Інтегративні методи




Скачати 371.71 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір371.71 Kb.
Інтегративні методи.

До них належать методи педагогічного експерименту, вивчення передового педагогічного досвіду. Педагогічний експеримент являє собою організовану роботу з виявлення та розвитку певних якостей, явищ, процесів. Експеримент проводиться в спеціальних умовах і не має права бути руйнівним. Експеримент, який спрямований на виявлення певних якостей називається КОНСТАТУЮЧИМ. Він переслідує заздалегідь визначену мету і виконується відповідно складеної програми. Результати: мають наукову цінність лише у випадку їх повторюваності. Для проведення беруться 2 групи:

- експериментальна (нова методика)

- контрольна (традиційна).

За масштабами:

- глобальні (велика кількість випробуваних).

- локальні (обмежений контингент учнів),

- мікроексперименти (мінімальна кількість учнів).

За характером:

- уявні (відтворення експериментних дій і операцій подумки).

- стендові (проводиться в штучно створених умовах).

За місцем проведення:

- природний (являє собою науково-організований досвід перевірки висунутої гіпотези).

- лабораторний (для отримання потрібних даних потрібно забезпечити ретельне спостереження).


Статистико-математичні методи.

До цих методів належать:

- метод дольової участі

- метод рейтингу

- метод рангування

- метод кореляції.

Статистико-математичні методи являють собою апарат кількісного дослідження педагогічних явищ і використовується для опрацювання данних, отриманих за допомогою інших методів для діагностики і прогнозування педагогічного процесу.

1. являє собою визначення частки, частини, ступеня, рівня, участі досліджуваного явища в загальному процесі. Для визначення ступеня - відсоткова шкала, іноді - бальна.

2. являє собою оцінку певного педагогічного явища компетентними суддями за обраною шкалою. Для оцінювання педагогічних явищ - інтервальна шкала, в даному випадку - бальна. Кожному балу у шкалі відповідає певна якісна характеристика.

3. послідовне розташування досліджуваних явищ за їх значенням.

У педагогічній практиці 2 варіанти:

- рангування за зниженням значення (1 місце - значуща, 2 місце - менш значуща)

- рангування за збільшенням значення

4. використовується з метою виявлення зв’язків і залежностей між двома досліджуваними явищами. (Слєпухов).


Принципи культуровідповідності, народності та інтеркультурності педагогічного процесу.

1. Принцип культуровідповідності в педагогіці був введений вченим Дістервегом. Цей принцип говорить про необхідність ввести педагогічний процес відповідно до культури того суспільства, країни, виробництва в напрямі діяльності до яких причетна людина. Культуровідповідне навчання і виховання націлені на збереженні і примноженні матеріальних та духовних цінностей в народі.

Соціальний досвід містить у собі:

- сукупність культурологічних знань

- сукупність умінь і навичок відтворювати соціокультурний шар існування

- сукупність володіння способами створення нових культурних цінностей. Мета принципу - задоволення потреб дитини. Результат - формування культури кожної особистості і суспільства в цілому.

2. Принцип народності

Цей принцип грунтується на єдності загальнолюдського і національного. Він включає в себе: національну спрямованість педагогічного процесу, формування національної самосвідомості та менталітету, вихованні патріотичних почуттів до землі, народу, прищеплення поважного ставлення до культури, народних звичаїв. Принцип народності реалізує органічний зв’язок педагогічного процесу з історією народу, його мовою, культурними традиціями.

3. Принцип інтеркультурності.

Наголошує на інтегрованості національної культури в контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей в загальнолюдську культуру. Реалізація принципу вимагає забезпечення умови для формування особистості, відкритої для всіх культур, що не протиставляє свою національну культуру скарбниці світових цінностей і здатна вести взаємне культурне збагачення, як на особистісному, так і державному рівнях.


Зміст навчання.

1. знання як компонент соціального досвіду

2. способи діяльності, як компонент змісту навчання

3. досвід творчої діяльності.

4. досвід емоційно-цінісних відносин.

Зміст навчання характеризує змістовну сторону процесу навчання і визначається соціальним досвідом. Основними компонентами соціального досвіду, що підлягає передачі від одного покоління до іншого є:

1. знання 3. досвід творчої діяльності

2. способи діяльності 4. досвід емоційно-цінісних відносин.


Знання як компонент змісту навчання.

Знання - це відображення в нашій свідомості об’єктивної реальності у вигляді: фактів, правил, ідей, понять, даних у певній системі.



Знання бувають:

- емперичними

- теоретичними (теорії, ідеї, принципи).

Знання повинні бути:

- повними - систематичними

- діючими (вміння оперувати ними) - усвідомленими

Повнота знань - це повний обсяг. Систематичність - впорядкованість.

Ефективність засвоєння залежить від:

1. створення образу 3. систематизація досліджуваного матеріалу

2. вміння перевести образ у сигнал 4. технологія запам’ятовування основного.


Способи діяльності (уміння і навички)

Проблема вмінь і навичок досить складна, оскільки від характеру і рівня придбаних у навчанні вмінь і навичок залежить результат діяльності.

Уміння - це погоджена система розумових і практичних дій, спрямованих на досягнення ясно усвідомлюваної мети.

Навички - це точно, безпомилково виконувана діяльність, що у силу багаторазового повторювання стає автоматизованою. Уміння і навички формуються в процесі багаторазового повторення діяльності. Класифікуючи способи діяльності, уміння і навички можна розділити на 4 групи:

1. загальнонавчальні (читання, письмо, конспектування) формують механізм навчання.

2. інтелектуальні (виділяти, аналізувати) формують механізм пізнання миру і себе у світі.

3. комунікативні (вміння спілкуватись в різних умовах): вербальні навички (за допомогою усного і письмового слова); невербальні (жести, міміка). Вони формують механізм спілкування.

4. спеціальні (розкривають суть і специфіку конкретного навчального предмету).



Закони і закономірності.

Як у природі, так і в суспільстві всі предмети та явища пов'язані між собою, тобто взаємодіють одне з одним. Вивчення ціє'і взаємодії приводить до відкриття законів, в основі яких лежать виявлені та вивчені зв'язки.



Закон - це об'єктивний, стійкий, істотний зв'язок між явищами та процесами, що характеризує їх розвиток. Людина є частиною природи й суспільства, тому всі закони, що діють в них, обов'язково стосуються її, а значить повинні враховуватися та використовуватися в педагогічному процесі.

Педагогічний процес, з одного боку, є частиною більш широких соціальних процесів, а з іншого - сам містить у собі цілий ряд більш дрібних процесів, на які поширюється дія його законів. У цьому зв'язку закони в педагогіці можна розглядати як усесвітні, загальні та специфічні.

Закон і закономірність характеризують зв’язки між педагогічним явищем і всередині них. Закон описує загальні і істотні зв’язки, а закономірність - другорядні. Закономірність розкриває якісні, кількісні зв’язки і характеристики і причинно-наслідкові залежності. Закон - стверджує. Закономірність - відтворює умови, за яких цей закон діє.
Дидактика.

Дидактика - це частина педагогічної теорії, що вивчає навчання на найбільш загальному, теоретичному рівні.

Дидактичні дослідження як галузеві дослідження педагогіки, з одного боку, збагачують педагогічну науку, а з іншого, моделюючи педагогічні процеси, - прокладають шлях практиці. У зв'язку з цим навчання в дидактиці виступає як об'єктом вивчення, так і об'єктом конструюванням. Відповідно до цього дидактика, отримуючи нові знання про педагогічні явища, їх сутність і закономірності розвитку та існування, виконує науково-теоретичну функцію, а переходячи від вивчення дидактичного явища до конструювання нового чи вдосконалення та перетворення вже відомого, - конструктивно-технічну. Об'єктом дидактики є процес навчання як передача соціального і досвіду від одного покоління до іншого. Предметом дидактики є зв'язок викладання (діяльності вчителя) І й учіння (діяльності учнів)

Дидактика як педагогічна теорія навчання повинна відповісти на запитання чому вчити, що передавати від покоління до покоління (змістовна сторона навчання), і як це робити (технологічна). Сам процес навчання існує в єдності цих сторін, недооцінка кожної з них веде до його виродження.

Характерною рисою сучасної дидактики є поєднання навчання з вихованням. Поклавши в основу навчання передачу соціального досвіду, містить у собі досвід емоційно-ціннісних відносин, ми узаконили пяд виховних проблем у процесі навчання. Навчаючись, учень не тільки засвоює знання й уміння, а й формує власне ставлення до них.

Дидактика, як і будь-яка наука, має свій категоріальний апарат, який поєднує в собі:



  1. специфічні поняття, властиві спочатку їй, а потім вже іншим
    дисциплінам: викладання, уміння, навчальний предмет, навчальній
    матеріал, метод навчання, вчитель, учень, урок тощо;

  2. філософські категорії: сутність, явище, протиріччя, рушійна
    причина, наслідок і т.д.;

  3. загальнопедагогічні: педагогіка, виховання, педагогічний процес
    педагогічна дійсність тощо;

  4. поняття, запозичені в суміжних науках: мислення, розвитоц|
    засвоєння, запам'ятовування й ін., що прийшли в дидактику
    психології, система, зворотний зв'язок, алгоритм - з кібернетики й ін.


Система педагогічних знань.

Сучасна педагогіка існує як певна галузь теоретичних і емпіричних знань про педагогічні явища і являє собою систему педагогічних наук. На теоретичному рівні педагогіка вивчає закони, закономірності, принципи та правила визначеної педагогічної цілісності; на технологічному - мету, зміст, методи, форми та результат педагогічного процесу; на змістовному - знання, способи діяльності, досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісних відносин. Загальна педагогіка містить у собі дидактику (теорію навчання), що вивчає закони й закономірності навчання, визначає його принципи та правила, розглядає цілі, зміст, форми, засоби, результат навчального процесу.

Вікова педагогіка містить у собі:

1. ясельну педагогіку, що досліджує навчання, виховання та розвиток дітей ясельного віку,

2. дошкільну, котра вивчає закономірності навчання та виховання дітей переддошкільного й дошкільного віку,

3. педагогіку школи, що розглядає освіту дітей шкільного віку. Вона має додаткову градацію за типами навчально-виховних закладів, які поєднують дітей зазначеного віку, на:

- педагогіку загальноосвітньої школи,

- педагогіку професійного навчання,

- педагогіку середньої фахової освіти;

- педагогіку вищої школи, що розглядає специфіку вищої освіти;

- педагогіку дорослих, розвивається, в основному, в двох напрямках: як педагогіка післядипломної освіти (перекваліфікації або підвищення кваліфікації) та як педагогіка «третього віку» (старості).

Галузева педагогіка являє собою систему спеціальних педагогічних знань, що використовуються в різних галузях науки та виробництва. Це військова педагогіка, інженерна, медична, юридична тощо.

Порівняльна педагогіка вивчає закономірності розвитку освітніх систем у різних країнах світу шляхом їх зіставлення, знаходження подібностей і розбіжностей, оцінки позитивних і негативних сторін.

Спеціальна педагогіка присвячена проблемам навчання й виховання
дітей, що мають відхилення в фізичному, психічному та розумовому
розвитку.

- Сурдопедагогіка вивчає закономірності навчання та


виховання глухих дітей,

- тифлопедагогіка - сліпих,

- олігофренопедагогіка - розумововідсталих.

Лікувально-профілактична педагогіка - порівняно нова галузь педагогіки, що швидко прогресує в наш час. Розвивається вона на стику з медициною, розглядає закономірності навчання та виховання хворих і потенційно хворих дітей, що потребують особливих умов для попередження та відновлення здоров'я.

Виправно-трудова педагогіка являє собою теорію та практику перевиховання людей, позбавлених волі. В останні роки в нашій країні набула особливої популярності соціальна педагогіка, що розглядає закономірності позашкільної освіти дітей і дорослих.
Методи усного опитування

Методи опитування - це діалог дослідника з респондентами, з метою виявлення думки останніх, щодо досліджуваного явища. Усне опитування проводиться при безпосередньому контакті дослідника з випробуваним.

Усне: - дослідницька бесіда, - інтерв’ю. Вони являють собою комунікативний акт, в ході якого одержуючи відповіді на поставлені питання, випробувач з’ясовує сутність явища, що його цікавить. Питання повинні бути: - короткими, - зрозумілими. Діалог (бесіда) має бути етичною і проводитись в доброзичливій атмосфері. Кількість питань жорстко не фіксується. Розмова триває до виявлення суті досліджуваного явища.




Зв'язок педагогіки з іншими науками

Педагогіка як наука про людину розвивається в тісному зв'язку з іншими науками. На одні вона спирається, другі випливають із неї, треті змістовно і технологічно збагачують педагогіку, четверті збагачуються самі. Особливо продуктивними є зв'язки педагогіки з іншими науками про людину (психологією, фізіологією, медициною й ін.), про природу й суспільство (філософією, економікою, соціологією тощо), з математичними науками (інформатикою, статистикою, кібернетикою). Останні успішно використовуються для дослідження педагогічних систем, при проведенні педагогічних експериментів, прогнозуванні шляхів розвитку певних педагогічних явищ тощо. Аж до XVII століття педагогіка входила до складу філософії. Вона використовує філософські категорії необхідності та випадковості, закони розвитку і вчення про рушійні сили педагогічних явищ.

Різноманітні зв'язки педагогіки з соціологією. Будучи наукою про суспільство як цілісну систему, її компоненти та процеси їх функціонування, соціологія в сферу свого теоретичного й прикладного вивчення включає освіту. У структурі соціологічної науки відбита соціологія освіти, соціологія виховання, соціологія студентства.

Педагогіка пов’язана з психологією. Якщо психологія вивчає закони розвитку психіки людини, то педпгогіка лрсліджує можливості керування цим процесом. Знання вікових, індивідуальних особливостей дітей, якими озброює педпгога психологія, дозволяють йому організувати навчання і виховання в оптимальному режимі.

Педагогіка тісно пов'язана з фізіологією. Будучи наукою про життєдіяльність цілісного організму, його складових частин і функціональних систем, розкриває закономірності функціонування нервової системи і особливості вищої нервової діяльності в різні вікові періоди. Педагогіка і медицина. Медицина дає педагогу необхідні знання про попередження цілого ряду захворювань, що стали атрибутами сучасної школи. Це погіршення опорно-рухового апарату, травми, інфекційні захворювання, погіршення зору, слуху, мовлення, нервові розлади. Крім традиційних зв’язків педпгогіки з іншими науками, останнім часом входить ряд нових наук:

- евристика (теоретичні та технологічні основи наукових відкриттів);

- глобалістика (головні, глобальні проблеми сучасності та направляє освіту на їх вирішення).

- біоенергетика (знання й використання законів функціонування біологічних систем, однією з яких є людина);

- валеологія (наука про здоровий спосіб життя);

- екологія (наука про збереження природи й себе як її частини).


ПРИНЦИПИ ТА ПРАВИЛА ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ

Слово «принцип» означає основу, першопричину, керуючу ідею, головну вимогу, що витікає із закономірності.



Принципи педагогічного процесу - це система вимог до навчання та виховання, дотримання яких забезпечує ефективність вирішення освітніх завдань. Із принципів педагогічного процесу витікають його правила.

Правила педагогічного процесу - це механізм його реалізації відповідно до принципів (вимог). Якщо принципи говорять про те, що треба робити, то правилі показують, яким чином це можна здійснити.
Принципи гуманізації.

Принцип гуманізації педагогічного процесу. Цей принцип проголошує людину метою суспільного розвитку, а не засобом суспільного виробництва.

Значення принципу гуманізації в сучасній педагогіці ми підкреслюємо його заголовним місцем у загальному переліку принципів педагогічного процесу.



Принцип пріоритету загальнолюдських цінностей витікає з принципу гуманізації педагогічного процесу і становить його складову частину. До цього принципу наледать людські чесноти: надійність, порядність, працьовитість, чесність, толерантність, поважне ставлення до людей і цінностей і т. ін. Це стверджувальні істини: полюби ближнього як самого себе; шануй батька й матір свою; стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе й ін. Впровадження в свідомість підростаючого покоління такого роду пріоритетів - надійний гарант поліпшення соціокультурної ситуації в країні, Ті розвитку та процвітання.

Принцип поваги до особистості дитини в поєднанні з доцільною вимогливістю до неї потребує визнання суспільної ваги підростаючої людини, її поглядів, відносин. В основі цього процесу лежить педагогічна вимога, що ставиться перед дитиною дорослими. Вона повинна бути конкретною, обґрунтованою, закінченою, відповідати силам та здібностям дитини. Логічним завершенням пред'явлення вимоги є контроль за якістю її виконання.

Принцип педагогічного оптимізму базується на позитивному в дитині, вірі в її сили та здібності, на використанні великої сили педагогічного навіювання з метою підтримки особистісного позитиву. У кожній людині співіснують позитивні якості з негативними, чесноти з вадами, достоїнства з недоліками. Організовуючи виховний вплив, і педагог може акцентувати свою увагу, як на тому, так і на іншому. Перелічені принципи реалізуються внаслідок виконання правил: 1. стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе; 2. вимагаючи - поважай, поважаючи - вимагай. 3. не використовуй велику силу слова, задля зла. 4. акцентуй увагу на чеснотах дитини; 5. не суди і тебе не засудять; 6. умій прощати; 7. люби людей і все зможеш.

Принципи комплексності

Принцип комплексності розглядає сутнісну цілісність людини як центральної фігури педагогічного процесу, що знаходиться в стані нескінченної зміни та розвитку, й проявляється у вигляді комплексу, який реалізується в єдності: біологічного, психічного ,соціального, естетичного, морального, матеріального та духовного тощо. Цей принцип показує також на взаємозв'язок людини з комплексом зовнішніх впливів. До них відносяться мікро-, мезо- і макрофактори.

Мікрофактори - це найближче оточення, з яким безпосередньо взаємодіє дитина. Це родина, школа, дружня компанія й ін.

Мезофактори впливають на людину в результаті змішаного спілкування. Це місто, регіон, країна і т.д.

З макрофакторами можливе лише опосередковане спілкування. Це інші країни, континенти, планета, Всесвіт.

Крім цього принцип комплексності показує на єдність форм, засобів і методів педагогічного впливу на всі сторони педагогічного процесу та його учасників одноразово, а також на єдність і комплексність педагогічних впливів: вербальних і невербальних, традиційних і нетрадиційних, короткочасних і довгострокових тощо.

Принцип єдності навчання, виховання та розвитку говорить про нерозривний зв'язок і співіснування цих категорій. Він базується на тезах: Навчання та виховання є двома сторонами одного процесу, що не існують одна без одної. Навчаючи, передаючи соціальний досвід, учитель формує відносини дітей, тобто, формує особистість, значить, виховує. Виховуючи, він навчає нормам і правилам поведінки, формує самосвідомість, уміння спілкуватися, пізнавати світ, себе й інших людей тощо. Результат навчання і виховання є розвиток дитини.

Принцип всебічного та гармонійного розвитку особистості. Всебічний розвиток показує на необхідність розвитку всіх сторін особистості: матеріальну (фізичну) і духовну. Гармонійний розвиток цих сторін показує, як вони сполучаються між собою. Ідея всебічного розвитку наголошує на необхідності одночасного розвитку краси, розуму, моральності, а гармонія полягає у випереджаючому розвитку моральної складової, коли через призму моральності сприймаються знання, і краса.
Загальні закони.

Загальні закони в педагогіці випливають із усесвітніх і конкретизують їх. Вони стосуються великої кількості педагогічних явищ, і описують зовнішні зв'язки педагогіки. До них можна віднести дію законів діалектики в педагогічному процесу:



Закон переходу кількісних накопичень у якісні зміни проявляється в педагогічних процесах як накопичення «критичної маси» та наступне перетворення педагогічного явища.

Закон єдності та боротьби протилежностей лежить в основі визначення рушійних сил педагогічного процесу.

Закон заперечення заперечень у педагогіці базується на тім, що розвиток іде шляхом відмирання старого й народження нового. Педагогічні ідеї, теорії, системи міняються на альтернативні, які свого часу теж вичерпають себе, даючи новий виток спіралевидного розвитку. Немає вічних ідей, є вічний пошук.


Методи письмового опитування.

В основі письмового опитування лежить опосередковане спілкування експериментатора з випробуваним. Реалізується за допомогою анкетування і тестування. Питання повинні бути: - короткими, - зрозумілими. Виняток: кількість питань фіксована, питання не мають підштовхувати до вірної відповіді, необхідна попередня апробація. Види анкетувань визначаються за: 1. способом проведення: (контактними; заочними (організується за допомогою кореспондентських зв’язків); пресові (реалізуються шляхом розміщення анкет в журналах і газетах). 2. характером можливих відповідей: відкритими; закритими (припускають вибір однієї або кількох відповідей із ряду запропонованих); змішаними (можна вписати варіант, або дати заздалегідь вибрану відповідь); 3. за диференціацією респондентів: адресне (певній категорії респондентів), загальне (на питання відповідають всі бажаючі); 4. за позицією респондентів: іменні, анонімні.

Тестування. Розглядається як цілеспрямоване, однакове для всіх випробуваних обстеження, проведене в жорстко контрольованих умовах, що дозволяє об’єктивно вимірювати характеристики досліджуваного явища чи процесу. Тестування буває: - фізичне, - інтелектуальне, - психологічне. Процес тестування являє собою виконання досліджуваними завдань, що вимагають відповідної діяльності. За характером пред’явлення завдань тести бувають: - прямими (коли випробуваний знає що і навіщо досліджується), - непрямими (об’єкт дослідження прихований від респондента). Тестування також використовується у практичній і педагогічній діяльності для визначення поточної успішності учнів (підсумкові). Варіанти завдань: 1. вибір правильної відповіді з кількості запропонованих, 2. виключення неправильної, 3. заповнення проміжків у тексті, 4. угрупування за певною ознакою, 5. розташування у певній послідовності.
Усесвітні закони.

Усесвітні закони стосуються всіх педагогічних явищ і процесів, діють на всіх рівнях, враховуються повсюдно. Як правило, вони є відображенням законів природи в педагогічній дійсності й описують як зовнішні, так і внутрішні зв'язки між її елементами. До них можна віднести:

закон цілісності педагогічного процесу, що говорить про те, що педагогічний процес являє собою визначену цілісність, порушення якої приведе до зникнення самого педагогічного процесу;

закон загального взаємозв'язку та взаємозалежності педагогічних явищ, що не існують ізольовано одне від одного. Одні є початком і продовженням інших;

закон розвитку говорить про те, що ніяке явище, як у природі, так і в педагогіці, не можна зупинити.

закон нескінченності педагогічного процесу. Говорить про нескінченний рух від старого до нового, від менш до більш досконалого, від простого до складного, від невідомого до відомого.


Теоретичні методи науково-педагогічних досліджень

В основі теоретичних методів НПД лежить вивчення теоретичних джерел педагогічної інформації та теоретичне опрацювання результатів досліджень. Вони використовуються для вторинної обробки наявних даних і націлені на пошуки причинно-наслідкових зв'язків, виявлення тенденцій і закономірностей, побудову систем, складання програм тощо.

До теоретичних методів науково-педагогічних досліджень належать методи вивчення літературних джерел, конкретно-історичного аналізу, сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного, метод моделювання.

Метод вивчення літературних джерел дає можливість ознайомитися з результатами досліджень, вже проведених у даній області. Він дозволяє систематизувати матеріал з обраної проблеми, провести порівняння кількох підходів, знайти сферу, куди слід спрямувати власні дослідницькі зусилля. Джерельною базою при використанні цього методу виступають програмні документи (закони, постанови, програми, концепції), монографічна та довідкова література, збірки наукових праць, матеріали конференцій, періодичні педагогічні видання й ін.

Метод конкретно-історичного аналізу базується на принципі соціальної зумовленості педагогічного процесу. Він дає можливість досліджувати педагогічні явища з урахуванням місця, часу й умов їх протікання, а також зв'язків і залежностей, з яких вони складалися чи складаються в реальній дійсності. Історичний досвід показує, що одне і те ж явище в одних умовах може бути прогресивним актом,а в інших - може дестабілізувати шкільну систему.

Метод сходження від конкретного до абстрактного націлений на виявлення закономірностей функціонування педагогічних систем і їх складових частин. У ході його реалізації можна виділити наступні етапи:


  1. вивчення та опис педагогічного явища;

  2. виділення його компонентів;

  3. об'єднання їх у цілісну систему;

  4. вивчення їх внутрішніх і зовнішніх зв'язків;

  1. визначення головних особливостей досліджуваного явища,

  2. виявлення закономірностей розвитку та функціонуваннядосліджуваної системи.

В основі методу сходження від конкретного до абстрактного лежить індуктивний шлях пізнання педагогічної дійсності, коли вивчення часткового приводить до відкриття загального. Включаючи механізми дедуктивного пізнання (від загального до часткового), можна говорити про метод сходження від абстрактного до конкретного.

Метод моделювання являє собою наочно-образне зображення педагогічних явищ, процесів, закономірностей і т.д. у вигляді формул, схем, таблиць, матриць, діаграм, малюнків, креслень,геометричних фігур тощо. Основною перевагою дослідника, що користується зазначеним методом, є вміння в невеликому обсязі вмістити велику інформацію про досліджуване явище, її згортання та розгортання приводить до вдосконалення розумової діяльності, дає повне сутнісне бачення досліджуваного процесу чи явища, дозволяє знайти їх місце в більш

широкій змістовній та технологічній цілісності.


Дитячий колектив.

Колектив показує найвищу стадію добровільно організованої людської спільноти. Він виступає як умова індивідуального розвитку дитини. Ознаки колективу.

1. наявність соціально значущої мети, яку усвідомлюють усі члени дитячої спільноти.

2. спільна суспільно-корисна діяльність, спрямована на досягнення мети.

3. відношення взаємної залежності. Система підпорядкування і відповідальності за себе та інших.

4. психологічний клімат

5. традиції, атрибути.

Лутошкін подав стадії розвитку колективу у вигляді образів:

1. піщаний розсип - коли нема зв’язків між дітьми, а разом вони завдяки зовнішнім впливам.

2. м’яка глині - коли між дітьми з’являються неміцні зв’язки, що можна легко змінити чи зруйнувати.

3. мерехтливий маяк - поява привабливої, манливої мети.

4. червоне вітрило - як символ руху задля її досягнення.

5. палаючий смолоскип - коли колектив, як певна згуртована єдність.

Принципи природовідповідності.

Принцип екологічної спрямованості нагадує, що людина - частина природи, її дитя. Частина не може бути більшою за ціле, вона функціонує за його законами, і будь-яке їх протистояння неухильно приведе до обопільного руйнування. У цих умовах однією з основних задач педагогічного процесу є формування людини з планетарною свідомістю, що бачить своє місце і роль у природному еволюційному процесі, знає його ритми і вміє в них вписатися. Цьому служить впровадження в навчально-виховний процес сучасної школи екологічних і валеологічних знань, здійснюваних при вивченні окремих навчальних дисциплін

Принцип природовідповідності педагогічного процесу говорить про те, що сама природа з системою зв'язків між її складовими становить скарбницю педагогічного досвіду. Будучи частиною природи, дитина живе за її законами та особливо жваво відгукується на її впливи. Досвід показує, що успіхи в навчанні та вихованні напряму залежать від побудови навчального процесу відповідно до біоритмів людського організму та навколишнього середовища.

Принцип урахування вікових особливостей. Шкільне дитинство складається з трьох вікових періодів: молодший шкільний вік, середній (підлітковий) і старший (юнацький). Кожен із цих періодів має свої характерні риси в розвитку організму (опорно-рухового апарата, серцево-судинної системи, внутрішніх органів), психіки (розвиток мозку, психічних функцій, вищої нервової діяльності) і в соціальному розвитку (проблеми спілкування, авторитету, дружби, професійної спрямованості). Принцип індивідуального підходу говорить про те, що крім загальних закономірностей розвитку дитини в педагогічному процесі необхідно враховувати індивідуальні особливості, якими наділила її природа. Задача вчителя полягає в розвитку індивідуальності кожного учня, у виявленні його схильностей, розвитку здібностей і організації навчально-виховної роботи відповідно до природних задатків і потреб дитини. Принцип диференційного підходу наголошує на необхідності організації педагогічного процесу з певними групами дітей. В загальноосвітній школі 4 типи диференціації:

- вікова, - профільна

- рівнева, - позаурочний час - диференціація а інтересами.

Для реалізації вимог необхідно дотримуватись наступних правил:

1. не нашкодь

2. розвивай, а не руйнуй здібності

3. зумій побачити в учні талант і розвинь його
Досвід творчої діяльності.

Знання і способи діяльності спрямовані на передачу вже відомих знань і репродукцію вмінь, але необхідно готувати підростаюче покоління, привчаючи його до творчої діяльності. Для забезпечення цього процесу необхідно навчити дітей робити крок вперед. Цій меті служить третій компонент ДТД і його формування в навчальному процесі передачі. Творчість виступає одночасно у ролі якісної характеристики учбово-пізнавального процесу (творча діяльність, творче мислення) і в ролі способу особистісного розвитку, тобто це виконання творчих завдань з метою розвитку мислення, уваги, памяті. Завдання вчителя:

1. навчити дитину творчо мислити. Самостійне рішення проблемних завдань. В основі ДТД лежить проблемне завдання. Існує декілька видів мислення і відповідно існує кілька видів проблемності:

- пізнавальна (дитина сама пізнає світ).

- оцінна (використовується для розвитку критичного, аналітичного мислення)

- практична (суть полягає в тому, що нових знань дитина не одержує, а переносить раніше засвоєні в нову ситуацію і застосовує їх на практиці).


Пізнавальна проблемність.

Пізнавальна проблемність лежить в основі пізнання світу дитиною. Вчений теж пізнає світ, але різниця виявляється в рівні істини, що пізнається: дитина пізнає відкриту істину - те, що вже знають інші, а вчений - закриту - те, чого не знає ніхто. Механізм пізнання буде однаковий в обох випадках. Це:



  1. постановка проблеми, вміння побачити протиріччя, сформулювати
    запитання, направити розумову діяльність на його вирішення;

  1. формулювання гіпотези як передбачуваного шляху та результату
    вирішення проблеми (їх може бути декілька);

  1. доказ або спростування гіпотези (як те, так і інше - інтелектуально
    продуктивні процеси);

  1. перевірка правильності логічної побудови (гіпотези) на практиці;

5) висновки як узагальнені результати проведеного дослідження.
Використання пізнавальної проблемності в навчанні спрямоване на

озвиток теоретичного, логічного, абстрактного мислення. Воно має на меті засвоєння механізму та відпрацювання технології дослідницької діяльності.


Оцінювальна проблемність

Оцінювальна проблемність використовується для розвитку критичного, аналітичного мислення, її назва говорить про те, що дитина повинна оцінити, тобто, висловити власну аргументовану думку щодо обраного явища або предмету.

Етапи оцінювальної проблемності наступні:


  1. виявлення двох сторін одного протиріччя, в межах якого здійснюється оцінка: «правильно - неправильно», якщо оцінюється відповідь; «позитивне - негативне», якщо оцінюється герой.

  1. формування власної думки з даного питання.Залишаючи за учнем право на власну думку, ми залишаємо за ним і право на помилку. Ведучи від категоричності й однозначності рішення проблеми, вчимо основам діалогу, якого так бракує в житті й навчанні, відводимо від амбіціозності в суперечках, тобто, формуємо культурного, мислячого співрозмовника.

  1. аргументація цієї думки, тобто, добір найбільш переконливих фактів на її користь;

  1. уміння відстояти власну думку, тобто вибудувати правильну логічну і тактичну лінію її захисту, чи відмовитися від неї при наявності іншої, більш доказової думки.


Методи навчання

Метод - це спосіб просування до очікуваного результату. Навчання - взаємодія вчителя і учня, з метою передачі та засвоєння соціального досвіду. Метод навчання - це спосіб і взаємодія вчителя з учнем, з метою передачі соціального досвіду. До складу методів входять: 1.прийом - основний компонент методу навчання, що спрямований на рішення більш простої задачі. Він містить у собі дію, як елемент діяльності, ціль якого не поділяється на більш прості., 2. дії бувають:- сенсорні, - розумові, - вольові, - вербальні. 3. операції - це спосіб здійснення дії. Функції методів навчання:

1. спонукальна - спрямована на розвиток інтересу дітей до матеріалу, що вивчається та процесу його засвоєння.

2. навчальна

3. розвиваюча - служить формуванню механізму, в основі якого лежить вихід за межі досягнутого і відомого.

4. виховна - реалізується в співробітництві учасників педагогічного процесу. Ця функція пропонує кожній із сторін виконання певних ролей і кожна із сторін вимагає поважного ставлення до себе.

5. контрольно-коригуюча - забезпечує визначення рівня якості реалізацій всіх попередніх функцій і коригує їх.
Форми навчання.

Це цілеспрямовано-формований характер спілкування в процесі взаємодії вчителя і учня, з метою передачі соціального досвіду. Основними ознаками форми навчання є: 1. розподіл учбово-організаційних функцій між учасниками навчального процесу.

2. вибір і послідовність ланок навчальної діяльності.

3. режим роботи

4. кількість учасників. Існують такі форми роботи вчителя з класом:

індивідуальна - припускає навчальне спілкування вчителя і учня один на один.

групова - спілкування вчителя з групою дітей, що виконують одне завдання. В основі цієї форми лежить спільне рішення навчального завдання групою дітей. Різновиди: - диференційовано-групова, - кооперативно-групова, - змішана, - парна.

фронтальна - спілкування вчителя з усіма учнями одночасно (бесіда, контрольна, самостійна робота).



Організаційно-виробнича (практична) проблемність у навчанні.

Практична проблемність одержала свою назву завдяки власній суті, яка полягає в тім, що нових знань дитина не отримує, а переносить раніше засвоєні знання в нову ситуацію, застосовує їх на практиці. При цьому розвивається практичне мислення, що дозволяє використовувати весь арсенал наявних знань у будь-якій практичній ситуації та оптимально сполучати теорію з практикою. Для підвищення ефективності проблемного навчання необхідно: 1) користуватися всіма типами проблемності в їх сукупності, виділяючи провідну для кожного вікового періоду. Під нею розуміється проблемність, з якою діти справляються самостійно, без допомоги вчителя. Тільки навчившись переносити знання в нову ситуацію (початкові класи), школяр може адекватно оцінити що відбувається (середні класи), а в результаті цього побачити протиріччя, сформлювати гіпотезу і т.д. (старші класи).



  1. Зважаючи на те, що проблемність у навчанні використовується для розвитку мислення, вона повинна застосовуватися на кожнім уроці, а не раз у тиждень, а то й у місяць. Проблемність, що використовується в навчанні, повинна постійно ускладнюватись, створюючи поле Інтелектуального напруження для кожного учня.

  2. Важливою умовою виходу за межі відомого є засвоєння певного мінімуму, що став би стартовим майданчиком для подальшого розвитку, своєрідною критичною масою, спроможною ініціювати креативність. Бажано, щоб таким мінімумом стала навчальна програма.


Досвід емоційно-ціннісних відносин як компонент соціального досвіду й змісту навчання являє собою наслідок людських потреб, що спонукають останніх до діяльності. Він регулює вибірне ставлення до об'єктів діяльності та до неї самої, визначає їх відповідність потребам, робить оцінку ймовірності задоволення останніх, створює імпульс до активності, що позначається на темпі, якості, рівні виконуваної роботи. У педагогічному процесі досвід емоційно-ціннісних відносин виступає як сукупність мотивів, потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, які реалізуються в освітній сфері. Досвід емоційно-ціннісних відносин (згода - незгода, прийняття -неприйняття, любов нелюбов, бажання небажання та ін.) формується в процесі адекватних переживань (радість, засмучення, страх, сором, задоволення тощо), викликаних як змістом навчання, його технологією, так і взаєминами між учасниками педагогічного процесу. Якщо реакція учнів на дії вчителя на уроці неадекватна, то запланований ним результат навряд чи буде досягнуто.

На рівні практичної педагогічної свідомості значимість досвіду емоційно-ціннісних відносин можна визначити наступним прикладом. Як добре вчитель не спланував урок, щоб діти і зрозуміли, і запам'ятали теріал (засвоїли знання), і багаторазово повторили (сформували уміння), і застосували в нестандартних ситуаціях (досвід творчої діяльності), якщо учень не захоче все це прийняти (досвід емоційно-ціннісних відносин), то ніякого навчання не буде. Зіставляючи роль і значення всіх перелічених компонентів (знання, способи діяльності, досвід творчої діяльності та досвід емоційно-нісних відносин), четвертий можна визначити як головний, тому що саме він, поєднуючи в собі три попередні компоненти, становить основу особистості, на формування якої націлений педагогічний процес. Підводячи підсумок, можна констатувати, що засвоєння всіх елементів ціального досвіду дозволяє людині не тільки успішно функціонувати в суспільстві, бути гарним виконавцем, але й діяти самостійно, не просто „вписуватися» в систему, але й бути в змозі змінити її. Тому шкільна освіта готує до життя такого, яке воно є, до існуючого порядку речей, але готує таким чином, щоб людина змогла зробити власний внесок у цей порядок, аж до його реформування.


КЛАСИФІКАЦІЇ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

Педагогічна теорія та практика нараховують більше сотні методів Зрозуміло, що таку кількість методів необхідно угрупувати за ознаками.У залежності від кількості ознак, покладених в основу класифікацій методів навчання, вони називаються моно-, бі-, три-, тетра- і т.д. класифікації. До монокласифікацій можна віднести класифікації методів навчання:



За джерелом знань методи навчання поділяються на словесні (джерело - слово), наочні (образ), практичні (дія).

За шляхом засвоєння (пізнання): індуктивний (від часткового до загального), дедуктивний (від загального до частки) і традуктивний (за аналогією);

За дидактичними цілями, методи засвоєння знань, формування умінь І навичок, застосування, закріплення, перевірки та контролю знань, умінь і навичок;

За пізнавальною активністю учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький;

За рівнем засвоєння матеріалу, такі, що сприяють первинному його засвоєнню (інформаційно-розвиваючі та пошукові), та такі, що сприяють закріпленню й удосконаленню набутих знань (усілякі вправи);

До бікласифікацій відноситься класифікація методів навчання за ступенем активності вчителя та самостійності учнів. У ній попарно представлені методи викладання та відповідні їм методи учіння

До трикласифікацій можна віднести класифікацію методів навчання за дидактичною метою і відповідними їй діяльностями вчителя й учнів.


  1. Комунікативний метод призначений для передачі та засвоєння готових знань. Формою реалізації цього методу може бути усний виклад, бесіда, робота з книгою.

  1. Пізнавальний метод використовується з метою придбання знань шляхом спостережень, моделювання, демонстрації й ін., у ході яких відбувається самостійне осмислення, аналіз, узагальнення, систематизація матеріалу, що вивчається. До цього методу належать робота з наочним приладдям,спостереження.

  1. Перетворюючий метод спрямований на засвоєння та творче застосування умінь і навичок. Цей метод реалізується шляхом вирішення задач, виконання вправ, лабораторних та практичних робіт.

  1. Систематизуючий метод використовується для узагальнення та систематизації вивченого матеріалу.

  1. Контрольний метод націлений на виявлення якості засвоєних знань і умінь та їх корекцію в разі потреби. Діяльність учнів полягає у виконанні контрольних і самостійних робіт, практичних завдань, відповідей на поставлені питання.

До полікласифікацій належать три групи методів:

1.Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності:

- Словесні, - наочні, - практичні, - Індуктивні, - дедуктивні; - репродуктивні, - проблемно-пошукові (аспект мислення); - Методи самостійної роботи,під керівництвом учителя

2.Методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності:

- Методи збудження інтересу до навчання;

- Методи створення поля інтелектуальної заборгованості та відповідальності в навчанні.

З. Методи контролю й самоконтролю в навчанні:

- Методи усного контролю;

- Методи письмового контролю;

- Метод лабораторно-практичного контролю.


Практичні методи навчання.

При використанні, джерелом знань є дії самих учнів. Ціль таких методів - формування умінь і навичок. В їх основі лежить діяльність учнів по застосуванню отриманих знань. До цієї групи методів належать:

Вправи - багаторазове повторення розумової або практичної дії, що відбувається з метою оволодіння нею або для її вдосконалення: математичні, літературні, хімічні. За сферою прикладання зусиль: фізичні, інтелектуальні. За видом навчальної діяльності: Усні - широко застосовуються в навчальному процесі. Вони пов’язані з розвитком мови і мислення і використовуються для викладу знань.

Письмові - сприяють розвитку культури писемного мовлення. Графічні - розвивають мислення, вчать упорядковувати зображення на площині, вчать охайно писати і креслити, малювати. Лабораторно - практичні - вчать умінню користуватись приладами, вимірювальною апаратурою, реактивами. Виробничо-трудові - готують дітей до виконання певної виробничої діяльності і вчать їх трудитися.



Словесні методи навчання.

Усне слово

- пояснення - це монологічне тлумачення понять, законів, правил, істотних властивостей досліджуваного об’єкта, явища.

- інструктаж - націлений на роз’яснення ходу наступних робіт, примомів виконання і дослідження помилок. Види: - вступний, - заключний, - поточний (в процесі виконання робіт), - індивідуальний, - фронтальний.

- бесіда - це діалогічний метод навчання, що відбувається за допомогою системи ретельно продуманих питань і відповідей. Види: - вступні, - поточні, - підсумкові, - узагальнюючі, - контрольно-корекційні, - повідомлення нових знань.

- дискусія - це полілогічний спосіб навчання школярів, що реалізується в процесі обговорення проблеми.

- лекція - це монологічний спосіб викладення об’ємного, цілісного блоку знань. Охоплює великий обсяг матеріалу. Види: - вступні, - підсумкові, - оглядові, - поточні.

- розповідь - являє собою монологічний виклад навчального матеріалу, що застосовується для послідовної, систематизованої, образної подачі певної інформації.

За характером викладання: - літературно-художні, - описові, - наукові.

За дидактичними цілями: - вступні, - розповідні, - підсумкові.

За функціями: - навчальні, - виховні, - активізуючі.



Письмове слово лежить в основі методів навчання. Воно повинно бути: - лаконічним, - змістовним, - зрозумілим.

- рецензування - це процес експертної оцінки виконаної роботи, в результаті якої виконується рецензія.

- конспектування - це коротке, систематизоване відображення прочитаної чи почутої інформації.

- складання плану - дозволяє зберегти логіку і послідовність висловленого матеріалу. Види: - простий, - складний.

- тезування - це короткий виклад основних думок, доповіді тексту, витриманий у стверджувальній формі.

- нотування - короткий, суттєвий виклад тексту.

- реферування - це коротке систематизоване подання інформації, або добір інформації з визначених проблем.

Наочні методи навчання.

До наочних методів навчання входять методи демонстрації, ілюстрації та відеометод. В їх основі лежить реалізація принципу наочності навчального процесу.

Демонстрація - починається з цілісного пред’явлення досліджуваного процесу і ознайомлення з його зовнішнім виглядом, потім переходить до виділення значимих якостей і виявлення сутнісних характеристик. Ефективність застосування методу демонстрації в навчальному процесі залежить від правильного вибору об’єктів та моделей демонстрації.

Ілюстрації - забезпечує показ і сприйняття предметів і явищ у їхньому символічному зображенні.



Відеометод - дозволив значно розширити можливості наочного навчання, перетворюючи його в цілісну інформаційну технологію.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка