Дубенко С. Д., Мельниченко В.І., Плахотнюк Н. Г. Організація роботи в апараті управління зміст




Сторінка3/10
Дата конвертації18.04.2016
Розмір0.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

3.Особливості статусу державних службовців


Важливе значення має врегулювання правового статусу (правового становища) державних службовців. На даний час цей статус визначається Законом України “Про державну службу”, іншими законодавчими актами, конкретизується в нормативно-правових актах різного рівня, статутах та положеннях про окремі органи, довідниках типових професійно-кваліфікаційних характеристик, положеннях та інструкціях, що розробляються на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад і затверджуються керівниками відповідних органів.

Правовий статус державних службовців поєднує елементи інституту державної служби від вступу на державну службу до її завершення. Він являє собою сукупність правил проходження державної служби, а саме: права, обов`язки, обмеження, заборони, гарантії, соціальний захист, відповідальність. Правовий статус державного службовця виникає з моменту зарахування на посаду. Статус державного службовця втрачається з моменту припинення державної служби. За певних обставин статус державного службовця може і не виникнути (наприклад, у випадку відмови від прийняття Присяги). Втрата статусу державного службовця настає за підстав, передбачених ст.36 Кодексу законів про працю України та ст.30 Закону України “Про державну службу”.

Поняття державного службовця відповідно до Закону України “Про державну службу” є фактично похідним від поняття “державної служби”. Основи правового статусу державного службовця закріплені в цьому Законі, а також рядом законів, що стосуються окремих галузей та сфер державної діяльності. Державні службовці виконують покладені на них обов`язки на постійній чи тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору залежно від категорії посади. Посада, яку обіймає державний службовець, визначає зміст його діяльності і правове становище.

Окреслення ознак державного службовця є виключно важливим, адже воно дозволить відокремити його від інших категорій працівників державного апарату.



  1. Державний службовець – це фізична особа, громадянин України, який має відповідну освіту і професійну підготовку та пройшов у встановленому порядку конкурсний відбір або прийнятий за іншою процедурою, передбачений Кабінетом Міністрів України. Державний службовець обіймає державну посаду лише в державному органі.

  2. Державний службовець повинен відповідати вимогам законодавства України про державну службу.

  3. Державний службовець обіймає оплачувану державну посаду державної служби в установленому порядку. Спеціальне законодавство визначає зміст діяльності службовця, права, обов`язки, обмеження, гарантії, відповідальність. Державні посади можуть обіймати лише державні службовці.

  4. Державному службовцю присвоюється в установленому порядку відповідний посаді і категорії ранг.

  5. Державний службовець виконує державні функції, повноваження державних органів, вирішує державні завдання в економічній, соціальній, адміністративно-політичній сфері.

  6. Державний службовець здійснює дії, які викликають певні юридичні наслідки.

  7. Діяльність державних службовців має, як правило, невиробничий характер. Вона впливає на свідомість людей, на економічне життя, організацію і діяльність трудових колективів.

Суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення державної служби, різнопланові і і великі за своїм обсягом.

У Законі „Про державну службу” закріплені основні обов`язки та права державних службовців. Державні службовці зобов`язані додержуватися Конституції України та інших актів законодавства, забезпечувати ефективну роботу відповідних органів та виконання завдань у межах їх компетенції, не допускаючи при цьому порушення прав і свобод людини і громадянина, діяти в межах своїх повноважень; безпосередньо виконувати покладені на них службові обов`язки, своєчасно і точно виконувати рішення державних органів чи посадових осіб, розпорядження і вказівки своїх керівників; зберігати державну таємницю, інформацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обов`язків державної служби, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи та підвищувати професійну кваліфікацію, сумлінно ставитися для своїх службових обов`язків, проявляти ініціативу і творчість у роботі. Слід підкреслити, що державний службовець не тільки може, а й зобов`язаний у разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, невідкладно, у письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконання – повідомити вищу за посадою особу.

Державні службовці отримують свої повноваження від держави для забезпечення прав і свобод громадян, публічних інтересів. У зв`зку з цим державна служба повинна здійснюватися політично нейтальними, неупередженими державними службовцями, які діють виважено, дотримуючись етичних вимог. Права і законні інтереси громадян складають для державного службовця найважливіші категорії. Цим забезпечується стабільність суспільних відносин, підтримання режиму законності, гарантується загальний правопорядок.

У своїй діяльності державний службовець має дотримуватися та забезпечувати дотримання прав органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій всіх форм власності, їх об`єднань, а також зобов`язаний забезпечувати рівність прав і свобод громадян незалежно від раси, статі, соціального походження, мови, політичних, релігійних та інших переконань, майнового стану та інших обставин.

Законодавством заборонено державним службовцям здійснювати дії, які можуть трактуватися як підстава для підозри його в корупції. Керівники державних органів, структурних підрозділів зобов`язані контролювати додержання державними службовцями антикорупційного законодавства, вживати заходів щодо запобігання корупції, лобіювання інтересів фізичних і юридичних осіб. З метою виконання своїх громадянських обов`язків державний службовець зобов`язаний вчасно декларувати доходи свої та членів своєї сім`ї, валютні рахунки в Україні та за кордоном, сплачувати податки, збори та вносити інші обов`язкові платежі в порядку та в розмірі, встановлених законом.

Надаючи всім громадянам України рівне право доступу до державної служби, законодавець в той же час встановлює коло обмежень, що пов`язані з прийняттям на державну службу та проходженням державної служби.

Обмеження, пов`язані з прийняттям на державну службу (ст.12 Закону) були розглянуті вище. Розглянемо обмеження при проходженні державної служби. Відповідно до ст. 16 Закону про державну службу державний службовець не має права здійснювати дії, передбачені ст.ст.1 і 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”10. До них належать корупційні діяння: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, в зв`язку виконанням таких функцій матеріальних благ, в тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною, яка є суттєво нижчою їх фактичної; одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави кредитів чи займів, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Державні службовці також не повинні сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також одержанні субсидій, субвенецій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг; займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, або через посередників чи підставних осіб, бути повіреними третій особі у справах державного органу, в якому вони працюють, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (окрім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); входити самостійно, через представника чи підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств і т.п. організацій, союзів, об`єднань, кооперативів, які здійснюють підприємницьку діяльність; відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію та вчиняти інші дії.

Державні службовці не можуть брати участі у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Досить широким є спектр прав державних службовців (ст.12 Закону). В Законі підкреслюється, що конкретні обов`язки та права державних службовців повинні визначатися на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображатися у межах закону та їх компетенції.

При вирішенні питань соціальної захищеності державних службовців слід враховувати і моменти, які пов`язані з для державних службовців. Закон України про державну службу, інші закони та нормативно-правові акти встановлюють гарантії для реалізації службовцями своєї професійної діяльності та права на державну службу. Серед матеріальних і соціально-правових гарантій для державних службовців Закон виділяє: право на оплату праці (ст.33); щорічні та додаткові відпустки (ст.35); соціально-побутове забезпечення (ст.36); пенсійне забезпечення (ст.37). До цього можна віднести моральні і матеріальні форми заохочення (ст.34).

Відповідно до Закону оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання службових обов`язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Вона складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Згідно з Законом посадові оклади державних службовців установлюються в залежності від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов`язків. Посадовий оклад має стати основним елементом у системі соціального забезпечення державних службовців. Однак не можна повністю відмовитися від надбавок і привілеїв, які сприяють утвердженню державної служби.

Серед пільг державних службовців важливе місце займає додаткова оплачувана відпустка, тривалістю до 15 календарних днів, якщо стаж служби особи в державних органах складає понад 10 років.

Для створення нормативних умов життєдіяльності державних службовців важливе значення має законодавче положення про забезпечення житлом із державного фонду у встановленому порядку. Практика показує, що це суттєва проблема, оскільки будівництво житла за державні кошти вирішити важко. Недостатньо розвинутою є і практика надання безвідсоткових кредитів на індивідуальне чи кооперативне житлове будівництво або придбання квартир чи житла службовцям, які потребують поліпшення житлових умов.

У Законі про державну службу декларується право державних службовців та членів їх сімей, які проживають разом з ними, на безплатне медичне обслуговування у державних закладах охорони здров`я як під час проходження державної служби, так і після виходу на пенсію (ст.36).

Приваблюючою та конкурентноздатною державна служба може стати також завдяки належному пенсійному забезпеченню державних службовців. Право на одержання пенсій державних службовців мають особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявність загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби – не менше 10 років та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців. Пенсії державних службовців можуть виплачуватися також особам, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Складовою правового становища державних службовців є особливості їх відповідальності. Закон України “Про державну службу” в статті 38 передбачає, що особи, винні у порушенні законодавства про державну службу несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. Тобто робиться загальне посилання до відповідних галузей права, нормами яких (матеріальними та процесуальними) мають бути передбачені певні правові наслідки за порушення вимог законодавства про державну службу.

У той же час статтею 14 зазначеного Закону передбачені особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.

Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, до державних службовців можуть вживатися такі заходи дисциплінарного впливу, як:



  • попередження про неповну службову відповідність;

  • затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є вчинення державним службовцем провини по службі, тобто порушення (невиконання) службових обов`язків, правила внутрішнього трудового розпорядку, наказів адміністрації, вимог законодавчих актів, якщо за ці дії непередбачена кримінальна відповідальність.

Дисциплінарні стягнення застосовуються службовою особою (органом), від якої залежить призначення (звільнення) службовця на посаду, або службовою особою (органом), вищестоящим щодо вказаних осіб (органів).

Ці стягнення застосовуються не пізніше одного місяця з дня провини і мають термін давності шість місяців з дня вчинення проступку.

Дисциплінарна відповідальність військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, прокурорів, суддів, працівників митної служби наступає згідно із спеціальними статутами.

Особливості адміністративної відповідальності державних службовців у тому, що вони несуть її за порушення встановлених загальнообов`язкових правил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які, підпорядковані їм працівники, порушують встановлені правила. Нарешті, державні службовці можуть нести адміністративну відповідальність і за невжиття заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола службових повноважень цих державних службовців.

Кримінальна відповідальність за злочини, які вчинені спеціальними суб`єктами – державним службовцями, передбачена Розділом ХVІІ Кримінального кодексу України. До злочинів у сфері службової діяльності належать: зловживання владою або службовим становищем (ст.364 ККУ); перевищення влади або службових повноважень (ст.365 ККУ); службове підроблення (ст.366 ККУ); службова недбалість (ст.367 ККУ); одержання хабаря (ст.368 ККУ); правокація хабаря (ст.370 ККУ).

Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну державним службовцем у сфері розпорядчо-виконавчої діяльності, полягає в обов`язковому відшкодуванні збитків державними органами від імені і за дорученням котрих службовець вчиняє службові дії. Цей обов`язок державного органу випливає з того, що підбір, професійна підготовка кадрів, наділення державного службовця часткою компетенції органу (владне повноваження), функція контролю за її діями має здійснюватися даним органом. Цим пояснюється обов`язок відповідальності за дії свого представника.

Відповідальність за шкоду, завдану державним службовцем (посадовою особою), державний орган несе лише у разі, коли такі дії є діями службового характеру.

У разі, коли шкода заподіяна службовою особою навіть і в робочий час, але не у зв`язку з виконанням службових обов`язків, то вона відшкодовується не органом, а безпосередньо винною особою.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка