Буба: мертвий сезон




Сторінка16/30
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.88 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   30

ПРАВЛІННЯ КОРОЛЕВИ ВІТАМІНІВ


— Нарешті я вдома! — Бабця Рита роззирнулася в пошуках когось, хто зняв би з неї легеньку пелеринку, накинуту на вечірню сукню, що мінилася блискітками.

Але ніхто не поспішав на допомогу.

Дідусь Генрик стояв, припертий до стіни незліченною кількістю бабусиних торб. Тато згинався під вагою двох саквояжів, а Бубині руки були зайняті шубою, яку щойно скинула із себе її власниця.

— Бачу, Рито, що ти до нас надовго, — буркнув дід.

У відповідь бабуся холодно посміхнулася.

— Павле, я довго чекатиму? Зніми з мене пелерину, будь ласка. У вас страшенно жарко!

Тато поставив саквояжі й зробив, як йому наказано.

— Ти наче на бал збираєшся, Рито, — почав дідусь, не звертаючи увага на благальні Бубині погляди. — А в нас тим часом звільнилося місце Бартошової, бо вона пішла працювати до дитячого садочка.

— От і чудово, — бабуся легенько поправляла макіяж. — Пані Аня завжди готувала шкідливо, і це по вас усіх помітно, — закінчила вона вже блискучими вустами. — У тебе, Генрику, помітні ознаки склерозу. Але не переймайся. Та й Бубі я допоможу схуднути, — пані Рита зміряла онуку поглядом. — У твоєму віці в мене була осина талія…

— А тепер у тебе така сама вдача, — зітхнув дід, але ніхто його не слухав.

Усі кинулися розпаковувати бабчині речі. Стара так жваво командувала своїми помічниками, що за кілька хвилин вітальня нагадувала гардероб знатної дами. Батько ледве дихав. Дід хапав повітря, а Буба від утоми присіла на килим. Лише бабуся жваво ділилася подробицями поїздки.

— Я їхала з дуже приємним юнаком. Мабуть, інвалідом, — розповідала вона, дивлячись на втомлених рідних сповненим милосердя поглядом. — Уявіть лишень, що я спершу цього не помітила.

— Ти часто буваєш зайнята виключно собою, — дід не оминув нагоди піддражнити стару.

— Помиляєшся! — переможно заявила бабка. — Я присвятила цьому юнакові добру годину, розповідаючи йому про мої очікування до співпасажирів. Зізнаюся, що терплячість, із якою він мене слухав, здавалася мені дещо підозрілою. Жодної спроби заперечити, а це зовсім не схоже на сучасну молодь…

Буба теж сповнилася співчуттям до нещасного, якого спіткало таке сусідство. Це справжня халепа — у цілому потязі сісти якраз до того вагона, яким подорожувала її бабуся.

— То я до нього говорю, говорю, — продовжувала стара, — а він мовчить та й мовчить. Нарешті довелося запитати, чи я, бува, не вживаю якихось надто незрозумілих слів, бо ж, звісно, мою ерудицію неможливо порівняти із цим їхнім жахливим сленгом! Це як небо й земля… І не уявляєте, що було далі!

— Справді, не уявляємо, — чемно відповіла Буба.

— Цей бідолаха показав мені середнього пальця. Потому я більше не робила спроб порозумітися з ним. Я відразу збагнула, що цим жестом він висловив цілковиту згоду з моїми принципами й, імовірно, радість, що нам довелося подорожувати разом. Ах, яка делікатність! — не вгавала захоплена бабця, походжаючи серед своїх пакунків.

Тато мовчав як риба. Дідусь завзято колупався у вусі й не дослухався до базікання пані Рити. А Буба не знала, чи варто ділитися з бабусею своїми знаннями про мову жестів. Про всяк випадок дівчина втупилася в килим.

— Тобі треба перепочити, мамо, — заявив батько, і всі швиденько покинули вітальню.

На противагу решті членів родини, бабця анітрохи не втомилася й почала з того, що повикидала до смітника весь шкідливий вміст холодильника й кухонних полиць.

Буба вражено дивилася, як у відрі опиняються супчики з пакетів, солений арахіс, дідусеві «Гарячі кружки», «Борщики», чіпси й упаковки із соусами, кетчупом та гірчицею.

— Глянь, Бубо, скільки місця в нас тепер для сої, пророщеної пшениці й нешліфованого рису! — захоплено оцінила пані Рита результати свого порядкування. Потому склала чималий список покупок, і Буба подалася до поблизького супермаркету по продукти, вигадані як знаряддя кулінарних тортур.

— Я вам не кролик! — протестував дід Генрик, намагаючись уникнути гірки овочів, подрібнених у блендері. — І на немовля не схожий! Я не їстиму цей жахливий вегетаріанський пудинг!

— А м’ясце? — тихенько спитав тато, марно шукаючи на тарілці бодай шматочка м’яса. — Його не буде?

— Сьогодні я приготувала страву, яка називається «Богатирське здоров’я», — рішуче заявила бабуся. — Ви ще мене на руках носитимете за те, що я вас так просвітила щодо харчування.

— Я б уже зараз із задоволенням виніс тебе на руках, — погодився дідусь. — На край світу, — додав він, сумовито відсуваючи тарілку, по вінця наповнену здоров’ям. — Якщо так і далі триватиме, я перейду на сухий Добавчин корм! — нарікав він, сідаючи з онукою до карт. — Нарешті я розумію, що таке голод! — ледь не плакав старенький, тасуючи карти. — А ти, Бубо, якби справді мене любила, то замовила б для дідуся щось м’ясне на вечерю в сирійському фаст-фуді.

— Замовлю, — пообіцяла Буба. — А що саме ти б хотів? — допитувалася онука, спритно обігруючи старого.

— Щось дуже шкідливе й калорійне, — прошепотів дід сумно, бо це була його друга поразка того дня.

Найменше новим порядком у домі перейнялася мама. Щоправда, відтоді, як до них приїхала бабуся, вона взагалі майже не бувала вдома.

Бубі здавалося, що мама рекламує не лише свій новий жіночий роман, але заразом узагалі всю польську жіночу літературу.

— Я казала тобі, Марисю, що… — намагалася зачепити невістку свекруха.

— Що я жахливо виглядаю? — запитувала та, широко всміхаючись. — Казала! Та, як бачиш, зовсім немає часу це змінити. На мене вже чекають у клубі «Рампа».

— А я не говорила, що у твоєму віці…

— Не носять таких коротких спідниць? Аякже, говорила. — Мама зі спритністю, гідної олімпійської медалі, оминала свекруху прямуючи зі спальні до ванної.

— Бачу, що ти про свій шлюб анітрохи не дбаєш! — вигукувала пані Рита в бік дверей, за якими зникала її невістка. Тоді двері відчинялися, і з них визирала мама.

— Дбаю, матусю! Іще як! І те саме раджу робити твоєму синові. Бо в нього вже сколіоз від комп’ютера, — заявляла мама й зникала з переможною усмішкою на вустах.

— А хто це возить нашу Марисю? — бабуся Рита чатувала біля балконних дверей, стежачи за кожним кроком невістки.

— А пан Протек, Себастьян, — просичав уїдливо батько.

— Хто ж цей шановний? — допитувалася бабця.

— Цей твій шановний організує нам таку рекламу, що всеньке місто сміятиметься! — коментував тато, не відриваючи погляду від монітора.

— Випростайся, Павле, — пані Рита поплескувала сина по спині. — У тебе вже невеликий сколіоз, і якщо так триватиме, то схоже, тобі доведеться знайти собі іншу супутницю життя.

— Можливо, я саме це й роблю, — почулося з-над клавіатури, по якій тато тарабанив із завзяттям піаніста, що виступає на конкурсі імені Фридеріка Шопена.

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   30


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка