1 Стан і тенденції розвитку пакувальної індустрії в Україні та світі 4




Сторінка2/2
Дата конвертації18.04.2016
Розмір0.6 Mb.
1   2

2 ЯКІСТЬ І БЕЗПЕКА ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ
І ТАРИ

2.1 Санітарний нагляд і контроль за безпекою застосування полімерних матеріалів і тари, призначених для контакту з продовольчими товарами
Санітарно-гігієнічне законодавство приділяє особливу увагу полімерним і комбінованим матеріалам, оскільки вони за природою і технологією можуть мати у своєму складі низькомолекулярні включення, мономери, стабілізатори, пластифікатори, модифікатори, пігменти, наповнювачі тощо. Ці речовини можуть мігрувати при певних умов у продукт, змінювати його якість і погіршувати стан здоров’я людей.

Мета санітарного нагляду і контролю щодо застосування полімерних матеріалів і тари, які контактують із харчовими продуктами – забезпечити безпеку продовольчої сировини і продуктів харчування через дотримання санітарно-гігієнічних вимог до цих матеріалів. Основною законодавчо-нормативною базою для цього є закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», Гігієнічні нормативи ГН 2.3.972-00 «Гранично допустимі кількості хімічних речовин, які виділяються із полімерних матеріалів, які контактують з харчовими продуктами» (з доданим до них списком усіх діючих на даний момент документів санітарно-гігієнічного характеру), «Перелік матеріалів, виробів і обладнання, дозволених МОЗ для контакту з харчовими продуктами і середовищами».

Санітарний нагляд та контроль за полімерними матеріалами і тарою для продовольчих товарів необхідний у зв’язку з тим, що при порушення технології їх виробництва, умов зберігання і застосування виникає реальна вірогідність міграції у продукти компонентів полімерних матеріалів і тари. Вони можуть зміцнювати органолептичні властивості харчових продуктів, а при довготривалому надходженні в організм викликати інтоксикацію, а також виявляти алергічний, ембріотоксичний, тератогенний і мутагенний ефекти. Ризик забруднення продуктів харчування суттєво підвищують компоненти полімерів при вище допустимих рівнях у їх композиційному складі допоміжних речовин і добавок, наявності мономерів, продуктів деструкції компонентів полімерів (у результаті неповної полімеризації або співполімеризації), дії різних фізичних і хімічних факторів, старінні матеріалу. Крім того, у сировині для виготовлення полімерів можуть бути забруднювачі.

Ступінь контамінації харчових продуктів побічними сполуками із полімерів залежить від їх розчинності, технології синтезу полімерів, умов їх експлуатації. Наприклад, важливе місце займає кратність використання, температура, терміни зберігання полімерних матеріалів, тривалість контакту матеріалу з продовольчими товарами, дія сонячного світла, ступінь агресивності середовищ, з якими контактують полімерні матеріали і тара.

До основних заходів, які дають змогу знизити ризик контамінації продуктів компонентами полімерів, відносять:

- удосконалення технологічного процесу їх виробництва;

- випуск полімерних матеріалів і тари відповідно до гігієнічних вимог, що ставляться до них;

- експлуатація і зберігання виробів згідно з призначенням, температурно-вологісними режимами та іншими умовами їх використання;

- посилення державного санітарного нагляду і виробничого контролю за випуском та експлуатацією полімерних матеріалів і тари, які контактують з харчовими продуктами.

Органами Держсанепіднагляду уточнені гігієнічні вимоги до полімерних матеріалів з урахуванням досягнень гігієнічної науки і практики:

- до рецептури полімерного матеріалу не повинні входити речовини, які характеризуються високою токсичністю і специфічною дією на організм – канцерогенною, мутагенною, алергенною тощо;

- технологія виробництва повинна забезпечити отримання полімерних матеріалів зі стабільними гігієнічними показниками;

- вироби із полімерних матеріалів при контакту з харчовими продуктами і модельними середовищами не повинні змінювати їх органолептичні властивості, а також виділяти хімічні речовини, що входять до рецептури полімерного матеріалу, у кількостях, які перевищують допустимі рівні

- при дії модельних розчинів, що імітують харчові продукти, а також при контакті з продовольчими товарами під час дослідної експлуатації зовнішній вигляд виробів не повинен змінюватись.

У деяких випадках ураховують також вимоги до полімерних матеріалів і їх компонентів, як відсутність стимулюючої дії на розвиток мікрофлори, хімічних реакцій або інших взаємодій з харчовими продуктами.

У «Переліку матеріалів, виробів обладнання, дозволених МОЗ для контакту з харчовими продуктами і середовищами» наводяться допустимі температура, вологість, кислотність, концентрація жиру і алкоголю в продуктах і напоях, призначених до контакту з конкретними полімерними матеріалами і їх марками. Для частини полімерних матеріалів строго лімітовані терміни їх експлуатації і зберігання.

До основних напрямів удосконалення Держсанепіднагляду за полімерними матеріалами належать:

- гігієнічна оцінка нових полімерних матеріалів, які раніше не використовувались в харчовій промисловості;

- гігієнічна оцінка полімерних матеріалів, які випускаються вітчизняною промисловістю і які надходять по імпорту;

- поточний санітарний нагляд за критичними контрольними точками виробництва полімерних матеріалів.

Важливим аспектом удосконалення Держсанепіднагляду повинні стати нові умови видачі гігієнічного висновку на допуск до виробництва, постачання, реалізації і застосування виробів із полімерних матеріалів, призначених для контакту з харчовими продуктами. Відповідно до наказу МОЗ гігієнічний висновок видається на основі експертизи представлених документів та результатів проведених досліджень. Особливо важливим є органолептичні, хімічні, в окремих випадках – мікробіологічні показники, а також дослідження біологічної активності речовин, які виділяються із полімерних матеріалів. У разі повної відповідності виробів вимогам санітарного законодавства видається гігієнічний висновок.

При гігієнічній оцінці враховують допустимі межі та умови застосування виробів із полімерних матеріалів, призначених для контакту з харчовими продуктами. В окремих випадках їх можуть доповнювати вимогами до процесів виробництва, зберігання, транспортування та експлуатації.

Гігієнічні висновки видаються:

- на визначений вид виробів із полімерних матеріалів, які контактують з харчовими продуктами;

- на окрему номенклатурну одиницю виробів;

- на зміну складу, рецептури, технологічного процесу виробництва, нормативної або технічної документації на вироби;

- після закінчення терміну дії раніше виданого висновку;

- на дослідну партію виробів із полімерів;

- на партію імпортних виробів з полімерних матеріалів при відсутності нормативної і технічної документації на продукцію, яка ввозиться на територію України.

При видачі гігієнічного висновку на окремі види вітчизняних виробів із полімерних матеріалів, що контактують з харчовими продуктами, обов’язковим є: оцінка умов виробництва з виданням гігієнічного висновку на них, узгодження виробника з Держсанепідслужбою нормативної бази або технічної документації після аналізів результатів гігієнічної оцінки з подальшою видачею висновку на готові полімерні вироби.

Гігієнічний висновок на полімерну продукцію для продовольчих товарів повинен містити таку інформацію:

- У графі «Найменування продукції» вказується його найменування, назва марки (якщо вона є), матеріал, з якого виготовляється виріб, марка матеріалу. Запис, який містить лише найменування матеріалу, з якого виготовляється виріб (наприклад, «пляшки із поліетилентерефталату», «стаканчики із полістиролу»), не допускається.

- Графи «Організація-виробник нормативної документації», «Організація-виробник», «Одержувач гігієнічного висновку» повинні містити відомості про конкретні організації (найменування, юридична адреса) або фізичні особи.

- У графі «Нормативна і технологічна документація» зазначаються номери нормативно-технічної (ДСТУ, РСТ, ТУ) і технічної документації (технічні інструкції) з вказівкою про діючі зміни, а також нормативні документи, на відповідність яким проведена гігієнічна оцінка (ГН). Проведення гігієнічної оцінки вітчизняних видів продукції неможливе без наведення нормативної документації разом з переліком показників якості, які контролюються, у тому числі і гігієнічних, а також технологічного регламенту їх виробництва.

- У графі «Протокол досліджень» вказується номер протоколу із зазначенням дати видачі, найменування організацій, які проводять дослідження.

- У графі «Реквізити імпортної продукції» робиться посилання на документи (сертифікати, декларації), які підтверджують, що даний матеріал або виріб допущений у країні-експортері. У разі відсутності цих документів, сертифікат видається терміном на один рік.

- У графі «Гігієнічна характеристика продукції» повинні бути відображені основні гігієнічні показники, які притаманні даному виду продукції і за якими повинен здійснюватись періодичний гігієнічний контроль.

- «Сфера застосування» характеризується конкретними типами продуктів харчування (сухі, волого- або жировмісні), які допущені для контакту з даним матеріалом (виробом). Якщо виріб дозволяється до контакту з алкогольними напоями, то вказують максимально допустиму міцність алкогольної продукції.

- «Необхідні умови використання, зберігання, транспортування і заходи безпеки» – повинні бути вказані конкретні умови використання матеріалу (виробу) – можливість одно- або багаторазового застосування, максимальна температура продукції, яка контактує з продовольчими товарами, час контакту.

- «Інформація, що наноситься на етикетку» – повинна включати заходи перестороги при транспортуванні, зберіганні та експлуатації продукції.

- При заповненні графи «Термін дії» гігієнічного висновку необхідно мати на увазі, що він встановлюється в залежності від виду продукції, кількості супроводжуючої документації, ступеню вивчення об’єкта дослідження. Максимальний термін дії гігієнічного висновку – п’ять років. Якщо застосовують партію для дослідного випробування і відсутні документи на імпортну продукцію, гігієнічні висновки видаються на один рік. За новим положенням, гігієнічні висновки Держсанепіднагляду вважаються підставою для видачі Держспоживстандартом сертифікату відповідності.

Згідно із законом «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» передбачено обов’язкову державну реєстрацію полімерних матеріалів, що є важливою умовою для їх реалізації.

Останнім часом внесено зміни щодо порядку подання документації і зразків для хімічної оцінки, у правилах відбору проб для лабораторного дослідження, підготовку проб для аналізу, проведення санітарно-хімічних досліджень, виборі контрольних показників і методів їх визначення та оцінювання отриманих результатів. Наприклад, у ГН 2.3.3.972-00 наведено нові дані про основні види матеріалів, які дозволені для контакту з продуктами харчування, основні хімічні речовини-мігранти властиві конкретним полімерним матеріалам, які слід контролювати при проведення типових санітарно-хімічних досліджень.

Введено положення про те, що для ідентифікації речовин, значення ДКМ якого не встановлено чи відсутнє, слід керуватися ГДК відповідної хімічної речовини у питній воді. При проведення санітарно-хімічних досліджень виробів, які призначені для контакту із сухими продовольчими товарами, оцінка хімічних речовин, що визначається у повітряному середовищі, проводиться згідно з ГН 2.3.3.972-00, виходячи із середньодобової ГДК.

До пріоритетних напрямків удосконалення безпеки полімерних матеріалів і тари належать:

- збір і аналіз даних про можливість міграції речовин полімерів як при виробництві і переробці матеріалу, так і при експлуатації;

- розробка єдиних методик для проведення токсикологічних досліджень, єдиних методик і критеріїв безпеки для застосування нових полімерів і науково-гігєнічних показників;

- гігієнічне обґрунтування можливостей заміни полімерних матеріалів більш перспективними;

- гігієнічна експертиза імпортних полімерних матеріалів, які застосовуються для тари й упаковки, в обладнанні й технологічних лініях фасування продуктів;

- розв’язання проблем допустимих доз речовин, які мігрують із полімерів, при одночасному їх надходженні в організм із харчовими продуктами, повітрям, водою, а також крізь шкіру;

- вивчення пливу полімерних матеріалів, які контактують із продовольчими товарами, на метаболізм харчових продуктів у організмі;

- виявлення механізму і особливостей дії полімерів на окремі функції організму;

- оцінка етапів та умов забруднення речовинами, які мігрують із полімерів і продукції різних галузей харчової промисловості;

- дослідження ефективності миття полімерної тари багаторазового і тривалого використання;

- удосконалення діючих інструктивно-методичних і нормативних документів з урахуванням сучасних вимог науки і практики;

- розробка гігієнічної класифікації матеріалів щодо ступеня безпеки для здоров’я населення;

- розв’язання проблеми застосування комп’ютерних методів прогнозування біологічних ефектів полімерних матеріалів, які контактують з продовольчими товарами;

- вивчення можливостей використання вторинних матеріалів для контакту з продовольчими товарами.

В цілому нові директиви і нормативні документи дають змогу удосконалювати державний санітарний нагляд відносно забезпечення безпеки використання полімерів в харчовій промисловості.

Чисельними дослідженнями пакувальних матеріалів, які використовувались у Данії протягом п’яти років, більш ніж у 1000 досліджень екстрактів проб полістиролу, поліпропілену, поліетилентерефталату і полівілхлориду виявлено виявлено понад 50 різних домішок. У пробах полівінілхлориду в значних кількостях знайдено діетиленгексиладипат, динонілфталат та інші похідні фталевої кислоти. Разом з тим у 69 % зразків піки домішок не перевищували допустимого рівня.

Проведено модельне санітарно-гігієнічне і токсикологічне вивчення показників безпеки заливок рибних пресервів. Для цього готові упаковки із поліпропілену заливали 6 %-м розчином оцтової або лимонної кислотиз додаванням 2-5 % кухонної солі, імітуючи заливку пресервів. Через 10, 15 і 30 днів визначали органолептичні властивості, вміст формальдегіду і токсичних елементів (мідь, свинець, кадмій, цинк, миш’як). Виявлено тенденцію до накопичення токсичних елементів у заливках, вміст яких не перевищував гранично допустимих. Висока концентрація формальдегіду спонукала авторів до наступних досліджень різних концентрацій оцтової кислоти і солі у заливках при використанні упаковок із поліпропілену для рибних пресервів.

Досліджено 24 пластикові пляшечки для дитячого харчування, які в домашніх умовах піддавались стерилізації. Полікарбонат, із якого виготовлено тару, стерилізували парою, обробляли хімічними реактивами або промивали в машині водою з поверхнево-активними речовинами при температурі 65оС. Використання дуже чутливого методу ВЕРХ (Про 0,03 мг/кг) не дало можливості встановити присутність біофенолу А у продуктах, які зберігались у пляшках.

Хімічне і ветеринарне дослідне відомство Штутгарду (Німеччина) перевірило 50 комбінованих плівок на наявність у них ізоціанатів, які утворюють у вологовмісних харчових продуктах канцерогенні сполуки. У 30 % плівок ізоціанати містились у кількості, значно нижній, ніж нормовано Європейським законом, - 1мг/кг, а в 70 % плівок – їх не виявили [5].
2.2 Упакування риби і морепродуктів
Сегмент ринку риби і морепродуктів постійно розвивається в умовах ринкової економіки. Така динаміка зростання обсягу і якості продукції диктує свої підходи і до упаковки. Вона повинна задовольняти вимоги виробника, продавця і покупця.

Фірма ЗАТ «Укрриба» поставляє в торгівельну мережу оселедці та скумбрію холодного та гарячого копчення в полімерних ящиках по 5,8 кг та 10 кг. Кілька чорноморська холодного копчення фасується на поліпропіленові піддони під стреч-плівку.

Морську капусту фасують у полімерні прозорі, невеликого об’єму (140-300 г) контейнери і полімерні відра на 5 кг з яскраво синіми кришками.

Різні делікатеси, нарізані шматочками, випускають у вакуумній упаковці із картону, покритого фольгою. Це зручний вид упаковки, який відповідає вимогам торгівлі й купівельного попиту.

Риба у вакуумних пакетах без піддону зручна для споживача.

Пресерви випускають у полімерних контейнерах і відерках.

Оселедці, палтус, форель морожену пакують у пінопластові коробки з наступним укладанням в картонні ящики.

Деякі підприємці випускають солену і копчену рибу у вакуумній упаковці, що закупорюється термозварюванням, нарізані вироби – у «скін»-упаковці, ікру мойви і судака пастеризовані – у скляних банках типу «твіст-офф».

В Європі упаковані рибо- і морепродукти замають майже четверту частину ринку харчових продуктів, загальною кількістю 5 млрд. одиниць. Частка консервів у жерстяних банках становить 65 % упаковки для риби в Європейських країнах і вона поступово збільшується.

Для виробництва банок компанії «Corus Packaging Plus» запропонувала поєднувати жерсть з полімерним покриттям. Вони стійкі при товаропросуванні, а жерсть з полімерним покриттям гарантує збереженість смакових якостей і свіжість продукту.

Нові жерстяні консервні банки для риби мають спеціальну кришку (ЕРОL), яка зручна і безпечна для відкривання.

Запропоновано новий вид упаковки для рибних консервів – легко відкриваюча система закупорювання, яка дозволяє здійснювати стерилізацію консервів. Упаковка відрізняється міцністю і легкістю. Матеріал упаковки може використовуватись повторно.

«Protakt» – матеріал з полімерним покриттям, який можна удосконалювати. Полімерне покриття на основі поліетилентерефталату добре характеризує упаковку і гарантує безпеку продукту.

Жерсть «Protakt» здатна до формування і нанесення друку завдяки своєму верхньому шару, що створює унікально пристосовану поверхню. Існує також екологічна перевага матеріалу «Protakt». Завдяки попередньому покриттю жерсті полімером відпадає необхідність у внутрішніх покриттях.

В Україні випускають рибні товари в жерстяних, скляних, пластикових банках, вакуумній упаковці, скін-упаковці, стретч-упаковці з піддоном. Упаковці з поліетиленової плівки і блістерній упаковці.

Консерва в жерстяних банках за останній період склала до 50 % обсягу українського ринку рибних продуктів (з урахуванням імпорту).

Банки для рибної продукції виготовляють із білої жерсті (товщина 0,2-0,25 мм), спеціальної лакованої жерсті (покритої тонким шаром відповідних лаків і емалей). Вони бувають циліндричні і фігурні (прямокутні, овальні, епілептичні), а за конструкцією – збірні або цільноштамповані. Збірні складаються із корпуса з повздовжнім швом і кінців – дно і кришка, однакових за формою і розмірами. Цільноштамповані банки не мають шва, їх штампують із лакованого алюмінію товщиною 0,5 мм, а кришку виготовляють окремо. Вони використовуються переважно в тих випадках, коли потрібно зберегти певну форму продукту (шпроти).

Алюмінієва тара захищає продукт від проникнення газів, води, ароматичних речовин, жирів, світла, не накопичує електростатичних зарядів; зберігає механічну міцність у широкому діапазоні температур; добре формується методами глибокого витягування, прокатування, штампування; має низьку питому вагу, привабливий вигляд і можливість нанесення друку.

Скляні банки в основному використовують для консервування ікри, а іноземні виробники – для мідій. У такій тарі добре видно стан, колір і розмір зерен ікри.

Пластикові банки і контейнери виділяють продукцію не лише етикеткою (самоклеючою), але й формою ємності (кругла, овальна, квадратна).Завдяки цьому формується стиль торгової марки, яку легко впізнати, що сприяє загальному просуванню продукції конкурентного виробника.

У пластиковій упаковці для пресервів можна виокремити пресерви преміям-сегмента через встановлення етикетки всередину пластику безпосередньо в процесі лиття. В Україні спостерігається тенденція збільшення місткості пластикових банок і відер (більше 1 л) – для сімейного споживання.

Вакуумна упаковка широко використовується для пакування крабових паличок, тушок солоної, копченої, мороженої риби, нарізки, шматочків і пресерви.

Скін-упаковка – це остання пропозиція для рибного ринку, яку умовно можна назвати удосконаленої вакуумною упаковкою. Російські підприємства використовують скін для рибних паличок (смужки в’яленої риби). Верхню (скін) плівку зовсім не помітно на продукті. З використанням модифікованого середовища тривалість зберігання рибних товарів при температурі +4 - +6 оС можна продовжити до 4-5 тижнів.

«Укрпластик» пропонує упаковку «Dоy-Pack» для рибних пресервів. Стоячий пакет є альтернативою пластиковій пляшці і вакуумній упаковці з піддоном. У випадку забезпечення Pack спеціальним замком (зіппером), можна досягти безмежної кількості вікривань-закривань пакета.

Пакування у стретч-піддони можна проводити безпосередньо в супермаркетах.

Піддони із вспіненого полістиролу, у тому числі і гнучкі, випускають різних кольорів. Свіжа риба ефектно виглядає на чорному фоні, копчена і в’ялена – на жовтих піддонах.

Поліетиленова плівка переважно застосовується для свіженмороженої риби. При цьому тушки спочатку фасують, а потім заморожують. Для крупної риби ще застосовують загортання тушки стретч-плівкою.

Блістери використовують для рибної пасти.

Транспортною упаковкою для рибної продукції служать пластикові ящики.

3 УТИЛІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАНОЇ ТАРИ І ПАКУЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ
3.1 Проблема утилізації використаної тари та пакувальних матеріалів
Щороку в Україні накопичується близько 600 тонн мільйонів відходів, в тому числі значна частина використаної тари та упаковки.

Швидкий розвиток пакувальної індустрії, прагнення виробників виготовляти конкурентноспроможну продукцію в сучасній упаковці, масовий ввіз упакованої продукції і таропакувальних матеріалів із-за кордону, відсутність в Україні єдиного, комплексного відпрацьованого механізму збирання, утилізації та переробки використаних таропакувальних матеріалів створюють загрозу для екологічної безпеки нашої держави. Європарламент ще 1991 року прийняв Європейську директиву щодо упаковки, в якій було чітко встановлено завдання прийняти особливі правові та адміністративні заходи для захисту довкілля, забезпечити рівні умови для конкуренції в галузі упаковки. Згідно з цією директивою в кожній розвиненій країні виробники та споживачі тари й пакувальних матеріалів несуть відповідальність за забруднення території відходами тари та упаковки, відшкодовують витрати на збір, сортування, переробку та утилізацію цих відходів.

Директивою поставлено завдання: до прийняття державами власних законів забезпечити переробку не менше 50 % кожного із пакувальних матеріалів, а 25 % відходів – використовувати як сировину при вторинній переробці.

У кожній розвиненій країні діє система з переробки й утилізації використаної тари та пакувальних матеріалів, у ряді країн прийняті й успішно діють спеціальні національні програми: у Бельгії (Fost Plus), у Данії (Action Plan for West and Recicling 1993-1997), Німеччині (Grun Punkt), Австрії (ARA), Франції (Eco- Embballages), Іспанії (Punto Eko-Embfilges), Польщі (BIS System) тощо.

Лідерами з переробки та воринного використання відходів упаковки є Німеччина (переробляється більше 70 % відходів), Нідерланди (65 %), Австрія (60 %).

Щорічно в Німеччині утворюється майже 12 млн. тон відходів упаковки. Розв’язання цієї проблеми через спалювання не відсортованого сміття чи складування його на звалищах виявилось неефективним. Звалища та сміттєспалювальні заводи займають значні території і окраїнні зони міст та селищ, концентруючи забруднення ґрунту та води в кількостях, що загрожують здоров’ю людей. Збільшення обсягів спалення відсортованого сміття призводить до забруднення повітряного басейну, у тому числі й такими отруйними продуктами, як діоксин.

Економічно неспроможною виявилась і схема збирання, сортування та переробки пакувальних відходів – у Німеччині цим займались муніципальні служби, ряд фірм. Зібрані та відсортовані відходи виявилися в більшості випадків дорожчими, ніж первинна сировина (картон, папір, скло, полімери, метали). Тому сортували та утилізували лише 25-30 % відходів упаковки, інші скидали на звалища чи спалювали.

Система, яку законодавче було підтримано «Законом про відходи» і постановою бундестагу «Про уникнення відходів» поєднала в собі такі складові частини: обов’язковий збір, сортування та утилізація використаної тари й упаковки, обов’язкова сплата послуг усіма суб’єктами за збору й переробки упаковки; високий рівень технології та утилізації.

На практиці «Дуальна система» централізовано взяла на себе цю комплексну роботу. Фірми, що використовують пакувальні матеріали для фасування продукції, сплачують згідно із затвердженими тарифами послуги зі збирання та утилізації і одержують ліцензію «Зелена крапка». Якщо продукція не виробляється в Німеччині, а завозиться на її територію, то плату за ліцензію сплачує компанія, яка завозить продукцію.

«Дуальна система» укладає контракти із спеціалізованими фірмами, як правило, приватними чи комунальними підприємствами на збирання сортування відходів упаковки. На муніципальні підприємства припадає лише 30 % контрактів, а на приватні – 70 %. Таким чином підтримується конкуренція, що забезпечує низькі ціни за збирання та сортування відходів упаковки. Ці стадії – найбільш витратна частина діючої системи. На це витрачається 80 % усіх коштів, що надходять від виробників та постачальників продукції в упаковці.

Відсортовані відходи направляють на підприємства, що здійснюють переробку та виробляють вторинну сировину. Для фінансової підтримки цих підприємств використовують 15 % усіх коштів, одержаних «Дуальною системою». Для функціонування самої компанії залишається 5 % коштів. Діяльність товариства охоплює всі землі та міста Німеччини. Завдяки діяльності товариства одержано інвестиції, створено понад 17 тисяч додаткових робочих місць та 320 сортувальних пунктів. Сама компанія згідно зі Статутом, погодженим Антимонопольним комітетом Німеччини, - безприбуткова організація.

Щорічно в розрахунку на одного мешканця збирають 65,5 кг відходів використаної тари та упаковки, з яких скло – 31,5 кг, папір та картон – 15,4 кг, полімерні відходи – 18,7 кг.

В основі різних європейських систем лежать такі фактори:

- застосування тари і пакувальних матеріалів з найменшою екологічною безпекою;

- система й механізм компенсаційних відшкодувань, витрат на збирання, сортування, переробку й утилізацію використаної тари та пакувальних матеріалів;

- жорстка адміністративна й матеріальна відповідальність за забруднення навколишнього середовища;

- наявність незалежної від конкретних підприємницьких структур організації, яка узагальнює й контролює цю проблему;

- значна інвестиційна робота з технічного переоснащення галузі збирання, сортування, переробки та утилізації використаних тари і упаковки.

Попри всі розбіжності, у підходах різних систем спільним для них є: матеріальна відповідальність виготовлювачів тари й пакувальних матеріалів за забруднення навколишнього середовища й фінансова допомога підприємствам та організаціям, що займаються збиранням, сортуванням, переробкою та утилізацією використаної тари та упаковки. Розміри й обсяги цієї допомоги різні, але без такої допомоги навести порядок у даній справі неможливо. Згідно з євро стандартами до кожної пакувальної одиниці, яка надходить на європейський ринок, висуваються 5 основних вимог: скорочення відходів за рахунок економії матеріалу; можливість повторного використання упаковки; можливість рісайклінга матеріалу; можливість відтворення енергії; органічне відтворення (біологічні розкладання).

Розроблено 5 проектів стандартів для членів СС. Досвід, досягнутий європейськими країнами, дуже корисний і заслуговує на застосування в українській економіці.

Наявні вітчизняні виробничі системи збирання та переробки відходів з урахуванням економічного стану країни власними силами вирішити це питання не можуть. Надходжень від закордонних постачальників тари, пакувальних матеріалів та продукції в упаковці немає. Відсутність відповідного законодавства й системи призводить до значних збитків у нашій країні.

Коли в Україну у великих обсягах завозять тару, пакувальні матеріали та продукцію в упаковці, то іноземний виробник має подвійну користь. По-перше, він не сплачує за послуги з утилізації у своїй країні, що досягає великих розмірів. По-друге, він не сплачує кошти за утилізацію і в нашій країні.

Таким чином, вартість утилізації відходів завезеної упаковки повністю лягає на українських громадян. До того ж така «економіка» дає змогу іноземному виробникові ще й за цей рахунок продавати свою продукцію з неабиякою вигодою для себе, ставити цим самим вітчизняного виробника у нерівні конкурентні умови.

Тому в Україні потрібно терміново вжити заходів щодо створення та втілення в життя гарантованої системи збирання, сортування, переробки та утилізації відходів тари й упаковки.

Постановою Кабінету Міністрів України ( від 28.06.1997р. №668) затверджено програму «Використання відходів виробництва і споживання тари до 2005 року». Згідно з цим документом необхідно розробити й задіяти вітчизняну систему переробки та утилізації використаної тари й пакувальних матеріалів. Мінекономіки розпочало розробку цієї системи. При цьому виникає багато питань , пов’язаних зокрема і з виробниками харчової продукції.

Екологічні висновки залишають без змін погляди промисловців щодо поширення різних упаковок , і лише прибуток може змінити ставлення до проблеми переробки та знищення використаної тари й упаковок.

Кількість таких відходів тари у Європейському Союзі досягла величезних розмірів( 5 млн. т. ).На переробку надходить лише 18 %. У США щорічно накопичується близько 22 млн т коробок з гофрованого картону, 1,22 млрд. м. деревяних піддонів і 65 тис. т термоусадкової й розтягу вальної полімерної обгорткової плівки. Тому законодавці ЄС наполягають на застосуванні регенерованих або повторно використаних упаковок і тари. Пропозиціями з цього питання передбачено переробку половини використаних упаковок.

З погляду екології, найкращі характеристики упаковок – тривалий строк експлуатації, багаторазове використання, незалежність від сировини у процесі переробки. Один із недоліків упаковок – висока початкова вартість. Упаковки багаторазового використання у п’ять разів дорожчі.

До основних факторів, що визначають придатність повторно використовуваних упаковок, належить кількість пунктів відправлення й розподілу, ціна одно- і багаторазового застосування упаковок і вартість їх перевезення до місця повторного використання.

Якщо вартість міцних упаковок багаторазового використання з тривалим строком експлуатації надто висока, то можна застосувати менш міцні альтернативні упаковки. Так, на одному із заводів компанії Ford використовують тришарові фанерні пакувальні короби, розміщені на пластмасових піддонах. Такий фанерний короб вантажопідйомністю 500 кг використовують 30 разів.

У нас мало приділяють уваги проблемам створення системи збору, сортування та переробки використаної тари й упаковки, питанням виховання населення країни для особистої участі у вирішенні проблеми, як однієї з важливих щодо нашого майбутнього.

На державному рівні було прийнято кілька важливих актів, зокрема Верховною Радою України – Закон «Про відходи». Для його виконання прийнято постанову уряду «Про створення державної компанії «Укртарапереробка», а постановою уряду №408 регламентовано механізм збирання, сортування, транспортування переробки і утилізації тари та упаковки. Враховуючи труднощі, повязані з виконанням згаданої постанови, уряд призупинив її дію.

В Україні щороку збирається близько 6 млн. т. відходів, серед яких половина – це відходи використаної тари та упаковки. На жаль, майже зовсім зруйновано систему збору та утилізації відходів, яка існувала у минулі часи. А тоді за допомогою цієї системи перероблялося 1,5 млн. т. вторинних ресурсів на рік. Держава не має вільних коштів для фінансування заходів для вирішення цієї проблеми.

Світове виробництво пакувальних матеріалів досягає 1 млрд. 350 млн. т , у тому числі паперу та картону – 500 млн. т, полімерів – 300 млн. т, скла – 40 млн. т, металу – 150 млн. т. Розроблено технології та обладнання для переробки і вторинного використання майже всіх відомих пакувальних матеріалів. Важливо розробити систему, яка була б зрозуміла та сприйнята всіма, хто виробляє, продає, споживає продукти і товари та використовує сучасну упаковку. Вона може зменшити відходи товарів та продуктів за рахунок кращого їх зберігання. Таке розуміння та сприйняття мають бути розвинені на ринкових відносинах, які принесли б економічну вигоду всім виробникам тари та упаковки товарів, торговельним організаціям, переробникам тари і упаковки та споживачам.

Щорічно в світі накопичується 10 млрд. т сміття, і половину з нього становлять відходи упаковки. У Китаї, наприклад, виробляють 15 млн. т пакувальних виробів, із яких 70 % становлять відходи, а щорічний приріст такого сміття складає 7 %. У Китаї пропонують такі заходи утилізації відходів:

- пропаганда серед населення про необхідність повторного використання тари як засобу боротьби за екологію і укріплення економіки. Подібна пропаганда вже ведеться у Франції і Японії.

- прийняття і впровадження законодавчих актів, які б сприяли відновленню і зберіганню відходів упаковки, як у більшості західних країн. Заохочення підприємств, які виготовляють тару із відходів;

- відновлення і утилізація різних видів упаковки із паперу, скла, алюмінію і пластмаси на прикладі Швейцарії, США, Канади, Німеччини і Франції;

- заводи повинні регенерувати відходи за власною ініціативою, створювати спільні центри з переробки використаної тари на прикладі фірми Coca-Cola і Північно - Американської з переробки відходів. Пластмасові пляшки переробляють тут у кількості 100 тис. т. щорічно, із них виготовляють лавки в парках, квіткові горщики тощо;

розробляючи новий вид упаковки, необхідно враховувати фактори екології, можливості її повторної утилізації;

- популяризація виробів із відходів упаковки. У Німеччині, наприклад, перероблені відходи використовують як папір для друкування газет (50-60 %), для виготовлення скляних пляшок (50 %), алюмінієвих корків (35 %).

- використання теплової енергії від спалювання відходів. Таким чином спалюється 75-80 % сміття. У США побудовано спеціальні установки, що дозволяють одержувати 525 кВт-рік енергії від спалювання однієї тонни відходів.


3.2 Утилізація полімерної упаковки
Полімери становлять вагому і все зростаючу частку у виготовленні пакувальних матеріалів. Їх використання негативно впливає на довкілля. Це пов’язано з тим, що в основному полімерні матеріали виробляються із природно - невідновлюючої сировини: нафти і газів. Їх запаси помітно вичерпуються ,тому виникає необхідність у використанні полімерів, які б виготовлялися із природно - відновлюючих джерел сировини, наприклад дерев, рослин тощо.

Важливим фактором , який впливає на погіршення екологічної обстановки, є повільний темп асиміляції відходів полімерних матеріалів при виробництві і після використання. Приблизно протягом 80 років під дією світла, тепла, вологи і мікроорганізмів полімерний матеріал може деградувати настільки, що його компоненти будуть засвоєні природою.

Всесвітня організація GREENPECE веде боротьбу проти застосування полівінілхлориду, оскільки залишки мономеру, які в ньому містяться, канцерогенні. Звалище полівінілхлориду – екологічна бомба повільної дії. У Німеччині щорічно на звалище вивозиться не менше300 тонн кадмію у вигляді використаних упаковок.

З екологічної точки зору, краще використовувати в упаковках харчових продуктів полімерні пластифікатори, міграція яких в упакований продукт у 20 разів менша, ніж наприклад, ефірів адипінової кислоти. Тобто поліолефіни містять менше пластифікаторів, ніж полівінілхлорид.

Шкідливі екологічні наслідки використаних упаковок харчової продукції на довкілля можна знизити різними способами: збиранням і вторинною переробкою використаних упаковок традиційними способами, застосуванням полімерних композицій, здатних переходити в розчин і підлягати вторинній переробці, розробкою і використанням біорозкладувальних полімерних матеріалів. Також запропоновано використовувати спеціальні нешкідливі речовини, які наносять на поверхню готових до вживання продуктів або напівфабрикатів, що виконують роль захисних упаковок. Дослідженнями Академії прикладної біотехнології (м. Москва) встановлено, що застосування покриття із водних дисперсій полімеру на сирах порівняно з традиційними дозволяє знизити трудові затрати виготовлення ситру на 10 % скоротити втрати продукції на 2 % і отримати суттєвий економічний ефект.

До складу речовин, які виконують роль захисних упаковок, можуть також входити натуральні органічні сполуки типу целюлози або протеїнів. Нанесення їх здійснюється напилюванням, «забризкуванням» або «занурюванням» у розчин. Після приготування страви плівку можна не видаляти, оскільки вона їстівна. Ведеться пошук шляхів ефективного використання вторинних полімерів із використаних упаковок.

Особливу увагу приділяють питанням збирання і повторного використання упаковок із поліетилентерефталату (ПЕТ). Підприємства в Нідерландах подрібнюють таку тару в гранули і поставляють в інші країни для переробки на волокна, нитки. Крім цього, розроблено автоматичне сортування і збір ПЕТ-упаковок, з побутового сміття. З використаного ПЕТ виготовляють лотки, ящики для пляшок, упаковки для непродовольчих товарів, пляшки для кетчупу.

На розробку і застосування полімерних композицій, здатних розчинятись у воді та піддаватися вторинній переробці, направлені зусилля дослідників різних країн. Так, наприклад, у США створений новий полімер Enviroplast для заміни таких пакувальних матеріалів, як ПС, ПВХ і папір. Цей матеріал не містить крохмалю і піддається біорозкладанню. Enviroplast допущений до контакту з харчовими продуктами, швидко розчиняється у гарячих органічних речовинах. Із нього можна виготовляти кришки для пляшок з питною водою або використовувати у поєднання з восковим покриттям.

На ринках деяких країн Західної Європи, США. Японії з’вились плівки, пляшки, литі вироби, які здатні розчинятись у воді за 15-45 хвилин. Ці полімерні матеріали виготовляють на основі полівінілового спирту (ПВС). Вони одержали торгову назву Vіnex.

У США розроблено нову технологію виробництва саморозкладувальних полімерів. Для цього підвищили температуростійкість. ПВС, а Vіnex синтезували із вінілового спирту і вінілацетату. Він випускається у вигляді «таблеткового» матеріалу, легко піддається утилізації за допомогою вологи і широко розповсюджених мікроорганізмів та використовується при загортанні товарів, які не містять вологи, а також для ламінованого паперу.

В Італії з’явився саморозкладу вальний полімер, до складу якого входить поліамід, поєднаний з полімерними сполуками. Довільне розкладання забезпечує введення до складу полімерної плівкової композиції полігідроксибінітрату і полігідроксибутіратвалєрату. Механічна міцність готових виробів практично така сама, як і звичайного ПЕ.

Розробка біорозкладувальних полімерів базується також на використанні як наповнювач крохмалю. Наприклад, у Канаді планується виготовлення плівкових виробів виробів з поліпропілену (ПП) з крохмальним наповнювачем. Це сприяє саморозкладанню ПП під дією оточуючих факторів.

У США створено новий термопластичний полімер Novon, який здатний до біодеградації в аеробних і анаеробних умовах у присутності вологи. Він переробляється у вироби екструзією, литтям і порливом. Застосовується для одноразових упаковок як саморозкладувальний матеріал для харчової промисловості та інших галузей. За своїми механічними властивостями він займає проміжне місце між ПС і ПП.

Фірма Biologische Verpackungssysteme (Німеччина) виробляє полімерний матеріал Біофак (Віорас). Він застосовується у виробництві упаковок і виготовляється із промислового крохмалю без введення нафтохімічних компонентів. Упаковка з цих матеріалів є еластична і стабільна, може перфоруватися, нарізатися, маркуватися. Цей матеріал знаходить широке застосування при упакуванні хлібобулочних виробів, сухих продовольчих товарів, яєць. Ба опак широко застосовується в Німеччині, Австрії, США, Швейцарії.

У Німеччині розроблено і організовано промислове виробництво плівки з біополімерного матеріалу, який являє собою поліетилен високої густини (LDPE), до складу якого входять вуглеводи і жирні кислоти. Поверхня матеріалу пориста і на неї можна наносити флексографський друк.

Після використання упаковок із цієї плівки матеріал розкладається під дією мікроорганізмів і вологи, які добре проникають крізь пористу поверхню плівки. В умовах аеробного компостування процес розкладання біоплівки проходить дуже швидко і не впливає на грунтові води. При згорянні біоплівки не утворюються токсичні гази, це не супроводжується виділенням неприємних запахів. Процес зберігання упаковок із біоплівки в традиційних складських умовах довготривалий.

Розроблено фоторокладувальні полімерні плівки з регульованим терміном експлуатації, особливістю яких є здатність після певного часу розкладатись під дією світла на дрібні фрагменти. Остання потім руйнуються мікроорганізмами грунту і включаються в загальний біологічний цикл. Застосування фоторозкладу вальних плівок дозволить виключити трудомісткий процес збору і переробки використаної плівки. Розроблено і впроваджено у виробництво процес одержання плівки на їх основі. Термін служби таких плівок становить 3-3,5 місяці.

Компанія ІСІ Amerikan ins. Виробляє термопластик, який піддається природному, біологічному розкладанню. Він має властивості, схожі з поліпропіленом. Це лінійний поліефір РНВV, який виробляється шляхом ферментації цукру за допомогою бактерій Alcaligenes entrophys. Розкладання цього матеріалу відбувається під дією мікроорганізмів, які знаходяться в грунті.

На підприємствах комунальних служб міст відходи упаковки харчових продуктів можуть спалювати разом з іншим сміттям або використовувати як домішки до основного виду палива.
3.3 Утилізація алюмінієвої тари
У розвинутих країнах збільшуються обсяги повторної переробки алюмінієвих банок. Тому споживачі прогнуть придбати харчові продукти, фасовані в таку тару, яку після використання вмістимого можна здати за гроші.

В США майже 90 % населення надає перевагу продуктам, фасованим в алюмінієву тару, а не в жерстяну. В даний час банки, повністю виготовлені із алюмінію , широко застосовуються в США для упакування різних напоїв. Для іншої харчової продукції використовують в основному жерстяні банки (95 % із білої жерсті та 5 % із алюмінію).

Переробка використаних алюмінієвих банок значно простіша за утилізацію жерстяних (відпадає необхідність видалення поздовжнього шва), а розроблені технології дозволяють практично переробляти всю використану тару. У США 95 % тари для фасування напоїв виготовляють із алюмінію, із них 80 % утилізують, внаслідок чого одержують 950 тис. тонн вторинного алюмінію. У Франції 27 % усього алюмінію, що випускається, одержують із вторинної сировини, в Японії –

40 %, у Німеччини – лише 30), а в Швеції більше 90 %.

В Італії щорічно споживається 1 млрд. алюмінієвих банок з прохолоджуючими напоями. В країні функціонують фірми і об’єднання, які займаються збутом і переробкою вторинної тари, по всій території країни розміщено 36 тис. контейнерів для збирання, і розроблено спеціальні заходи щодо стимулювання цього. Розробка і пресування алюмінієвих банок у блоки проводиться у ряді міст Італії, потім блоки направляються в центр переробки. Досвід показав, що вторинний алюміній придатний для повторного виготовлення харчової тари за тією самою те6хнологією, за якою виготовляються нові банки із первинного алюмінію.
3.4 Екологічна безпека при утилізації пакувальних матеріалів і тари
Шляхи і засоби стимулювання виробництва екологічно безпечних видів упаковки потребують двох аспектів. Самі пакувальні матеріали можуть різними шляхами сприяти охороні довкілля. Наприклад, на упаковці може міститися важлива інформація, необхідна для безпеки споживача, присвячена охороні довкілля, особливо в аварійних ситуаціях, повторного використання, для здійснення тих чи інших видів регенерації, рециркуляції. З іншого боку, пакувальні матеріали можуть значною мірою сприяти виникненню проблем, пов’язаних з організацією процесу видалення відходів. Адже пакувальні відходи становлять від 15 до 50 % загальної маси побутових відходів у різних країнах.

В окремих країнах передбачені відповідальні розцінки і тарифи на послуги із збиранням використаної упаковки

Більшість розвинутих країн Європи тільки через 7-10 років досягли рівня 45-65 % утилізації відходів упаковки, що відповідає вимогам Директиви європейського парламенту.

Східноєвропейські країни – нові члени ЄС, відповідно до Директиви ЄС досягли рівня 15-25 %, і тільки до 2012 року повинні досягти рівня 60 % використаної упаковки.

Раніше ПЕТ використовували тільки у вигляді орієнтованих волокон і плівок, а зараз – при виготовлення споживчої тари для упакування різних рідких продуктів: мінеральної води, безалкогольних напоїв, олії, оцту, пива тощо. Поширені три основних методи переробки відходів ПЕТ-матеріалів у вироби тривалого користування:

1. Хімічна переробка (гідроліз, гліколіз або метаноліз), отримання вихідних речовин (диметилд-фталату, терефталевої кислоти, етиленгліколю) і використання їх як сировини для поліконденсації або як добавки до первинних матеріалів.

2. Переробка однорідних за складом відходів ПЕТ передбачає збір, сортування і миття двовісно орієнтованих ПЕТ-пляшок, які після подрібнення, гранулювання, кристалізації і сушки можуть використовуватися для повторної переробки.

3. Переробка з іншими полімерними матеріалами.

Найбільш перспективними визнано метод отримання гранульованого матеріалу з якісними показниками, які мало відрізняються від звичайної сировини. Відходи, що переробляються, багаторазово перекристалізовують і екстрагують у глибокому вакуумі. ПЕТ для пляшок відрізняється за властивостями від ПЕТ для волокон і плівок: він має більш високу молекулярну масу, в’язкість і санітарно-гігєнічні показники (більш низький вміст ацетальдегіду).

Технологічні відходи за своїми властивостями мало відрізняються від вихідної сировини, але містять більше вологи і пороху.

Пакувальні матеріали можуть бути придатними лише для визначеного методу регенерації, циркуляції і повторного використання. Наприклад, придатний для спалювання поліетилен біологічно не розкладається і тому не може бути використаний для компостування.

Екологічна сумісність полімерних упаковок значною мірою залежить від типу полімеру або від того, чи підлягає він повторному використанню. Якість повторно використаних матеріалів погіршується із збільшенням у них частки домішок. Полімерні компоненти, які підлягають переробці, мають певні обмеження гігієнічних норм, оскільки їх очищення трудомістке.

Пластичні матеріали, як правило, не здатні до біохімічного розкладання і тому непридатні до компостування. Деякі пластмаси містять стабілізуючі речовини або забарвлені пігменти, які часто включають метали. Хімічний склад пластичних матеріалів значною мірою визначає можливості їх спалювання, а також рівень викидів токсичних речовин. Наприклад, в результаті повного спалювання поліетилену і поліпропілену утворюється лише вода і окис вуглецю без будь-яких інших залишків.

Полівінілхлорид, який також є одним із видів термопластмас, більш ніж наполовину складається з хлору і тому при його спалюванні утворюється соляна кислота. Неповне спалювання призводить до утворення різних видів токсичного диму, наприклад, із вмістом хлор вуглеводню, яки при спалюванні полівінілхлориду, а також до утворення ціанідів, якщо спалюється поліуретан.

Повторне використання тари для напоїв суттєво скорочує кількість відходів, а також сприяє збереженню сировини і енергії. Наприклад, скляні пляшки можуть бути використані багато разів, у той час як полімерна і металева тара дозволяє лише забезпечити регенерацію відповідного матеріалу.

Тому одним із критеріїв екологічної безпеки є більш широке використання багаторазових упаковок, які підлягають поверненню.



ВИСНОВКИ
У курсовій роботі я визначила що щороку в Україні накопичується близько 600 тонн мільйонів відходів, в тому числі значна частина використаної тари та упаковки.

Екологічні висновки залишають без змін погляди промисловців щодо поширення різних упаковок, і лише прибуток може змінити ставлення до проблеми переробки та знищення використаної тари й упаковок.

З погляду екології, найкращі характеристики упаковок – тривалий строк експлуатації, багаторазове використання, незалежність від сировини у процесі переробки. Один із недоліків упаковок – висока початкова вартість. Упаковки багаторазового використання у п’ять разів дорожчі.

Розробляючи новий вид упаковки, необхідно враховувати фактори екології, можливості її повторної утилізації;

- популяризація виробів із відходів упаковки. У Німеччині, наприклад, перероблені відходи використовують як папір для друкування газет (50-60 %), для виготовлення скляних пляшок (50 %), алюмінієвих корків (35 %).

- використання теплової енергії від спалювання відходів. Таким чином спалюється 75-80 % сміття. У США побудовано спеціальні установки, що дозволяють одержувати 525 кВт-рік енергії від спалювання однієї тонни відходів.

Тому одним із критеріїв екологічної безпеки є більш широке використання багаторазових упаковок, які підлягають поверненню.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Сирохман И.В., Задорожный И.М. „Ассортимент кондитерских изделий. Справочник”. – К.: Техника, 1992. 300 с.


2. Пономарьов П.Х., Сирохман І.В. „Безпека харчових продуктів і продовольчої сировини” К.: Лібра, 1999 р. 625 с.
3. Сирохман І.В., Завгородня В.М., Демкевич Л.І. „Тара і упакування продовольчих товарів. Львів: Видавництво ЛКА, 2001. 546 с.
4. Завгородня В.М., Сирохман І.В. „Товарознавство пакувальних матеріалів”. Львів: Коопосвіта Видавництво ЛКА, 2003. 215 с.
5. Задорожний І.М., Гаврилишин В.В. „Продовольчі товари і продовольча сировина. Світове виробництво, споживання, експорт, імпорт”. – Львів: ЛКА, 2002 р. 465 с.
6. Сирохман І.В., Лозова Т.М. „Якість і безпечність зерно борошняних товарів” Київ, ЦНЛ, 2006 р. 395 с.
7. Пономарьов П.Х., Донцова І.В., Гірняк Л.І. „Товарознавство тропічних і субтропічних фруктів”. Київ: ЦНЛ, 2006 р. 440 с.


1   2


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка