінного або язико­вого боку кінець лігатури обводять навколо шийки одного зуба і виводять че­рез сусідній міжзубний проміжок у присінок ротової порожнини. Потім цей же кінець лігатури проводять нижче або вище від другого кінця нитки й уводять у сусідній міжзубний проміжок біля другого зуба.
З піднебінного боку лігатуру обводять навколо шийки зуба і виводять її кінець через перший міжзубний проміжок так, щоб поперечний відрізок нитки розташовувався між її кінцями й один кінець нитки був довший від іншого. Кінці нитки зв'язують між собою так, щоб вони щільно фіксувалися на корон­ках зубів (мал. 226).
Потім довшим кінцем лігатури так само зв'язують однойменні зуби-анта-гоністи протилежної щелепи, залишаючи між ними проміжок, який забезпе­чить обмеження відкривання рота протягом 6-8 тиж.
Таким чином, ортопедична допомога у разі захворювань скронево-нижньо­щелепного суглоба розглядається як захід щодо профілактики, лікування та реабілітації хворих.
ФІКСАЦІЯ ПОВНИХ ЗНІМНИХ ЗУБНИХ ПРОТЕЗІВ. КОРЕКЦІЯ, ПРОЦЕСИ АДАПТАЦІЇ
Фіксація повних знімних зубних протезів у ротовій порожнині — відпові­дальний клінічний момент. Сама процедура введення повних знімних зубних протезів особливих труднощів у лікаря стоматолога-ортопеда не викликає, але наступні етапи, що з цим пов'язані, вимагають від нього особливої уваги та тер­піння.
Процедура фіксації готових повних знімних зубних протезів починається із детального їх огляду. Огляд протезів починають з виявлення видимих для ока нерівностей та тих, які визначають пальпаторно, і відразу усувають мето­дом зішліфовування. Після уведення протеза в ротову порожнину перевіря­ють, чи не відстає базис від тканин протезного ложа та чи немає балансування, і тільки після цього хворому пропонують зімкнути зуби у положенні централь­ного співвідношення. Стійкість протезів на верхній щелепі перевіряють почер-говим надавлюванням пальцями на передні та бічні зуби. Силу замикального клапана у ділянці м'якого піднебіння перевіряють, відхиляючи різальні краї верхніх зубів у присінковому напрямку, на нижній щелепі таким же чином ви­значають ступінь фіксації базису в дистальних відділах, почергово з правого та лівого боку.
Крім того, фіксацію протеза перевіряє сам хворий, який виконує задані лікарем рухи нижньою щелепою, мімічними м'язами та язиком. Базис протеза не повинен зміщуватися з протезного ложа під час звичайних м'язових скоро­чень. Під час фіксації повних знімних зубних протезів можна помітити зани­ження або завищення міжкоміркової висоти, фіксацію центрального співвідно­шення щелеп у бічній оклюзії, але найчастіше помилки допускаються у разі фіксації центрального співвідношення щелеп, коли хворий висуває нижню щелепу в передню оклюзію. За відсутності змикання у ділянці фронтальних або бічних зубів такі протези необхідно переробити. Визначені попередні кон­такти зубів, зони підвищеного тиску в межах базису протеза, а також місця, де м'язи надмірно перекриваються протезом, ліквідовують шляхом зішліфовуван­ня. Під час фіксації протезів обов'язково перевіряють бічні та передньо-задні рухи; штучні зуби, на яких підвищується прикус, особливо це стосується іклів, необхідно зішліфувати. Проводяться заходи для того, щоб під час рухів збері­гався максимальний контакт між штучними зубами. Фронтальні зуби, якщо вони значно перекривають нижні, підлягають укороченню.
Лікар стоматолог-ортопед після вищеописаних маніпуляцій повинен дати рекомендації хворому щодо користування протезами у перші дні. Особливо це необхідно зробити, якщо повні знімні протези хворому виготовляють упер­ше. Отож необхідно наголосити на тому, що протез є стороннім тілом у ро­товій порожнині і його необхідно так і сприймати. Часто буває, що після фіксації протезів у хворого виникають головний біль, нудота, позиви до блю-вання тощо. У такому разі йому рекомендують вивести протези з ротової по­рожнини. Важливим моментом під час користування протезами є перша доба. Хворого просять, якщо можливо, протягом першої доби не виймати протези з рота навіть на ніч. Звичайно лікар досить легко добивається правильного при­лягання базису протеза до тканин протезного ложа, легкого введення та виве­дення його з ротової порожнини, але хворий через деякий час приходить до лікаря зі скаргами, що протез спричиняє біль у певних місцях, де він контактує зі слизовою оболонкою.
Процес ліквідації місць на базисі протеза, які травмують тканини протез­ного ложа, називається корекцією. Корекцію проводять звичайно починаючи уже з другого дня після фіксації протезів. Хворого просять не користуватися ними у разі відчуття болю, але приблизно за 2-4 год до відвідин лікаря протези обов'язково вводять у ротову порожнину. Лікар під час огляду слизової обо­лонки ротової порожнини без особливих зусиль визначає місця травмування тканин протезного ложа краєм базису протеза. Місця протеза, які зумовлюють травмування, підлягають зішліфуванню та поліруванню.
Кількість корекцій різна і може коливатися від однієї до десяти. У перший період користування протезами під час кожного відвідування хворого його не­обхідно підтримати психологічно, зазначивши, що він уже вимовляє слова, що йому стає легше вживати їжу, що через деякий час усі неприємні відчуття зник­нуть. Описані моменти звикання хворого до повного знімного протеза мають назву „адаптація".
Термін „адаптація" означає пристосування, припасування. З точки зору фізіології ортопедичне лікування повними знімними протезами є дуже серйоз­ним втручанням в організм людини і недооцінювати його складність лікарю неприпустимо.
Складні механізми адаптації можна краще зрозуміти, якщо звернутися до класичних робіт І.П. Павлова про процеси гальмування.
Повний знімний протез є незвичайним подразником, хворий відчуває його як стороннє тіло. Хворі часто зациклюються на відчуттях від протеза і його перебуванні в ротовій порожнині, що заважає їм виконувати роботу та повно­цінно відпочивати.
На першому етапі одночасно з усіма перерахованими недоліками поси­люється слиновиділення, що свідчить про першу фазу адаптації, яка ще має назву рефлекторного подразнення і продовжується від 1 до 3 діб. За характе­ром цей рефлекс є безумовним, він нагадує реакцію, спричинену дією речовин, які не сприймаються організмом. Блювотний рефлекс спричиняється механіч­ним подразненням рецепторів кореня язика або м'якого піднебіння. Цей реф­лекс має захисний характер. Протягом першого тижня користування протезом відповідна реакція на подразнення починає стихати, відчуття стороннього тіла змінюється. Зменшується салівація, зникає блювотний рефлекс. Ці ознаки свідчать про те, що настала друга фаза адаптації, яка має назву умовнорефлек­торного гальмування і продовжується протягом одного тижня.
Алергійні реакції у вигляді набряку Квінке, кропивниці і стоматиту спос­терігалися ще тоді, коли як базисний матеріал використовували каучук, нині таких ускладнень стало ще більше. Клінічна картина у разі алергії, що спричи­нена акриловими пластмасами, дуже різноманітна і становить значні труднощі під час диференційної діагностики інших реактивних змін. Клінічна картина у разі алергійного стоматиту проявляється на слизовій оболонці ротової порож­нини, яка є гіперемованою, блискучою, чітко обмежена ділянкою, що безпосе­редньо контактує з базисом протеза. У клініці важко проводити диференційну діагностику між токсичним, контактним стоматитом та запаленням, спричине­ним механічною травмою. Допомагає проба з експозицією, коли на кілька днів протезом не користуються і явища стоматиту зникають.
Малоефективна також і фармакологічна корекція даної патології.
Найбільша група ускладнень у разі користування повними знімними проте­зами пов'язані із запаленням слизової оболонки ротової порожнини. Запалення, спричинене знімними протезами, отримало назву протезного стоматиту.
Травматичний протезний стоматит спостерігається часто, особливо у перші дні користування знімними протезами. Травматичні ураження можна виявити по межі протезного ложа і причиною їх виникнення є травма слизової оболон­ки краєм протеза. Клінічна картина у разі легкої травми може характеризува­тися катаральним запаленням, якщо ураження глибоке, виникають набряклі рани з дном, яке кровоточить.
У разі механічної травми слизової оболонки язика або щік, найчастіше го­стрим краєм протеза, виникає виразка. Хворі скаржаться на біль в ураженій ділянці, під час огляду виявляється різної форми, глибини і розмірів виразка, покрита сірувато-білим нальотом. Краї рани звичайно набряклі, слизова обо­лонка гіперемована. Ліквідація травмівного агента і призначення полоскань дезінфекційних засобів та аплікацій дає добрий ефект.
Гострі декубітальні виразки швидко зникають у разі корекції країв проте­за; якщо цього не зробити, то гостра виразка переходить у хронічну. Лікар по­винен задуматися, якщо лікування виразки протягом 2 тиж не приносить ре­зультату; у такому разі хворого необхідно проконсультувати в онколога.
Для запобігання травматичному стоматиту необхідно, щоб лікар спостері­гав за хворим доти, поки не переконається, що травма слизовій оболонці не загрожує і настала адаптація до повних знімних протезів.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка