Г. Л. Демочко, канд. іст наук, старший викладач, хнму проблеми відображення біографічних даних у науковій спадщині істориків медицини




Скачати 139.4 Kb.
Дата конвертації17.04.2016
Розмір139.4 Kb.
УДК 929:61(09)

Г.Л. ДЕМОЧКО, канд. іст. наук, старший викладач, ХНМУ
ПРОБЛЕМИ ВІДОБРАЖЕННЯ БІОГРАФІЧНИХ ДАНИХ У НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ ІСТОРИКІВ МЕДИЦИНИ

Стаття має на меті привернути увагу дослідників, а в першу чергу дослідників історії медицини, до правильного фактографічного відтворення матеріалу. На разі, ця проблема постала через значну кількість помилок, які можна зустріти як у енциклопедичних виданнях, так і у наукових статтях, монографіях тощо.

Ключові слова: медичне краєзнавство, медична біографістика, О. Мельников, А. Подрєз, О. Кулябко, фактичні помилки.

Актуальність дослідження. Бурхливий розвиток медичного краєзнавства, який ми спостерігаємо з часу здобуття Україною незалежності, беззаперечно є позитивним явищем на тлі української історії. Широкий предмет медичного краєзнавства – стан здоров’я населення, робота установ охорони здоров’я різних форм власності, в тому числі й фармацевтичних (державних, приватних, громадських), медична та фармацевтична наука та освіта, здобутки окремих особистостей у сфері медичної науки та охорони здоров’я, фармації тощо – дає змогу не тільки вивчити діяльність установ, але й окремих особистостей у сфері охорони здоров’я. Адже, як відомо історію творять люди – не тільки політики, а й усі ті, хто живуть на цій землі, працюють для неї та залишають по собі слід для нащадків. Такими є й вчені-медики, що працювали на Україні. Відтворення їхніх біографій – нагальна потреба нинішнього покоління. Адже поки йде час, ми втрачаємо документи та матеріали, що можуть слугувати у цій справі.

На сьогодні небагато науковців студіюють медичну біографістику. Серед велетнів можна назвати Ярослава Ганіткевича, Павла Пундія та Олега Ціборовського, які дають якісний матеріал щодо українських медиків, який базується на архівних джерелах. Приклади таких робіт ми вже маємо – це «Історія української медицини в датах та іменах», «Внесок українських лікарів у світову медицину» Я. Ганіткевича [1, 2], тритомник «Українські лікарі : бібліогр. довідник» П. Пундія [3, 4, 5], «Українські лікарі XVIII – поч. XIX ст. як організатори медичної освіти і науки, медичної справи та предтечі соціальної медицини в Російські імперії» та «На варті здоров’я: історія становлення соціальної медицини та охорони громадського здоров’я» О. Ціборовського [6, 7]. З високим почуттям національної гідності автори розкривають досягнення українських медиків, які були значущими для розвитку медичної науки, а ім’я медиків навіки увійшло у літопис світової медицини. Щороку видається «Український медичний календар», який присвячений важливим датам в історії медицини та охорони здоров’я. Зокрема, багато дат пов’язано з біографіями вчених. Завдяки цим роботам ми можемо встановити достовірно встановити коли відбулася та чи інша подія. Ці фундаментальні праці – багатство української медичної історіографії.



Постановка проблеми. Однак сьогодні все яскравіше постає питання про якість статей, написаних про медиків-науковців або діячів охорони здоров’я. Якщо роботи з медичної біографістики Я. Ганіткевича, П. Пундія та О. Ціборовського є прикладом як треба проводити студії цього напряму, то на жаль ми маємо в історіографії й приклади, як не треба робити, адже на виході маємо результат, далекий від фундаментального історичного дослідження. З однією такою статтею, як прикладом дослідницької недбалості, довелося зустрітися автору нещодавно. Присвячена вона була постаті відомого хірурга Олександра Васильовича Мельникова, який деякий час працював у Харкові, а потім повернувся до Санкт-Петербургу (тодішнього Ленінграду). Інші приклади будуть стосуватися Олексія Кулябка та Аполлінарія Подрєза.

Метою дослідження є пошук фактичних помилок у біографіях медичних працівників та виправлення їх за допомогою залучення додаткових джерел, зокрема архіву Харківського національного медичного університету, документи якого залишилися недоступними для окремих вчених. Також метою статті є виявлення причин, які призвели до таких помилок.

Виклад основного матеріалу. У 2009 році у журналі «Хірургія» вийшла стаття російських дослідників доктора медичних наук, професора Російської медичної академії післядипломної освіти М.Ш. Кнопова та лікар-терапевт поліклініки Міністерства оборони РФ В.К. Таранухи, присвячена 120-річчю з дня народження Олександра Васильовича Мельникова [8].




Олександр

Мельников
Зауважу, що автори є досвідченими біографістами, адже мають як у співавторстві, так і окремо солідний доробок статей з медичної біографістики. Значна кількість фактичних помилок у статті припадає на харківський період діяльності вченого. Прикро те, що стаття М.Ш. Кнопова та В.К. Таранухи написана без використання особової справи Олександра Мельникова, яка проливає світло на деякі моменти його роботи [10]. Зберігається ця справа у архіві Харківського національного медичного університету, де з 1923 по 1941 рік працював видатний вчений. Так, у статті М. Кнопова неправильно вказаний рік виходу журналу «Вопросы онкологии» (вказано – 1922), редактором якого був Мельников. Насправді, журнал починає виходити з 1928 року [11]. У першій книзі першого видання цього року зустрічаємо: «Достижению этой цели [борьбе с онкологическими заболеваниями Г.Д. ] и призван служить наш нарождающийся журнал – «Вопросы онкологии» [там само]. Таким чином цілком зрозуміло, що ні про який 1922 рік казати не можна, тим більше, що тоді Мельников взагалі не перебував у Харкові, а установа, під грифом якої виходив журнал (Український Рентген-Радіологічний Онкологічний Інститут), ще не була заснована. До речі, особова справа також містить помилку – там сам Мельников позначає 1929 рік, але ця дата хоча б ближче до істини, ніж 1922-й [10, арк. 12 зв.]. Для того, щоб встановити історичну справедливість, необхідно було всього лише узяти перше видання та прочитати вступне слово до читача та склад редакційної колегії – тоді помилки можна було б уникнути.

Інша помилка також спричинена відсутністю якісного історичного джерела. М. Кнопов та В. Тарануха позначають, що повернувся О. Мельников до Ленінграду у листопаді 1940 року [8, 75]. Така ж сама інформація міститься і у біографічному словнику «Они носили ТВОЮ фамилию. Биографический справочник», який видали нещодавно в Росії [9, 754]. При цьому жодного посилання на дату, та й взагалі в усій статті, не міститься. Узявши до рук справу Мельникова, ми бачимо, що саме в цей час він написав листа до тодішнього директора Харківського медичного інституту Ашота Гаспаряна з проханням відрядити його на конференцію, присвячену черговій річниці М. Пирогова, яка проходитиме у Львові. На цю конференція Олександр Васильович Мельников підготував доповідь про газову інфекцію [10, арк. 40, 166]. Такий дозвіл від директора був отриманий, а на відрядження виписано певну суму грошей. Отже, з 26 листопада по 5 грудня 1940 року О. Мельников перебував на конференції, та аж ніяк не у Ленінграді. Тим більше, що перше повідомлення з проханням звільнити Мельникова з посади завідуючого кафедрою факультетської хірургії у зв’язку з призначенням начальником кафедри у Військово-морській медичній академії, надійшло до Харкова 23 січня 1941 року. До цього часу ніяких звісток не було. Отже, як бачимо, стаття російських дослідників у плані викладу фактичного матеріалу не досконала. Звісно, що ці вади можна залишити на совісті російських істориків медицини, але ж і вітчизняні науковці користуватимуться їхнім надбанням, приймаючи усе «за чисту монету». Таким помилок у біографістиці бути не повинно, адже причина цьому – не бажання медиків йти дослідницьким шляхом. Для історика робота, побудована на вивірених джерелах, на архівних документах – справа честі. За неї він відповідає своїм науковим ім’ям. Прикро, що у медичній царині ця практика не прижилася. Та годі було б прискіпуватися до сусідів, коли б самі ми не грішили подібним. У великому ювілейному виданні «Історія Харківського державного медичного університету. 200 років» навіть дата народження О. Мельникова вказана невірно – він «помолодшав» на десять років [12, 86]. Цілком зрозуміло, що такі видання – обличчя закладу, і вивіряти дані, вміщені у них, необхідно ретельніше, щоб такі помилки не траплялися.

Ще одне питання, яке треба підняти, – забуття імен своїх нащадків, які працювали у силу історичних обставин на території інших країн. Зокрема, у Російській імперії. Сьогодні можна довго дискутувати щодо питання, як рахувати наукові досягнення – спільно, чи порізно, однак тенденція російських дослідників очевидна: вони усі досягнення українських медиків приписують собі, обумовлюючи те, що ми жили в одній країні. Росіяни дбайливо «пригорнули» до себе як росіян, які працювали в Україні, так і українців, які працювали у Росії. Таким чином сьогодні складається уявлення, що Росія має право історико-медичну спадщину і нашої держави, адже більшість науковців – вихідців з України – вже «перетравлена» російської історіографією. На жаль ми забуваємо своїх співвітчизників, що працювали не на теренах Батьківщини. Навіть фундаментальний біобібліографічний словник «Медицина в Україні» не згадує деякі прізвища вчених, хоча позиціонує себе виданням, зміст якого не має державних кордонів, начебто сюди увійшли й ті медики, хто працював поза межами України. Вочевидь, що це не так.




Олексій Кулябко
Одним з таких вчених був Олексій Кулябко, який першим у світі оживив серце дитини, що померла двадцять годин тому. Чомусь не згадується, що «російський» фізіолог О. Кулябко, як усюди пишуть наші сусіди, – нащадок лубенського козацького старшинського роду, українець за походженням, видатний вчений, який довів, що серце може скорочуватися через деякий час після смерті, не будучи пов’язаним з людським організмом. Це було серце дитини, яка померла від пневмонії. Цінність такого дослідження не перебільшити, адже ініціативу О. Кулябка підхопили такі вчені, як С.І. Чечулін, С.С. Брюхоненко, які у 20-х роках минулого століття сконструювали «автожектор» – апарат штучного кровообігу та виділили декілька стадій вмирання, яке раніше уявлялося одномоментним процесом. І для того, щоб увести ім’я Кулябка до української медичної біографістики варто почитати лише його «Опыты оживления сердца» [13]. Стаття вийшла у 1902 році, у рік проведення самих дослідів, що достеменно підтверджує рік проведення зухвалого результативного експерименту. Саме тому заслуги вченого перед наукою вже тоді були неперевершеними. На превеликий жаль, українська медична біографістика не популяризує достатнім чином діяльність вченого, через що його ім’я незаслужено криється у тіні. А засновником реаніматології як науки в усьому світі вважається Володимир Олександрович Неговський. До речі, також українець за походженням…

Щодо постаті Аполлінарія Подрєза, то хотілося б відзначити деякі невідповідності у монографії І. Робака, який стверджує про «успішне хірургічне втручання з видалення стороннього предмета» [14, 139]. Та не станемо лише одному І.Ю. Робаку закидати цю помилку. Вона роками «переїжджає» з видання у видання, де торкаються особи А. Подрєза. Та насправді, самого видалення стороннього предмета (кулі) не було.






Апполінарій Подрєз
Поранення постраждалої дівчини було сліпим, тобто не мало вихідного отвору. Кулю, що потрапила у грудну порожнину, лікарі бачили ще й після операції, коли хвора приїжджала на черговий огляд, а от знайти її у серці не змогли [15]. Свідчення про це ми маємо у статті дослідника К. Русанова, який на основі широкого кола документів визначив, що А. Подрєз марно намагався знайти кулю і через деякий час закрив пластичний дефект у грудній порожнині. Та коли півтора місяця потому хвора приїхала до лікаря, її тіло обстежили за допомогою рентгенівських променів і побачили … тінь від кулі, яка змінювала своє положення відповідно серцевому ритму. Отже, куля залишилася. Тим не менше, це не применшує досягнення видатного хірурга, адже він зробив лоскутний доступу до серця, зондував кульовий канал, для пошуку кулі робив багаторазові проколи голкою та інше. До речі, навіть московські підручники подають хибні відомості щодо цього [16, 59]. Саме тому, обережне ставлення до викладення тих чи інших фактів повинне стати дослідницьким кредо для сучасних науковців.

З огляду на ті прикрі помилки, яких припускаються дослідники, хотілося б нагадати основні принципи, на яких повинні будуватися статті енциклопедичного характеру з медичної біографістики. Перший принцип, або критерій відбору, – актуальність. Дослідники повинні користуватися актуальною інформацією, завжди ставити під сумніви висновки, зроблені багато років тому, адже наука рухається щоденно, щосекунди і не можна її консервувати на якомусь етапи, вважаючи завдання вирішеним. Як показав досвід обробки інформації щодо наведених вище персоналій, навіть останні статті енциклопедичного характеру мають біографічні похибки, тому критичне ставлення до джерела, навіть останніх років, повинно стати невід’ємною позицію науковця.

Другий критерій – вичерпність. Дослідники повинні користуватися якомога більшими джерелами інформації, щоб максимально, всебічно освітити ті чи інші події у біографії медиків. Адже саме різноманітність джерел може пролити світло на спірні моменти, ті, які мають неоднозначне трактування. Для того, щоб створити якісний продукт, необхідно залучати архівні джерела, які медики часто оминають, бо спираються на спогади рідних та співробітників, вважаючи їх «останньою інстанцією» у відтворенні матеріалу. Та як виявляється, навіть спогади сина О. Мельникова Рюрика Олександровича містять ті ж самі помилки, а він двічі видавав статті до журналів, які публікували їх у ювілейних рубриках. Крім цього, цінну інформацію дають звіти медичних товариств, де розглядалися актуальні питання медичної науки того часу.

Принцип науковості повинен підпорядкувати собі усю роботу дослідника. Зміст роботи, її результат мають бути виваженими, збалансованими, не містити тих деталей, які будуються на ймовірностях і здогадках.

І останній критерій – достовірність, як ступінь об’єктивного відображення матеріалу – подій, фактів, що траплялися у житті особи. Хоча іноді історику не вдається достовірно відтворити подій, а тільки наблизитися якнайближче до такої реконструкції, та при наявності широкого кола джерел дослідження повинно бути проведено на високому рівні, із залученням та критикою кожного джерела.

Цікаво, що не всі медики, що студіюють історію медицини, так поверхово, в описовому стилі займаються біографіями. Актуальність питання роботи з джерелами підіймали ще у 1973 році, з приводу чого була видана збірка статей «Итоги и перспективы исследований по истории медицины» [17]. У ній наголошувалося, що для отримання якісного матеріалу медик повинен володіти усіма інструментами історичного дослідження. Повернулися до цього питання і нещодавно. Навздогін О.М. Ціборовському пропагує студіювання історії медицини та соціальної медицини і О. Шальнова-Козаченко з Одеського національного медичного університету [18, 20–29 ]. У своїй статті авторка справедливо наголошує, що історія медицини має багатогранні цілі: «виховання почуття патріотизму, національної гідності, історико-діалектичного мислення, попередженні помилок минулого, формуванні прогресивного наукового світогляду та активної соціально-політичної позиції, підвищення рівня загальної і професійної культури, моральності, біотичних принципів, поглибленні спеціальних медичних знань» [18, 20]. Дійсно, для інтерпретування розвитку медицини в історичній ретроспективі, трактування основних історико-медичних подій для дослідника, що займається цими проблемами, велике значення має знайомство з історичним методом, який є основним при проведенні розвідок такого плану та спеціальним у групі методів сучасних медичних досліджень, а також розуміння необхідності при вивченні історії медицини акцентувати увагу на залежність рівня і характеру світової, вітчизняної та регіональної охорони здоров’я, суспільного здоров’я від соціально-політичних і матеріальних умов, світогляду, рівня розвитку культури і науки, конкретних історичних періодів тощо. Цілком зрозуміло, що медики повинні володіти суто історичними дослідницькими методами, щоб дати високоякісний продукт, який відповідає потребам, заявленим вище. Авторка наголошує, що для дослідників-медиків принципово новим є «проведення за історичним методом історико-літературного, історико-біографічного та історико-архівного пошуку наукових та архівних першоджерел у бібліотеках, у книгозбірнях, архівних та музейних сховищах» [18, 27]. Відзначимо також, що О.В. Шальнова-Козаченко пропонує дотримуватися при вивченні джерел з історії медицини класифікації М. Тихомирова та А. Пронштейна (остаточно склалася у семидесятих роках минулого століття), за якою визначаються такі види джерел: речові, усні, письмові, етнографічні, лінгвістичні, фотодокументи, кінодокументи. Це суто історична класифікація джерел! На сьогоднішньому етапі, коли медична спільнота осягнула необхідність володіння навичками суміжних наук та активно впроваджує це на курсах «Історії медицини» у профільних вишах, популяризація саме такого підходу обіцяє надати в подальшому якісні дослідження з історії медицини.



У світі останніх подій зазначу, що наказом МОНМС України № 1462 від 21.12.2012 спеціальність 14.02.04 – «Історія медицини» скасована, а усі історико-медичні дослідження перенесені до спеціальності 07.00.07 – «Історія науки й техніки» [19]. Чи призведе це до долучення медиків до історичної спільноти та чи підвищиться як наслідок якість історико-медичного доробку, створеного саме медиками, – поки невідомо, але тим самим для історико-медичних досліджень отримали «зелений світ» професійні історики. Отже наразі треба чекати підвищення наукової активності істориків у студіюванні проблематики історії медицини.

Висновки дослідження. Сьогоднішня медична біографістика тільки починає свій поступ. Не дивлячись на здобутки, треба ще багато працювати у цьому напрямі. На разі, треба популяризувати результати дослідження, які більш точну інформацію щодо О. Мельникова, А. Подрєза та О. Кулябка задля встановлення історичної справедливості. При подальшому студіюванні аспектів медичного краєзнавства, як наприклад, біографістики, необхідно зважати, що і медики, й історики повинні володіти відповідним рівнем методології проведення наукового пошуку, щоб давати якісні результати.

Список літератури: 1. Ганіткевич, Я. Історія української медицини в датах та іменах [Текст] / Я. Ганіткевич ; Наук. т-во ім. Т.Г.Шевченка, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, Львів. від-ня, Всеукр. лікар. т-во. – Львів : Афіша, 2004. – 365 с. – Рез. : англ. – Бібліогр. : с. 361–364. – Імен. покажч. : с. 330–352. 2. Ганіткевич, Я. Внесок українських лікарів у світову медицину / Я. В. Ганіткевич // Український медичний часопис. – № 4 (72) – VII-VIII. – 2009. – С. 110–116. 3. Пундій, П. Українські лікарі: бібліогр. довідник / П. Пундій; ред. Я. Ганіткевич. – Львів ; Чикаго: Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка, 1994. – Кн. 1 : Естафета поколінь національного відродження. – 328 с. 4. Пундій, П. Українські лікарі : бібліогр. довідник / П. Пундій ; ред. Я. Ганіткевич. – Львів ; Чикаго: Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка, 1994. – Кн. 2 : Лікарі діяспори та їх діяльність для рідного краю. – 446 c. 5. Пундій, П. Українські лікарі [Текст] : бібліогр. довідник / Я. Ганіткевич, П. Пундій ; НТШ ; Всеукр. лікарське т-во. – Львів : Афіша, 2008. – Кн. 3 : Учасники нац.-визвольної боротьби й укр. державотворення, репресовані та реабілітовані лікарі України / наук. ред. Л. Пиріг. – 2008. – 426 с. 6. Ціборовський, О.М. Українські лікарі XVIII – поч. XIX ст. як організатори медичної освіти і науки, медичної справи та предтечі соціальної медицини в Російські імперії / О. М. Ціборовський // Українознавство, 2009. – № 2. – С. 133–142. 7. Ціборовський, О.М. На варті здоров’я: історія становлення соціальної медицини та охорони громадського здоров’я / О.М. Ціборовський. – К. : Факт, 2010. – 430 с. 8. Кнопов, М. Ш. К 120-летию со дня рождения Александра Васильевича Мельникова [Текст] / М. Ш. Кнопов, В. К. Тарануха // Хирургия. Журнал имени Н. И. Пирогова : научно-практический журнал. – 2009. – №6. – С. 74–76. 9. Скоркин, К. В. Они носили ТВОЮ фамилию. Биографический справочник. – М. : ВивидАрт, 2012. – 1312 с. 10. Державний архів Харківської області. ф. Р-1584. Харківський медичний інститут, оп. 9. Відділ кадрів, спр. 1434. Особова справа О.В. Мельникова. 11. От редакции // Вопросы онкологии. ­– Х. : Издательство «Научная мысль», 1928. – Т. 1. – Кн. 1. 12. Історія Харківського державного медичного університету. 200 років. – Х. : ВПЦ «Контраст», 2005. – 752 с. 13. Опыты оживления сердца // Известия Петербургской АН. 1902. Сер. 15, т. 16. 14. Робак, І. Ю. Організація охорони здоров’я в Харкові за імперської доби (початок XVIII ст. – 1916 р.) / І. Ю. Робак. – Х. : ХДМУ, 2007. – 346 с. 15. Русанов, К. В. Х-лучи в Украине: первые шаги / К. В. Русанов // Новости медицины и фармации. – 2007. – № 20–21. 16. Из истории российской науки: вторая половина XIX – начало XX вв. Часть 1 / Под общ. ред. А. А. Деревянченко. – М.  : МИТХТ им. М. В. Ломоносова, 2010. – 64 с. 17. Итоги и перспективы исследований по истории медицины / Под ред. проф. М.И. Барсукова. – Кишинев : Штиинца, 1973. 18. Шальнова-Козаченко, О. В. Історія медицини як наука та предмет викладання у світі, в Україні та ОНМедУ: вступна лекція / О. В. Шальнова-Козаченко // Медична освіта. – 2011. – № 1. – С. 20–29. 19. Наказ МОНМС України від 21.12.2012 № 1462 «Про внесення змін до Переліку наукових спеціальностей» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0089-13/print1369504415958108.
Надійшла до редколегії

УДК 929:61(09)

Проблеми відображення біографічних даних у науковій спадщині істориків медицини / Г.Л. Демочко, канд. іст. наук, ХНМУ // Вісник НТУ «ХПІ». Серія: Актуальні проблеми історії України. – Харків: НТУ «ХПІ». – 2013. - № (). – С. -. Бібліогр.: 19 назв
Целью статьи является привлечение внимания исследователей, а в первую очередь исследователей истории медицины, к правильному фактографическому описанию материала. На данный момент, эта проблема актуальна из-за большого количества ошибок, которые можно встретить как в энциклопедических изданиях, так и в научных статьях, монографиях и т.п..

Ключевые слова: медицинское краеведение, медицинская биографистика, А. Мельников, А. Подрез, А. Кулябко, фактические ошибки.



This article has a target to pay attention scientists, at first person, who research history of medicine, to right expound a material. For the current period, this problem arises due to the large number of mistakes in encyclopedic book, scientific articles and monographs.

Key words: the medical Study of Region, the medical Study of Biography, A. Melnikov, A. Podrez, A. Kulyabko, factual inaccuracies.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка