Буба: мертвий сезон




Сторінка8/30
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.88 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   30

ІНТЕРНЕТ-МОДА Й ЛИСТ ВІД АГАТИ


Маньчаки прийшли одночасно з листом від Агати, тому до бриджа Буба сідала розчарована. Вона з радістю віддала б Маньчакам навіть власний чемпіонський кубок, аби тільки якомога швидше прочитати, що пише подруга.

Але гостям вочевидь було байдуже до її нагород. Буба віддавна підозрювала, що небайдужими вони були хіба що до смачних та ситих обідів та демонстрації власних досягнень у моді. Навіть бридж виявився лише додатком до чергового кожушка пані Віолетти чи нової бейсболки пана Вальдека.

— О! — зрадів дідусь, угледівши бейсболку. — Бачу, що ви вже почали придбавати велосипедні аксесуари для дитинки. Щоправда, на виріст.

— А правда, Вальдусикові личить? — посміхнулася Маньчакова, тасуючи свої невдалі карти. Усмішка мала підсолодити гіркоту розчарування цілковитою відсутністю козирів.

— Трохи дитяча, — наполягав дід Генрик. — Я б сказав: занадто жовта, ну, і ці гномики дещо дратують.

— А й справді, — Маньчак глянув сердитим поглядом на дружину, — я з вами згоден. Особливо щодо цих гномиків.

— Бейсболка мала бути синя і з фірмовим написом, — буркнула під носом Маньчакова. — Певне, вони трохи помилилися.

— Бо ми цю шапочку купили через інтернет, — пояснив Маньчак здивованому дідусеві. — Жінчині черевики також.

Усі дружно зазирнули під стіл, де ховалася пара червоних гумових чобіт.

— Чобітки мали бути з м’якенької шкіри з етномотивом, — прошепотіла знічена пані Віолетта.

— Із цим вони теж трохи помилилися, — злостиво просичав її чоловік.

— Якби ж то трохи, — Маньчакова не приховувала розчарування. На додачу, їй довелося сказати «пас».

У Буби аж троїлося в очах від козирів. Після першого виграшу дідусь відчув потребу поділитися своєю радістю.

— А ця ваша шапочка навіть нічогенька, — підморгнув він розлюченому Маньчакові. — Підійде і хлопчикові, і дівчинці. Але… — він стривожено глянув на гостей, — сподіваюся, дитину ви не збираєтеся отримати через інтернет? Раптом вони знову щось переплутають і надішлють щось не те…

— Що таке? — почервоніла пані Віолетта.

— Ну, наприклад, маленьке негренятко. Або япончика… Зрештою, негреняткові в жовтому навіть до лиця. Я навіть колись бачив такого малюка…

— Починайте, — процідив крізь зуби Маньчак.

— Починаємо й виграємо! — весело вигукнув дідусь. — Трефа, Бубо, — гордо повідомив він.

Для Маньчаків це був нещасливий день, бо на обід подали розквецяну рибу, яку Бартошова, певне, через ненависть до плаваючих об’єктів, регулярно пересолювала.

Буба великодушно віддала власну порцію засмученому подружжю й вислизнула до своєї кімнати, де на неї чекав лист від подруги.


Власне, я вже давно хотіла Тобі про все розповісти, — писала Агата якимись дивними круглими літерами. — Але була неготова. Щоб розказати правду, треба дозріти. А втекти завжди легше.

Зараз я в моєї тітки, але щодня ходжу на терапевтичні заняття до центру для наркозалежних. Для мене це звучить жахливо, бо я навіть у звичайній лікарні ніколи не була. Та якщо згадати, що раніше я жила в пеклі, то центр не такий уже й поганий.

Певне, ти вже чула, що я робила такі речі, після яких соромно глянути знайомим у вічі, крала, вживала наркотики й вешталася ночами. Красти не крала, але решта гріхів таки мої. А наркотики я почала вживати вже наприкінці навчального року, тому до бурси перестала ходити. Крім того, закохалася в Пйотра. Це трапилося тоді, коли мій батько перетворив наше життя на такий кошмар, що я досі не знаю, як пережила це його пияцтво й побої. Тому зібрала речі й пішла з дому. До цього Пйотра.

Спершу він не зізнавався, що вживає наркоту, і все було чудово. Знаєш, як воно, коли закохаєшся: грандіозні плани, мрії. Я хотіла піти до вечірньої школи, знайти невдовзі роботу і, хоча це й може видатися тобі смішним, навіть думала про те, щоб стати мамою. Справжньою, веселою, яка ходитиме з візочком на прогулянки й купуватиме крихітні одежинки, менші за власну долоню.
Буба відірвала погляд від листа. Міцно заплющила очі, намагаючись пригадати собі останні хвилини, проведені з Агатою. «Мабуть, це було в травні,» — думала вона, гортаючи календар спогадів. А може, на початку червня? Агата прийшла така невиспана, розсіяна, не така, як завжди. Сказала, що в неї ангіна. Навіть Сокира полагіднішала, побачивши її й відіслала до лікаря. Агата принесла якісь довідки, залишила в секретарки, але на уроках більше не з’являлася. І того весняного дня, коли була в школі востаннє, теж уникала зустрічі з Бубою. Але тоді (Буба аж почервоніла від сорому) це не здавалося їй таким важливим. Принаймні менш важливим, ніж майбутня прогулянка з Мілошем, під час якої вони збиралися вистежувати лежня. Буба тоді мріяла тільки про те, щоб знайти цього птаха й сфотографувати. Мілошеві так кортіло показати свого трофея якій-небудь комісії натуралістів…

Отож лежень і ця незрозуміла комісія, і ще зіпсований Мілошів бінокль були тоді набагато важливішими, ніж Агата…


а потім у мене не стало сили, щоб захиститися від Пйотра. І від себе. Коли я почала жити його життям, виявилося, що іншого в мене більше немає. Тільки не хочу, щоб ти подумала, що я злодійка. Я ніколи нічого собі не привласнила. Лише переносила крадені речі від одних негідників до інших. І так усі канікули.

До центру зголосилася сама. Після того, як потрапила до лікарні швидкої допомоги, де один молодий лікар допоміг мені прийти до тями. Його батько теж був лікарем, і теж мав проблеми з алкоголем, як і мій. Тому обійшлося без особливих пояснень і розмов.

Зараз у мене купа занять, але це не такі уроки, як у нашій школі. Якщо вдасться засвоїти все, чого тут навчають, повернуся до Тебе здоровою.

Як бачиш, мої мрії змінилися, і я волію побути ще ліцеїсткою.

Спасибі Тобі за шарлотку. Я впевнена, що вона була чудова! Мама сказала, що ти спекла її для мене. Останнім часом чимало людей намагається зробити мені подарунок. Зараз я це ціную. Дуже б хотілося скуштувати Твого пирога, Бубо… Та не знаю, чи після цього листа ти ще захочеш спекти його для мене.
Останні слова роз’їхалися врізнобіч.

— Як вона може сумніватися, — тихо плакала Буба, — що я для неї… що не спечу… цього дурного пирога!… Ми його разом з’їмо, щойно вона повернеться! Усе робитимемо разом! Може, підемо волонтерками до «Сумної Лапи»?.. Агата лю бить собак і колись казала, що з радістю зробила б щось для цих покинутих бідолах…

— Бубо, — дідусь уже довгенько підозріло вдивлявся в заплакане обличчя онуки. — Казав я тобі, що жодної сльозинки він не вартий, нерозумна ти, — процитував він якусь пісню.

— Ти мав рацію, дідусю, — Буба швиденько витерла щоки. — Я плачу від радості, — сором’язливо зізналася вона.

— А-а-а, це інша справа, — заспокоївся старий. — То порюмсай собі, — додав він, зачиняючи двері. — У житті так мало радощів, що плач собі, дитино, досхочу…

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   30


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка