Буба: мертвий сезон




Сторінка7/30
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   30

НОВАЧОК І ДОБАВКА


Новенькому в класі не велося. Крім Мілоша, який, нарешті, пригадав собі про існування школи («Я був у крутезному студентському таборі», — поблажливо похвалився він Бубі, добравшись, нарешті, до парти). Усі з радістю прийняли Нового, бо схоже було, що із хлопця, котрий виглядав повним тюхтієм, можна досхочу нареготатися.

Мілош не кепкував з нього, він, здається, взагалі не помітив новенького. Відтоді, як познайомився з Ребеккою, бачив лише її та щомиті поглядав на годинника. Навіть Редбулька це зауважила, бо час від часу питала: «Ну що, Бродзевич, скільки ще хвилин до канікул?».

— Не переймайся ним, — радила знічев’я Йолька, якій постійно вдавалося впіймати Бубу на тому, що вона сумно позирала в бік Мілоша. Буба зненавиділа фразу «Не переймайся ним», бо щоразу, як її чула, до неї поверталися спогади про розрив, який стався без жодної причини, якщо на мить забути про Ребекку.

Забудеш тут про неї, — думала Буба, — якщо ця красуня невидимкою приходить до школи разом з Мілошем і, мабуть, оселилася в цьому нещасному годинникові, з яким у хлопця встановився постійний зоровий контакт.

А Новий робив усе, щоб хлопці класно розважалися. Усе, тобто нічого. Він не вмів лаятися. Поганенько їздив на велосипеді, не кажучи вже про те, що велик у нього був лажовий, з нульовою кількістю передач. А на футболці не було карлючок Пшема Бокса, і це відразу кидалося у вічі. Зрештою, автограф однаково б не допоміг, оскільки новенький виглядав на фізкультурі настільки безнадійно, що до кола кепкувальників приєднався навіть Шварценеґґер.

— Дурко цей Новий, — поділився своїми спостереженнями Адась Куницький. — На його місці я приніс би звільнення з фізри.

— А може, хворий не він, а вся ця ваша олімпійська компанія? — втяла Буба, яка ще не забула про власні проблеми на уроках Шварценеггера.

Адась лише плечима стенув. Не міг утямити, що такого сталося з Бубою, яка ще недавно безпомильно вибирала собі друзів. Щоправда потім, коли почала рахувати пташині пера із цим дивакуватим Мілошем, Адась зрозумів, що з нею щось не те. Та лише зараз, коли мова зайшла про Нового, виявилося, що у виборі друзів Буба геть позбавлена доброго смаку.

— Мабуть, осліпла! — зневажливо подумав Куницький, долучаючись до однокласників, які вигравали м’язами.

Буба сіла на лавку для вболівальників і почала стежити за розминкою, супроводжуваною голосними вигуками й тупотінням. Усупереч Адасевим підозрам, вона аж ніяк не осліпла. Непоказного Стася, якого зловтішна доля закинула до її класу, вона бачила аж занадто добре.

Зараз, на шкільному стадіоні, хлопчина нагадував дитину, яка плуталася між ногами кремезних здорованів. Власне, заплутатися він не встигав, бо свисток Шварценеґґера щохвилини проганяв його з поля. Та на Бубин подив, Новому це аж ніяк не заважало. Щоразу, сідаючи на лаві штрафників, він солодко потягувався й підставляв до сонця свої незліченні веснянки, наче вихваляючись ними перед усім світом.

Він, принаймні, не такий ідіот, як я, — подумала дівчина, пригадуючи, як її пригнічували Шварценеґґерові кпи ни. І це ліниве потягування Нового, у якому приховувалася зневага до шкільних здорованів, навіть їй сподобалося.

— Із цим Новим щось не теє, — щебетала Йолька, коли вони разом поверталися додому. — Уяви собі, він досі не попросив у мене навіть номера мобільного.

— Ніхто в тебе його більше не попросить, відколи ти дівчина директора, — нагадала їй Буба.

— А й правда! — щасливо погодилася Йолька. — Досить глянути на Ксаверову машину, і все стає зрозумілим. А я тобі не казала, що він мені подарує цуценя ротвейлера, таке манюнє? Щоб воно, як виросте, мене захищало, — у Йольчиному голосі забринів марш Мендельсона.

— Чудово, — Буба любила будь-яких собак, але Добавку найдужче. — А може, цього собаку він мав би купити собі? — натякнула вона Йольці. — Бо якщо Бокс дізнається, що ти вже не його…

— То я тобі нічого не казала? — Йолька рвучко спинилася. — Пшемусь уже все знає! І навіть спробував почати якийсь спаринг зі Ксавером, але довелося помірятися з його охоронцями. Невже я забула? — здивувалася Йолька. — Ну, то один з охоронців лежить із Пшемеком у лікарні. Але обоє вже почуваються добре. Ксавер їх навіть учора навідав і, уяви собі, запропонував Пшемові купити йому замість мене новий боксерський тренажер. Як у кіно…

— Як це — замість тебе, не розумію?

— Ну, така заміна! — Йолька поправила собі зачіску. — Щоб йому було на що витрачати енергію, — а Буба спіймала себе на думці, що це виглядає огидно. Скидається на торгівлю живим товаром.

* * *


Люди вигадали собак, щоб попри проблеми ніхто не сумнівався, що повернувся до себе додому, — подумала Буба, погладжуючи Добавку.

Пес підібгав хвоста й жалібно скімлив.

— Ніхто не погуляв з тобою? — перелякалася Буба, угледівши калюжку. Мокра доріжка тягнулася до обпісяних і смердючих черевиків.

— Тобі не має бути соромно, маленька, — лагідно прошепотіла дівчина, швиденько витираючи калюжу. — Нехай інші червоніють!

Вона ретельно підтерла підлогу й узяла поводок.

Добавка й сама б радо причепила собі це прогулянкове знаряддя. Гордовито піднявши хвоста, з гідністю кудлатої графині, вона повільно ступала доріжкою. Щойно траплялася нагода познайомитися ближче зі скуйовдженим пуделем, покручем такси чи сумнівним клоном вовка, Добавка вдавала справдешню пані, випинаючи свої принади й особливо — показний зад. У свою чергу породистих родичів, а надто собачих аристократок з їхніми стрічечками й пальтечками, сука оминала десятою дорогою, підкреслюючи свою солідарність із представниками народу. Зрештою, Добавка сама скидалася на нащадка трьох славних порід, тобто поєднувала риси дога, спанієля й хорта і, маючи таких різномастих предків, могла зневажати аристократичні упередження.

— У попередньому житті ти, певне, була дружиною якогось дипломата, — жартувала Буба, спостерігаючи за панськими манерами своєї вихованки.

— А намордник де?! — буркнув якийсь причмелений любитель пива, що переплутав паркову лавочку із власним диваном.

Добавка ненавиділа пиво, тому вирішила відповісти йому голосним гавкотом.

— Перепрошую, — Буба знітилася. — Вона сьогодні така знервована…

— Певна річ! — пиволюб презирливо скривився. — Жінка!

— На добраніч! — прошепотіла Буба, хоча вересневе сонце продовжувало щосили сяяти. Проте інші слова їй навіть на думку не спали.

— До зустрічі, панянки, — пробурмотів незнайомець, який раптом видався Бубі приємним.

Побачивши Добавку, батько з дідом гидливо ткнули їй під носа свої обцюняні черевики.

— Свиня, а не собака! — дорікнув дідусь.

— Як ти могла таке зробити своєму господареві? — батько вдавав із себе ображеного годувальника.

— А як ви могли так вчинити з Добавкою? — Буба глянула на обох винуватців. — Цілісінький день сидите, утупившись у свої комп’ютери. Я думала, що принаймні ви не узалежнилися від цього! — дівчина сердито змахнула повідком. — А щодо черевиків, то вони вам не потрібні. Цим віртуальним світом можна сміливо мандрувати босоніж. Достатньо мишки й клави! — Буба сама здивувалася, виголосивши таку довгу промову. Востаннє подібний монолог вона прочитала зі сцени в початковій школі, коли грала роль банана в п’єсці «Фрукти матусі всі їсти мусять». Але навіть тоді в її словах було менше емоцій.

Батько з дідом перезирнулися, наче двоє шибеників, яких упіймали на обгризанні нігтів.

— Та… черевики як черевики, — прошепотів тато.

— Нічого з ними не сталося. Висохнуть, — махнув рукою дідусь і невпевнено глянув на Добавку.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   30


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка