Буба: мертвий сезон




Сторінка6/30
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

ПРОРОДИННА ПОЛІТИКА


— Ми спізнилися, Вальдеку, — Маньчакова очима скривдженої дівчинки дивилася на порожні тарілки зі слідами нещодавньої присутності зраз.

Батьки із чемності вдали засмучених, зате дідусь не приховував задоволення.

— Як шкода, як шкода, мої любі! — радісно вигукував він, витираючи серветкою вуса. — Таких смачнючих зраз я навіть у Франції не куштував! Качка, котру ви нещодавно всю ум’яли, це дрібничка в порівнянні із сьогоднішнім меню. Але дозвольте спитати, як сталося, що ви нині спізнилися?

— О, дійсно! — згадавши качку, батько пожвавився. — Щось мусило трапитися, якщо нині я зміг спожити свій обід.

— А й справді, — пані Віолетта грайливо пустила очима бісики. — Вальдеку, розкажи їм, — кокетливо шепнула вона чоловікові.

— Краще ти сама, кохана, — Маньчак ледь нахилився до дружини.

— Але з такої нагоди треба б коньячку, — Маньчакова роззирнулася, шукаючи поглядом Бартошову. — Узагалі-то мені не можна пити на голодний шлунок, але вже нехай! — махнула вона рукою.

— Раз живемо, — загримів Маньчак, сідаючи до столу й сягаючи по останнього квашеного огірка.

— Та кажіть уже! — нетерпеливилася мати з піднесеним келихом.

— Чекай-но, Марисю, — утрутився дідусь. — Існує такий добрий звичай, за яким спершу куштує найстарший. Якщо я визнаю, що коньяк має відповідний смак і аромат, можете пити. В іншому випадку панові Вальдеку доведеться піти до супермаркету й купити щось більш підхоже для такої нагоди.

— Пане Генрику, — не втрималася Маньчакова, — війна давно скінчилася, а ваші манери далеко не бездоганні!

— Люба пані, — озвався дідусь, спорожнивши келих. — Манери — це вам не халат, що вийшов з моди, а спосіб мислення. Хоча ви про таке й не чули. Зате на халатах ви розумієтеся пречудово.

Усі глянули на Маньчакову, точніше, на її легенький костюм, що більше скидався на пеньюар, ніж звичайний одяг.

— Це Армані, — з гордістю прощебетала пані Віолетта. — Вальдусик мені купив із цієї особливої нагоди.

— Халат Армані? — не міг уторопати дідусь. — Навіщо вам чоловічий халат?

— Та розповідайте вже! — мама навіть не встигла зацікавитися халатом, настільки перейнялася таємничою звісткою.

— У нас буде дитина, — на щоках Маньчакової спалахнули пурпурові троянди.

— А й справді, — дідусь спрямував окуляри на її живіт, — це вже добряче помітно.

Усі глянули на нього осудливо.

— То ви… наважилися? — у мами тремтів голос, так, неначе це вона сама вирішила народжувати.

— Так, — героїчно зізналися нарешті Маньчаки, закохано поглядаючи одне на одного.

— Добре, що в бриджі ви швидше приймаєте рішення. — промовив дідусь. — Інакше ми вже сьомий рік розігрували б ту саму партію.

Цього разу на старого ніхто не звернув уваги. У хаосі поздоровлень та обіймів ніхто не помітив навіть самовільного дегустування коньяку, який вочевидь відповідав високим дідовим вимогам.

— Мене це відверто радує, — алкоголь, безсумнівно, робив своє. — Ви, як майбутня мама, перейдете на молочні продукти! — втішився дідусь. — Я читав у Інтернеті, що молоді матусі повинні їсти сирочок. Поступлюся своїм, — героїчно заявив він. І, побачивши незадоволене обличчя Маньчакової, докинув:

— Зрозуміло, що старі матусі теж! Тут не про вік жінки йдеться, а про білки!

— Ми уси-нов-лю-ємо дитину, — чітко проказала пані Віолетта, зберігаючи рештки спокою. — Ви про усиновлення чули?

— Ви мене заспокоїли, — дідусь приклав руку до грудей. — З вашого боку це дуже розсудливо, — додав він схвально. — Не буду приховувати, що я дуже непокоївся, на кого ж із вас буде схоже ваше дитя. І слово честі, у будь-якому випадку його б чекало розчарування.

— Бубо, виведи дідуся, — тоном поліцейського проказала мама. — І за кару відключи комп’ютер. Батько завжди нас компрометує, — скривилася вона, ледь не плачучи.

Дідусь, похитуючись, відірвався від стільця й сам рушив до своєї кімнати.

— Прошу пробачення в усіх присутніх тут батьків за недоречні зауваження, — непевним тоном вимовив він, стоячи біля дверей. — Мене змусили їх висловити ревнощі до дитини, котра забере в нас найкращих гравців у бриджа, — закінчив дідусь плаксивим тоном. Таким чином пан Генрик привернув до себе більше уваги, ніж дитя, яке тут, у вітальні на Звіринецькій, поки що було тільки в планах.

Вересневий вечір устигнув щільно закутатися в непроникну темряву, коли Буба легенько постукала в дідусеві двері.

— Може, зіграємо партійку в бриджа? — запитала вона.

Замість відповіді пролунали гучні постріли й радісні вигуки.

— Я вбив тебе, сучий сину! — кричав дід, хоча Буба здогадалася, що то волає коньяк, який циркулював у його крові.

На екрані комп’ютера тривала якась запекла сутичка, а тремтяча дідова рука сягала по щораз нові боєприпаси. Та за хвилину зображення застигло, і дідусь Генрик розпачливо прошепотів:

— Це ти, Бубо? Саме вчасно, бо я щойно помер… Мене забив отой дурко з рушницею. Отой, котрий зараз сидить на моєму трупі та їсть морозиво. Знаєш, який?

— Знаю, той сучий син, — здогадалася Буба й обійняла діда за плечі. — Якщо весь час воюватимеш, комп’ютер тебе не вилікує, — зітхнула вона.

Дівчина втямила, що дідусь поволі, проте неухильно долучається до грона віртуальних шаленців. І поки не знищить кіберпростору, не сісти їй з ним до скляного столика за партійкою в улюбленого бриджа.

— Та ні, зі мною все гаразд, — дідусь навіть не помітив переживань онуки, але теж неспокійно крутився, даючи їй зрозуміти, що в карти вони зараз не пограють.

— Може, хоч поговоримо, як колись? — з надією глянула на діда Буба.

— Із задоволенням, дорогенька, та бач, я вже залогувався на ігровому сервісі й за хвилинку в мене партійка з «Лавиною сексу».

— Із ким? — заніміла Буба.

— Це такий нік, розумієш? «Лавина сексу».

— А ти, діду? Який у тебе нік?

Дід Генрик неспокійно ворухнувся на стільці, але звірятися не поспішав.

— Ну ж бо, дідусю, — наполягала Буба. — Якщо повідомиш мені свого ніка, я нікому не розповім, що ти граєш в ігри, від яких скаче тиск.

— Не можу, бо кепкуватимеш з мене, — сказав дід.

— Та ти що! — заперечила Буба. — Я з тебе ніколи не насміхаюся.

— Я… — пан Генрик затнувся, — «Блондиночка».

— Дідусю! — Буба засміялася й глянула на його поріділу чуприну. — Яка ж ти блондиночка? Може, колись ти й був блондином, хоча мені так не здається…

— Це я навмисне, — кахикнув старий. — Бо, розумієш… Блондиночка під захистом. Ніхто не висловлюватиме їй претензій, який у неї кепський віст або невірний імпас. Коли я був на цьому сервісі «Вельможним паном», то мій тодішній партнер із гарним ніком «Козуленька», обізвав мене шлангом! Не повіриш, які люди зараз грають у бридж. Треба пильнувати! — дідусь силкувався вдавати безтурботного, хоча було помітно, що ця жіноча личина його бентежить.

— Ну, що ж, — зітхнула Буба. — Я зрозуміла, що мої шанси мізерні поряд з «Лавиною сексу».

Відповіді вона не дочекалася, бо «Блондиночку» захопила чергова гра. Після трефового вісту дід незграбно вистукав одним пальцем: «Лавино! Я тебе люблю», — і втупився в наступну віртуальну роздачу.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка