Амбулаторна дитяча стоматологічна допомога




Сторінка1/6
Дата конвертації18.04.2016
Розмір0.89 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Амбулаторна дитяча стоматологічна допомога.
Особливості санації і хірургічних втручань в дитячій хірургічній стоматології.
Ускладнення та їх профілактика.
ВИДИ МІСЦЕВОГО ЗНЕБОЛЕННЯ
1. За інструкцією струмінь хлоретилу, що випаровується, повинен бути навіддалі 30—40 см від операційного поля дитини. Неспокій маленького пацієнта, маленький рот, невелике операційне поле усе це значно утруднює його використання під час втручань у ротовій порожнині і на лиці. Струмінь може потрапити в очі, ніс, вуха; дитина може захлинутися, якщо струмінь потрапить у рот.
2. Запропонований спосіб охолодження хлоретилом шляхом спрямованого струменя чи притискання вати, змоченої препаратом, до слизової оболонки або шкіри нині не витримує конкуренції із багатьма знеболювальними засобами які застосовуються для аплікаційної анестезії.
Інстиляційний метод (анестезія шляхом випускання знеболювального розчину краплями), рекомендований С.Н. Вайсблатом, знаходить практичне застосування лише в ЛОР-практиці і практиці хірурга-офтальмолога, але не дитячого xipypгa-стоматолога. Тому цей метод практично не має місця у сучасній класифікації видів місцевого знеболювання, що використовуються в хірургічній стоматології і щелепно-лицевій хірургії.
Показання до застосування методу повзучого інфільтрата О.В. Вишневського у нашій спеціальності обмежені як у дорослих, так і в дітей. У тих рідкісних випадках, коли він використовується для дорослих, дітям проводиться наркоз. Зважаючи на вищесказане, класифікацію видів місцевого знеболювання для застосування у дітей доцільно представити у такому вигляді (схема 1).
Схема 1. Класифікація видів місцевого знеболювання, що застосовується у дітей

тільки утверджувалось і багато клінік ще не мали достатньо необхідної апаратури й інструментарію, місцеве потенційоване знеболювання відіграло свою позитивну роль. Нині застосування таких схем у дітей не витримує конкуренції із сучасними місцевими і комбінованими методами загального знеболення.


АПЛІКАЦІЙНЕ ЗНЕБОЛЕННЯ
Цей метод передбачає знеболювання поверхневих шарів тканин шляхом накладання тампона, просякнутого анестезивною речовиною, на слизову оболонку або шкіру чи зрошення їх спреєм. Слизова оболонка піддається знеболюванню значно краще, ніж шкіра.
З цією метою раніше у дітей застосовували 5—20 % розчин анестезину на персиковій олії. Нині використовуються сучасні гелі, мазі (наприклад, перилен-ультра, ксилонор-гель, інстилагель, піромекаїн 1—2 % розчин або 5 % мазь), облатки для анестезії (Anaesthesic tabs), які випускають різні стоматологічні фірми ("Septodont", "ESPE" тощо) зі смаком і запахом фруктів та ягід.
Аплікаційний метод анестезії показаний: 1) для знеболення місця уколу перед ін'єкційною анестезією; 2) у разі розтину поверхнево розташованих підслизових абсцесів, звичайно на яснах.
Важко погодитися з рекомендаціями деяких авторів використовувати аплікаційне знеболювання для видалення тимчасових зубів. Зуб, як відомо, навіть із коренями, що знаходяться у стадії фізіологічного розсмоктування, фіксований у комірці коловою зв'язкою, тканинами періодонта, судинно-нервовим пучком. Тканини періодонта ефективно знеболити у разі аплікаційної анестезії не вдається, тому видалити такий зуб без больових відчуттів неможливо. А зуб, який фіксований лише циркулярною зв'язкою, з рухомістю у всіх напрямках, видаляють без ніякого знеболювання звичайно самі батьки з дитиною, перетворюючи цей процес у гру.
Не слід застосовувати цю анестезію і під час висікання "капюшона" у разі хронічного перикоронариту, оскільки під таким знеболюванням зробити цю операцію не вдається. Помилковим також є використання аплікаційної анестезії слизової оболонки ясен у разі переломів шелеп перед накладанням шин або кап, оскільки саме збереження чутливості у цих ділянках буде свідчити про неправильно виготовлену шину, що проявляється у відчутті надмірного тиску її на слизову оболонку ясен і в подальшому спричиняє пролежні, виразки, генералізацію запального процесу ясен тощо.
Таким чином, показання до застосування аплікаційного знеболювання у хірургічній стоматології дитячого віку досить вузькі і розширяти їх не слід, оскільки у всіх інших випадках ефективного знеболення не настає, а застосовувати анестетики як плацебо досить небезпечно.
Метод зрошення (спреєм) слизової оболонки і (рідше) шкіри місцевими анестетиками, наприклад, 10 % розчином лідокаїну, Xylonor spray, Peryl-spray, має практично ті ж самі показання, що й аплікаційний. Необхідно пам'ятати, що застосування таких високих концентрацій анестетиків можливе лише за умови неураженої слизової оболонки з метою запобігання швидкому проникненню їх у кров.
ІНФІЛЬТРАЦІЙНЕ ЗНЕБОЛЕННЯ
Інфільтраційна анестезія передбачає внутрішньотканинне уведення місцевоанестезивних розчинів з метою просякання ними розташованих на цій ділянці нервових гілок і закінчень. Залежно від патологічного процесу, який розвивається у місці оперативного втручання (запальний чи інший), слід розрізняти фокальну інфільтраційну анестезію і перифокальну.
У разі фокальної анестезії ми вводимо розчин у місце, де буде проводитися втручання. Наприклад, під час видалення фіброми або папіломи слизової оболонки щоки у місце передбачуваних розрізів уводиться анестетик.
У разі перифокальної інфільтраційної анестезії місцевоанестезивна речовина вводиться не в ділянку хірургічного втручання, а поза неї. Таку анестезію слід відрізняти від провідникової, у разі якої анестетик також уводиться поза зоною втручання чи ураження, але метою є знеболення конкретного основного стовбура або однієї чи кількох нервових гілок цього стовбура. Для інфільтраційної анестезії у дітей використовуються звичайноО,25 %, 0,5 % розчини місцевоанестезивних речовин (половинні дози для дорослих). У деяких випадках за рахунок збільшення концентрації розчину (до 1 %) відповідно зменшують кількість анестетика, що вводиться.
Використовуючи зручну для стоматолога періодизацію дитячого віку, пов'язану з певними станами тимчасових і постійних зубів та тканин щелепно-лицевої ділянки, виділяють: І період(від 1-го дня до 6 міс) —беззубі щелепи; II період (від 6 міс до 2 років) — становлення тимчасового прикусу; III період (від 2 до 6 років) - період тимчасових зубів; IV період (6-12 років) — зміни зубів — змінний прикус; V період — період постійних зубів (12—15 років).
Показаннями для застосування інфільтраційного знеболювання будуть такі втручання:
—І період — видалення невеликих за розміром вроджених пухлин, що локалізуються на коміркових відростках у фронтальних їх відділах (частіше фібром або папілом на язиці та щоках); подовження вуздечки язика, хірургічна обробка ран у разі травматичних ушкоджень м'яких тканин лиця та органів ротової порожнини; видалення тимчасових різців (з якими дитина народилася), що травмують сосок матері під час годування.
—II період — видалення невеликих за розміром доброякісних пухлин та пухлиноподібних новоутворень на лиці і в ротовій порожнині, зубів на верхній нижній щелепах, хірургічна обробка ран лиця без дефекту тканин ротової порожнини.
У цих періодах йдеться мова про проведення нетравматичних та нетривалих :оперативних втручань, тобто, коли потреби в загальному знеболенні немає.
—III період — видалення тимчасових зубів на верхній і нижній щелепах, невеликих за розміром новоутворень м'яких тканин лиця і тканин ротової порожнини; подовження вуздечок верхньої і нижньої губ; хірургічна обробка невеликих за розміром ран м'яких тканин лиця й ротової порожнини.
—IV період — видалення тимчасових зубів на верхній і нижній щелепах; постійних різців на верхній шелепі; папілом, фібром; лікування ретенційних кіст м'яких тканин лиця і в ротовій порожнині; хірургічна обробка ран м'яких тканин;

додаткова анестезія підчас проведення провідникового знеболювання.


—V період — хірургічна обробка невеликих за розміром ран м'яких тканин лиця, видалення невеликих за розміром пухлин і пухлиноподібних утворень; перифокальна інфільтраційна анестезія — у разі розтинів абсцесів у ротовій порожнині і щелепно-лицевій ділянці (за відсутності показань або можливості забезпечення наркозу); діагностичні пункції пухлин і пухлиноподібних утворень; біопсія пухлин м'яких тканин; додаткова анестезія у разі засто­сування провідникової анестезії.
У III і IV вікових періодах інфільтраційна анестезія використовується у разі видалення тимчасових зубів, особливо на верхній щелепі. Цьому сприяють такі обставини: щелепи містять в собі тимчасові і зачатки постійних зубів, до того ж у губчастій частині кістки переважають органічні речовини; кісткові канальці і періодонтальні щілини тимчасових зубів широкі. Ці особливості сприяють доброму просяканню кістки та періодонта анестезивним розчином, безболісним видаленню зубів й оперативним втручанням на комірковому відростку.
Інфільтраційна анестезія для знеболення м'яких тканин виконується так: голку вколюють у слизову оболонку або шкіру (після попереднього проведення аплікаційної анестезії або без неї) під незначним кутом до поверхні; інфільтрують тканини шляхом просування голки і повільного введення розчину у напрямку до місця запланованого втручання.
Для видалення зубів найчастіше використовують плексуальну анестезію.
Техніка проведення її така: укол голки робиться до кістки на верхній щелепі трохи вище від перехідної складки, а на нижній — нижче від неї і вводиться 0,3 мл розчину. Після видалення голки із тканин необхідно тампоном притиснути м'які тканини до кістки, що сприяє кращому просочуванню кістки анестезивним розчином , а не накопиченню його лише у м'яких тканинах. Таку анестезію ще іноді називають ясенною інфільтраційною.
У дітей для видалення зубів може застосовуватися анестезія, у разі якої знеболювальна речовина вводиться у міжзубні сосочки з двох боків зуба; це так звана сосочкова анестезія (міжзубні сосочки представлені пухкою тканиною, яка добре просякає уведеним анестезивним розчином). Але така, як і інтралігаментарна, анестезія використовується рідко, бо супроводжується значною больовою реакцією під час уведення анестетика у сосочок або зв'язку.
Різновидом інфільтраційної анестезії є внутрішньокісткова, яку часто ре­комендують для знеболення під час хірургічних втручань у дітей перших трьох вікових груп. Якщо під час проведення сосочкової анестезії лікар проштовхує голку глибоко в кістку, він може добитися ефективної внутрішньокісткової анестезії. У разі її виконання голку вколюють у дистальний від зуба, що видаляється, міжзубний сосочок. Потім у пористу кістку міжзубної перегородки вводять підтиском анестезивний розчин. За такої умови останній потрапляє у губчасту речовину коміркового відростка і в тканини періодонта. Іноді під час проведення такої анестезії на нижній шелепі розчин настільки глибоко проникає у кістку, що омиває розташований у каналі нижній комірковий нерв, тобто відбувається мандибулярна провідникова анестезія. Теоретично внутрішньокісткову анестезію на нижній щелепі можна було б проводити, уколюючи голку в кістку з присінкової поверхні. Однак там вона проходить погано, оскільки зверху губчаста кістка вкрита щільною зовнішньою кортикальною пластинкою.
Для проведення внутрішньокісткової анестезії у дітей краще використовувати короткі міцні голки і, що важливо, пластмасові або металеві шприци (це зумовлено тим, що введення розчину під значним тиском може призвести до розриву скляного шприца та травмування рук хірурга). Внутрішньокісткова анестезія для видалення зубів може бути застосована у дітей II та IV вікових груп.
Ускладнення під час проведення інфільтраційного знеболення
Загальні ускладнення
Запаморочення — короткочасне порушення свідомості, що пов"язане з тимчасовим порушенням надходження кисню у головний мозок чи гострими розладами притоку крові до серця. Розрізняють нейрогенні та соматогенні запаморочення. Чинниками, що спричиняють нейрогенні запаморочення у дітей, є різні емоційні стани (страх, страх виникнення болю підчас проведення, наприклад, уколу чи хірургічного втручання, боязнь лікарів). Соматогенні запаморочення можуть бути зумовленими падінням тонусу периферійних вен та артерій у разі інфекцій, інтоксикацій, алергійних реакцій, перегрівань тощо.
Скарги. Дитина чи її батьки частіше не встигають попередити лікаря про погіршення загального стану. Іноді лікарю вдається встановити, що дитину почало нудити, з'явився біль у животі, шум у вухах.
Клініка. Клінічна картина складається із трьох стадій, які послідовно змінюють одна одну: стадія провісників, власне сінкопе та відновна стадія.
Стадія провісників починається із розвитку слабкості, нудоти, неприємних відчуттів у животі, серці. З'являється шум у вухах, посмикування губ, повік, рук та ніг. Надалі ці явища наростають. Виникає різке побіління шкіри, зниження м'язового тонусу і, як наслідок, дитина падає чи "осідає", якщо вона стоїть, втрачає свідомість. Це настала стадія власне сінкопе. Під час непритомності дитина лежить нерухомо, очі відкриті, зіниці (частіше) розширені, рогівкові рефлекси збережені, дихання поверхневе, пульс слабкий. Запаморочення продовжується від декількох секунд до 1 — 1,5 хв. Після того як свідомість повернулася, дитина орієнтується, де знаходиться, і навіть пам'ятає, що зумовило це (страх тощо).
У стадії відновлення спостерігається слабкість, в"ялість, головний біль, але дитина повністю свідома, вступає у контакт із лікарем, батьками. Можуть бути бліді шкірні покриви та видимі слизові оболонки, непевність у рухах.
Лікування зазвичай зводиться до таких дій:
— надання горизонтального положення дитині, краще, якщо ноги будуть підняті вище голови, що буде сприяти поліпшенню притоку крові до неї; забезпечення доступу свіжого повітря до дитини;
—дати вдихнути пари нашатирного спирту та розтерти скроні.
Проведення цих заходів достатньо для виведення дитини із запаморочення.
Після відновлення свідомості їй необхідно дати полежати 1—2 год. Протягом цього часу спостерігати за нею, зміряти артеріальний тиск та порахувати частоту пульсу. У разі грубих порушень дихання, серцево-судинної діяльності за умови довготривалої втрати свідомості показана госпіталізація дитини.
Анафілактична реакція на знеболювальну речовину. Із анестетиків, які застосовуються під час хірургічних втручань, найчастіше анафілактична реакція виникає на новокаїн — саме тому цей анестетик у дітей слід використовувати у крайньому разі. Підґрунтям її є феномен Артюса—Сахарова — гіперергічна анафілактична реакція негайного типу, яка закінчується анафілактичним шоком. Поєднання так званих алергійних антитіл з антигеном призводить до надмірного вивільнення біологічно активних речовин (гістамін, серотонін, брадикінія), що зумовлюють порушення мікроциркуляції, підвищення проникності судин, спазм не посмугованих м'язів, депонування крові у периферійних судинах тощо. Клінічними проявами такого стану є набряк, що швидко наростає, верхніх дихальних шляхів та тканин обличчя, утруднене дихання, осиплість голосу, плями гіперемії на обличчя та шиї, внутрішніх ділянках передпліч, свербіж, неспокій, страх. У разі несвоєчасної або неадекватної терапії такий стан може закінчитися смертю.
Колапс — це судинна недостатність, яка гостро розвивається і пов'язана зі зниженням судинного тонусу та зменшенням об'єму крові, що циркулює, у зв'язку з депонуванням крові у периферійних судинах. Він проявляється різким зниженням артеріального і венозного тиску, ознаками гіпоксії головного мозку та пригніченням життєво важливих функцій організму. Такий стан вимагає невідкладних заходів: уведення засобів, що поліпшують діяльність серця, усувають дилатацію периферійних судин, проведення симптоматичної терапії. Необхідно бережно ставитися до дітей, які недавно перехворіли на різні захворювання, і якщо стоматологічне втручання не термінове, то на деякий час слід відкласти його. Краще, якщо підготовка такої дитини до втручання буде призначена разом з педіатром або профільним спеціалістом з основного захворювання.
Анафілактичний шок - гостра, генералізована алергічна реакція організму, що супроводжується декомпенсованим порушенням гемодинаміки на тканинному рівні різного ступеня. Термін "шок" має збірний характер і констатує лише наявність тяжкого стану хворого, без розкриття механізмів, глибини патофізіологічних змін та ступеня їх компенсації. Відсутність універсального визначення шоку обумовлено тим, що початковий "шоковий" чинник по різному діє на серце, судини, реологічні властивості крові та клітини тканин.
За пусковим механізмом у клінічній практиці виділяють шок:
1) гіповолемічний (геморагічний, травматичний, дегідратаційний);
2) анафілактичний; 3) кардіогенний; 4) інфекційно-токсичний.
Патофізіологічні реакції анафілактичного шоку починають розвиватися після проникнення антигену в організм і проявляються у порушенні мікроциркуляції, зниженні тиску, накопиченні крові в портальній системі, бронхоспазмом, набряком гортані, легенів, мозку.
Скарги. Батьки чи дитина скаржаться на поколювання у м'яких тканинах, де був уведений препарат, а потім навколо рота; зуд шкіри обличчя, шиї, кінцівок, нудоту, чхання, біль у животі, відчуття стиснення у горлі, за грудниною, важкість вдиху. Симптоми шоку швидко прогресують, тому (іноді) діти не встигають сповістити лікаря про зміни свого стану.
Клініка. Важкість анафілактичного шоку звичайно прямо пропорційна часу, що пройшов від моменту контакту з алергеном до появи перших клінічних симптомів. Шкіра та видимі слизові оболонки обличчя стають бліді, набряклі. Пульс частий, слабкого наповнення та напруження. Вени спалі, артеріальний тиск знижений. Можливі клонічні судоми, мимовільні сечовиділення та дефекація, втрата свідомості. Залежно від вираженості тих чи інших симптомів розрізняють такі клінічні форми анафілактичного шоку: 1 — респіраторний — з переважанням явищ задухи, наявності стридора, свистячого дихання, закладеності носових ходів, риніту, бронхоспазму, ларингоспазму; 2 — шкірний — наявність шкірного зуду, уртикарного висипання, ангіоневротичного набряку тканин, поява на згинальних поверхнях передпліччя та передньої поверхні грудної стінки ділянок гіперемії шкіри; 3 — васкулярний — переважають порушення з боку серцево-судинної системи (тахікардія, гіпотензія, аритмія, тони серця приглушені); 4 — абдомінальний — спастичний біль у животі, блювання, діарея.
Лікування. Невідкладна допомога у разі анафілактичного шоку включає такі послідовні дії.
· Припинити уведення препарату, що спричинив шок;
· дитину вкладають на бік для запобігання аспіраційній асфіксії блювотними масами, а якщо є загроза дислокаційної — фіксують язик;
· уводять 0,1% розчин адреналіну чи 1% розчин мезатону (0,2-0,5 мл) умісце ін'єкції препарату та підшкірно в дозі 0,01 мл/кг маси тіла;
· у разі незначних порушень загального стану дитини та наявності шкірних проявів внутрішньом'язово вводять антигістамінні засоби (димедрол, супрастин 1 мл/кг; циметидин 5 мл/кг, ранітидин 1 мл/кг);
· кортикостероїди, хоч вони не є препаратами, які виводять із шоку, але їх антиалергійна, антитоксична, антигістамінна дія забезпечує запобігання ускладнень його. Тому краще ввести одразу внутрішньом'язово гідрокортизон (4—8 мл/кг) чи внутрішньовенно 3% розчин преднізолону (0,1—0,2 мг/кг) або метилпреднізолон (20-40 мг);
· незалежно від того, де виник анафілактичний шок, а частіше це в амбулаторних умовах, дитина госпіталізується для проведення інтенсивної терапії у педіатричне або щелепно-лицеве відділення.
В умовах стаціонару продовжується розпочате медикаментозне лікування в залежності від загального стану хворого. У разі збереження низького тиску та загальної симптоматики повторюють внутрішньовенне введення 0,01% розчину адреналіну гідрохлориду, розпочинають уведення плазмозамінних розчинів, ізотонічного розчину натрію хлориду (15 мл/кг у хв.). За наявності бронхоспазму чи інших розладів дихання - еуфілін 5-7 мл/кг у 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, серцевої слабкості — глюкагон (0,225 мг/кг), серцеві глікозиди (строфантин у вікових дозах).
Ефективність лікування анафілактичного шоку залежить від швидкості, цілеспрямованості і правильності виконання усіх першодопоміжних та лікувальних заходів. Тому у всіх стоматологічних кабінетах, поліклініках, де проводяться ін'єкції лікарських засобів, алергійні проби, повинні бути інструкції щодо послідовності та обсягу дій у таких випадках і медикаменти, необхідні для їх виконання.
Існує низка проб для визначення переносимості анестетиків. Найпоширенішою з них є внутрішньошкірна. Проводиться вона так: на згинальній поверхні передпліччя уводиться внутрішньошкірно 0,1 мл ізотонічного розчину. Потім, на віддалі 10 см від цього місця, внутрішньошкірно вводять 0,1 мл0,1 % розчину анестетика. Оцінку реакції організму на анестетик проводять через 10— 15 хв, порівнюючи ділянки введення анестетика та ізотонічного розчину. Нерідко внутрішньошкірне введення ізотонічного розчину закінчується утворенням ділянки гіперемії, тому її використовують для контролю. Якщо діаметр ділянки гіперемії шкіри у місці, де вводився анестетик, порівняно з ділянкою гіперемії від ізотонічного розчину, перевищує діаметр 10 мм, то проба вважається позитивною і вводити анестетик не можна. Не слід його вводити і тоді, коли діаметр гіперемійованої ділянки буде 8—9 мм. У такому разі краще замінити анестетик або тимчасово відмовитися від проведення планового оперативного втручання. Якщо ж втручання проводиться за життєвими показаннями, а іншого анестетика немає і немає можливості забезпечити загальне знеболювання, то анестезивний розчин слід уводити в дуже малих концентраціях з проведенням біологічної проби під прикриттям антигістамінних засобів, тримаючи напоготові набір вищеназваних лікарських засобів швидкої допомоги. Це, безумовно, великий ризик і йти на нього можна лише у безвихідній ситуації, ретельно зваживши всі обставини.
Для виявлення лікарської алергії сучасним, найбільш вживаним у світі, простим у виконанні і достатньо інформативним є prick-тест, рекомендований Наказом міністра охорони здоров'я та АМН України № 127/18 від 02.04.2002 р. Інші шкірні тести (скарифікаційний, краплинний, внутрішньошкірний) — допоміжні.
Для проведення prick-тесту необхідним є стандартний набір, що складається з 0,01% розчину гістаміну (позитивний контроль), розчинної рідини (негативний контроль) та одноразових ланцетів. Розчинна рідина — це 0,03% аль­бумін у фізіологічному розчині, який містить 0,4 % фенолу.
Постановка й оцінка prick-теста проводиться так. На внутрішню поверхню передпліччя після обробки шкіри 70% розчином етилового спирту, відступивши 10 см від ліктьового згину, наносять з інтервалом у 2 см краплі 0,01% розчину гістаміну, розчинної рідини та 0,1 % розчин анестетика. Крізь краплі роблять укол одноразовим ланцетом (окремим для кожного розчину) до упо­ру обмежувача. Можна застосовувати ротаційний prick-тест: ланцетом роблять укол у шкіру, фіксують спис у ній 3 с, а потім здійснюють повільний оберт на 180°— в один бік і на 180° — в інший. Така модифікація дає змогу підвищити інформативність тестування. Через 10 хв проводять оцінку тестування тільки за наявності позитивної реакції на розчин гістаміну (папула діаметром 3 мм та більше) і від'ємної реакції на розчинну рідину. Позитивною вважаєть­ся реакція шкіри на анестетик у вигляді папули розміром 5 мм і більше.
Протипоказаннями до проведення prick-тесту є: перенесений у минулому анафілактичний шок, наявність загострень алергійних та шкірних захворювань, вік дітей до 5 років (хірургічні втручання дітям молодшого віку здійснюють у щелепно-лицевому відділенні під загальним знеболюванням); стадія декомпенсації хронічних захворювань серця, нирок, печінки, важка форма цукрового діабету.
Якщо дитину лікують антигістамінними препаратами, тестування забороняється протягом 5 діб після їх відміни. Усім дітям дозволяється проводити тестування не більш ніж двома анестетиками одночасно. Після проведення тестування дитина знаходиться під наглядом лікаря ЗО хв. У разі позитивної реакції на наявні анестетики та необхідності здійснення оперативного втручання останнє проводиться в умовах щелепно-лицевого стаціонару.
Останнім часом кон'юнктивальну та сублінгвальну проби алергологи відносять до провокаційних тестів і не рекомендують проводити їх у дітей.
Місцеві ускладнення
Серед місцевих ускладнень, які зустрічаються у разі проведення інфільтраційної анестезії, найчастішим є внесення у тканини інфекції. Частіше вони спостерігаються у разі використання внутрішньоротового способу знеболювання. Профілактикою його насамперед є застосування стерильних шприців, голок та анестезивних розчинів. У разі анестезії з боку шкіри місце ін'єкції повинно бути ретельно оброблене антисептиком і розчином Люголя. Цього слід обов'язково дотримуватися у дітей, які з різних причин (правила та звички, рівень життя і розвитку батьків тощо) не дотримують правил особистої гігієни. У протилежному разі достатньо обробити місце ін'єкції будь-яким антисептичним розчином. За умови проведення анестезії з боку слизової оболонки також ураховують гігієнічний стан органів ротової порожнини і те, у зв'язку з яким захворюванням проводиться дане втручання. За сприятливих умов досить прополоскати рот розчином антисептика або (якщо дитина маленька) обробити місце ін'єкції тампоном, змоченим антисептиком.
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка