Імені данила галицького




Сторінка13/20
Дата конвертації14.04.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   20
Тема практичного заняття №60

ХВОРОБИ СТРАВОХОДУ (ХС)

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання слухачів, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики та лікування ХС, активізувати самостійну навчальну роботу слухачів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності слухачів, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування ХС відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Функціональні стравохідні розлади: лікувально-діагностичний алгоритм.

  2. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ): класифікація, етіологія, патогенез.

  3. ГЕРХ: клініка, діагностика та лікування, ускладнення (стравохід Баретта).

  4. Дивертикули стравоходу: клініка, діагностика та лікування.

  5. Кила стравохідного отвору діафрагми:клініко-діагностичні критерії, лікування.

  6. Ахалазія кардії: клініка, діагностика та лікування.

  7. Рак стравоходу: клінічні ознаки та методи діагностики.

Короткий зміст заняття

Функціональні розлади стравоходу – група ідіопатичних первинних порушень моторики стравоходу (дискінезії) при відсутності ознак його структурного (морфологічного) пошкодження. Включає в себе функціональну печію, біль у грудях припустимо стравохідного походження, функціональну дисфагію та комок у горлі. Згідно з даними анкетування, печія буває у 20-40% осіб у західній популяції. Обстеження, що передбачають ендоскопію та амбулаторний рН-моніторинг для об’єктивізації доказів ГЕРХ, вказують, що функціональною є печія менш ніж у 10% пацієнтів, які звертаються до гастроентерологів зі скаргами на це порушення. Функціональна торакалгія припустимо езофагеального ґенезу є досить поширеною. У 15–30% хворих із торакалгією, яким проводять коронароангіографію, патологічних змін з боку коронарних судин не виявляють. Інформації про поширення функціональної дисфагії недостатньо. Від 7 до 8% респондентів серед домогосподарок повідомляють про дисфагію, причину якої не можна пояснити захворюваннями, що вказані в анкеті. До 1% пацієнтів повідомляють про часту дисфагію. Ефективна фармакотерапія функціональних розладів стравоходу не розроблена.

ГЕРХ – це хронічне захворювання, обумовлене ретроградним закидом шлункового вмісту до стравоходу, що призводить до виникнення симптомів, які погіршують якість життя пацієнтів. Оцінка поширеності ГЕРХ є достатньо складною внаслідок відсутності загально признаного визначення хвороби і «золотих» діагностичних критеріїв, однак вважається, що у розвинених країнах світу поширеність ГЕРХ може сягати 40-50% серед всього дорослого населення. Вважається, що це може бути пов’язаним із високою поширеністю такого фактора ризику ГЕРХ, як ожиріння, а також із сидячим способом життя і змінами складу їжі. Для класифікації ерозивної ГЕРХ на даний час застосовується Лос-Анжелеська класифікація рефлюкс-езофагітів (1998). Прояви ГЕРХ класифікуються згідно Монреальського консенсусу (2005) на стравохідні з пошкодженням або без пошкодження стравоходу та на позастравохідні з встановленим або невстановленим зв’язком. Диференціальна діагностика проводиться з наступними хворобами: килою стравохідного отвору діаграфми, ахалазією кардії, дивертикулами і пухлинами стравоходу. До лікувальних заходів входять: зміна способу життя та медикаментозне лікування.

Дивертикули стравоходу – це «мішки», утворені одним або декількома шарами кишкової стінки. Вони виникають безпосередньо над верхнім стравохідним сфінктером (дивертикул Ценкера або глотковий дивертикул), біля серединної точки стравоходу і безпосередньо над нижнім езофагеальним сфінктером (наддіафрагмальний дивертикул). Дивертикули стравоходу складають 40% від усіх дивертикулів шлунково-кишкового каналу.

КСОД – це зміщення через стравохідний отвір діафрагми в заднє середостіння якогось органу черевної порожнини (петель кишки, селезінки, абдомінального відділу стравоходу, кардіальнї частини шлунка. В походженні КСОД мають значення вроджені аномалії сполучнотканинних структур, вікові дистрофічні зміни, рубцево-запальні зміни стравоходу та ахалазія кардії, надмірні фізичні навантаження, що призводять до різкого зростання внутрішньочеревного тиску. Безсимптомна КСОД не лікується, доцільні обмеження фізичних навантажень, попередження закрепів та метеоризму. При клінічних проявах, властивих ГЕРХ, призначається відповідне консервативне або хірургічне лікування

Ахалазія кардії (АК) – це захворювання, пов’язане із дисфункцією кардіального отвору стравоходу і порушенням акту ковтання через звуження цього отвору. В Європі зустрічається з частотою 1 на 100000 населення. Діагностику АК проводять за допомогою рентгенологічного, манометричного та едоскопічного обстеження стравоходу. У лікуванні використовують механічне розширення стравоходу за допомогою спеціальних балонів, а в разі неефективності проводиться хірургічна кардіоміотомія (операція Хеллера).



Контрольні питання:

  1. ГЕРХ – ендоскопічно негативний варіант, особливості перебігу та діагностики.

  2. Пошкодження стравоходу та його інородні тіла: невідкладна допомога.

  3. Стравохід Барретта – клінічні прояви, діагностика, ускладнення та прогноз.

  4. Клінічні прояви дивертикулів стравоходу, можливі ускладнення.

  5. КСОД – класифікаційні ознаки різних типів, характерні клінічні прояви та консервативне лікування.

  6. Клініка та вибір методу лікування залежно від ступеня важкості ахалазії кардії.


Тема практичного заняття №61

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ХРОНІЧНОГО ГАСТРИТУ (ХГ)

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання слухачів, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики та лікування ХГ, активізувати самостійну навчальну роботу слухачів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності слухачів, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування ХГ відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Основні ланки патогенезу ХГ.

  2. Клінічний перебіг та діагностичні критерії ХГ.

  3. Функціональна діагностика ХГ.

  4. Диференціальна діагностика ХГ.

  5. Принципи сучасного лікування ХГ.

  6. Принципи протирецидивної терапії ХГ, її зміст і відбір хворих.

Короткий зміст заняття

Хронічний гастрит – хронічний запально-дистрофічний процес у слизовій оболонці шлунка, який супроводжується порушенням процесів клітинної регенерації і прогресуючою атрофією залозистого епітелію. Поширеність ХГ становить від 20-30% до 60-90% дорослого населення, коливається в різних кліматичних зонах і має тенденцію до зростання з віком. Не дивлячись на різну етіологію клінічних варіантів ХГ, спільним в його патоморфозі є переважання процесів проліферації шлункового епітелію над його диференціацією з утворенням молодих, функціонально недосконалих клітин. Основою загальноприйнятої класифікації ХГ є Сіднейська система, яка була прийнята ще в 1990 році, доповнена і модифікована в 1994 і 1996 роках. Клінічна картина ХГ проявляється шлунковою (важкість або біль в епігастрії після їжі, відрижка, нудота, печія), а при атрофічному гастриті — кишковою диспепсією (бурчання в животі, метеоризм, розмази стільця). Однак хворі можуть і не мати жодних проявів хвороби. Діагностика ХГ передбачає обов’язкове встановлення основного етіологічного чинника – гелікобактерної інфекції, а також морфологічне підтвердження запальних змін у слизовій оболонці, а також встановлення (підтвердження) атрофії за допомогою серологічних і морфологічних методів. За сучасними уявленнями, сам діагноз ХГ є морфологічним, тобто він має право на існування тільки в тих випадках, коли проведена відповідна оцінка біоптатів патоморфологом і наявність H.pylori доведено гістологічно. Найбільш чутливими тестами діагностики H.pylori («золотими стандартами» діагностики) є ендоскопія з біопсією і морфологічним дослідженням, а також 13С-сечовинний дихальний тест. Для первинної неінвазивної діагностики, якщо хворому раніше не проводилася ерадикація H.pylori, може також застосовуватися серологічне дослідження, хоча його чутливість нижча. Якщо хворому виконується ендоскопія, первинним експрес-методом діагностики практично завжди є швидкий уреазний тест. Маастрихтські консенсуси (3-2005 і 4-2010) рекомендують використовувати неінвазивні методи діагностики гелікобактерної інфекції – 13С-дихальний тест й імуноферментне визначення антигенів H.pylori в калі. Дослідження шлункової секреції діагностичного значення не має. Серологічна діагностика атрофічного гастриту заключається у визначенні рівнів сироваткового пепсиногену-1 і 2 і сироваткового гастрину-17. Диференціальна діагностика проводиться з виразковою хворобою та раком шлунка, поліпозом, невиразковою диспепсією. Лікування залежить від етіології ХГ. При асоціації з H.pylori проводиться ерадикація інфекції. Аутоімунний ХГ лікується препаратами замісної дії. При реактивному ХГ, зумовленому дуодено-гастральним рефлюксом, застосовують прокінетики, адсорбенти жовчі, протизапальні засоби. При медикаментозному ХГ використовують протизапальні і цитопротекторні середники.



Контрольні питання:

  1. Етіологія та класифікація ХГ.

  2. Клінічні та діагностичні критерії ХГ.

  3. Особливості лікування аутоімунного ХГ.

  4. Лікування ХГ, асоційованого з Helicobacter pylori.

  5. Лікування реактивного гастриту.

  6. Лікування медикаментозного гастриту.


Тема практичного заняття №62

ПЕПТИЧНІ ВИРАЗКИ ШЛУНКА ТА ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання слухачів, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики та лікування пептичних виразок (ПВ) шлунка та дванадцятипалої кишки, активізувати самостійну навчальну роботу слухачів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності слухачів, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування пептичних виразок шлунка та дванадцятипалої кишки відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Визначення та етіологічні чинники виразкової хвороби.

  2. Клінічні варіанти перебігу ПВ дванадцятипалої кишки та шлунка.

  3. Діагностичні критерії.

  4. Основні напрямки лікування ПВ дванадцятипалої кишки та шлунка.

  5. Сучасні схеми ерадикація гелікобактерної інфекції.

  6. Контроль результатів лікування.

Короткий зміст заняття

Пептична виразка – це доброякісний дефект слизової оболонки шлунка або дванадцятипалої кишки, який виходить за її межі та виникає внаслідок невідповідності факторів «агресії» і «захисту» в слизовій оболонці гастродуоденальної зони. Виразкова хвороба – це пептичні виразки, які є наслідком персистування інфекції H.pylori в осіб, що мають схильність. При відсутності етіотропного лікування характеризується хронічним рецидивуючим перебігом і схильністю до ускладнень. Поширеність ПВ становить 10-20% дорослого населення, у високорозвинених країнах – поступово зменшується, а у відсталих – зростає. В Україні на обліку перебуває близько 1050000 хворих з пептичними виразками, вперше вони діагностуються близько в 70000 осіб на рік. У 90-95% випадках ПВ дванадцятипалої кишки і в 70% ПВ шлунка асоційована з ульцерогенним штамом 1 (Cag А +, Vac A +) H.pylori і відповідає традиційному терміну «виразкова хвороба», а в решті випадків (H.pylori–негативних) ПВ викликається іншими факторами (медикаментами, стресом, ендокринопатіями тощо), що відповідає терміну «симптоматична виразка». Друга і незалежна від гелікобактерної інфекції причина виникнення пептичних виразок – це застосування аспірину, НПЗП та інших препаратів, які мають ульцерогенний ефект (кортикостероїди, резерпін, діазолін, дігоксин, цитостатики). У якості факторів ризику традиційно розглядають генетичну схильність, шкідливі звички (куріння, алкоголь), нервово-психічні перенапруження. Загальноприйнятої міжнародної клінічної класифікації пептичних виразок, що відповідає сучасному розумінню їх суті, до цього часу немає. Розглядаючи класифікацію пептичних виразок залежно від різних факторів, на перше місце необхідно ставити етіологію і локалізацію, оскільки це відіграє ключову роль в їх лікуванні. Патогенез ПВ дванадцятипалої кишки складається з 4 сходин «каскаду», клінічна картина – больового і диспептичного синдромів. При H.pylori-асоційованій ПВ болі носять переважно сезонний (весна, осінь) і «голодний» характер. Ранні болі (через 30-60 хвилин після їди) більш характерні для проксимальних виразок шлунка. Фізикальні дані малоінформативні та неспецифічні. Діагностика ПВ базується на основі клінічних і ендоскопічних даних. H.pylori-статус встановлюється гістологічним, мікробіологічним, серологічним методами, швидким уреазним або дихальним тестами. Лікування загострення ПВ і профілактика рецидиву ще донедавна розглядались як два самостійні етапи терапії. В останні 5 років обидва ці напрямки об’єднані в єдиний режим антисекреторного і протигелікобактерного лікування, що, з одного боку, сприяє загоєнню виразки, з другого, за рахунок ефективної ерадикації інфекції, попереджує рецидив.



Контрольні питання:

  1. Причини виразкоутворення у шлунку та дванадцятипалій кишці.

  2. Особливості клінічного перебігу пептичних виразок шлунка та дванадцятипалої кишки.

  3. Методи діагностики ПВ та наявності гелікобактерної інфекції.

  4. Схеми ерадикаційної терапії І та ІІ ліній.

  5. Контроль результатів лікування.


Тема практичного заняття №63

HELICOBACTER PYLORI - НЕГАТИВНІ ВИРАЗКИ ШЛУНКА

І ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ (Н.Р.-НЕГ.В)

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання слухачів, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики і лікування Н.р.-нег.В, активізувати самостійну навчальну роботу слухачів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності слухачів, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику і лікування Н.р.-нег.В відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Особливості клінічних проявів Н.р.-нег. В.

  2. Медикаментозні виразки: роль НПЗП.

  3. Стресова виразка – фактори ризику, методи попередження.

  4. Симптоматичні виразки в похилому віці – особливості перебігу

  5. Симптоматичні виразки при ендокринопатіях.

  6. Диференційна діагностика симптоматичних виразок гастродуоденальної зони.

  7. Попередження рецидивів захворювання.

Короткий зміст заняття

На сьогодні двома основними етіологічними факторами виникнення пептичних виразок шлунка й дванадцятипалої кишки є інфекція Helicobacter pylori і застосування НПЗП. Крім медикаментозних виразок внаслідок використання НПЗП, Н.р.-нег. В. зазвичай є симптоматичні виразки. До нечастих й атипових причин виразкування гастродуоденальної зони відносяться гострі стресові стани, опіки, шокові стани, важкі органічні пошкодження ЦНС, стани з патологічною гіперсекрецією (синдром Золлінгера-Еллісона, гіперкальціємія, системний мастоцитоз), цирози печінки з портальною гіпертензією, ниркова недостатність, хвороба Крона. Патогенез виразки дванадцятипалої кишки складається з наступних сходин «каскаду»: 1) формування антрального гастриту; 2) порушення механізму зворотнього гальмування шлункової кислотності, що веде до гіпергастринемії і гіперхлоргідрії; 3) чергування процесів виразкування і регенерації метаплазованого кишкового в шлунковий епітелій. Виразка шлунка розвивається на грунті індукованого запалення з низькою шлунковою кислотністю і різного ступеню атрофії слизової оболонки спочатку антрального, а потім фундального відділу шлунка. Провідну роль у розмежуванні виразкової хвороби та симптоматичних виразок відводиться біопсії і результатам морфологічного дослідження. При підозрі на гіперпаратиреоз проводиться УЗД щитовидної і паращитовидних залоз, дослідження іонізованого кальцію і паратгормону в крові. При підозрі на органічне ураження головного мозку проводиться ЯМР-томографія. Лікування Н.р.-нег. В включає в себе терапію основного захворювання, в якості симптоматичної допомоги різноманітні антисекреторні медикаменти: блокатори Н2-гістамінових рецепторів (фамотидин 40 мг на добу), аналоги простагландинів (мізопростол, сайтотек по 400 мкг двічі на день досередини), плівкоутворюючі (сукральфат, вентер по 1,0 г двічі на день досередини), антациди, що не всмоктуються (фосфалюгель, альмагель, маалокс по 2 дози чотири рази на день через 1 годину після їжі). «Золотим стандартом» лікування самих симптоматичних пептичних виразок при відсутності гелікобактерної інфекції на даний час є застосування адекватних доз ІПП. Виходячи з сучасних стратегій лікування виразкової хвороби, її хірургічне лікування проводиться тільки в ускладнених випадках або при неефективності її консервативного лікування, виразках шлунка, які тривало не заживають.



Контрольні питання:

  1. Причини виникнення симптоматичних виразок шлунку та 12-палої кишки.

  2. Патогенез розвитку симптоматичних виразок шлунку та 12-палої кишки.

  3. Методи діагностики Н.р.-нег.В.

  4. Сучасні медикаментозні засоби в лікуванні симптоматичних виразок: характеристика антисекреторних препаратів.

  5. Профілактика симптоматичних виразок гастродуоденальної зони.


Тема практичного заняття №64

УСКЛАДНЕННЯ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ (ВХ)

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання слухачів, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики та лікування ускладнень виразкової хвороби, активізувати самостійну навчальну роботу слухачів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності слухачів, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування ускладнень ВХ відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Клініка, діагностика та лікування кровотеч з гастродуоденальної зони.

  2. Клінічні ознаки, основні методи діагностики та невідкладна допомога при пенетрації виразки.

  3. Клінічний перебіг, діагностика та лікувальна тактика при перфорації виразок з гастродуоденальної зони.

  4. Клінічний перебіг, діагностика та лікувальна тактика при стенозах.

  5. Інші ускладнення ВХ.

Короткий зміст заняття

Багаточисельні ускладнення ВХ поділяють на дві групи, які вимагають особливого діагностичного підходу та лікувальної тактики: ускладнення, що виникли раптово і безпосередньо загрожують життю хворого (перфорація, кровотеча), а також ті, що розвиваються поступово і мають хронічний перебіг (пенетрація, стенозування воротаря та дванадцятипалої кишки, малігнізація).

У кожного ускладнення є характерні клінічні ознаки, серед яких провідне місце займає больовий синдром. Виразкова кровотеча зустрічається в 10-15% випадків. Для неї характерним є блювота з домішками крові або у вигляді кофейної гущі, мелена, симптоми гострої крововтрати. Перфорація виразки зустрічається в 6-20% випадків. Для неї характерним є «кинджальний» біль в епігастрії з наступними симптомами пневмоперитонеуму і перитоніту. Для пенетрації характерним є зміна типового «виразкового» ритму болю, їх стійкість до лікування, поява іррадіації. Для стенозу воротаря і/або дванадцятипалої кишки типовим є поява і наростання блювоти іжею, яка вживалась напередодні, тухлі відрижки, схуднення. Для інструментальної діагностики ускладнень використовують рентгенологічний та ендоскопічний методи. Ендоскопічне обстеження з прицільною біопсією дозволяє оцінити локалізацію, ступінь важкості процесу і можливість ендоскопічного лікування (накладання зажимів, бужування). При лабораторній діагностиці зміни периферичної крові можуть вказувати на запальну реакцію, анемію, зміни електролітного складу.

До комплексу комбінованого лікування при перфорації виразки, особливо при високому ризику хірургії, обов’язково включаються не тільки антибіотики і плазморозширяючі розчини, але й інгібітори протонної помпи парентерально, які дозволяють швидко й сильно пригнітити продукцію кислоти і зменшити її пошкоджуючу дію. Іноді в таких випадках вдається досягнути розрішення процесу й без хірургічного втручання.



Контрольні питання:

  1. Причини виникнення ускладнень ВХ, їх класифікація.

  2. Патогенез розвитку ускладнень ВХ.

  3. Роль інструментальних методів діагностики.

  4. Ендоскопічні можливості лікування ускладнень ВХ.

  5. Невідкладна та пролонгована медикаментозна терапія ускладнень ВХ.

  6. Покази до оперативного втручання при ускладненнях ВХ.


Тема практичного заняття №65

ОРГАНІЧНІ УРАЖЕННЯ КИШКИ (НЕСПЕЦИФІЧНИЙ ВИРАЗКОВИЙ КОЛІТ ТА ХВОРОБА КРОНА).

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички, сформувати у лікарів-інтернів сучасне уявлення про принципи та методи діагностики неспецифічного виразкового коліту (НВК) та хвороби Крона (ХК), активізувати самостійну навчальну роботу над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування ГХ відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Визначення НВК та ХК, їх поширеність.

  2. Етіологія, патогенез НВК та ХК.

  3. Класифікація НВК та ХК.

  4. Клінічний перебіг НВК та ХК.

  5. Диференційна діагностика НВК і ХК.

  6. Медикаментозне лікування НВК та ХК.

Короткий зміст заняття

НВК – хронічне запальне захворювання неясного походження, що характеризується рецидивуючим перебігом з періодами кривавої діареї і патоморфологічно дифузним запальним процесом у слизовій оболонці товстої кишки, що поширюється проксимальніше від прямої до сигмовидної та інших її відділів. Частота виявлення НВК складає 70-150 випадків на 100 000 населення. Серед ймовірних чинників розвитку НВК вказують на сімейний та спадковий анамнез, вплив інфекції, імунологічні та психологічні фактори а також фактори клітинного імунітету.

Основна ознака виразкового коліту - діарея з кров’ю та домішками слизу. Кількість випорожнень збільшується до 10 разів на добу, а стілець стає водянистим, виникають тенезми. Системні прояви у вигляді лихоманки, загальної слабкості, схуднення, анорексії є частими при загостренні НВК. Позакишкові симптоми (10-20%) проявляються анемією, артритами, ураженнями шкіри, розвитком первинного склерозуючого холангіту. Виділяють легку, середню, тяжку та гостру (блискавичну) форми НВК. У більшості випадків зустрічається хронічний рецидивуючий перебіг НВК (60-70%), при якому частіше уражуються ліві сегменти товстої кишки.

Ректоманоскопія та фіброколоноскопія має вирішальне значення для встановлення діагнозу виразкового коліту. В біоптатах слизової оболонки в стадії загострення відмічають появу крипових абсцесів, дифузну інфільтрацію строми, васкуліти та знаходження поліморфноядерних клітинних інфільтратів. Диференціальний діагноз НВК проводять з хворобою Крона, протозойними колітами, пухлинами товстої кишки, туберкульозним виразковим колітом. Основне місце в лікуванні НВК посідає сульфасалазин, месалазин та метронідазол. Найефективнішими препаратами в лікуванні НВК є кортикостероїди, які призначаються за схемою. В стадії ремісії стан хворих підтримують призначенням мінімальних доз месалазину. Хірургічне лікування НВК застосовують при появі ускладнень (перфорація, токсична дилатація, рак кишки, при масивних кровотечах).

Прогноз несприятливий особливо при блискавичному перебігу НВК, при якому летальність досягає 50%.

Всі хворі з НВК мають бути на диспансерному обліку. Ректороманоскопія проводиться щорічно планово та при кожному загостренні хвороби. У більшості випадків хворі НВК є інвалідами ІІІ групи. При безперервно рецидивуючому перебігу НВК встановлюється І-ІІ група інвалідності.

ХК – це хронічне трансмуральне гранульоматозне запалення стінки кишки з тенденцією до утворення абсцесів, виразок та рубців, що викликають звуження її просвіту. Поширеність ХК складає до 70-100 осіб на 100 000 населення індустріально розвинених країнах. Етіологія та патогенез ХК залишаються не встановленими. У 15% хворих відмічаються генетична схильність до ХК. У 30% хворих виявляють три основних синдроми: біль в животі, схуднення та проноси. Хвороба може початися гостро, з раптового болю в правій пахвинній ділянці, блювоти, лихоманки і клінічно може нічим не відрізнятися від гострого апендициту. В другому варіанті ХК може починатися поступово – хворі худнуть, погіршується самопочуття, спостерігається лихоманка. Випорожнення водянисті з домішками піни, слизу. Ректальні кровотечі спостерігаються у половині випадків. Із загальних симптомів захворювання найбільш часті лихоманка, схуднення, поліартралгії, астенія. Періанальні ураження визначаються у 25% хворих. Характерним є розвиток параректальних абсцесів, тріщин, виразок анального отвору і нориць. Найхарактернішим ускладненням є нориці, серед інших ускладнень – кишкова непрохідність, кровотечі, малігнізація, гостра токсична дилатація кишки. Рентгенологічне обстеження проводять у тих випадках, коли необхідно візуалізувати термінальний відділ здухвинної кишки або виключити проксимальнішу локалізацію уражень. Колоноскопія є найінформативнішою діагностичною процедурою і дозволяє знайти сегментарне стенозування , тріщини з повздовжною орієнтацією, що придає слизовій вигляд «географічної мапи».

При наявності діареї необхідно виключити виразковий, інфекційний, ішемічний, псевдомембранозний коліт. Згідно міжнародних стандартів для лікування ХК застосовують сульфасалазин, месалазин і кортикостероїди. В разі неефективності терапії рекомендують 6-меркаптопурин, азатіоприн, метронідазол. 15% пацієнтів через 5-10 років після початку захворювання стають непрацездатними. Хворі з тяжкою формою ХК, яка супроводжується ускладненнями, що потребують хірургічного втручання переводяться на інвалідність ІІІ, а іноді і ІІ групи.



Контрольні питання:

  1. Ендоскопічна картина НВК та ХК.

  2. Критерії діагнозу НВК та ХК.

  3. Диференційна діагностика НВК та ХК.

  4. Позакишкові прояви при НВК та ХК.

  5. Диспансерне спостереження та прогноз при НВК та ХК.

  6. Вторинна профілактика та працездатність при НВК та ХК.


1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   20


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка