І. Ю. Буряк О. В. Лаврухіна дослідження впливу лікувального масажу на емоційний стан людини




Сторінка1/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.63 Mb.
  1   2   3   4
СЕКЦІЯ

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА СПОРТ


І. Ю.Буряк

О. В.Лаврухіна

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЛІКУВАЛЬНОГО МАСАЖУ НА ЕМОЦІЙНИЙ СТАН ЛЮДИНИ
Проблема вивчення емоційних станів особистості в різних процесах життєдіяльності в даний час стає все більш актуальною. Це, перш за все, пов'язано з високою динамікою життя людини, інтенсифікацією комунікативних зв'язків і деякі інші характерні риси сучасної епохи зумовлюють необхідність розробки практичних психологічних засобів по збільшенню потенційних можливостей людини, вдосконалення його адаптивних механізмів [2].

Особливу роль у даному контексті фахівці відводять регулювання емоційної сфери особистості, тому що значення емоцій для організму полягає в попередженні про руйнуючий характер будь–яких чинників.

Нами було проведено дослідження на базі сімейно–оздоровчого клубу «Вітамін» м.Мелітополь. Метою дослідження стало вивчення впливу лікувального масажу на емоційний стан людини.

В процесі дослідження ми передбачали, що в процесі застосування лікувального масажу створюються умови спрямованої зміни емоційного стану особистості та лікувальний масаж може розглядатися як багаторівневий чинник, коригуючий емоційні стани особистості.

Для стабілізації емоційної сфери особистості та підтвердження гіпотези, ми обрали 60 чоловік для проведення експерименту. Всім їм був проведений курс лікувального масажу в залежності від скарг. На початку та в кінці дослідження, були проведені такі методи дослідження, як аналіз психологічної літератури з проблеми дослідження; метод формуючого експерименту; психодіагностичні методи [3]: методика САН, Гессенський опитувальник, методика діагностики рівня емоційного вигорання В.В. Бойко.

Кожному з учасників експерименту були запропоновані вищевикладені методики, що містять ряд питань, які стосуються оцінки психологічного стану, самооцінки своєї поведінки, типів реакції на різні життєві ситуації.

При проведення дослідження всі учасники перебували в однакових умовах експерименту. Робота проводилася в індивідуальному опитуванні.

Виходячи з мети дослідження, і для підтвердження гіпотези нами, був використаний метод формуючого експерименту, який передбачав кілька етапів: перший етап – первинний збір даних, для визначення загального емоційного стану людини і наявних соматичних скарг; другий етап – вторинний збір даних щодо визначення загального емоційного стану особистості і наявних соматичних скарг після проходження 10 сеансів лікувального масажу.

Для статистичної обробки та аналізу емпіричних даних використовувалися методи первинної математичної обробки; програма SPSS Statistics 17.0 для Windows.

Отримані дані можуть свідчити про сприятливий характер дії лікувального масажу на емоційний стан особистості. Таким чином, лікувальний масаж може розглядатися як багаторівневий чинник, коригуючий емоційні стани особистості [1].



Література:

  1. Васічкін, В.І. Все про масаж [Текст] / В.І. Васічкін. – М.: Полігон, 2009. – 304 с.

  2. Ізард, К.Е. Психологія емоцій [Текст] / К.Е. Ізард. – СПб.: Питер, 1999. – 464 с.

  3. Прохоров, О.О. Методики діагностики і виміру психічних станів особистості [Текст] / О.О. Прохоров. – М.: Академія, 2004. – 176 с.


О. І.Голушко

О. В.Лаврухіна

ЗАЛЕЖНІСТЬ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ВІД ЗАНЯТЬ РІЗНИМИ ВИДАМИ СПОРТУ
Одним з важливих питань поліпшення фізичного виховання є пошук ефективних засобів і методів, що сприяють прискореному розвитку фізичних якостей дітей, прищеплюванню стійкого інтересу до занять різними видами спорту.

На думку фахівців, варто широко використовувати різні види спорту, рухливі й спортивні ігри для розвитку, формування, а також сприяння розвиткові силових, швидкісних, координаційних та інших фізичних якостей.

Школярі, що займаються різними видами спорту, мають різний рівень фізичної підготовки й прояву основних рухових якостей. Тому у своєму дослідженні ми хотіли на основі тестів і вимірів визначити й порівняти динаміку розвитку основних фізичних якостей у школярів середнього шкільного віку, що займаються в секціях по легкій атлетиці, гімнастиці й спортивним іграм [2; 3].

У процесі дослідження нами були поставлені наступні завдання:



  1. вивчити вікові особливості розвитку рухових якостей по наявним літературним джерелам;

  2. дослідити особливості прояву рухових якостей при заняттях легкою атлетикою, волейболом, гімнастикою;

  3. виявити й зіставити динаміку рівня розвитку фізичних якостей школярів, що займаються досліджуваними видами спорту;

  4. визначити взаємозв'язок рівня загальної й спеціальної фізичної підготовленості в досліджуваних видах спорту.

Нами були використані такі методи дослідження як ретроспективний аналіз літературних джерел, педагогічне спостереження, тестування, метод математичної статистики [1].

Педагогічні спостереження проводилися під час тренувальних занять у секціях по волейболу, легкій атлетиці й гімнастиці учнів Вознесенської загальноосвітньої школи Мелітопольського району Запорізької області.

Аналіз отриманих даних початкового й повторного тестування надає нам право зробити наступні висновки: у результаті початкового тестування рівень загальної фізичної підготовленості учнів, що займаються легкою атлетикою, виявився найвищий, їхній середній бал склав 4.25 бали. Трохи нижче результат у гімнастів – 4.2 бали. Найнижчий рівень показали діти, що займаються волейболом – 4.0 бали. У результаті проведення повторного тестування ми одержали наступні дані. У легкоатлетів середній бал склав 4.3 бали, у гімнастів – 4.5 бали, у волейболістів – 4.29 бали. Динаміка розвитку загальної фізичної підготовленості у легкоатлетів 0.05 бали, у волейболістів – 0.29 бали, у гімнастів – 0.3 бали. На підставі цих результатів ми можемо сказати, що у волейболістів і легкоатлетів динаміка приросту в розвитку спеціальних фізичних якостей найвища, трохи нижче вона простежується у гімнастів.

Виходячи із загальних результатів дослідження треба сказати, що загальна й спеціальна фізична підготовленість нерозривно пов'язані між собою й однаковою мірою впливають на спортивну форму спортсмена, розвиток його фізичних якостей. Тому поряд зі спеціальною фізичною підготовкою не потрібно забувати п про велику роль, яку відіграє загальна фізична підготовка.



Література:

  1. Ашмарин, Б.А. Методика педагогічних досліджень у фізичному вихованні [Текст]: навчальний посібник / Б.А. Ашмарин. – Л, 1973. – 215 с.

  2. Бернштейн, Н.А. О скорости и ее развитии [Текст] / Н.А. Бернштейн. – М.: ФК, 1991. – 287 с.

  3. Ермолаев, Ю.А. Возрастная физиология [Текст]: учеб. пособ. для студ. пед. вузов / Ю.А. Ермолаев. – М.: Высш. шк., 1985. – 384 с.


Н. Ю.Глєбова

В. О.Корольов

КОМПЛЕКСНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З СИНДРОМОМ ДАУНА В УМОВАХ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ
Проблема дітей з обмеженими можливостями, до категорії яких належать особи із синдромом Дауна, є одним з актуальних соціальних та медичних питань нашого суспільства.

Аналіз літературних джерел показав, що наукових праць присвячених руховому розвитку дітей з синдромом Дауна, не достатньо. Недостатньо наголошується той факт, що майже на всіх стадіях розвитку рухові функції діти із синдромом Дауна відстають від звичайних однолітків [1; 3].

Визнання Україною конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей посилило увагу громадськості до проблем дітей із особливими потребами, викликало необхідність створення умов для їх інтеграції в систему сучасних суспільних відносин. Це зумовило необхідність пошуку шляхів інтеграції в суспільство осіб із порушеннями психофізичного розвитку, зокрема з синдромом Дауна.

Синдром Дауна – це найбільш поширена з хвороб, при яких спостерігається затримка психічного розвитку дитини, описана вона англійським лікарем більше ста років тому і названа його іменем. Викликають її хромосомні аберації: З невідомої причини кількість хромосом в клітинах людського організму збільшується на одну – до 47 [4]. Ця додаткова хромосома призводить до змін розвитку фізичного тіла і мозку. Діапазон і глибина цих розладів такі широкі, а діагностування комплексного рівня захворювання є настільки складним, що навіть у високо розвинутих країнах медична наука не може похвалитися особливо великими досягненнями. У більшості випадків відповідний діагноз ставлять на основі результатів хромосомного тесту, який проводять незабаром після народження дитини [1; 3]

Враховуючи те, що в Україні немає науково обґрунтованої системи фізичної реабілітації дітей з синдромом Дауна, роботу треба починати фактично з нуля. Тому , що для розвитку моторики, життєвих навичок і вмінь дітей даної категорії потрібне створення індивідуальних програм навчання та реабілітації.

Фізична реабілітація при хворобі Дауна передбачає виховання психомоторних навичок, соціальну адаптацію, корекцію мовних функцій. У процесі навчання максимально використовується механічна пам’ять хворих, здатність до сприйняття того що оточує дитину, відносне збереження емоцій і здібність до наслідування [2].

Затримка моторного розвитку поєднується у дітей синдромом Дауна з недостатнім володінням когнітивними і мовними навичками і це є величезні індивідуальні відмінності. У фізичній реабілітації дітей молодшого віку з синдромом Дауна застосовувалися лікувальна фізична культура, ігри і працетерапія.

В умовах реабілітаційного центру важливо, щоб у перші 2–3 тижні робота з дітьми була направлена на формування довірливих відносин між педагогами і дитиною, активізацію нових мотивацій до занять фізичною реабілітацією і проведення об’єктивного дослідження рухової сфери. На всіх заняттях повинні бути присутні матері, які приймають активну участь в роботі реабілітологів (геометричні фігури, зображення тварин і т.п.) [2].



Література:

1. Бадалян, Л.О. Руководство по неврологии раннего возраста [Текст] / Л.О. Бадалян, Л.Г. Журба, Н.М. Всеволожская. – Киев, 1980. – 396 с.

2. Основи фізичної реабілітації / перекл. з англ. [Текст] / Гері Окамото. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2002. – 294 с.

3. Цветкова, Л.С. Методика нейропсихологической диагностики детей [Текст] / Л.С. Цветкова. – М.: Кодито–центр, 1998. – 128 с.


В. В.Дацько

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ СТАТИЧНИХ ВПРАВ У СИЛОВІЙ ПІДГОТОВЦІ ШКОЛЯРІВ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ
Проблема базової силової підготовки школярів представляє в наш час особливий інтерес у зв'язку з вираженими змінами соціальних, екологічних і економічних умов життя суспільства. Але розробка основних методичних рекомендацій з використання методів розвитку силових якостей у середньому шкільному віці здержується, із–за дефіциту наукових досліджень у даній сфері. У зв’язку з цим вивчення м’язової сили школярів середнього віку у процесі усього періоду навчання представляє, як науковий, так і практичний інтересах [1].

Сила – основна фізична якість людини. Її можна розвивати з використанням різних засобів. Але, як показали численні дослідження, найбільш ефективно вона піддається тренуванню, коли застосовуються обтяження, причому обтяження дозовані, тобто враховуючі фізичні можливості того або іншого атлета [1]. Разом з тим немає єдиної думки щодо використання статичних вправ для тренування сили, особливо в дитячому й підлітковому віці. Ряд авторів вважають недоцільним використовувати будь–які обтяження в цих вікових періодах. Є думки, що дозовані обтяження можуть бути використані у фізичному вихованні школярів середнього шкільного віку (11–15 років) [2].

Розглядаючи вплив статичних вправ на розвиток сили було виявлено, що статичні вправи характеризуються напругою в м’язах але без зміни їх довжини. При статичних вправах виникають активні процеси в нервово–м’язовому апараті, в центральній нервовій системі, що і забезпечує підтримку напруженого стану м’язів. Зростає обмін речовин, збільшується витрата енергії, але менше, ніж при динамічній роботі. Енергія, що витрачається, не перетворюється на механічну роботу, а повністю виділяється у вигляді тепла [3].

При статичних напругах механізм нервово–м'язової регуляції силових проявів має деякі відмінні риси. Є дані, що дозволяють говорити про позитивну роль для розвитку сили так званих ізометричних напруг. В основному такі напруги пропонуються виконувати тривалістю 5–6 с. Найцінніше в цьому методі те, що під час виконання вправи статичного характеру з такою тривалістю охоплюються практично всі основні м'язові групи [1].

Нами проведено дослідження, завданням якого було з’ясувати, як впливає на розвиток сили школярів середнього шкільного віку використання статичних вправ у навчальному процесі.

Для отримання результатів дослідження було розроблено спеціальну програму з використанням статичних вправ. Так в першій експериментальній групі учнів у якій використовувалися традиційні засоби фізичного виховання, від 20 до 30% навчального часу приділялося силовій підготовці – статичним вправам. Друга експериментальна група тренувалася в секції базової атлетичної підготовки, у якій до 70% часу приділялося розвитку сили під впливом статичних вправ. У контрольній групі, рухова активність була обмежена тільки двома загальними уроками фізкультури.

На самому початку експерименту було проведено попереднє тестування серед дітей, які приймали участь в експерименті.

В кінці експерименту розходження у величині вікового індексу станової сили (ВІСС) між контрольною й першою експериментальною групою склало – 2,6% , а між контрольною та другою експериментальною групою – 13,6%.

Було зроблено висновок про те, що найбільш виражений вплив на показники приросту ВІСС має тренування в секції базової атлетичної підготовки де крім загальних вправ використовувались також і статичні.

Література:

1. Сінчаєвський, С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) [Текст] / С.М. Сінчаєвськй //Фізичне виховання в школі. –1999. – №2 – С.25–28.

2. Матвєєв, Л.П. Теория и методика физической культуры [Текст] / Л.П. Матвєєв. – М.: ФиС, 1991. – 543 с.

3. Філін, В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов [Текст] / В.П. Філіп. – М.: ФиС, 1974. – 232 с.


Д. А.Дубина

ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ КРУГОВОГО ТРЕНУВАННЯ У ВИХОВАННІ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ
Питання підвищення ефективності і якості фізичного виховання школярів сьогодні перебуває в центрі уваги суспільства. Останнім часом йде пошук нових методик у формуванні фізичної підготовленості дітей та підлітків. На наш погляд, таким методом може бути кругове тренування, яке добре поєднує в собі і вибірково спрямований і комплексний вплив.

Основу кругового тренування становить серійне повторення кількох видів фізичних вправ. Ефективність даного методу полягає в тім, що значно підвищується щільність занять, так як працюють всі учні одночасно і в той же час самостійно, пропорційно до своїх можливостей і зусиль [2].

Метод кругового тренування ставить перед собою завдання комплексного виховання фізичних здібностей при активному самостійному виконанні вправ та контролем за його впливом на системи організму [3].

Предметом нашого дослідження був вплив методу кругового тренування на розвиток фізичних якостей школярів середнього шкільного віку.

Нами було досліджено рівень сформованості фізичних якостей в дітей середнього шкільного віку [1] та розроблено програму кругового тренування для хлопців у віці 12–13 років [4].

Для аналізу рівня розвитку фізичних якостей було проведено тестування, яке дало змогу виявити не тільки стан розвитку тієї чи іншої якості на даний момент часу, а й в напрямок їх змін.

В своїй роботі ми застосовували стандартні тести на визначення швидкості, координації, сили, гнучкості, витривалості [2].

Дослідження показало ефективність застосування методики кругового тренування в розвитку фізичних якостей учнів, що складали експериментальну групу. Різниця в показниках приросту рухових якостей в учнів контрольного класу (що навчалися за стандартною програмою) та експериментального класів (в формуванні фізичних якостей яких застосовувався метод кругового тренування) на кінець навчального року складала: в показниках швидкості – 5,6%, швидкісної сили – 3,2%, координації – 5,7%, гнучкості – 3,3%, сили – 5,2%.

Найбільша різниця спостерігалася в показниках витривалості: якщо в учнів експериментального класу витривалість підвищилася на 11,9% то в учнів контрольного класу знизилася на 1,1%, що говорить про погіршення функціонального стану організму підлітків.

Отже, виходячи з результатів дослідження, можна стверджувати, що метод кругового тренування може бути рекомендований як ефективний засіб розвитку фізичних якостей учнів середньої ланки.



Література:

  1. Линець, М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. [Текст] / М.М. Линець. – Львів: Штабар, 1997. – 208 с.

  2. Сажнева, Е.В. К проблеме физического воспитания школьников СМГ [Текст] / Е.В. Сажнева, И.Б. Грецкая, М.Ю. Ушакова // Сб.: ФК и С в 21веке: мат–лы IV Межд. научно – практ. конф. – Волгоград : Изд–во Экстремум, 2008. – С.261–264.

  3. Лях, В.И. Двигательные способности школьников : основы теории и методики развития [Текст] / В.И. Лях. – М. : Терра – Спорт, 2000. – 192 с.

  4. Примерная программа спортивной подготовки для детско–юношеских спортивных школ, специализированных детско–юношеских школ олимпийского резерва (этапы : спортивно–оздоровительный, начальной подготовки, учебно–тренировочный). – М. : Советский спорт, 2009. – 112 с.


А. І.Єфімова

ГІДРОКІНЕЗОТЕРАПІЯ У КОМПЛЕКСНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ З ПОРУШЕННЯМИ ОПОРНО–РУХОВОГО АПАРАТУ
В результаті пошкоджень і захворювань опорно–рухового апарату у хворих часто розвиваються важкі функціональні порушення, що призводять до інвалідності. Вони виражаються в зменшенні амплітуди рухів у суглобах, силових можливостей і тонусу мускулатури, втрати здатності до пересування і виконання низки побутових навичок, що в кінцевому підсумку призводить до обмеження працездатності та навіть інвалідності [1].

Гідрокінезотерапія, завдяки різнобічній терапевтичній дії, відіграє в загальному лікувальному комплексі провідну роль. Термін «гідрокінезотерапія» найбільш повно відображає сутність методу, в основі якого лежить застосування з лікувальною метою фізичних вправ у воді в поєднанні з підводним масажем. Гідрокінезотерапія застосовується у формі фізичних вправ у воді, плавання, витягнення хребта і кінцівок у воді, активних та пасивних рухів, різних видів підводного масажу та корекції положенням у воді. Вона створює умови і можливості для інтенсифікації функціонального відновного лікування хворих ортопедо–травматологічного профілю і в зв'язку з цим сприяє зниженню тимчасової непрацездатності та інвалідності.

Своєчасне, науково обґрунтоване застосування гідрокінезотерапії відповідно до динаміки перебігу репаративних процесів і з клінічними особливостями захворювання може бути забезпечене при правильній методиці її проведення.

Нами була розроблена програма реабілітації хворих з порушеннями опорно–рухового апарату (ОРА) на основі кінетотерапії. Розроблена нами програма, в цілому, дала позитивні результати, що сприяли покращенню самопочуття хворих.

До програми реабілітації увійшли: пасивні та активні фізичні вправи у воді, ходьба у воді, механотерапія у воді, лікувальне плавання та інше.

Загальна інвалідність після травм і ортопедичних захворювань досягає 25%. Причинами зниження і втрати працездатності у 26,1% випадків є функціональні, а не морфологічні зміни, що залежать від несвоєчасного і нерегулярного проведення відновного лікування, а також недостатнього використання комплексу основних засобів, спрямованих на розвиток у хворого тимчасово втрачених рухових функцій. Відновлення працездатності хворих може бути досягнуто лише при застосуванні всього набору взаємодоповнюючих лікувальних засобів функціонального характеру, а саме лікувальної гімнастики, фізичних вправ у воді, масажу, трудотерапії, тренування в ходьбі та ін.

Фізичні вправи у воді надають інтенсивне різнобічну дію на організм – діяльність дихального апарату, серцево–судинної системи, стан нервової системи та опорно–рухового апарату. Плавання в прохолодній воді активує функцію зовнішнього дихання, перебіг обмінних процесів, сприяє поступовій нормалізації маси тіла. Перебування у водному середовищі загартовуюче діє на організм, підвищує його стійкість до несприятливих умов зовнішнього середовища [2].



Література:

  1. Попов, С. М. Фізична реабілітація [Текст] / під ред. С. Н. Попова. – 3–тє видання. – М.: «Фенікс», 2005. – 602 с.

  2. Петряева, А.В. Плавание. Исследования, тренировка, гидрореабилитация: материалы 2–й Международной научно–практической конференции СПбНИИФК [Текст] / под общ. ред. А.В. Петряева, И.В. Клешнева. – СПб. : Плавин, 2003. – 312 с.


К.О.Жардяцкене

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ШВИДКІСНО–СИЛОВИХ ЯКОСТЕЙ У СПОРТСМЕНІВ МОЛОДОГО ВІКУ, ЩО ЗАЙМАЮТЬСЯ ВЕЛИКИМ ТЕНІСОМ
Сучасні тенденції розвитку світового тенісу характеризуються універсалізацією гри, зумовленої необхідністю успішно поєднувати нападаючі дії біля сітки з настільки ж активною грою на задній лінії, а також підвищенням сили і точності ударів, зростанням темпу гри. Це, в свою чергу, вимагає істотного поліпшення швидкості ігрових пересувань, що багато в чому може бути забезпечено за рахунок відповідної рухово–координаційної підготовленості.

Спортивні ігри рясніють складними швидкоплинними несподіваними ігровими ситуаціями, які вимагають від спортсменів дуже швидкого реагування, вміння виконувати удари в стрибках, кидках, в падінні в складних непередбачуваних ситуаціях змагальної діяльності.

Найбільш важливим технічним дією в ігрових видах спорту є відображення м'ячів з переміщенням у бік. Якість виконання даних дій визначається швидкістю переміщення, відстанню між місцем знаходження спортсмена і крапкою в просторі, де відбуваються удари по м'ячу.

У сучасному стані спортивного життя гостро стоїть проблема впливу рухово–координаційної підготовки на швидкісно–силові здібності, необхідні для виконання технічних дій у складних ситуаціях змагальної діяльності, а також можливість педагогічного впливу на ці здібності.

Тому істотним моментом рухово–координаційної підготовленості спортсмена є виховання швидкісно–силових якостей. Однак дослідження проблеми сполученого виховання рухово–координаційних і швидкісно–силових здібностей у юних ігроків раніше не проводилося. Це і визначило актуальність цього дослідження.

Нами було проведено дослідження в основі якого лежить використання спеціальних координаційних вправ швидкісно–силового характеру, що включають в себе елементи акробатики, можна поліпшити ефективність відбиття м'ячів, що летять в сторону від спортсмена, за рахунок підвищення швидкості і збільшення відстаней переміщень у бік.

На основі дослідження розроблено методику сполученого виховання швидкісно–силових і рухово–координаційних здібностей, спрямовану на підвищення ефективності виконання технічних дій у складних непередбачуваних ситуаціях змагальної діяльності. 

Розроблена і науково обґрунтована оригінальна методика сполученого виховання швидкісно–силових і рухово–координаційних здібностей, на основі включення спеціальних акробатичних вправ.

Виявлено взаємозв'язки і залежності між рівнем розвитку координаційних і швидкісно–силових здібностей юних спортсменів та ефективності виконання основних технічних прийомів гри.

Доказано ефективність застосування спеціальних координаційних вправ швидкісно–силового характеру, що включають в себе елементи акробатики для вдосконалення передової техніки.

Застосовувані комплекси акробатичних і швидкісно–силових вправ, пройшли апробацію в реальному тренувальному процесі і показали свою ефективність.
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка