Буба: мертвий сезон




Сторінка10/30
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.88 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   30

ПАТРОНОВІ НЕЩАСЛИВО ЗАКОХАНИХ


— Я чула, що тебе тепер звуть Сиротою, — Бубі стало цікаво, як новенький сприйняв зміну прізвиська.

— Я теж чув, — він широко всміхнувся, ніби хотів цим продемонструвати, що в нього на зубах веснянок немає.

— Це погано, — Буба пригостила його м’ятним льодяником. — Таке прізвисько запам’ятовується на довше, ніж справжнє ім’я.

— Мені підходить, — знизав плечима хлопчина. — Сирота — це вже принаймні хтось, своя людина, а не якийсь там Новий.

— Могло й гірше статися, — обережно мовила Буба, подумавши про Лукаша, який завжди був Бородавкою, та про Кшися, якого всі називали Дупцею.

— Авжеж, — погодився Стась. — Тільки, бач, я цими типами з нашого класу взагалі не переймаюся. Я ніколи не страждаю, коли мене ображають ті, хто мені байдужий.

— Добре тобі, — зітхнула Буба. — Дідусь каже, що мене обходить цілий світ, хоча це й неправда. Я переймаюся лише тим, що стосується моєї особи. І ніяк не можу збайдужіти, — зізналася дівчина.

Бубині очі ковзнули по Мілошеві, який саме ввійшов до класу.

— Здається, я знаю, як це буває, — Сирота теж глянув на однокласника. — На щастя, завжди трапляється нагода зрозуміти, що ми занадто узалежнені від інших.

— Узалежнені? — перепитала Буба.

— А хіба ні? — відповів Стась запитанням. — Чіпляємося, наче реп’яхи, до абсолютно безнадійних людей, зате не помічаємо поруч класних товаришів. — Хлопець зліз із парти, а Буба подумала, що Сироті більше підходить прізвисько Розумник.

— Можу взяти тебе до Котанського гаю, — Мілош підійшов непомітно. — Ребекка має написати якийсь жахливий реферат, тому коли хочеш…

— Звісно, — у Бубиних очах спалахнули зорі кохання.

— Тоді в суботу, — уточнив Мілош, зазирнувши до записника.

— У суботу, — відказала вона тремтячим від зворушення голосом.

Бубу взагалі трохи дратував погляд Стася, котрий, як на зло, чув усю розмову. Але що цей Сирота міг знати про неї крім того, що вона сама йому про себе розповіла? Поява Гібсона позбавила дівчину подальших сумнівів. І тепер кожен, хто глянув би на Бубу, помітив, як прихід учителя фізики до класу корисно впливає на її вроду.

— Нині четвер, завтра п’ятниця… — Буба рахувала дні, замість обчислювати доцентрову силу, яка вочевидь не давала Гібсонові спокою.

— Бубо, яка в тебе відповідь? — учитель несподівано тицьнув на неї пальцем.

— Три дні! — машинально відповіла та, і клас вибухнув реготом.

На решті уроків, на щастя, ніхто її ні про що не запитував. Буба записувала щось, низько схилившись над зошитом. Такий ентузіазм, гідний відмінниці, помітила навіть Редбулька.

— Бубо, зараз я кричу на Гавецьку! Цього конспектувати не треба, — зауважила вона, в’їдливо посміхаючись.

Добре, що ані Редбулька, ані Сокира, ані Джеймс Бонд, який викладав військову підготовку, не зазирнули в її старанні нотатки. Бо їм довелося б зіштовхнутися з тим, що в ліцеї існує якийсь таємничий предмет, що не належить до шкільної програми.



«Перукарка?

— меліровка?

— підкоротити брюки,

— нігті — 6.3.,

— маска „зимовий ранок“ (мамина),

— депіляція ніг — п’ятниця, щоб не відросли,

— куртка з лого „Нірвани“ (випрати),

— светр — позичити в Ольки (зелений?), до нього намисто.

— купити блиск для губів,

— м.б. спідниця „Левіс“ і смугастий светр + брошка з пір’їнами,

— парфуми: „Кензо“ або „Дольче і Ґаббана“, у будь-якому разі щось класне (мама),

— бальзам для тіла (купити),

— взуття — мартенси червоні чи з малюнком? (червоні до смугастого, з малюнком до Ольчиного светра — приміряти)…».

Із цим довжелезним переліком нових завдань Буба щасливо поверталася додому. Махнула рукою Сироті, який саме сідав на свого незвичайного велосипеда. Стась посміхнувся здалеку, але поглинута своїми справами Буба не могла помітити, що однокласник усміхнувся ледь-ледь. Не так, як завжди.

Сьогодні нікому не вдасться мене розсердити або розчарувати — думала дівчина, у серці якої тріпотіло щастя. Наче метелик, котрий будь-що прагне подолати холодну шибку. — Навіть, якщо прийдуть Маньчаки, а Добавка запісяє всі сходи — я лише посміхнуся. — Якщо Олька вивісить Францішека за кухонним вікном, я сприйму це спокійно. І навіть, коли тато з мамою розпочнуть найкривавіший поєдинок на моїх очах — я й бровою не поведу. Ну, може поведу, але не заплачу… А дідусь… — вона задумалася, що такого страшного міг би їй заподіяти бриджевий партнер, — так-от, якщо дідусь знову назве Мілоша жевжиком чи й гірше, я гляну на нього зверхньо й запропоную, щоб він трохи відволікся від «Лавини сексу», бо лавини шкодять у будь-якому віці, а в його тим більше.

Проте жодне з передбачуваних Бубою нещасть на неї вдома не чекало. Навпаки. Там панувала похмура тиша, і якби Добавка не метляла весело хвостом, дівчина могла б подумати, що тут ніхто більше не живе.

І вона подалася із собакою на прогулянку.

Накрапало, але щільно вкрита хутром Добавка не зважала на дощик. Буба теж радо підставила обличчя під краплинки, вирішивши, що це можна порівняти з ефектом косметичної маски «зимовий ранок».

— Вітаю вас, панно Задериніс, — почулося раптом.

На лавці сидів її химерний знайомий. Цього разу погода не сприяла дрімоті, тож зручна лавка слугувала йому спостережним пунктом. Він ліниво поглядав на перехожих, певне, дивуючись, куди всі так поспішають.

— Ой, добридень! — Буба обдарувала його щирою посмішкою. — А вам не зимно?

— Звичайно, — дещо театрально відказав той, — ледь дошкуляє холод, оскільки падає дощ.

Дівчина сіла поруч і відстібнула Добавчин поводок.

— Може, панночка вгоститься пивцем? — він простягнув у її бік відкриту пляшку.

— Ні, спасибі.

Бубу цей жест зворушив, тому вона зробила вигляд, наче зазвичай без пива заснути не може, просто в цей момент їй не хочеться.

— Розумію, — погодився з нею сусіда й хильнув добрячий ковток. — Та попередити мушу, що без пивка довго ви тут не витримаєте, панянко, бо, як я вже зауважив, добряче нині віє, дозвольте скористатися літературною цитатою: «ніщо так не розігріває, як у сльотавий день напій хмільний».

Ці рядки залишилися без коментарів.

Новий Бубин знайомий не був обтяжливим балакуном, тож вони просто із приємністю сиділи собі на лавці й потихеньку мокли.

Коли Буба зібралася додому й висловила сподівання, що невдовзі вони собі знову посидять і помовчать, із-за поблизьких кущів розляглося пронизливе скавучання.

— Добавка! — зойкнула перелякано Буба, яка встигла побачити, що її химерний знайомий зі швидкістю світла майнув у кущі. За мить звідти вибігла сука, а за нею усміхнений знічев’я любитель хмільного напою, який міцно тримав за вухо якогось шмаркача.

— Скажи-но панянці, що ти зробив? — наказав він.

— Я копнув собаку, — зарюмсав шмаркач. — Я ненавмисне… — ревів малий, забувши, що хвилину тому був мисливцем на диких звірів.

— Може, панянка бажає, аби я для науки теж стусонув цього отрока, чи якихось інших тортур йому завдав? Я радо від імені вашого собаки так зроблю, — і він галантно вклонився.

Малий шибеник репетував, ніби з нього шкуру живцем лупили, але'його крики аніяк не діяли на Бубу.

— Гадаю, стусана й тортури залишимо до наступного разу, — Буба вдала, ніби глибоко замислилася.

— Ви певні, панянко? — любитель пива й лавочки явно зволікав. — Бо маю бажання крутнути отрока декілька разів довкола його власної осі. Політав би трохи, провітрився…

— Ні, — усміхнулася Буба. — Залишмо й це до наступного разу. Якщо ще раз скривдиш тварину, — грізно звернулася вона до малого негідника, — ми тобі з паном… — і дівчина запитально глянула на знайомого.

— Клеменсом, — гордо підказав він.

— Атож, ми тобі з паном Клеменсом влаштуємо справжній луна-парк: каруселі, влучання в ціль та гойдалки.

— Ще й за квиток нам заплатить! — докинув Клеменс. — Бо такий собі Діснейленд, дозволю собі американський вираз, коштує ніяк не менше, ніж пиво! — шибеникове вухо опинилося на волі.

Малий лобуряка буркнув «вибачте», спік рака й хильцем зник у заростях.

— Дякую вам, — Буба переможно всміхнулася. — Моя Добавка була безпритульною і, мабуть, пережила не одну собачу трагедію.

— Зрозуміло, панянко… — Тепер уже він глянув на Бубу запитально.

— Буба, — відказала дівчина, ледь зашарівшись.

— Бубо, — злегка вклонився Клеменс. — Собака ваша, хоч пива й не вживає, справляє враження культурної, так би мовити, істоти.

— Іще раз дякую і… до побачення!

— До побачення, любі пані, — помахав пляшкою Клеменс, знову поринаючи в осінню задуму.

Ніхто не питався Буби, звідки взялися в її очах веселі вогники. Нікого не здивувало й те, що дівчина безтурботно наспівувала, прибираючи у квартирі. Можна було б сказати, що помешкання нагадувало виставку в меблевому магазині, настільки порожньо там було. Лише мама пробігла кімнатою в новому костюмі та з новою зачіскою, але вона швидше нагадувала НЛО, ніж себе. А Буба знала, що НЛО уникає зустрічей із землянами, особливо тими, хто займається прибиранням планети.

Лише коли у квартирі на Звіринецькій згасло світло, Буба витягла із шухляди письмового столу свого щоденника й занотувала в ньому кілька речень. Почала з того, що написала, як би їй хотілося, аби найближча субота настала вже завтра. Потім закреслила своє нерозважне бажання й замінила його низкою маленьких мрій. Це не були бозна-які сподівання, з якими дівчина зверталася до патрона нещасливо закоханих. Звичайні собі бабські побажання:

— щоб до суботи схуднути на два, а краще на три кілограми,

— щоб на прогулянці не бовкнути якоїсь дурниці, котра потім снитиметься ночами,

— щоб ані словом не прохопитися про Ребекку.

Останнє речення було двічі підкреслене яскравим маркером.

— щоб на прогулянці не було вітряно, бо нанівець піде зачіска,

— щоб мартенси не тиснули, як останнього разу, коли Буба насилу встигала за Мілошем,

— і щоб якоїсь миті він відвів бінокль від очей і глянув на неї, на Бубу, так, як дивився раніше, коли не було ще жодної Ребекки.

Зітхнула солодко й закрила щоденника. Вирішила, що цих прохань до патрона нещасливо закоханих цілком достатньо.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   30


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка