Грибкові хвороби слизової оболонки ротової порожнини




Скачати 188.96 Kb.
Дата конвертації21.04.2016
Розмір188.96 Kb.
Грибкові хвороби слизової оболонки ротової порожнини
Кандидоз — хвороба, яка спричиняється дріжджеподібними гри­бами роду Candida. Спостерігається в будь-якому віці, проте частіше у дітей та осіб похилого віку.
Хронічний гіперпластичний кандидоз

Етіологія. Патологічні зміни спричиняють Candida albicans, Candida tropicalis, Candida pseudotropicalis. Частіше серед них ура­жує слизову оболонку Candida albicans. Гриби роду Candida постійно вегетують у ротовій порожнині і вважаються за умовно-патогенні. Згідно з даними різних авторів, гриби роду Candida виявляються на слизовій оболонці ротової порожнини у 60—70% обстежених здоро­вих осіб. Підвищення патогенних властивостей гриба у ротовій по­рожнині залежить від імунобіологічного стану організму дитини і порушення мікробної рівноваги у ротовій порожнині.


Кандидозний стоматит може виникнути у дітей, ослаблених унаслідок інфекційних хвороб, токсичної диспепсії, тривалих розладів функції травного каналу, порушення вуглеводного обміну (цукровий діабет) та ін. Особливо слід відзначити роль у патогенезі кандидозу антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, кортикостероїдів. Під 'їх впливом змінюється симбіоз мікрофлори ротової порожнини, шкіри, кишок, що сприяє активізації і розмноженню умовно- патогенної мікрофлори. У складі кишкової флори зменшується кількість біфідо-і лактобактерій, майже до повного їх знищення. Унаслідок цього при­гнічуються імунобіологічні сили організму, порушуються процеси травлення, всмоктування та інші види обміну, знижується рівень зас­воєння заліза, кальцію. Порушується вітаміноутворювальна функ­ція кишкової мікрофлори. Це певною мірою також сприяє підвищен­ню патогенності грибів роду Candida.
У новонароджених і немовлят гострий кандидозний стоматит (пліснявка) виникає при проходженні через інфіковані пологові шля­хи матері, зараженні через предмети, що оточують дитину (посуд тощо), сосок груді матері, інфіковані руки медичного персоналу по­логового будинку. Сприяють розвиткові кандидозного стоматиту кисла реакція слини у грудних дітей і травмування у них ніжної сли­зової оболонки ротової порожнини.
Недотримання вимог гігієни ротової порожнини, запальні про­цеси в ній, каріозні зуби, наявність ортодонтичних апаратів сприя­ють розвиткові мікозу.
Клініка. Прояви кандидозу слизової оболонки різноманітні. Розрізняють гостру і хронічну форми кандидозного стоматиту.
Гострий кандидозний стоматит (пліснявка) розвивається пере­важно у дітей грудного та раннього віку. Він проявляється утворен­ням на запаленій слизовій оболонці білого нальоту. Наліт нагадує зсіле молоко, він дещо підвищується над рівнем запаленої слизової оболонки ротової порожнини. Колір нальоту поступово змінюється від молочно-білого, до сірого та жовтуватого.
Гострий кандидозний стоматит частіше має гіперпластичну і атрофічну форми, легкий, середньотяжкий і тяжкий ступінь важкості.
У разі гіперпластичної форми легкого ступеня наліт локалізуєть­ся на окремих ділянках (язиці, губах, щоках), має вигляд окремих білих крапок, легко знімається і залишає після себе гіперемійовану слизову оболонку. За умови раціонального лікування хвороба триває 5—7 днів.
Середньотяжкий ступінь характеризується виникненням плівчастого нальоту на значних ділянках язика, слизової оболонки щік і губів, іноді на твердому піднебінні. Він важко знімається, залишаючи після себе болючу ерозивну поверхню.
Для гострого кандидозного стоматиту тяжкого ступеня харак­терне утворення плівчастого нальоту майже на всій поверхні слизо­вої оболонки ротової порожнини; при цьому ушкоджуються тверде і м'яке піднебіння, мигдалики, горло. Наліт щільний, з ознаками інфільтрації прилеглих тканин. У кутах рота спостерігаються мікотичні заїди — неглибокі тріщини, ерозії, вкриті білуватим нальотом. При тяжкому кандидозі в окремих дітей може бути виявлено ураження верхніх дихальних шляхів, сечового міхура, зовнішніх стате­вих органів.
Гострий кандидоз може перебігати також у вигляді атрофічної форми. У таких хворих слизова оболонка значно гіперемійована, яскраво-червоного кольору, суха, болюча, пекуча.
При хронічному перебігові кандидозного стоматиту у дітей за­лежно від локалізації найчастіше він виявляється у вигляді глоситу, ангулярного хейліту або стоматиту. На язиці наліт жовтого або світло-коричневого кольору, щільно з'єднаний з тканиною язика. Хронічні мікотичні заїди спостерігаються у дітей дошкільного і шкільного віку. У таких дітей часто спостерігаються декомпенсована форма карієсу, патологічна форма прикусу, вони вживають багато вуглеводів. У ку­тах рота утворюються глибокі тріщини з щільними краями. Шкіра в цих місцях може бути гіперемійована, з проявами мацерації. При відкритому роті у дитини виникають болючість і кровотеча.
У деяких хворих проростання дріжджеподібних грибів углиб тканин призводить до утворення шільних гранульом. Підщелепні і шийні лімфатичні вузли збільшені і болючі.
Діагностика кандидозу грунтується на даних клінічної картини і мікроскопічного дослідження, за допомогою якого виявляються окремі колонії гриба, його клітини та псевдоміцелій.
Лікування. При лікуванні кандидозу слизової оболонки ротової порожнини у дітей грудного віку слід дотримуватись суворо­го гігієнічного режиму матері й дитини. Усі предмети догляду за ди­тиною потрібно кип'ятити. Сосок груді матері перед годуванням тре­ба мити перевареною водою, обробляти 1% розчином натрію гідро­карбонату. Після місцевого лікування слід застосовувати 1—2% вод­ний розчин метиленового синього, брильянтового зеленого, 10—20% розчин бури в гліцерині.
При кандидозному стоматиті, який важко піддається лікуван­ню, застосовують суспензію ністатину в гліцерині (Nystatini 1000 000 ОД, Glycerini 5,0, Aq. destillatae 5,0) 3—4 рази на добу. Для запобіган­ня травмуванню слизової оболонки ротової порожнини лікувальні засоби вносять через соску.
У дітей старшого віку для місцевого лікування також застосову­ють багаторазові (5—6 разів на добу) зрошення ротової порожнини
(2—5% розчин натріюгідрокарбонату, бура в гліцерині, йодинол —Jodi puri 1,0, Kaliijodati 2,0, Glycerini 50,0).
При середньотяжкому перебігу хвороби разом з лужними пре­паратами доцільно призначати місцеве протимікозні полієнові ан­тибіотики у вигляді мазі: ністатинової (в 1 г— 100 000 ОД), левори-нової(в1г—5000000Д),мікогептинової(в1 г—150000Д),амфоте-рицину В (в 1 г — ЗО 000 ОД). Зазначені препарати доцільно також застосовувати у вигляді аплікацій, зрошень, інгаляцій (150 000 ОД ністатину розчинити в 5 мл 0,25% розчину новокаїну або дистильо­ваної води, 200 000 ОД леворину — в 5 мл дистильованої води, 25 000 ОД мікогептину — в 5 мл води). Інгаляції протигрибкових антибіо­тиків проводять 2-3 рази на день протягом 10—15 днів.
Останнє десятиріччя можна по праву назвати ерою азольних сполук у лікуванні кандидозу. Для лікування кандидозних уражень використовують імідазольні, біо- і тріазольні речовини — канестен (клотримазол), кетоконазол (нізорал), міконазол (дактарин). Ліку­вання клотримазолом у вигляді 1% мазі або 1% розчину 3—4 рази на день протягом 7—10 днів дає достатній ефект. Цей препарат має про­тигрибкову дію, а також антибактеріальні (антистафілококові і антистрептококові) властивості.
Якщо при бактеріологічному дослідженні, крім дріжджеподіб­них грибів, виявляється змішана флора, доцільно застосовувати та­кож сангвіритрин і декамін.
Для лікування кандидозу слизової оболонки ротової порожни­ни середньотяжкого і тяжкого ступеня, особливо за наявності симп­томів кандидозного дизбактеріозу, використовують букальний гель дактарин. Призначення його в дозі 1,25—5,0 мл 4—6 разів на день протягом 7—14 днів дозволяє помітити клінічний перебіг захворю­вання,. а також знизити ризик виникнення хронічної форми канди­дозу (Н.О.Савичук, 1997).
У разі тяжкого перебігу хвороби етіотропні препарати призна­чають як місцеве (аплікації, зрошення, інгаляції), так і загальними способами. Доза препарату для прийому всередину залежить від віку дитини.
У разі важкого перебігу гострої та хронічної форм кандидозу слизової оболонки ротової порожнини використовують лімфотропну терапію протигрибковими антибіотиками (А. В. Шумський і співавт., 1996).
Ураховуючи значну імунозалежність хронічних кандидозних інфекцій, до складу комплексної терапії хворих слід включати імуномодулятори — левамізол (Е.В.Гюллинг, В.І.Шматко), тималін і вілозен (Н.О.Савичук, 1992). Ці препарати застосовують у вигляді 1% розчину для зрошення слизової оболонки ротової порожнини по 0,5—1,0 мл 3—5 разів на день протягом 5—10 днів.
До комплексної схеми лікування при кандидозі мають входити препарати вітамінів групи В (тіамін, рибофлавін, кальцію пантотенат, піридоксин), вікасол.
У разі виявлення кишкового дизбактеріозу, особливо після прий­мання антибіотиків, слід призначати бактеріальні еубіотики: лактобактерин, колібактерин, біфідобактерин, біфікол, йогурт.
Усім хворим призначають дієту, що містить вітаміни, мікроеле­менти (фрукти, овочі, кольорову капусту, гречану кашу, молочні про­дукти) і обмежус вживання вуглеводів.
Для зменшення ймовірності інфікування грибами роду Кандида потрібний гігієнічний догляд за ротовою порожниною, полоскан­ня розчином натрію гідрокарбонату і використання борогліцеринової пасти.
Профілактика передбачає санацію ротової порожнини і носової частини горла, раціональну дієту з виключенням легкозас­воюваних вуглеводів, гігієнічний догляд за ротовою порожниною з полосканням її розчином натрію гідрокарбонату, надто в період прий­мання антибактеріальних препаратів, а також у дітей, які носять ортодонтичні апарати. У разі тривалого приймання антибіотиків по­трібно призначати протигрибкові препарати, вітаміни, проводити бак­теріологічний контроль мікрофлори кишок.
Для профілактики пліснявки у новонароджених потрібна перед-пологова санація у вагітних, велике значення має дотримання сані­тарно-гігієнічного режиму в пологових будинках.

Алергічні хвороби слизової оболонки ротової порожнини


Безпосередньою причиною алергічної реакції є сенсибілізація до екзоалергенів (інфекційних і неінфекційних), значно менше - до ендо (ауто-) алергенів. Під впливом алергенів розвиваються алергічні реакції І—IV типів. Найпоширенішими є алергічні реакції І типу гіперчутливості (негайного) і IV типу гіперчутливості (сповільненого).
Алергічні реакції негайного типу виникають унаслідок приймання медикаментів (місцеві анестетики, саліцилати та ін.), уведення вакцин. Їх причиною можуть бути такі харчові алергени, як риба, яйця, цитрусові або отрути комах.
У патогенезі цієї реакції велику роль відіграють біологічно активні медіатори (найчастіше гістамін), які вивільняються із сенсибілізованих тканинних базофілів та базофілів периферичної крові при їх контакті з антигенами. Біологічно активні речовини, циркулюючі імунні комплекси впливають на капілярні та клітинні мембрани, завдяки чому збільшується їх проникність.
Крім того, біологічно активні речовини спричиняють спазм м'язів бронхів та бронхіол, а також бронхорею. Це може призвести до розвитку в дітей бронхообструктивного синдрому і дихальної недо­статності (В.В.Бережний і співавт., 1997).
Усі гострі алергічні реакції, що потребують невідкладної допомоги, розподіляють на локалізовані — шкірні (кропивниця, набряк Квінке), респіраторні (у дітей раннього віку — бронхообструктивний синдром), а також генералізовані (анафілактичний шок і токсико-алергічний дерматит).
Набряк Квінке (обмежений набряк шкіри та слизових оболонок) розвивається гостро, може супроводжуватися підвищенням температури тіла, типовою локалізацією (обличчя, слизова оболонка ротової порожнини, м'яке піднебіння). Набряк викликає неприємні відчуття розпирання, він неболісний (мал.1). Особливо небезпечний набряк Квінке з локалізацією в ділянці голосових зв'язок — алергічний набряк гортані.
Невідкладна допомога полягає у припиненні подальшого уведення алергену, якщо його можна виявити, виходячи з даних анамнезу. Призначають антигістамінні препарати у звичайних дозах усередину, внутрішньом'язово, внутрішньовенно. Спосіб призначення препаратів залежить від тяжкості стану дитини і ситуації, що потребує необхідної допомоги. Найефективнішим є внутрішньовенне призначення препарату. Призначають також глюкокортикоїдні гормони (преднізолон від 1—2 до 3—5 мг/кг у тяжких випадках). У разі потрапляння алергену у травний канал необхідно промити шлунок та поставити очищувальну клізму. Корисними є призначення сорбентів. З метою зменшення свербежу на слизову оболонку ротової порожнини накладають мазі, що містять гормональні препарати.

Мал. 1. Анпоневротичний набряк Квінке


Анафілактичний шок — розвивається швидко, через декілька хвилин після уведення алергену. При цьому спостерігаються утруднене дихання, гостра серцево-судинна недостатність (тахікардія, ар­теріальна гіпотензія, ниткоподібний пульс, ціаноз). Іноді приєднуються бронхообструктивний синдром, судоми, непритомність. На шкірі може з'явитися поліморфний алергічний висип, можливий набряк Квінке. Невідкладна допомога включає: оксигенотерапію, надання хворому горизонтального положення з припіднятою головою, уведення 0,1% розчину адреналіну по 5 мкг/кг і для підтримки гемодинаміки внутрішньовенне уведення глюкози — 1 мкг/кг за хвилину; кристалоїдних (не білкових) кровозамінників; 1% розчин димедролу внутрішньовенно 0,5—1 мкг/кг у разі стійкої гіпотензії; преднізолону по З—5 мг/кг внутрішньовенно разово. За показаннями про­водять серцево-легеневу реанімацію.
Токсико-алергічний дерматит розвивається під впливом автоалергенів як алергічні реакції III типу за участю преципітувальних антитіл (І£ С) і комплемента (СЗ, С5). Клінічно виявляють поліморфну еритему (бульозний і бульозно-геморагічний висип) — І стадія; синдром Стівенса—Джонсона (бульозний висип на шкірі, ерозії навколо природних отворів, рідко — ураження паренхіматозних органів — II стадія; синдром Лайєла — найтяжчий варіант алергічного бульозного дерматиту з майже тотальним відшаруванням епідермісу, значними ерозіями і токсико-алергічними ураженнями серця, печінки, нирок, наявністю високої температури тіла і тяжкої інтоксикації — III стадія токсико-алергічного дерматиту.
Багатоформна ексудативна еритема — гостра запальна хвороба, для якої характерні поліморфний висип на шкірі та слизових оболонках, циклічність перебігу і схильність до рецидиву, особливо восени і навесні.
Крім класичної форми цієї хвороби, терміном "багато формна ексудативна еритема" позначають також висип, який виникає внаслідок непереносності того чи іншого лікарського засобу, тому виділяють дві форми багатоформної ексудативної еритеми — інфекційно-алергічну і токсико-алергічну. Спостерігається у дітей у віці від 5 років.
Е т і о л о г і я. При інфекційно-алергічній формі важливу роль відіграє стафілококова і стрептококова інфекція, що розвивається на фоні попередньої сенсибілізації та розвитку імунологічної недостатності. За даними А. Т. Машкілейсон та співавторів (1986), у 70% хворих у патогенезі хвороби має місце фокальна інфекція — хронічний тонзиліт, гайморит, хронічний апендицит, періодонтит та ін. У хворих спостерігається підвищена чутливість до бактеріаль­них алергенів: стафілококового, стрептококового, кишкової палички тощо. Фокальна інфекція призводить до розвитку Т-клітинного імунодефіциту під впливом таких чинників, як переохолодження, вірусні хвороби, перевтомлення, перегрівання, приймання лікарських засобів.
Токсико-алергічна форма багатоформної ексудативної еритеми виникає як гостра реакція на приймання антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, барбітуратів та інших засобів.
Клініка. Хвороба характеризується різними морфологічними елементами висипу — плямами, папулами, пухирцями, пухирями, які можуть локалізуватися на слизовій оболонці ротової порожнини та шкірі. Починається гостро, з головного болю, болю в суглобах, підвищення температури тіла до 38-39 °С. Через 1—2 дні в ротовій порожнині на тлі вираженої гіперемії виникають пухирці різних розміру та локалізації, які швидко проривають унаслідок дії будь-якого механічного подразника, після чого оголюються болючі ерозії, вкриті фібринозним нальотом. Окремі ерозії зливаються між собою, утворюючи значні ерозивні болючі поверхні, які кровоточать. Найчастіше елементи ураження локалізуються в присінку ротової порожнини, на слизовій оболонці губів, язика, щік, у кутах рота. На червоній облямівці губів з'являються великі ерозії з масивними геморагічними кірками. При локалізації ерозій на губах, язиці, зокрема на його нижній поверхні та вуздечці, діти відмовляються від їжі. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені і болючі. Загальний стан хворих тяжкий. Унаслідок інтоксикації у дітей порушується сон, зникає апетит, настають шлункові розлади. У ослаблених дітей, у разі приєднання вторинної фузоспірилярної інфекції може розвинутись виразковий стоматит.
Висип на шкірі локалізується переважно на тильній поверхні кистей і передпліч, на гомілках, інколи на стопах. Він може також розташовуватись на обличчі, шиї, вушних часточках. Спочатку виникають невеликі синюшно-червоні плями, які згодом набувають вигляду "кокард". Шкірний висип виникає одночасно з ураженням слизових оболонок. У багатьох хворих слід відзначити ізольоване ураження ротової порожнини. Хвороба триває 1—2 тиж.
Клініка інфекційно-алергічної і токсико-алергічної форм багатоформної ексудативної еритеми за характером висипу майже аналогічна. Проте при токсико-алергічній формі, яка спричинена підвищеною чутливістю до лікарських засобів, немає сезонності рецидивів, інколи пухирі виникають на малозміненій слизовій оболонці ротової порожнини, запальні ознаки спостерігаються паралельно з ураженням ротової порожнини.
Багатоформна ексудативна еритема може проявлятись у тяжкій формі за типом синдрому Стівенса—Джонсона. Ця форма хвороби характеризується тяжким станом, високою температурою тіла, вираженою інтоксикацією. Хвороба починається гостро і швидко прогресує. Тяжкий загальний стан супроводжується утворенням великих еритематозних плям і пухирів на слизовій оболонці ротової порожнини. Після відторгнення епітелію оголюються значні ерозивні ділянки, які нагадують опікові поверхні II ступеня. Крім слизової оболонки ротової порожнини та шкіри, уражується також слизова оболонка носа, очей, статевих органів.
Діагностика. Багатоформну ексудативну еритему стіл диференціювати з гострим герпетичним стоматитом, хворобою Дюрінга, пухирчаткою. Відмінністю еритеми є відсутність симптому Нікольського, акантолітичних клітин (Тцанка), гострий початок і одужання на деякий час.
Лікування багатоформної ексудативної еритеми залежить від етіології та клінічного перебігу хвороби. Воно включає загальне і місцеве лікування. За тяжкої форми хвороби потрібна госпіталізація. Якщо хвороба виникає як реакція на лікарські засоби, лікуван­ня починають з усунення етіологічного чинника.
План загального лікування має передбачати проведення дезінтоксикаційної терапії, призначення антигістамінних препаратів, кортикостероїдів, вітамінів у дозах, відповідних до віку дитини.
Антигістамінні препарати знижують реакцію організму на гістамін, проникність капілярів, запобігають розвитку набряку тканин, зменшують прояви алергічних реакцій. Кортикостероїди призначають за тяжкої форми багатоформної ексудативної еритеми, синдромів Стівенса-Джонсона, Лайєлла. Застосовують преднізолон, гідрокортизон, дексаметазон внутрішньом'язево та внутрішньовенно по 2—4 мк/кг маси тіла (розрахунок за преднізолоном) 2—4 рази на добу, призначають дезінтоксикаційну терапію (натрію тіосульфат, поліглюкін).
У разі легкої форми хвороби ефективним є натрію саліцилат, ацетилсаліцилова і мефенамінова кислоти, вітаміни групи В, аскорбінова (аскорутин, галаскорбін, плоди шипшини) і нікотинова кис­лоти, препарати кальцію.
У комплексній системі лікування важливу роль відіграє дієта, яка має бути енергетично цінною, не подразнювальною, обволікаючою. Це бульйон, протерті каші, киселі, печене яблуко, морквяний сік, молочні продукти. Перед прийманням їжі проводиться знеболювання слизової оболонки ротової порожнини (цитраль, 0,25% розчин новокаїну, уснінат натрію та ін.).
Місцеве лікування залежить від стадії процесу і передбачає вживання знеболювальних засобів, кортикостероїдів, протеолітичних ферментів, розчинів препаратів нітрофуранового ряду, четвертинних амонієвих сполук (0,5% розчин етонію), природних протибактеріальних препаратів — новоіманіну, ектерициду, натрію уснінату, лікарських рослин — ромашки, арніки, шавлії, кореня алтею. З початку епітелізації показані кератопластичні засоби, вітаміни (ретинол, токо­феролу ацетат, шипшинова олія, каротолін, мазь і желе солкосерилу, аерозоль "Лівіан", "Ромазулан".
Схема місцевого лікування полягає в знеболюванні, видаленні зубного нальоту, плівок, кірок, які легко знімаються, та обробці уражених ділянок розчинами препаратів, які мають протимікробні, протизапальні і протинабрякові властивості. Позитивний терапевтичний ефект при тяжкому ураженні слизової оболонки дає лікарська суміш такого складу: трасилол — 5000 ОД, гепарин — 300—500 ОД, гідрокортизон — 2,5 мг, 1% розчин новокаїну — 1—1,5 мл. Для підвищення місцевого імунітету ротової порожнини потрібні полоскан­ня 0,1% водним розчином левамізолу, лізоцимом.
Профілактика. Виявлення та санація вогнища інфекції, вилучення препаратів, які спричиняють рецидиви, підвищення імунологічних захисних сил дитини (метилурацил, пентоксил, натрію нуклеїнат). Виявлення алергена дозволяє провести специфічну гіпосенсибілізацію — увести стафілококовий анатоксин, бактеріальний алерген.
Хронічний рецидивуючий афтозний стоматит — це аутоалергічний процес, який спричиняється сенсибілізацією організму до умовнопатогенних мікробів травного каналу, вірусів, антигенів мікробного, харчового походження.
Етіологія. В етіології хвороби у дітей мають значення такі патологічні процеси, як дисбактеріоз, дискінезії жовчних шляхів, коліт, ентерит, хронічний гастрит з підвищенням або зниженням секреторної діяльності шлунка. В анамнезі окремих дітей є прояви ексудативно-катарального діатезу, кандидозу, хвороб вуха, горла, носа (повторний отит, риніт, фарингіт). Батьки скаржаться на порушення апе­титу в дитини, відмову від вживання молока або м'ясних продуктів, жирної їжі, солодощів, періодичний біль у животі, схильність до закрепу.
Патологічні процеси в органах травлення призводять до порушення обміну білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, пригнічення фагоцитозу та інших механізмів специфічного і неспецифічного імунітету.
Алергічна природа хронічних афт підтверджується їх виникненням при гельмінтозах, у дітей, які хворіють на бронхіальну астму, кропивницю, мігрень тощо.
Деякі автори (Т.Ф.Виноградова, 1987) вважають за доцільне замість терміну "рецидивуючий афтозний стоматит" використовувати термін "рецидивуючі афти ротової порожнини", щоб підкреслити симптоматичний характер цього патологічного процесу і застосовувати певну тактику лікування як лікарями-стоматологами, так і педіатрами (мал..4,5).
Клініка. Найчастіше місцем локалізації афт є язик, губи, перехідна складка слизової оболонки, вуздечка язика, рідше — щоки, тверде і м'яке піднебіння. Афта має він ляд невеликої ерозії, круглої або овальної форми, вкритої жовтуватим або сірувато-білим нальотом. Ерозія оточена запаленою облямівкою червоного кольору. Розмір |афт — 5—7 мм, іноді 1см. Афти різко болючі, особливо при локалізації на язиці, перехідній складці, супроводжуються підвищеною салівацією. Патологічний процес розвивається тільки в епітеліальному шарі, тому афти не залишають рубця. Період загоювання афт — 7—10 днів, у тяжких випадках — 2-4 тиж.
За тяжкістю перебігу розрізняють легку, середньотяжку і тяжку форми хвороби. При легкій формі рецидиви афт (окремі) виникають один раз на кілька років. У цих дітей виявляються окремі порушення процесу травлення, що підтверджує копрологічне дослідження.
При середньотяжкій формі рецидиви афт спостерігаються частіше (1—3 рази на рік).Діти скаржаться на відсутність апетиту, закрепи, біль у животі відразу після споживання окремих продуктів, особливо молока, м'яса, жирної їжі, продуктів, що містять крохмаль. Під час обстеження у дітей діагностується патологія органів травлення.
Для тяжкої форми характерні окремі або численні висипання, які розташовані як у передніх відділах ротової порожнини, так і на слизовій оболонці твердого, м'якого піднебіння, щоках, піднебінних складках. Рецидиви спостерігаються більше ніж 4 рази на рік, інколи висипання виникають безперервно. У тяжких випадках афта переходить у болючу виразку з підвищеними краями, що локалізується на тлі запального інфільтрату (афти Сеттона) (мал.2). Після виразки залишається рубець. Такі діти здебільшого мають сформовані хвороби органів травлення.
Окремою формою ураження є синдром Бехчета, описаний цим автором у 1937 р. У 1941 р. Турен запропонував називати синдром Бехчета "великим афтозом". Хвороба проявляється ураженням слизової оболонки ротової порожнини, очей, статевих органів. Спочатку може уражувати очі з подальшим переходом на слизову оболонку ротової порожнини. Описано випадки тривалого ізольованого ураження слизової оболонки ротової порожнини. Наступне ураження інших слизових оболонок може виникнути через кілька років.
Афти при хворобі Бехчєта відрізняються від звичайних більшою глибиною ураження слизової оболонки, мають ерозивно-виразковий характер, різко болючі, вкриті сіруватим або жовтувато-білим нальотом. У деяких хворих спостерігається також ураження судин, нервової системи, шкіри і внутрішніх органів.
Діагностика . Хронічний рецидивуючий афтозний стоматит слід диференціювати з гострим герпетичним стоматитом, хронічним рецидивуючим герпесом, хронічною травмою слизової оболонки ротової порожнини.
Лікування. Більшість дітей із цією хворобою звертаються до стоматолога. Проте слід ураховувати, що рецидивуючі афти ротової порожнини — це лише симптом певних порушень в організмі дитини. Тому обстеження дитини має проводитись одночасно педіатром і стоматологом. Воно передбачає проведення анамнестичного, стоматологічного, копрологічного обстеження або направлення дитини в спеціалізоване гастроентерологічне відділення. Велике значення мають виявлення та санація вогнищ хронічної інфекції.
Головні напрямки у лікуванні дітей з хронічним рецидивуючим афтозним стоматитом — це терапія супутніх захворювань, підвищення імунобіологічної реактивності організму, лікування місцевих проявів хвороби.
Терапія супутніх захворювань проводиться шляхом співпраці з лікарями-спеціалістами — гастроентерологом, алергологом, імунологом, дерматологом та ін.
У разі проявів алергічних захворювань гіпосенсибілізуюче лікування проводять спільно з алергологом. Виявлений зв'язок рецидиву висипань на слизовій оболонці ротової порожнини з алергенами харчового походження, слід вилучити їх із раціону. Для з'ясування алергізувальної ролі харчових продуктів найчастіше використовують спосіб ведення харчового щоденника. Батьки хворої дитини щодня заносять до нього інформацію щодо всіх продуктів, які вживала дитина, і зміни в характері поведінки, фізіологічних та патологічних процесів, що спостерігались при цьому. У разі алергії іншого характеру — пилкової, побутової, медикаментозної алерголог здійснює діагностику шляхом внутрішньошкірних алергопроб. Специфічну десенсибілізацію проводять в умовах стаціонару.
З метою неспецифічної десенсибілізації у лікуванні хворих на хронічний рецидивуючий афтозний стоматит використовують гістаглобулін — препарат, що являє собою комплекс гістаміну та глобуліну. Гістаглобулін рекомендують уводити по 0,5—2 мл під шкіру ( залежно від віку дитини) 1 раз на 3 дні протягом ЗО днів. У разі необхідності лікування повторюють через 2—3 міс.
У лікуванні дітей із хронічним рецидивуючим афтозним стоматитом використовують гіпосенсибілізувальні (антигістамінні) пре­парати — діазолін, супрастин, тавегіл та ін.
Для підвищення стану загального імунітету до комплексного лікування дітей зі стоматитом включають гамаглобулін, метилурацил, лізоцим, пірогенал, продигіозан, левамізол, нуклеїнат натрію. З метою активізації місцевого імунітету використовують синтетичні (левамізол) та природні (тималін, вілозен) тимічні імуномодулятори. Левамізол призначають у вигляді 0,1% розчину для зрошення та аплікацій на елементи ураження (Е.В.Гюллінг, В.І.Шматко, 1990).
Тималін чи вілозен у вигляді порошку (3—10 мг) наносять безпосередньо на елементи ураження і покривають тонким шаром медичного клею КЛ-3 (О.В.Савичук, 1993). Лікування проводять щодня до повної епітелізації елементів ураження. Призначення імуно-1 модуляторів дозволяє значно підвищити протирецидивну ефективність лікування.
Місцеве лікування має на меті зменшити біль і, таким чином, поліпшити процеси вживання їжі і сну, запобігти вторинному інфікуванню афт і прискорити процеси епітелізації. Для знеболювання елементів ураження найчастіше використовують олійні емульсії, що містять анестезин,—уснінат натрію з анестезином, 1—2% емульсія анестезину на рослинній олії. Протягом останніх років стало можливим використовувати знеболювальні гелі, що мають також кератопластичні властивості (стоматологічний адгезивний гель "Солкосерил").
Для запобігання вторинному інфікуванню афт слід проводити щоденну гігієнічну обробку зубів і слизової оболонки ротової порожнини 3— 4 рази на день через 30—40 хв. після їди розчинами антисептиків (0,1—0,5% розчин етонію, розчин ротокану 1:20, відвари і настої трав з антисептичними властивостями — ромашка, шавлія, евкаліпт та ін.). Із цією ж метою рекомендують використовувати ізолюючі засоби — пов'язки, адгезивні плівки, клеї. Для очищення поверхні афт і поліпшення метаболічних процесів доцільно засто­совувати ферментні препарати — террилітин, трипсин, хімотрипсин, хімопсин (М.Ф.Данилевський і співавт., 1993).
Для прискорення процесів епітелізації елементів ураження використовують кератопластичні засоби — рослинну олію (шипшинову, обліпихову та ін.), жиророзчинні вітаміни (А, Е),натрію уснінат, мазі з прополісом, аерозоль "Триметазол" тощо.

Мал. 2. Афта Сеттона


Мал. 3 Синдром Стівенса — Джонсона



Мал. 4 Хронічний рецидивний афтозний стоматит.
Афта на слизовій оболонці нижньої губи

Мал. 5. Хронічний рецидивний афтозний стоматит Афта на перехідній складці нижньої губи


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка