2015 Укладач: Чернякова Олеся Володимирівна




Сторінка2/7
Дата конвертації14.04.2016
Розмір1.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Особливості розвитку дітей раннього віку (1 – 3 роки)

Вік від 1 року до 3 років є періодом суттєвих змін у житті маленької дитини. Перш за все дитина починає ходити. Отримавши можливість самостійно пересуватися, вона засвоює подальший простір, самостійно входить у контакт з масою предметів, більшість з яких раніше залишалися для неї недоступними.


У результаті такого «звільнення» дитини, зменшення її залежності від дорослого бурхливо розвиваються пізнавальна активність, предметні дії. На 2-му році життя у дитини спостерігається розвиток предметних дій, і на 3-му році життя предметна діяльність стає провідною. До трьох років у неї визначається ведуча рука і починає формуватися узгодженість дій обох рук.

З виникненням предметної діяльності, заснованої на засвоєнні саме тих способів дій з предметом, які забезпечують його використання за призначенням, змінюється відношення дитини до оточуючих предметів, змінюється тип орієнтування в предметному світі. Замість питання: «Що це?» при зіткненні з новим предметом у дитини виникає запитання «Що з цим можна робити?». Разом з цим цей інтерес надзвичайно поширюється. Так, під час вільного вибору предметів та іграшок вона прагне ознайомитися з якомога більшою їх кількістю, залучаючи предмети до своєї діяльності.

У тісному взаємозв’язку з розвитком предметних дій іде розвиток сприймання дитини. Оскільки в процесі дій з предметами вона знайомиться не лише зі способами їх вживання, але й з їх властивостями – формою, величиною, кольором, вагою, матеріалом тощо.

У дітей виникають прості форми наочно-дієвого мислення, первинні узагальнення, безпосередньо пов’язані з виділенням тих чи інших зовнішніх і внутрішніх ознак предметів.

На початку раннього дитинства сприймання дитини розвинене ще надзвичайно слабко, хоч у побуті вона виглядає достатньо орієнтованою. Орієнтування відбувається швидше на основі впізнавання предметів, ніж на основі істинного сприймання. Саме ж впізнання пов’язане з виділенням випадкових ознак-орієнтирів, які впадають у вічі.

Перехід до більш повного і всебічного сприймання відбувається в дитини у зв’язку з оволодінням предметною діяльністю, особливо діями, через які можна орудувати і співвідносити, при виконанні яких вона вимушена орієнтуватися на різні властивості об’єктів (величину, форму, колір), приводячи їх у відповідність до заданої ознаки. Спочатку співвіднесення предметів та їх властивостей відбувається практично. Потім це практичне співвіднесення приводить до появи співвідношень перцептивного характеру. Починається розвиток перцептивних дій.



Формування перцептивних дій по відношенню до різного змісту та різних умов, у яких цей зміст втілюється, відбувається неодночасно. По відношенню до більш важких завдань дитина раннього віку може залишитися на рівні хаотичних дій без будь-якого обліку властивостей об’єктів, з якими вона діє на рівні дій із застосуванням сили, що не ведуть її до позитивного результату; по відношенню до завдань більш доступних за змістом і більш близьких до досвіду дитини, вона може перейти до практичного орієнтування – до проб, які в ряді випадків можуть забезпечити позитивний результат її діяльності; у ряді завдань дитина переходить уже до власне перцептивного орієнтування.

Хоч дитина в цьому віці рідко користується зоровим співвіднесенням, а використовує розгорнуте «примірювання», однак воно забезпечує кращий облік властивостей і відношень об’єктів, дає більше можливостей для позитивного рішення поставленого завдання. Оволодіння «примірюванням» і зоровим співвіднесенням дозволяє дітям раннього віку не лише виробляти диференціацію властивостей предметів на «сигнальному» рівні, тобто проводити пошук, виявлення, розрізнення та ідентифікацію об’єктів, але й здійснювати відображення властивостей об’єктів, їх істинне сприймання на основі образу. Це знаходить своє вираження в можливості здійснювати вибір за зразком. Тісний зв’язок розвитку сприймання і діяльності виявляється в тому, що вибір за зразком спочатку починає здійснюватися дитиною по відношенню до форми і величини, тобто по відношенню до властивостей, які необхідно враховувати в практичних діях, а вже потім по відношенню до кольору (Л. Венгер, В.Мухіна).



Розвиток мовлення у цей період іде особливо інтенсивно. Засвоєння мовлення є одним з основних досягнень дитини 2–3-го року життя. Якщо до віку 1 року дитина майже зовсім не говорить, маючи в словниковому запасі 10 – 20 лепетних слів, то до трьох років її словник нараховує більше 400 слів. Протягом раннього віку мовлення набуває все більшого значення для всього психічного розвитку дитини. Вона стає важливішим засобом передачі дитині суспільного досвіду. Природно, що дорослі, керуючись сприйманням дитини, активно користуються назвами властивостей предметів.

Виникнення мовлення тісно пов’язане з діяльністю спілкування. Воно з’являється для мети спілкування і розвивається в його контексті.

Потреба в спілкуванні формується під час активного впливу дорослого на дитину. Зміна форм спілкування також відбувається при активному впливові дорослого на дитину. Таким чином, у ранньому дитинстві можна відзначити бурхливий розвиток таких психічних сфер: спілкування, мовленнєвої, пізнавальної (сприймання, мислення), рухової та емоційно-вольової.
Параметри оцінки розумового розвитку

Діагностика розумового розвитку дітей показує реальні досягнення дитини, що склалися в ході виховання та навчання. При цьому варто мати на увазі, що у випадках серйозного неблагополуччя в розумовому розвитку необхідно застосовувати не лише метод психолого-педагогічного експерименту, але й інші методи: вивчення історії розвитку дитини; спостереження за поведінкою дитини, її грою; у більш складних випадках – клінічне, нейрофізіологічне, патопсихологічне тощо.



Основними параметрами оцінки пізнавальної діяльності дітей раннього віку можна вважати: прийняття завдання; способи виконання завдання; навчання в процесі обстеження; відношення до результату своєї діяльності.

Прийняття завдання, тобто погодження дитини виконувати запропоноване завдання незалежно від якості самого виконання, є першою абсолютно необхідною умовою виконання завдання. При цьому дитина виявляє інтерес або до іграшок, або до спілкування з дорослими.



Способи виконання завдання: самостійне; за допомогою дорослого, тобто можливе діагностичне навчання; самостійне після навчання.

Адекватність дій визначають як відповідність дій дитини умовам даного завдання, що диктується характером матеріалу і вимогам інструкції. Найбільш примітивним способом є дія із застосуванням сили або хаотична дія без урахування властивостей предметів.

Неадекватне виконання завдання в усіх випадках свідчить про значне порушення розумового розвитку дитини.

Навчання здійснюється лише в межах тих завдань, які рекомендуються для дітей даного віку. У процесі обстеження дітям необхідно пропонувати такі види допомоги: виконання дії з наслідування, виконання завдання з наслідування з використанням указівних жестів, з мовленнєвою інструкцією.

На рівні елементарного наслідування дитина може засвоїти від дорослого спосіб виконання того чи іншого завдання, діючи одночасно з ним. Кількість показування способів виконання завдання не повинно перевищувати трьох. При цьому мовлення дорослого повинно слугувати вказівником мети даного завдання й оцінювати результативність дій дитини. Навчання, тобто перехід дитини від неадекватних дій до адекватних, свідчить про потенційні можливості дитини. Відсутність навчання в деяких випадках може бути пов’язана з грубим зниженням інтелекту, з порушеннями емоційно-вольової сфери.

Для нормального розвитку дітей характерна зацікавленість своєю діяльністю і її кінцевим результатом. Для дитини з порушеннями інтелекту характерне байдуже відношення до того, що вона робить, і до отриманого результату.



Методика дослідження порушень психофізичного

розвитку немовлят
Розроблений на кафедрі нейро- і патопсихології факультету психології МДУ метод діагностики порушення психічного розвитку немовлят О.Баженової дозволяє поєднувати якісний аналіз психічного розвитку з кількісним. У його основі лежить порівняльна оцінка розвитку кожної реакції з точки зору його гарного розвитку, існування або відсутності. Загальний показник розвитку групи подібних за своїм характером реакцій визначається відношенням порівняльної суми показників розвитку окремих реакцій до нормативного. У методиці наведені як нормативи розвитку окремих реакцій у семи контрольних вікових етапах, так і сумарні нормативи, також дано описи стандартних умов дослідження окремих реакцій. За результатами дослідження можливе обчислення індексів розвитку окремих груп реакцій і графічне подання результатів обстеження у формі профілів розвитку.

Застосування розробленого методу в клініці дозволило авторам виробити якісні та кількісні критерії ранніх симптомів порушень, які формуються в межах окремих груп реакцій, а також описати типи порушення психічного розвитку в цілому.



Мета дослідження. Вивчення порушень психічного розвитку у віці немовляти.

Хід роботи.

Обстеження дітей включає такі етапи:

1. При психологічному дослідженні варто звернути особливу увагу на характер контакту матері з немовлям. Дітей до восьми місяців можна досліджувати на спеціальному столі, більш старших дітей, краще висаджувати за спеціальний дитячий столик або на коліна до мами. Діти повинні бути в стані активності, здорові, сухі, нагодовані, спокійні, не виснажені.

2. Спочатку встановлюють контакт з дитиною, відзначають її особливості. Погано, якщо діти старше восьми місяців легко входять у такий контакт та ідентифікують незнайомих їм дорослих.

3. Визначають стан рухової сфери, можливість і якість контролю положень голови, рук, пози при сидінні і ходьбі в дітей старше восьми місяців спеціальну увагу звертають на розвиток крокових рухів.

4. Визначають стан розвитку сенсорних реакцій: вивчають характер простежування і фіксацій. Для цього перед очима дитини на відстані 30 сантиметрів переміщують яскраву іграшку розміром 7-10 сантиметрів у горизонтальних, вертикальних, кругових напрямках. У дітей від двох до чотирьох з половиною місяців спеціальну увагу звертають на припинення простежування при зупинці предмета в полі зору дитини. Для дослідження можливості простежування невидимої траєкторії об’єкта і його чергової появи в певних частинах простору користуються спеціальними експериментальними прийомами. У першому випадку рухома іграшка, на якій зафіксований погляд дитини, ховається за екраном шириною 7 сантиметрів, що знаходиться на відстані 50 сантиметрів від очей дитини, і, не припиняючи свого руху, зберігаючи траєкторію руху, через деякий час з’являється на іншому боці екрану. Реакція вважається виконаною, якщо після зникнення об’єкта з поля зору дитина продовжує простежувати ту траєкторію, по якій раніше рухався об'єкт, і в момент появи об’єкта на екрані погляд дитини сягає тієї точки, де він з’явився.



При вивченні реакції передбачення перед дитиною на рівні її очей на відстані 50 сантиметрів поміщають білий екран розміром 35x35 сантиметрів з двома віконцями 7x7 сантиметрів, розташованих на відстані 10 сантиметрів один від одного. У віконцях по черзі з інтервалом в 4-6 секунд з’являється яскрава співуча іграшка розміром до семи сантиметрів. Реакція вважається виконаною, якщо при декількох пробах хоча б один раз спостерігаються переміщення погляду дитини від віконця, де іграшка вже була, до віконця, де вона повинна з’явитися, і фіксація погляду на цьому віконці.

Далі перевіряють наявність реакції на об'єкт, що зникає з поля зору, можливість знаходження джерела звучання за допомогою повороту голови і очей, прислухання до мовлення, розвиток здатності знаходити захований об’єкт і розглядати два об’єкти.

5.Визначають стан розвитку дій з предметами. Для цього пропонують дитині старше чотирьох місяців брязкальце й оцінюють захоплення, швидкість і точність маніпулювання, рухи пальців при хапанні, тривалість утримання, характер маніпуляцій. Дітям старше восьми місяців пропонують потім інше брязкальце. Оцінюють можливість його захоплення й утримання обох іграшок. Другу іграшку пропонують спочатку з боку вільної руки, а потім з боку зайнятої руки, з’ясовують можливість перетинання рукою середньої лінії погляду при захоплюванні другої іграшки. У дітей старше десяти місяців вивчають формування обхідних рухів. Для цього, зацікавивши дитину іграшкою, її забирають за екран 20x20 сантиметрів, розташований в одному з полів зору дитини (правому або лівому). Іграшку поміщають з того краю екрана, який знаходиться в безпосередній близькості від сусіднього поля зору, привертають до неї увагу дитини, а потім ховають її за екран, намагаючись не припиняти звучання іграшки. Так повторюють кілька разів. Реакція вважається виконаною, якщо дитина дістає іграшку з-за екрану. Діти до року частіше дістають іграшку рукою, що знаходиться в одному полі зору з бар’єром, і тільки до кінця першого року з’являється реакція діставання іграшки далекої від бар’єра рукою з перетинанням середньої лінії погляду. Спеціальну увагу необхідно звернути на тривалість інтересу дитини до дій з предметами і на збереження зорового контролю цих дій. Дітям старше десяти місяців пропонують кілька іграшок і оцінюють можливість почергової маніпуляції з двома і більше об’єктами, а також захоплення третьої іграшки. Особливу увагу варто звернути на розвиток дії дитини з предметами, які беруть участь у процесі годування, пляшечкою, ложкою, чашкою. Спеціальну увагу звертають також на розвиток інтересу й уміння маніпулювати з маленькими предметами, узяти які можна лише двома пальцями: вказівним і великим (ґудзик, горошина ...).

6. Визначають стан розвитку способів взаємодії з дорослим: з’ясовують наявність емоційних і зорових контактів між матір’ю і дитиною, намагаються встановити подібного роду контакти між дитиною і дослідником, з’ясовують у матері, чи розуміє вона певні бажання дитини, про що говорить їй дитячий плач, чи існують у плачі паузи для реакції дорослого, чи є крик дитини модульованим, якого типу ігри існують у репертуарі їх спілкування, чи поглядає дитина в очі матері, маніпулюючи з іграшками в її присутності і під контролем, чи розуміє дитина елементарні інструкції, виражені мімікою або жестом, особливі слова-мітки та деякі інші слова і, нарешті, чи володіє дитина вказівним жестом.

7. У процесі всього обстеження надають перевагу стану розвитку емоційних і голосових реакцій, визначають характер і вираження посмішки, аналізують, у яких ситуаціях вона найчастіше з’являється. Звертають увагу на характер негативних емоційних проявів, їх домінування або відсутність у загальному тлі настроїв, на здатність стримувати крик, пхикання або плач при сприйнятті змін у ситуації, на можливість припинення плачу при переключенні на будь-яку іншу діяльність. Спеціально варто оцінити формування відношень прихильності з близькими дорослими, відсутність або наявність реакцій настороженості при спілкуванні з незнайомими людьми.

При аналізі голосових реакцій відзначають частоту їх виникнення, різноманітність, можливість появи відповідних звукових реакцій, а також форму гукання, гуління, лепет, перші склади.



Обробка результатів:

Для більшості груп реакцій було виділено декілька, що відрізняються за тяжкістю ступенів порушень.



1. Рухові реакції:

легкий ступінь порушення: характерне уповільнення темпу розвитку окремих реакцій, а також існування низки рухових навичок у недосконалому вигляді;

середній ступінь порушення: характерна асинхронних розвитку рухів: значне запізнювання у формуванні одних і відсутність інших;

тяжкий ступінь порушення: характерне тотальне недорозвинення рухових реакцій.



2. Сенсорні реакції:

легкий ступінь порушення: характерний затриманий розвиток деяких реакцій, порівняно з нормою, і недосконалість «операційно-технічних засобів» при виконанні окремих проб на фоні вираженого інтересу дитини до об’єктів зовнішнього світу і дій з ними (недосконалість рухів очей, забезпечують спостереження: їх обмеженість, стрибкоподібне простежування, труднощі зорових фіксацій тощо);

середній ступінь порушення: характерне виконання реакцій дітьми молодших віком та пов’язаних із сприйманням об’єктів, які існують безпосередньо в полі зору дитини, нетривалий зоровий інтерес до об’єктів зовнішнього світу;

тяжкий ступінь порушення: характерна незначна вираженість зорових реакцій, короткочасність фіксацій, нетривалість простежування на тлі практично повної відсутність інтересу до об’єктів зовнішнього світу.



3. Дії з предметами:

легкий ступінь порушення: характерний затриманий розвиток невеликого числа реакцій, порівняно з нормою, і недосконалість «операційно-технічних засобів» при виконанні окремих проб на фоні психічної активності дитини, яка нормально розвивається (недосконалість рухових реакцій, що забезпечують здатність дитини до дій з предметами);

середній ступінь порушення: характерне виконання реакцій, відповідних молодшому віку, нетривалість самих дій, короткочасного інтересу до предметів, зникнення інтересу до предметів у скрутних ситуаціях, слабкість реакції на новизну;

важкий ступінь порушення: практично повна відсутність інтересу до предметів, а відповідно, і дій з ними.



4. Способи взаємодії з дорослими:

легкий ступінь порушення: характерне зменшення кількості способів взаємодії з дорослими, у порівнянні з нормою, або їх недостатньо завершений розвиток на тлі вираженого інтересу дитини до дорослого і нормального характеру її психічної активності;

середній ступінь порушення: характерне виконання частини реакцій, які відповідають молодшому віку, несформованість потреби в спілкуванні, легкий, нетривалий інтерес до дорослої людини, відсутність реакцій, пов’язаних зі спробами подолання перешкод, що стоять на шляху задоволення потреби в спілкуванні;

тяжкий ступінь порушення: характерна практично повна відсутність способів взаємодії з дорослими, пов’язаної з вираженою байдужістю до них, і відсутність інтересу до соціальних контактів.



5. Емоційні реакції:

легкий ступінь порушення: характерна недостатність емоційного реагування на зовнішню стимуляцію;

більш важкий ступінь порушення: характерне існування ознак порушення формування відносин, прихильності, емоційна нестійкість.

6. Голосові реакції:

Критерії не виділені. Розвиток голосових реакцій вважається просто затриманим, якщо він відстає від вікових норм.

Порушення психічного розвитку в цілому розглядають з точки зору мінімально легкого, помірного та тяжкого ступеня дефекту, критерієм якого є певні комбінації легких, помірних і важких порушень розвитку сенсорних реакцій, дій з предметами і способів взаємодії з дорослими.

У залежності від вираженості порушень, у всіх або деяких сферах уводиться додаткова характеристика рівномірності характеру порушення.



Стисла характеристика виділених типів порушення

1. Тяжке порушення психічного розвитку.

Порушення психічного розвитку кваліфікується як важке, якщо у дитини спостерігається швидке виснажування, а елементарні форми поведінки забезпечують найпростішу психічну активність. Активність, яка може короткочасно забезпечити найпростіші дії дитини, адекватні цілям, безпосередньо заданим у ситуації. Критерієм тяжкості порушення психічного розвитку в цілому або дій з предметами є поєднання важких порушень розвитку сенсорних реакцій з помірним або тяжким порушенням розвитку способів взаємодії з дорослим.



2. Помірне порушення психічного розвитку.

Порушення психічного розвитку вважається помірним, якщо має місце недорозвинення психічної активності: відсутність ініціації дій, пов’язаних з подоланням перешкод, що стоять на шляху досягнення мети, заданої безпосередньо в ситуації. Критерієм виступає поєднання помірного порушення розвитку сенсорної або предметної сфер з помірним або тяжким порушенням розвитку способів взаємодії з дорослим.



3. Легке порушення психічного розвитку.

Порушення психічного розвитку вважається легким, якщо, незважаючи на порушення виконання дитиною ряду проб, розвиток її психічної активності може бути оцінений як нормальний. Критерієм легкого порушення психічного розвитку є показники легких порушень розвитку сенсорних реакцій, дій з предметами і способів взаємодії з дорослим.

4. Мінімальне порушення психічного розвитку.

Мінімально порушеним психічний розвиток можна кваліфікувати за наявності порушення розвитку емоційних, голосових реакцій і способів взаємодії з дорослим у поєднанні з наближеним до нормального розвитку сенсорних реакцій і дій з предметами. Ознаки порушення розвитку психічної активності не виявляються.

Оцінка психічного розвитку в цілому неможлива без знання певних нормативів розвитку конкретних реакцій, які викладаються нижче.

Нормативи розвитку психічних реакцій у немовлят

I. Рухова сфера.

Розвиток рухів у ранньому онтогенезі йде від набуття вмінь контролювати положення голови (12 тижнів), рук (20 тижнів), тулуба (40-44 тижні) до вміння ходити (13 місяців):

3 місяці – дитина може контролювати положення голови:

4 місяці – спирається на руки в положенні лежачи на животі;

6 місяців – сформована зорово-моторна координація (може точно доторкнутися до предмета під контролем зору, довгостроково утримувати іграшку в руці);

8 місяців – може сама сидіти, добре перевертатися в будь-яку сторону з будь-якого становища;

9 місяців – може стояти, тримаючись за що-небудь;

10 місяців – повзає на животі, впевнено сидить, сама сідає;

11 місяців – ходить самостійно.
2. Сенсорна сфера.

1 місяць – дитина дивиться на маму, коли вона з нею розмовляє, при цьому відкриває і закриває рот, простежує горизонтальний рух об’єкта від середини поля зору;

1,5 місяці стежить за людиною, яка рухається, простежує рух об’єкта від периферії до центру поля зору;

2 місяці розвинені реакції очей: фіксація, конвергенція, фокусування;

3 місяці повертає голову на звук, який чути на рівні вуха, розглядає руку, стежить за різноманітним рухом іграшки;

4 місяці простежує невидиму траєкторію об’єкта, передбачає почергову появу об’єкта в певних частинах простору, реагує на зникнення об’єкта, локалізує звук;

5 місяців посміхається відображенню в дзеркалі;

6 місяців перестає розглядати руку, розглядає іграшки, проявляє інтерес до нових яскравих іграшок, може мати улюблені іграшки, повертає голову на звук, який лунає нижче вуха, імітує звуки, які чує;

7 місяців повертає голову на звук, який чути над вухом, пристосовує позу, займає зручну для спостереження позицію;

8 місяців диференціює незнайомих, знаходить наполовину захований предмет, знімає накинуту хустку, розглядає одночасно дві іграшки, переводячи погляд з однієї на іншу, дивується, якщо предмет зникає за бар’єром;

10 місяців дивиться в куток за об’єктом, знаходить захований перед нею на її очах предмет, цікавлять дитину речі з кишені дорослого, якщо бачила, як їх туди опустили;

12 місяців – повертається на власне ім’я, диференціює тон, проявляє інтерес до малюнків у книзі.


4. Розвиток способів взаємодії з дорослим.

3 місяці – дитина проявляє інтерес до навколишнього середовища, упізнає матір, легко збуджується, передбачає процес виготовлення їжі для неї; можливі зорові та емоційні контакти;

4,5 місяці – ініціює спілкування, диференціює ситуацію «формального спілкування», прислухається до мовлення, повертає голову на звуки людського голосу:

6 місяців – дитина простежує погляд дорослого, тягне руки, коли хоче, щоб її взяли на руки, збуджується, якщо чує кроки, відзначаються перші спроби наслідування, розуміє жест «ручки-ручки»;

7 місяців – імітує дії і шуми, намагається привернути увагу покашлюванням і кряхтінням, відгукується на ім’я, може грати в ігри з ідентичними ролями, стискає губи, коли не хоче їсти;

8 місяців – хапає руку мами і відштовхує її, якщо бачить, що вона збирається витерти їй ніс, розуміє заборону, імітує звуки;

9 місяців – ховає руки, якщо не хоче мити, любить грати у схованку;

10 місяців – тягне маму за одяг, вимагаючи уваги, махає «до побачення»; відповідає поглядом чи рухом на питання:«Де тато?». Грає в ігри з неідентичними ролями, ненадовго віддає іграшку, розуміє 1 - 2 звукових позначення предметів;

11 місяців – кидає іграшки, щоб їх підняли і дали їй знову, допомагає одягатися;

12 місяців – володіє вказівним жестом, мотає головою, виражає протест, вокалізує в кінці і на початку спільних дій.


1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка