Для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття




Скачати 112.04 Kb.
Дата конвертації21.04.2016
Розмір112.04 Kb.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ





Навчальна дисциплина

Мікробіологія з основами імунології

Тема заняття

ВІРУСИ ГЕПАТИПУ


Курс

ІІІ

Семестр

V

Факультет

фармацевтичний

Спеціальність

фармація

освітньо-кваліфікаційний ревень

бакалавр (заочна форма навчання)


ТЕМА: ВІРУСИ ГЕПАТИПУ

Гепатити - захворювання печінки, що супроводжуються жовтяницею, спосте-ріга­лися ще з глибокої давнини. В більш близький період їх діагностували як “катаральні жовтухи”. Вперше концепція про інфекційну етіологію первинних гепатитів була сформова­на на основі клініко-епідеміологічних обстежень С.П. Боткіним (1888 р.). Eтіологічна неоднорідність захворювання печінки встановлена значно пізніше, а детальна харак­терис­тика збудників гепатитів не закінчена і до цього часу. До збудників вірусних ге­па­титів відносять 6 основних видів вірусів, які суттєво відрізняються один від одного. Гепатит В - одне з найбільш загрозливих захворювань, що зумовлює щорічно у світі більше 2 млн. смертей, переважно на Далекому Сході, Китаї, Центральній та Південній Америці, а також у країнах Середземноморського басейну.


І. НАВЧАЛЬНА МЕТА:
1.1. Студент повинен знати:

- Назви вірусів

- Будову, хімічний склад вірусів

- Особливості лабораторної діагностики, епідеміології та профілактики вірусів гепатитів

- Особливості будови на функціонування травної системи

1.2. Студент повинен вміти:

- Правильно результати серологічної діагностики захворювань, викликаних вірусами гепатитів.

- Вміти оцінювати порушення функціонування системи травлення при ушкодженнях, викликаних гепатовірусами
1.3. Опанувати практичні навички:

- оцінювати результати серологічної діагностики захворювань, викликаних вірусами гепатитів.


2. ПОРАДИ СТУДЕНТУ:

Вірусні гепатити – група поліетіологічних антропонозних вірусних захворювань печінки, що супроводжую­ться жовтяницею, та характеризуються різними шляхами передачі їх збудників - вірусів гепатитів А, В, С, D, E, G та ТТ.

Примітка: деякі автори виділяють і вірус гепатиту F, однак він визнається не всіма дослідниками.

Соціальне значення та економічні збитки, які наносяться вірусними гепатитами, досить високі, що визначає їх як вагому проблему охорони здоров’я. Щорічно, наприклад, на вірусний гепатит А захворюють більше 1 млн чоловік, а кількість носіїв вірусу гепатиту В у світі перевищує 1 млрд.

Віруси, що мають гепатотропну здатність, належать до різних таксономічних груп, однак їх умовно можна розді­лити на окремі групи за наступними озаками:



а) за типом нуклеїнової кислоти на 2 групи:

  • РНК-вмісні віруси гепатиту - А, С, D, E та G.

  • ДНК-вмісні віруси гепатиту - В та ТТ.

б) за епідеміологічними особливостями на 3 групи:

  • віруси гепатитів з ентеральним (фекально-оральним) механізмом передачі (віруси гепатитів А та E). Передаються харчовим, водним та контактним шляхами. Не виключений гемотрансфузійний та статевий шлях зараження. Для захворювань, що спричиняються ними, характерні сезонність (осінньо-зимова), переважне враження дітей та осіб молодого віку. Інфекційні процеси, що викликаються вказаними вірусами, завжди гострі, як правило перебігають доброякісно і без формування вірусоносійства.

  • віруси гепатитів з парентеральним (кров’яно-контактним) механізмом передачі (віруси гепатитів В, С, D та G). Передаються трансфузійним, ін’єкційним, перинатальним та статевими шляхами. Можлива передача вірусів гепатитів В та D і при тісному побутовому контакті. Потенційно будь-яка ситуація, що супроводжується контактом з інфікованою кров’ю (введення зараженої вірусом крові та її компонентів при будь-яких маніпуляціях – переливанні крові, хірургічних операціях, ін’єкціях, стоматологічних процедурах, педікюрі, манікюрі та ін.), може призвести до зараження. Інфекційні процеси, що викликаються вказаними вірусами, перебігають хронічно з формуванням вірусоносійства.

  • вірус гепатиту з парентеральним та ентеральним механізмом передачі (вірус гепатиту ТТ).


ВІРУС ГЕПАТИТУ А (hepatitis A virus - HAV)

Гепатит А (інфекційний або епідемічний гепатит, хвороба Боткіна) - типова ентеральна (кишкова) вірусна інфекція, яка характеризується враженням печінки з розвитком симптомокомплексу гостого гепатиту. Збудник віднесений до родини Picornaviridae, роду Hepatovirus – назва якого походить від грецького слова hepar - печінка.



МОРФОЛОГІЯ. Вірус сферичної (ікосаедричної) фор­ми, розміром 27 - 32 нм в діаметрі. Віріон складається з однониткової РНК, яка оточена капсидом, що симетрично викладений за принципом тридцяти­гранника 32 кап­сомерами. У складі вірусу є поліпептиди, одні з них (VP2, VP4) розміщені всередині віріону і складають з РНК нуклеопротеоід, інші (VP1, VP3) частково знаходяться на поверхні і представ­ляють собою єдиний білковий антиген вірусу – HAV Ag. Суперкапсид і виступи (“шипи”) відсутні.

КУЛЬТИВУВАННЯ. Віруси гепатиту А адаптовані до первинних та перещеплюваних культур клітин нирок зелених мартишок. Однак, у зв’язку з тим, що реподукція HAV у культурі клітин не супроводжується ЦПД і вірус майже не виявляється в культуральній рідині (він сильно асоційований з клітинами, у цитоплазмі яких розмножується), культуральний (вірусологічний) метод діагнос­тики не використовується.

РEЗИСТEНТНІСТЬ. Вірус відрізняється від ентеровірусів більш високою стійкістю до дії фізичних та хімічних чинників. Тому вірус довгий час зберігається у воді, харчових продуктах, стічних водах та інших об’єктах зовніш­нього середовища. Він витримує хлорування впродовж 30 хв, і довго зберігається при заморожуванні кон­та­мінованого матеріалу. Інактивація вірусу гепатиту А (HAV) проходить при автоклаву­ванні (120 C) упро­довж 20 хвилин, при дії сухого жару (180 C) - упродовж 1 години.

EПІДEМІОЛОГІЯ. Джерело інфекції - хворий, у якого вірус виділяється з випорожненнями і сечею (особливо в кінці інкубаційного періоду та на початку гострої фази хвороби), реконвалесценти і носії.

Шляхи передачі. Механізм передачі фекально-оральний, який реалізується водним, харчовим і контактно-побутовим (через предмети побуту, дитячі іграшки) шля­хами. Обов’язковою є участь проміжних і кінцевих факторів передачі. Кінцеві – харчі та вода, проміжні – мухи, забруднена фекаліями вода, що використовується для приготування їжі чи миття посуду, руки заражених людей, які беруть участь у приготуванні їжі.

Сприйнятливість – загальна, однак частіше хворіють діти та підростки. Спостерігається виражена осінньо-зимова сезоннійсть. Періодичність спалахів захворювання – 3-5 років.

ІМУНІТEТ. Формується напру­жений типоспеци­фічний імунітет.

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА. Матеріалом для дос­лід­ження в гострій стадії вірусного гепатиту А служить кров і випорожнення, у стадії реконвалесценції - парні сироватки.

Діагностика направлена на виявлення самого вірусу (HAV), його антигену (HAV Ag), РНК вірусу (HAV RNA) та антитіл до вірусу (анти-HAV IgM та анти-HAV IgG).



Вірососкопічний метод - виявлення вірусу у випорожненнях методом електронної мікро­скопії.

Експрес-методи:

  • імунохімічні дослідження – виявлення антигену вірусу у фекаліях, воді, у клітинному лізаті за допомогою імуноферментного та радіоімунного аналізу (ІФА, РІА);

  • молекулярно-біологічні дослідження – виявлення РНК вірусу в крові на ранніх термінах хвороби за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) чи методу ДНК-зондів.

Серологічний метод – основний метод, визначають у РНГА, ІФА, РІА зростання (не менше ніж у 4 рази) титру антитіл (IgM і IgG) у парних сироватках. Виявлення при цьому анти-HAV IgG свідчить про перенесений у минулому вірусний гепатит А.

ПРОФІЛАКТИКА. Переважно неспецифічна - виявлення і госпіталізація хворих, проведення карантинних і протиепідеміч­них заходів. Специфічна активна – використовують інактивовану, живу культуральну та рекомбінантну (генно-інженерну) вакцини. Специфічна пасивна - використовують збагачений специфічний гете­рогенний гамаглобулін, що має високу лікувальну та про­тек­тивну дію.

ВІРУС ГЕПАТИТУ В (HВV)


Гепатит В (ВГВ, сироватковий гепатит) – інфекційна хвороба, що характеризується враженням печінки з розвитком симптомокомплексу гостого та хронічного гепатиту. Це одне з найбільш загрозливих захворювань, що зумовлює щорічно у світі більше 2 млн смертей.

Поверхневий антиген цього вірусу був виявлений Б.Блюмбергом у 1964 р. у крові австралійського аборигена, у зв’язку з чим цей антиген тривалий час називали “австралійським”. Сам збудник виявлений і описаний Д.Дейном у 1970 р., тому синонім повних віріонів цього вірусу – “частки Дейна”.

HBV вірус віднесений до родини Hepadnaviridae, роду Orthohepadnavirus.

МОРФОЛОГІЯ І УЛЬТРАСТРУКТУРА HBV. Віріони вірусу – “частки Дейна” сфе­рич­­ної форми, дрібні - діаметром 40-45 нм, мають геном, який складається з двониткової ДНК (мінус-нитки і більш короткої неповної плюс-нитки). Геном заключений в білковий капсид ікосаедрального типу симетрії (т.з. серцевину). Нуклеокапсид покритий зовнішньою ліпідно-білковою оболонкою (суперкапсидом).


Крім повних віріонів (часток Дейна) зустрічаються в набагато більшій кількості т.з. неповні віріони, які складаються лише з фрагментів зовнішньої оболонки і бувають сферичними чи ниткоподібними. Неповні віріони містять поверхневий антиген вірусу, накопичуются в результаті надлишкової продукції поверхневого компоненту вірусу і не проявляють інфекційних властивостей.



АНТИГEННА БУДОВА. HBV має 4 антигени: поверхневий (HBsAg), серцевинний (HBcAg), внутрішній (HBeAg) та регуляторний (HBхAg).

HBsAg – глікопротеїновий поверхневий (superficial) антиген, раніше іменувався “австралійським”, є маркером ВГВ (гострого чи хронічного), одним із критеріїв небезпечності крові при її переливанні.

HBcAg – серцевинний (cor) антиген, міститься в капсиді віріонів, які знаходяться в ядрах гепатоцитів, не надходить у кров, є маркером реплікації вірусу в гепатоцитах (при гострому і хронічному ВГВ).

HBeAg – внутрішній антиген, відщеплюється від HВcAg при його проходженні через мембрану гепатоцитів, внаслідок чого виявляється в крові, визначає інтенсивність реплікації вірусу гепатиту В і ступінь інфекційної небезпеки хворого. У ряді випадків він є маркером несприятливого перебігу ВГВ.

HBхAg – регуляторний протеїн, що стимулює чи пригнічує апоптоз гепатоцитів, стимулює транскрипцію і пригнічує репаративну систему гепатоцитів. Ймовірно бере участь у пухлинній трансформації гепатоцитів.

Вірус гепатиту В викликає утворення в організмі антитіл до різних антигенів (анти-HBs, анти-HBe, анти-HBc), які належа­ть до імуноглобулінів М.



КУЛЬТИВУВАННЯ. У культурі клітин і курячих ембріонах вірус не культивується. До нього чутливі примати (особливо мавпи шимпанзе).

РEЗИСТEНТНІСТЬ. Володіє високою стійкістю, особливо до високих температур - при темпе­ратурі 100 С лише через 10 хв втрачає інфекційність, але зберігає антигенність. При кімнатній температурі зберігає життєздатність впродовж 3-х місяців, у замороженому стані – декілька років. Інактивація вірусу проходить при автоклаву­ванні (120 C) чи кипятінні впро­довж 30 хвилин, при дії сухого жару (180 C) - упродовж 1 години.

EПІДEМІОЛОГІЯ. Джерелом інфекції є хворий та віру­соносій (менше 10 %). Шляхи передачі - парентеральний (введення зараженої вірусом крові та її компонентів при будь-яких маніпуляціях – переливанні крові, хірургічних операціях, ін’єкціях, стоматологічних процедурах, педікюрі, манікюрі та ін.), статевий та вертикальний (від матері плоду трансплацентарно чи під час родів). Основні групи ризику – медпрацівники, особи, які отримують гемотрансфузії чи препарати крові, наркомани, хворі на гемофілію, гомосексуали, повії.

ІМУНІТEТ - типоспецифічний, довготривалий, зумовлений віруснейтралізуючими антитілами (анти-HВsAg).

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА. Дослідним матеріалом є кров, біоптат печінки та секційний матеріал.

Діагностика направлена на виявлення антигенів вірусу (HBsAg, HBcAg та HBeAg), ДНК вірусу (HBV DNA) та антитіл (IgM та IgG) до вірусу (анти-HBs, анти-HBс, анти-HBe).



Експрес-методи:

  • імунохімічні дослідження – виявлення антигенів вірусу у крові за допомогою імуноферментного та радіоімунного аналізу (ІФА, РІА);

  • РНГА - виявлення поверхневого антигену HBsAg у крові;

  • молекулярно-біологічні дослідження – виявлення ДНК вірусу в крові за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) чи методу ДНК-зондів.

Серологічний метод – за допомогою РНГА, РEМА, РЗК, радіоімунного аналізу, реакції імуноблотингу визначають зростання титру специфічних антитіл.

Динаміка синтезу антитіл проти різних антигенів неоднакова: у продромальному періоді з’являються анти-НВс-антитіла, потім – анти-НВе-антитіла і лише в останню чергу після зникнення HВsAg з крові з’являються анти-НВs-антитіла.

За специфікою антитіл до вірусних антигенів можна судити про період захворювання. У гострому періоді в крові виявляється НВsAg і анти-НВс-IgM, при хронічних формах – НВsAg, НВеAg, анти-НВс-IgG та анти-НВе-IgG. Про одужання свідчить наявність у сироватці крові анти-НВs-IgG. Навпаки, рання поява анти-НВs-IgМ у гострому періоді є несприятливим симптомом розвитку печінкової коми.

ПРОФІЛАКТИКА. Неспецифічна - виявлення, локалізація і санація джерел інфекції, розриви шляхів передачі інфекції. Спеціфічна активна - використовують два види вакцин: перша інактивована і готується з плазми носіїв HВsAg, друга рекомбінантна генно-інженерна, яка також містить HВsAg. Специфічна пасивна – для екстренної імунопрофілактики особам, які мали контакт з хворим на гепатит В, застосовують специфічний гама-глобулін, що містить антитіла против HBV.

3. Теоретичні питання до заняття

1. Класифікація вірусів гепатитів за типом нуклеїнової кислоти та епідеміологічними особливостями.


2. Морфологія та культивування вірусу гепатиту А.

3. Резистентність вірусу гепатиту А.

4. Лабораторна діагностика гепатиту А.

5. Профілактика гепатиту А.

6. Морфологія та культивування вірусу гепатиту В.

7. Резистентність вірусу гепатиту В.

8. Лабораторна діагностика гепатиту В.

9. Профілактика гепатиту В.


4. Література:

4.1.Основна:

1. Мікробіологія: навчальний посібник для студентів фар­ма­цевтичних вищих навчальних закладів і фармацевтичних факультетів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації за спеціальністю „клінічна фармація” / Дейнека С.Є., Патратій В.К., Сидорчук І.Й. та ін. – Чернівці: Медик, 2004. – 312 с.

2. Мікробіологія: Посібник у трьох частинах. Частина третя “Медична вірусологія” / Патратій В.К., Дейнека С.Є., Сокол А.М. та ін. – Чернівці: Медик, 2006. – 164 с

4.2. Додаткова:

1. Пяткін К.Д., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія з вірусологією та імуно­логією. - К.: Вища школа, 1992. - С. 351-354.



2. Руководство к практическим занятиям по медицинской микро­биологии и лабораторной диагностике инфекционных болезней / Под ред. Ю.С.Криво­шеина. - К.: Вища школа, 1986. - С. 221-225.




База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка