«Індивідуалізація та диференціація процесу виробничого навчання»




Скачати 167.99 Kb.
Дата конвертації19.04.2016
Розмір167.99 Kb.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Свалявський професійний будівельний ліцей


Свалява2012



ДОПОВІДЬ на тему: «Індивідуалізація та диференціація процесу виробничого навчання»

Підготувала: А.А. Пліхта, викладач спецдисциплін, майстер виробничого навчання з професії швачка


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Свалявський професійний будівельний ліцей



ДОПОВІДЬ

на тему:



«Індивідуалізація та диференціація процесу виробничого навчання»

wm3

Підготувала: А.А. Пліхта,

викладач спецдисциплін,

майстер виробничого

навчання з професії швачка

Свалява 2012

План

Вступ.


  1. Індивідуалізація процесу навчання.

  2. Диференціація навчального процесу.

  3. Індивідуалізація та диференціація процесу виробничого навчання у системі професійно - технічної освіти України.

Висновки.

Список використаної літератури





ВСТУП

З метою розвитку мислення учнів, їхніх пізнавальних інтересів і здібностей необхідно приділяти особливу увагу глибокому розумінню матеріалу, який вивчається на уроках.

Проблема індивідуального підходу до учнів у навчанні не є новою. Її виникнення можна простежити ще за часів стародавнього світу. Індивідуальне навчання, як відомо, широко використовувалось в школах стародавньої Греції, Риму, в ранньому середньовіччі.

Проблема розвитку принципу індивідуального підходу до учнів у навчанні стає центральною у вітчизняній дидактиці, починаючи з 50-х років ХХ століття; значно розширилось коло досліджень щодо використання індивідуального підходу в процесі самостійної роботи учнів.

Дослідженням питань індивідуального підходу до учнів як засобу розвитку їх пізнавальної активності та самостійності, проблемного характеру навчання займалися Л.П. Арістова, І.Т. Огородніков, М.А. Данілова, М.І. Махмутова, Д.В. Вількеєв, Н.А. Половнікова, А.А. Кірсанов та інші.

Впровадження в практику навчально-виховної роботи принципу індивідуального підходу потребує розробки системи впливу на учня з урахуванням його індивідуальних та вікових можливостей, тобто впровадження диференціації навчання.

Розкриття сутності диференціації навчання вимагає наукового визначення поняття “диференціація”. Про важливість аналізу наукового поняття “диференціація” у педагогіці пишуть вчені С.У. Гончаренко, О.І. Бугайов, Д.І. Дейкун, П.І. Дроб’язко, В.М. Володько, І.Е. Унт, А.А. Кірсанов, Є.С. Рабунський, М.Є. Полєнова, О. Братанич та багато інших дослідників.

Існують різні аспекти щодо дослідження диференціації як наукової категорії: біологічний, філософський, соціологічний, психологічний та ін.

У психологічному аспекті диференціація - це різниця як між індивідуально-психологічними особливостями особистостей, так і між їх групами. Аналізуючи різні аспекти розгляду поняття в статтях словників і енциклопедій, можна зробити висновки, що диференціація – це

– по-перше, наявність відмінностей окремих груп цілого (структурна диференціація);

– по-друге, процес розділення цілого на типологічні групи за певною ознакою (функціональна диференціація).

Таке структурно-функціональне визначення диференціації лежить в основі визначення таких педагогічних понять, як “диференціація навчання”, “диференційоване навчання”, “диференційований підхід у навчанні”, “диференціація освіти”.

Мета реферату полягає у висвітленні основних аспектів індивідуалізації та диференціації процесу виробничого навчання. Основні завдання:


  • дослідити організацію навчально-виробничого процесу в умовах професійно-технічної освіти;

  • визначити функцію майстра виробничого навчання у процесі організації навчально-виробничого процесу;

  • висвітлити суть індивідуалізації та диференціації процесу виробничого навчання.



1. Індивідуалізація процесу навчання.

Індивідуалізація процесу навчання – організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їхніх здібностей. Індивідуалізація процесу навчання в українській професійно-технічній освіті здійснюється в умовах колективної навчальної роботи з групою і в рамках завдань та змісту освіти: всі учні повинні оволодіти знаннями, вміннями і навичками в обсягах, передбачених навчальними программами згідно з вимогами кваліфікаційної характеристики. Необхідність індивідуалізації процесу пізнання полягає в тому, що воно сприяє розвиткові пізнавальних здібностей всіх учнів, а також враховує їхні нахили та інтереси. Індивідуалізація процесу навчання передбачає перспективне планування вивчення навчального матеріалу.

Кожен педагог повинен здійснювати індивідуальний підхід до учнів у навчально- виховній роботі, який ґрунтується на знанні їх особистих рис і умов життя.  В результаті всебічного вивчення своїх вихованців у педагога створюється чітке уявлення про характер кожного з них, про його інтереси і здібності, що дає змогу зрозуміти вчинки дитини, застосувати найбільш доцільні навчально-виховні засоби, які розвивають творчу активність дітей.

Знаючи інтереси і нахили учнів, педагог заохочує здібних учнів до успішної роботи в повній відповідності з їхніми можливостями, сприяє просуванню вперед учнів з середньою успішністю, допомагає відстаючим учням ліквідувати прогалини в знаннях. Залежно від типу вищої нервової діяльності учнів, з врахуванням рівня їхнього розвитку педагог визначає характер індивідуальних знань для самостійної роботи учнів. Індивідуальний підхід – необхідна умова ефективності педагогічного процесу, оскільки будь-який виховний вплив заломлюється через індивідуальні особливості конкретної особистості.

Індивідуалізація – це врахування в процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах. У «Педагогічній енциклопедії» індивідуалізація визначається як «організація навчального процесу, за якої вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їхніх здібностей до навчання».

Індивідуалізація може стосуватися процесу навчання, змісту освіти і побудови шкільної системи. Перша з них полягає в індивідуалізації форм, методів і прийомів навчання, друга – у створенні навчальних планів, програм, навчальної літератури і навчальних завдань, третя – у формуванні різноманітних типів шкіл і класів.


Існують три основні форми індивідуалізації навчальної роботи:

1.    Диференціація навчання – створення на основі певних критеріїв (інтересів схильностей, здібностей, прогнозованої професії) відносно гомогенних груп учнів, класів, шкіл для їх навчання за дещо відмінними навчальними планами.

2.   Внутршньокласна індивідуалізація навчання передбачає таку організацію навчання, коли врахування індивідуальних особливостей здійснюється під час уроків. Необхідність у ній тим більша, чим більш гетерогенним, різнорідним є клас. У такій групі індивідуалізація може відбуватися у трьох формах навчальної роботи: фронтальній, груповій і індивідуальній.


  1. Диференціація навчального процесу.

Під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об’єднуються в групи для окремого навчання. У педагогічній літературі є два терміни: “зовнішня диференціація” і “внутрішня диференціація”. Терміном “зовнішня диференціація” позначають таку організацію навчального процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи. Термін “внутрішня диференціація” застосовують до такої організації навчального процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах.
Зовнішня диференціація навчання здійснюється за двома напрямами:
1) шляхом створення класів і шкіл на основі спеціальних здібностей, інтересів і професійних нахилів учнів (профільні та спеціалізовані навчальні заклади, класи з поглибленим вивченням окремих предметів);

2) шляхом створення шкіл і класів за певним рівнем загального розумового розвитку учнів і стану здоров’я учнів (школи для обдарованих дітей та підлітків, школи для дітей з відхиленням у здоров’ї, класи вирівнювання).

Важливим напрямом диференціації є навчання обдарованих, талановитих дітей і підлітків. Саме вони в недалекому майбутньому забезпечать прогрес країни в науці, виробництві, мистецтві.
Поняття “обдарована дитина ” в педагогіці трактують як здібність досягати найвищих результатів в інтелектуальній і художній галузях; володіння незвичайними психомоторними і спеціальними здібностями; високий рівень розвитку будь-яких здібностей.

Важливим напрямом диференціації освіти є організація навчання дітей, які знаходяться на протилежному, аніж обдаровані діти, полюсі, – інвалідів і дітей з негативними відхиленнями у розумовому розвиткові. Проблема відображає сумну реальність масового народження дітей з різними патологіями внаслідок спадкових хвороб, алкоголізму і наркоманії батьків.


В Україні є система спеціальних шкіл для дітей з відхиленнями в здоров’ї (лісні школи, спецшколи). Для частини учнів регулярні заняття в них проводяться за звичайними програмами. Решта дітей і підлітків навчаються за полегшеними загальноосвітніми програмами з акцентом на професійну підготовку.

Окремим напрямом диференціації є компенсаційне навчання, тобто додаткові педагогічні зусилля стосовно учнів, що відстають у навчанні, мають слабку підготовку.

Внутрішня диференціація здійснюється під час уроків. Необхідність у ній тим більша, чим різноріднішим є склад учнів. Навчання тут погоджується з можливостями різних груп учнів. Загальна програма розрахована на підвищення рівня всіх школярів.

Найефективнішою є групова диференціація. У всіх типах загальноосвітніх навчальних закладів учні класів поділяються на групи. У такій групі учень може вільніше висловлювати свої думки, активніше брати участь у розв’язанні навчальних завдань відповідно до своїх інтересів і здібностей. Групи формуються учителем на основі рівня розвитку дітей і побажань самих учнів: учні охоче працюють із однокласниками, які мають схожі інтереси, стиль роботи, з якими пов’язані дружніми стосунками.

У розвинених країнах групова диференціація має різні варіанти: швидкі, середні і повільні групи (США); за рівнем програм і навчальних завдань: підвищений (А), середній (Б), низький (В) (Німеччина); за вивченням окремих навчальних дисциплін, де працюють “швидкі”, “середні” і “повільні” групи (Франція); за розподілом учнів однієї паралелі на класи залежно від здібностей (Англія), розподіл учнів класу на групи з метою змагання (Японія).

Групове навчання в цілому педагогічно виправдане. Проте завжди є небезпека звуження загального кругозору дітей і підлітків, які працюють у групах. Так, при розподілі класу на сильних і слабких зазвичай виникає два варіанти: або більше уваги приділяється слабким, або – сильним. Обидва варіанти можуть нанести шкоду тій чи іншій групі учнів.




  1. Індивідуалізація та диференціація процесу виробничого навчання.

Підвищення якості професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників є одним з найактуальніших напрямків творчих пошуків педагогічних колективів професійно – технічних закладів.

Дуже часто на практиці використовують такі методи навчання, які в основу навчально – виховного процесу ставлять діяльність особистості, спрямовуючи її на пізнавальну активність, самостійність, розвиваючи логічне мислення. Завдання педагога – спрямувати учнів на самостійне здобуття знань, критичне ставлення до інформації, засвоєння продуктивних способів оперування нею, що сприяє самореалізації особистості.

Саме напрям на розвиток особистості дитини змушує задуматись над тим, як підтримати інтерес учнів до матеріалу, що вивчається, їх активність на протязі процесу навчання. Слід піклуватися про те, щоб на уроках кожен учень працював активно і з бажанням.

У зв’язку з цим впроваджуються нові, ефективні методи навчання, які активізують думку учнів, стимулюють їх до самостійного здобуття знань.

В новітніх педагогічних технологіях існує таке поняття, як активні методи навчання. При цьому слід пам’ятати про те, що метод сам по собі не активізує учнів. Адже всі методи є ефективними, якщо їх впроваджувати вміло і активно, якщо вони використовуються учнем для здобуття знань, для розвитку та саморозвитку.

Перед майстром виробничого навчання, стоїть завдання не лише дати міцні знання, практичні навички, навчити учнів правильно виконувати виробничі завдання, а й розвивати їх мислення, активізувати пізнавальну діяльність, навчити самостійно працювати, щоб закінчивши професійно-технічний навчальний заклад вони могли самостійно підвищувати свою кваліфікацію у майбутній трудовій діяльності.

Часто доводиться працювати з учнями, які не бажають змінювати пасивний спосіб життя, а задовольняються звичним з початкових класів низьким рівнем знань. Найважче – це допомогти їм перебороти лінощі та байдужість, зацікавити їх, здивувати, приголомшити красою майбутньої професії, навчити отримувати задоволення від своєї праці.

Для розвитку пізнавального інтересу та творчих здібностей учнів ми часто використовуємо проблемне навчання, яке є найефективнішим засобом саме в напрямку розвитку особистості. Мета проблемного навчання полягає в тому, щоб спонукати учнів до пізнавальної активності, до самостійної дії. Тому під час проведення уроків виробничого навчання систематично залучаємо учнів в процес розв’язання проблем. При цьому, важливо не нав’язувати дітям завдання, а викликати у них зацікавленість і бажання розв’язати проблемну ситуацію, спрямовуючи всі засоби на формування творчої особистості і нестандартно мислячої особи, яка здатна шукати і знаходити вихід із складної ситуації.

Дуже велику роль відіграє також і колективний пошук розв’язання проблем. Він привчає цінувати допомогу товариша, шанувати чужу працю та успіх, поважати альтернативну думку. Саме такі завдання створюють умови для пошуку учнем свого психологічного, комфортного місця у спільній справі.

У процесі творчого вирішення проблемних завдань учні отримують не лише певну суму знань, а й оволодівають методами досліджень, розвивають активність і самостійність мислення, набувають досвіду творчої діяльності.

Кожен з нас знає, що творчі здібності людини формуються на протязі всього життя, але саме період навчання в професійному ліцеї сприяє цьому найбільше. Тому на всіх уроках виробничого навчання намагаємось організовувати творчу діяльність, створюючи для цього відповідні умови, а саме:


  • проводимо навчання в атмосфері взаєморозуміння, співпраці, сприймаючи кожного учня як особистість;

  • віддаємо перевагу такій формі ведення уроків, де учні вчаться самостійно мислити, набувати навичок, відстоювати свою думку, коректно себе поводити;

  • на уроках створюємо ситуації вибору і даємо можливість учням здійснювати цей вибір.

При проведенні уроків виробничого навчання шукаємо індивідуальний підхід до кожного учня. Сильнішим учням пропонуються складніші завдання, а слабшим – простіші і дається можливість більше працювати самостійно. Помилки, допущені при виконанні операцій , пропонуємо знайти самим і ліквідувати їх.

Підвищенню якості професійної підготовки сприяє робота майстра виробничого навчання над розв’язанням методичної проблеми, пов’язаної з системним проведенням різнорівневого виробничого навчання. У чому є суть цієї проблеми?

У кожній групі є учні, які швидко оволодівають плановими прийомами робіт. Як правило їм доручається виконати ще й додаткове завдання, пропонуються завдання складнішого рівня. Для того, щоб розв’язати цю проблему, необхідно здійснити ряд організаційних, методичних, технічних та технологічних заходів:


  1. До переліку навчально – виробничих робіт вносити структурні зміни, які передбачають роботи не тільки встановленого програмою рівня, а й вищого кваліфікаційного рівня. Ці роботи нормують і визначають учнівський час, необхідний для їх виконання.

  2. У планах уроків виробничого навчання, які проводяться в майстернях, як правило за фронтально – груповою формою, відбиваються організаційно – методичні особливості індивідуальної навчальної роботи з учнями, здатними виконувати складніші роботи. Саме це і викликає основні труднощі.

Майстер виробничого навчання повинен планувати проведення уроку так, щоб поряд з методичним та організаційним забезпеченням основної групи учнів забезпечити так само і тих учнів, які виконують роботи підвищеної складності.

Період навчання в майстернях найважливіший, бо саме тут майстер формує навчальні вміння і навички. Вивчає можливості кожного учня, закладає базу для правильного і раціонального виконання окремих трудових прийомів, навчає основам майбутнього професіоналізму.



  1. До кожного уроку необхідно підготувати відповідне методичне забезпечення для навчальної роботи учнів двох рівнів: інструкційно – технологічні карти, робочі креслення, інструмент, пристосування.

  2. Для індивідуального обліку виконаної роботи підвищеної складності ведеться додаткова документація, де для кожного учня фіксується обсяг виконаної роботи, норми виробітку, час на виконання завдання. Такий облік дає змогу контролювати виконання окремими учнями комплексу робіт з кожної теми програми, передбаченого кваліфікаційною характеристикою підвищеного розряду. Ці учні є претендентами на присвоєння вищого розряду під час проведення поетапної атестації та випускних кваліфікаційних атестацій.

  3. У період навчання на виробництві потрібно надавати таким учням робочі місця підвищеного рівня складності, і до керівництва виробничим навчанням залучати більш кваліфікованих робітників підприємств.

Майстер виробничого навчання повинен приділяти постійну увагу розвиваючому і творчому навчанню учнів, що позитивно впливає на прискорення формування високого рівня професійної самостійності.

Від спільної діяльності майстра і учнів залежить їх уміння оцінювати власну працю, що сприяє розвитку здібностей учнів. Учень, який переходить на вищий рівень професійної кваліфікації, усвідомлює особисту мету подальшої діяльності, розуміє та згідно з нею організовує свою творчу працю. Але діяльність майстра виробничого навчання спрямована індивідуалізацію і диференціацію навчального процесу на основі різнорівневої професійної підготовки, спрямованої саме на розвиток творчої обдарованої особистості, потребує відповідної розробки нормативного і методичного забезпечення, а саме:



  • створення навчальних програм з різнорівневим змістом згідно з вимогами кваліфікаційної характеристики встановленого та підвищеного розряду;

  • розробку методичних посібників для майстрів виробничого навчання з організації різнорівневого професійного навчання.

Саме різнорівневе виробниче навчання сприяє розвитку задатків творчої особистості учнів, стимулює їх до виконання робіт більш високого рівня складності і в кінцевому результаті – до досягнення високого кваліфікаційного рівня, що відповідає потребам ринку праці.

ВИСНОВКИ

Отже, класно-урочна система потребує вдосконалення навчального процесу диференціацією завдань і методики навчання залежно від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов — диференційованим навчанням.

Структура уроку виробничого навчання, на якому здійснюють диференційоване навчання, передбачає таку послідовність структурних елементів: підготовка учнів до заняття; постановка вчителем завдання й усвідомлення його учнями; попередні роздуми, дискусія про шляхи вирішення завдання; виконання дій, вирішення завдання; оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності. Оскільки подібні компоненти уроку розглядалися під час розкриття структури уроків різних типів, нема потреби характеризувати структурні компоненти групового заняття.

Диференційоване навчання на уроці потребує ґрунтовної підготовки педагога, певних умінь. Необхідно: вивчити індивідуальні особливості учнів, розподілити їх за групами, розмістити ці групи; підібрати консультантів; розробити заняття в деталях; чітко сформулювати основні й додаткові запитання, визначити час на їх виконання; продумати систему оперативного контролю; поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну роботу; продумати власну педагогічну діяльність на занятті; підготувати необхідні дидактичні матеріали.

Диференційоване навчання у практичній діяльності майстра виробничого навчання може виражатися в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим з них під час їх виконання надають індивідуальну допомогу, або слабшим учням дають окремі, посильні для них завдання. Інколи учням пропонують легкі завдання, згодом ускладнюють додатковим завданням, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціювати завдання за змістом можна за кількістю завдань, за ступенем їх складності, за ступенем самостійності виконання. Складніший і ефективніший вид диференційованого навчання — його здійснення в умовах поділу учнівського колективу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів. У практиці такого поділу використовують методику Ю. Бабанського, який увів поняття реальних навчальних можливостей учнів, їх зміст визначають такі критерії: а) психологічні компоненти (здатність до аналізу, синтезу, порівняння, вміння виділити суттєве, робити узагальнення; раціональність, самостійність, гнучкість, темп мислення, спостережливість, логічність мовлення, пам'ять, увага); б) навички навчальної праці (самоконтроль, планування, темп виконання операцій, організованість у навчальній роботі, дотримання розпорядку дня; в) окремі компоненти вихованості (наполегливість у навчанні, старанність, свідома навчальна дисципліна, громадська активність, ставлення до навчання, учителів, однокласників); г) позашкільний вплив сім'ї, однолітків; ґ) біологічні компоненти (фізична працездатність, стан здоров'я, дефекти мовлення, слуху, зору).

Позитивним у диференційованому навчанні є те, що: а) воно дає можливість ставити перед учнями навчальні завдання, що передбачають пошук; б) створюються передумови для використання комплексних розумових дій; в) навчальні завдання розв'язуються у процесі спілкування членів групи, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей, поділу праці між членами групи; г) майстер здійснює керівництво навчальним процесом опосередковано.



Список використаної літератури

  1. Актуальные проблемы дифференцированного обучения. – Минск: Народна асвета, 1992. – 191 с.

  2. Верещак Є.П., Лозова О.М. Диференціація навчання за системою рейтингу // Педагогіка і психологія. – 1996. - № 1. – С.112.

  3. Гришина Т. До джерел рівневої диференціації // Рідна школа, 1993. - № 7-8. – С.25.

  4. Диференційоване навчання у закладах профтехосвіти: Науковий методичний збірник /Відп. ред. Н.Г.Ничкало – К.: НДІ педагогіки України, 1992. – 174с.

  5. Унт И.А. Индивидуализация и дифференциация обучения. М.: Педагогіка, 1980. 188 с.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка