Гострий герпетичний стоматит




Скачати 377.6 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації15.04.2016
Розмір377.6 Kb.
  1   2   3
Інфекційні (аутоінфекційні) стоматити (герпетичний, афтозний, ерозивний, виразковий, грибковий). Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна діагностика,лікування, профілактика.
Гострий герпетичний стоматит.
Герпетична інфекція — одна з най­поширеніших і неконтрольованих вірусних інфекцій людини, спричи­няється вірусом простого герпесу. Згідно з сучасними поглядами, частин­ка вірусу простого герпесу є клубком ДНК двоспіральної структури з висо­ким вмістом гуаніну та цитозину (74%), що замкнений в білкову капсулу. При потраплянні на чутливу клітину відбувається вивільнення нуклеїнової кислоти і інфікування клітини. Це призводить до синтезу нової нук­леїнової кислоти, білка та інших ком­понентів, із яких формуються вірусні частинки. Процес завершується заги­беллю чутливої клітини. Повний інфекційний цикл вірусу простого гер­песу складається з адсорбції вірусу на клітинній стінці, проникнення його в середину клітини, латентної або екліпсфази, синтезу вірусних компо­нентів, складання вірусних частинок (віріонів), звільнення заново сформо­ваного вірусу з клітини. Основна фор­ма взаємодії вірусу і клітини характеризується швидким розмноженням вірусу і прогресуючою дегенерацією клітини, що призводить до її загибелі Вірус простого герпесу добре зберігається в тваринних тканинах та 50% гліцерині. При —70 °С він зберігається 5 міс, при 37 °С — інактивується за 10 год, при 50—52 °С — за ЗО хв. Найсприят­ливіша для культивації вірусу температура — 34 °С.
Вірус досить чутливий до дії ефіру, що пов'язане з наявністю ліпідів у його оболонці, детергентів (мийних засобів), протео­літичних ензимів, фосфатаз, жовчі, які є сильними інактиваторами. Він швидко інактивується у кислому середовищі. Навіть невеликі дози ультрафіолетового та рентгенівського опромінення можуть зруйнувати вірус. Аналогічно впливає фотодинамічна дія барвників.
Вірус простого герпесу, проникнувши в організм через CO порожнини рота і носової частини глотки ще в ранньому ди­тинстві, залишається персистувати в організмі переважно у ла­тентній формі, не викликаючи клінічних ознак захворювання. Під впливом провокуючих чинників при несприятливих умовах (зниження імунологічної реактивності організму) вірус може перейти в активний стан і викликати ураження СОПР. Такими чинниками є захворювання на грип, малярію, туберкульоз, пневмонію, ураження зубів, пародонта, придаткових пазух носа, переохолодження, вплив радіації, тривала інсоляція, авітаміноз, алергія, гарячка, стресові ситуації (секреція адреналіну), хірургічні втручання, приймання лікарських засобів, що при­гнічують імунний захист (кортикостероїдів), інтоксикація, мен­струація. Для людини, що раніше перенесла гострий герпетичний стоматит, ці фактори досить часто стають причиною рецидиву захворювання.
Клінічні прояви герпетичної хвороби у людини багатогранні. Залежно від локалізації ураження вони мають різні назви: пухирцевий герпетичний гінгівостоматит, герпетичний менінгоенцефаліт.
Для герпетичної хвороби характерна поява на обмежених ділянках шкіри і CO везикулярного висипу. В пухирцях вірус зберігається до 48 год.
Описані 4 стадії розвитку герпетичного пухирця:
І — поява гіперемійованої ділянки на шкірі й CO, що супро­воджується більшою чи меншою мірою вираженим відчуттям печіння, свербіння чи поколювання.
II — утворення пухирців через декілька годин після появи гіперемії. Пухирці мають напівкулясту форму і виповнені про­зорою рідиною, яка потім мутнішає. Ця везикулярна стадія три­ває 4—7 діб і нерідко супроводжується болем або аденопатією різного ступеня.
Ill — утворення кірочок з відшарованого епідермісу після розриву пухирця і звільнення його від рідини. Ділянка пухирця гіперемійована, інколи набрякла. На CO залишаються ерозії, які можуть вторинно інфікуватися.
IV — одужання. Кірочки відокремлюються і відпадають. На місцях висипу залишається почервоніння, яке швидко минає.
При герпетичних ураженнях СОПР нерідко розвиваються різні загальні симптоми: ще за декілька годин до появи висипу з'являються відчуття розбитості й нездужання, свербіж та пе­чіння в місцях майбутнього ураження, невралгічний біль та артралгія, гарячка (до 40—41 °С), більшою чи меншою мірою ви­ражена аденопатія.
Вірус простого герпесу може зумовити 2 форми патології в порожнині рота: первинну герпетичну інфекцію і рецидивну — хронічний рецидивний герпес.

При первинній формі гострого герпетичного стоматиту (stomatitis herpetica acuta) відбувається первинний контакт губ та СОПР з вірусом герпесу. Первинний герпес частіше виникає у дітей віком 6 міс — 3 роки, коли зникають специфічні до вірусу герпесу антитіла, отримані з кров'ю матері. У більшості випадків первинний герпес має субклінічний перебіг і лише у 1—10% інфікованих розвиваються клінічно виражені симптоми гострого герпетичного стоматиту, що являють собою первинну імунну відповідь на вторгнення вірусу.


Клінічно виражена первинна герпетична інфекція на СОПР — гострий герпетичний стоматит — найчастіше спостерігається у дітей віком до 3 років. Особливо схильні до захворювання ос­лаблені діти, і саме серед них відзначається досить висока летальність (до 27%), яка зумовлена здебільшого дисемінацією вірусу. При цьому, як правило, уражається і печінка.
Інкубаційний період гострого герпетичного стоматиту стано­вить пересічно 6—8 діб. Захворювання розпочинається гостро — із загального нездужання, болю голови, підвищення температу­ри тіла до 37—41 °С. До цих симптомів протягом 24—48 год приєднується біль у порожнині рота, що посилюється при роз­мові та вживанні їжі. CO стає гіперемійованою, набряклою. У ділянці губ, щік, язика, дна порожнини рота, піднебінних ду­жок з'являються дрібні (з просяне зерно) пухирці, що розміщуються групами (від 2—3 до десятків пухирців). Вони на­повнені прозорою рідиною, яка згодом мутнішає. Пухирці можуть зливатися в 1—2 пухирі і через 2—3 доби лопаються, утворюючи поширені ерозії яскраво-червоного кольору, з дрібнофестончастими обрисами, вкриті нальотом (мал. 1, 2). Герпетичний стоматит супроводжується змінами в пародонті і характеризується катаральним, а часом і виразковим гінгівітом. Виділення слини збільшується, вона стає в'язкою. Поряд з цим нерідко уражаються червона кайма губ, а також шкіра, що ме­жує з нею, і кисті; можливе ураження й інших CO: очей, стра­воходу, глотки.
Герпетична інфекція може носити професійний характер (ураження шкіри обличчя і пальців кистей у стоматологів), при водити до тяжких уражень — герпетичного кератиту, енцефа­літу, гепатиту.
За ступенями поширеності процесу, температурної реакції та інтоксикації виділяють легку, середньої тяжкості та тяжку фор­ми захворювання.
Herpes simplex, Herpes labialis acuta, або простий (звичайний) герпес, простий пухирцевий лишай, «вогник», має первинний елемент ураження — пухирець. Улюбленою локалізацією висипан­ня пухирців є межа: слизова оболонка — шкіра біля природних отворів (червона кайма губ, що переходить у шкіру, крила носа, носогубний жолобок, очі, статеві органи, шкіра рук).
Спочатку у місці ураження виникають відчуття свербіння заніміння, печіння, а потім на їх фоні з'являється група (від 2— 7 до 15 і більше) напружених пухирців, заповнених прозорою рідиною. З часом можливе збільшення їх кількості або виник­нення нової групи пухирців. У межах групи пухирці можуть зливатися між собою. Рідина, яка в них міститься, через 1—2 доби мутнішає; пухирці м'якшають, починають лопатися. Ексу­дат підсихає, утворюючи кірку жовто-сірого кольору. Висипан­ня пухирців протягом усього періоду захворювання і навіть ще 5—7 діб після епітелізації ерозій супроводжується збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів (мал. 3, 4) і болем у них.
Перебіг первинної герпетичної інфекції переважно стано­вить 3—5 діб, інколи затягується до 10—14 діб. Ерозії гояться без рубців.

Мал. 1 Гострий герпетичний стоматит Афти на межі твердого і м'яко­го піднебіння


Мал. 2. Ерозія з фестончастими обрисами, вкрита фібриноз­ним нальотом, на сли­зовій оболонці щоки
Мал. 3 Простий гер­пес. Пухирці на межі червоної кайми верхньої губи і шкіри
Мал. 4 Пухир­ці на межі червоної кайми губ і шкіри
ХРОНІЧНИЙ РЕЦИДИВНИЙ ГЕРПЕС
Після перенесеної первинної герпетичної інфекції вірус за­лишається в організмі людини, очевидно, протягом усього її жит­тя, і захворювання переходить у латентну фазу тривалого вірусоносійства, яка часто супроводжується рецидивами (рецидив­на форма).
У порожнині рота — це хронічний рецидивний герпес (Herpes chronica recidiva) СОПР (рецидивний герпетичний сто­матит, гінгівостоматит), рецидивний герпес губ та герпетичні рецидивні гангліоневрити; в рідкісних випадках мають місце рецидивні герпетичні ураження стравоходу, зіва та гортані.
Хронічний рецидивний герпес трапляється переважно у до­рослих та кожної десятої дитини (12,5%), що перенесла гострий герпетичний стоматит. Розвиток захворювання є свідченням зниження загального імунітету та реактивності СОПР, воно мо­же проявлятися на шкірі (Herpes simplex labialis, nasalis recidiva) і CO (Stomatitis herpetica recidiva).
Досить часто, незалежно від пори року, часу, що минув після попереднього висипу, рецидив захворювання з'являється після травм (накладання матриці, прикушування, сепарація та оброблення зуба з ортопедичною метою), інфекції, переохолод­ження або має чіткий зв'язок з менструальним циклом чи загос­тренням хронічних захворювань травного каналу.
Клінічні прояви як первинної герпетичної інфекції, так і ре­цидивної форми на шкірі можуть бути однаковими. Рецидивний герпес СОПР частіше локалізується на твердому піднебінні, щоках, язиці і виникає здебільшого внаслідок дії зазначених вище провокуючих чинників. У більшості випадків рецидивного герпетичного стоматиту висип обмежений, з типовою дина­мікою процесу: пухирці з'являються групою, зливаються, лопа­ються, утворюючи ерозію з поліциклічними обрисами. У перші кілька діб існування ерозій вони дуже болючі, при цьому спо­стерігається больова реакція регіонарних лімфатичних вузлів.
Загальний стан хворих на рецидивний герпес СОПР та губ, як правило, не порушений.
Залежно від частоти рецидивів виділяють легку (1—2 реци­диви протягом 3 років), середньої тяжкості (1—2 рецидиви на рік) і тяжку (4—5 рецидивів на рік або перманентний перебіг) форми рецидивного герпесу.
При патогістологічному дослідженні визначають балонуючу дистрофію, що виявляється вогнищевою зміною клітин шипува­того шару, які набувають вигляду кульок, відокремлюються одна від одної. Водночас унаслідок амітотичного поділу утворюються багатоядерні великі клітини. Серозний ексудат роз'єднує змінені клітини, утворюючи порожнину пухирця, заповнену ексудатом із завислими у ньому епітеліальними клітинами. У прилеглій власній пластинці CO спостерігається гострий запальний процес.
Цитологічне дослідження виявляє нейтрофільні лейкоцити з різним ступенем їх дистрофії та елементи гістогенного походження (осілі макрофаги), а також шари епітеліальних клітин з явища­ми поліморфізму і клітини-монстри (гігантські багатоядерні клітини герпесу — так звані клітини балонуючої дистрофії).
ОПЕРІЗУВАЛЬНИЙ ЛИШАЙ
Оперізувальний лишай (Herpes zoster) викликається герпес-подібним вірусом (Varicella — herpes zoster, V—Z-вірус), який у дітей спричинює ще й вітряну віспу.
Трапляється захворювання переважно у холодну пору року, в основному у людей середнього та похилого віку. Може проявляти­ся як самостійне захворювання, проте частіше супроводжує і уск­ладнює перебіг загальносоматичних хвороб (нефрит, пневмонія, лейкози, рак), які створюють фон імунодефіциту. Розвитку herpes zoster сприяють також травматичні ушкодження в зоні висипу.
Хоч захворювання має гострий початок, однак з анамнезу вдається з'ясувати, що нерідко висипу ще за 1—4 доби передували нездужання, біль голови, озноб, підвищення температури тіла до 38—39 °С, невралгії або парестезії, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. У рідкісних випадках перебіг захворювання зупиняється на цьому етапі, не досягаючи стадії висипання пу­хирців на шкірі та СОПР. Проте звичайно на шкірі або СОПР з'являється одна чи кілька еритематозних набряклих плям, що локалізуються тільки з одного боку за ходом гілок трійчастого нерва. Через кілька годин (інколи діб) на них висипає група пухирців. Пухирці можуть розміщуватися також на шкірі підборіддя, щоки, лоба, волосистої частини голови, потилиці, шиї за ходом гілок нервів або на CO (улюблена локалізація — тверде піднебіння, що­ка, губа, язик). Ці висипи однобічні і супроводжуються надзви­чайно сильним пекучим болем та регіонарним лімфаденітом (тоб­то ураження нервової системи характеризуються сегментарністю, гіперестезіями в зоні висипу та герпетичною невралгією).
Важливо підкреслити, що всі пухирці при herpes zoster з'являються одночасно, розташовані у вигляді ланцюга, гірлянди або грона винограду на незміненій чи злегка гіпереміиованій і набряклій CO або шкірі. Заповнені серозним ексудатом пухирці на CO швидко (через кілька хвилин) лопа­ються. Поверхня ерозій, що при цьому утворилися, чиста, м'ясо-червоного кольору, згодом вона покривається фібриноз­ним нальотом. Такі ерозії мають вигляд афт, різко болючі, го­яться без рубців і ніколи не зливаються (мал. 5, 6). У людей з ослабленою реактивністю і часто в осіб похилого віку ерозії можуть трансформуватись у некротичні виразки (гангренозна форма). В такому разі посилюється слиновиділення, приєд­нуються дисфагія та гнильно-некротичний запах.
Мал. 5 Оперізувальний іишаи Пухирці у виг­ляді ланцюга на слизовій оболонці щоки
Мал. 6. Оперізувальний лишай. Пу­хирці, ерозії, кірки на чер­воній каймі нижньої губи і шкірі підборіддя
Діагностика герпетичних уражень СОПР грунтується на їх клінічній характеристиці та даних лабораторних досліджень.
Діагностуючи первинну герпетичну інфекцію, необхідно враховувати 5 ознак:
1) відсутність даних про попередні герпетичні ураження якої-небудь частини тіла;
2) контакт з хворим на герпес;
3) пересічна тривалість інкубаційного періоду 5 діб;
4) наявність характерних уражень;
5) регіонарна лімфаденопатія і системні прояви.
У лабораторній діагностиці головним є виділення герпес-вірусу та визначення підвищення титрів вірусспецифічних ан­титіл у крові, а також виявлення клітин балонуючої дистрофії при цитологічному дослідженні.
Диференціальна діагностика вірусних уражень СОПР прово­диться з метою розмежування їх між собою (первинна герпетична інфекція, рецидивний герпес, герпангіна, оперізувальний лишай) та з захворюваннями, що супроводжуються пухирцево-пухирними, ерозивними чи афтоподібними елементами (пухир­часта хвороба, БЕЕ, пухирно-судинний синдром, пемфігоїдна форма ЧПЛ, ерозивний стоматит, СНІД, ХРАС). Крім того, оперізувальний лишай розмежовують із синдромом Ханта (ура­ження g.geniculi n.intermedius).
Лікування (див. схему). З метою терапії вірусних уражень СОПР слід вжити таких заходів:
1) нейтралізувати вірус і запо­бігти новим висипанням елементів ураження;
2) усунути ознаки загальної інтоксикації;
3) посилити рівень імунологічної опірності організму і СОПР;
4) усунути біль, прискорити очи­щення ерозій, зворотний розвиток запальної реакції та епітелізацію елементів ураження СОПР.
Етіотропну терапію вірусних уражень СОПР проводять проти­вірусними засобами (бонафтон, ацикловір, інтерферон, ріодоксол, теброфен, флореналь, алпізарин, госипол, оксолін, полудан, арбідол, зовіракс), дія яких спрямована на блокування репродукції вірусів у клітинах і на елімінацію їх з організму.
Використовуючи противірусні засоби, слід зважати на такі особливості лікування ними:
1) противірусні засоби ефективні лише в перші 2—3 доби захворювання;
2) застосовувати їх треба якомога раніше, щоб запобігти проникненню вірусу в інші клітини і обмежити поширення ураження;
3) незалежно від кількості елементів ураження, противірусними засобами оброб­ляють всю поверхню СОПР.
Місцеве застосування противірусних засобів проводять на фоні попереднього оброблення знеболювальними, проти­мікробними, некролізуючими та протизапальними засобами у поєднанні з препаратами, що підвищують імунобюлогічні вла­стивості СОПР (лізоцим, інтерферон, вілозен, Т-активін та ін ). З 3—4-і доби застосовують протимікробні, протизапальні, імунокоригуючі засоби та препарати кератопластичної дії. Після епітелізації ерозій проводять санацію порожнини рота.
При оперізувальному лишаї поряд з оброблянням уражень противірусними засобами проводять новокаїнові блокади або електрофорез 2—5% розчину новокаїну з тіаміном і нікотинової кислоти; застосовують ультразвукову терапію, еритемні дози УФО, діатермію, УВЧ, випромінювання гелій-неонового лазера тощо. Одним із показників одужання є відпадання кірочок на більшості елементів ураження.
Плануючи загальну терапію вірусних уражень, слід виходити з того, що вони насамперед є свідченням імунодефіцитного стану організму. З огляду на це при середньої тяжкості та тяжкій формах перебігу гострого герпетичного стоматиту, herpes zoster та при рецидивному герпесі хворі потребують загально-зміцнювального лікування, причому не лише в період загос трення, а й під час проведення курсу реабілітаційної терапії. У таких випадках необхідно призначити один із противірусних засобів (ремантадин по 2 таблетки 3—2—1 раз на добу або бонафтон по 1 таблетці 3—4 рази на добу), протизапальні аналгетичні препарати (мефенамова кислота по 3—4 таблетки на добу протя­гом 5—6 діб або саліцилат натрію по 1 таблетці 4 рази на добу) Поряд з цим доцільним є застосування адаптогенів (настойки женьшеню або ехінацеї пурпурової по 15—25 крапель за ЗО хв до вживання їжі), вітамінів групи В (тіамін, ціанокобаламін) та вітамінних комплексів (оліговіт, гексавіт, аеровіт та ін.)
Для підвищення імунологічної реактивності організму при­значають один із імунокоректорів (декарис по 150 мг 1 раз на тиждень; курс лікування — 2—4 тиж). Одночасно застосовують аерозоль 0,1% розчину декарису (по 10 хв щодня, курс лікування — 10 сеансів). Призначають також тималін (по 10 мг внутрішньом'язово щодня, 5—10 ін'єкцій), кемантан (по 0,2 г З рази на добу після іди протягом 14 діб), нуклеінат натрію (по 0,2—0,3 г 3—4 рази на добу протягом 10—15 діб), метацил (по 0,'3—0,5 г 3—4 рази на добу протягом 10 діб), пентоксил (по 0,1 г 3—4 рази на добу протягом 15 діб). При ускладненні вторинною інфекцією та з метою запобігання їй вдаються до антибютикотерапп або призначення сульфаніламідних препаратів. За показанням призначають засоби гіпосенсибілізуючої те­рапії — препарати кальцію, протипстамінні препарати, глюкокортикоіди. При рецидивному герпесі, щоб запобігти рецидивам, необ­хідно усунути вогнища стоматогенної інфекції з періодонта, пародонта, а також з носової частини глотки, придаткових пазух.

Лікування вірусних уражень слизової оболонки порожнини рота



ХРОНІЧНИЙ РЕЦИДИВНИЙ АФТОЗНИЙ СТОМАТИТ
Хронічний рецидивний афтозний стоматит (stomatitis aphtosa chronica recidiva) — це алергічне захворювання, що прояв­ляється висипанням поодиноких афт, які рецидивують зде­більшого без певної закономірності, і відзначається тривалим, протягом років, перебігом.
Етіологія. До чинників, що здатні викликати хронічний рецидивний афтозний стоматит (ХРАС), відносять адено­вірус, стафілокок, алергію (продуктову, мікробну, медикамен­тозну), імунні (в тому числі автоімунні) порушення, захворю­вання органів системи травлення, особливо печінки, нервово-трофічні порушення, генетичну обумовленість та вплив різно­манітних шкідливих факторів, зокрема й промислових (спо­луки хрому, цемент, бензин, фенол, матеріали зубних про­тезів тощо).
Клініка. Хворі звертаються за допомогою, як правило, в пе­ріод загострення — при висипаннях афт. Вони часто вказують на наявність однієї, рідше двох, різко болючих «виразкових утворень», що ускладнюють вживання їжі, розмову. Із анамнезу досить легко з'ясувати характер захворювання: пацієнти відзначають, що захворювання не минає протягом кількох років; спо­чатку воно рецидивувало періодично (навесні й восени), а в по­дальшому рецидивування стало безсистемним. Ремісії можуть тривати від кількох місяців, навіть років до кількох днів. У дея­ких випадках ХРАС не має циклічності, а виникає у зв'язку з травмою CO, контактом з пральним порошком, фарбою для во­лосся, тваринами тощо або ж має чітку залежність від менстру­ального циклу.
Послідовно оглядаючи усі відділи СОПР, звертають увагу на деяку блідість, анемічність, набряк її. Частіше у передніх відділах ротової порожнини, особливо в місцях, де CO трав­мується зубами, грубою їжею (на губах, перехідній складці, під язиком, на вуздечці, язиці, рідше на м'якому піднебінні та яс­нах) виявляють одну, рідше дві чи більше афт округлої чи овальної форми, розміром 5—10 мм. Вони оточені вузьким обідком запальної гіперемії яскраво-червоного кольору, що по­ступово до периферії стає менш інтенсивним (мал. 7).
Афти покриті сірувато-білими бляшками фібринозного нальоту, різко болючі при дотику, м'які при пальпації. У разі вираженого некрозу в основі афт утворюється чітка інфільтрація, через що афта злегка виступає над оточуючими тканинами (мал. 8). Загальний стан хворого у переважній більшості випадків по­рушується мало. Однак у деяких хворих висипання афт супро­воджується вираженою слабістю, гіподинамією, пригніченням настрою, зниженням працездатності. Нерідко рецидиви афт су­проводжуються регіонарним лімфаденітом, інколи підвищенням температури тіла.
Виділяють легку, середньої тяжкості і тяжку форми ХРАС. Утворення афт при ХРАС починається з виникнення на CO чітко обмеженої гіперемійованої (або анемічної) плями. Вона безболісна, круглої чи овальної форми, діаметром до 10 мм, злегка підіймається над оточуючою CO, а згодом (через кілька годин) в результаті некрозу епітелію перетворюється на ерозію, яка вкрита фібринозно-білим нальотом і оточена запальним обідком по периферії (мал. 110).
Деякі хворі за кілька годин або навіть днів до виникнення афт відчувають печіння чи біль у тих місцях CO, де згодом з'явиться пляма, що перетвориться на афту. Цикл перебігу афти становить 7—10 днів. За 2—6 днів афта звільнюється від нальо­ту, а в наступні 2—3 доби епітелізується, після чого на її місці залишається гіперемія.
При гістологічному дослідженні визначають, що афта яв­ляє собою фібринозно-некротичне ураження CO. Виникає розширення судин в сполучнотканинному шарі з невеликою периваскулярною інфільтрацією, слідом за якими спостерігаються набряк шипуватого шару епітелію, спонгіоз і фор­мування мікропорожнини. Альтеративні зміни зумовлюють некроз епітелію і виникнення ерозії CO. Дефект епітелію ви­повнюється фібринозним нальотом, який міцно зв'язаний з підлеглими тканинами.
Як особливу форму ХРАС треба виділити так звані реци­дивні глибокі афти — стоматит Сеттона, при якому на бо­лісному ущільненні CO спочатку утворюється афта, яка згодом трансформується в кратероподібну виразку з незначною гіперемією оточуючих тканин навкруг неї. Виразка не схильна до загоєння і може збільшуватися в розмірах. Можливий і другий варіант: спочатку утворюється афта, а приблизно через 1 тиж в основі афти з'являється інфільтрат і афта перетворюється на виразку. Афтозні виразки гояться в термін від 1 тиж до 2 міс і більше, лишаючи гладенькі, схожі на лейкоплакію, рубці. Як­що такі виразки локалізувалися у кутах рота, то рубцювання ве­де до розвитку мікростоми, а поява рубців у ділянці м'якого піднебіння спричинює його деформацію й порушення мови.
Гістологічно афтозна виразка являє собою осередок некрозу CO з порушенням базальної мембрани, запаленням у зоні влас­ної пластинки CO та в підслизовій основі. Часто в осередку некрозу зустрічаються слинні залози з вираженою перигляндулярною інфільтрацією.

Мал. 7 Хронічний рецидивний афтозний стоматит. Афти на сли­зовій оболонці верхньої губи



Мал. 8 Хронічний рецидивний афтозний стоматит. Афта на сли­зовій оболонці нижньої губи
Диференціальна діагностика. ХРАС диференціюють від реци­дивного герпесу, проявів вторинного сифілісу, стоматиту Сеттона, синдрому Бехчета, афт Беднара.
Лікування. В лікуванні ХРАС чільне місце має посідати не стільки місцевий вплив на афти, який передбачає обов'язкову санацію ротової порожнини та оброблення афт за принципами лікування виразково-некротичних уражень CO (знеболювальні, некролітичні засоби, інгібітори протеолізу, антисептичні, протизапальні та кератопластичні засоби), скільки проведення те­рапії, спрямованої на запобігання рецидивам або принаймні на подовження ремісій. Цього досягають насамперед поглибленим клініко-імунологічним обстеженням хворого з метою виявлення супутньої патології органів і систем, у тому числі дентальної (стоматогенної). Зважаючи на результати цих досліджень, долікування залучають відповідних фахівців (терапевта, гастроен­теролога, оториноларинголога, ендокринолога та ін.). Для хво­рого дуже важливо у період загострення хвороби дотримувати відповідної дієти, зокрема виключити з раціону гостру, пряну, грубу їжу; в період ремісії асортимент уживаних продуктів хар­чування слід розширити.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка