Фізіологічні механізми втоми. Активний відпочинок і його механізми. Гіпокінезії




Скачати 173.28 Kb.
Дата конвертації21.04.2016
Розмір173.28 Kb.

«ЗАТВЕРДЖЕНО»


на методичній нараді

кафедри фізіології

____” ____________ 2007р.



Протокол № ______

Завідувач кафедри

професор С.С.Ткачук

МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

для організації самостійної позааудиторної роботи студентів



ТЕМА: Фізіологічні механізми втоми. Активний відпочинок і його механізми. Гіпокінезії.
Навчальний предмет:

нормальна фізіологія ,

1 курс,фармацевтичний факультет

зі спеціальності «Фармація бакалавр»

(заочна форма навчання)
9 годин

Методичну вказівку склав

доцент Швець В.І.

Чернівці – 2007р.



Тема: Фізіологічні механізми втоми. Активний відпочинок і його механізми. Гіпокінезії.

  1. Актуальність теми:

У зв’язку зі збільшенням об’єму інформації, інтенсифікації усіх боків життя людини в умовах сучасного цивілізованого суспільства проблема втоми - одна з найважливіших. Цей стан, який виникає як наслідок роботи при недостатності відновлювальних процесів, проявляється у зниженні працездатності, порушення функції серцево-судинної системи.

Втома служить сигналом можливого виснаження працюючого організма і запобігаючим механізмом, який захищає його від перенапруження. Разом з тим втома, що виникає в процесі вправ, є стимулятором, який мобілізує як резерви організму, так і відновлювальні процеси. Це здійснює вплив на розвиток його працездатності. Знання основних положень фізіології праці обов'яз­кове не тільки для лікаря, оскільки зміни регіонального кровообігу, м'язова гіподинамія є причиною багатьох захворювань.




  1. Навчальна мета:

2.2.Знати:

  • визначення поняття «втома», компоненти цього складного процесу;

  • механізм розвитку втомлення;

  • чинники, які обумовлюють швидкість розвитку втоми людини під час м'язової діяльності;

  • мати уяву про локалізацію і природу втоми людини під час трудової діяльності;

- значення актив­ного відпочинку для відновлення працездатності орга­нізму.
2.3.Вміти:

  • виміряти м’язову силу людини за допомогою ручного динамометра;

  • реєструвати ергограми на пальцевому ергографі Мюссо.


3. Матеріали доаудиторної самостійної роботи.

3.1 Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисцип-лінарна інтеграція).




Дисципліни

Знати

Вміти

1. Анатомія

Будову нервової, кіст-кової, м’язової систем, внутрішніх органів.

Називати органи та системи організму люди-ни, функції яких змі-нюються внаслідок ви-никнення втоми



2. Біохімія

Будову, синтез гормонів, біологічноактивних ре-човин, медіаторів, мета-болітів.

Проводити біохімічні дослідження крові, ана-ліз сечі.


3.2 Зміст теми:

Втома - це тимчасове зниження працездатності організму, що виникає після роботи і зникає після періоду відпочинку.

Існує декілька теорій розвитку втоми:



  1. засмічення продуктами обміну;

  2. виснаження енергоресурсів;

  3. задухи (кисневого голодування);

  4. втомлення нервових центрів.

Втома виникає як при фізичній, так і при розумовій роботі. Вона може бути гострою (виникає за короткий проміжок часу) і хронічною (пов’язаною з тривалою кумуляцією - місяці і роки - зсувів при недовідновленні в різних функціональних системах і організмі в цілому). Втома може бути як загальною, що характеризує зміни функції організму в цілому, так і локальною, пов’язаною зі зниженням функції обмеженої групи м’язів, окремого аналізатору. При цьому ведучу роль відіграють зміни функціональної активності і взаємодії нервових центрів. Відбувається зниження їх активності та тонусу ретикулярної формації із тонізуючим впливом симпатичної нервової системи, а також розвивається гальмування у вищих відділах мозку. У зв’язку зі складністю змін в організмі і залежністю їх від рівня тренованості, характера психіки втома у людини носить індивідуальний характер.

Втома при руховій активності людини супроводжується зменшенням амплітуди, сили і швидкості м’язових скорочень. Зменшується тривалість роботи, коефіціент корисної дії м’язу.

Втома, що виникає при локальному фізичному навантаженні, зв’язана зі зміною функцій нервових центрів, нервово-м’язового синапсу, а також безпосередньо самого м’язу. Знижується активність і лабільність нервових центрів, порушується баланс збудливо-гальмівних процесів і взаємодія м’язів - антагоністів. Руховий нервовий центр і міоневральна передача є найбільш швидко стомлюваємими в нервово-м’язовій системі. Сам же м’яз і особливо нерви – елементи найменш стомлюваємі. Розвиток у нервово-м’язовому синапсі блокади до проходження нервового імпульсу є механізмом, який не дозволяє виснажуватися енергетичним ресурсам у м’язах. Розвиток втоми в значній мірі залежить від кровопостачання працюючого м’язу. Швидкість, з якою наступає втома, залежить від ступеня навантаження на працюючі м’язи і ритма, з яким проводиться робота. Високий рівень загальної тренованості визначає втому при локальному навантаженні. Разом з тим працездатність м’язів при локальних навантаженнях (наприклад, у піаніста тощо) може бути великою і при низькому рівні загальної тренованості. При локальному фізичному навантаженні розвивається також і загальна втома. Центр ваги у розвитку цього процесу зміщується у вищі відділи ЦНС.

Втома при загальному навантаженні виникає після тривалої роботи багатьох груп м’язів і активізації функцій вегетативних систем. Провідну роль в її розвитку відіграють розлади у функції ЦНС. Виникає порушення координації у взаємодії різних рухових нервових центрів та їх взаємодія з центрами, що забезпечують роботу вегетативних органів та систем. Це супроводжується зниженням можливостей до свідомої мобілізації та координації рухової активності. При цьому контроль свідомості у здійснення деталей рухових навичок не покращує, а погіршує координацію. Автоматизація рухових навичок дає можливість сконцентрувати увагу на цілях рухової активності або одночасно з виконанням рухового акту думати про далекі від даного руху проблеми. Разом з тим, ходьба, біг, гра піаніста тощо при автоматизації рухової навички менш втомлюють. У цьому випадку свідомість не втручається в деталі нервово-м’язової координації, а направлена на досягнення мети і мобілізацію організму. Переключення в руховій діяльності з однієї координації (форми рухів) на іншу, якщо людина до цього не підготовлена, прискорює виникнення втоми, що супроводжується зміною вегетативних функцій.

Зміна вегетативних функцій проявлється зменшенням сили серцевих скорочень і одночасно збільшенням їх частоти, що, в свою чергу, знижує ефективність відновлювальних процесів. Змінюється кров’яний тиск. Максимальний тиск знижується, а мінімальний підвищується. Це призводить до зменшення пульсового тиску. Судинний тонус в багатьох органах змінюється. Тому перерозподіл току крові до робочих органів порушується. З певного етапу розвитку втоми судини в працюючому м’язі починають звужуватися, що розповсюджується на судини суміжних м’язів. Цікаво, що скорочення невтомленого м’язу призводить до нормального розширення судин в усіх кінцівках, включаючи і втомлені групи м’язів. Робота невтомленої групи м’язів призводить не тільки до відновлення кровообігу, але й до підвищення працездатності всіх інших м’язів. Зміни дихання характеризуються збільшенням частоти, зниженням показника легеневої вентиляції та величини поглинання О2 на 1 кг маси тіла. Внаслідок виснаження запасів глікогену в печінці знижується енергетичні резерви організма. Спостерігається посилення потовиділення.

Особливості фізіологічних зсувів при статичних навантаженнях. Під статичним навантаженням розуміють тривалу безперервну напругу як окремої групи м’язів, так і загальну напругу багатьох груп м’язів, що забезпечують зберігання пози при різних видах діяльності. Зберігання одноманітної пози більш втомлює, ніж виконання динамічної роботи. Це пов’язано із безперервним збудженням обмежених груп нервових клітин. При цьому спостерігається дезорганізація їх активності, зростає збудження, яке в кінці кінців викликає охоронне гальмування, і статична напруга зменшується і приняється.

Гостра втома виникає при виконанні динамічних фізичних навантажень і статичних напруг, які не відповідають рівню фізичної підготовки людини.

Хронічна втома виникає як результат систематичного недовіновлення при загальному і при локальному навантаженні як результат комуляції зсувів у нервово-м’язовій та вегетативних системах організму, що виникають при багаторазовій втомлюваній роботі. Це проявляється у нездатності організму до мобілізації зусиль, прогресуючому зниженню загальної працездатності та розладу координації при складних загальних та локальних рухах. Спостерігається також тахікардія, підвищення мінімального артеріального тиску, зниження споживання кисню на 1 кг маси тіла, посилення потовиділення. При збереженні здатності до здійснення старих автоматизованих навичок спостерігається нездатність до засвоєння нових корисних навичок і дій. В подальшому наступає розлад і старих закріплених навичок і дій. Фізіологічна основа цього явища - порушення балансу збудливо-гальмівних нервових процесів. Можливе зниження здатності зберігати концентрацію уваги в умовах праці та побуту, безсоння. Зменшується витривалість організму до несприяливих факторів навколишнього середовища. Людина легко захворює. Відновлення організма після навантажень сповільнюється. Згідно К.К.Платонову розрізняють чотири ступені перевтоми - початкова, легка, значна і важка. Так, для зняття початкової перевтоми достатньо регламентувати режим праці та відпочинку. При легкому ступеню перевтоми необхідно дочекатися відпустки та ефективно використати її. При значній перевтомі необхідний терміновий відпочинок, краще - організований (санаторій, курорт). При важкому ступеню перевтоми необхідно лікування.

Особливості втоми при розумовій роботі. В результаті довготривалої та інтенсивної розумової роботи наступає втома, яка призводить до зниження продуктивності розумової праці вченого, вчителя, водія транспорту та ін. Ці зсуви характеризуються важкістю зосередження і падінням активності уваги, послабленням пам’яті, сповільненістю у прийнятті рішень, порушенням чіткості логічних побудов та здатності до абстракцій. Розумова втома призводить також до збільшення тривалості періоду часу, протягом, якого відбувається ліквідація його наслідків. При розумовій діяльності відбувається генералізована активація мозку і одночасно підвищується локальна активність, яка залежить від виду психічного процесу (перцептивна, моторна, вербальна, мнестична). Особливу роль у розумовій діяльності відіграють лобні долі. Емоціям належить роль організатора цілеспрямованої розумової діяльності. При розумовій діяльності виникає нервово-емоційна напруженість. Це пояснюється тим, що об’єм інформації, яку необхідно обробити мозку, близький або перевищує пропускну здатність окремих ланок функціональної системи, що приймають участь в реалізації даної функції. При цьому часто необхідна диференціація близьких по значенню сигналів та виконання тонких процесів мислення. До емоційної напруги приводить відповідальність роботи. В цілому, при розумовій роботі як завжди має місце сумація емоційних факторів і напруження психічної діяльності. Тому говорять про нервово-емоційну напругу. Нетривале підвищення нервово-емоційної напруги, ймовірно, відіграє позитивну роль в діяльності ЦНС, так як внаслідок підвищення активності симпато-адреналової системи та гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової вісі зростає інтенсивність обміну речовин в ЦНС, зростає швидкість переробки інформації. Постійна висока нервово-емоційна напруга, якою супроводжується розумова праця, приводить до патології. Втома при розумовій діяльності проявляється перш за все зниженням функціональних можливостей ЦНС, що відображається ЕЕГ. ЕЕГ-дослідження показують, що при розумовій діяльності альфа-ритм змінюється - зменшується його амплітуда. При перенавантаженнях з’являється повільний ритм, або тета-ритм (4-7 Гц), що розцінюється як ознака емоційного напруження. Підвищується тонус парасимпатичної нервової системи (ймовірно, як засіб захисту від надмірного стресового впливу). На думку Фоміна В.С. (1979), втома при розумовій діяльності, скоріше всього, обумовлена зниженням активуючого впливу ретикулярної формації на кору і підкоркову область головного мозку. Доказом цього є дані про використання аміназину - ця речовина блокує висхідний вплив ретикулярної формації і при цьому виникає стан, який супроводжується тими же змінами, що і при розумовій втомі, в тому числі і викликаними зміною психічного стану.

Розумову втому поділяють на гостру та хронічну. Гострою розумовою втомою називають такий стан, коли відновленням основних фізіологічних показників відбувається протягом добового циклу. Відсутність же протягом доби такого відновлення (повертання до оптимального стану головного мозку після нічного сну) призводить до того, що розвивається сумація остаточних явищ втоми із знову наставшою гострою втомою. При цьому може виникнути хронічна розумова втома. При розумовій втомі зменшуються позитивні умовно-рефлекторні реакції, сила та рухливість процесів збудження та гальмування в ЦНС, порушуються диференціювання, силові відношення на умовні подразники різної сили (на слабкі подразники реєструються сильні відповіді, а на сильні - слабкі реакції). Одночасно виникають глибокі зміни корково-підкоркових взаємовідношень із значним пригніченням активуючої функції ретикулярної формації головного мозку. Фізіологічна природа цих змін полягає у розвитку в корі великих півкуль та підкоркових утворень процесу позамежового гальмування із охоронною функцією. Останнє проявляється у пригніченні деяких неспецифічних вегетативних компонентів умовно-рефлекторної діяльності (шкірно-гальванічного, судинного, дихального рефлексів). Порушуються також взаємовідносини нервових центрів у корі великих півкуль. При втомі має місце міжпівкульна асиметрія електричної активності мозку, асиметрична секреція правої та лівої привушної слюнних залоз та кровонаповнення внутрішніх сонних артерій. Це означає, що для оптимізації стану вищої нервової діяльності і працездатності людини необхідна повна відповідність адекватних корково-підкоркових взаємовідносин із симетричними взаємодіями парних утворень головного мозку. Вивчення церебральної гемодинаміки методом реоенцефалографії дозволило визначити реоенцефалографічні кореляти гострої та хронічної розумової втоми.



Гостра розумова втома характеризується: 1) міжпівкульною симетрією кровонаповнення вранці; 2) міжпівкульною асиметрією кровонаповнення і його зменшенням після 4-х годин розумової роботи; 3) зникненням міжпівкульної асиметрії і збільшенням мозкового кровонаповнення у відповідь на стимуляцію фізичними вправами.

Хронічна розумова втома характеризується: 1) асиметрією кровонаповнення півкуль мозку уже вранці; 2) зменшенням кровонаповнення півкуль і глибокою його міжпівкульною асиметрією після розумової роботи; 3) реакція внутрішніх сонних артерій у відповідь на стимуляцію фізичними вправами перестає бути однозначною, так як з’являється тенденція до вазоконстрикції, можливо, в результаті пригнічення парасимпатичного механізму судинного центру, що регулює тонус внутрішніх сонних артерій. Розумова втомлення здійснює вплив на фізіологічні процеси в сенсорних системах. При цьому спостерігається зниження чутливості зорового, слухового та тактильного аналізаторів. Хронічну розумову втому можна оцінити перш за все по ступіню погіршення розумовї працездатності, а також по сукупній вираженості зміни мозкового кровотоку, амплітуди викликаних потенціалів мозку і стану короткочасної пам’яті.

Теорії втоми. Їх поділяють на 2 групи: гуморально-локалістичні та центрально-нервові. Вперше виникла уява про те, що втома обумовлена порушеннями в працюючих м’язах, які перестають сприймати сигнали, що йдуть з ЦНС і викликають в нормі скорочення. Робилося припущення, що така втома виникає внаслідок нестачі енергетичних ресурсів - глікогену, жиру (теорія виснаження Шиффа), або внаслідок нестачі кисню (теорія задухи Ферворна), або по причині отруєння м’язу молочною кислотою або токсинами втоми (теорія засмічення Пфлюгера). Центрально-нервові теорії втоми пояснюють процес втомлення внаслідок порушення роботи синапсу, альфа-мотонейронів, нейронів екстрапірамідної та пірамідної системи, нейронів кори, що відповідають за формування задуму руху. Теорія Введенського М.Е. припускає , що втома виникає в нервових центрах внаслідок нестачі медіатору та зниження чутливості постсинаптичної мембрани до медіатору. Особливої популярністю користується центрально-кіркова теорія втоми Н.К.Верещагіна та В.В.Розенблата - це процеси втоми ЦНС і, головним чином, в руховій зоні кори великих півкуль. Вважають, що в процесі роботи до нейронів кори великих півкуль надходить великий потік імпульсів від працюючих м’язів: одночасно в крові з’являються метаболіти працюючих м’язів, які разом із потоком аферентації викликають гальмування нейронів кіркового відділу рухового аналізатору, вторинне гальмування.

Біологічна роль втомлення полягає в тому, що втомлення відіграє охоронну роль, запобігає виснаженню периферичних органів, м’язів та їх пошкодженню. Без втомлення немає тренування, не відбувається адаптація організма до фізичної або розумової діяльності. Втомлення стимулює процес відновлення, розширює резервні можливості оранізма. Воно відіграє важливе значення в удосконаленні робочих механізмів організма.

Заходи усунення та профілактики втоми. І.М.Сеченов стверджував, що втому краще попередити, ніж боротися з нею. Він вважав, що сучасний відпочинок - один з кращих засобів профілактики втоми. В даний час відомо, що покращення умов праці, в тому числі за рахунок раціональної організації режиму праці і відпочинку є оптимальним заходом профілактики втоми. Для розумовї діяльності характерно то, що і після роботи вона може тривати та іноді буває важко припинити її. О.І.Герцен говорив, що думку не можна скласти, як руки. Для того, щоб зупинити мислительний процес, необхідно переключення. З цієї точки зору особливо ефективно переключення з розумової діяльності на фізичну. При організації розумової діяльності всі дослідники посилаються на 5 пунктів, які висунув, ще в 1911 році М.Е.Введенський для оптимізації робочого процесу:

1. Поступове впрацьовування.

2. Певний ритм роботи.

3. Звичайна послідовність в діяльності, тобто регулярна, організована і планова робота.

4. Правильне чередування роботи та відпочинку. При розумовій роботі обов’язковий активний відпочинок з фізичними вправами.

Активний відпочинок - це відпочинок, при якому тимчасово включаються м’язові групи, які не приймали участь в основній роботі. Наприклад, рухи ногами при постійній роботі руками. Феномен активного відпочинку був виявлений І.М.Сеченовим. Він ефективніше для відновлення працездатності, ніж пасивний відпочинок при легкій праці. Форми активного відпочинку - виробнича гімнастика або довільні самостійні рухи працюючого.

5. Висока працездатність зберігається при постійній та систематичній діяльності, при якій закріплюється навичка.

Заходи боротьби з втомою, що розвивається:

1) своєчасний відпочинок - активний чи пасивний; при неглибокій втомі, навіть короткочасний відпочинок, наприклад, 3-5 хвилин, дає позитивний результат;

2) збільшення мікропауз - проміжків між окремими операціями (1 -2 сек);

3) регламентація фізичного та розумового навантаження; при розвитку втоми необхідно знизити потужність роботи;

4) використання функціональної музики (перед початком роботи з метою підвищення процесів впрацьовування використовують ритмічну і мажорну музику, в період розвитку втоми - плавну, спокійну, мелодичну музику);

5) застосування факторів, які підвищують потік аферентних імпульсів в ЦНС, наприклад, виконання виробничої гімнастики, подразнення шкірних покровів при виконанні самомасажу та взаємомасажу голови, обличчя, шиї, тулуба;

6) аутогенне тренування, дихальна гімнастика, провітрювання приміщення;

7) обідня перерва не менше 30 хвилин не тільки для прийому їжі, але і для відпочинку;



8) використання фармакологічних препаратів, що підвищують працездатність (наприклад, глюкози, віт. С, глютамінової кислоти, елеутерокока, женьшеня та ін.).

Знижена активність називається гіпокінезією (синонім терміну «гіподинамія»). Розрізняють різні види гіпокінезії. До них належать: відсутність необхідності рухів, неможливість рухатися у зв’язку із специфікою зовнішніх умов , заборона рухів при режимі спокою у зв’язку із захворюванням, неможливість рухатися у зв’язку із захворюванням. Прикладом гіпокінезії, пов’язаної із відсутністю необхідності в руховій активності, є режим нашого повсякденного життя. Мова йде про людей розумової праці, які ведуть так званий «сидячий образ життя». У реакцію організму на гіпокінезію залучається перш за все нервова система з її рефлекторними механізмами. Взаємодіючи з гуморальними механізмами, нервова система і організує захисні реакції адаптації на дію гіпокінезії. Відбувається активація симпато-адреналової системи, зв’язана більшою частиною з емоційним напруженням при гіпокінезії. У другу чергу захисні реакції включають гормони адаптації. Симпато-адреналова система забезпечує короткочасну часткову компенсацію порушень кровообігу у вигляді посилення серцевої діяльності, підвищення судинного тонусу і, відповідно, кров’яного тиску, посилення дихання (підвищення вентиляції легень). Підвищується рівень катаболізму у тканинах. Однак ці реакції короткочасні і швидко згасають при тривалій гіпокінезії, внаслідок якої відбувається зниження катаболічних процесів. Виділення енергії зменшується, інтенсивність окисних реакцій стає незначною. Зменшується вентиляція легень, частота серцевих скорочень, АТ. Якщо при цьому харчування залишається таким же, як при активній діяльності, спостерігається позитивний баланс, кумуляція в організмі жирів та вуглеводів, що скоро призведе до ожиріння. Внаслідок постійного недовантаження серця у зв’язку із зменшенням «венозного притоку» у праве передсердя зменшується хвилинний об’єм. Міокард починає працювати ослаблено. У ньому знижується інтенсивність окисних реакцій, що веде до змін по типу атрофії. В умовах гіпокінезії, коли викид крові із серця знижується та кількість циркулюючої крові зменшується у зв’язку з її депонуванням і застоєм у капілярах, тонус судин поступово зменшується. Це знижує кров’яний тиск, що, в свою чергу, приводить до поганого постачання тканин киснем та падінням у них інтенсивності обмінних реакцій (вадне коло). Застій крові в капілярах та дрібних венах сприяє підвищенню проникності судинної стінки для води та електролітів і випотіванню їх у тканини. У результаті виникають набряки різних частин тіла. Виникає застій в печінці із зниженням її обмінної, бар’єрної та інших важливих для організму функцій. Окрім цього, застій крові в басейні портальної вени призводить до зменшення всмоктування речовин із кишечника. Погіршені умови кровопостачання в травній системі зменшують інтенсивність соковиділення, внаслідок чого виникають порушення травлення. Зменшення АТ та ОЦК є причиною зниження сечоутворення в нирках. При цьому зростає вміст залишкового азоту, що не виводиться із сечею. У суглобах при гіпокінезії зменшується кількість суглобової рідини і вони втрачають свою рухливість. Стан, характений для гіпокінезії, може бути зворотним або незворотним. В останньому випадку це може закінчитися загибеллю, частіше всього у зв’язку із приєднавшимся патологічним процесом, так як імунний опір організму в умовах гіпокінезії знижений.

3.3 Рекомендована пітература:

  • основна:

1.Філімонов В.І. Нормальна фізіологія, 1994, с.27-33, 574-585.

2.Косицкий Г.И. Физиология человека, 1985, с.45-50.

3.Шевчук В.Г., Наливайко Д.Г. Посібник з нормальної фізіології,1995 с. 42-46.
- додаткова:

1.В.М.Покровский, Г.Ф.Коротько Физиология человека. - М.: Медицина, 1998

2. Ткаченко Б.И., Пятина В.Ф. Физиология человека. - С-Петербург, 1996.

3.Агаджанян Н.А. та ін Физиология человека. С.-Петербург, 1998.

4. Шмидт Р. Физиология человека. М. : Мир, 1996, т.2.
3.4 Орієнтовна карта для самостійної роботи з літературою по темі:


Основні завдання

Вказівки

Відповіді

Вивчити





1. Фізіологічні меха-нізми виникнення вто-ми.

Назвати теорії, які пояснюють механізми виникнення втоми.




2. Причини розвитку втоми.

Назвати причини розвитку втоми.



3.Особливості втоми при розумовому наван-таженні

Назвати особливості втоми при розумовому навантаженні




3.5 Матеріали для самоконтролю:

А. Питання для самоконтролю:


  1. Що таке втомлення, послідовність його розвитку, види?

  2. Що лежить в основі розвитку втомлення?

  3. Які особливості втомлення при фізичному навантаженні та розумовій роботі?

  4. Яку роль відіграє симпатична нервова система в забезпеченні працездатності м'язів?

5.Що означає "активний відпочинок" і його суть?

6.Яких мір треба дотримуватись по усуненню та профілактиці розумового та фізичного втомлення?



4. Матеріали для післяаудиторної самостійної роботи. Тематика НДРС.

Написати реферат за темою:

Реакція серцево-судинної системи людини на активний відпочинок, що слідує за інтенсивним розумовим навантаженням.

Методичну вказівку склала

асистент О.В. Ясінська
Рецензія позитивна

доцент В.І. Швець






База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка