Формування патріотичного виховання на уроках Колесник Віталія Сергіївна, вчитель історії комунального закладу «Навчально-виховне об’єднання «Загальноосвітній навчальний заклад І – ІІІ ступенів №1 – дитячий юнацький центр




Скачати 214.28 Kb.
Дата конвертації25.04.2016
Розмір214.28 Kb.


УДК 37.035.6

Формування патріотичного виховання на уроках

Колесник Віталія Сергіївна,

вчитель історії комунального закладу

«Навчально-виховне об’єднання «Загальноосвітній навчальний заклад І – ІІІ ступенів № 1 – дитячий юнацький центр «Перлинка»

Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»
Сьогодні важливо відтворити в українському суспільстві почуття істинного патріотизму. У різні часи та епохи, в усіх цивілізованих державах сім‘я, школа,суспільство ставили перед собою завдання – виховати громадянина, патріота своєї країни.. У вирішенні важливих завдань патріотичного виховання чинне місце належить організації діяльності школи. У виховному процесі важливе місце мають посісти народна філософія, народна мудрість, національні ідеї та ідеали, що є тим підґрунтям, на якому зростає національна свідомість,гідність, самоповага.

Ключові слова: національне відродження, національна ідея , національне виховання, патріотичне виховання

  It is important to reproduce in Ukrainian society a sense of true patriotism. At different times and ages, in all civilized countries the family, school and society set a task - to educate the citizen patriot of his country .. In solving important problems of patriotic education of current place belongs to the school. In the training process should take important folk philosophy, folk wisdom, national ideas and ideals, which is the basis on which growing national consciousness, dignity, self-respect.



Keywords: national revival, national idea, national education, patriotic education

Однією з причин сьогоднішніх негараздів у суспільстві, відсутність злагоди, єдності між різними політичними партіями є брак концепції національної ідеї, яка б об’єднувала весь український народ, всіх громадян України на державно-політичному рівні, створила б умови для економічного і духовного відродження. Національна ідея має стати основою національного виховання, національної свідомості, національної гідності, самодостатності та впевненості нашої молоді. Українська національна ідея довгі часи була віковічною мрією українського народу. Ця мрія гуртувала навколо себе кращих представників української нації, надихала їх на героїчну працю і боротьбу в часи поневолення України. Безумовно, в процесі історичного розвитку, українська національна ідея розвивалася, набувала вдосконалення. Серед українських істориків, учених, які вивчали національну проблему на початку нашого століття були М. Міхновський, Д Донцов, М. Грушевський, М. Рудницький. Проте, національне відродження і національна ідея бере свій початок з того часу, як була ліквідована Гетьманщина і залишки української державності, тобто з кінця ХVІІІ ст. Який зміст ми вкладаємо в поняття «національне відродження» і «національна ідея»? (14, С 23)

Національне відродження – це процес пробудження, формування самосвідомості народу.

Національна ідея – усвідомлення українцями себе як окремого народу з власною історією, культурою, традиціями, мовою, можливістю національного існування.

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності – віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.
Вважаю, що патріотичні відчуття учнів засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттівшколярів має приклад дорослих.Під час навчання формую у школярів розуміння важливої ролі української мови у відродженні України, розуміння того, що лише завдяки їй можна глибше пізнати традиції, звичаї, психологію, національний дух українців, подолати національний нігілізм, яничарство, які культивувалися в Україні протягом століть, розвиваю мовну культуру учнів, вміння і навички спілкуватися, логічно висловлювати думки українською мовою, говорити правильно, вишукано і виразно.(1, С59)

Головним завданням патріотичного виховання є формування патріотизму, а на сучасному етапі коли наша держава переживає складні часи, ця проблема набуває особливого значення. Тому обрана тема дослідження « Формування патріотичного виховання на уроках» є досить актуальною. Об єкт дослідження – процес патріотичного виховання школярів.

Предмет дослідження – форми, методи,засоби патріотичного виховання школярів у. експериментальній перевірці педагогічних умов,засобів і методів патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності.Гіпотеза дослідження - патріотичне виховання школярів буде ефективним, якщо : -впливати на почуття,переконання та діяльність вихованців ; -органічно поєднувати навчальні й виховні завдання, будуючи їх від близького до дальнього; -не нав’язувати патріотичні погляди зовні (дитина повинна прийняти їх добровільно, за власною волею та бажанням ); -залучити до участі у виховній роботі школи батьків,громадськість, ветеранів війни та праці, народних умільців, представників культури; -систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання -створити банк творчих робіт учнів, музей або куточок історії школи (села, селища, міста) як результат проведеної роботи з патріотичному виховання.

У відповідності з метою і гіпотезою дослідження визначені його завдання: - вивчити та узагальнити історико-педагогічні аспекти патріотичного виховання в теорії та практиці - проаналізувати стан патріотичного виховання у філософській, психологічній та педагогічній літературі на сучасному етапі й уточнити сутність,структуру і зміст патріотичного виховання ; - обґрунтувати мету, завдання,зміст, форми, методи та педагогічні умови, які забезпечують ефективність процесу патріотичного виховання;- визначити критерії, рівні та ознаки патріотичного виховання; - охарактеризувати технологію патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності ; - експериментально перевірити педагогічну результативність методичних рекомендацій з патріотичного виховання. (9, С.8 - 12)

Аналіз поняття «патріотичне виховання», «патріотичне почуття», «патріотизм» у філософії, соціології, психології Проблема патріотичного виховання завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній та філософській думці. У сучасній літературі патріотичне виховання трактується як виховання, що формує усвідомлення своєї причетності до історії, традицій,культури свого народу, любов до своєї Батьківщини, вболівання за долю свого народу,його майбутнє. Як результат ефективного патріотичного виховання у дітей чітко формується патріотизм. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів.(7 С. 30)

Патріотизм – соціально-історичне явище. Елементи його виникли як усвідомлення родових зв’язків, обрядів, звичаїв Слово «патріотизм» (від «patris») – грецького походження, в перекладі означає «батьківщина, вітчизна». Уперше воно з’явилося в період Великої Французької революції (1789-1793р.). Патріотами називали себе борці за народ, захисники республіки. У філософському словнику патріотичне виховання розглядається як виховання, змістом якого є любов до Вітчизни, відданість, гордість за її минуле й сучасне прагнення захищати інтереси Батьківщини. Це визначення актуалізує рол патріотичного виховання, оскільки саме через активну діяльність людини на користь суспільства виявляються її справжні почуття (10 С 9 – 14)



Історія розвитку проблеми патріотичних почуттів, патріотичного виховання у педагогічній науці Виховні традиції української педагогіки складалися упродовж багатьох століть. За цей період наш народ набрав великого досвіду виховання, створив власну педагогічну культуру, в основі якої лежать ідеї народності,духовності, гуманізму, демократизму, патріотизму тощо. Проведений аналіз історичних, історико-педагогічних джерел дозволив виділити основні етапи розвитку ідей патріотичного виховання в українській педагогічній теорії та виховній практиці. Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці. Українська народна педагогіка сягає корінням у сиву давнину – ще до часів заснування Київської держави. Відомий сучасний вчений М.Стельмахович зазначав, що «народна педагогіка – це написаний багатотомний усний підручник про навчання і виховання підростаючих поколінь, який твориться народом, зберігається у його пам’яті й постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюється». Народна педагогічна мудрість віддзеркалилася в усній народній - піснях, билинах, притчах, казках, міфах, легендах, прислів’ях.приказках тощо. Патріотичний пафос творів українського фольклору – це любов до Батьківщини, бажання стати на її захист («Де рідний край, там і рай, а де чужина – там домовина»,»Людина без Вітчизни що соловей без пісні», «Рідна земля і в жмені мила», «За рідний край – життя віддай» та інші). У казках, легендах,міфах билинах завжди оспівувалися подвиги народних героїв во славу рідної землі, народу (билини про Іллю Муромця,Олексія Поповича, Дуная Івановича). Ці твори виховують у дітей любов до Батьківщини,відданість їй, гордість за її силу, могутність і славу ; любов до свого народу, повагу до його звичаїв, силу волі й духу, милосердя, працьовитість, чесність тощо. Головними рисами народної педагогіки є: -всезагальний характер ідей народної педагогіки,її універсальність для всіх представників певної нації ; -висока духовність і моральність; -гуманізм, ставлення до життя людини як до найвищої цінності; -демократизм; -ідеал духовної свободи, незалежності та самостійності. (13, С. 424)

Особливості та зміст патріотичного виховання на Київській Русі ґрунтовно розкриваються в історичних пам’ятках: літописах, повістях, та билинах, повчаннях та молитвах, житіях святих тощо. Епоха Київської України-Русі мала багату й високодуховну спадщину, якою могла б пишатися будь-яка цивілізована держава світу. Аналіз історичних пам яток Київської Русі доводить, що всі роздуми давніх авторів (літописця Нестора, Іларіона Київського, Володимира Мономаха, Климента Смолятича, Данила Заточника та інших) мають на меті звеличення рідної землі, виховання любові до неї, пробудження гордості за її велич, піклування про єдність народів тощо. Автор «Повісті минулих літ» (1110-1118рр.), літописець Нестор, пропагуючи християнську мораль, у той же час заклав основи патріотичного виховання. У повісті відображені народні уявлення про сім’ю та родинне виховання, особливості навчання та освіти підростаючого покоління того часу. Дослідник і перекладач «Повісті минулих літ» В. Яременко підкреслює, що «наскрізним в літописі є релігійна концепція людини і світу, вогонь любові до рідної землі і патріотична тривога за її долю». В основі педагогічної концепції «Повісті минулих літ» лежить боротьба добра та зла. Зло обов’язково буде покаране, добро переможе. Носіями добра в «Повісті» виступають Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, Мстислав Великий, Володимир Мономах, Михайло і Всеволод Суздальські, інші князі, які з честю відстоювали єдність своєї землі, вболівали за свій народ, його теперішнє й майбутнє. Ідеальні образи князів були невід ємною частиною загальної ідеї патріотизму. Князі виступали насамперед як захисники рідної землі, готові пожертвувати своїм життям заради власної честі та честі Батьківщини. «Патріотизм, - пише відомий учений Д.Лихачов, - був не тільки обов’язком, а й переконанням руських князів». Князі були взірцем для свого народу, вони обіцяли «стеречь Русскую землю», «Русской земли блюсти», «за крестьяны и за Русскую землю головы свое сложити». Гордість усіх наступних поколінь за видатні здобутки вітчизняної педагогіки викликає прославлений твір «Повчання» Володимира Мономаха(1096р.) Важливо, що в його основу покладено духовно-моральні традиції словянського народу, гуманістичні ідеї православ’я. У «Повчанні» князь піклується про єдність рідної землі, закликає до безкорисливого служіння Вітчизні – ця тема особливо актуальна сьогодні. Автор проголошує: «Да отныне объединимся единым сердцем и будем блюсти Русскую землю…»Особливе місце в «Повчанні» відведено вихованню у підростаючого покоління почуття патріотичного обов’язку перед Вітчизною.Володимир Мономах підкреслював,що людині, яка має свідоме почуття обов’язку, притаманна незламна сила в боротьбі з ворогами Батьківщини: «Смерти ведь, дети,не боясь,…ни войны, ни зверя, дело исполняйте мужское». Князь дає поради щодо виховання дітей:постійно працювати, поважати старших, учитися добру та доброчинності. Ці та інші поради спонукають до виховання в дітей глибокої релігійності, милосердя, доброти, честі, любові до своєї землі та віри в її народ. Таким є моральний ідеал Володимира Мономаха,складовими частинами якого є патріотизм, боротьба за щастя рідної землі – України-Русі, формування високої моралі, лицарських чеснот.державотворчих якостей. Дітей, підлітків, юнацтво виховували на героїчних традиціях, релігійних ідеях, цінностях та мудрості фольклору, героїки билинного епосу.»Діти захоплювалися, – відзначає науковець Ю.Руденко, – високими якостями, стійким характером, силою волі і духу богатирів. Гуманістичні ідеї Мономаха мали великий вплив на розвиток педагогічних ідей Київської України-Русі. Мислителі ХІІ століття (Кирило Туровський, Данило Заточник, Клементій Смолятич) висловили оригінальні педагогічні думки,що стали основою української педагогіки. Дослідник О.Красов вказує,що вони протиставляли творчий пошук істини сліпому наслідуванню(К.Смолятич), доброчестя – хабарництву(К.Туровський), розум – безглуздю (Д.Заточник). Пробудженню державної свідомості сприяло»Слово про закон і благодать» Іларіона Київського (1037-1043рр.)(13 С 424). Автор проголосив рівність між усіма народами, виклав патріотичну концепцію всесвітньої історії, в якій почесне місце відводилося Київській Русі. Іларіон пророкував велике майбутнє державі, її працьовитому та мужньому народові, оспівував героїчне минуле Русі,відтворив пошуки й прагнення передової частини сучасного йому суспільства. На особливу увагу в цьому творі заслуговує молитва до Володимира, сповнена патріотичним пафосом: «И до нелиже стоит мир, – звертався Іларіон до Бога – не наводи на ни напасти искушения,ни предай нас в руки чуждных, да не прозовётся град твой,град пленен, и стадо твое пришельцы в земли не своей. Ця молитва повторювалась у критичні моменти життя. Терпимість,рівність між усіма народами, справедливість, чесність, доброта, людинолюбство, любов до Бога завжди розглядались як найвищі моральні якості людини. Їх починали виховувати в дитини з народження. Ігумен Феодосій Печерський писав: «Свою веру непрестанно хвали …и подвигайся в своей вере добрими делами, одаряй милостью не только единоверцев,но и чужих..всякого помилуй от беды избавь,и не будешь лишён воздаяния от Бога»(1). Високі почуття синівської любові до рідної землі, України-Русі,в самобутній формі відображені в перлині тогочасної літератури «Слові о полку Ігоревім»(1187-1188).Ідея єдності всіх руських бойовий дух, лицарська звитяга розкриті в цьому творі з надзвичайною художньою силою та образною яскравістю. Відомий історик Д.Лихачов підкреслює :»Вражаючою силою позначилися земель, палкий патріотизм наших предків, їхній моральний, народні засади патріотизму, який спирається на живе почуття любові до Батьківщини, як до живої істоти (8 С78 - 122)

Підводячи підсумки, можна стверджувати, що виховний ідеал давньоруської епохи, складовою частиною якого виступає патріотичне виховання має такі риси: -любов до Бога та Батьківщини; -безкорисливе служіння Вітчизні; -захист рідної землі, гордість та її велич; -боротьба за єдність слов’янських народів; -Піклування про власний народ, про свою батьківщину. Таким чином, педагогічна думка Київської України-Русі має глибокий загальнолюдський зміст, виступає фундаментальною основою вітчизняної педагогічної науки та української культури в цілому. Втілюючись в життя, педагогічні ідеї цього періоду виховували людину на християнських нормах моралі, як особистість мислячу, милосердну, совісну, мужню, працьовиту, з вірою у краще майбутнє.На уроках історії я завжди звертаю увагу на вище згадані історичні джерела

Братства відігравали важливу роль у боротьбі з насильницькою полонізацією, сприяли формуванню національної свідомості, поширенню знань та освіти. Справжнім феноменом в історії України було запорозьке козацтво, поштовхом до формування якого стало також почуття патріотизму. Козацтво було великою військовою силою, що боронила рідні землі від варварських нападів. Історик та етнограф, Д.Яворницький відзначає, що запорозьким козакам були притаманні щедрість, безкорисливість, постійність у приязні,гріхом вважалось навіть ошукати чорта, коли він іноді попадав січовикам у товариші, висока любов їх до особистої свободи, після якої вони віддавали перевагу лютій смерті перед ганебним рабством».(2 С. 457) Складовими компонентами козацької духовності є ненависть, презирство до ворогів рідної землі, українського народу. Як підкреслює українській історик Д. Дорошенко: «Козаччина - ідеал українського народу… Козак…- це ідеал вільної людини, борця за громадське добро, за волю рідного краю… Козак - це ідеал мужчини, юнака, сміливого, завзятого, який втілив у собі всі най кращі сторони чоловічої вдачі» . На особливу увагу заслуговує досвід козацьких шкіл. У них засвоювався козацький кодекс поведінки, норми християнської та народної моралі, культивувалися національні цінності українців. Козацька виховна система ставила за мету формування в сім’ї, школі, повсякденному житті характеру козака, з притаманною йому лицарською звитягою, українською національною свідомістю та самосвідомостю, дійовим патріотизмом. (2 С. 457)

У педагогічній науці XVIIст. Проблему патріотичного виховання особистості порушував видатний мислитель Г.Сковорода («Байки Харківські», «Вдячний Еродій» та ін.). Ідеї та погляди Сковороди виростали на ґрунті реального життя й відбивали погляди, думки,сподівання українського народу. його прагнення до кращого життя.Мислитель розглядав патріотизм в єдності з такими моральними якостями, як благородство, працьовитість, чесність, скромність, доброзичливість, щирість, вірність, доброта, справедливість, великодушність, людяність, гідність.(3, С 467) Складовими патріотизму Г.Сковорода вважав насамперед любов до Батьківщини, народу, гуманістичні ідеали гідні людини. Ідея патріотичного виховання досягла свого найвищого розвитку в концепції «сродної праці» Г.Сковороди. Педагог основну увагу зосередив на проблемі людини, її щастя, покликання, боротьби за краще майбутнє. На його думку, важливу роль у добробуті українського народу і всього людства повинна відігравати творча праця («Бджола і Шершень», «Чиж та Щиглик», «Щука та Рак»).Однією з найважливіших вимог до виховання,на думку філософа, була його народність:»Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе. Якщо ти українець, будь ним…».(17 С 10 -13) Таким чином, ми бачимо, що патріотичне виховання спрямоване на формування особистості, для якої боротьба за благо та процвітання рідної землі співпадала з прагнення до праведного життя. При цьому великого значення набувають такі патріотичні якості,як честь,слава, гідність,свобода. Педагог О.Духнович писав: «Люби свій народ не тому, що він славний, а тому, що він твій.Будь вірним своїй Батьківщині - це твоя колиска. Хто не любить свою Батьківщину, той сирота, без обстоювання та відродження української мови, науки, освіти, культури, мистецтва; -виховання дітей в національному дусі на кращих традиціях українського народу.(12, С 92)



ХІХ ст.-поч. ХХ ст. – період національно-політичного відродження України та становлення української нації. У ХІХ ст. Україна вступила із скасуванням гетьманства (1764р.),запровадженням дворянства (1785р.),з рекрутчиною, кріпацтвом, зруйнуванням Січі. Українські землі закабалила Росія, Польща та Австро-Угорщина. Це призвело до знекровлення національної системи виховання, закриття навчальних закладів, заборони вживати рідну мову. Завдяки цьому починається національне відродження України - зміцнення національної самосвідомості, гідності, високих патріотичних почуттів, бурхливий розвиток української науки і культури. Першочерговим завданням школи, вчителів у цей час вважалося виховання патріотичних почуттів, національної гордості, поваги до батька, без матері, без усього»(9, С 8 12). Однодумцем О.Духновича був засновник вітчизняної педагогічної науки педагог К.Д.Ушинський відстоюючи принцип народності він вважав, що основним завданням народної школи є виховання патріотизму засобами рідної мови, природи рідного краю, народних традицій, праці, релігії. Він писав:»Чим повніше і розумніше школа буде будувати свою роботу на основах народності, тим ближче стане вона до життя свого народу і буде краще виконувати своє завдання - готувати патріотів».Педагог підкреслював, що найважливішими рисами майбутнього громадянина повинні бути любов до своєї Батьківщини,почуття відповідальності й обов’язку перед народом, почуття національної та власної гідності, жага корисної діяльності. На принципі народності базується мета виховання, яка, на думку видатного вченого, «побудована на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу».Так само мета патріотичного виховання базується на національному ґрунті. Педагог зауважував: «незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя мета і засоби досягнення цієї мети». У підручниках «Рідне слово» та «Дитячий світ» педагог наголошував на необхідності розвитку патріотичних почуттів на основі використання народних казок та пісень, прислів’їв та приказок, байок та жартів, загадок та скоромовок - усього того, що є основою народної педагогіки, виразником педагогічного генію народу, сутністю народного виховного впливу на дитину. Саме під впливом цих знань у дитячому віці складається уявлення про «малу» батьківщину, почуття любові до неї(14 С. 23) На хід і розвиток відродження вплинули відомі патріоти України М.Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко та інші. Пройняті ідеалами демократії вони запропонували нову політичну програму, викладену в маніфесті « Книга буття українського народу» або «Закон Божий». Щоб стати істинним сином своєї землі, треба вивчити її історію, любити рідну мову, вірити у свій народ, боротися за його щастя. Прапор великого вчителя та його однодумців М.Костомарова, П.Куліша підхопили видатні діячі науки й освіти :І.Франко, В.Антонович, Б.Грінченко, М.Драгоманов, Леся Українка, М.Шашкевич та інші. (16, С 40)У 1873році було засновано Товариство імені Шевченка, яке стало центром наукової роботи в Україні (М.Драгоманов,О.Кониський, Д.Пальчиков та ін.). На початку 1880р. починається діяльність театральних труп Кропивницького, М. Старицького, братів Тобілевичів. театр стає національною установою, що впливає на маси, вчить їх української мови, наближає до історії народу, викликає пошану до української культури, надихає молодь ентузіазмом і патріотизмом. Видатний діяч І.Франко невпинно боровся за українську національну школу. Особливо великого значення надавав питанням вивчення дітьми української мови й літератури, фольклору та етнографії. Мету і завдання національного виховання І.Франко вбачав у служінні українському народу, в боротьбі за вільну й незалежну Україну,у здійсненні заповітів народної педагогіки, утвердженні національної свідомості громадян.(10, 9 -14)

Для педагогічного розуміння сутності патріотичного виховання важливими є погляди українських вчених початку ХХ ст.. Г.Ващенка, М. Грушевського, І.Огієнка, С.Русової, Я.Чепіги та інших. Велику роль у розробці та реалізації концепції національного виховання відіграв І.Огієнко. У роботах «Українська культура» та»Наука про рідномовні обов’язки» він підкреслював,що система освіти має бути національною за характером і реалізовуватись на національних засадах. Обґрунтовуючи засоби національно-патріотичного виховання, І.Огієнко особливо наголошував на вивченні української мови :«…Поки живе мова – житиме й народ, як національність. Не стане мови – не стане національності: вона м розпорошиться поміж дужчим народом…».(6, С12-20.) Ідеї І.Огієнка про створення національної школи як гаранта розвитку нації підтримала вихователька, мати, талановита українка С.Русова, яка твердила, що освіта й навчання мають відповідати національним інтересам, враховуючи звичаї, традиції, своєрідність українського народу. У теорії виховання, розробленій С,Русовою, чільне місце посідає патріотичне виховання. На думку виховательки, це цілеспрямований педагогічний процес формування у школярів почуттів, поглядів і свідомості засобами рідної мови, через колискові пісні, забавлянки, народні казки, ігри, лічилки, загадки. Не менш важливими є екскурсії, вивчення історії та релігії українського народу,створення в школі історико-географічного музею. Особливу увагу С.Русова звертає на те, що «…конче потрібно виховати в учнів почуття любові до рідного краю, і це дає позитивні результати, коли виховання поставлено на національний ґрунт. Ми можемо любити тільки те, що знаємо, і треба дати дітям на очі бачити найближчі місцевості, знати в них кожну річку, ліс, озеро, острів…знати, чим люди займаються, коло чого вони працюють. Поняття «патріотизм» як сукупність політичних і моральних почуттів розглядав наш видатний сучасник В.Сухомлинський. Живучи в соціалістичному суспільстві, педагог в основу виховного ідеалу покладав загальнолюдські та національні цінності,серед них провідними є такі.

1. Любов до рідної землі, народу, Батьківщини та її минулого.

2. Любов до матері батька, старших у сім’ї. «Людина, не вихована належним чином у цій колисці,– писав Сухомлинський, – людина, незмінна в глибокому особистому, неможе бути справжнім сином Вітчизни в суспільному … Той, хто забув колиску, з якої піднявся, щоб іти по землі, хто байдужий до матері, що вигодувала та виховала його, нездатен переживати високі патріотичні почуття» 3.Любов до рідної мови. 4. Шанобливе ставлення до історії та культури українського народу.

5. Працелюбність. Педагог вважав. Що не може бути виховання поза працею і без праці.

Змістова структура патріотичного виховання Сучасні умови життя в Україні висувають перед народною освітою якісно нові завдання у сфері виховання молоді, розв’язання яких допоможе подолати існуючий формалізм у змісті роботи школи. Виховання громадян України носить національний характер, базується На національних традиціях українського народу, є ідейною силою національної свідомості., засобом збереження національної ідентичності. Сучасна модель виховання враховує особливості сьогодення, оскільки цього вимагають соціально-економічне становище країни, моральний і духовний стан українського народу, подальший розвиток культури, науки. Становлення свідомого патріота з відповідними почуттями, переконаннями та діями залежатиме від накладених на національну свідомість певних відбитків. Національна свідомість - основа патріотичного виховання, це глибинне усвідомлення своєї етнічної належності та своєрідності історичної долі, невід’ємним атрибутом кожної нації. Вона свідчить про зрілість народу як самочинного суб’єкта історичного процесу, є показником морального здоров’я, духовних та інтелектуального потенціалу особистості. Національна свідомість включає: -любов до України, історичного й самобутнього образу свого народу; -віру в духовну силу народу та його призначення; -силу волі й відповідальність за те, щоб народ України посів почесне місце в цивілізованому світі; -уміння осмислювати історію, культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, символіку свого народу, нації, рідного краю -систему вчинків, що є наслідком любові до Батьківщини, віри, відповідальності, осмислення ; готовність свідомо служити інтересам України. Вирішувати проблему формування істинної національної самосвідомості можливо лише у зв’язку з духовним розумінням Батьківщини. (10 С 9 -14)

Складовими патріотичних почуттів є:

-почуття належності до своєї держави та її народу;

-почуття гордості за успіхи держави, біль за невдачі;

-повага до історії, культури, традицій, вірувань, менталітету;

-захоплення героїчними подвигами минулого та сучасності;

-любов до рідної природи;

-шанування рідної мови, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;

-ностальгія при розлуці з Батьківщиною;

-неприязнь до всього антиукраїнського;

-почуття національної гідності.

На необхідності розвитку патріотичних переконань у дітей наголошував великий педагог-мислитель Я.А.Коменський, щоб «вони могли захищати все, що вони вважають істинним і добрим…чесним». Мета переконань полягає у підведенні людини не тільки до розуміння невних положень патріотичних почуттів, а й до внутрішнього їхнього сприйняття. До патріотичних переконань належать: -визнання визначальної ролі народу й Батьківщини в житті людини; -визнання здатності українського народу побудувати власну державу й навести в ній порядок; -віра в майбутнє України та українського народу; -віра в невичерпні сили, талант, неповторність, працьовитість українського народу; -віра в незламність, силу, стійкість, міць та справедливість держави. У формуванні патріотичних переконань важливу роль відіграє політичне та ідеологічне мислення. Науковці відзначають, що за допомогою політичного мислення розкривається державний зміст різних часткових акцій та подій внутрішнього життя держави. Справжній патріот не може жити повноцінним життям, бути щасливим без праці на благо своєї країни, без боротьби за краще життя українського народу та України. Польський письменник Ц.Норвіда зазначає: людина,щоб бути щасливою, має знати, навіщо жити, для чого жити, за що вмерти.(15)

Таким чином, можна зробити висновок, що патріотичне виховання - це суспільна категорія, яка формує ставлення людини досебе, до свого народу й Батьківщини. Це ставлення виявляється у відповідних почуттях, переконаннях, ідеях. Лише переймаючись інтересами, прагненнями, потребами, ідеалами свого народу, усвідомлюючи свою національну неповторність і самобутність, людина стає зрілою, громадсько свідомою особистістю, справжнім патріотом, діяльним творцем своєї долі та долі Батьківщини. Патріотичне виховання має бути стрижнем усієї навчально-виховної роботи, оскільки ми повинні виховати особистість, яка має почуття гордості за свою державу, сумлінно виконує громадські обов’язки, усвідомлює соціальні проблеми Батьківщини та українського народу, любить рідних та близьких людей. Без цього людина не має обличчя, вона втрачає себе. Український патріотизм повинен стати провідною виховною ідеєю сучасної школи, що реалізується в урочній та позаурочній діяльності. У педагогічній концепції «Патріотичне виховання учнів» зазначається,що одним із покликань української національної системи освіти та виховання є завдання пробуджувати і виховувати в кожної дитини патріотичні якості, цінності:

-любов до батька і матері, родичів, своїх предків, рідної природи, землі;

-любов до рідної мови, культури, народу, пошану до його історичного минулого, національних традицій, звичаїв;

-глибоке усвідомлення своєї національної приналежності, відчуття єдності з представниками своєї нації;

-турботу про добре ім’я - своє і своїх друзів та краян, збереження своєї людської і національної гідності, честі; -активну діяльність з метою розвитку рідної культури, мистецтва, науки, демократії, державотворчих процесів; -боротьбу за підвищення духовності і добробуту всіх українців, представників національних меншин України;

-синівську любов до України – Батьківщини,готовність захищати від ворогів рідну землю, здатність на подвижництво, героїчні справи в ім’я свободи і незалежності України;

-готовність боротися з неправдою, злом, потворністю в будь-яких формах, спростовувати антиукраїнські, антинаукові версії, ідеї, шкідливі і ворожі для нашого народу, Батьківщини


Література

1. Антонець М.Я. Проблеми формування національної свідомості //Рідна школа. – 1991. – № 2. – С. 5–9.

2. Аркас М.М. Історія України-Русі. – 2-ге факс. вид. – К.: Вища школа, 1991. – 456 с.: іл.

3. Багалій Д.І. Український мандрівний філософ Григорій Сковорода. – 2-ге видання, випр. – К.: Обрій, 1992. – 467 с.

4. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина //Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 144–150.

5. Булашев Г. Український народ (У своїх легендах, релігійних поглядах і віруваннях) – К.: Довіра, 1992. – 416 с.

.6 Ващенко Г. Психологічні властивості українців і причини наших невдач //Рідна школа. – 1992. – №2. – С. 12–20.

7. Виховання національної самосвідомості у школярів: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: Україна–Віта, 1996. – 146 с. 30. Вишневський О. Орієнтири національного виховання //Рідна школа. – 1994. – № 6. – С. 42–46.

8. Вишневський О. Концепція демократизації українського виховання //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 78–122.

9. Вугрич В.П. До питання про природу і сутність патріотизму //Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матеріали звітної науково-практичної конференції – К., 1999. – С. 8–12.

10. Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави //Рідна школа. – 2001. – №2. – С. 9–14.

11. Донцов Д. Два патріотизми //Визвольний шлях. – Лондон: Українська видавнича спілка: – 1977. – № 3. – С. 271–289

12. Духнович О. Народна педагогіка //Твори в 4 т.– Прянів, 1967. – Т.2.– 734 с. . Духнович А.В. Народная педагогика в пользу училищ и учителей сельских. – Львов, 1857. – Ч.1. – 92 с.

13.. Іларіон (митрополит). Дохристиянські вірування українського народу: Історично-релігійна монографія. – Вид.2. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – 424 с. 76.

14. Каюков В.І. Патріотичне виховання учнів загальноосвітньої школи на героїчних традиціях українського народу: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01./ Кіровоградський держ. пед. інст. ім. В.К.Винниченка. - Кіровоград, 1996. – 23 с.

15. Коменский Я.А. Великая дидактика //Избранные педагогические сочинения. – М.: Учпедгиз, 1955. – С. 161–376.



16. Костомаров М.І. Закон Божий. Книга буття українського народу. – К.: Либідь, 1991. – 40 с.

17. Маляр П. Григорій Сковорода – батько духовного визначення українського народу //Рідна школа. – 1986, травень. – Ч. 2. – С.10–13.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка