«Етика ділового спілкування» на 2010-2011 навчальний рік напряму підготовки 050109 «Управління персоналом і економіка праці»




Сторінка5/15
Дата конвертації18.04.2016
Розмір2.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Питання та завдання для самостійного вивчення

  1. Етика у Паблик Рилейшнз.


  2. Етика маркетингу.

  3. Етика у рекламній діяльності.

  4. Етика сфери обслуговування.


Завдання 1. Вивчити розділ “Дипломатичний протокол” мультимедийного навчального посібника за адресою: КМ \ Титульний аркуш \ Статті \ Зміст енциклопедії \ Дипломатичний протокол.

Завдання 2. Вивчити розділ “Військовий етикет” мультимедийного навчального посібника за адресою: КМ \ Титульний аркуш \ Статті \ Зміст енциклопедії \ Військовий етикет.

Завдання 3. Вивчити розділ “Спортивний етикет” мультимедийного навчального посібника за адресою: КМ \ Титульний аркуш \ Статті \ Зміст енциклопедії \ Повсякденний етикет \ Спортивний етикет.

Завдання 4. Вивчити розділ “Листування” мультимедийного навчального посібника за адресою: КМ \ Титульний аркуш \ Статті \ Зміст енциклопедії \ Діловий етикет \ Листування.

Завдання 5. Вивчити розділ “Етикет в локальних мережах та мережі Інтернет” мультимедийного навчального посібника за адресою: КМ \ Титульний аркуш \ Статті \ Зміст енциклопедії \ Етикет в локальних мережах та мережі Інтернет.

Завдання 6. Вивчити тему “Тема 7. Ділове листування” електронного навчального посібника.

Завдання 7. Вивчити матеріали додатків “Додаток 4. Зразки вступних фраз тексту ділового листа. Додаток 5. Найбільш розповсюджені форми звертання в діловому листуванні (англійська мова)” електронного навчального посібника.

Література: 1; 2; 3; 4; 7.С.221-230; 8; 36; 40.С.106-122; 65; 71; 79.С.66-80; 87; 88.

Частина 2. Опорний конспект лекції
При вивченні курсу «Етика ділового спілкування» необхідно користуватися наступними джерелами інформації:

  • експериментальна програма курсу, у якій відображені основні питання для вивчення (дивися також «Програму курсу» навчального комплексу);

  • список літератури, що рекомендується до вивчення;

  • енциклопедія етикету: мультимедійний навчальний посібник на CD. – М.: Кирило і Мефодій, 1997. – 1700 с. У режимі on-line http://mega.km.ru/eticet/ розміщено на вебсайті видавництва «Кирило і Мефодій» http:www.km.ru .

  • Етика ділового спілкування /Під ред. Проф. Слинкина М.М.- М; 2000. – 64 с. Електронний підручник у режимі on-line розміщений за адресою: http://www.referat.ru/up/07/index.htm.

Нижче даний виклад основних ключових питань по темах курсу “Етика ділового спілкування”:


Тема 1. Поняття етики та етикету. Поняття спілкування

ПЛАН

  1. Етика - як наука. Мораль і моральність – сутність та поняття.

  2. Поняття спілкування. Спілкування як науково – практична проблема. Види ділового спілкування.

  3. Етикет – сутність та поняття. Види етикету. Протокол.

  4. Організація навчання етиці та етикету. Етика та етикет в міжособистістній комунікації. Етика та етикет в семіотичному аспекті. Етикет та система цінностей. Основні принципи етикету.

  5. Історія етики та етикету.


Література: 1; 7.C.3-20; 26.С.5-83; 40.С.3-27; 46; 65; 79.С.6-8; 87; 88.
Етика – як наука, сутність і поняття. Термін «етика» вперше вжив Арістотель (384-322 р. до н.е.) для визначення практичної філософії, яка мала дати відповідь на запитання, що ми повинні робити, щоб здійснювати правильні, моральні вчинки. Етика це –вчення про мораль як одну із форм суспільної свідомості, її суть, закони її історичного розвитку і роль в суспільному житті. Існує також і інше поняття етики, як системи норм моральної поведінки людини чи будь-якої суспільної або професійної групи. Таким чином, в етиці розрізняють два наукових напрями: нормативна етика (як повинна поводити себе людина у різних обставинах), теоретична етика – питання про походження та сутність моралі.

Мораль і моральність – сутність та поняття. Мораль – це система етичних цінностей, які визнаються людиною. Мораль це також – система поглядів людини на соціальне життя, на сутність суспільства, історії людсьтва, людини та його призначення. Моральність – галузь практичних поступків, дій, звичаів, нравів, історична мера мера моралі.

Спілкування – сутність і поняття. Спілкування – це процес встановлення та розвитку контактів між людьми. Зміст структури спілкування охоплює комунікацію (обмін інформацією), інтеграцію (взаємодію) та соціальну перцепцію (сприйняття). До ділового спілкування відносяться: ділова бесіда, телефонна ділова бесіда, виробнича нарада, переговори, прийом, письмове ділове спілкування, виступ в засобах масової інформації та перед аудіторіею. Ділове (офіційне, службове) спілкування в залежності від обставин може бути прямим і непрямим. У першому випадку воно проходить при безпосередньому контакті суб'єктів спілкування, а в другому – за допомогою переписування чи технічних засобів.

Технологія спілкування охоплюе наступні етапи: встановлення контакту; оцінка ситуації; обговорення питання або проблеми; прийняття рішення; вихід з контакту. Таким чином етика ділового спілкування – сукупність моральних норм, правил і уявлень, які регулюють поведінку і відносини людей в процесі трудової діяльності у сфері бизнесу.



Види ділового спілкування

Ділове спілкування

Телефонна ділова бесіда

Ділова бесіда

Прийом


Виробнича нарада

Письмове ділове спілкування

Виступ в ЗМІ

Переговори

Етикет – сутність та поняття.

Під етикетом розуміють звичайно сукупність правил поводження, у яких так чи інакше виявляється відношення людини до інших людей. Слово «етикет» запозичено з французької мови, у якому має два значення: 1) «ярлик», «етикетка», «напис» і 2) «церемоніал», «етикет». У свою чергу воно запозичено з голландського, у перекладі з якої означає «кілочок», а спочатку означало кілочок, до якого прив'язувався папірець із назвою товару, пізніше - і самий папірець із написом. На основі значення «напис» розвилося більш вузьке значення - «записка з позначенням послідовності протікання церемоніальних дій» і далі - «церемоніал». Ще на початку 20 сторіччя слово «етикет» мало значення «ярлик, що наклеюється на пляшки й обгортки товарів, із позначенням назви фірми, торговця і виробника», проте закріпилося з цим значенням усе ж слово «етикетка».



Виділяють чотири основних підсистеми етикету:

  • мовний, або вербальний етикет.

Мовний етикет регламентує словесні формули вітання, знайомства, поздоровлення, побажання, подяки, вибачення, прохання, запрошення, ради, пропозиції, розради, співчуття, компліменту, схвалення; до мовного етикету відносять також манеру розмовляти (у тому числі і по телефону) і мистецтво вести бесіду;

  • міміка і жести.

Багато народів мають свої специфічні жести вітання, прощання, згоди, заперечення, подиву, причому ці жести можуть мати різноманітне забарвлення: нейтральне, ритуально-урочисте, фамільярно-вульгарне. Відношення до співрозмовника і теми бесіди виражається також за допомогою міміки, посмішки, напряму погляду;

  • організація простору в етикеті (або етикетна проксемика).

Важливе значення в етикеті має і взаємне розташування співрозмовників у просторі, вибір визначеної дистанції, наявність або відсутність між ними фізичного контакту. Необхідно знати, яке місце в будинку або за столом вважається почесним, які поза припустимі в тій або іншої ситуації;

  • етикетна атрибутика (або світ речей в етикеті).

До етикетної атрибутики відносяться насамперед одяг, прикраси і головні убори, а також подарунки, квіти, візитні картки.

Види етики й етикету. Розрізняють придворний, повсякденний, діловий, гостьовий, професійний, дипломатичний та інші види етики та етикету. Особливо відокремлюється поняття протоколу.

Протокол (від грецького protokollon - перший лист (із позначенням дати й імені переписувача, приклеювався до сувою), від protos - перший + kollao - клею) -

  1. дипломатичний протокол - сукупність правил, що регулюють порядок учинення різноманітних дипломатичних актів;

  2. опис дій і правил для визначених ситуацій, що повинні строго виконуватися.

Структура етикету це - норми поведінки в громадських місцях, правила привітання, правила представлення та знайомства, правила звертання, вимоги до ділового одягу, правила поведінки та обов’язки чоловіків і жінок, грошові відносини.

Організація та принципи навчання етиці та етикету

При навчання етикету основний упор може робитися на навчання техніці етикету або на навчанні його ідеальним нормам. При цьому спостерігається така закономірність: для тих культур, у яких етикет тісно сполучений із віруваннями, релігією, ритуалами, на перший план виходить навчання нормам. Там, де такі зв'язки утрачені, увага приділяється в основному зовнішній стороні поводження. Якщо в традиційному суспільстві етикет був безпосередньою реалізацією моральних цінностей, то в культурі сучасного європейського типу він частіше усього являє собою набір технічних прийомів із примітивними формулюваннями типу: «Потрібно робити так, тому що інакше - непристойно».

Щоб навчити етикету, недостатньо опанувати певною сукупністю навичок поводження. Крім цього, необхідно одержати уявлення про історію етикету, про специфічні риси поводження різних народів світу.

Етика та етикет у міжособистістній комунікації

Вчені розглядають етикет не тільки як специфічну комунікативну систему й особливу форму поводження, але і як певну систему знаків. Будь-який акт спілкування припускає наявність щонайменше двох партнерів, що мають визначений комунікативний статус. Комунікативні ролі учасників спілкування взаємно обумовлені; з одного боку, вони визначаються їх статевовіковими і соціальними ролями, а з іншого боку - задаються самою ситуацією комунікативного акта. Так, наприклад, цілком по-різному побудовується спілкування в церкві й в автобусі, в офісі і на дипломатичному прийомі. Під етикетом у комунікації можна розуміти сукупність спеціальних прийомів і навичок, за допомогою яких відбувається виявлення, підтримка й обігрування комунікативних статусів партнерів по спілкуванню. Більш вільні форми поводження звичайно прийняті серед друзів або товаришів по службі, у середовищі простого народу. І, навпаки, етикет строго регламентується, коли соціально-ієрархічні розходження між людьми мають яскраво виражений характер, наприклад, у ситуації начальник - підлеглий або священик - мирянин. Етикет дотримується більш строго під час свят і ритуалів, ніж у повсякденному побуті.



Етика та етикет у семіотичному аспекті

З погляду семиотики (науки про знаки і знакові системи) етикет того або іншого народу у певний історичний період може бути представлений як сукупність знаків, що має свій словник (набір символів) і граматику (правила сполучення цих знаків). «Словник» етикету включає набір поведінських стереотипів, що маркірують ті або інші ситуації; наприклад, при зустрічі зі знайомим необхідно вибрати одну з форм вітання, а при розмові здійснити вибір між «ти» і «ви». Етикетні знаки (як і будь-які інші) мають двосторонню природу: у них можуть бути виділені означаюче (форма) і що означається (зміст). Як і в природній мові, зв'язок між означаючий і що означається умовний, проте не цілком довільний. Наявність готових стереотипів рятує людини від необхідності конструювати щораз наново схеми спілкування.



Етикет та система цінностей.

Етикет органічно пов'язаний із моральними нормами і цінностями суспільства. Система моральних установок, що визначають характер спілкування в самих різних народів, включає набір універсальних загальнолюдських цінностей: шанобливе відношення до старшого, батьків, жінок, поняття честі і гідності, скромність, толерантність, доброзичливість.



Основні принципи етикету.

У сучасному етикеті виділяють чотири основних принципи:



  • принцип гуманізму і людяності, що втілюється у вимогах бути чемним, тактовним, коректним, люб'язним, скромним і точним;

  • принцип доцільності дій, відповідно до котрого етикет дозволяє людині поводитися розумно, просто і зручно для нього самого і для навколишніх;

  • принцип красоти, або естетичної принадності поводження;

  • принцип слідування звичаям і традиціям тієї країни, у якій знаходиться людина тепер.

Історія етики й етикету. Розвиток етики й етикету в античному світі

Грецький поліс (polis) - місто-держава і римський цивитас (civitas) - община забезпечували повний розвиток цивільних, фізичних, творчих можливостей вільних громадян, що і визначало норми поводження в суспільстві. У світському житті не передбачалося яких-небудь формальних обмежень, і тільки в період пізньої Римської імперії стали з'являтися перші ознаки суворої регламентації поводження, укладалися основи сучасного етикету.

Древня Греція. Велику частину дня греки проводили поза домом - у палестрах і гімнасіях (спортивних залах і стадіонах). Всі громадяни намагалися потрапити на агору (ринкову площу) у центрі міста, де проходили особисті і ділові зустрічі. Тут греки довідувалися про новини, що обговорювалися всю другу половину дня. Раб, той що супроводжував грецького громадянина, приносив із собою складаний стілець для більш зручного спілкування. Найчастіше доводилось повертатися вночі в супроводі рабів-факелоносців. Протягом дня чоловіки звичайно брали участь у кількох спортивних змаганнях, а також азартних іграх (гра в м'яч, у кістки), у півнячих боях. Жінка відповідно до звичаїв могла виходити з будинку тільки в супроводі рабів. Рабиня несла за хазяйкою парасольку від сонця, раби - складаний стілець. Одяг у греків був дуже простий. Основним видом чоловічого і жіночого одягу був хітон. Хітон - це до колін або нижча сукня, стягнута на талії поясом. Триразове харчування в Греції припускало наявність двох сніданків і багатого обіду. Обід влаштовувався у вечірній час. Бенкети влаштовувалися тільки на чоловічій половині вдома. Так як акуратність вважалася ознакою ввічливості, то на вході всі знімали взуття, раби обмивали гостям ноги, пропонували прийняти ванну й умаститься пахощами. Їжа розставлялася на столах, навколо яких у формі підкови розміщалися ложа. Ложа були високими, покривалися гарною ковдрою. На ньому могли розташуватися двоє гостей спиною одне до одного. Обідали в положенні напівлежачи, спираючись лівим плечем на подушку або валик. Хазяїн розташовувався в центрі. Кращі вина змішувалися з водою в пропорції один до трьох. Пити нерозбавлене вино вважалося непристойним, що личить лише варварам. Під час обіду велися важливі і цікаві бесіди. На симпосіум запрошувались флейтистки та акробати для розваги. Найважливішими рисами громадського життя греків були дружелюбність і гостинність, що переходили в державний обов'язок.

Древній Рим. Суспільне і ділове життя в Римі проходило в основному на Форумі і Марсовім полі. У Римі й інших значних містах громадяни ходили пішки, пересувалися на носилках, які несли на плечах 6-8 рабів, або у візках, запряжених мулами. Римські громадяни охоче відвідували суспільні ігри і видовища, число яких доходило до 170 у рік. У житті римлян терми (суспільні лазні) грали більшу роль, ніж у греків, через свій багатофункціональний характер. У імперський час із суспільних бань терми перетворилися в розкішні палаци, призначені не тільки для купання. Тут з'явилися спортмайданчики, кімнати відпочинку, буфети і бібліотеки. Це було місце відпочинку, невимушеного спілкування. Сюди приходили в супроводі рабів, що несли простирадла, шкребки і т. д. У термах були: душ, холодна і гаряча ванна, умащення пахощами. Під час Імперії терми відігравали роль клубів, у котрих одночасно могли бути присутнім 3-4 тисячі чоловік. Тут влаштовувалися вистави, велися філософські бесіди. Терми стали обов'язковим елементом міської забудови всіх міст Римської Імперії.

Римлянина поза житлом можна було пізнати по обов'язковому вигляді одягу - тозі. Тога - це великий овальний шматок білої полотнини, у якому людина загорталася від голови до ніг, перекидаючи один кінець через ліве плече. Тога римського сенатора прикрашалася широкою червоною каймою. На вулиці жінки накидали на голову покривало, а чоловіки в непогоду одягали каптур. Крім сандалій, поширеним видом взуття були закриті черевики. Босоніж виходити на вулицю було не прийнято. Суворий побут римлян ранньої Республіки різко відрізнявся від розкоші кінця Республіки - початку Імперії. Всілякі надмірності, духи і пахощі в судинах із дорогоцінних металів одержали тоді широке поширення. Закони, що неодноразово приймалися проти розкоші, не змогли переломити цю тенденцію. Поширення культу імператора в Римській імперії поступово піднімає особу верховного правителя над масою його підданих. З 3 сторіччя римський імператор, «деус ет домінус» («бог і пан»), був віддалені не тільки від маси своїх підданих, але й від вищих посадових осіб держави.

Навіть членам верховної ради при імператорі доступ до нього був ускладнений. Вони повинні були доповідати тільки стоячи. Верховна влада в Римській імперії в 4-5 сторіччях починає відчувати потужний вплив Середнього Сходу в оформленні придворного етикету. Двір імператора, що раніше складався лише з близьких друзів, розростається до гігантських розмірів і перетворюється у величезний штат чиновників різного рангу. Великий штат чиновників, що складає канцелярію імператора, служить буфером між ним і його підданими. Прохачі заздалегідь записувалися на прийом і могли місяцями чекати виклику в канцелярію. Палац починає жити самостійним життям і перетворюється в державу в державі.


Розвиток етики й етикету в Західний Європі

На розвиток етики й етикету в країнах Західної Європи великий вплив мали національні звичаї і традиції різних країн, норми громадського життя різноманітних прошарків суспільства, релігійні обряди, марновірства і забобони. Історію етики й етикету, його розвиток і трансформацію з часом можна простежити по пам'ятниках літератури і культури. Знання історії важливо і для нашого часу, оскільки багато сучасних правил поводження беруть свій початок у далекому минулому і найчастіше спочатку мали зовсім інший зміст. Деякі норми минулого змінилися майже до невпізнанності, а інші просто зникли разом і умовами, що їх породили, але так чи інакше, всі прийняті ритуали поводження наклали відбиток на розвиток західноєвропейської культури.

Етика й етикет у феодальному суспільстві. Основною рисою феодального суспільства була його сувора ієрархічність. Це суспільство, де соціальні ролі були чітко розподілені, де індивід уже тільки з'явиться на світ, мав комплекс певних прав і обов'язків, у тому числі й у сфері етикету. Більш суворому регламентуванню поводження у феодальному суспільстві були підпорядковані представники пануючого стану.

Суспільна система лицарства, що виникла в 11 сторіччі, поширилася по всієї Європі, здійснюючи величезний вплив на європейський етикет і створюючи навколо феодальної аристократії незліченну множину нових церемоній і ритуалів. Серед них - посвята в лицарі, прийняття оммажа (від французького hommage -васальна залежність), оголошення війни й участь у турнірі, служіння сеньйору та обраній дамі серця. Кодекс лицарської честі передбачав дотримання складних етикетних процедур, відступ від яких навіть у дрібницях міг упустити гідність лицаря в очах інших представників цього класу. Кожний вчинок лицаря, його одяг і її кольори, його слова і жести - усе мало певне символічне значення. Навіть у тих випадках, коли, здавалося б, була потрібна особиста ініціатива, лицар повинний був узгоджувати своє поводження не зі здоровим глуздом, а з вимогами етикету. Наприклад, під час битви під Креси французькі лицарі, що прискакали до короля з терміновим бойовим повідомленням, не осмілились першими звернутися до короля, тому що тільки він мав таке право стосовно своїх підданих. Коли ж король, нарешті, почав говорити з ними, лицарі довгий час сперечались, поступаючись один одному почесним правом доповідати королю і не думаючи про те, що зволікання могло згубно відбитися на ході битви. Турніри й обітниця були невід'ємною частиною способу життя лицаря.



Етикетні норми в 18 сторіччі. Вимоги до гарного виховання в 18 сторіччі

Одним із важливих джерел розуміння гарних манер цього періоду є листи лорда Честерфілда до сина, де автор ставить своєю ціллю спрямовувати поводження молодої людини в будь-якому суспільстві і країні Європи. Гарне виховання передбачало природну манеру триматися в поєднанні з ввічливістю та повагою до інших людей. Велике значення придавалось скромності, але вона не повинна була поєднуватись із сором'язливістю і ніяковістю. Признавалося, що необхідно володіти не тільки моральними чеснотами, але і гарними манерами, при відсутності останніх можна легко викликати сміх стосовно себе або навіть скривдити навколишніх. Тому добре вихована людина повинна бути уважною при вжитку титулів і імен, не говорити багато про себе, володіти собою і не демонструвати своїх емоцій. Голосний сміх засуджувався як прояв вульгарності, те ж саме стосувалося вживання прислів’їв і просторічних виражень. Також засуджувались прийняті ще в 11 сторіччі зневага до нижчих і грубість до будь-кого, включаючи слуг. Людина повинна була вміти формулювати свою думку ясно і чітко як усно, так і письмово.

Важливим вважалося мати гарну поставу, добре танцювати і старанно стежити за своїм одягом (мається на увазі не тільки слідування моді, але і бездоганна чистота, що ігнорувалася раніше). Як і раніше, придавалось найважливіше значення дотриманню усіх форм увічливості стосовно жінки - слід шанобливо привітати її, не сидіти, коли вона стоїть, робити всілякі послуги, а часом і відкрито улещувати.

Поводження при королівському подвір'ї сильно відрізнялося від прийнятого в сторіччя абсолютизму. При дотриманні всіх етичних норм (не звертатися до монарха першим, не вибирати тему бесіди самому і т.д.) правильним поводженням вважалася шанобливість без ознак зніяковілості і тим більше без самознищення. Ці ж норми поводження поширювалися й у відношенні до інших вищестоящих осіб. Цінність людської особистості, незалежно від походження усе більше зростала, хоча забобони, пов'язані з походженням, були ще надзвичайно сильні.

Буржуазна етика й етикет 19 сторіччя. Поняття респектабельності. На відміну від попередніх сторіч, етика й етикет 19 сторіччя носили буржуазний характер. Узвичаєні правила поводження, набуваючи інтернаціонального характеру, були поширені серед усіх прошарків суспільств. Вимоги до вихованої людини були однаковими у всіх країнах Європи й Америці. Правила більше не були пов'язані з поводженням при дворі монарха, а стосувалися всіх і були спрямовані на регламентування щоденного побутового поводження кожного, що відбувається і в наші дні. Але в порівнянні з 20 століттям, минуле сторіччя культивувало набагато більш розгалужену систему норм і установок, що стосуються найдрібніших деталей особистого і соціального життя людини, у результаті чого вплив етикету на приватне життя індивіда було надзвичайно великий.

І в більш ранні епохи правила поводження третього стану відрізнялися від правил аристократії, але в 19 сторіччі середній клас стає визначальним у суспільстві і, відштовхуючи аристократичні церемонії, створює свої уявлення про гарні манери, найчастіше не менш жорсткі. Знатність походження перестає бути настільки важливою, а багатство ще не дає права на положення в суспільстві - необхідно було відповідати деякому поведінському стереотипу, що найкраще визначається словом «респектабельність». Передбачалося, що людина повинна прагнути до того, щоб власною працьовитістю і добропорядною поведінкою зайняти належне місце в суспільстві, а ідеал жінки - стати, можливо, більш гідною дружиною і матір'ю, що обмежує свої інтереси сімейним колом, що строго стежить за дотриманням своїми домашніми прийнятих правил поводження, являючи собою приклад їхнього виконання.

Стало більше цінуватися релігійне благочестя, що виражалося в щоденних сімейних молитвах перед їжею і на ніч. Зовнішнє дотримання релігійних правил-розпоряджень дійшло до воістину тартюфівського показного благочестя. У цей період з'являється фраза «ніжки треба закривати навіть у рояля», тому що нагадування про багато частин людського тіла було строго обмежено, як і нагадування про вагітність, народження дитини, деякі предмети туалету, самої безневинної взаємної схильності людей протилежної статі, і неймовірній кількості інших речей, принцип добору котрих звичайно недоступний для розуміння сучасної людини.

Біблія - перший навчальний посібник з етики та етикету

Біблія - (із грецької мови - biblia - книги) - збірник різночасних і різнохарактерних творів різних авторів із 8 сторіччя до нашої ери по 2 сторіччя нашої ери. Біблія складається зі Старого Завіту (признається в іудаїзмі і християнстві) і Нового Завіту (признається в християнстві). У ній відбиті різноманітні соціальні, політичні й етичні погляди. Біблія містить відомості (версії) про створення світу, історичні розповіді, любовну лірику, релігійну поезію, запис етичних норм. У якості ілюстрації біблійних етичних норм у дійсних методичних рекомендаціях (додатки 1 і 2) дані приклади деяких етичних норм: 1. Десять заповідей; 22. Закон щодо жертовників для жертвоприношення без ідолопоклонства. Різні веління і заборони щодо релігійного і морального життя. Студентам рекомендується вивчити зазначені матеріали з погляду принципів історизму і практичної цінності в сучасних умовах.



Розвиток етики й етикету в слов’янських країнах

Етика й етикет слов'янських народів формувалися як частина етнічних традицій, у цілому мало підвладних іноземним впливам. Проте в часи Київської Русі (перша третина 12 сторіччя) у міста проникли християнські норми життя з Візантії, що витискували поганські і скандинавські. У селі багато в чому зберігалася споконвічна поганська культура (до 19 сторіччя). У період феодальної роздробленості (12 - кінець 15 сторіччя), після татаро-монгольської навали 1237-1241 років, проникають східні норми поведінки, наприклад, жорсткість покарань, деспотизм чоловіка в сім'ї і т. д. Вони збереглися й у період централізованої Московської держави (16 - 17 сторіччя). Селянський і міський побут мало відрізнялися, але саме в місті виникло поняття «світського життя», пов'язане з суспільством і державною службою. У 16-17 сторіччях із розвитком феодальних відношень відокремилися норми поводження вищих (бояр, дворян) і нижчих (селян, посадських людей і т. п. ) станів.

Гостьовий етикет на Русі враховував вік і походження. До рівного гостя в'їжджали в подвір'я, а потім під'їжджали до ганку; до більш високої особи йшли через подвір'я пішки; не було прийнято старшим особам їздити до молодшого. Важливу людину запрошував сам хазяїн або його рідня, менш важливих - рідня або слуги; знатного гостя зустрічали в ганку або влаштовували три зустрічі (слуги біля воріт, рідня в подвір'ї і хазяїн у ганку), рівного - у сінях, молодшого - у кімнаті.

Етика й етикет епохи правління Петра I

Реформи Петра I порушили традиційну замкнутість боярських, дворянських і міських (посадських) сімей. Регламентація всіх сторін побуту, проведена Петром I, торкнулася всіх суспільних інститутів. Реформи Петра I зробили чимало для зовнішньої європеїзації життєвого укладу дворян, але внутрішнє життя переважної більшості станів змінилися мало. Величезне значення надавав Петро I голінню борід, стягуючи штрафи, власноручно бриючи бороди в бояр. Указ про гоління борід вийшов у 1705. Але старовіри навіть під погрозою покарань не погоджувалися ходити з «босими» особами (борода відвіку в слов'ян була символом чоловічої гідності), коротко стриженими головами в іноземних перуках. У жінок, що слідували розпорядженням царя, перуки прищепилися краще: складна технологія європейських зачісок того часу робила причісування довгим і болісним, доступним лише професійно навченому перукарю. Різниця зовнішнього вигляду, введення в ужиток дворянства іноземних мов та іноземних правил етики й етикету, згодом призвели до того, що селяни стали сприймати дворянство як далекий, іноземний народ.

Асамблеї при Петрові I стали найяскравішою формою світської розваги. Вони були введені в 1717 році, хоча вже з 1699 року траплялися відкриті багатолюдні бенкети за участю жінок. Складався «графік» асамблей, по якому петербурзькі і московські жителі влаштовували їх у себе вдома, затрачуючи на це величезні засоби. У 1719 році Петром було встановлено: бути обов'язково всім «чиновним особам», дворянам, відомим купцям і корабельним майстрам - усім із дружинами і підрослими дітьми.

Для розваг в петровські час вживався вираз «робити плезир», самі вони були уписані в новий розпорядок дня. У 1700 році був уведений новий, європейський календар і облік часу, із ранку пили каву, завдавали візити, вечір був відданий під світські забави, нічний сон сильно скорочувався, денний майже зник. Розваги ділилися на зимові і літні. Це були військові паради, різноманітні процесії, кінні кавалькади, маскаради (у тому числі і на святки), гулянки в парках, морські і річкові прогулянки, катання зі сніжних і декоративних гірок, блазнівські «весілля», інсценування «морських» і «сухопутних» боїв, змагання гардемаринів у спритності і т.п. Розваги, що влаштовувалися двором, і супроводжувалися багатим споживанням спиртного і «чортового зілля» - тютюну, обурювали навіть тих, хто визнавав необхідність освіти.

Поступово «простонародне» поводження, запозичене в англійців і голландців, замінялося французьким етикетом, що остаточно закріпився в придворному житті після Петра.

У радянський період саме поняття «світського життя» скасовується. Дворян знищують, їхні навички і звичаї висміюють і спотворюють. Навмисна грубість спілкування вважається ознакою пролетарського походження, водночас різного роду начальники незмірно більше дистанціюються від підпорядкованих, ніж колись. Знання гарних манер вважається необхідним лише для дипломатів. Водночас із зміцненням радянської держави починаються спроби організації урочистих прийомів, балів у дусі придворних заходів, вводяться уроки танців у військових училищах і школах. У ділових ситуаціях велику цінність одержують не ділові якості людини, а відношення, що засновані на трайболизмі. Традиційною укоріненою формою дозвілля радянських керівників стають урочисті застілля і полювання.



Тема 2. Зовнішній вигляд та імідж сучасного бізнесмена

ПЛАН

  1. Імідж – сутність і поняття. Корпоративний імідж.

  2. Візитні картки - сутність, зміст інформації карток, випадки користування

  3. Зовнішній вигляд бізнесмена. Чоловічий одяг і деталі туалету. Вечірній одяг.

  4. Зовнішній вигляд бізнеследи. Жіночий одяг і деталі туалету. Вечірній одяг.

  5. Етика та етикет використання прикрас. Прикраси і обряди.

  6. Використання косметики та парфумерії, макіяж та зачиска.

  7. Імідж політика та його складові.


Література: 1; 7.C.69-70,89-114,231-236; 13; 25; 40.С.27-31,170-178; 45; 64.С.104-115; 65; 69; 79.С.9-13; 83; 87; 88.
Імідж - сутність і поняття

Імідж, слово іноземного походження, означає образ – спосіб - уява.

У діловій сфері виділяються такі види іміджів: зовнішній вигляд організації або підприємства (його офісу) і стиль роботи його топ - менеджменту; устаткування робочих місць і режим роботи організації (підприємства); зовнішній вигляд, стиль поведінки і діяльності персоналу; зовнішній вигляд продукції підприємства і реклама як носій іміджу підприємства. Всі зазначені види іміджів утворять корпоративний імідж, тобто імідж організації або підприємства в цілому.

Створення іміджу є невід'ємною складовою частиною ділової активності будь-якого підприємства. Брошури, рекламні проспекти, візитні картки, пакувальний матеріал, бланки листів і поштових конвертів, інтер'єр офісу і штаб-квартири, стиль одягу (а в деяких компаніях - уніформа персоналу) - зразковий перелік компонентів іміджу компанії або фірми.

Потрібно, щоб одяг персоналу відповідав сфері діяльності. Продуманий стиль в одязі співробітників фірми може істотно поліпшити її імідж. Значні компанії з більш формальною системою спілкування та ієрархією в керуванні почувають себе зручніше й впевненіше у використанні офіційного ділового костюма, гарного зовнішнього вигляду і відповідних аксесуарів.

У невеличких фірмах імідж найманого робітника може бути простіший, не такий суворий, як у значних організаціях. Керівник невеличкої фірми повинний бути доступний для своїх колег і підлеглих, його костюм може складатися зі спортивної куртки і підхожих до неї штанів, але на всі зустрічі, особливо поза фірмою, він повинен одягати піджак.

В умовах бізнесу дуже ризиковано притримуватися винятково традиційного або сугубо сучасного іміджу компанії. Проте, чим молодша компанія, тим впевненіше і стабільніше вона повинна виглядати. У зв'язку з цим персоналу, що працює в нових, динамічних фірмах, рекомендується бути більш демократичними у виборі власного одягу.

Чоловіки можуть вибрати скромні фасони костюмів традиційних кольорів, сорочки гарної якості, елегантні сучасні краватки.

Жінкам рекомендується відмовитися від занадто коротких спідниць, помітних прикрас або занадто шикарного взуття. Відмовтесь від ваших модних молодіжних переваг заради того, щоб справити гарне враження на колег і клієнтів, що мають більш традиційні погляди.



Візитні картки - сутність, зміст інформації карток, випадки користування

У сучасній практиці використовуються ділові, особисті і сімейні візитні картки. Зустрічаються випадки і комбінованих візитних карток, що містять як службові, так і особисті дані про її власника.

Як правило, візитна картка (англійською - business card)- це прямокутний шматок білого напівцупкого картону гарної якості, на якому типографським способом чітко і красиво відбиті прізвище, ім'я і (як правило) по батькові поряд з іншими відомостями, що хоче про себе повідомити її власник. Чітких правил стосовно розмірів візитних карток немає, але звичайно в чоловіків вони можуть бути дещо більші, ніж у жінок - скажімо, 90 х 50 мм і 80 х 40 мм (у Великобританії візитні картки жінок більше, ніж у чоловіків). Візитна картка молодої дівчини може бути ще меншою - як правило 70 х 35 мм. Візитні картки великих розмірів поступово виходять із практики із поширенням спеціальних альбомів для їхнього збереження. Варто подумати про те, щоб і ваша картка мала стандартний розмір, і її не довелося підгинати або підрізати.

Загальні вимоги до шрифту візитних карток полягають у тому, що він повинен бути чітким. Ім'я, як правило, виділяється напівжирним шрифтом злегка більшого розміру. Не рекомендується використовувати складні готичні або декоративні шрифти. Будьте обережні з використанням курсивного накреслення шрифтів, особливо, якщо у вас рідкісне або важке для вимови прізвище або ж мова йде про картку на іноземній мові.

Як правило, візитна картка повинна мати чорний текст на білому фоні, надрукований поперек картки без будь-яких рамок або завитушок. Останнім часом друкарні пропонують широку гаму кольорових карток, карток на пластмасі або навіть на шкірі, але норми суворого етикету не рекомендують далеко відходити від чорно-білої гами. Краще надати перевагу вибору відмінної якості паперу, що може бути злегка тонованим, мати сатиновану поверхню. Намагайтеся уникати і глянсової поверхні карток. Кольорові і незвичні картки поки що залишаються справою художників, типографів, а також комівояжерів, робітників служб сервісу і рекламних агентів. Чорна рамка на візитній картці допускається в знак трауру.

В Україні та в багатьох інших двомовних країнах широко застосовуються двосторонні картки - із текстом на двох мовах. Якщо притримуватися суворих протокольних норм, то це не зовсім вірно. Адже зворотний бік призначений для того, щоб на ній можна було зробити якийсь запис. Якщо у вас є можливість, постарайтеся замовити окремі картки українською, російською й іноземною мовами. Але проте двосторонні картки цілком припустимі - головне дотримуватися правила написання карток на іноземній мові.

Особиста візитна картка може містити ваші прізвище й ім'я, може бути зазначено по батькові або ініціали - у залежності від вашого іміджу, віку, національних і культурних традицій. На особистій візитній картці можна дати також ті додаткові відомості, які ви хочете про себе повідомити (адресу, телефон(и), номер пейджера, адреса електронної пошти тощо). Варто подумати, які мінімальні дані ви хотіли б повідомляти про себе- номер телефону завжди можна приписати від руки. Додаткові дані, як правило, друкуються більш дрібним шрифтом у правому нижньому кутку. Особиста картка може містити і дані про ваше звання або учений ступінь (професор, доктор, генерал-майор, кандидат технічних наук і т. п.)- ці відомості вказуються під ім'ям. Не дивуйтеся, якщо на особистій картці вашого закордонного знайомого ви знайдете не його домашню адресу, а адресу його клуба (буває, що вказується як клубна адреса - у лівому нижньому кутку, так і домашня - в правому нижньому кутку). Жінки звичайно не вказують ніяких додаткових даних на своїй особистій візитній картці - тільки ім'я, по батькові і прізвище. Всі інші дані можуть бути внесені від руки.

Різновидом особистої картки є сімейна візитна картка. Вона використовується при знайомстві, направленні поздоровлень друзям сім'ї, додається до подарунків. Необхідно пам'ятати, що ім'я дружини ставиться перед ім'ям чоловіка. Адреса на сімейній візитці може не вказуватися.

Ділові візитні картки - це невід'ємний атрибут сучасного ділового спілкування. Перше уявлення, як правило, починається з обміну візитними картками. Особливе значення вони мають при спілкуванні з іноземцями, людьми, що не говорять вашою рідною мовою. На діловій візитній картці повинні бути чітко позначені ваші прізвище й ім'я (по батькові), назва вашої фірми або організації і ваша посада, повна поштова адреса й інші дані. Також на ній цілком доречно використання логотипа вашої фірми або організації. У державних чиновників, депутатів на візитній картці може знаходитися зображення державного прапора або герба.

Ділова візитка може містити вказівки на ваше звання або титул, сферу відповідальності в рамках вашої організації, номера телефону (телефонів), факсу, телекса, електронної пошти. Якщо у вас замінився телефон, то ви можете акуратно вписати новий номер, закресливши старий. Закреслювати і вписувати нове найменування посади вважається дурним тоном - варто подбати про те, щоб якомога швидше замовити нові візитні картки.

Ділова візитна картка без адреси також не відповідає нормам етикету (виняток складають дипломати і вищі державні посадові особи). Якщо у вас змінюється адреса, і ви ще не знаєте своїх нових телефонів, те краще зазначити офіційну адресу вашої організації, телефон секретаріату або канцелярії.

У випадку, якщо організація має декілька філій, то на ділових візитних картках її представників можуть бути зазначені декілька адрес.

Ділові візитні картки співробітників магазинів, підприємств сфери послуг і т. д. за своїм оформленням можуть відходити від суворих норм етикету - по суті справи це не тільки інформаційна, але і рекламна продукція. На таких картках на звороті може бути поміщена невеличка схема місцевості, на такій картці можна зустріти фотографію її власника, барвистий символ, девіз фірми.

Різновидом ділової й особистої візитки є комбінована візитна картка, де поряд із службовою адресою (у лівому нижньому кутку) вказується і домашня адреса (у правому нижньому кутку). Такі картки доречні для наукових і творчих працівників, що часто працюють удома. Жінки, як правило, не вказують на таких картках свою домашню адреса, обмежившись номером телефону.



Зовнішній вигляд бізнесмена. Чоловічий одяг і деталі туалету. Чоловіче взуття.

Ділове життя сьогодні таке, що саме керівник фірми є провідником своїх ідей. Одяг і уміння піднести себе говорять насамперед про те, наскільки людина цінує себе і шанує інших, про почуття власної гідності, про здатність до творчої діяльності. Фаховий імідж бізнесмена означає зовнішню відповідність як виду діяльності, так і ситуації спілкування. Якою б не була ваша думка сьогодні, необхідно думати про завтрашній день. Прозорливий бізнесмен відслідковує ритми нового часу і вносить необхідні зміни у свій імідж не тільки для того, щоб пристосуватися, але й щоб процвітати.

Приведіть свою зовнішність у порядок. Подбайте про свою особу, тому що вона буде в центрі уваги під час ділових зустрічей, презентацій. Стежте за станом шкіри, волоссям. Стежте за руками - вони завжди на очах.

Варто звертати увагу на фізичну форму, одяг, манери. Бадьорість і енергійність - неодмінні складового успіху будь-якого керівника. Будьте підтягнуті. У вихідні дні відпочивайте.

Прийнявши до уваги ваші кращі дані зовнішності й особливості будівлі тіла, консультанти з іміджу допоможуть вам правильно скласти робочий гардероб. Щоб підтримати ваш імідж процвітаючого бізнесмена, потрібен одяг найкращої якості, яку ви можете собі дозволити.

Синій костюм у темному або світлому варіанті допоможе справити враження авторитетної людини. Двобортний піджак виглядає більш офіційно, ніж однобортний. Сорочки рекомендуються білі, або кольори «слонячої кістки». Краватка обов'язково з візерунком.

Традиційний сірий костюм: від ясно-сірого з відтінком коричневого до темно-вугільного створює враження доступності і доброзичливості; сорочки пастельних і холодних тонів: блідо-блакитні, блідо-рожеві, персикові. Подібні костюми вигідно виглядають при зустрічі з новими клієнтами або при поїздці за кордон. Кольоровий костюм: оливкового, сталевого, синювато-сірого, жовтувато-зеленого, кольору «баклажана» - створює ефект вишуканості. Костюм у тонку смужку (припустима кольорова нитка), підхожа по кольору краватка, що теж може бути смугастою. Ні в якому разі не рекомендується використання смугастих сорочок. У сполученні з костюмом вони створюють ефект рябизни в очах.

Костюм у клітину підходить для напівділових, напівсвітських заходів. Білі або пастельних тонів сорочки найкращі. Краватку вибирайте з малюнком, у якому є присутнім червоний колір. У такому костюмі ви будете виглядати елегантно. Якщо ви успішно робите кар'єру, то смокінг вам просто необхідний. Замовте його в гарного шевця. Можна використовувати жилет із малюнком і краватку - «метелика».

Взуття є вкрай важливим елементом у формуванні іміджу чоловіка. У будь-якому випадку воно повинна бути гарної якості і відповідати загальній обраній тоновій гамі костюма. У переважній більшості випадків перевагу варто віддавати високоякісному шкіряному взуттю, що відповідає сезону і стилю одягу. Взуття повинне бути чистим, добре начищеним. Кращим є взуття з м'якої матової шкіри, що можна носити практично завжди. Необхідно мати взуття окремо для вулиці і для офісу. Широке поширення останнім часом одержало взуття спортивного типу - кросівки. Але краще лишити їх для неформальних випадків. Поганим тоном буде поява в такому взутті, коли на вас одягнений костюм, як на прийомі або в театрі.

Деякий час тому великою популярністю користувалося лаковане взуття. Зараз воно залишилося приналежністю тільки смокінга або фрачного костюма, та й тут поступово виходить із ужитку. Правила етикету не припускають носіння замшевого взуття з офіційним костюмом - вона залишається для неформального стилю одягу. Як правило, варто уникати комбінованого (різнобарвного) взуття, взуття з яскравими значними блискучими деталями - пряжками, емблемами і т. п. Ношення взуття з емблемами взагалі не схвалюється чоловічою модою - виняток може складати взуття від відомих дизайнерів.



Вечірній одяг чоловіка.

Смокінг - це парадний вечірній чоловічий костюм. За традицією смокінг - це костюм чорного кольору, хоча останнім часом усе частіше зустрічаються смокінги й інших кольорів темної гами. Білій смокінг носиться тільки влітку в особо урочистих випадках. Відмітною рисою смокінга є оздоба лацканів шовком. У бічні шви штанів ушиваються сатинові стрічки. До смокінга пасує біла сорочка, гладка або з рюшами, під чорну краватку-метелика (з оксамиту або шовку). Поверх сорочки вдягається чорний жилет або чорний шовковий пояс. До смокінга необхідні чорні шкарпетки і чорні туфлі (можна лакові). З верхнього одягу - чорне пальто, темний капелюх, темні рукавички. Якщо гостей запрошують у смокінгах, то на запрошенні обов'язково вказується «Black tie» (чорна краватка).

Фрак - це парадний чоловічий костюм, використовуваний в особо урочистих випадках. Фрак удягається, як правило, після шести годин вечора для участі в офіційних церемоніях, прийомах, балах. Фрак - обов'язковий одяг для диригентів. Фрак являє собою піджак із шовковими лацканами і довгими шліцами (тому в ужитку фрачна пара іноді іменується «хвости» - «tails»). У бічні шви фрачних штанів ушиті сатинові стрічки. Манишка білої фрачної сорочки обов'язково жорстко накрохмалена. До фрака слід одягати білий пікейний жилет і білу краватку-метелика. Тому, якщо гостей запрошують у фраках, на запрошенні обов'язково вказується «White tie» (біла краватка). Фрачна біла жилетка обов'язково застібається на всі три гудзика. У нагрудний костюм фрака можна покласти білу носову хустку (якщо на фрак не прикріплюються ордена). До фрака слід носити чорні шкарпетки і чорні лакові туфлі. У зимовий час до фрака можна надіти чорне пальто із білим шовковим шарфом, на руки - білі рукавички. Чорний жилет і чорну краватку-метелика до фрачної пари носять тільки метрдотелі й офіціанти.

Краватка в чоловічому одязі займає особливе місце. Його носять державні чиновники і бізнесмени, банкіри і дипломати. Останнім часом усе частіше і жінки запозичають його в чоловіків у створенні свого стилю одягу. Відсутність краватки підкреслює вільний стиль життя і поведінки, характерні для художників, письменників, акторів - хоча і вони вдаються в особливих випадках до свого роду краваток - шийних хусток. Краватка-метелик є неодмінним атрибутом одягу музикантів, осіб деяких інших професій.

Нарешті, запрошуючи гостей «без краваток», ви підкреслюєте неформальний характер зустрічі, що схиляє до прямого обміну думками, характерному для друзів.

У цілому чоловічий одяг для офіційних випадків лишає не так уже багато можливостей для самовираження. Краватка - це одна з деяких деталей чоловічого гардероба, що дозволяє йому підкреслити настрій, привернути увагу або висловити особливі почуття. Краватка може розповісти навколишнім про те, що її хазяїн знаходиться на вершині кар'єри або ж що він належить до вузького кола випускників престижного університету. Невдало обрана або недбало зав'язана краватка наочно демонструє поганий смак свого господаря.

Краватки сучасної форми існують дещо більше ста років, але їхні попередники і безсумнівні «родичі» - шийні хустки мали широке поширення протягом багатьох сторіч. Зображення шийних хусток знаходили в Китаї - вони відносяться до 260-209 років до н. е., шийні хустки носили і стародавні римляни. У Людовика XIV був навіть спеціальний постачальник.

Вважається, що сучасна краватка з'явилася в Англії біля 1860 року, коли з моди вийшли стоячі коміри і з'явилися сорочки з відкладним коміром. З тих пір мода на краватки постійно змінювалася, але в принципі вони залишилися тими ж - змінювалися їхня довжина і ширина, матеріал і манера вузла.

При виборі краватки основну увагу варто приділити її якості. Цінуються шовкові краватки італійської ручної роботи, проте останнім часом гарні краватки робляться в багатьох країнах. Як правило, у більшості ситуацій варто уникати занадто яскравих краваток із помітним малюнком, картинками або незнайомими вам гербами і символами (вони можуть вас поставити в незручну ситуацію). Велику популярність останнім часом одержали краватки в «американському» стилі - у діагональну синьо-червону смужку. По своїй колірній гамі краватка повинна відповідати іншому в костюмі - у тому числі сорочці, шкарпеткам і туфлям. Ширина краватки повинна відповідати ширині лацканів піджака - чим ширші лацкані, тим ширша може бути краватка.

В офіційному одязі практично повсюдно правилом є краватка темних тонів у сполученні зі світлою сорочкою. Чорна краватка до білої сорочки обов'язкова при вираженні скорботи і співчуття.

Чорна краватка-метелик стала синонімом фрачного костюма, а біла краватка-метелик – смокінга.

По довжині в більшості випадків стандартна краватка пов’язується так, щоб вона злегка перекривала пряжку брючного ременя. При цьому при зав'язуванні такого вузла широкий кінець краватки закриває вузький на 30-33 см.

З краваткою можна носити спеціальний затискач або булавку-шпильку, що фіксують кінці краватки і не дають їм розхитуватися.

Зав'язування краватки потребує акуратності і певної спритності. Найкраще це робити перед дзеркалом, відвернувши комір сорочки догори. Після того як ви зав'язали вузол краватки, опустіть комір сорочки, підтягніть вузол і переконайтеся, що він розташований строго по центру. «Розпущена» краватка, тим більше скособочена - свідчення неповаги до навколишніх.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка