Буба: мертвий сезон




Сторінка14/30
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.88 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   30

СЕСТРИНСЬКІ ДУШІ


— Ну й уяви собі, — Олька вперто налягала на курагу, хоча перед нею красувався сирник Бартошової, — він мене візьме на роботу! Спершу працюватиму на заміні, бо, розумієш, частина дівчат вчиться й не всі можуть брати участь у демонстраціях моди. Крім того, поки що демонстрацій не буде, бо ця фірма лише входить на ринок, — молола язиком щаслива Олька, — тому ми братимемо участь у різних зустрічах як гостеси…

— А ти казала шефові про вагітність? — обережно поцікавилася Буба.

— Ну що ти, Бубо! — здригнулася Олька, немовби її вагітність була якоюсь жахливою болячкою. — Хіба про таке можна розповідати? Перші місяці нічого ще не помітно, і я цим скористаюся. Виявлю себе як активна, творча особистість, а найважливіше те, що я можу завжди працювати, і в цьому моя перевага над студентками!

Над останніми Ольчиними словами Буба воліла не замислюватися. Уже вкотре її сестра брала академвідпустку. І хоча із цього приводу вітальнею на Звіринецькій прокотилася не одна буря, для батьків це становило болючу проблему. Запевняння Ольки, що наступного року вона продовжить навчання в університеті, анітрохи не заспокоїли тата й маму. Навіть дідусь, котрий уважав, що найважливішим для людини є не навчання, а бридж, скептично дивився на її дезертирство.

— Не можна ціле життя крутити хвостом, — сказав він їй, якось розлютившись. — Тобто, тобі можна, — заявив він трохи згодом, — та не думаю, що від цього ти станеш щасливою.

Крутіння хвостом стало предметом суперечки, яка тривала й донині.

Мабуть, тому дідусь намагався уникати Ольки, коли та зазирала до батьківського дому.

— А Роберт? — запитала Буба. — Задоволений твоїм рішенням?

В Ольчиних очах згасли веселі іскорки, зате її апетит до кураги помітно зріс.

— Знаєш, це неймовірно, — стенула вона плечима, — але він заздрить моїй кар’єрі.

— Твоїй кар’єрі? — не зрозуміла Буба.

— Ну, кажу тобі. Мене це дивує, бо чоловік повинен радіти успіхам дружини.

— Роберт нічому не заздрить. У своїй фірмі він найкращий фахівець…

— Сама побачиш! — відкопилила губки старша сестра. — Ми через це щодня сваримося. Тобто не щодня, бо відтоді, як Ксавер узяв мене на роботу, Роберт зі мною не розмовляє.

— Ксавер? — Буба витріщила очі.

— Ну, я ж тобі казала. Це мій шеф. Не уявляєш, який красень…

За інших обставин Бубі було б цікаво, який Ксавер на вроду. Та цього разу вона побоювалася, що їй це відомо. І це її аж ніяк не тішило.

— Власне кажучи, чому ти так допитуєшся? Ти ж не знаєш Ксавера.

В Ольчиному голосі забриніла добре знайома зневага, і Буба з гіркотою усвідомила, що сестра анітрохи не змінилася. Вона, Буба, завжди буде для Ольки дивачкою, яка поняття не має про справжнє життя, і чий розвиток зупинився десь між кашкою для немовлят і крамницями з одягом для підлітків.

— Здається, я знаю, хто це, — відповіла Буба. — Він керує двадцятьма працівниками. А ще в нього крута тачка кольору костюмчика моєї однокласниці. Гора м’язів і прилизане волосся. Крім того, він зустрічається з Йолькою.

Старша сестра мовчала. Складала із цих словесних цеглинок образ нового шефа і, хоча все свідчило, що це таки він, Олька продовжувала сподіватися, що Буба помиляється. Особливо щодо Йольки.

— Кажеш, він зустрічається із твоєю подружкою? — допитувалася вона, але вже без колишньої зарозумілості, навіть нервово, хоча в її стані це й було протипоказане.

— Ну, він возить її машиною, — пояснила Буба. — Щодня підкидає до школи, а після уроків забирає. Кілька днів тому не міг, бо поїхав у якесь відрядження.

— У вівторок? — тихо запитала Олька. — У вівторок було це відрядження?

— Ага, у вівторок. Йолька навіть зраділа, що має вільний час, бо в неї роз’їзна фірма, така собі косметична крамниця в рюкзаку, доганяєш?

Буба віддала б чимало, аби старша сестра перестала сприймати її як школярку. Але Бубині слова спричинили зовсім інший ефект. Кожна наступна фраза, у якій ішлося про Ксавера, Йольку й торгівлю пудрою, ставала цеглинкою муру, що виростав між сестрами попри всі Бубині намагання.

— Мені вже час, — Олька втратила апетит до кураги, але виглядала так, ніби втратила значно більше. — У Францішека урок плавання. — Вона подивилася на годинник. — Мушу його забрати, бо нині моя черга.

— Пані Бартошова обожнює малого, — на Бубиному обличчі розквітла усмішка. — Каже, що могла б його всиновити.

— Найгірше те, що він би й сам залюбки змінив маму, — скривилася Олька й рушила до дверей, якась зіщулена й геть без колишнього ентузіазму. Бубі навіть захотілося нагадати їй, що моделі тримаються прямо. Навіть, якщо на них упаде весь світ.

* * *


Дідусь постукав до Бубиної кімнати надвечір. Дівчина сиділа над неймовірно складною бриджевою задачею й була вдячна старому, що той урвав її роздуми.

— Привіт, таємнича Блондиночко, — пошепки привітала його онука. — Здається, ти відучора мені дещо винен. За цю яєшню, — нагадала вона.

— А я вже гадав, що після відвідин твоєї сестри з тебе досить пліток.

— Пліток так, — погодилася Буба, — зараз я чекаю на факти.

— Скажу тобі лише, — дідусь умостився в кріслі-гойдалці, — що ця «Лавина сексу», тобто мій партнер в іграх…

— Атож, пригадую, — кивнула головою Буба.

— Ну, то ми якось так припали одне одному до душі… І зустрічаємося в чаті.

— Ти ба! — Буба явно тягнула час. Вона не надто довіряла дружбі через інтернет, а дідусь здавався особою, яка погано орієнтувалася в тому, що відбувається у віртуальному просторі.

— То ця твоя «Лавина», як я розумію, така собі приємна пані? — здогадалася онука.

— Бач, я не зовсім упевнений… Бо воно начебто так, хоча ми обоє намагаємося зберегти деяку, так би мовити, анонімність. Але в цих сповнених почуттів листах я вбачаю справжню жіночність. Навіть іноді уявляю собі свою маленьку інтернет-подружку… І це не якась там сучасна коза, а справжній скарб! Ніжна, з гарним смаком… — дідусь розповідав про принади своєї віртуальної знайомої, як про якусь вишукану страву. Бо в житті він завжди був гурманом.

— А якщо ця твоя подружка виявиться зарослим щетиною хакером? Або, ще гірше, педофілом, котрий полює на Блондиночок? — Буба безжально розповідала дідові про пастки інтернету.

— Нічого ти не тямиш, — роздратовано мовив дід. — Вона дуже розумна й нещаслива. Часто говорить про самотність та відсутність розуміння в родинному колі. Якби Лавина була чоловіком, вона б не писала таких речей!

Буба не мала бажання дискутувати з дідом про складну психологію учасників чатів. Пояснювати простодушному старому такі очевидні для неї речі було б абсурдом.

— Я непокоюся за тебе, — зітхнула дівчина. — Ти навіть до університету перестав ходити.

— Сачкую. Але в мене все під контролем, — викручувався старий. — Крім того, я відшукав братню, точніше, сестринську душу. Тільки не плутай цієї душі зі своєю сестрою, бо це була б образа для моєї Лавиночки, — попередив він.

— Як це — сестринську? — розгубилася Буба.

— Так це! — відказав той. — Ти ж не думаєш, що Блондиночка — це чоловік? Ми обидві, так би мовити, жіночки, і завдяки цьому я починаю розуміти фемінізм. Ах, які це чудові, високі ідеали, коли жінки підтримують одна одну. Уявляю, як зрадіє Лавина, коли нарешті довідається, що над її проблемами вболівав справжній джентльмен!

— А ти певен, що це її втішить? — Буба не втрималася від уїдливого зауваження.

— Що ти, дорогенька! — дідусь затрусився від сміху. — Запам’ятай, що скаже тобі знавець прекрасної статі. Жінка буває щаслива двічі: першого разу, коли знаходить справжню подругу, а вдруге — коли їй трапиться справжній мужчина. Тож на мою знайому, як бачиш, очікує подвійна радість! Я мрію дожити до того дня, коли зможу поцілувати її руку. А вона… сподіваюся, обдарує мене усмішкою особисто, а не надішле якогось смайлика, малюночок з вишкіреними зубами чи ще щось таке… Пробач, але обов’язки кличуть, — додав він, зиркнувши на годинника. — Лавина вже ввімкнула компа й за мить ми впадемо одне одному в обійми, — ніжно зітхнув дідусь, тихенько зачиняючи за собою двері.

— Кепські мої справи, — вирішила Буба, повертаючись до розв’язання задачі. — Я не здобула ані справжньої подруги, ані справжнього мужчини. Висновок напрошується один: я несправжня жінка. І вже навіть не дитина! — пожаліла вона себе, подумавши, що це тато з дідусем зійшли на дитячий розум. Обидва поводяться так, ніби відриваються на канікулах. А мама, яка могла б запобігти цьому здитинінню, гадки не має, що відбувається вдома, бо просуває пана Протека. Буба була впевнена, що саме мама є його промоутером, а не навпаки. А якщо воно справді так, то це віщує великі проблеми.

І дівчина їх собі уявила. Проблеми визирали з кожного кутка помешкання. І попри те, що були віртуальними, як дідова приятелька в чаті, усе-таки нахабно вдиралися в реальний світ, день за днем сповнюючи квартиру тишею.

— Тільки й чекай бурі, — зітхнула Буба, повертаючись до задачі.


1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   30


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка