для підготовки фахівців окр «Спеціаліст», «Магістр» зі спеціальності 070. 904, 070. 904 землевпорядкування І кадастр, денної та заочної форм навчання «Центр Медіа» 2012 ббк




Сторінка2/5
Дата конвертації18.04.2016
Розмір0.85 Mb.
1   2   3   4   5

Рис.1. Номограма для визначення вологості

Рис. 2. Циферблат анемометра
Рис.3. Графік для визначення швидкості руху повітря
1.2. Практична частина

Дослідження параметрів мікроклімату


  • Підготувати прилади до роботи.

  • Визначити вологість повітря за допомогою стаціонарного психрометра.

  • Повторити порядок визначення швидкості руху повітря за допомогою

анемометра.

  • Повторити особливості роботи термографа, гігрографа, барографа.

  • Визначити умови праці землевпорядників при роботах у камеральних і польових умовах.

  • Запропонувати заходи щодо забезпечення роботи землевпорядників у несприятливих умовах.


2. Дослідження загазованості повітря

Прилади й устаткування: універсальний газоаналізатора УГ-2, спецкомплект для дослідження аміаку, 10%-й розчин аміаку, стенд.
2.1. Теоретична частина

Дія шкідливих речовин на організм людини

Повітря в сільськогосподарському виробництві часто забруднюється різноманітними шкідливими речовинами (отрутами), які є природними супутниками багатьох технологічних процесів.

Так, у повітрі робочої зони механізаторів можуть бути пари нафтопродуктів, чадний газ (СО), який виникає при спалюванні палива в двигунах внутрішнього згорання, печах, котлах та інші шкідливі речовини. Повітря робочої зони тваринників може бути забруднене аміаком, сірководнем та іншими газами, які утворюються в результаті біологічних процесів у гною на тваринницьких фермах.

При виконанні ремонтних і будівельних робіт загрозу складають пари різних лаків, фарб, розчинників, кислот, лугів. Небезпечними являються також деякі види мінеральних добрив і пестицидів, які використовуються в сільськогосподарському виробництві для підвищення продуктивності рослин та знищення їх шкідників.

Згідно з ГОСТ 12.1.007-76 шкідливими називаються речовини, які при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки можуть викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров’я.

У санітарно-гігієнічній практиці шкідливі речовини прийнято розділяти на хімічні шкідливі речовини і виробничий пил.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003–74 група хімічних шкідливих речовин за характером дії на організм людини поділяється на підгрупи:


  • токсичні – здатні спричиняти отруєння;

  • подразнюючі – подразнюють шкіру і слизові оболонки;

  • сенсибілізуючі – викликають підвищену чутливість організму до дії шкідливих речовин;

  • канцерогенні – здатні провокувати появу злоякісних пухлин;

  • мутагенні – діють на генетичний апарат клітин і можуть викликати певні зміни в організмі майбутніх поколінь;

  • речовини, що впливають на репродуктивну функцію організму.

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, а також шкіряні покрови і слизові оболонки. Крізь дихальну поверхню легень шкідливі летючі речовини разом з повітрям всмоктуються в кров і потрапляють у велике коло кровообігу, діючи у 20 разів сильніше й швидше, ніж при попаданні в організм іншими шляхами.

Так, при концентрації в повітрі парів автомобільного бензину в межах 3−4 г/м3 через 2−3 хвилини у людини з’являються сльози, кашель, нестійка ходьба, а при 30−40 г/м3 виникає отруєння з втратою свідомості після 3−4-х вдихань /5/. Слід мати на увазі, що концентрація деяких шкідливих газів і парів вибухонебезпечна. Наприклад, пари аміаку вибухають при концентрації 16− 27%, бензину – 0,76−5,03%.



За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

− 1-й клас – надзвичайно небезпечні речовини;

− 2-й клас – високонебезпечні речовини;

− 3-й клас – помірно небезпечні речовини;

− 4-й клас – малонебезпечні речовини.

Принцип нормування вмісту шкідливих речовин

у повітрі робочої зони

Шкідливі речовини, які потрапляють в організм людини, призводить до порушення здоров’я тільки в тому випадку, якщо їх концентрація в повітрі перевищує відповідну для кожної речовини величину. Тому важливим завданням є встановлення граничнодопустимої концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі.



Граничнодопустима концентрація шкідливих речовин – це така концентрація, яка протягом усього трудового стажу не призводить до травми, захворювання або відхилень у стані здоров’я в процесі праці або у віддалені строки життя сучасного і майбутнього поколінь (ГОСТ 12.1.005-88). У ньому наведені ГДК (мг/м3 ) більше 700 шкідливих речовин, там же вказані їх класи небезпеки.

Клас небезпеки шкідливих речовин встановлюють залежно від їх ГДК у повітрі:



  • 1-й клас – надзвичайно небезпечні речовини ГДК до 0,1 мг/м3 (ртуть, свинець, фосген, хлорпікрин та ін.);

  • 2-й клас – високонебезпечні речовини – ГДК від 0,1 до 1 мг/м3 (марганець, мідь, сірководень, хлор, діхлоренан та ін.);

  • 3-й клас – помірно небезпечні речовини – ГДК від 1,1 до 10 мг/м3 (ацетон, формалін, купорос, хлорофос та ін.);

  • 4-й клас – мало небезпечні речовини – ГДК більше 10 мг/м3 (аміак, бензин, скипидар, сірка та ін.).

Засоби й методи оцінки концентрації шкідливих

газів і парів у повітрі

Лабораторний метод передбачає взяття проби забрудненого повітря і подальше дослідження його хімічного складу в лабораторії.

При експресному (швидкому) методі концентрацію шкідливих речовин визначають шляхом протягування повітря, яке потрібно досліджувати, крізь індикаторну трубку. Здійснюється це за допомогою газоаналізаторів ГХ-2 або УГ-2.

Характеристика газоаналізатора УГ-2

Універсальний переносний газоаналізатор УГ-2 призначений для визначення в повітрі концентрації таких шкідливих газів (парів): сіркового ангідриду, ацетилену, оксиду вуглецю, сірководню, хлору, аміаку, оксидів азоту, етилового ефіру, бензину, толуолу, ксилолу, вуглеводів нафти (керосину, тракторного палива Т-2, Т-4, ТС-1 та ін.).

Принцип роботи газоаналізатора заснований на просмоктуванні повітря зі шкідливими газами крізь індикаторну трубку повітрозабірним пристроєм. Утворення зафарбованого стовпчика порошку в індикаторній трубці відбувається внаслідок хімічної взаємодії між газом, який аналізується, і реактивом наповнювача трубки. Колір порошку в трубці відрізняється від початкового (ГОСТ12.014-84). Довжина зафарбованого стовпчика індикаторного порошку в трубці пропорційна концентрації газу, який аналізується, в повітрі і вимірюється за спеціальною шкалою, яка проградуйована в мг/м3.

Газоаналізатор складається з повітрозабірного пристрою і 14 спецкомплектів для речовин, що аналізуються.



Конструкція і принцип дії повітрозабірного пристрою

Всередині повітрозабірного пристрою є гумовий сифон. У розтягнутому положенні його утримує пружина. З порожниною сифону з’єднана гумова трубка. До вільного кінця цієї трубки при аналізі приєднується індикаторна трубка, а до неї за необхідністю − фільтруючий патрон або поглинаюча трубка.

Просмоктування повітря, що досліджується, крізь індикаторну трубку здійснюється після попереднього стискування сільфону штоком, на чотирьох гранях якого позначені об’єми повітря, що просмоктується, (в мл – 100, 200 та ін.). На кожній грані знаходяться поздовжні канавки з двома заглибленнями, які служать для фіксації стопором необхідного об’єму повітря, що просмоктується. Відстані між заглибленнями підібрані таким чином, щоб при ході штоку від одного заглиблення до іншого сільфон забирав тільки необхідний для даного газу об’єм повітря.

Склад спецкомплектів

До складу УГ-2 входять 14 маркірованих коробок (спецкомплектів) для аналізу газів. У кожній коробці знаходяться ампули з індикаторними порошками для заповнення трубок і поглинальними порошками для заповнення фільтруючих патронів і поглинальних трубок. Є також порожні скляні індикаторні трубки, порожні фільтруючі патрони, лійка для насипу порошку в індикаторні трубки і фільтруючі патрони, гумові трубки і заглушки для ампул, фільтруючих патронів, вата для тампонів і штир для ущільнення її в трубці, сталевий стрижень для контролю заповнення індикаторних трубок, еталонна шкала для визначення концентрації газів.



Призначення фільтруючих патронів

Фільтруючі патрони, заповнені одним або декількома поглинаючими порошками, служать для уловлення домішків, які заважають визначенню концентрації газів. Вони приєднуються до індикаторної трубки таким чином, щоб повітря, яке досліджується, спочатку проходило через нього, а потім через індикаторну трубку.



2.2. Практична частина

Дослідження концентрації аміаку в повітрі

  • Підготувати для аналізу індикаторну трубку для дослідження аміаку.

  • Визначити за таблицею 2 для аміаку об’єм повітря, що просмоктується, і підготувати до роботи повітрозабірний пристрій.

  • Приєднати до гумової трубки повітрозабірного пристрою підготовлену індикаторну трубку і розмістити її над банкою з аміаком на висоті 30−40 см.

  • Привести в дію повітрозабірний пристрій. Після закінчення руху штоку

(чути клацання), від’єднати індикаторну трубку від повітрозабірного пристрою і визначити концентрацію аміаку за еталонною шкалою (яка знаходиться в коробці спецкомплекту), прикладаючи нижній кінець стовпчика зафарбованого порошку до нульової поділки еталонної шкали. Цифра на шкалі, яка збігається з верхнім кінцем зафарбованого стовпчика порошку, вказує концентрацію речовини в мг/м3.

● За результатами досліджень зробити висновки про можливість роботи в даних умовах.

Визначити, коли землевпорядники можуть працювати в умовах загазованості повітря.

Запропонувати заходи щодо забезпечення роботи землевпорядників у шкідливих умовах.



Таблиця 2. Характеристика газів, що аналізуються, і параметри роботи

повітрозабірного пристрою УГ-2

п/п


Назва газу

ГДК,

мг/м3



Клас

небезпеки



Об’єм, що просмоктується

1

Сірковий ангідрид

10

3

300, 100

2

Етиловий ефір

0,15

2

400

3

Ацетилен

500

4

300

4

Окис вуглецю

20

4

200

5

Сірководень

10

3

300, 100

6

Хлор

1

2

300

7

Аміак

20

4

200, 100

8

Окисли азоту

5

3

300

9

Бензин

100

4

300

10

Бензол

5

3

300

11

Толуол

50

4

300

12

Ксилол

50

4

300

13

Ацетон

200

4

300

14

Вуглеводи нафти

300

4

300

3. Дослідження запиленості повітря

Прилади й устаткування: лабораторна установка, стенд.
3.1. Теоретична частина

Загальні положення

Повітря робочої зони в умовах сільськогосподарського виробництва найчастіше забруднюється пилом. Найбільш інтенсивно він створюється при комбайновому збиранні різних культур, очистці зерна, обробці ґрунту, приготуванні кормів, догляді за тваринами, запиленні рослин і т.д.

Частинки пилу можуть бути органічного (рослинний, тваринний пил), неорганічного (мінеральний, металевий пил) і змішаного походження.

Пил здійснює негативний вплив на дихальні шляхи, легені, очі і шкіру людини. При тривалій дії пилу розвиваються хронічні запальні процеси дихальних шляхів, а також силікоз легенів, який нерідко переходить у туберкульоз. Подразнюючу дію на шкіру робить пил мінерального походження (цемент, сода, суперфосфат та інші). Потрапляючи на шкіру, він викликає різні запальні захворювання, закупорку потових залоз, знижує опір шкіри до проникнення мікробів. Часте ушкодження рогівки ока частинками пилу може призвести до її запалення, помутніння, утворення більма.

Уражаюча дія пилу залежить від розміру і форми частинок, їх твердості, волокнистості, електрозарядженості, хімічного складу та ін. Частинки розміром більше 10 мк осідають, тому в повітрі робочої зони 80% складають частинки пилу розміром до 5 мк. Чим менший розмір частинок, тим глибше вони проникають у дихальні шляхи і створюють велику небезпеку.

Біологічна дія пилу на організм людини залежить від його хімічного складу. Пил свинцю, марганцю, сурми чинить загальнотоксичну дію; пил пеньки, джгуту чинить алергічну дію і може викликати бронхіальну астму. Він може чинити також фіброгенну дію, тобто розростання сполучної тканини в легенях людини.

Деякі види пилу при певній концентрації в повітрі можуть спалахувати і вибухати. Чим менші розміри частинок пилу, тим небезпечніший він у відношенні запалення і вибуху. Так , 1 кг кам’яного вугілля згорає протягом декількох хвилин, 1 кг пилу кам’яного вугілля згорає за долі секунд. У табл. 3 наведена нижня границя запалення пилу.

Таблиця 3. Нижня границя запалення пилу


п/п


Назва пилу

Нижня границя

запал., г/м³



1

Мучний пил

30,2

2

Пил з відходів торфу, сіна

20,2

3

Пил із зернових відходів

25,5

4

Комбікормовий пил

7,3

5

Вугільний пил

114,0

6

Елеваторний пил

40-90

Методика визначення запиленості повітря

Для визначення концентрації пилу в повітряному середовищі існує декілька методів: розрахунковий, електричний, фотоелектричний.

Найбільш простим із них є ваговий метод, він же є стандартним методом у санітарно-гігієнічній практиці в нашій країні (СН-245-71; ГОСТ 12.1.005-88 «Повітря робочої зони»). У цьому методі концентрація пилу в повітрі робочої зони визначається в мг/м3.

Ваговий метод заснований на принципі отримання додаткової ваги фільтру при пропусканні через нього певного об’єму досліджуваного повітря.

У якості фільтруючого матеріалу застосовують паперові фільтри (аналі-тичні фільтри аерозольні – АФА).

Розрахунок концентрації пилу визначається за формулою:



Q = m2 – m1 / V0, (1)

де: Q – вагова концентрація пилу, мг/м3;



m1 – маса фільтру до відбору проби, мг;

m2 – маса фільтру після відбору проби, мг;

V0 – об’єм повітря (м3), протягнутого через фільтр і приведеного до нормальних умов, тобто до такого об’єму, який він займав би при температурі 20ºС і тиску 760 мм.рт.ст.

Об’єм повітря, приведений до нормальних умов, визначається за формулою:



V0 = Vt × (273 + 20) × Р t / (273 + t) × 760, м3 (2)

де: Р t – реальний атмосферний тиск, мм.рт.ст.;



t – температура повітря в місці відбору проби, ºС;

Vt – об’єм повітря (м3), який пройшов через фільтр при температурі t і при тиску Р t ; він визначається за формулою:

Vt = Λ × τ / 1000, м3 (3)

де: Λ – об’ємна швидкість протягування повітря через фільтр, л/хв.;



τ – тривалість відбору проби, хв.

Недоліком вагового методу є те, що він не дає уяви про якісну характеристику пилу, без якої неможлива повна гігієнічна оцінка запиленості.



Опис установки

Установка складається (рис.4) з пилової камери (1) і приєднаного до неї приладного відсіку (аспіратора) (2).

Пилова камера служить ємністю для імітації виробничого приміщення з запиленим повітрям. У ній за допомогою вентилятора піднімається мучний пил

у повітря. Через отвір (6) запилене повітря патроном з фільтром (7) відбирається для дослідження.


Рис. 4. Установка для дослідження запиленості повітря

1 – пилова камера; 2 – аспіратор; 3 – ротаметри; 4 – вхідні штуцери;

5 – ручки регулювання швидкості протягування повітря; 6 – отвір для забору повітря з пилової камери; 7 – патрон з фільтром; 8 – гумова трубка

У приладному відсіку знаходиться аспіратор для протягування досліджуваного повітря, органи управління, інша електроапаратура.

Повітродувка аспіратора створює від’ємний тиск (як пилосос). Чотири ротаметри ( 3 ) служать для установлення об’ємної швидкості протягування повітря через фільтр, л/хв. На ротаметр запилене повітря подається з отвору

( 6 ) пилової камери через патрон з фільтром ( 7 ), гумову трубку ( 8 ) і вхідний штуцер ( 4 ).

3.2. Практична частина

Порядок виконання роботи


  • Повторити будову установки.

  • Включити аспіратор і ручкою регулювання швидкості протягування повітря перевірити можливість регулювання об’ємної швидкості протягування повітря по верхньому краю поплавка на шкалі ротаметра. Виключити аспіратор.

  • Повторити порядок підготовки патрона з фільтром для дослідження.


4. Дослідження освітленості робочих місць

Прилади й устаткування: стенд «Норми освітленості», люксметр Ю-116.

4.1. Теоретична частина

Вимоги до освітлення виробничих приміщень

Виробниче освітлення – найважливіший показник гігієни праці, невід’ємна частина його наукової організації й культури. Освітлення є головним фактором інформації про зовнішній світ, що потрапляє в наш мозок через око.

Освітлення широко застосовується на виробництві й у побуті, електричне освітлення допомагає яйценосності курей, збільшенню відсотків сходження насіння. Воно застосовується в теплицях та інших технологічних процесах.

Променева енергія сонця поліпшує загальний стан тварин, збільшує їх життєвий тонус. Сонячне світло є активним регулятором основних біологічних процесів: обміну речовин, росту та розвитку організму, функцій серцево-судинної системи тощо.

Освітлення сприяє підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості продукції. Неправильно підібране освітлення погіршує умови зорової роботи, підвищує втомлюваність очей, нервової системи, понижує продуктивність праці, може стати причиною нещасного випадку або захворювання.

З освітленням пов’язані такі шкідливі і небезпечні виробничі фактори: його надмірна чи недостатня величина, пульсація, нерівномірність освітлення робочого місця, надмірна або недостатня контрастність об’єкта, що розглядається, тощо.

Для оцінки освітлення встановлено ряд світлотехнічних величин: освітленість, світловий потік, коефіцієнт пульсації, коефіцієнт нерівномірності освітленості тощо. Основними величинами є освітленість і світловий потік.

Освітленість (Е) – це щільність світлового потоку на освітленій поверхні. Освітленість вимірюється в люксах / лк /.

Світловий потік (F) характеризує світлову потужність випромінювання, що оцінюється за світловим сприйманням нашим оком. Світловий потік вимірюється в люменах /лм/.

Норми освітленості встановлюються залежно від розряду зорової роботи, який визначається розміром об’єкта, що розглядається. Норми освітленості нормуються СНіП 4-79 «Природне і штучне освітлення. Норми проектування».

Природне освітлення здійснюється світловим потоком сонячних променів. Непостійність природного освітлення в часі не дозволяє встановлювати норму освітленості в люксах. У якості критерію оцінки природного освітлення прийнята одиниця – коефіцієнт природного освітлення /КПО/, який визначається за формулою:

КПО = е = ЕП / ЕЗ × 100%, (4)

де: ЕП – освітленість у приміщенні, лк;



ЕЗ – освітленість ззовні приміщення, лк.

Штучне освітлення може бути загальним і місцевим. Загальне освітлення – це освітлення без врахування розміщення обладнання. Комбіноване освітлення – це загальне освітлення разом з місцевим (на робочому місці).

Для штучного освітлення використовують лампи розжарювання і газорозрядні (люмінесцентні) лампи.

Лампи розжарювання мають такі переваги: виділяють теплове випромінювання, зручні в експлуатації, прості, не потребують допоміжних пристроїв для включення в мережу.

Недоліки ламп розжарювання: у спектрі переважно жовті й червоні промені, погана світлопередача, малий строк служби /менше 1000 годин/.

Газорозрядні (люмінесцентні) лампи більш економні /строк служби 8000–14000 годин/, великий світловий потік, можна отримати світловий потік будь- якої частини спектру. Тому люмінесцентні лампи часто називають лампами денного світла.

До виробничого освітлення пред’являються такі вимоги: спектральний склад світла повинен бути близьким до сонячного, рівень освітленості повинен відповідати гігієнічним нормам і бути рівномірним.

Від освітлення джерелами переривчастого освітлення (пульсуючого) буде спостерігатися стробоскопічний ефект. Стробоскопічний ефект – це зорова ілюзія, яка з’являється у випадку, коли спостерігання предмета здійснюється періодично через певні інтервали часу.

Наприклад, обертається предмет з круговою частотою ω . Якщо частота спалахів світла f, з якою освітлюється предмет, що обертається, буде дорівнювати частоті обертання предмета f = ω, тоді предмет буде освітлюватися кожен раз в одному й тому самому положенні і буде здаватися нерухомим.

Якщо частота спалахів буде трохи більша за частоту обертання предмета, то кожний наступний спалах буде освітлювати предмет в положенні, коли він не зробить ще повного оберту, і він буде спостерігатися таким, який повільно обертається в протилежний бік від його реального обертання.

Якщо частота спалахів буде трохи менша за частоту обертання предмета, то буде здаватись, що предмет повільно обертається в тому ж самому напрямку.

Така ілюзія може бути причиною нещасних випадків, тому стробоскопічний ефект необхідно враховувати при роботі обладнання в приміщеннях із штучним освітленням.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка