Імені данила галицького




Сторінка3/20
Дата конвертації14.04.2016
Розмір3.56 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
Тема практичного заняття №10

КЛІНІКА ТА ДІАГНОСТИКА БРОНХІТІВ

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички лікарів-інтернів, сформувати у слухачів сучасне уявлення про клінічні особливості, принципи та методи діагностики та лікування бронхітів, активізувати самостійну навчальну роботу лікарів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності слухачів, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику та лікування бронхітів відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Гострий бронхіт, клініка та діагностика.

  2. Визначення та класифікація хронічного бронхіту (ХБ).

  3. Клінічна картина ХБ.

  4. Лабораторна та інструментальна діагностика ХБ.

  5. Рентген-діагностика ХБ.

  6. Клініка та діагностика ускладнень ХБ.

  7. Трудовий прогноз та ЛТЕ при ХБ.

Короткий зміст заняття

Гострий бронхіт – запалення бронхів, що виникає під час або після ГРВІ (грип, кір, кашлюк, тощо), а також викликається інфекційними, фізичними, хімічними і механічними факторами. Характерний приступоподібний сухий кашель, що супроводжується відчуттям печії і дряпання за грудиною.Клінічна симптоматика гострого бронхіту визначається порушенням прохідності бронхів (обструктивний або необструктивний бронхіт) і симптомами інтоксикації. Спірографічне дослідження встановлює ступінь порушення бронхіальної прохідності. На рентгенограмі грудної кліткина тліемфіземи легеніввиявляють вогнищеві або пластинчаті ателектази, дихальна активність діафрагми обмежена. У крові є нейтрофільний лейкоцитоз, прискорена ШОЕ.

ХБ – це дифузне прогресуюче ураження бронхіального дерева, обумовлене подразненням дихальних шляхів шкідливими агентами протягом тривалого часу. Хвороба спричиняє перебудову секреторного апарату слизової оболонки бронхів, супроводжується гіперсекрецією харкотиння і погіршенням його реологічних властивостей (гіпердискринія), порушенням захисної та очисної функції бронхів і проявляється хронічним або рецидивним кашлем з виділенням харкотиння та задишкою, що не пов’язані з іншими бронхо-легеневими процесами. На частку ХБ припадає більше 70% в структурі хронічних неспецифічних захворювань легень (ХНЗЛ). Летальність від ХБ займає п’яте місце, а в США – четверте, після ІХС, порушень мозкового кровообігу, онкозахворювань і нещасних випадків. В США летальність від ХБ за останні 15 років зросла в 10 разів, і це при дуже високому рівні надання медичної допомоги. Є два періоди розвитку ХБ:початковий – неінфекційний, коли домінують екзогенні фактори, що механічно та хімічно діють на резистентність слизової оболонки; інфекційний – внаслідок погіршення очисної функції бронхів процес поширюється на всі структурні елементи бронхів.Структурні зміни бронхів – головна причина обструкції дихальних шляхів, що на фоні втрати довколишніх альвеол (спричинених деструктивними змінами при емфіземі легень) приводять до зменшення сумарного поперекового об’єму бронхів. Клініка: малопродуктивний багаторічний кашель, важкість у грудях, у період захворювання на ГРВІ може бути кровохаркання, задишка при фізичному навантаженні,пітливість верхньої частини тіла, субфебрилітет, зниження апетиту, зміна характеру особи.Ускладнення:легенева недостатність, запально-деструктивні зміни легень, легенева гіпертензія, хронічне легеневе серце, легенево-серцева недостатність, гіпоксія та дистрофічні зміни внутрішніх органів. При аускультації легень є певна відповідність міжінтенсивністю дихальних феноменів і параметрами вентиляції:нормальні дихальні шуми корелюють з ОФВ1>2л;шуми при диханні ледве чутні при ОФВ1 близько 1л;відсутність дихальних шумів є при ОФВ1 <0,5л.Хронічний обструктивний бронхіт класифікується, виходячи із оцінки ступеня важкості, який корелює з вираженістю задишки, порушень бронхіальної прохідності та виникненням ускладнень.

Для постановки діагнозу ХОЗЛ необхідне інструментально доведене зниження ОФВ1 або ПШВ до 79% менше належних величин, зниження індексу Тиффно до 70% і нижче. Прирентгенологічному дослідження виявляють дрібносітчатий пневмосклероз, ознаки легеневої гіпертензії і емфіземи легень. Бронхографічне дослідженнядозволяє виявити деформацію стінок бронхів і віддиференціювати його від бронхоектатичної хвороби. Бронхоскопіядозволяє встановити вид ХБ, оцінити його вираженість і протяжність, провести диференційний діагноз з іншими захворюваннями.

Виділяють 4 стадії ХОЗЛ згідно з ступенем важкості захворювання: І стадія, легкий перебіг – ОФВ1≥80% від належних, ОФВ1/ФЖЄЛ<70%; ІІ стадія, перебіг помірної важкості – 50%≤ОФВ1≤80% від належних, ОФВ1/ФЖЄЛ<70%; ІІІ стадія, важкий перебіг - 30%≤ОФВ1≤50% від належних, ОФВ1/ФЖЄЛ<70%; IV стадія, дуже важкий перебіг - ОФВ1≤30% від належних, ОФВ1/ФЖЄЛ<70% або хронічна дихальна недостатність, правошлуночкова недостатність.

Контрольні питання:


  1. Клініка і діагностикапростого бронхіту.

  2. Клінічні критерії обструктивного бронхіту.

  3. Диференціальна діагностика обструктивного бронхіту.

  4. Сучасні діагностичні можливості бронхіальної обструкції.

  5. Компоненти бронхіальної обструкції, їх клінічні ознаки.

  6. Ускладнення бронхітів.


Тема практичного заняття №11

КЛІНІКА ТА ДІАГНОСТИКА ПНЕВМОНІЙ

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички лікарів-інтернів, сформувати у слухачів сучасне уявлення про клінічні особливості, принципи та методи діагностики пневмоній, активізувати самостійну навчальну роботу лікарів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета: підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності слухачів, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику пневмоній відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Визначення пневмонії. Класифікація пневмоній.

  2. Клінічні критерії пневмоній.

  3. Інструментальні критерії пневмоній.

  4. Лабораторні критерії пневмоній.

  5. Рентгенологічні критерії пневмоній.

  6. Методи етіологічної діагностики пневмоній.

  7. Клінічні критерії важкості негоспітальної та внутрішньогоспітальної пневмонії.

  8. Діагностичні критерії аспіраційної пневмонії, пневмонії в осіб з тяжкими дефектами імунітету.

Короткий зміст заняття

Пневмонія – це гостре поліетіологічне вогнищеве інфекційно-запальне захворювання легень із залученням у патологічний процес респіраторних відділів з обов‘язковою наявністю внутрішньоальвеолярної запальної ексудації і відповідного рентгенологічного еквівалента – інфільтративного затемнення легені, що клінічно проявляється гострим розвитком респіраторної симптоматики – найчастіше лихоманкою, кашлем, задишкою, іноді – болем у грудях. В Україні захворюваність дорослих на пневмонію складає 4,1-4,3 на 1000 населення, смертність – 10,0-13,3 на 100 тис. населення. Розрізняють: негоспітальну пневмонію, внутрішньогоспітальну пневмонію (нозокоміальну); аспіраційну пневмонію, пневмонію в осіб з тяжкими дефектами імунітету (вроджений імунодефіцит, ВІЛ-інфекція, ятрогенна імуносупресія).



Клінічна симптоматика пневмоній залежить від патогенних властивостей збудника, шляхів і механізмів інфікування, особливостей імунної відповіді організму, початкового стану різних його органів і систем, правильності і своєчасності початого лікування. Переважають симптоми загальної інтоксикації, локального ущільнення легеневої паренхіми, мукоциліарної недостатності. Скарги на кашель сухий або з виділенням харкотиння, кровохаркання, біль у грудній клітці. Характерний гострий початок, озноб, лихоманка понад 38°С, прояви інтоксикації. При вогнищевій пневмонії спостерігається притуплення легеневого звуку, ослаблення голосового тремтіння і бронхофонії, дихання ослаблене, везикулярне, вислуховується крепітація, вологі дрібнопухирчасті хрипи. При крупозній пневмонії – тупий перкуторний звук, посилення голосового тремтіння і бронхофонії, бронхіальне дихання, крепітація, вологі дрібнопухирчасті хрипи, шум тертя плеври. Діагноз "пневмонія" може бути встановленим лише тоді, коли суб'єктивні і клінічні дані підтверджені рентгенологічно встановленим затемненням (інфільтрація), яке раніше було відсутнє і немає інших вагомих причин для його появи. Лабораторна діагностика: нейтрофільний лейкоцитоз або лейкопенія, виражений зсув лейкоцитарної формули вліво аж до мієлоцитів. У період розпалу захворювання зникають еозинофіли, знижується кількість лімфоцитів і тромбоцитів, прискорюється ШОЕ. Біохімічні зміни – підвищення рівня сечовини крові>7ммоль/л – фактор ризику летального кінця, підвищення гострофазових показників. Бактеріологічне дослідження крові, плеврального вмісту, трахеального аспірату, метастатичного фокусу, харкотиння є обов'язковим діагностичним методом, що дозволяє провести етіологічну діагностику пневмонії та корекцію антибактеріального лікування. Серодіагностика – специфічні серологічні тести на виявлення патогену, що не міститься в респіраторному каналі. Пульсоксиметрія –визначення сатурації крові та парціального тиску кисню в артеріальній крові – гіпоксемія (SaO2<90% або РаО2<60 мм рт.ст.) є несприятливимфактором ризику летального кінця.

Контрольні питання:

      1. Визначення та класифікація пневмоній

  1. Клінічні варіанти перебігу пневмонії.

  2. Види пневмоній в залежності від особливостей інфікування.

  3. Діагностичні критерії пневмоній.

  4. Етіологічні фактори виникненнянозокоміальної пневмонії.

  5. Методи етіологічної діагностики пневмоній (бактеріологічні, серологічні).

  6. Рентгенологічні критерії пневмоній


Тема практичного заняття №12

КЛІНІКА ТА ДІАГНОСТИКА УСКЛАДНЕНЬ ПНЕВМОНІЇ

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички лікарів-інтернів, сформувати у слухачів сучасне уявлення про клініку, принципи та методи діагностики ускладнень пневмонії, активізувати самостійну навчальну роботу слухачів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета:підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності слухачів, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику ускладнень пневмонії відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Ранні та пізні ускладнення пневмоній.

  2. Клініка та діагностика ексудативного плевриту, емпієми плеври.

  3. Позалегеневі ускладнення пневмоній.

  4. Бактеріологічні дослідження в діагностиці позалегеневих ускладнень пневмоній.

  5. Інструментальнадіагностика легеневих та позалегеневих ускладненьпневмоній.

  6. Рентгендіагностика легеневих ускладнень пневмоній

Короткий зміст заняття

До ранніх ускладнень пенвмонії належать гостра дихальна недостатність та гостре легеневе серце, набряк легень, респіраторний дистрес-синдром, інфекційно-токсичний шок, гостра лівошлуночкова недостатність, синдром ДВЗ, токсична енцефалопатія, бронхообструктивний синдром. До пізніх ускладнень (виникають після 3-5 доби) належать вторинні інфекційно-запальні та дистрофічні процеси різних органів та систем такі як:плеврит, емпієма плеври, деструкція (абсцес, гангрена легеневої тканини),повільне розрішення пневмонії – легеневі ускладнення, інфекційно-токсична вторинна бактеріемія, сепсис, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання, гематогенні вогнища відсіву, інфекційний ендокардит, перикардит, міокардит, менінгіт, тромбофлебіт, отит, артрити, нефрити – позалегеневі ускладнення.Також слід виділити й ускладнення лікарської терапії пневмонії.

Ексудативні плеврити – найчастіші ускладнення пневмонії. Якщо плеврит виникає у розпалі хвороби, він називається парапневмонічним, а якщо під кінець пневмонії – метапневмонічним. Про появу плевриту свідчать: зміна притуплення тупістю, різке ослаблення дихання і голосового тремтіння, зсув органів середостіння у здоровий бік. Невеликі кількості випоту (менше 300 мл) при рентгенологічному дослідженні можуть не виявлятися і тоді діагностичним методом вибору стає УЗД, при якому можна намітити оптимальну точку для плевральної пункції.

Приблизно у 3-4% хворих на часткові пневмонії, переважно у осіб похилого віку, хворих на цукровий діабет, хронічний алкоголізм зустрічаються гнійні ускладнення (абсцес легені), некротичні пневмонії з деструкцією. Часто абсцес діагностують тільки після прориву у бронх, виділення гнійного з різким запахом харкотиння і появи характерного рівня рідини.

Позалегеневі ускладнення: шлунково-кишкові кровотечі, діарея, панкреатит, ураження печінки (підвищуються рівні ферментів, білірубіну), ЦНС (інтоксикаційна енцефалопатія, вогнищева неврологічна симптоматика), нирок (в 30% випадків) – гематурія, протеїнурія, олігурія і в 10% випадків гостра ниркова недостатність, кардіоваскулярний шок – в 50% випадків передує смерті, рідко – перикардит з випотом, міокардит, ендокардит, зустрічається міозит і рідше артропатії.

Діагностика ускладнень проводиться як за клінічними даними, так і лабораторно-інструментальними методами,серед яких перевага надається рентгенологічному методу діагностики (рентгеноскопія, рентгенографія органів грудної клітки, томографія, комп’ютерна томографія). Рентгендіагностика дозволяє виявити вогнища ущільнення (інфільтрати, пневмосклероз, новоутворення), порожнини,деструктивні процесив легеневій тканині,сторонні тіла трахеї і бронхів, наявність рідини або повітря в плевральній порожнині, а також грубих плевральних злук і шварт.За показами застосовують фібробронхоскопію з біопсією (для виключення онкозахворювань), торакоскопію (для огляду вісцеральної і парієтальної плеври, при кавернозному туберкульозі легенів), бронхографію (для діагностики бронхоектазів, абсцесів і каверни легенів, звуження просвіту бронхів пухлиною). При плевральному випоті з діагностичиною та лікувальною метою застосовують плевральні пункції з подальшим клінічним, бактеріологічним та цитологічним дослідженням рідини.Бактеріологічне дослідження крові, плеврального вмісту, трахеального аспірату, метастатичного фокусу, харкотиння є обов'язковим діагностичним методом, що дозволяє провести етіологічну діагностику ускладнень пневмонії та вибір тактики лікування.

Диференціальна діагностика ускладнень пневмоній проводися з туберкульозом, раком легенів, гістіоцитозом Х, хламідіозами, синдромом Леффлера, ТЕЛА дрібних гілок із стабільною гемодинамікою.

Контрольні питання:


  1. Ранні та пізні ускладнення пневмонії.

  2. Клініка та діагностика плевральних випотів.

  3. Клініка та рентгенологічна картина деструктивних уражень легенів.

  4. Бактеріологічні дослідження крові та інших біологічних матеріалів при ускладненнях пневмонії.

  5. Ураження ЦНС при пневмоніях.

  6. Диференціальна діагностика ускладнень пневмоній.


Тема практичного заняття№13

КЛІНІКА ТА ДІАГНОСТИКА БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ (БА)

Навчальна мета заняття:вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички лікарів-інтернів, сформувати у слухачів сучасне уявлення про клінічні прояви та методи діагностики БА, активізувати самостійну навчальну роботу слухачів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета:підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності слухачів, навчити лікарів-інтернів проводити діагностику БА відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Визначення, класифікація бронхіальної астми.

  2. Клінічні критерії БА, ступені важкості.

  3. Клінічні варіанти перебігу БА.

  4. Пневмоспірографія та пікфлуометрія в діагностиці БА.




  1. Лабораторна та інструментальна діагностика БА.

  2. Диференційна діагностика БА.

Короткий зміст заняття

Бронхіальнаастма – хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, яке характеризується варіабельною зворотною бронхообструкцією та гіперреактивністю бронхів. Поширеність БА в різних країнах коливається від 1 до 8% в популяції. В основу хвороби покладено концепцію запалення. БА виникає в осіб, що мають генетичну схильність. Основні фактори, які спричиняють хворобу поділяються на екзогенні та ендогенні. Екзогенні – це сезонний пилок трав, побутові, виробничі фактори, інфекційні хвороби нижніх дихальних шляхів, механічні і хімічні фактори (полютанти і реагенти), фізичні навантаження. Ендогенні фактори – спадковість, генетичні фактори, вроджені дефекти.

БА класифікують залежно від важкості перебігу за наслідками аналізу комплексу клінічних і функціональних ознакбронхіальної обструкції, а також від відповіді на лікування в період між нападами. Виділяють інтермітивний (епізодичний) і персистивний перебіг; легкий, середньо-важкий і важкий.

Для БА характерна тріада симптомів: порушення дихання, кашель і хрипи. Типова клінічна ознака БА – напад експіраторної ядухи, яка виникає або посилюється під впливом специфічного алергену, фізичного, емоційного навантаження або перенесеної вірусної інфекції. Симптоматика БА: респіраторний дистрес, задуха, важке дихання, роздування крил носа, ціаноз, участь в акті дихання допоміжних м’язів, збудження, тахікардія, пітливість, гіперрезонансні гучні дистанційні хрипи, еозинофілія. Клінічно визначаються ознаки гострого здуття легенів: коробковий перкуторний тон, опущення нижніх границь легенів. На тлі ослабленого везикулярного дихання і подовженого видиху вислуховуються різнотемброві сухі свистячі, часто дистанційні, хрипи. Завершується напад кашлем з появою густого "склоподібного" харкотиння, в якому виявляють еозинофіли, спіралі Куршмана і кристали Шарко-Лейдена.

Клініка БА: напади ядухи (епізодичне свистяче дихання з утрудненням при видиху) денні,нічні; астматичний статус, задишка, кашель, дихальна (легенева) недостатність, хронічне легеневе серце, легенево-серцева недостатність, гіпоксія та порушення функції внутрішніх органів.

У типових випадках діагноз БА встановлюється лише на підставі клінічної картини у момент гострого нападу. Усім хворим необхідно досліджувати функцію зовнішнього дихання – спірографія. Характерною ознакою є зниження ОФВ1 менше 65% ЖЄЛ, збільшення залишкового об'єму легенів більше 25% від ЖЄЛ. Для визначення оборотності бронхообструктивного синдрому проводять функціональні проби з бронхолітиками (симпатоміметики або холінолітики). Повне відновлення бронхіальної прохідності або поліпшення показників більш ніж на 25% у порівнянні з вихідними свідчить про зворотність бронхіальної обструкції і підвищує вірогідність діагнозу БА.

Алергологічне дослідженя (шкірні та провокаційні проби з алергенами) виявляє підвищену чутливість до алергенів. Такі проби можна проводити лише у період ремісії.

БА необхідно диференціювати з ХОЗЛ, пухлинами бронхів, спонтанним пневмотораксом, ТЕЛА, серцевою астмою, гострими порушеннями ритму, гіпертонічними кризами, вузликовим периартериітом. При ХОЗЛ, на відміну від БА, бронхообструктивний синдром зберігається відносно стійко навіть на тлі бронхолітичної і стероїдної терапії (відсутня варіабельність), немає безсимптомних періодів, у харкотинні відсутні еозинофіли.



Контрольні питання:

  1. Визначення, епідеміологія БА.

  2. Ступені загострення БА.

  3. Клінічні прояви та варіанти перебігу БА.

  4. Пневмоспірографія, пікфлуометрія в діагностиці БА.

  5. Диференційна діагностика бронхіальної та серцевої астми.

  6. Функціональні проби з бронхолітиками в діагностиці БА.


Тема практичного заняття №14

НАГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ

Навчальна мета заняття: вдосконалити та поглибити знання, вміння та практичні навички лікарів-інтернів, сформувати у слухачів сучасне уявлення про нагнійні захворювання легень, активізувати самостійну навчальну роботу слухачів над монографіями, підручниками, посібниками.

Професійно орієнтована мета:підкреслити значення проблеми для подальшої професійної діяльності слухачів, навчити лікарів-слухачів проводити діагностику та визначати алгоритм лікування при нагнійних захворюваннях легень відповідно до сучасних вимог та принципів.

Навчальні питання:

  1. Класифікація нагнійних хвороб легенів.

  2. Діагностичні критерії порожнини в легені

  3. Клініка абсцесу легень.

  4. Діагностичні критерії гангрени легень.

  5. Диференційний діагноз абсцесу та гангрени легень.

  6. Ускладненнянагнійних захворювань легень.

  7. Лікування нагнійних захворювань легень.

Короткий зміст заняття

Виділяють дві основні форми легеневих нагноєнь – абсцес легені і гангрена легені. У розвинутих країнах дана патологія зустрічається рідко і виникає у імунокомпрометованих осіб. Абсцес легень – гнійне запалення легеневої тканини з утворенням однієї або кількох порожнин, які мають обмежений характер і оточені піогенною мембраною. Специфічних збудників абсцесу легень не існує. Поширення інфекції в легенях можливе гематогенним і лімфогенним шляхом. Нерідко абсцес легень виникає після травми грудної клітки. Розвитку абсцесу сприяє зниження захисних сил організму. Клінічна картина гострого абсцесу поділяється на два періоди (перший – до прориву або фаза інфільтрації, другий – після прориву в дренуючий бронх). У випадку розвитку пара- і метапневмонічнх абсцесів виділяють три періоди: пневмонічний, бронхітичний і порожнинний.

Діагностика абсцесу легень проводиться на основі: лабораторних, інструментальних та додаткових методів досліджень. При рентгенологічному обстеженні (комп'ютерній томографії) визначається пневмонічна інфільтрація, яку важко відрізнити від пневмонії. Після розкриття абсцесу в бронх з'являється порожнина, що містить рідину з горизонтальним рівнем.Лабораторні дані характеризуються лейкоцитозом з вираженим зсувом вліво, анемією, диспротеїнемією, гіпоальбумінемією. Харкотиння при відстоюванні розділяється на три шари; при бактеріологічному дослідженні у 60% випадків виділяють анаеробну флору (пептострептококи, фузобактерії, бактероїди). Із представників аеробної флори найчастіше виділяють золотистий стафілокок і кишкову паличку. Диференціювати абсцес легень необхідно з раком легень, що розпадається, та туберкульозною каверною.

Гангрена легені – це гнійно-гнильне розпадання некротизованої частки або всієї легені, не відділене від прилеглої тканини капсулою, що його відмежовує, і схильне до прогресування, що зазвичай зумовлює вкрай тяжкий загальний стан хворого.Гангрена легенів супроводжується вкрай важким загальним станом хворого з гектичною температурою тіла, лихоманкою, вираженою інтоксикацією. Над ураженою ділянкою – виражений больовий синдром, який посилюється при кашлі. При перкусії над зоною ураження тупий звук і болючість (симптом Крюкова-Зауербруха), при надавлюванні стетоскопом на міжребер'я в цій ділянці з'являється кашель (симптом Кісслінга). При швидкому розпаді некротизованої тканини зона притуплення збільшується.

Клінічні ознаки гангрени легені характеризуються значно більшою, ніж при абсцесі, вираженістю симптомів загальної інтоксикації. Як правило, спостерігається швидке прогресування зниження маси тіла, стрімке наростання анемії, тяжкі ознаками гнійної інтоксикації і легенево-серцевої недостатності, що зумовлюють украй тяжкий стан хворого.

Ускладнення абсцесів і гангрени легень — проривання гною у вільну плевральну порожнину — піопневмоторакс, аспіраційне ураження протилежної легені і легеневі кровотечі. Частота піопневмотораксу після абсцесів легень, за даними літератури, становить 80%. Інші ускладнення (сепсис, пневмонія, перикардит, гостра ниркова недостатність) виникають рідше.

Консервативне лікування включає три обов'язкових компоненти: 1) заходи, направлені на зміцнення сил хворого і відновлення порушеного гомеостазу; 2) оптимальне дренування гнійної порожнини і активну їх санацію; 3) безпосереднє пригнічення патогенної мікрофлори.Усім хворим з гострими абсцесами й гангреною легень показана бронхоскопічна санація трахеї і бронхів. Ефективине дренування абсцесу через грудну стінку.

Неоперативне лікування гострих інфекційних деструкцій легенів ефективне у більшості хворих з обмеженими формами (гнійний і гангренозний абсцес). Радикальна операція в гострій фазі показана при цих формах лише у випадках ускладнення процесу кровотечею чи при повній неефективності інтенсивного консервативного лікування.Після консервативного лікування гострих абсцесів легень на місці гнояка формується так звана суха залишкова порожнина (близько 70-75%), унаслідок чого настає клінічне одужання. У більшості випадків вона надалі має безсимптомний перебіг і лише в 5—10% може розвинутися рецидив нагноєння або кровохаркання, що потребує оперативного лікування. Хворих із сухою залишковою порожниною слід спостерігати диспансерно.



Контрольні запитання.

  1. Класифікація нагнійних хвороб легенів.

  2. Клініко-рентгегнологічні критерії порожнини в легені.

  3. Клінічні особливості абсцесу легені до- і після дренування.

  4. Клініка і діагностика гангрену легенів.

  5. Консервативне лікуваня нагнійних хвороб легенів.

  6. Покази і види хірургічного лікуваннянагнійних хвороб легенів.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка