Буба: мертвий сезон




Сторінка2/30
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

РОЗПРОДАЖ ПОЧУТТІВ


Погані дні схожі на нудні кінофільми: і ті, й інші здаються безкінечними. Буба ще не встигла отямитися після відвідин Маньчаків, а на сходах уже чулися голоси батьків, які поверталися з міста. І Буба була переконана, що ці голоси аж ніяк не прагнуть почути одне одного.

— Це вже занадто! — мама першою завоювала коридор, вимахуючи здоровенною торбою та незліченною кількістю невеличких пакетів. — Щоб після стількох років подружнього життя докоряти запрацьованій дружині за кілька куплених дрібничок! Чесно кажучи, я дивуюся, — мстиво докинула вона, умощуючись на нещодавно відремонтованому багатостраждальному «Людовикові», — що в тебе настільки неділовий підхід до життя. Як продавець, ти мав би знати, що розпродажі призначаються для людей з багатою уявою… Або для дружин скупарів! — І вона промовисто глянула на чоловіка.

— Ні-я-кий-я-не-про-да-вець! — чітко проказав батько, і Бубі стало смішно. Їй завжди ставало смішно, коли дорослі поводилися наче діти. — Я лише дбаю про наші гроші. От і все, — підсумував він.

— От-от! — мама прагнула нещадної війни. — Вершина егоїзму! Дбати про фінанси більше, ніж про власну дружину!

— Бо гроші точно мої, — не залишився в боргу тато, — а дружину доводиться ділити з таким собі Протеком, який начебто відповідає за твою рекламну кампанію. І мені це зовсім не подобається.

— Ти кажеш такі речі при моєму татусеві й доці?! — останні мамині слова перейшли в безутішний плач.

— При татусеві? І доці? — батько роззирнувся довкола лютим поглядом. — Ось тобі твої татусь і доця! — загримів він, угледівши переляканих дідуся й Бубу. — Розкажи їм, що найближчими днями вони матимуть на обід шість прозорих корсетиків, стрінги з лазерною обробкою й присмачені туфлями на шпильках від Бати, а на десерт отримають косметичні масочки з пілінгом по чотириста злотих за баночку!

Буба давно не бачила батька таким обуреним. Тим часом мама спокійнісінько витягла один з корсетиків і приклала до демісезонного пальта.

— Ну, гляньте, який гарнюній! — і вона кокетливо посміхнулася до власного відображення в дзеркалі.

Але ніхто їй не відповів.

— Павле, — дідусь приготувався до відступу. — Річ у тім, що нині в нас побували Маньчаки…

— Мене це не обходить, — тато вочевидь образився на всіх, бо нечемно запхнув руки глибоко до кишень і тупцяв на місці, не дивлячись ні на кого.

— А дарма, — дідусь зробив ефектну паузу. — Бо вони з’їли твою качку. Передчуваю, що це ти перший скуштуєш оті корсетики. Або спокусишся на масочки чи вчорашню рибу. Вона була така несмачна, що чимало залишилося, — закінчив дідусь уже з-за дверей своєї кімнати.

Буба теж воліла безпечно вшитися. Повернулася під свою ковдру, котра терпляче чекала, аби знову вкрити її смуток, значно більший, аніж досі. Тепер до Бубиних вух не долітали жодні звуки, крім калатання її серця, яке ніяк не могло змиритися з раптово отриманою свободою.

А зовсім нещодавно світ робив усе, аби Буба почувалася обранкою долі. Початок канікул аж ніяк не віщував негараздів. Усі гороскопи дружно стверджували, що вона може, ба, навіть зобов’язана забути про свої проблеми, бо Венера оточила її особливою турботою. Якщо вірити зорям, дівчина мала стати здоровішою, вродливішою, багатшою та більш коханою. Тим часом Буба залишилася сама.

Коли Мілош був у Фінляндії, куди вони з батьком поїхали в науковий табір, гороскопи не брехали. Та щойно повернувся — і все змінилося. Ніби там, у північних широтах, хлопець замерз або впав у якусь полярну сплячку, котра перетворила його на крижину. Траплялося, що він відтавав, очі знову блищали й Мілош сміявся колишнім сміхом. Таке відбувалося завжди, коли в розмові згадувалося ім’я Ребекки, з якою він познайомився в таборі. Спершу Буба цього не помічала, а навіть коли щось і підозрювала, то відразу картала себе за дурні ревнощі. Та коли невидима Ребекка зробилася всюдисущою, приєднуючись до них на кожному побаченні, Бубине занепокоєння зросло. І нарешті, затьмарило будь-які радощі від канікул. Бо дівчина зрозуміла, що з Фінляндії Мілош повернувся не сам. У нього на плечі продовжувала висіти ота злощасна нова знайома, яка на всьому зналася щонайкраще. А навіть коли й не на всьому, байдуже, якщо це згадка про Ребекку, а не Бубина присутність запалювала в Мілошевих очах іскорки ніжності.

Коли Буба намагалася легенько натякнути, що віднедавна вони зустрічаються втрьох, Мілош ображався й звинувачував її, що та поводиться як дитина.

Те, що її почуття сприймали як дитинні капризи, ще більше поглиблювало розпач, і невдовзі Бубина ситуація зробилася просто-таки нестерпною. Дівчина могла змінитися заради Мілоша, але при всьому бажанні не здатна була перетворитися на справжню студентку, переможницю конкурсу «Міс Академікус», незрівнянну плавчиню, скелелазку, топ-модель і волонтерку, котра у вільний час співає із групою яхтсменів «Іменини Боцмана».

А Мілош чимраз частіше ставав неприємним і примхливим.

Щоправда, він зрідка заходив до Буби, пропонуючи орнітологічні прогулянки, але з таким виразом обличчя, наче йшлося про повторення минулорічного матеріалу посеред спекотного літа. І навіть на хвилину не міг забути про Ребекку.

— Ребекка професіонально фотографує, — захоплено розповідав він.

— На таке дерево Ребекка видирається без страховки.

— А знаєш, що її навіть птахи не бояться? — Мілош аж нетямився від захвату.

Отак дівчина дізналася, що існують Ребекки, які народилися для того, щоб Буби не могли спокійно спати.

Дідусь дотримувався іншої думки.

— Гарний мені орнітолог! — пирхав він зневажливо. — Хай поспостерігає за лебедями, тоді зрозуміє, що в житті найважливіше!

— Може, це в нього тимчасово? — тішила себе ілюзіями Буба, з надією поглядаючи на діда.

— Тимчасовим буває хіба що самогон замість віскі, — категорично відповів старий. — І в такому випадку треба йти на різні поступки. А в коханні на компроміс погоджуються лише дурні або бридкі на вроду дівчата, — закінчив він.

— Ти ж казав, що бридких жінок не буває, — розчаровано мовила Буба.

— Я таке казав? — дід здавалося, був приємно здивованим. — От тобі й маєш! А твоя мати ще сміє стверджувати, наче я не джентльмен! — обурився він, повертаючись до своєї улюбленої пліткарської газетки.

Після тієї розмови Буба посмутнішала ще більше. За якийсь час до неї примчала Йолька із сенсаційною новиною, що бачила Мілоша на концерті з тією класною кралею, чия фотка була в останньому номері журналу «Врода+». Буба прикинулася знудженою, даючи Йольці зрозуміти, що вони з Мілошем саме відпочивають одне від одного.

— Ага, відпочиваєте… — Йолька співчутливо покивала головою й так міцно обійняла Бубу, ніби та щойно втратила близьку людину й стояла над її свіжою могилою.

Це був дуже невеселий день, зате він поклав край Бубиним стражданням. Щойно Йолька пішла, Буба збігала до поблизького кіоску. Купила останній номер «Вроди+». Удома вирізала фото Ребекки з рубрики «Як я досягла успіху». Поклала його на столі й кілька хвилин вдивлялася в усміхнене обличчя суперниці. Думала, як можна помститися цьому клаптикові паперу, і дійшла висновку, що аж ніяк не прагне помсти. Вона продовжувала любити Мілоша, але раптом їй розхотілося бігати за ним під час прогулянок лісом, щоб вислуховувати компліменти на чужу адресу.

— Будь з ним щасливою, — прошепотіла вона до фотки, докидаючи її до різних дрібничок, пов’язаних з Мілошем.

Нині, коли після родинної баталії запанувала жадана тиша, Буба вирішила, що настав час позбутися всього, що нагадувало про її велике кохання.

Дістала зі столу поштівки від Мілоша, листики й орнітологічні карти. Спільні фотографії, два музичні диски, які вони разом слухали й фотку усміхненої Ребекки. Притягла велику материну торбу й покидала туди любі серцю пам’ятки. На торбі був відповідний напис: «Мінус 70 % на все!».

— Навіщо мені таке кохання? — думала Буба, квапливо натягаючи кросівки. — Уцінене, як мамині корсети? Непотрібне, бо замале. Затісне, бо чуже… Я не хочу щодня перетворюватися на Ребекку. Не хочу вдавати, що моє щастя залежить від кількості яєць, відкладених сірою гускою чи якоюсь іншою птахою… Від завтра почну нове життя, — вирішила вона, тихо відчинивши двері.

— Ти кудись виходиш, Бубо?

Зі спальні визирнула мама в кумедному корсетику. Вона скидалася в ньому на підстаркувату балерину.

— Винесу сміття! — відгукнулася донька. — Бо вже багато накопичилося.

— До речі про сміття, — мама ледь зніяковіла. — У мене є кілька непотрібних футболок. Ще зовсім добрих. Може, хочеш? Бо на тому розпродажі якось нічого для тебе не було.

— Звичайно, — відповіла Буба, невиразно всміхнувшись. — Згодяться, — сказала вона, залишаючи маму в чудовому настрої, типовому для людей, переконаних, що вони когось ущасливили.

Лише пізно ввечері, коли ніщо не віщувало жодних відвідин, а читання в ліжку «Ста років самотності» ставало щораз важчим, хтось легенько постукав у двері.

— Не спиш? — запитала мама. — Бо, розумієш, — швидко заговорила вона, і її обличчя порожевіло від крему чи, може, сорому, — я собі подумала, що по-дурному якось вийшло з тими футболками. Підемо завтра разом по крамницях, хочеш?

Очі Буби засяяли.

— Звісно! — прошепотіла дівчина.

— То підемо, — рішуче заявила мама.

— Тато гніватиметься, — нагадала Буба.

— Мужчини для того й існують, щоб гніватися на жінок, які розкидаються грішми, — змовницьки підморгнула мама. — Крім того, ми ж не шикуватимемо, а боротимемося таким чином із чоловічим фінансовим деспотизмом, — закінчила вона. І Буба вирішила, що ця тирада могла б стати гаслом на феміністичній маніфестації.

— Я з тобою згодна, — серйозно сказала дівчина, і мама вийшла з її кімнати так, немов залишала барикаду.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка