1. Виготовлення гіпсокартонних листів. Гіпсокартонний лист




Скачати 425.79 Kb.
Дата конвертації19.04.2016
Розмір425.79 Kb.
1.Виготовлення гіпсокартонних листів.
Гіпсокартонний лист (ГКЛ) — це опоряджувальний виріб, що складається з шару гіпсу, певної товщини (гіпсового осердя) та приклеєного до нього з обох боків високоякісного багатошарового пресованого картону, завтовшки не більше 0,6 мм.

ГКЛ виготовляють за безперервною технологією на великих конвеєрних лініях. Основні вузли технологічної лінії виробництва ГКЛ наведено на рис. 1.




Рис. 1. Спрощена схема виробництва ГКЛ:

І — рулонний картон для лицьової поверхні листів; 2 — посудина для гіпсу;

3 — подача води; 4 — змішувач (гіпсозмішувач); 5 — рулонний картон для нижньої (тильної) поверхні плит; 6 — формувальний вузол; 7 _ вузол різання плит; 8 — вузол кантування плит; 9 — завантажувальний міст; 10 — сушильна камера; 11,12 — розвантажувальний міст; ІЗ — вузол пакетування; 14 — штабелеукладач

При виготовленні ГКЛ напівводний будівельний гіпс, вода та інші інгредієнти, що забезпечують міцність, пористість, гнучкість і тривалість тужавлення гіпсу, перетворюються у змішувачі на гіпсовий розчин, який через вихідні отвори подається в дозатор, а потім в дозованій кількості — на картонну стрічку із загнутими вгору краями. Ця стрічка утворює лицьовий бік ГКЛ. Після відбортування крайової зони стрічки виконується розкочування картону нижнього боку ГКЛ.

Відформована плита продовжує свій шлях у вигляді суцільної стрічки вздовж ділянки схоплювання, причому довжина стрічки визначається часом тужавлення гіпсового розчину, товщиною плити та швидкістю руху конвеєра. Нерідко її довжина може сягати і навіть перевищувати 200 м. Після тужавлення гіпсового осердя суцільна стрічка маркується і розрізується механічними ножицями на окремі листи потрібних розмірів.

За допомогою спеціальних пристосувань листи кантуються і переміщаються у багатоповерхові сушильні камери, де вони перебувають 60 хв. Під час сушіння з ГКЛ видаляється зайва волога. Після виходу листів із сушильної камери знову здійснюється кантування, укладання листів у пакети і штабелювання пакетів.

Розвальцьована в процесі виготовлення на конвеєрі гіпсокартонна стрічка в картонній оболонці після розрізання перетворюється на окремі листи певної довжини. Кожен такий лист після зняття з конвеєра має чотири грані — дві оброблені і дві необроблені (не закриті картоном). Картонна оболонка ГКЛ міцно приклеєна до гіпсового осердя. Типи гіпсокартонних листів і вимоги, яким вони повинні відповідати, регламентуються відповідними нормами і стандартами.

ГКЛ, що виготовляються за конвеєрною (прокатною) технологією, поділяють на такі типи: гіпсокартонні будівельні листи ГКЛ і гіпсокартонні будівельні листи вогнестійкі ГКЛО. Обидва типи ГКЛ складаються в основному з будівельного гіпсу, а їхні поверхні та продовжні кромки обклеєні міцним картоном. У склад гіпсового тіста, з якого виготовлено осердя листів, можуть бути додані різні наповнювачі. Наприклад, для підвищення стійкості гіпсового осердя під час пожежі, до гіпсового тіста додають мінеральні або скляні волокна, які не дають змоги осердю розділятися на окремі частини в результаті сильного нагрівання та зневоднення. Завдяки цьому осердя перетворюється на вогнезахисний ізоляційний шар.

Ці два типи ГКЛ мають свої галузі застосування. ГКЛ призначені для облицювання різних плоских поверхонь замість звичайної штукатурки і для виготовлення комбінованих гіпсокартонних панелей. Їх можна також використовувати для обшиття каркасів стель і стін, каркасів підвісних стель і виготовлення збірних перегородок. ГКЛВО використовуються для облицювання і обшиття каркасів стін і стель, міжкімнатних перегородок у приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою.

Дія нормативних вимог (ДСТУ,ТУ, ГОСТ) поширюється на виготовлення ще двох типів ГКЛ, які призначені для облицювання або обшиття стін і стель у приміщеннях з високою вологістю (понад 75%), а також у приміщеннях з високою вологістю і підвищеними вимогами до вогнестійкості будівельних конструкцій. Лицьова картонна поверхня і гіпсове осердя таких листів просочені спеціальними розчинами для зменшення поглинання вологи. До таких просочених (імпрегнованих) типів ГКЛ належать листи з підвищеною вологостійкістю типу ГКЛВ, з підвійною волого - та вогнестійкістю типу ГКЛВО. Окрім відповідного гідрофобного просочування, в осердя таких листів ще додані мінеральні або скляні волокна. Галузь їхнього застосування поширюється на опорядження огороджувальних конструкцій в приміщеннях з підвищеними вологістю і пожежною небезпекою.
Пошкодження картонної оболонки ГКЛ грибками після їхнього зволоження унеможливлюється завдяки спеціальному просочуванню в заводських умовах фунгіцидами.

Відрізнити різні типи ГКЛ один від одного допомагають кольори їхньої картонної оболонки і маркувальні позначення на зворотному боці, що наносяться ще на заводі для забезпечення правильності монтажу листів на будівельному майданчику. На лицьовій частині ГКЛ позначені точки їх кріплення до каркасу цвяхами або шурупами, що розміщені на відстані 25 см одна від одної.


Рис. 3. Поздовжні та поперечні кромки ГКЛ.
ГКЛ випускаються з різними за формою поздовжніми кромками, обклеєними картоном, які визначають спосіб і якість шпарування стиків між сусідніми ГКЛ

(рис. 3).

Поперечні кромки ГКЛ, що утворюються в результаті заводського розрізання гіпсокартонних стрічок, обробляються або на заводі, або на місці їх використання за допомогою рубанків косої обрізки та рашпілів для формування кромок ГКЛ.
Для ГКЛ, що мають обрізані кромки з усіх боків під прямим кутом, припустиме відхилення по довжині кромки повинно бути не більше ±0,15% номінального розміру. Відхилення таких листів від прямого кута не повинно перевищувати 0,2% довжини відповідної кромки.

Найчастіше для їх виробництва використовують ГКЛ таких розмірів:

довжина — 2500 ± 8, ширина — 600; 1200; 1250 мм.

ГКЛ виготовляють з такими товщинами шарів, мм:


Товщина ГКЛ, мм

10,0

12,0

12,5

13,0

14,0

Товщина теплоізоляційного шару з плит полістирольних, мм


20,0


30,0


40,0


50,0


60,0


Після виходу з конвеєра ГКЛ одразу пакетують штабелюванням у пакети по 50-60 плит з пакуванням у поліетиленову плівку. Пакети обов'язково комплектують з ГКЛ одного типу і розміру та укладають у пакет плиском. Пакет треба розміщувати на підкладках однакової висоти з деревини або зі смуг гіпсокартону. Підкладки слід розміщувати на відстані 0,3 м одна від одної, їх має бути не менше шести. Загальна висота пакету ГКЛ, підготовленого до транспортування, не повинна перевищувати 0,75 м, на відстані не менше 1,5 м від опалювальних пристроїв на рівних, плоских основах.

Якщо виникає необхідність штабелювання ГКЛ, які були зволожені, то подальше їхнє використання можливе тільки після повного висушування.

Не можна складувати ГКЛ у вертикальному положенні, оскільки це може призвести до пошкодження їхніх кромок та інших деформацій. Складування плит в пакетах і штабелях слід здійснювати, не допускаючи їхнього деформування, пошкодження осердя та провисання. ГКП можна перевозити будь-яким транспортом.




Гіпсокартонні плити всіх типів легко піддаються обробці, особливо при наявності спеціальних інструментів для різання, шліфування, стругання кромок, випилювання отворів (рис.3. 9- 3.14).




Залежно від вимог до точності виконання робіт із розкроювання і обрізання ГКЛ можливі такі способи робіт:
просте розкроювання за допомогою лінійки, метра, металевого трикутника і різання ГКЛ на столі з рівною поверхнею ножем для різання ГКЛ або за допомогою спеціальних пристосувань — різака малого (для відрізання смуг завширшки до 120 мм) або різака великого (для відрізання смуг більшої ширини, до 630 мм) рис. 15;
точне розкроювання ГКЛ, наприклад, при різанні перфорованих, шліцьованих або комбінованих гіпсокартонних панелей з використанням ножівки з вузьким полотном та дрібними зубцями або ручною дисковою електропилкою.


Рис.17 Рис.18
При простому розкроюванні різання картону ГКЛ здійснюють з лицьового боку

спеціальним (шевським) ножем (рис. 17). Надрізаний ГКЛ укладають на край столу і здійснюють надлам нерозрізаного гіпсового осердя. Після цього ножем для різання ГКЛ розрізають картон на зворотному боці плити. Утворена кромка підлягає обробці обдирним рубанком так, щоб кромка була рівною і не мала зламів (рис. 3.18).

Якщо обрізні кромки повинні утворити шов, то їх слід підготувати до шпаклювання одним з таких двох способів:

а)для шпаклювання без армувальної стрічки з використанням шпаклівки рубанком треба зняти фаску під кутом 45° на 1/3 товщини ГКЛ і видалити картон уздовж кромки в місцях укладання стрічки ;

б) для шпаклювання без армувальної стрічки з використанням шпаклівки рубанком треба зняти фаску під кутом 22,5° на 2/3 товщини ГКЛ. Після зняття фасок необхідно краї картону зачистити шліфувальним рашпілем або наждачним папером. При обшиванні стін перегородок з віконними і дверним прорізами ГКЛ попередньо розмічають на столі з рівною поверхнею. Потім здійснюють їх розкроювання ножем, ножівкою або дисковою пилкою з утворенням отворів потрібних розмірів. Канти отворів обробляють шліфувальним рашпілем або наждачним папером. Якщо використовують ГКЛ з кромкою типу ПЛУК у зоні дверної коробки не слід розміщувати обтиснуту (стоншену) кромку. Її треба обрізати, оскільки, в протилежному випадку, не можна буде щільно перекрити наличником дверну коробку, що призведе до погіршення звукоізоляції приміщення. Для вимикачів, розпаячних коробок і розеток прихованої електропроводки в ГКЛ вирізають круглі отвори за допомогою дриля зі змінною насадкою .

Опуклі й ввігнуті криволінійні поверхні малого радіуса обшивають спеціально обробленими ГКЛ потрібних розмірів. Для цього в картонній оболонці ГКП роблять поперечні надрізи з кроком 2-3 см (для опуклої поверхні лицьового боку). Заготовку з надрізаною картонною оболонкою або V- подібними прорізами загинають у потрібному напрямку, в результаті чого отримують гіпсокартонний елемент потрібної форми.

Криволінійну поверхню радіусом 150-200 мм можна отримати іншим способом (без поперечних надрізів), наприклад, попереднім намочуванням ГКЛ завтовшки 9,5 або 12,5 мм.

Для цього заготовку ГКЛ укладають на кружала, накривають її мокрим рядном на 10-12 год., після чого вона легко піддається деформації. Цей процес можна активізувати, якщо майбутню ввігнуту поверхню попередньо обробити валиком з шипами (рис. 21) для утворення на ній мікропор. Потім цей бік ГКЛ обробляють губкою, змоченою у воді, до припинення її поглинання ГКЛ. Кінці заготовки можна закріпити для отримання бажаної конфігурації (рис. 22).



Рис.21 Рис. 22
При цьому слід зазначити, що вигинанню піддаються ГКЛ, які перебувають як у вологому, так і у сухому сталі. Мінімальні радіуси гнуття ГКЛ у вологому стані слід брати для ГКЛ завтовшки 6,5 — 300 мм; 9,5 — 500 мм і 12,5 — 1000 мм. Цим товщинам ГКЛ, що перебувають у сухому стані, відповідають радіуси гнуття відповідно 1000; 2000; 2750 мм.

Вищевказані радіуси гнуття ГКЛ надані без необхідності попередньої перфорації або надрізання картону. Слід лише пам'ятати, що ГКЛ завжди треба згинати по довжині, а не по ширині, оскільки гнуття ГКЛ повинно виконуватися поперек волокон картонної оболонки.
2. Види каркасів гіпсокартонних систем
Каркас — це плоска або об'ємна конструкція з шарнірним або жорстким з'єднанням елементів, що входять до його складу (балок, ригелів, стояків).

За призначенням каркаси гіпсокартонних систем поділяють на стельові, перегородкові, пристінні; за матеріалом — на металеві й дерев'яні. Каркаси можуть виготовлятися з розташуванням елементів в одній площині (одному рівні) або в двох площинах (двох рівнях). У складі каркаса можна виділити основні і несівні елементи. Основні елементи прикріплюють до несівної основи (стіни, стелі), а несівні прикріплюють до основних. До несівних елементів прикріплюють ГКЛ, Отже, дворівневі каркаси — це конструкції, що мають два ряди дерев'яних брусків або металевих профілів, розташованих перпендикулярно один до одного. Якщо елементи каркаса розташовані в один ряд, то вони утворюють рамну конструкцію (рис. 4.1).
Рис. 4.1. Конструкції каркасів для гіпсокартонних стель:

а - із двох рядів дерев'яних брусків; б — із двох рядів металевих профілів;

в - рамна конструкція каркаса з металевих профілів

Елементи металевих каркасів з'єднуються поміж собою сталевими кріпильними елементами: шурупами, заклепками, ви-штамповкою. Елементи дерев'яних каркасів з'єднують за допомогою шипогніздових, шпонкових, шпунтових кріплень, а також за допомогою цвяхів, шурупів, скоб, з використанням клею.

Стикові з'єднання металевих і дерев'яних елементів каркаса повинні розміщуватися врозгін. Стики ГКЛ не повинні співпадати зі стиками каркаса як з точки зору забезпечення максимальної міцності й технологічності всієї системи в цілому, так і пожежної безпеки, оскільки у протилежному випадку вогнезахисний ефект гіпсокартонного облицювання значно знижується.

Якісно змонтований каркас не тільки забезпечує надійність усієї системи в цілому, а й дає гарантію отримання рівної основи і, отже, рівної лицьової поверхні обшивки та нормального стикання гіпсокартонних листів і панелей. При цьому слід мати на увазі, що помилки, припущені при збиранні каркасів, у більшості випадків не піддаються виправленню ні при обшиванні ГКЛ, ні в результаті шпаклювання швів між ними.

Тому монтаж каркасів треба здійснювати з обов'язковим дотриманням таких умов:

каркас повинен мати необхідну ступінь жорсткості, що визначає призначення відстаней, з одного боку, між точками його кріплення до несучих конструкцій будівлі, а з другого — між основними і несівними елементами;

елементи каркаса мають бути недеформованими і рівними (погнуті металеві елементи непридатні для використання в каркасі), дерев'яні бруски (рейки) не можна виготовляти з навкісшарової деревини або з брусків, що мають послаблені перерізи. Крім того, дерев'яні елементи каркаса повинні мати достатні розміри для забезпечення мінімальної площі обпирання на них ГКЛ;

якщо є необхідність підвішування до каркасів обладнання, меблів, освітлювачів, то вони повинні бути підсилені допоміжними елементами, спареними профілями стояків з належною орієнтацією поміж собою.



Рис. 4.2. Металеві профілі :

а — напрямний профіль UW; б — стояковий профіль СW;

в — стельовий профіль СD
Завдяки використанню каркасів гіпсокартонні системи набувають підвищення жорсткості, міцності, зниження деформативності. Вони уможливлюють досягти потрібного рівня звуко - і теплоізоляції огороджувальних конструкцій, приховати комунікації в приміщеннях, підвищити рівень вогнестійкості будівельних конструкцій.

З появою можливості кріплення ГКЛ до металевих каркасів шурупами без попереднього просвердлювання отворів їм стали надавати перевагу у зв'язку з їхньою легкістю, міцністю, зручністю монтажу, вогнестійкістю і довговічністю.

Випускають каркасні металеві елементи методом холодного прокату з оцинкованої сталевої стрічки завтовшки 0,6-2,25 мм. Пересічно товщина профілю становить 0,6; 0,7; 1 мм. Елементи каркаса облямівок отворів в огороджувальних конструкціях (двері, вікна) виконують із підсилених профілів завтовшки 2 мм. Для типових конструкцій міжкімнатних перегородок, стінових каркасів і каркасів підшивних і підвісних стель здебільшого використовують металеві профілі завтовшки 0,6 мм.

В особливих випадках, у разі значної висоти перегородок, товщину металевих профілів можна брати більшою.

Профілі випускають з U- подібним і С-подібним перерізами. У більшості випадків жорсткість С-подібних профілів збільшують гофруванням їхньої поверхні під час холодної прокатки. Основні види металевих профілів: профіль напрямний (UW),

U - подібний (рис. 4.2, а); профіль стояковий (CW), С-подібний (рис. 4.2, б); профіль стельовий (СD), профіль кутовий (LW) (рис. 4.3, в).

Профілі СW щільно без зазорів входять у верхні та нижні напрямні. Напрямні профілі можуть мати в стінці отвори, призначені для їхнього кріплення дюбелями до перекриття і підлоги. Якщо таких отворів у напрямних профілях немає, то їх можна утворити на місці за допомогою дриля й армованих свердел.

Профілі типу СW мають загнуті всередину кромки. В їхніх стінках можуть бути Н - подібні просічки. При вигині частини стінки профілю в межах просічки утворюються отвори для пропускання інженерних комунікацій (кабелів, труб). Для відвернення надмірного послаблення профілю відстань між сусідніми просічками не повинна бути меншою за 50 см.

Зовнішню поверхню полиць профілів типу СW покривають насічкою, що запобігає зісковзуванню вістря шурупа під час кріплення до них ГКЛ. Профілі типу СD використовують для улаштування підвісних стель. Вони виготовляються з полицями, які мають загнуті всередину кромки для зручності кріплення до них елементів підвісок ГКЛ.

Профіль LW використовують для захисту від сколів зовнішніх кутів перегородок з гіпсокартонним облицюванням та їх одночасного опорядження. Вони також підсилюють каркаси та надають їм додаткової жорсткості при розташуванні у внутрішніх кутах перегородок.

Для якісного опорядження зовнішніх кутів поверхонь, облицьованих ГКЛ, випускають спеціальні профілі у вигляді перфорованих кутиків з оцинкованої сталі. Вони використовуються для надання точних геометричних форм зовнішнім кутам та їх захисту від сколів при ударній дії.

Рис. 4.3. Металеві профілі кутові: а — перфорований кутик для захисту від сколів при ударній дії; б — сітчастий кутик для опорядження кутів при штукатурних роботах; в — металевий Т-подібний маяк для штукатурних робіт.
Для полегшення і зручності виконання штукатурних робіт, а також для отримання їхньої високої якості використовують маячкові Т-подібні профілі, виготовлені з оцинкованої сталевої стрічки. Вони забезпечують економію часу на штукатурні роботи і рівну поверхню штукатурки (рис.4.3, в).

Для облямівки зовнішніх поверхонь отворів доцільно використовувати сітчастий кутик для опорядження кутів (рис. 4.3, б). Профілі постачають у пакетах, на упаковці яких нанесено маркування. Наприклад, профіль стояків каркаса з висотою стінки 50 мм і товщиною профілю 0,6 мм маркують СW 50/0,6. Найбільш ходові профілі різної товщини маркують фарбою різних кольорів: профілі завтовшки 0,6 мм — блакитною; профілі завтовшки 0,7 мм — червоною; профілі завтовшки 1,0 мм — зеленою.

С-подібні і U- подібні профілі вкладають один у другий і оклеюють липкою стрічкою. Пакет сталевих профілів здебільшого складається з 10 рядів по чотири профілі в кожному. При складуванні пакети профілів можна укладати в штабелі (заввишки не більше трьох пакетів) на підкладках з дерев'яних брусків. При складуванні елементів каркаса слід враховувати припустиме навантаження на перекриття. Металеві профілі треба зберігати в сухому закритому приміщенні.
3.Монтаж каркасів гіпсокартонних систем
Каркаси з металевих і дерев'яних елементів споруджують для кріплення до них ГКЛ при улаштуванні різних конструкцій перегородок, облицювання внутрішніх поверхонь зовнішніх стін, підвісних стель приміщень житлових будинків, цивільних і промислових будинків. Для улаштування каркаса насамперед треба зробити обмір приміщення, провішування осей і розмічання перегородок, місць розташування їхніх несівних стояків, дверних прорізів та інших отворів відповідно до проектних розмірів, наведених на кресленнях. Орієнтирами при цьому можуть бути колони, пілястри, віконні та дверні прорізи та інші конструктивні елементи, до яких повинні бути прив'язані гіпсокартонні системи, що підлягають монтажу. Для розмічання використовують розмічувальний відбійний шнур , висок, гідравлічний рівень, шаблони для маркування місць поворотів і перетинів перегородок, дверних прорізів, складані метри, рулетки, метростат (рис. 4.5) — розсувний вимірювальний пристрій завдовжки 3 м з бульбашковим рівнем, який дає змогу контролювати положення елемента конструкції одночасно в двох рівнях.



Рис.4.5. Метростат 300

Крім того, метростат має насадку, за допомогою якої можна підтримувати ГКЛ під час монтажу стель. При розмічанні перегородок можна у відповідних випадках використовувати теодоліт. Швидке і високоточне розмічання перегородок і підвісних стель у великих за розмірами приміщеннях виконують за допомогою лазерної установки, що автоматично нівелює та генерує лазерний промінь на вертикальні й горизонтальні поверхні будівельних конструкцій. Світлова точка, що ковзає на поверхні, значно полегшує нанесення розбивних осей та примикань перегородок і підвісних стель до огороджувальних конструкцій. Лазер встановлюють у потрібну точку приміщення та орієнтують промінь у потрібному напрямку, після чого подальше точне його настроювання в горизонтальній або вертикальній площині здійснюється автоматично (рис. 4.6).




Рис. 4.6. Лазерна установка для швидкого і високоточного розмічання перегородок і стель у великих приміщеннях

З урахуванням фактичних розмірів приміщення і конструктивних елементів гіпсокартонних систем виконують набір; розкроювання й обробку необхідних елементів каркаса. В багатьох випадках вдається врахувати і виправити помилки та відхилення від проектного положення, що були допущені при монтажі або зведенні несівних огороджувальних конструкцій та елементів каркаса будівлі, а також інженерних комунікацій. Розмічання здійснюють стійкою фарбою.

Більшість комплектних систем перегородок базуються на використанні металевого каркаса, виходячи з вимог вогнестійкості, зручності монтажу, звукоізоляції, зручності прокладання комунікацій, навішування сантехнічного обладнання тощо. Металеві каркаси перегородок можуть мати одинарний або подвійний каркас. Напрямні й стоякові профілі каркаса з метою забезпечення надійної звукоізоляції приміщень повинні встановлюватися на звукоізоляційні ущільнювальні прошарки, наприклад, поліуретанову або пінкогумову самоклейку стрічку .

За необхідності перед укладанням звукоізоляції на поверхню перекриття, якщо вона нерівна, може виникнути потреба влаштування гіпсової стяжки, оскільки ущільнення примикання повинно заповнити весь переріз стіни по всій його ширині та бути в обтиснутому стані.

Конструкція вузлів кріплення каркаса в місцях його примикання до несівних конструкцій будівель визначається міцністю і деформативністю основ та характером зусиль, що виникають у кріпленнях. Каркаси до основ можуть закріплюватись за допомогою шурупів (до деревини); електрозварювання (до сталі); болтів і дюбелів (до бетону, цегли); геометричного замикання (з використанням порожнин в основі); закладних деталей або анкерів.

При влаштуванні підвісних стель кріплення напрямних елементів каркаса виконується за допомогою регульованих (за висотою) підвісок.

У вузлах кріплення каркасів до основ можуть виникати такі види зусиль:

1.при кріпленні перегородок до стін або несівних перегородок із цегли, бетону — зріз;

2. при кріпленні перегородок до перекриттів — зріз, розтягання або стиснення у випадку прогину перекриття;

3. при кріпленні підшивних або підвісних стель до перекриттів з залізобетону, балочних перекриттів із заповнювачем — розтягання (з урахуванням динамічних навантажень), розтягання з вигином (у разі прогину перекриттів).

Металеві напрямні профілі до підлоги, стель й стінок закріплюють шурупами або дюбелями (рис. 4.7).



Рис. 4.7. Кріплення металевого каркаса перегородки до стінки й підлоги розпірними дюбелями:

1 — закріплений до стінки профіль; 2 — розпірний дюбель із гвинтом; З — напрямний профіль; 4 — ущільнювач

Відстань між сусідніми дюбелями має бути не більше як 0,8-1 м. Кожний профіль повинен закріплений не менше ніж трьома дюбелями. Відстань між крайнім дюбелем і стінкою або стелею повинна бути не більше як 10 см. Відстань між точками кріплення крайніх вертикальних елементів каркаса стійок, пілястр, колон беруть 1 м.

Застосування дюбелів передбачає такі вимоги:

1.тип дюбеля підбирається залежно від матеріалу основи (бетон, цегляна кладка з повнотілої цегли, кладка з дірчастої цегли або порожньотілих блоків, стінки з порожнистих панелей);

2. врахування типу і величини зусилля на дюбель у процесі експлуатації будівлі (зрізання, вигин, розтягання);

3. мінімальні відстані між сусідніми дюбелями визначаються величиною їх заглиблення в основу.

Наприклад, між металевими дюбелями воно має бути не менше 4-кратної глибини заглиблення; пластмасовими в бетоні — 2-кратної, при цьому відстань від дюбеля до краю конструкції слід брати не менше половини мінімальної відстані між сусідніми дюбелями.

Для полегшення кріплення U- подібні профілі поставляються з попередньо просвердленими отворами для дюбелів.

З метою підсилення анкерування напрямного профілю до підлоги в місцях кріплення використовують накладки зі стрічкової сталі .

Для з'єднання металевих елементів каркаса з різних типів профілів (напрямних, стоякових, стельових) застосовуються самонарізні (сталеві) шурупи з вістрям свердлового типу і циліндричною головкою типу LN 9,5 або LN 16 з використанням шуруповерта.

Антикорозійний захист шурупів забезпечено нанесенням на них кадмієвого покриття або фосфатуванням. При цьому вони намагнічуються та легко центруються в головці шуруповерта під час загвинчування.

Металеві профілі типу СW, що використовуються як стояки каркаса, встановлюються у верхні й нижні напрямні під кутом з одночасним поворотом стояка до проектного положення. Вирівнювання стояків (за допомогою виска) з дотримуванням проектного інтервалу між ними можна виконувати пізніше при закріплюванні ГКЛ до каркаса, з урахуванням маркування на тильному боці ГКЛ.

При монтажі каркаса його стояки слід встановлювати відкритим боком (тобто стінкою назад) у напрямку монтажу так, щоб наступне кріплення кожного ГКЛ відбувалося з боку стінки стояка (рис.4.10).

Це дає можливість закріплення найближчого до несівної стінки ГКЛ, що збільшує жорсткість стояка і тим самим полегшує процес обшивки каркаса і відвертає небезпеку деформування його стояків. Під час монтажу стояків кріплення їх до напрямних профілів здійснюють методом виштамповки або просічки з відгином за допомогою спеціального просікача (рис.4.11). У подальшому міцність і жорсткість цього з'єднання будуть підсилені під час кріплення до каркаса ГКЛ металевими шурупами.



Рис.4.10. Виконання робіт при встановленні стоякових профілів у напрямні

профілі.




Рис. 4.11. Просікач для з'єднання профілів UW і W при монтажі металевих каркасів
Осьові відстані між стояками перегородок майже не залежать від методу кріплення до напрямних і здебільшого визначаються методом кріплення ГКЛ — поперек чи уздовж волокон картонної оболонки, товщиною ГКЛ та їхньою кількістю в обшивці . На цю відстань має також вплив облицювання ГКЛ керамічною плиткою.

Конструкції перегородок з ГКЛ та їх кріплення не роблять несівними, тобто такими, що можуть сприймати навантаження від перекриттів, але їх жорсткість разом з каркасом відповідає вимогам до самонесівних перегородок, навіть при висоті, що досягає 6 м. Разом з тим, завжди слід звертати увагу на необхідність обмеження висоти перегородок залежно від величини діючого на них горизонтального навантаження (від людей, вітру).

Це навантаження визначається призначенням приміщень, які можна поділити на дві групи:

приміщення житлових будинків, офісів, лікувальних закладів, готелів, в яких перебуває незначна кількість людей;

приміщення навчальних закладів, залів для глядачів, танцювальних залів, виставочних комплексів, транспортних і торгових підприємств, де буває значна кількість людей.
3.Монтаж металевих каркасів підвісних стель



Металеві каркаси широко використовують не лише при влаштуванні гіпсокартонних перегородок, а й для підвісних стель. До елементів підвісних стель належать профілі основних і несівних рейок, що виготовляються з металевого стельового профілю (СW) з оцинкованої сталі завтовшки 0,6 мм та комплектів кріпильних елементів — різних підвісів із затискачами або отворами, тяг, з'єднувальних муфт, анкерів, хомутів, скоб. Металеві каркаси можуть бути одно - і дворівневими (рис.4.16).


Рис.16.Конструкції металевих каркасів
До несівної основи підвісні каркаси підвішують за допомогою підвісів, які закріплюються дюбелями, шурупами або анкерами. Підвіси, що з'єднують анкерні елементи і каркас стелі, повинні бути розраховані на потрібну несівну здатність

(зазвичай вказується фірмою-виробником). Нормативи встановлюють такі мінімальні поперечні перерізи тяг підвісів різних конструкцій:

*тяги підвісів з оцинкованої круглої сталі повинні мати діаметр не менш як 2,8 мм;

*металеві деталі з штабової сталі повинні мати товщину не менш як 0,8 мм.

*мінімальний поперечний переріз деталей на ділянках, послаблених

прорізами — 7,5 мм2.







Рис. 4.18. Відстані між точками підвісу, кріплення і елементами каркаса

підвісних і підшивних стель:

а — дерев'яний каркас підшивної стелі; б, в — відповідно дерев'яний і металевий каркаси підвісної стелі

4. Види кріплення ГКЛ до елементів каркаса.
Розрізняють два види кріплення ГКЛ до каркасів: жорстке і нежорстке.

Жорстке кріплення передбачає нерухому (без можливості будь-яких переміщень) фіксацію ГКП до елементів каркаса. При цьому жорсткі кріплення, в свою чергу, поділяють на рознімні (рис.5.1) та нерознімні.



Рис. 5.1. Рознімне кріплення ГКЛ до каркаса:

1 — металева втулка;

2,3 — кріплення шурупами;

4 — елемент каркаса

Зазвичай жорсткі нерознімні кріплення ГКЛ до каркасів здійснюють шурупами або цвяхами. Жорсткі рознімні з'єднання ГКЛ з елементами каркаса здійснюються за допомогою шурупів з круглою головкою, які не затираються шпаклівкою, а приховуються декоративними ковпачками.

При точковому кріпленні шурупами або цвяхами мінімальну відстань від шурупа (цвяха) до краю обшивки з картонною кромкою слід брати 10мм, а обрізною — 15 мм. Відстань від елемента каркаса повинна бути 9-10мм. Отже, ширина обпирання ГКЛ на елемент каркаса повинна бути не менш як 24 мм (рис.5.4), а при кріпленні ГКЛ до каркаса металевими притискними профілями (спеціальними затискачами) вона повинна бути не менш як 10 мм, при ширині притискного елемента — не менш як 6 мм. Напрямок кріплення ГКЛ до каркаса впливає на міцність і деформівність перегородки.

Кріплення ГКЛ до каркаса може здійснюватись перпендикулярно — більшою стороною до його стояків, — такий спосіб кріплення називається поперечним; у випадку, коли ГКЛ більшою стороною розміщується паралельно до його стояків, то має місце поздовжній спосіб кріплення ГКЛ до каркаса (рис.5.5).

Поперечний спосіб кріплення ГКЛ до несівних елементів забезпечує сприятливіші умови роботи ГКЛ сумісно з каркасом, ніж поздовжній, оскільки в картоні облицювання ГКЛ виникають напруження, перпендикулярні до напрямку розташування його волокон. Це збільшує міцність кріплення, надійність облицювання і сприяє кращій роботі стикових з'єднань між ГКЛ та підвищенню їхньої рівності, а також збільшенню максимально допустимого прольоту між опорами (несівними профілями) ГКЛ і, отже, зменшенню потрібної кількості елементів каркаса і кріплення, зменшенню прогину обшивки при улаштуванні підвісних стель, а також трудозатрат при монтажі перегородок і стель.

У всіх випадках необхідно уникати кріплення ГКЛ із зайвим заглибленням шурупів або цвяхів, оскільки надмірне стикування гіпсокартонної плити може призвести до місцевого здимання його поверхні, появи нерівностей у вигляді уступів у швах між сусідніми плитами (рис.5.6).

Рис. 5.6. Утворення деформацій в гіпсокартонній обшивці:

а — уступ в місці утворення шва;

б — здимання (жолоблення) гіпсокартонної обшивки на стику ГКЛ
Кріплення ГКЛ до елементів каркаса слід послідовно вести або з кута ГКЛ у двох взаємно перпендикулярних напрямках, або з одного з внутрішніх рядів в обох напрямках (рис.5.7).

а б
Рис. 5.7. Способи кріплення ГКЛ підшивної стелі:

а — від кута; б — від внутрішнього ряду
Під час кріплення ГКЛ необхідно щільно притискувати у проектне положення за допомогою педального підйомника, метростату, кріпильних підпірок або будь-яких інших пристосувань (рис. 5.8).



Рис. 5.8. Установка і закріплення ГКЛ

Правильне кріплення ГКЛ до каркаса полягає в тому, що спочатку треба закріпити шурупами ГКЛ до першої половини полиці стояка несівного профілю перегородки (або стінки СD), а потім наступний ГКЛ до другої половини несівного профілю. Точки кріплення в стиках ГКЛ слід розміщувати врозгін (зміщувати відносно одна одної на 1-2 см). У результаті досягається підвищення жорсткості несівного профілю за рахунок закріплення попереднього ГКЛ першим рядом шурупів (рис.5.9).



Рис. 5.9. Схема розташування кріпильних шурупів
Кріплення ГКЛ шурупами виконують за допомогою шуруповерта (рис.5.10). Він являє собою електричний інструмент з хрестовидним магнітним наконечником, що обертається, завдяки якому самонарізні шурупи утримуються в робочому положенні.



Рис. 5.10. Шуруповерт для загвинчування шурупів – саморізів.

Наконечник має спеціальне регулювання, яке дає змогу вгвинчувати шурупи на задану глибину. Шурупи необхідно встановлювати перпендикулярно до площини обшивки і занурювати в матеріал настільки, щоб головка не прорізала картонну оболонку ГКЛ, а утворені шурупами лунки можна було б надалі зашпакльовувати.

Якщо шуруп або цвях під час вгвинчування або забивання деформується, його необхідно вилучити та замінити новим, але встановлювати новий шуруп або цвях слід в іншому місці, на відстані не менше за 50 мм від попереднього. Для кріплення ГКЛ до елементів каркасів комплектних систем переважно використовують високотехнологічні самонарізні шурупи (шурупи - саморізи), що виготовляються з нелегованої загартованої вуглецевої сталі з антикорозійним покриттям. Випускають різні види шурупів (рис.5.11).



5.11. Різновиди самонарізних шурупів:

а — з потайною головкою у формі розтрубу з вістрям гвинтоподібної форми; б — те саме, але з вістрям у формі спірального свердла; в — те саме, з вістрям у формі різця; г — з потайною головкою конічної форми, з вістрям у формі цвяха
Галузь використання шурупів-саморізів визначається властивостями матеріалів-елементів, що закріплюються один з одним. Так, шурупи - саморізи з потайною головкою у формі розтрубу (рис.5.11, а, б), діаметром 8 мм слід використовувати для кріплення металевих профілів з товщиною стінки до 0,75 мм, а також до дерев'яних каркасів.

Шурупи - саморізи з потайною головкою конічної форми діаметром 6,5мм із вістрям у формі цвяха використовують для кріплення ГКЛ (перфорованих або шліцьованих) до дерев'яних каркасів (рис. 5.11, г). Металеві профілі завтовшки до 0,88 мм і дерев'яний каркас слід скріпляти шурупами з потайною головкою у формі різця (рис. 5.11, в). Елементи металевого каркаса скріплюються шурупами з потайною головкою в формі розтрубу або трапеції і вістрям в формі спірального свердла ,причому товщина елементів, що скріплюються, може досягти 2,25 мм. Елементи дерев'яного каркаса слід скріпляти шурупами з потайною головкою конічної форми з вістрям у формі цвяха (рис. 5.11, г).

Кріпильні шурупи мають кадмієве покриття. Їх також намагнічують з метою легкого центрування в головці шуруповерта. Вони використовуються для кріплення всіх типів ГКЛ до металевих і дерев'яних каркасів та поділяються на два типи ТИ і ТВ.

Шурупи повинні увійти всередину металевих профілів підвісної стелі не менше ніж на 10 мм (дерев'яних — на 20 мм), а головки шурупів — зануритися у ГКЛ не менше ніж на 1 мм від його поверхні для можливості подальшого їх шпаклювання. Перед вгвинчуванням шурупів слід відрегульовувати шуруповерт тик, щоб потайна головка шурупа при його вгвинчуванні не псувала картонну оболонку ГКЛ. Крім того, головка шурупа не повинна виступати над поверхнею картону.

Вгвинчування шурупа необхідно виконувати точно перпендикулярно до площини ГКЛ. В протилежному випадку не виключається пошкодження шурупа та ГКЛ.

Спеціальна різьба шурупів потребує певної швидкості вгвинчування, яка відповідала б кроку різьби. В разі правильного вибору цієї швидкості (швидкості подачі) шуруп не буде руйнувати гіпсове осердя, а його головка не пошкодить картонну оболонку ГКЛ. У протилежному випадку навкруги шурупа може утворитися картонна бахрома.

Для підвищення жорсткості конструкцій перегородок, покращення їхніх вогнезахисних і звукоізоляційних якостей використовують двошарові обшивки каркасів ГКЛ. Кожний шар закріплюють окремо. Другий (зовнішній) шар ГКЛ повинен бути встановлений врозгін з першим (з відносним зміщенням швів), причому відстань між швами першого і другого шарів обшивки має бути не менше за 400 мм.
5.Види швів у гіпсокартонних обшивках.
Обшивки поверхонь перегородок і підвісних стель із ГКЛ утворюють шви поміж суміжними елементами. При цьому шви в стиках ГКЛ можна залишати відкритими, тобто видимими для використання їхніх декоративних можливостей або ж заповнювати шпаклівками, в результаті чого вони стають прихованими з утворенням великих суцільних поверхонь огороджувальних конструкцій в приміщеннях будівель і споруд. Слід зазначити, що відкриті шви в стінах ГКЛ сприяють вирівнюванню напружень в обшивці огороджувальних конструкцій, не утворюючи будь-яких видимих деформацій при зміні тепло-воложистого режиму або при механічних навантаженнях.

Якісна обробка швів у гіпсокартонних обшивках залежить не тільки від професійного виконання відповідних робіт підготовленими фахівцями, а й від низки інших чинників:

*вологості приміщень, пов'язаної з погодними умовами (холодна дощова осінь або зима), виконання "мокрих" будівельних або технологічних процесів;

*коливання температури, що викликається виділенням тепла при улаштуванні підлог з асфальтобетону або при висушуванні приміщень нагрівальними приладами;

*руху повітря (протяги) під час провітрювання приміщень;

*силових дій, пов'язаних з деформаціями будівельних конструкцій (прогини перекриттів, осідання фундаментів).

Отже, саме тому всі роботи, пов'язані з улаштуванням і обробкою швів, слід виконувати на завершальних етапах будівництва споруди, коли в ній закінчено просушування оштукатурених поверхонь і наливних підлог, після остигання асфальтобетонних підлог і закінчення провітрювання приміщень та їх засклення. Шпаклювальні роботи слід виконувати при стабільній температурі повітря в приміщенні, не нижчій за +10 С.

Відкриті шви між ГКЛ, що потребують точної підгонки, особливо кромок, дотримання їхньої постійної ширини і ретельної підготовки основи (каркаса) гіпсокартонної обшивки, найчастіше передбачаються при улаштуванні підшивних і підвісних стель. У решті випадків, зазвичай, передбачаються закриті шви, які після їхнього шпаклювання стають невидимими.

Важливою вимогою до таких швів є забезпечення їхньої належної міцності при сприйнятті виникаючих напружень від силових дій, і одночасно плавного стикування поверхонь суміжних ГКЛ. До улаштування або обробки швів необхідно перевірити надійність закріплення ГКЛ до каркасів, а також відсутність виступу головок шурупів і цвяхів над їхньою поверхнею.

Стикування ГКЛ зі скошеними (обтиснутими) кромками виконують зі щільним притиском суміжних плит. ГКЛ із заокругленими поздовжніми кромками розташовують із зазорами в місцях їхнього стикування. Для плит завтовшки 9,5 мм, які використовують при влаштуванні сухої штукатурки, зазор становить 3 мм, а для ГКЛ завтовшки 24 мм — 5 мм. Слід пам'ятати, що шви в стиках обрізних кромок треба розташовувати врозгін.

У процесі монтажу елементів обшивки нерідко виникає необхідність обрізки ГКЛ до потрібних розмірів. Унаслідок такого обрізання виникає пряма кромка. Перед встановленням ГКЛ та їхнім закріпленням до каркаса такі кромки слід обробити рубанком для утворення фаски під кутами 22,5 або 45°, щоб при подальшому шпаклюванні поперечних швів виключити утворення у стиках уступів, оскільки в результаті зволоження картону з боку зрізаної ділянки може відбутися його набухання. Край обрізаного картону, що виступає з лицьового боку, обробляють наждачним папером до початку шпаклювання. Зі швів треба видалити пил.

Перед шпаклюванням швів поверхні ГКЛ, на які може попадати вода або які потребують захисту від зволоження, заздалегідь вкривають гідроізоляцією.

Для шпаклювальних робіт використовують різні шпаклювальні матеріали та інструменти.

Шпаклювальні суміші на гіпсовій основі представлені в комплектних системах "Кнауф" шпаклівками для швів ГКЛ "Фугенфюллер", "Уніфлотт" і "НР Фініш". Шпаклівка "Фугенфюллер" виготовляється на основі гіпсу і в комбінації з армувальною стрічкою призначена: для шпаклювання швів, утворених ГКЛ з ущільненими (скошеними) обтиснутими кромками; шпарування на поверхні ГКЛ тріщин; для приклеювання до рівної поверхні стін ГКЛ і комбінованих панелей; для шпарування швів, раковин і нерівностей збірних бетонних елементів;

для склеювання і шпаклювання різних будівельних елементів і деталей, виготовлених із гіпсу. Шпаклівка має високу адгезію до бетону, цегли, деревини; може бути використана для шпаклювання тріщин у стінах, стелях, підлогах. Шпаклівка "Фугенфюллер" випускається у вигляді сухої суміші в мішках масою 25, 10 і 5 кг. її треба зберігати в сухих приміщеннях на дерев'яному піддоні. Термін зберігання — 6 міс. Для шпарування швів на кожен 1 м2 змонтованих ГКЛ потрібно близько 250 г сухого матеріалу. Для виготовлення готової до використання шпаклівки необхідно засипати у чисту посудину, заповнену чистою холодною водою, суху масу (у співвідношенні 4:3), рівномірно розподіляючи її по поверхні, до утворення сухих "острівців", витримати 2-3 хв і перемішати шпателем до консистенції сметани. Час від моменту засипки шпаклювальної маси у воду до початку схоплювання шпаклівки — 30 хв. Неочищені посудина та інструменти скорочують цей час.

"Уніфлотт" — це спеціальна шпаклівка для шпарування швів між ГКЛ. При використанні цієї шпаклівки шпарування швів виконується без застосування армувальних стрічок. Поверхні елементів, між якими відбувається шпаклювання швів, повинні бути чистими, сухими, твердими і міцними. Для виготовлення готової для застосування шпаклівки слід 2,5 кг сухої суміші висипати у чисту посудину із 1 л чистої холодної води і перемішати кельмою або шпателем до консистенції сметани. Час роботи до початку схоплювання — 20 хв. Витрата шпаклівки залежить від форми кромок швів, що підлягають обробці. Шпаклівку випускають в мішках (5 і 25 кг). Зберігати мішки з сухою сумішшю треба в сухих приміщеннях на дерев'яному піддоні. Термін зберігання — 6 міс.

Шпаклівка "НР Фініш" — це матеріал, призначений для нанесення остаточного тонкого шару на попередньо вкладену основу: шпаклівку "Уніфлотт" або "Фугенфюллер". їх використовують для виконання останньої технологічної операції зі шпарування швів між будівельними елементами, деталями ГКЛ, а також для остаточної обробки поверхні, якщо це потрібно, перед ґрунтовкою і пофарбуванням. "НР- Фініш" добре шліфується, що дає змогу отримувати високоякісну, гладеньку поверхню швів між сусідніми ГКЛ. Для виготовлення "НР Фініш" слід перемішати і в разі потреби довести до ледь в'язкої консистенції шляхом додавання потрібної кількості води. Норма витрати залежить від площі і кількості швів, що підлягають обробці, та величини нерівностей на їх поверхні. "НР Фініш" випускають у мішках по 25 кг. Зберігати її слід в приміщеннях при температурі не нижче як 0°С.

Для шпаклювання швів, утворених ГКЛ з кромками типу ПЛУК, потрібна стрічка для поверхневого ущільнення шпаклівки, укладеної в порожнину шва. Стрічка являє собою спеціальний високоякісний папір з перфорацією або прозорий еластичний клейкий пластик.

Перед початком шпаклювальних робіт треба уважно обстежити гіпсокартонну обшивку огороджувальних конструкцій і визначити наявність в ній дефектів. До них належать: нещільність у стиках ГКЛ, виступи кріплення, дірки та ум'ятини на ГКЛ. Всі виявлені дефекти необхідно усунути до початку шпаклювальних робіт.

Для того щоб поверхня ГКЛ була бездоганно рівною (при боковому освітленні на ній не повинні з'являтися тіні від місцевих нерівностей), її, після завершення звичайних шпаклювальних операцій (виправлення дефектів монтажу ГКЛ, нанесення ґрунтового шару, остаточного шпарування швів), рекомендують повністю покривати тонким шаром шпаклівки на казеїновій основі. При цьому ділянки площею 5-6 м2 вкривають тонким шаром шпаклювальної маси малярним валиком з хутряною шкіркою з овчини, а потім одразу затирають гнучким шпателем завширшки ЗО см або ж напівтерком. В результаті всі нерівності гіпсокартонної обшивки мають бути усунені.

При ручному шпаклюванні швів приготовлену шпаклювальну масу завантажують у спеціальний короб з нержавіючої сталі для шпаклювальних розчинів (рис.8.1). Оскільки запас гіпсової шпаклівки має бути використаний протягом 30-40 хв, то її кількість повинна відповідати об'єму роботи, що запланована.



Для виконання шпаклювальних робіт виконавець повинен мати комплект необхідного інструменту (рис.8.1): шпателі з короткою і довгою ручками; два широких (20 і ЗО см) шпателі для остаточної обробки, шпателі для внутрішніх і зовнішніх кутів, наждачний папір. Шви шпаклюють двічі: спочатку наносять попередній (ґрунтовий) шар, а потім опоряджувальний (накривний) шар.

Робота зі шпаклювання швів розпочинається так. Виконавець бере в одну руку короб з потрібною кількістю шпаклівки, а в другу — шпаклювальний інструмент. Якщо робота виконується з використанням шпаклівки "Фугенфюллер", то насамперед у так званий "жолоб", утворений поставленими впритул ГКЛ з ущільненими (обтиснутими) кромками, шпателем укладається ґрунтовий шар на ширину обтиснутих кромок (скосів). Потім на шпаклівку, укладену в "жолоб", одразу після її нанесення до початку тужавлення за допомогою фальцювального приладу зверху вниз накладають армувальну стрічку, притримуючи її шпателем, і одночасно щільно втискують в ґрунтовий шар по всій її ширині. Слід стежити, щоб при цьому під армувальною стрічкою не утворювалися бульбашки або складки. Після закінчення І обробки шва шпаклювальну масу шпателем-викруткою наносять у лунки, на головки шурупів. За необхідності головки шурупів угвинчуються в ГКЛ шпателем-викруткою. Накривний шар шпаклювальної маси можна наносити тільки після остаточного затужавлення ґрунтового шару. Для нанесення накривного шару використовують шпатель завтовшки 20-30см. Цей шар заповнює нерівності, що залишилися після виконання попередніх операцій. Надлишки шпаклівки видаляють після її легкого затужавлення широким шпателем. Краї накривного шару повинні плавно сполучатися з поверхнею сусідніх ГКЛ. Плавність цього сполучення контролюється сталевою лінійкою, між якою і поверхнею сполучення не повинно бути зазорів. Потім остаточно зашпакльовують лунки над головками кріпильних деталей у рівень із поверхнею ГКЛ. Після того, як шов просохне, його обробляють за допомогою наждачного паперу, стежачи за тим, щоб не пошкодити картонну оболонку ГКЛ .

На стик, утворений ущільненими кромками ГКЛ наносять шпателем (шпателем-викруткою) ґрунтовий шар шпаклівки, попередньо угвинтивши шурупи, головки яких надмірно виступають над поверхнею картону. Вертикальним рухом вирівнюють (укладену масу, одночасно видаляючи надлишки шпаклівки.

Далі укладають армувальну стрічку, втискуючи її шпателем в ґрунтовий шар по всій ширині стрічки. Операцію слід виконувати одразу після нанесення шпаклівки до початку її стужавлення.

Широким шпателем (200-300 мм) наносимо накривний шар шпаклівки. Під час нанесення ґрунтового і накривного шарів шпаклювальна маса не повинна виступати з-під шва.

Шпаклювання стиків поміж обрізними кромками ГКЛ виконують за три рази напівтерткою завширшки 50 см. При цьому завчасно оброблені поперечні шви доцільно обклеювати тонкими армувальними стрічками. У випадку використання шпаклівки "Фугенфюллер" з армувальною стрічкою фаска з обрізної кромки знімається під кутом 45° на третину товщини ГКЛ.

Після того, як шов просохне, слід обробити його за допомогою наждачного паперу, не допускаючи пошкодження картонної оболонки.

При нанесенні третього шару шпаклівки для вирівнювання попередніх шарів може знадобитися захват поверхонь сусідніх ГКЛ на 25-30 см обабіч шва.

Останній шар шпаклівки не можна загладжувати, оскільки фактура зашпакльованої ділянки обшивки істотно відрізнятиметься від решти картонного облицювання, що може зіпсувати остаточне опорядження стінки. Тому після висихання шпаклівки виявлені дефекти і нерівності слід усувати шліфувальним інструментом або затиркою, не пошкоджуючи картонну оболонку ГКЛ. Таку саму технологію можна застосовувати при обробці швів шпаклівкою"Джойнтфіллер супер" із використанням армувальної паперової стрічки.

Перший крок — нанесення ґрунтового шару з укладанням на нього паперової стрічки. Другий крок — нанесення тонкого шару шпаклівки на паперову стрічку. Після тужавіння і висихання ґрунтового шару шпаклівки виконується третій крок — нанесення накривного, вирівнювального шару. Надлишки шпаклівки знімають широким шпателем.


Рис.8.2. Обробка шва міх ГКЛ.

При використанні клейкої армувальної стрічки і шпаклівок "Фугенфюллер" і "Джойнтфіллер супер", коли шпаклювання здійснюється вручну, операція з нанесення ґрунтового шару виключається. Шпаклювати можна одразу після висихання стрічок, завдяки чому тривалість шпаклювальних робіт зменшується.

Вадою клейких стрічок є те, що вони не пропускають шпаклівку в шви, залишаючи в них порожнини. Стикові сполучення ГКЛ зі скошеними напівкруглими кромками зашпакльовують шпаклівкою "Уніфлотт", яка має підвищену клейку здатність і не потребує використання армувальних стрічок.

Це відносно нова технологія шпарування швів, яка дає змогу отримати істотну економію в часі при обробці швів ручним способом з високою якістю її виконання. Поздовжні стики ГКЛ та інші стики (зі знятою фаскою під кутом 22,5° на 2/3 товщини ГКЛ) шпаклюють "Уніфлоттом" за два рази. "Уніфлотт" тужавіє і висихає значно швидше, ніж шпаклівка "Фугенфюллер", тому шпаклювальну масу треба заготовляти з розрахунку її використовування за 20 хв. Шви слід заповнити широким шпателем (завширшки 20 см) із викруткою на рукоятці, втискуючи шпаклювальну масу в "жолоб", утворений кромками ГКЛ. Після нетривалого витримування (близько ЗО хв..) треба зняти надлишки шпаклівки в місцях потовщення шва. Можливі незначні нерівності усувають або за допомогою накривного вирівнювального шару шпаклівки"Уніфлотт" або "Фініш-паста". Зазвичай в результаті отримують рівну, гладеньку поверхню стикування сусідніх ГКЛ. Тільки в окремих випадках виникає необхідність шліфування незначних нерівностей затиркою. Шпарування лунок кріпильних елементів шпаклівкою "Уніфлотт" також виконують за два рази. Затужавілий матеріал (після видалення надлишків у швах "Уніфлотт" і "Фініш-паста» той, що залишився після закінчення шпарування швів) у подальшому не підлягає переробці або використанню через небезпеку утворення тріщин в швах. Інструмент і посудину одразу ж після закінчення робіт необхідно ретельно вимити водою, оскільки залишки гіпсових шпаклівок сприяють скороченню тривалості тужавлення шпаклювальних мас наступних замісів.

Для накривного шару доцільно використовувати "НР Фініш". Після його висихання виявлені нерівності слід усунути за допомогою наждачного паперу. Після закінчення тужавлення відшліфовану поверхню рекомендують загладити вогкою губкою. Навантажувати несівні елементи обшивки з ГКЛ після обробки швів можна тільки через добу після повного висихання шпаклівки. Нанесення покриттів дозволяється виконувати тільки після повного затужавлення і висихання шпаклівки. Інструмент після закінчення шпаклювальних робіт потрібно одразу ретельно вимити чистою водою.

Слід пам'ятати, що при двошаровій обшивці каркасів перегородок шви першого її шару в усіх випадках шпаклюють без армувальної стрічки. Шви зовнішнього (другого) шару гіпсокартонної обшивки шпаклюють так само, як і шви одношарової обшивки, тобто обов'язково використовують армувальну стрічку.

Належну увагу слід приділяти шпаклюванню кутів, кромок і ділянок примикання перегородок до стель і стін.

Кути і кромки гіпсокартонних обшивок, призначених для експлуатації в звичайних умовах, під час шпаклювальних робіт армують паперовими стрічками, оскільки їх можна перегинати в поздовжньому напрямку посередині їхньої ширини. Такі рівні перегини можна легко здійснити за допомогою фальцювального приладу.

Для внутрішніх кутів найкращим заходом є застосування паперових армувальних стрічок. Зовнішні кути перегородок слід захищати від механічних пошкоджень металевими кутниками з антикорозійним покриттям 31x31x0,4 мм. Для захисту кромок застосовують алюмінізовану стрічку або алюмінієвий профіль 25x15x0,5 мм. Вони полегшують шпаклювання цих вузлів і одночасно виконують роль шаблонів-маяків.

Технологія шпарування кутів і кромок така сама, як і стиків ГКЛ. Армувальну паперову стрічку втискують у ґрунтовий шар шпаклівки за допомогою спеціальних шпателів для шпаклювання внутрішніх і зовнішніх кутів, що переміщують уздовж кромок під гострим кутом до поверхонь, які оброблюються. Надлишки шпаклювальної маси знімають шпателем зі звичайною або подовженою рукояткою. Після стужавлення першого (ґрунтового) шару шпаклівки наноситься другий (накривний) шар, поверхня якого після тужавлення підлягає остаточній обробці "НР Фініш" із подальшим шліфуванням шва (там, де це потрібно) наждачним папером і затиркою.

Гіпсокартонні перегородки повинні відокремлюватися від інших конструктивних елементів будівлі з гіпсокартонною обшивкою. Для цього використовують розділювальні стрічки. Вони прикріпляються до будівельних конструкцій, що з'єднуються перед обшивкою каркасів перегородок або стін. Після шпаклювання зазорів, що залишаються поміж обшивкою і розділювальною стрічкою, надлишки стрічки зрізуються. Тріщиностійкість ділянок з'єднання гіпсокартонних перегородок одна з одною або зі стелями повинна відповідати тріщиностійкості ГКЛ. При улаштуванні з'єднання впритул двох гіпсокартонних перегородок армувальні стрічки наклеюють рівномірно на обидві протилежні плити обшивки і зашпакльовують. Якщо здійснюється з'єднання гіпсокартонної перегородки зі стінкою з мокрою штукатуркою, то армувальні стрічки накладають тільки на поверхню гіпсокартону і щільно зсувають до кутів. Шпаклювання при цьому виконують тільки на поверхні ГКЛ без заходу на поверхню мокрої штукатурки. Завдяки цьому вдається уникнути утворення дрібних тріщин уздовж краю ГКЛ. Після шпаклювання доцільно додатково розшити шов спеціальною лопаткою. Проте найбільш надійним і, мабуть, найбільш естетичним способом є прокладання в місцях з'єднання полівінілхлоридного профілю, ширина котрого відповідає товщині ГКЛ, що необхідно облямовувати.

Недотримання технології шпарування швів поміж ГКЛ призводить до утворення різних дефектів швів гіпсокартонних обшивок. До найпоширеніших дефектів швів належать тріщини в швах і видимі контури швів.

Першою причиною утворення тріщин у швах є перевищення розтягальних напружень над міцністю матеріалу шпаклівки, укладеного в стикові ділянки гіпсокартонної обшивки. Небезпеку тріщиноутворення потрібно враховувати при будівництві будівель і споруд у сейсмонебезпечних регіонах (з ізосейстами 6 балів і вище) і на видобувних територіях, що особливо актуально для Східної України (регіон Донбасу) і Західної України (Львівська область), де інтенсивно видобуваються корисні копалини в підземних гірничих виробках. Тому при використанні технології "сухого" будівництва в цих регіонах доцільно використовувати відкриті (видимі) шви в гіпсокартонних обшивках, що не підлягають шпаклюванню. Такі шви можуть піддаватися деформаціям, зазвичай, не погіршуючи зовнішній вигляд або експлуатаційні якості обшивки огороджувальних конструкцій, особливо з ковзними з'єднаннями стель, перегородок і стін.

Другою причиною утворення тріщин у швах між ГКЛ може бути їхнє шпарування шпаклювальними масами без використання армувальних стрічок, які ущільнюють поверхню швів.

До утворення тріщин може також призвести використання шпаклівок, що втратили спроможність до тужавлення. Зазвичай в цьому разі тріщини з'являються обабіч стику, по краях армувальної стрічки.

Поява тріщин імовірна й у випадку порушення водно-теплового режиму або прикладання випадкових навантажень як в процесі виконання робіт, так і в процесі експлуатації будівель і споруд, особливо при порушенні конструктивних вимог до висоти перегородок і конструкції їхнього каркаса. Поява тріщин може також бути обумовленою порушенням правил улаштування деформаційних швів, котрі треба передбачити при спорудженні гіпсокартонних обшивок значної довжини (понад 15 м) і площі (понад 50 м ). Отже температурні шви треба влаштовувати в довгих коридорах (через кожні 15-20 м) та в приміщеннях значної висоти і довжини (через кожні 8-10 м).

Видимі контури швів можуть позначатися на обробленій поверхні гіпсокартонних обшивок при їхньому освітленні боковим світлом. Зазвичай це пов'язано з низкою причин і чинників, що викликають зазначений дефект при їхньому влаштуванні.

До них належать такі:

*ділянки поверхні швів з фактурою поверхні, що відрізняється від решти поверхонь обшивки через їхнє шліфування, надмірну ширину, неякісне ґрунтування поверхні під фарбування;

*незначні опуклості (вм'ятини) в зоні швів відносного за довжиною розміру, що утворилися в результаті неякісного вирівнювання;

*наявність уступів (задирки) на поверхні швів, що утворюються при нестабільному водно-тепловому режимі в процесі шпаклювальних робіт;

*помилка монтажу гіпсокартонної обшивки (поперечні стики ГКЛ без утворення фасок, недбале кріплення ГКЛ, дефекти в конструкції каркаса), які не були своєчасно усунені до початку шпаклювальних робіт;

*помилки, допущені при шпаклюванні швів: передчасне нанесення накривного шару на поверхню шпаклівки, що недостатньо затужавіла, або ґрунтовки, що вже висохла; шпаклювання виконано за 1 раз; застосування неякісної шпаклівки, що втратила свою міцність через порушення технологічних операцій або рецептури; недостатня кваліфікація виконавців.

У ряді випадків можна усунути видимі контури швів, хоча це пов'язано із зайвими витратами матеріалів і часу. Зокрема, можна виконати додаткове шпаклювання, але вже всієї поверхні обшивки або оштукатурити цю поверхню тонким шаром структурної штукатурки. Шліфування опуклостей в зонах швів не завжди буває ефективним, оскільки виникає небезпека пошкодження ділянок гіпсокартону, не покритих шпаклівкою.

Будь-які роботи з усунення дефектів швів у гіпсокартонних обшивках доцільно виконувати після стабілізації деформацій конструкцій споруди і при дотримуванні всіх вимог виконання робіт.


КОМПЛЕКТ

основного інструменту, необхідного для влаштування конструкцій на основі

ГКЛ



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНЕ УЧИЛИЩЕ № 5 м. КОВЕЛЯ

Методична розробка

по темі:

«Гіпсокартонні плити та панелі»

Підготувала:

майстер виробничого навчання

БІДНЕНКО Ганна Іванівна

2010 рік



База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка