Хейліт. Класифікація. Етіологія. Клініка, діагностика, диференційна діагностика. Лікування. Профілактика




Скачати 102.34 Kb.
Дата конвертації18.04.2016
Розмір102.34 Kb.
Хейліт. Класифікація. Етіологія. Клініка, діагностика, диференційна діагностика. Лікування. Профілактика.

Хейліт (cheilitis)


Хейліт – запалення губи, що зустрічається як самостійне захворювання і як симптом при різних хворобах слизової оболонки рота. Ізольоване ураження губи або в поєднанні із змінами інших відділів слизової оболонки рота можливо при багатоформній ексудативній еритемі, медикаментозному алергічному стоматиті, вірусних захворюваннях, гіпоавітамінозах групи В і ін. Тому термін «хейліт» не відповідає діагнозу, а указує лише на локалізацію запалення різного походження.
У справжньому розділі висловлюються самостійні хейліти — захворювання, при яких вражається тільки губа. Найпоширенішою є класифікація захворювань губ Р. Д. Савкиной (1965):
1.Ексфоліатівний хейліт: а) суха форма; б) ексудативна форма.
2.Гландулярний хейліт: а) первинний; би) вторинний; у) гнійний.
3.Хронічні рецидивуючі тріщини губ.
4.Екзематозний хейліт: а) при загальній екземі; б) контактний; у) мікробний.
5.Актинічний хейліт: а) екзематозна форма; б) серозна форма.
6.Абразивний преканцерозний хейліт (Манганотті).
7.Макрохейліт (синдром Мелькерссона — Розенталя і ін.).
Ексфоліативний хейліт (cheilitis exfb-liativa) — хронічне захворювання вик­лючно червоної кайми губ, яке супроводжується злущуванням епітеліальних клі­тин і пов'язане з порушенням їх зроговіння.
За клінічним перебігом розрізняють суху і ексудативну форми ексфоліативного хейліту.
Суха форма ексфоліативного хейліту характеризується наявністю смуги тонких лусочок на межі червоної кайми і CO. Лусочки прозорі, схожі на пластини слюди, щільно прикріплені в центрі і відстають по периферії. Через 5—7 днів після їх виникнення вони знімаються, оголюється яскраво-червона поверхня червоної кайми, ерозії відсутні. На місці зняття лусочок через декілька днів з'являються нові . Захворювання триває роками і навіть десятками років, не схильне до самовилікування.
Ексудативна форма ексфоліативного хейліту характеризується утворенням на гіперемійованій набряклій червоній каймі здебільшого нижньої губи, рідше обох, нашарувань вологих кірок і лусочок сіро-жовтого або жовто-коричневого кольору. Інколи нашарування досягають значних розмірів і звисають з губи подібно до фартуха.
Характерною особливістю захворювання є те, що процес ніколи не переходить ні на CO, ні на шкіру; вільною від ураження залишаються смуга червоної кайми на межі з шкірою і кути рота. Після зняття кірки ерозії не виявляються, оголюється поверхня яскраво-червоного кольору, покрита ексудатом молочного відтінку. Кірки періодично відпадають і знову наростають.
Диференціальна діагностика. Ексудативну форму ексфоліативного хейліту слід розмежовувати з ексудативною формою актинічного хейліту, абразивним преканцерозним хейлітом Манганотті, листоподібною формою пухирчатки, ерозивно-виразковою формою. Суху форму ексфоліативного хейліту відрізняють від метеорологічного хейліту, контактного алергічного хейліту, а також від червоного вовчака губ без клінічне вираженого гіперкератозу й атрофії.
Прогноз при ексудативній формі ексфоліативного хейліту більш сприятливий, ніж при сухій. Малігнізації ексфоліативного хейліту не спостерігається.
Лікування. При ексудативній формі призначають седативні засоби, антидепресанти, засоби загальнозміцнювальної терапії.
Сталих ремісій чи переводу ексудативної форми в суху можна досягти з допомогою надм'яких рентгенівських променів (апарат Буккі) у комбінації з кортикостероїдними мазями. При сухій формі червону кайму губ доцільно змащувати індиферентними мазями.
Актинічний хейліт (cheilitis actinica) — запалення, яке спричинюється підвищеною чутливістю червоної кайми губ до інсоляції. Вперше описаний Ейрсом (S.Ayres) 1923 p.
Основним етіологічним чинником є вплив ультрафіолето­вих променів за наявності сенсибілізації червоної кайми губ до сонячного світла. Процес виникає і загострюється у весняно-літній період, може поєднуватися з сонячною екземою обличчя. Нижня губа уражається частіше, ніж верхня.
За клінічним перебігом розрізняють дві форми актинічного хейліту — суху й ексудативну. При сухій формі вся червона кай­ма стає сухою, яскраво-червоного кольору, покривається дрібними сріблясто-білими лусочками. При ексудативній формі на фоні набряклої, яскраво-червоної кайми губи з'являються пу­хирці, які швидко лопаються, утворюючи ерозії, кірки і тріщини.
Диференціальна діагностика. Суху форму актинічного хейліту слід диференціювати від сухої форми ексфоліативного хейліту. Ексудативну форму відрізняють від контактного алергічного хейліту.
Лікування. Хворі повинні уникати сонячного опромінювання. Місцеве призначають кортикостероїдні мазі та захисні креми «Щит», «Луч», усередину — вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин)
Метеорологічний хейліт (cheilitis meteorologica) — запальне захворювання губ, що зумовлюється метеорологічними чинниками (підвищена чи знижена вологість, вітер, холод, запиле­ність повітря, сонячне світло тощо).
Захворювання частіше трапляється у чоловіків, а також в осіб з ніжною шкірою або із захворюваннями, що супроводжуються підвищеною сухістю шкіри (себорея, нейродерміт, іхтіоз та ін.).
Клінічним проявом метеорологічного хейліту є застійна гіперемія червоної кайми губи, яка інфільтрована і покрита дрібними лусочками . Перебіг захворювання хронічний, не залежить від пори року. Малігнізація спостерігається рідко, проте на фоні метеорологічного хейліту можливий розвиток передракових захворювань.
Диференціальна діагностика. Проводять розмежування з сухою формою ексфоліативного і актинічного хейліту, з контактним алергічним хейлітом, а також з червоним вовчаком без клінічно вираженої атрофії.
Лікування. Передусім вживають заходів щодо усунення подразнювального кліматичного впливу. Доцільно призначити нікотинову кислоту, вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин, ціано-кобаламін). Показане змащування губ фотозахисними мазями.
Хронічна тріщина губи (rhagas labii chronica) — обмежене запалення, при якому виникає щілиноподібної форми дефект епітелію й власної пластинки. Метеорологічні чинники викликають сухість губи, втрату еластичності і появу тріщини; у виникненні ураження мають також значення гіповітамінози (недостатність ретинолу і вітамінів групи В). Мікробна флора підтримує існування тріщини і перешкоджає її загоєнню.
Клініка. На червоній каймі губи, як верхньої, так і нижньої, виникає одиночна лінійна тріщина, яка може мати різну глибину. Частіше вона локалізується в середній частині, інколи в кутах ро­та; може поширюватися на CO губи, але ніколи не спостерігається на шкірі. Тріщина, що виникла вперше, покрита кров'янистою кіркою, оточена гіперемійованою червоною каймою. Часто тріщина тривало існує на одному місці на деякий час загоюючись, вона знову рецидивує. Її краї ущільнюються, гру­бішають і можуть зроговіти .
При гістологічному дослідженні виявляють різної глибини дефект епітелію і власної пластинки Роговий шар часто потов­щений і напливає на краї дефекту. В навколишній сполучній тканині відзначається круглоклітинна інфільтрація. В більш глибоких шарах власної пластинки спостерігається фіброз.
Діагностика хронічної тріщини губи не викликає труднощів.
Лікування. Передусім слід усунути причину захворювання. Застосовують мазі, які містять антибіотики, кортикостероїди, засоби, що стимулюють епітелізацію. Високий ефект дає тривале приймання ретинолу і вітамінів групи В та клейова пов'язка на основі біологічного клею. За відсутності ефекту проводять хірургічне видалення тріщини в межах здорових тканин Інколи виникає потреба в реконструктивній операції губи.
Гландулярний хейліт (cheilitis glandularis) — захворювання, що зумовлене запаленням переміщених у червону кайму дрібних слинних залоз, їх гіпертрофією та гіперфункцією. Клінічне ця аномалія проявляється після статевого дозрівання, найчастіше v віці 40—60 років Нижня губа уражається в 2 рази частіше, ніж верхня. Характеризується гетеротопією в зону Клейна слизово-слинних залоз або їх вивідних проток, збільшенням кількості залоз губи, їх гіпертрофією і гіперфункцією, виділенням із розширених проток прозорого секрету. Може ускладнюватися серозним або гнійним запаленням. У виникненні запалення залоз важливого значення надають емоційно-психічному фактору, травмі губ, інфікуванню.
Запалення слинних залоз може бути серозним, гнійним, а у випадках затяжного хронічного перебігу — фіброзним і супро­воджуватися зроговінням навколо вивідних проток. Серозне запалення клінічно проявляється припуханням губи, застійною гіперемією. Внаслідок виступання гіпертрофованих слинних за­лоз поверхня CO стає горбистою. Із розширених вивідних про­ток залоз виділяється світла рідина у вигляді прозорих крапель («симптом роси, або краплі»). Через те, що губа у хворих на гландулярний хейліт періодично змочується слиною, яка випаровується, червона кайма стає сухою, лущиться, на ній з'являються тріщини, ерозії.
Діагностика серозної і гнійної форм гландулярного хейліту не викликає труднощів, оскільки клінічна картина цих форм надто своєрідна. Однак їх слід відрізняти від вторинного глан­дулярного хейліту, причиною якого можуть бути різні запальні захворювання губ.
Диференціальна діагностика. Фіброзну форму диференціюють від гранулематозного макрохейліту Мішера і лімфедематозного хейліту.
Лікування хірургічне — видалення всієї зони Клейна з пере­міщеними залозами Припустима глибока коагуляція тіл слинних залоз. За наявності серозної і гнійної форм перед хірургічним лікуванням слід домогтися усунення тріщин, ерозій, кірок.
Лімфедематозний макрохеиліт (macrocheilitis limphoedemato-sa) належить до групи захворювань, що пов'язані з порушен­ням лімфообігу. Клінічно проявляється безболісним збільшен­ням губ.
Перебіг хронічний з загостреннями. Після кожного загострення збільшується деформація губ, розвивається їх гігантизм.
Диференціальна діагностика. Проводять відмежування від набряку Квінке, гранулематозного макрохейліту Мішера, фіброз­ної форми гландулярного хейліту.
Лікування. В ранній стадії показані теплові процедури, парафінотерапія, спеціальні методи масажу, склерозуюча терапія;
всередину — калію йодид. У розвинутій стадії високий ефект дає хірургічне видалення уражених тканин.
Контактний алергічний хейліт (cheilitis allergica contactilis) — захворювання губ, яке розвивається унаслідок сенсибілізації тканин губи до різних хімічних речовин Частіше хворіють жінки віком 20—60 років Етіологічними чинниками алергічного контактного хейліту є хімічні речовини, які входять до складу губних помад, зубних паст, пластмаси зубних протезів тощо. Захворювання може мати професійний характер. Патологічні зміни розвиваються за наявності схильності організму до алергічних реакцій і сенсибілізації до різних хімічних речовин. Захворювання є проявом алергічної реакції спо­вільненого типу.
Клініка. Клінічна картина характеризується гіперемією і на­бряком червоної кайми губ, рідше процес поширюється на CO і шкіру. На цьому фоні з'являються дрібнолускате лущення, тріщини, а в разі тяжчого перебігу — пухирці й ерозії.
Диференціальна діагностика. Контактний алергічний хейліт диференціюють від сухої форми ексфоліативного і актинічного хейлітів. Гострий початок і причинний зв'язок контактного хей-літу з хімічними речовинами є відправними точками в поста­новці діагнозу.
Лікування. Передусім усувають вплив хімічного чинника, який викликав захворювання. Місцеве призначають кортикостероїдні мазі. Проводять десенсибілізуючу терапію.
Екзематозний хейліт (cheilitis exzematosa) — хронічне алергічне захворювання червоної кайми і шкіри губ. Спостерігається у вигляді ізольованого ураження, а також як симптом екземи обличчя.
Клініка. Захворювання може мати гострий або хронічний перебіг.
Для гострої екземи характерний поліморфізм елементів ураження: послідовно виникають почервоніння, дрібні пухирці, виповнені серозним ексудатом жовтуватого кольору. Пухирці зливаються між собою, лопаються і мокнуть. З'являються кільцеподібні лусочки і кірочки. Висипання супроводжуються свербежем і набряком губ. Екзематозний процес швидко поширюється на прилеглу до червоної кайми шкіру і кути рота.
З переходом гострого перебігу в хронічний зменшуються гіперемія, набряк і мокнуття. Мають місце хронічний набряк жовтувато-червоного кольору, гіперемія, сухе лущення; місцями спостерігаються тріщини, кров'янисті кірки. Захворювання триває роками, нерідко процес загострюється.
Диференціальна діагностика. Її проводять з метою відмежування екзематозного хейліту від контактного алергічного і ексудативної форми актинічного хейліту.
Лікування грунтується на засадах лікування екземи шкіри. Проводять десенсибілізуючу терапію, вітамінотерапію. Місцеве призначають кортикостероїдні мазі, при мокнутті показані аеро­золі кортикостероїдів.
Атонічний хенліт (cheilitis atopicalis) — симптом дерматиту або нейродерміту. Найчастіше трапляється у дітей і підлітків віком 7—17 років. У його етіології значна роль належить генетичним факторам, які створюють схильність до розвитку так званої атопічної" алергії.
Клініка. При атопічному хейліті уражаються червона кайма губ і шкіра, причому найяскравіші прояви процесу відзначаються в ділянці кутів рота Процес ніколи не переходить на CO, не ура­жається також та частина червоної кайми, яка безпосередньо прилягає до CO. Захворювання розпочинається із свербіння, згодом з’являються еритема і незначний набряк шкіри і червоної кайми губ Після вгасання гострих запальних явищ виникає ліхенізація губ. Червона кайма інфільтрована, лущиться дрібними лусочками. Шкіра в ділянці кутів рота інфільтрована, внаслідок чого утворюються тріщини і кірки. Шкіра обличчя суха і лущиться .
Диференціальна діагностика. Атопічний хейліт слід диференціювати від ексфоліативного і актинічного хейлітів, а також від стрептококової заїди.
Лікування Показані десенсибілізуюча терапія, вітамінні, седативні препарати. При затяжному перебігу на 2—3 тижні призначають кортикостероїди усередину. Місцеве: з успіхом використову­ють кортикостероїдні мазі. Ефективно діють промені Буккі.
Гранулематозний хеиліт Мішера (macrocheilitis granulomatosa) описаний 1945 p. G.Miescher. Характеризується макрохейлією — стійким запальним потовщенням губ, частіше нижньої.
Етіологія не з'ясована. Перебіг хронічний з загостренням. Після декількох рецидивів губи стійко збільшуються, ущільнюються. Нерідко стовщення губ супроводжується поши­ренням процесу на щоку.
Лікування полягає у видаленні уражених тканин губи.
Синдром Мелькерсона—Розенталя — симптомокомплекс, який характеризується поєднанням рецидивного набряку губ, рецидивного одно-, рідше двобічного парезу лицевого нерва і складчастого язика.
Етіологія синдрому остаточно не з'ясована.
Симптоми захворювання виникають не одночасно. Як набряк губи, так і парез лицевого нерва з'являються раптово, потім рецидивують. На червоній каймі губ можуть виникати тріщини. При пальпації визначають, що губи м'якої консистенції, без інфільтрату в глибині ураження. Гострий набряк через деякий час спадає, але рецидиви повторюються, і з кожним кризом відзначається потовщення губ.
Зміни язика спостерігаються лише в половині випадків (по­товщення і наявність борозен на його поверхні).
Лікування. Успіх терапії синдрому Мелькерсона — Розенталя залежить від правильності виявлення генезу патологічних змін. Лікування захворювання проводять у двох напрямах — хірургічному і консервативному.
При хірургічному лікуванні видаляють частину тканини губи, проте це не запобігає рецидивам макрохейлії. Кращі результати дає консервативне комбіноване лікування кортикостероїдами (преднізолон по 20—ЗО мг на день), антибіотиками широкого спектра дії (окситетрациклін по 800 000 ОД на день), синтетичними протималярійними препаратами (хінгамін по 0,25 г 2 рази на день) і десенсибілізуючими засобами (препарати кальцію, протигістамінні препарати) протягом 30—40 днів. Курс лікування повторюють через 3 міс.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка