Дубенко С. Д., Мельниченко В.І., Плахотнюк Н. Г. Організація роботи в апараті управління зміст




Сторінка2/10
Дата конвертації18.04.2016
Розмір0.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

2. Правове регулювання державної служби - необхідна передумова її ефективності


Ст.8 Конституції України визначається, що Конституція України має найвищу юридичну силу і в Україні діє принцип верховенства права. Звідси випливає, що верховенство Конституції забезпечує єдність, узгодженість і стабільність всієї правової системи, її окремих елементів та інститутів, зокрема інституту державної служби. Цей принцип передбачає також, що:

органи влади, посадові особи і громадяни повинні дотримуватися Конституції України, законів України, міжнародних норм;

державні службовці виконують функції тільки в межах компетенції органів, де вони працюють, і в межах прав, закріплених за посадою;

всі державні органи і посадові особи належним чином а не для задоволення власних потреб, реалізують свої права та обов`язки, забезпечуючи права людини;

державні службовці віддані державі, громадяни довіряють службовцям.

Конституція України встановила, що основи державної служби визначаються виключно законом України2. Ці положення відкриває можливості для розвитку законодавства про державну службу.

Уперше поняття “державна служба” було нормативно визначено і закріплено в Законі України “Про державну службу” в 1993 р.: “Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та отримують заробітну плату за рахунок державних коштів”3.

У ч.2 ст. 38 Конституції України передбачено рівний доступ громадян до державної служби, а ст. 4 Закону України «Про державну службу” закріплене право громадян на державну службу незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли в встановленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

В той же час Закон встановлює обмеження для прийняття на державну службу (ст.12), зокрема це стосується випадків, коли особа визнана недієздатною; судимою, якщо така судимість є несумісною із зайняттям посади, та у деяких інших випадках встановлених Законом про державну службу. До обмежувальних заходів можна віднести вимогу щодо неподання декларації про доходи.

У Законі України “Про державну службу” прямо не вказано на гарантії права для громадян України на зайняття державною службою. Опосередковано говориться про це в Конституції України: підтвердженням може служити аналіз статей 23, 24, 34, 35, 36, 40, 43, 53 Основного Закону України.

Слід також зазначити, що вперше в законодавстві України про державну службу закріплено норми, які регулюють етику поведінки державного службовця (ст.5). В подальшому ці норми були розширені і деталізовані в Загальних правилах поведінки державного службовця, які було затверджено наказом Головдержслужби України від 23 жовтня 2000р. №584.

Законом України “Про державну службу” встановлюється також принципи державної служби як основоположні ідеї, які відображають об`єктивні закономірності її функціонування та розвитку.

Принципи державної служби обумовлені принципами функціонування держави, державних органів і державного управління. Вони дозволяють відповісти на питання, що є головним в інституті державної служби, що супроводжує систему державно-службових відносин, без чого не може функціонувати державна служба. Згідно з принципами державної служби встановлюються найважливіші її закономірності в системі організації та функціонування. Відсутність правових принципів державної служби тягне за собою появу в ній елементів бюрократизму, неорганізованості, беззаконня, несправедливості5.

Принципи державної служби – суб`єктивне поняття. Вони вперше були сформульовані в Законі про державну службу (ст.3). При цьому законодавець виходив з конкретного правового досвіду, правової культури, а також ступеню наукової розробленості цієї проблеми. На той час зазначені принципи розглядалися як прогресивні. Проте сучасні політичні і правові реалії засвідчують, що визначені в чинному Законі принципи державної служби, а саме: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; персональної відповідальності за виконання службових обов`язків і дисципліни; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян потребують доповнення принципами професійності, патріотизму, політичної нейтральності, лояльності, стабільності, прозорості, відкритості.

Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти дають можливість віднести державну службу України до традиційної бюрократичної системи, оскільки вона базується на законодавстві. Державна служба в нашій державі розвивається на основі Конституції з урахуванням національних традицій, практики державотворення, сучасного реформування економічної та політичної системи, матеріальних, фінансових можливостей тощо. Розвиток правових засад державної служби в Україні пов`язаний з прийняттям законів та інших нормативних актів, які б регулювали весь спектр суспільних відносин, діяльності держави щодо створення організаційних, соціальних, економічних, правових умов реалізації конституційного права громадян на державну службу. Сьогодні державно-службові відносини в Україні регулюють понад 700 нормативно-правових актів, що дає підстави говорити про утворення нової підгалузі адміністративного права – службового права.

Для вирішення потреб правового регулювання відносин у сфері державної служби в Україні важливе значення має визначення пріоритетних напрямів у цій діяльності, розробка системного підходу до створення відповідного законодавства. В останні роки було прийнято ряд нормативно-правових актів, якими визначаються головні напрямки удосконалення побудови і розвитку системи сучасної державної служби. Серед них слід назвати, окрім вже згаданої Стратегії реформування системи державної служби в Україні 2000-2010 роки, Комплексну програму підготовки державних службовців, Програму розвитку державної служби на 2005-2010 роки, Концепцію адаптації інституту державної служби до стандартів Європейського Союзу, Концепцію розвитку законодавства про державну службу6.

Цими нормативно-правовими актами окреслюється стратегія розвитку інституту державної служби, проте ще залишається низка питань, що потребують своєї конкретизації і вирішення. Серед них питання щодо чіткого визначення того, які види служби підпадають під поняття державної і якими нормами регулюються відносини у цій сфері державної служби, хто є державним службовцем і чий статус визначається законодавством про державну службу, проблеми управління державною службою тощо.

Чинне в Україні законодавство щодо забезпечення державної служби одночасно не врегульовує ці та ряд інших питань, про що свідчить подальший аналіз правових засад державної служби.

Вирішення проблем кадрової політики держави пов`язане з визначенням кола державних органів та посадових осіб, які в праві регулювати основні правовідносини, що виникають у сфері державної служби. Окрім Верховної Ради України до них слід віднести Президента України та Кабінет Міністрів України. При цьому Верховна Рада України встановлює основи державної політики, цілі, завдання та принципи функціонування державної служби у всіх сферах державної діяльності. Президент та Кабінет Міністрів України спрямовують свої зусилля та проведення виробленої політики в життя, а також вирішують проблем підготовки, атестації, підвищення кваліфікації, формування кадрового резерву тощо.

Управління державною службою покладено на Головне Управління державної служби України, повноваження якого закріплені в ст.7 Закону України “Про державну службу”, а також в Положенні про Головне управління державної служби України7. На Головдержслужбу України покладається прогнозування та планування потреб державних органів, їх апарату в кадрах, забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів політики в сфері державної служби, в державних органах та їх апараті, розробка і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нормативних актів з питань державної служби, розробка, координація та контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби та вирішення інших питань організації та правового регулювання державної служби.

З метою сприяння розвитку державної служби та її наближення до стандартів Європейського Союзу, посилення рівня інституційної спроможності у сфері функціонального управління державною службою, зміцнення інтелектуального потенціалу для подальшого проведення адміністративної реформи, Кабінет Міністрів України створив Центр сприяння інституційному розвитку державної служби8. Основними завданнями Центру є забезпечення наукової, інформаційно-аналітичної, експертної, методичної, організаційної та іншої підтримки розвитку державного управління.

Оскільки питання функціонування державної служби у державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішується цими органами, важливим є створення та функціонування координаційної ради з питань державної служби для визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямків у сфері державної служби, об`єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності державної служби. Ці функції покладено на Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України9. Координаційна рада з питань державної служби при Президентові України – це постійно діючий консультативно-дорадчий орган, який визначає шляхи, засоби та форми реалізації основних напрямів державної політики у сфері державної служби.

Сьогодні гостро стоїть питання правового регулювання кадрової політики в державному управлінні. Такий стан обумовлюється передусім, постійною зміною керівного апарату в органах державного управління та місцевого самоврядування. Наслідками таких змін є часті скорочення чисельності штату та реорганізація організаційної структури.

Важливим також є усунення суперечності, що існує між потребою залучення до виконання поставлених завдань професійно підготовлених державних службовців та недостатньо якісним забезпеченням їх професійного розвитку. З одного боку до державних службовців пред'являють нові вимоги для здійснення управлінської діяльності, а з іншого - вони позбавлені такої кваліфікаційної бази, яка б відповідала б вимогам надання державних послуг на рівні європейських стандартів.

Правова демократична держава, якою намагається стати Україна, потребує такого керівного апарату в державному управлінні, діяльність якого базувалася б на постійному професійному вдосконаленні. Це означає:

- позбавлення стереотипів, що є перепоною у професійній діяльності;

- відповідність сучасним вимогам, що ставляться до державних службовців стосовно їх професіоналізму;

- якість щодо виконання своїх обов'язків;

- приділення уваги самовдосконаленню, самоосвіті, бажанню професійного росту.

Формуванню нової моделі професійності кадрового складу органів державного управління сприятиме також гласність кадрових процедур, розробка і прийняття опису посад державних службовців, удосконалення методів відбору кадрів. Сучасна держава, крім необхідності правового регулювання окремих інституцій державної служби, потребує цілісного, комплексного бачення розвитку кадрового потенціалу як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка