Дьомін Юрій Михайлович, Генеральна прокуратура України, заступник начальника Головного управління нагляду за додержанням закон




Сторінка1/3
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3




ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ


Стеценко Валентина Юріївна

УДК 342.951: 369.22




АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

ОБОВ’ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків – 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.



Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор,

академік НАПрН України



Бандурка Олександр Маркович,

Харківський національний університет

внутрішніх справ, ректор.


Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

заслужений працівник освіти України



Проценко Тарас Олександрович,

Державний науково-дослідний інститут

МВС України, перший заступник начальника;





доктор юридичних наук, доцент

Дьомін Юрій Михайлович,

Генеральна прокуратура України,

заступник начальника Головного управління

нагляду за додержанням законів при

провадженні оперативно-розшукової

діяльності, дізнання та досудового слідства;






доктор юридичних наук, професор

Пєтков Сергій Валерійович,

Класичний приватний університет,

проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків.

Захист відбудеться «27» вересня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 у Харківському національному університеті внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27)

Автореферат розісланий «27» серпня 2010 р.


В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради О.П. Гетманець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Сьогодні особливої актуальності в Україні набувають проблеми забезпечення та реалізації прав, свобод і законних інтересів людини. Значною мірою це стосується сфери охорони здоров’я громадян. На жаль, доступність, якість надання медичної допомоги поки що далекі від стандартів провідних демократичних держав. Однією із суттєвих причин незадовільного стану у цій царині є відсутність у нашій державі законодавчо закріпленого обов’язкового медичного страхування – механізму, котрий потенційно здатен вирішити чимало проблем організаційно-правового та фінансового забезпечення медицини.

Адміністративному праву належить провідна роль у забезпеченні публічного управління у галузі охорони здоров’я. Втім, змушені констатувати, що як на рівні наукових досліджень, так і у практичній площині потужний арсенал цієї фундаментальної галузі права використовується для організаційно-правового забезпечення медичної діяльності далеко не повною мірою. Варто зауважити, що такий стан є незадовільним як для людини, суспільства, так і для держави, котра фактично не у змозі забезпечити своїм громадянам належну реалізацію права на отримання медичної допомоги.

За останні роки у Верховній Раді України було зареєстровано 11 законопроектів, спрямованих на запровадження обов’язкового медичного страхування. Є сподівання, що найближчим часом один із проектів набуде статусу закону. А отже, необхідно попередньо розробляти чіткі механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері обов’язкового медичного страхування. Якщо сьогодні при наданні медичної допомоги принципово виокремлюються два суб’єкти правових відносин – пацієнт та медична установа, то після запровадження медичного страхування в його обов’язковій формі таких суб’єктів буде як мінімум чотири. Додаються: страхувальники – особи, котрі сплачують внески на обов’язкове медичне страхування, та страховики – особи, котрі безпосередньо реалізують на практиці саме медичне страхування.

Значною мірою невирішеними є питання адміністративно-правового забезпечення важливих для належного функціонування галузі охорони здоров’я процесів: ліцензування, акредитації, стандартизації, атестації, котрі в умовах запровадження обов’язкового медичного страхування набувають підвищеної актуальності. Недостатньо затребувано зарубіжний досвід запровадження і подальшого адміністративно-правового забезпечення такого страхування та існування лікувально-профілактичних закладів у нових організаційно-правових та фінансових умовах.

На сьогодні у вітчизняній науці адміністративного права відсутні комплексні наукові дослідження, присвячені проблемам адміністративно-правового забезпечення запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування. Зазначене й зумовило актуальність даної проблематики та вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до п. 1.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р. Дисертаційне дослідження перебуває у руслі виконання указів Президента України від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення» та від 27 січня 2010 р. № 70/2010 «Про додаткові заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення», постанов Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 14 «Про затвердження міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки» та від 13 червня 2007 р. № 815 «Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року».



Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вироблення концепції адміністративно-правового забезпечення запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:



  • проаналізувати поняття, зміст та теоретико-правову сутність страхування;

  • розкрити взаємозв’язок та характерні ознаки медичного страхування в системі страхування;

  • розглянути визначення та сутність обов’язкового та добровільного медичного страхування;

  • дослідити теоретико-правову характеристику обов’язкового медичного страхування з позицій поєднання публічно-правових та приватноправових основ;

  • висвітлити принципи функціонування та складові елементи системи забезпечення якості медичної допомоги;

  • вивчити нормативне забезпечення та реальні прояви ліцензування медичної діяльності;

  • обґрунтувати переваги та визначити недоліки стандартизації в охороні здоров’я України;

  • сформулювати ключові засади акредитації лікувально-профілактичних закладів у контексті забезпечення якості та безпеки медичної допомоги;

  • охарактеризувати невирішені проблеми атестації медичних працівників та вказати шляхи щодо їх розв’язання;

  • узагальнити досвід організаційно-правового забезпечення медичного страхування у США;

  • запропонувати використання позитивного надбання Російської Федерації через аналіз принципів, характерних рис, перших підсумків запровадження там обов’язкового медичного страхування;

  • вказати на ключові засади правового регулювання та функціонування обов’язкового медичного страхування в Німеччині;

  • проаналізувати французький досвід організації та юридичного забезпечення обов’язкового медичного страхування;

  • здійснити пошук та віднайдення шляхів запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування через дослідження ключових наявних законопроектів;

  • розглянути адміністративно-правовий вплив на побудову організаційних структур системи обов’язкового медичного страхування;

  • запропонувати шляхи модернізації адміністративно-правового статусу лікувально-профілактичних закладів у процесі запровадження обов’язкового медичного страхування.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування.

Предмет дослідження – адміністративно-правове забезпечення запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування.

Методи дослідження. Основним методом дисертаційного дослідження є загальнонауковий діалектичний метод пізнання – як засіб вивчення соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що дає можливість досліджувати проблеми правового забезпечення обов’язкового медичного страхування. Суспільні процеси аналізувалися з урахуванням реального стану економіки, соціального та політичного розвитку суспільства.

Якісному дослідженню поняття, змісту та теоретико-правової сутності страхування взагалі та медичного страхування, зокрема, слугував логіко-семантичний метод (підрозділи 1.1, 1.2 та 1.3). Для аналізу поєднання публічно-правових та приватноправових основ з позицій теоретико-правової характеристики обов’язкового медичного страхування використовувався діалектичний метод (підрозділ 1.4). Система забезпечення якості медичної допомоги, її принципи функціонування та складові елементи вивчались за допомогою системно-структурного методу (підрозділ 2.1). Проблеми ліцензування, стандартизації, акредитації та атестації в контексті організаційно-правових засад забезпечення якості та безпеки медичної допомоги досліджувались за допомогою формально-юридичного методу (підрозділи 2.2, 2.3, 2.4, 2.5). Порівняльно-правовий метод слугував вивченню загальних особливостей та відмінностей адміністративно-правового забезпечення медичного страхування у США, Росії, Франції та Німеччині (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 3.4). Пошук шляхів запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування на основі аналізу відповідних законопроектів здійснювався з використанням методу системного аналізу (підрозділ 4.1). Метод правового моделювання було застосовано автором при вивченні адміністративно-правового впливу на побудову організаційних структур системи обов’язкового медичного страхування (підрозділ 4.2). Статистичний метод застосовано при обробці та аналізі анкет, метою яких було вивчення перспектив запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування (підрозділ 4.2). Загальнонаукові методи аналізу та синтезу – як способи пізнання правових явищ використано при вивченні особливостей змісту завдань і мети діяльності лікувально-профілактичних закладів в процесі запровадження обов’язкового медичного страхування (підрозділ 4.3).

Науково-теоретичною базою дослідження стали загальнотеоретичні праці вітчизняних та зарубіжних фахівців як адміністративного, так і інших галузей права: В. Б. Авер’янова, І. В. Арістової, О. М. Бандурки, Д. М. Бахраха, А. І. Берлача, Ю. П. Битяка, Л. К. Воронової, І. П. Голосніченка, О. С. Дугенця, Ю. М. Дьоміна, О. В. Зайчука, Т. О. Коломоєць, А. Т. Комзюка, О. Л. Копиленка, Є. В. Курінного, В. В. Лемака, Д. М. Лук’янця, Н. Р. Нижник, Н. М. Оніщенко, О. П. Орлюк, О. В. Петришина, С. В. Пєткова, Т. О. Проценка, П. М. Рабіновича, Р. А. Ромашова, О. П. Рябченко, Н. Г. Саліщевої, В. П. Сальникова, О. Ю. Синявської, Ю. М. Старілова, Н. Ю. Хаманевої, Ю. С. Шемшученка, В. К. Шкарупи, В. А. Юсупова та ін.

Дисертантом використовувались роботи, присвячені новій галузі законодавства – медичному праву, авторами яких є українські та зарубіжні дослідники: В. І. Агарков, Ю. М. Аргунова, М. М. Білинська, Н. Б. Болотіна, С. Б. Булеца, Ю. В. Вороненко, В. О. Галай, М. Ф. Герасименко, З. С. Гладун, І. Ю. Григор’єв, Л. М. Дешко, Д. В. Карамишев, О. Ю. Кашинцева, С. О. Козуліна, Л. В. Красицька, Ю. І. Кундієв, М. С. Малєїн, М. М. Малєїна, В. Ф.Москаленко, З. О. Надюк, В. М. Пашков, О. М. Піщіта, Н. В. Путіло, Я. Ф. Радиш, Г. Б. Романовський, А. М. Савицька, І. Я. Сенюта, І. М. Солоненко, Р. О. Стефанчук, С. Г. Стеценко, В. Б. Філатов, Я.М. Шатковський та ін.

Особливості адміністративно-правового забезпечення медичного страхування зарубіжних держав висвітлені у працях таких дослідників:В. Бадура, Д. Берді, Т. Берм, Дж. Далькамп, Г. Джемі, П. Джеффард, Н. Каззі, Р. Кеш, В. І. Журавель, В. М. Лехан, А. Малагардіс, Р. Пір, К. Петерсон, М. Регері, Д. Н. Розенберг, Г. Росс, В. М. Рудий, С. Санді, Х. Спік, Д. Табуті та ін.

Емпіричну базу дослідження становлять проведені опитування:

1) 314 студентів 4-х курсів юридичних вищих навчальних закладів;

2) 243 студентів 4-х курсів медичних вищих навчальних закладів;

3) 168 фахівців – організаторів охорони здоров’я, котрі працюють в обласних чи районних органах управління охороною здоров’я або займають адміністративні посади в державних чи комунальних лікувально-профілактичних закладах;

4) 124 представників громадських організацій, котрі, серед іншого, займаються проблематикою захисту прав пацієнтів.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається тим, що автор комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень юридичної науки розробив концепцію адміністративно-правового забезпечення запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування. У межах дисертації отримано результати, що характеризуються науковою новизною.

У пропонованій роботі вперше:

- запропоновано авторську концепцію адміністративно-правового забезпечення запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування, ключовими елементами якої є: попереднє ґрунтовне теоретико-правове дослідження сутності та характерних ознак даного виду страхування; розуміння процесів ліцензування, стандартизації, акредитації та атестації як складових єдиного процесу організаційно-правового забезпечення якості та безпеки медичної допомоги; обов’язковість ретельного вивчення досвіду правового регулювання медичного страхування провідних зарубіжних країн з виокремленням пропозицій для України; комплексне застосування механізму адміністративно-правового регулювання з метою якісного впливу на побудову організаційних структур системи обов’язкового медичного страхування.

- обґрунтовано адміністративно-правову класифікацію складових забезпечення якості медичної допомоги, згідно з якою виокремлено органічні та функціональні складові. До перших відносяться: а) органи сфери охорони здоров’я:Державний фармакологічний центр МОЗ України; Міністерство охорони здоров’я АР Крим, управління (відділи) охорони здоров’я обласних, міських, районних державних адміністрацій та міських виконавчих комітетів; Департамент контролю якості медичних і фармацевтичних послуг МОЗ України; Департамент державного санітарно-епідеміологічного нагляду; Департамент регуляторної політики у сфері обігу лікарських засобів та продукції у системі охорони здоров’я МОЗ України; б) органи сфери обов’язкового соціального медичного страхування: Національний фонд обов’язкового соціального медичного страхування; філії Національного фонду в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі; страхові медичні організації. У свою чергу до других (функціональних) відносяться: ліцензування; акредитація; стандартизація; атестація;

- доведено, що базовими адміністративно-правовими засадами проекту закону України про обов’язкове медичне страхування мають стати: а) у якості страховиків мають виступати страхові медичні організації; б) кошти обов’язкового медичного страхування повинні використовуватись на оплату вартості наданої медичної допомоги пацієнтові, котрий має поліс обов’язкового медичного страхування; преміювання медичного персоналу; утримання організаційних структур загальнообов’язкового медичного страхування; в) необхідно створити окремий Національний фонд обов’язкового соціального медичного страхування, котрий буде займатись виключно організацією обов’язкового медичного страхування в Україні і у подальшому контролюватиме реалізацію програми державних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги; г) Національний фонд обов’язкового медичного страхування повинен стати самостійною структурою, підконтрольною та підзвітною Кабінету Міністрів України; ґ) обов’язковому медичному страхуванню повинні підлягати всі особи, які на законних підставах перебувають на території України та стосовно яких іншого порядку не визначено законами України;д) варто, щоб і самі громадяни брали певну участь у сплаті страхових внесків на обов’язкове медичне страхування.

- запропоновано структуру Національного фонду обов’язкового соціального медичного страхування, яка включає в себе: а) керівні органи (Правління та Голова правління з трьома заступниками, один з яких є першим заступником); б) департаменти: організації та вдосконалення системи обов’язкового медичного страхування; фінансово-економічний; контрольно-ревізійний; фармацевтичного забезпечення в системі обов’язкового медичного страхування; кадрового та адміністративно-господарського забезпечення системи обов’язкового медичного страхування.

- обґрунтовано, що напрямами модернізації адміністративно-правового статусу лікувально-профілактичних закладів в умовах запровадження у нашій державі обов’язкового медичного страхування мають стати: взаємозв’язок з органами управління охороною здоров’я; взаємини із новостворюваними фондами обов’язкового медичного страхування; врегулювання відносин із страховими медичними організаціями, котрі не тільки будуть переказувати кошти за пролікованих хворих, але і здійснювати контроль за якістю наданих медичних послуг; оперативне управління коштами, які будуть в медичній установі, і, взагалі, певна економічна самостійність керівників лікувально-профілактичних закладів.



Удосконалено:

- характеристики відмінностей добровільного соціального страхування від обов’язкового соціального, згідно з якими обов’язкове соціальне страхування є частиною державної системи соціального захисту населення, а добровільне віднесене до приватного сектору економіки; правила добровільного страхування визначаються безпосередньо страховими організаціями або їх об’єднаннями, а правила обов’язкового страхування встановлюються (санкціонуються) державою; обов’язкове страхування має, як правило, загальний характер, а у добровільному – індивідуальний (або у рамках обмеженого кола осіб), характер; обов’язкове соціальне страхування здійснюється спеціально створеними, у встановленому законом порядку, некомерційними організаціями за безпосередньої участі держави, а добровільне може здійснюватися як комерційними, так і некомерційними організаціями, у діяльності яких держава безпосередньої участі не бере; обов’язкове страхування має публічно-правовий характер, а добровільне страхування базується на нормах, насамперед, цивільного законодавства;

- використання позитивного зарубіжного досвіду правового регулювання медичного страхування у нормотворчій практиці України. Зокрема, проаналізовано особливості цих процесів у США, Російській Федерації, Німеччині, Франції. Зазначено, що сáме може бути запозичено і в який спосіб це має бути втілено у життя;

- розуміння переліку та сутності функцій страхових медичних організацій, до яких (функцій) віднесено: укладання договорів медичного страхування зі страхувальниками, а також з медичними установами на надання медичних послуг; облік застрахованих осіб; оплата витрат на медичне обслуговування застрахованих за договорами медичного страхування; контроль за якістю наданих медичних послуг, а також за ефективністю використання ресурсів; робота із заявами та скаргами застрахованих, а також представлення та захист їх інтересів;

- базові засади фінансування медичних установ за умови запровадження обов’язкового медичного страхування, якими мають стати: чітка залежність фінансування каналами медичного страхування від кількісних та якісних показників надання медичної допомоги; більша частка державного фінансування первинної медичної допомоги, особливо у сільській місцевості; необхідність організації належної системи контролю та нагляду з боку відповідних державних та комунальних структур за фінансуванням (з одного боку) та витратами (з іншого) коштів системи обов’язкового медичного страхування.

Дістали подальшого розвитку:

-  формулювання принципів здійснення добровільного медичного страхування, до яких, на думку дисертанта, можна віднести такі: добровільності, тобто вільного волевиявлення сторін; еквівалентності, тобто залежність обсягу медичних послуг, які входять до страхового покриття, від суми страхового внеску; строковості, тобто істотною умовою договору добровільного медичного страхування є строк, протягом якого він діє;

- напрями адміністративно-правового забезпечення стандартизації в умовах запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування. Дисертант пропонує створити Український центр медичної стандартизації. Ця структура має бути у державній власності, проте не входити до системи Міністерства охорони здоров’я України. Принциповими аспектами її побудови мають стати: залучення представників органів управління охорони здоров’я; залучення на договірних засадах провідних фахівців-практиків та науковців у тій сфері медицини, стосовно якої створюються стандарти; участь у роботі Українського центру медичної стандартизації представників страхових медичних організацій; погодження стандартів із Національним фондом обов’язкового соціального медичного страхування; широке громадське обговорення перед прийняттям чи затвердженням медичного стандарту;

- кроки, спрямовані на удосконалення існуючого адміністративно-правового забезпечення атестації лікарів в умовах запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування. Ними є: перегляд чинних на сьогодні критеріїв (параметрів) оцінки кваліфікації медичних працівників; необхідність запровадження єдиної загальнодержавної компоненти для отримання відповідної атестаційної категорії; доцільність максимально широкого застосування нових інформаційних технологій (комп’ютерні тести, віртуальні ситуаційні завдання, володіння сучасною медичною технікою); організаційно-правові зміни ідеології проведення атестації; необхідно залучити до процесу атестації медичних працівників також і страхові медичні організації разом із філіями Національного фонду обов’язкового соціального медичного страхування;



- положення стосовно адміністративно-правового статусу страхових медичних організацій в контексті запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування. Зокрема, основними обов’язками страхових медичних організацій мають бути: своєчасне та в повному обсязі виконання умов договорів; відшкодування витрат застрахованих у випадку, якщо ці витрати зумовлені платою за медичні послуги, що входять в програму обов’язкового медичного страхування; розробка, фінансування та реалізація профілактичних програм; активна та постійна робота із застрахованими.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення, висновки та пропозиції можна використовувати:

  • у навчальному процесі – для проведення занять з таких навчальних дисциплін: «Адміністративне право», «Страхове право», «Право соціального забезпечення», «Медичне право» та підготовки відповідної навчально-методичної літератури (Акт впровадження Харківського національного університету внутрішніх справ від 3 червня 2010 р.);

  • у науково-дослідній роботі – для подальшого здійснення наукових розробок, присвячених запровадженню в Україні обов’язкового медичного страхування та удосконалення розвитку системи медичних закладів (Довідка Управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Державного управління справами № 21/2-2-380 від 16 липня 2010 р.);

  • у правотворчості – для підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування (Довідка Головного науково-експертного управління Верховної Ради України від 3 червня 2010 р. та лист Міністерства юстиції України № 12231-0-33-10-21 від 20 липня 2010 р.);

  • у правозастосуванні – для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства щодо забезпечення якості та безпеки медичної допомоги (Акт впровадження Міністерства охорони здоров’я України від 2 червня 2010 р.);

  • у практичній діяльності медичних установ (Акт впровадження Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова № 667 від 12 травня 2010 р.);

  • у правозахисній роботі – для розширення організаційно-правових можливостей для пацієнтів стосовно захисту своїх прав у сфері охорони здоров’я (Акт впровадження Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів від 1 червня 2010 р.);

  • у правопросвітній роботі – для інформування населення стосовно сутності та особливостей правового забезпечення обов’язкового медичного страхування (Акт впровадження громадської організації «Київський правозахисний альянс» № 18 від 12 травня 2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано самостійно. Усі сформульовані у ньому положення та висновки обґрунтовані дисертантом на підставі особистих теоретичних і практичних досліджень. У співавторстві опубліковано монографію «Сучасне українське медичне право». – К., 2010 (дисертантові належить частина розділу V, обсяг – 1,0 д.а.); монографію «Медичне право України (правові засади забезпечення медичного страхування)». – К., 2010 (дисертантові належить розділ 1, обсяг - 3,1 д.а.); навчальний посібник «Практичне право: права пацієнтів (Інтерактивний курс медичного права)». – К., 2009 (дисертантові належить частина теми 2.3., обсяг – 0,4 д.а.); курс лекцій «Основы административного права». - К., 2009 (дисертантові належать теми 2, 3, 6, 8, обсяг – 3,4 д.а.); підручник «Медичне право України». – К., 2008 (дисертантові належать глави 1, 6, 12, 17, обсяг – 4,2 д.а.). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки доповідалися на наукових і науково-практичних конференціях: «Стратегічний розвиток України: реалії та перспективи» (м. Київ, травень 2006 р.); «Проблемы борьбы с преступностью и подготовки кадров для органов внутренних дел Республики Беларусь» (м. Мінськ, січень 2007 р.); «Медичне право України: проблеми становлення та розвитку» (м. Львів, квітень 2007 р.); «Митна політика та актуальні проблеми економічної та митної безпеки України на сучасному етапі» (м. Дніпропетровськ, листопад 2007 р.); «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (м. Хмельницький, березень 2008 р.); «Сучасні проблеми економічного та соціального розвитку України» (м. Київ, квітень 2008 р.); «Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення)» (м. Львів, квітень 2008 р.); «Сучасний український університет: теорія і практика впровадження інноваційних технологій» (м. Суми, квітень 2008 р.); «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, листопад 2008 р.); «Конституционные ценности: содержание и проблемы реализации» (м. Москва, грудень 2008 р.); «Медичне право України: проблеми управління та фінансування охорони здоров’я» (м. Львів, квітень 2009 р.); «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, квітень 2009 р.); «Гражданское общество и правовое государство как факторы модернизации российской правовой системы» (м. Санкт-Петербург, грудень 2009 р.); «Правова освіта та правова наука в Україні в умовах сучасних трансформаційних процесів» (м. Запоріжжя, грудень 2009 р.); «Актуальные проблемы административного и административно-процессуального права» (м. Санкт-Петербург, березень 2010 р.); «Права людини і основоположні свободи: міжнародні стандарти та національний вимір» (м. Донецьк, березень 2010 р.); «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, квітень 2010 р.); «Конституционные права и свободы личности в контексте взаимодействия гражданского общества и правового государства» (м. Москва, квітень 2010 р.); «Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Сімферополь, квітень 2010 р.); «Філософські, методологічні й психологічні проблеми права» (м. Київ, квітень 2010 р.); «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (м. Одеса, квітень 2010 р.); «Вдосконалення правового захисту прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, квітень 2010 р.); «Медичне право України: проблеми паліативної допомоги та медико-соціального обслуговування населення» (м. Львів, квітень 2010 р.); «Закарпатські правові читання» (Ужгород, квітень 2010 р.); «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Алушта, квітень–травень 2010 р.); «Дотримання прав людини при здійсненні правосуддя. Восьмі юридичні читання» (м. Одеса, травень 2010 р.); «Треті конституційні читання» (м. Харків, травень 2010 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані у 71-ій науковій праці, з яких: три монографії, один підручник, два навчальних посібники, двадцять сім статей у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, тридцять вісім тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять шістнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 445 сторінок, з яких основний зміст – 356 сторінок; додатки – 10 сторінок; список використаних джерел – 79 сторінок (652 найменування).
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка