Кафедра шкірних та венеричних хвороб




Скачати 341.73 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації18.04.2016
Розмір341.73 Kb.
  1   2
ДЗ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ МОЗ УКРАЇНИ»

Кафедра шкірних та венеричних хвороб

Автор: Погребняк Л. А.


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ


Модуль 1. Дерматовенерологія
Змістовний модуль № 1 Анатомія, гістологія та фізіологія шкіри людини. Елементи шкірної висипки та методика огляду й обстеження пацієнтів зі шкірною патологією Особливості клінічного перебігу корости, педікульозу та демодикозу. Принципи диференційної діагностики, профілактики та лікування

З ДИСЦИПЛІНИ «ДЕРМАТОЛОГІЯ. ВЕНЕРОЛОГІЯ»

студентів ІV курсу спеціальностей «Лікувальна справа», «Педіатрія»,

«Медико-профілактична справа»



“Затверджую”


Зав. кафедрою _______________

“____” ________________ 201__ р.


Методична розробка практичного занятя

з дисципліни «Дерматологія. Венерологія»
Модуль 1. ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЯ
Змістовний модуль № 1 Анатомія, гістологія та фізіологія шкіри людини. Елементи шкірної висипки та методика огляду й обстеження пацієнтів зі шкірною патологією Особливості клінічного перебігу корости, педікульозу та демодикозу. Принципи диференційної діагностики, профілактики та лікування
Тема 1. Предмет і завдання дерматовенерології. Анатомія, фізіологія, гістологія шкіри. Методи досліджень. Елементи шкірної висипки та її значення.

Тема 2. Основні етапи розвитку дерматовенерології.



Тема 3. Педикульоз. Тема 4. Короста (scabies). Тема 5. Демодикоз.

Актуальність теми: Розповсюдженість захворювань шкіри досягає 100 %-го рівня. Кількість нозологічних форм дерматозів у одного пацієнта в середньому складає більше 7-ми. Прояви патології на шкірі часто є симптомами небезпечного для здоров’я самого пацієнта та його оточення захворювання. Лікарі всіх спеціальностей повинні добре знати дерматологію і вміти своєчасно виявити симптоми уражень шкіри та видимих слизових оболонок, грамотно провести курацію хворих із дерматозами.
Конкретні цілі

  1. Пояснювати фізіологічно-морфологічні особливості шкіри та слизових в функціонуванні організму в нормі та при різних патологічних станах.

  2. Трактувати поняття “висипка” та її роль при постановці відповідного дерматологічного діагнозу.

  3. Аналізувати етапи становлення дерматовенерології як окремої клінічної дисципліни та внесок окремих вчених.

  4. Знати шляхи та імовірні умови інфікування дерматозоонозами.

  5. Знати класифікацію та загальні особливості паразитарних уражень.

  6. Знати загальний перебіг та клініку корости.

  7. Знати клінічні різновиди перебігу педикульозу.

  8. Знати клініку типових проявів демодикозу.

  9. Знати характерні клінічні особливості фтиріазу та миазу.

  10. Знати принципи терапії і профілактики паразитарних уражень шкіри.

  11. Вміти правильно оформити документацію та надіслати екстрене повідомлення в СЕС.


Необхідні базові знання та вміння

  1. Анатомія, гістологія, фізіологія шкіри. Функції шкіри: захисна, теплорегулююча, секреторна, всмоктувальна та ін.

  2. Етіологія хвороб шкіри.

  3. Патогенез хвороб шкіри. Патологічна фізіологія та морфологія типових патологічних процесів шкіри.

  4. Принципи обстеження хворих. Методи лабораторних обстежень (загальні і спеціальні).

  5. Принципи лікування хворих. Медикаментозна терапія. Лікарські форми для зовнішнього застосування. Методи фізіотерапії. Санаторно-курортне лікування. Дієтотерапія.

  6. Анатомія, гістологія, фізіологія шкіри. Функції шкіри: захисна, теплорегулююча, секреторна, всмоктувальна та ін.

  7. Етіологія хвороб шкіри.

  8. Патогенез хвороб шкіри. Патологічна фізіологія та морфологія типових патологічних процесів шкіри.

  9. Принципи обстеження хворих. Методи лабораторних обстежень (загальні і спеціальні).

  10. Принципи лікування хворих. Медикаментозна терапія. Лікарські форми для зовнішнього застосування.


Основні питання теми

  1. Принципи та методи обстеження дерматологічних хворих. Діагностичний процес у дерматології.

  2. Семіотика захворювань шкіри. Первинні і вторинні морфологічні елементи. Поліморфізм висипок (дійсний і хибний).

  3. Спеціальні дерматологічні дослідження (пальпація, пошкрябування, діаскопія, дермографізм, тощ.).

  4. Додаткові методи досліджень дерматологічних хворих (лабораторні та функціональні).

  5. Принципи терапії дерматологічних хворих. Основні методи та методики лікування, що застосовуються в дерматології.

  6. Шляхи та імовірні умови інфікування дерматозоонозами.

  7. Головна вошивість (pediculosis capitis).

  8. Одежні воші (pediculosis corporis).

  9. Фтиріаз (phthiriasis). Лікування

  10. Клінічні форми корости та особливості сучасного перебегу.

  11. Методи лікування корости.

  12. Клінічний перебіг демодикозу. Терапія демодикозу.

  13. Контагіозний молюск (molluscum contagiosum). Лікування.



Питання для самостійної позааудиторної роботи


  1. Історія розвитку дерматовенерології. Українська дерматологічна школа. Становлення й розвиток дерматовенерології у ХІХ – ХХ століттях.

  2. Гістопатологічні зміни при запальних процесах в шкірі. Гістологія морфологічних елементів шкірних уражень.

  3. Особливості деонтологічного підходу до хворих дерматозами.

  4. Шкірні хвороби як відображення на шкірі патології цілісного організму.

  5. Значення порушень центральної нервової системи і внутрішніх органів для виникнення дерматозів.

  6. Класифікація та загальні особливості паразитарних уражень.

  7. Принципи терапії і профілактики паразитарних уражень шкіри.

  8. Алгоритм клінічного діагнозу демодикозу.

  9. Діагностичні критерії проявів ураження коростою.

  10. Міаз шкіри (myasis cutis).



1. Історія розвитку дерматовенерології. Українська дерматологічна школа. Становлення й розвиток дерматовенерології у ХІХ – ХХ століттях.

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


2. Гістопатологічні зміни при запальних процесах в шкірі. Гістологія морфологічних елементів шкірних уражень.

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


3. Особливості деонтологічного підходу до хворих дерматозами.

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


4. Шкірні хвороби як відображення на шкірі патології цілісного організму.

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


5. Значення порушень центральної нервової системи і внутрішніх органів для виникнення дерматозів.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________



6. Класифікація та загальні особливості паразитарних уражень.

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


7. Принципи терапії і профілактики паразитарних уражень шкіри.

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


8. Алгоритм клінічного діагнозу демодикозу.

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


9. Діагностичні критерії проявів ураження коростою.

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


10. Міаз шкіри (myasis cutis).

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________



Модуль 1. ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЯ
Змістовний модуль № 1 Анатомія, гістологія та фізіологія шкіри людини. Елементи шкірної висипки та методика огляду й обстеження пацієнтів зі шкірною патологією Особливості клінічного перебігу корости, педікульозу та демодикозу. Принципи диференційної діагностики, профілактики та лікування
Тема 1. Предмет і завдання дерматовенерології. Анатомія, фізіологія, гістологія шкіри. Методи досліджень. Елементи шкірної висипки та її значення.

Тема 2. Основні етапи розвитку дерматовенерології.



Тема 3. Педикульоз. Тема 4. Короста (scabies). Тема 5. Демодикоз.
ТЕСТОВИЙ КОНТРОЛЬ. Етап 1.

1. Епідерміс має такі шари:

а) базальний; б) сосочковий; в) шипуватий; г) зернистий; д) сітчастий.
2. Дерма складається з таких шарів:

а) базального; б) сосочкового; в) шипуватого; г) блискучого; д) сітчастого.
3. Первинні елементи висипки це:

а) пляма; б) лусочка; в) виразка; г) папула; д) пухир.
4. Вторинні елементи висипки це:

а) пляма; б) ерозія; в) папула; г) вегетація; д) ліхенізація.
5. Гістологічно горбик – це:

а) результат продуктивного запалення за типом неінфекційної гранульоми;

б) результат непродуктивного запалення за типом інфекційної гранульоми;

в) результат непродуктивного запалення за типом неінфекційної гранульоми;

г) результат продуктивного запалення за типом інфекційної гранульоми;

д) результат вогнищевої інфільтрації імуноцитами.
6. Для визначення патоморфології пузирних уражень використовують:

а) діаскопію;

б) шкірні проби;

в) визначення симптому Нікольського;

г) дермографізм;

д) креми та мазі.
7. Які елементи висипки характерні для корости?

а) пухирі; б) коростяні ходи; в) папуло-везикули, міліарні папули попарно розташовані; г) вузли; д) горбики.


  1. Для діагностики корости застосовують:

а) метод тонких зрізів лезом; б) метод лужного препарування; в) посів на середовище Сабуро; г) метод діаскопії; д) РМП.


  1. При лікуванні педикульозу застосовують:

а) 10-20 % емульсію бензилбензоату, сірчану мазь 10-33 %;

б) 1 % крем-шампунь перметрин, 4 % перметринова мазь;

в) Нітифор, педилін;

г) аерозолі “Спрей-пакс”, “Пара-пакс”;

д) все назване вірно.


  1. Які лікарські препарати застосовують для лікування корости?

а) 33 % сірчана мазь;

б) тетрациклінова мазь;

в) Флуцинар;

г) крем бензилбензоату 25 %, суспензія 10-20 %;

д) Спрегаль.
Модуль 1. ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЯ
Змістовний модуль № 1 Вступ Анатомія, гістологія та фізіологія шкіри людини. Елементи шкірної висипки та методика огляду й обстеження пацієнтів зі шкірною патологією Особливості клінічного перебігу корости, педікульозу та демодикозу. Принципи диференційної діагностики, профілактики та лікування.
Тема 1. Предмет і завдання дерматовенерології. Анатомія, фізіологія, гістологія шкіри. Методи досліджень. Елементи шкірної висипки та її значення.

Тема 2. Основні етапи розвитку дерматовенерології.



Тема 3. Педикульоз. Тема 4. Короста (scabies). Тема 5. Демодикоз.
Ситуаційні задачі – письмове опитування. Етап 2.
Задача 1. У хворого 34 років на шкірі гомілки спостерігається почервоніння розміром з долоню, яке при діаскопії зникає, численні міліарні порожнинні елементи, наповнені серозною рідиною, порожнинні елементи, які розміщені в усті волосяного фолікулу, наповнені гноєм, також спостерігаються поверхневі ерозії, вкриті товстими кірками.

  1. Як можна характеризувати це ураження шкіри та висип у загальному виді?

  2. Які з цих висипань можна розцінювати як первинні елементи висипки? Які з цих висипань можна розцінювати як вторинні елементи висипки?


Задача 2. Хвора 37 років скаржиться на появу сверблячої мокнучої висипки. Захворіла вперше. Виникнення захворювання пов’язує з застосуванням косметичного засобу (крему). Ураження шкіри локалізується виключно у місцях нанесення цього крему і має вигляд еритематозних вогнищ з численними дрібними міліарними папулами, пухирцями з прозорим вмістом, мокнучими ерозіями та серозними кірками.

  1. Про який механізм патогенезу цього захворювання можна думати?

  2. Які методи, методики та засоби лікування доцільно застосовувати у лікуванні цієї хворої?


Задача 3. Учень 5 класу скаржиться на висипку на шкірі, яка супроводжується інтенсивним свербежем, переважно в вечірній та нічний час. Хворіє 2 тижні, не лікувався. При огляді: в ділянці міжпальцевих складок обох кистей, згинальної поверхні передпліч, на шкірі живота та сідниць спостерігаються дрібні червоного кольору папули, а також мікровезикули. Елементи мають тенденцію до попарного розташування. Відмічаються також кров’янисті кірочки та екскоріації.

  1. Які з цих висипань можна розцінювати як первинні елементи висипки?

  2. Який найбільш ймовірний діагноз у хворого?


Задача 4. До лікаря звернулась жінка 22 років зі скаргами на висипи обличчя, незначний свербіж, порушення сну, емоційну неврівноваженість. Дані анамнезу: хворіє близько року, не лікувалась. Страждає на вегето-судинну дистонію, хронічний гастрит, панкреатит, коліт, порушення функції печінки. Об’єктивно: на крилах носа, підборідді, лобі – запальні плями рожевого кольору, дрібні (1-2 мм) папули, поодинокі пустули, телеангіектазії. По краю повік – еритема, лущення.

  1. Назвіть попередній діагноз.

  2. Призначте пацієнтці лікування.


Задача 5. Під час огляду 30-річного пацієнта, який прибув у нашу країну з відрядження з Південної Америки, на шкірі правого передпліччя на місці подряпини, яка згодом загоїлась, виявлено вогнище ураження, що нагадує фурункул діаметром 5 мм. У центрі вузла – отвір, з якого виділяється вміст серозно-геморагічного характеру. Суб’єктивно: дискомфорт та відчуття руху у вищевказаній ділянці.

  1. Встановіть попередній діагноз та обґрунтуйте остаточний.

  2. Які лікувально-профілактичні заходи необхідно провести у цьому випадку?


Перелік практичних навичок до заняття
Модуль 1. ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЯ
Змістовний модуль № 1 Вступ Анатомія, гістологія та фізіологія шкіри людини. Елементи шкірної висипки та методика огляду й обстеження пацієнтів зі шкірною патологією Особливості клінічного перебігу корости, педікульозу та демодикозу. Принципи диференційної діагностики, профілактики та лікування.
Тема 1. Предмет і завдання дерматовенерології. Анатомія, фізіологія, гістологія шкіри. Методи досліджень. Елементи шкірної висипки та її значення.

Тема 2. Основні етапи розвитку дерматовенерології.

Тема 3. Педикульоз. Тема 4. Короста (scabies). Тема 5. Демодикоз.


  1. Методика опитування хворого (збір скарг та даних анамнезу).

  2. Методика спеціального огляду хворого.

  3. Пальпаторне дослідження елементів висипки.

  4. Діаскопія.

  5. Визначення симптому Нікольського.

  6. Дослідження елементів висипки методом пошкрябування.

  7. Дослідження елементів висипки натисканням зонду.

  8. Визначення дермографізму.

  9. Експургаторний метод.

  10. Визначення біодози УФО за Горбачовим.

  11. Методика опитування хворого (збір скарг та даних анамнезу).

  12. Методика спеціального огляду хворого.

  13. Пальпаторне дослідження елементів висипки.

  14. Виявлення ходів корости.




  1. Методика опитування хворого (збір скарг та даних анамнезу)

Насамперед з’ясовують скарги хворого. Зазвичай, це можуть бути різні суб'єктивні відчуття, що супроводжують висип: свербіж, печія, біль, оніміння, підвищення чи зниження чутливості, гіпо- і анестезія тощо.

Аналізують інтенсивність свербежу, який буває сильним при нейродерміті, екземі, свербці, кропив'янці, корості, червоному плоскому лишаї, грибоподібному мікозі та інших дерматозах, помірним — при псоріазі, піодермітах, рожевих вуграх тощо.

Печію хворі відзначають при герпетиформному дерматозі Дюринга, пухирцевому лишаю, пустульозному псоріазі; біль - при глибоких піодермітах, трофічних виразках; анестезію - при лепрі (проказі), сирингомієлії та ін.

Не менш важливими є анамнестичні дані щодо порушень загального характеру, які турбують хворих на шкірні та венеричні хвороби (втрата апетиту, безсоння, зниження працездатності, дратівливість, підвищення температури).

З’ясовують ознаки порушення функції інших органів та систем, що можуть спричинити дерматоз або стати фоном, на якому він розвинеться чи сприяти загостренню хвороби (алергійні дерматози, свербіж шкіри, порфірія та ін.) Нерідко хвороби шкіри пов’язані з порушеннями менструального циклу, вагітністю, клімаксом, ендокринопатіями.

Слід відзначити, що опиратися повністю на анамнестичні дані про суб'єктивні відчуття не слід. Оцінка та інтерпретація їх залежить від психіки хворого, характеру сприйняття, помисливості.

Висипи на шкірі зазвичай асоціюються у хворого з неминучим свербежем, якого насправді може й не бути (псоріаз). Отже, виникає необхідність більш детального з'ясування характеру проявів хвороби: ритмічність нападів свербежу, болю, печії, в який період вони переважають, їх тривалість, зв'язок із факторами довкілля, тривалістю захворювання, порою року, місцем появи і загострень. Так, наприклад, вузлувата еритема, багатоформна ексудативна еритема виникають частіше навесні і восени, а дисемінований нейродерміт, псоріаз, вульгарні вугри - взимку, червоний вовчак, рожеві вугри, "сонячна екзема", порфирія - влітку.

Низка хвороб (фіксована еритема, простий міхурцевий лишай та ін.) схильні до рецидивування, інші ж (оперізуючий лишай, інфільтративно-нагнійна трихофітія) -практично не мають рецидивів.

Важливе значення у діагностиці посідають й інші дані: вік та стать хворого, вік на початок хвороби, Наприклад, туберкульоз шкіри зазвичай розпочинається в дитинстві або юнацтві, а червоний вовчак – в дорослому віці. Деякі хвороби уражають осіб певного віку. Так, стафілококовий сикоз, ринофіма, вузликовий хондродерматит майже завжди зустрічаються у дорослих чоловіків; везикулопустульоз, епідемічна пузирчатка - у немовлят; рожеві вугри, хронічна трихофітія – у дорослих; хвороба Фокса-Фордайса - у жінок.

При деяких хворобах шкіри велику роль відіграє постійне чи тимчасове проживання в тій чи іншій географічній місцевості (ендемічні вогнища) (лепра, хвороба Боровського, флеботодермії).

Важливим є з’ясування характеру роботи, наявності хімічних, фізичних та біологічних шкідливостей, з якими контактує хворий, особливо при діагностиці професійних дерматозів, озноблення, туберкульозу, еризепелоїду, окремих форм дерматомікозів тощо.

Для постановки правильного діагнозу мають значення відомості про перебіг хвороби, місце її виникнення, характер первинних морфологічних елементів, їх подальша еволюція, Іноді хворий може висловити свою думку щодо причини появи висипу, проте до його міркувань треба ВІДноситись критично. Важливу інформацію можна отримати при з’ясуванні попереднього лікування і його результативності.

Для розпізнавання хвороби непересічне значення має анамнез життя, Умови, в яких ріс і розвивався хворий, характер його трудової діяльності (професійні шкідливості), умови побуту, харчування, захоплення (фотографія, садівництво і городництво, розведення риб, звірів, домашніх тварин тощо), спадковий анамнез (перенесені або наявні хвороби шкіри у кровних родичів), шкідливі звички (алкоголь, тютюнопаління, вживання наркотичних середників).

Збір анамнезу у хворих на недуги, що передаються статевим шляхом (венеричні хвороби) має свої особливості. Насамперед, це вміння лікаря знайти із хворим психологічний контакт, що необхідно для з’ясування питань інтимного характеру (джерело і статеві контакти). Ці хворі часто подають неправдиві дані про себе, свої контакти, соромлячись і боячись розголосу, конфліктів на роботі, в сім'ї, а нерідко і свідомо приховують, не розуміючи, що цим вони наносять моральну і фізичну шкоду рідним і близьким.

Особливо важко зібрати анамнез у дітей, які не завжди вміють диференціювати свої відчуття, не пам'ятають початок і перебіг хвороби, а тим паче попередню терапію. У цих випадках звертаються до послуг родичів чи осіб, що доглядають за дитиною.

Якщо хворого раніше вже обстежували і лікували, тоді корисно ознайомитись із результатами обстеження, детальною випискою із амбулаторної карти, історії хвороби.

Важливим для призначення майбутнього лікування є з'ясування питання: "Які ліки допомагали хворому при попередньому лікуванні?". Віра пацієнта в ліки має виключне значення для формування призначеної вами терапії.

Необхідно пам’ятати, що економити час на збирання анамнезу не варто. При неповному з'ясуванні анамнестичних даних діагностика може ускладнитися. Проте, процес збору анамнезу повинен бути керованим з боку лікаря, особливо у емоційних хворих та пацієнтів з хронічними захворюваннями.


  1. Методика спеціального огляду хворого

Огляд – це перший і без сумніву важливий метод обстеження хворого із хворобою шкіри. Огляд проводиться при розсіяному денному або достатньо яскравому електричному світлі, краще лампі денного світла. Температура в кімнаті (кабінеті) повинна бути 22-23°С, адже низька температура викликає спазм судин (шкіра блідне), а більш висока розширює їх (настає гіперемія), що викривлює справжній колір шкіри. Бажано, щоб хворий 3-5 хвилин до огляду був оголений з метою адаптації шкіри до температури кімнати.

Оглядати необхідно весь шкірний покрив, звертаючи увагу і на обличчя хворого, яке може виражати різні емоції і стани (дратівливість, страждання, втомленість, байдужість тощо), що властиве хворим на різні дерматози. Якщо язик є дзеркалом шлунково-кишкового тракту, то шкіра обличчя - є дзеркалом здоров'я людини.

Форма і деформація носа має значення при діагностиці сифілісу (“сідлоподібний ніс”:), туберкульозного вовчака (''баранячий ніс"), ринофіми ("шишкоподібний ніс").

Іноді при огляді необхідно користуватися збільшувальним склом (лупою), краще із збільшенням не більше, ніж у 3-5 разів. Найбільш зручною є бінокулярна лупа, яку одягають на чоло. При цьому обидві руки є вільними, що дозволяє поєднати огляд з пальпацією, гратажем.

При огляді шкіри за допомогою лупи краще розрізняти характер лусок, кірок, петехіальний та розеольозний висипи. Молодим лікарям слід спочатку навчитися оглядати шкіру неозброєним оком.

Звертають увагу на забарвлення шкіри, що в нормі може бути блідою, рожевою, смуглою, “тілесного” кольору. У здорових людей вона матова, не має жирного блиску, відсутні поширені протоки сальних залоз, при деяких хворобах шкіра змінює свій природній колір. Вона може бути синюшною при застійних явищах, синьо-бурою при акродерматиті, коричневою - при початковій стадії грибовидного мікозу, жовтою - при жовтяниці, сірувато-чорною - при іхтіозі, меланодермії, бронзовою - при адісоновій хворобі.

При дерматозах, де порушена функція вегетативного відділу нервової системи, шкіра буває вологою: при свербці, нейродерміті, іхтіозі - сухою.

Під час огляду шкіри визначають морфологічні елементи: первинні (пляма, папула, горбик, вузол, міхурець, міхур, гноячок), вторинні (вторинна пляма, луска, кірка, ерозія, виразка, розчух, ліхенізація, вегетація, рубець, тріщина). При огляді можна мати уявлення про локалізацію і колір елемента, але для повної його характеристики необхідно застосувати пальпацію і пошкрябування. Наприклад, візуально не можна визначити точні розміри горбика чи вузла, адже на поверхні шкіри контурується лише верхня частина елемента. Без пошкрябування важко оцінити наявність лусок (приховане лущення), ступінь їх прикріплення до елемента (фолікулярний гіперкератоз), характер лу­щення.

При огляді визначають мономорфізм (псоріаз, червоний плоский лишай, вульгарна пузирчатка, кропивниця) або поліморфізм висипу, коли спостерігаємо декілька морфологічних елементів. Справжній поліморфізм буває тоді, коли є декілька первинних елементів (герпетиформний дерматоз Дюринга), несправжній (еволюційний), коли є і первинні, і вторинні елементи (екзема, фурункульоз).

Особливу увагу звертають на взаєморозташування висипань: фокусне (елементи не зливаються, між ними є здорова шкіра), дифузне (злиття елементів у великі вогнища), їх розповсюдженість: обмежена (вогнищевий нейродерміт, вогнищева склеродермія, невус, простий міхурцевий лишай, бородавчастий туберкульоз), розповсюджена (псоріаз, токсикодермія, рожевий і червоний плоский лишаї); тотальна (еритродермія); інші особливості: симетрична (справжня екзема, псоріаз), асиметрична (дерматофітія, бородавчастий туберкульоз, кільцеподібна гранульома, контактний дерматит); пов'язана з нервовими закінченнями (оперізуючий лишай, лінійний червоний плоский лишай, лінійний невус), судинами (ангіїти), фігурна (псоріаз, мігруюча еритема), повзуча (туберкульозний вовчак, лепра, горбковий сифіліс).

Оглядають волосся, нігті, зовнішні статеві органи, шкіру заднього проходу.

При огляді червоної облямівки губів звертають увагу на її колір, сухість, наявність лусочок, тріщин, ерозій, виразок, кірок. Оглядають слизову оболонку ротової порожнини, при цьому можна спостерігати висипи, зміну кольору, ерозії, виразки, наліт (кандидоз, сифіліс, червоний плоский лишай, справжня пузирчатка тощо).


  1. Пальпаторне дослідження елементів висипки

Важливий діагностичний прийом, який вимагає певних навичок і практики. Пальпаторно визначають еластичність і тургор (тонус) шкіри, щільність, болючість та інші характеристики елементів висипки. При цьому слід пам'ятати, що еластичність і тонус шкіри в різних ділянках є різним у однієї і тієї ж людини, він залежить і від віку. Так, при старінні еластичність і тургор знижуються. Дуже цінною є пальпація при гіпереластичній шкірі. Пальпаторно також можна визначити підвищення або зниження температури уражень шкіри (бешиха, глибока стафілодермія, еритродермія, хвороба Рейно, склеродермія), вологість, жирність, розміщення висипань (епідерміс, дерма, гіподерма), їх розміри, консистенцію, з’єднання з оточуючою тканиною, болючість.

При набряку визначають його вираженість, деякі особливості (ущільнений набряк - атиповий твердий шанкер; розм’якшення - флюктуація при абсцесі, гідраденіті; відсутність болючості - атипова первинна сифілома тощо). Відчуття провалювання пальця буває при атрофодермії, тертушки - при фолікулярних кератозах, феномен "кнопки дзвінка" - при хворобі Реклінггаузена.

У випадку підозри на сифіліс або інше контагіозне захворювання пальпацію слід проводити в гумових рукавичках або через 2-3 пласти марлі. Своєрідне відчуття наявності вузликів на волоссі буває при монілетріксі, а нерівностей шкіри, що нагадує дорогу, викладену камінням - при амілоїдозі шкіри.




  1. Діаскопія

Діаскопія (вітропресія)– це метод спеціального дерматологічного дослідження, що дозволяє визначити дійсний, але прихований судинною реакцією колір елементу висипки через натискування на уражену ділянку шкіри предметним склом або спеціальним приладом — діаскопом, який виготовляється з пластмасової прозорої пластинки. За допомогою даного методу можливе визначення характеру елементів (запальний, незапальний, судинний, пігментний тощо). Якщо еритема зумовлена лише розширенням судин, то при діаскопії вона зникає і шкіра набуває свого звичайного забарвлення. При геморагічних і пігментних плямах колір не змінюється. Цей метод допомагає при діагностиці туберкульозного вовчака (симптом "яблучного желе", , розеольозному висипі, кільце-видній телеангіектатичній пурпурі Майокі та інших різновидах пурпури.




  1. Визначення симптому Нікольського

Визначення симптому Нікольського має виключну діагностичну цінність при справжній (акантолітичній) пузирчатці та епідермолізі. При потягуванні за обривок покришки пузиря спостерігаємо відшарування верхніх шарів епідермісу в межах здорової шкіри поза дном пузиря. Це явище зумовлене акантолізом або епідермолізом. Симптом Нікольського може зустрічатися і при сімейній пузирчатці, бульозному пемфігоїді, гострій лихоманковій пузирчатці, токсичному некролізі Лайєла. Легке потирання пальцем шкіри між двома міхурами також викликає відшарування епідермісу. У низці випадків симптом може бути позитивним і в ділянках, віддалених від пузирів (листовидна пузирчатка).

При натискуванні пальцем на непошкоджений пузир його площа збільшується, покришка стає в'ялою, так як тиск рідини призводить до відшарування епідермісу в протилежний бік від місця натискання (симптом Асбо-Ханзена - варіант симптому Нікольського). При тривалому перебуванні хворого в одному положенні (сидячи, лежачи) може виявлятися "спонтанний" симптом Нікольського (симптом "груші" Шеклакова), коли рідина постійно тисне на край пузиря, відшаровуючи епідерміс.

Симптом Нікольського допомагає диференціювати акантолітичну пузирчатку від бульозної форми багатоформної ексудативної еритеми, неакантолітичної пузирчатки, вегетуючої піодермії Галопо, хвороб Дюринга і Дар'є, субкорнеального пустульозу.




  1. Дослідження елементів висипки методом пошкрябування

Пошкрябування (гратаж) – це метод спеціального дерматологічного дослідження. Проводиться предметним склом або тупим скальпелем. За допомогою цього методу виявляють лущення шкіри, визначають його характер (борошноподібне, висівкоподібне, дрібно- і великопластинчасте лущення), щільність прилягання лусочок до поверхні шкіри. Цим методом виявляють характер з’єднання лусок і кірок з елементами висипки, ступінь сухості або вологості кірок, стан поверхні шкіри під ними. Іноді при пошкрябуванні хворі відзначають болючість (симптом Беньє-Мещерського при дискоїдному червоному вовчаку). Метод застосовують для діагностики псоріазу (псоріатична тріада: феномен стеаринової плями, термінальної плівки, точкової кровотечі), різнокольорового лишаю (висівкоподібне лущення), краплевидного парапсоріазу (приховане лущення, симптом облатки, симптом точкових крововиливів) і інших дерматозів. Слід застерегти від проведення гратажу нігтем, адже при цьому можливе зараження (дерматомікоз, папульозний сифілід та ін.).




  1. Дослідження елементів висипки натисканням зонду

(феномен провалювання зонду – симптом Поспєлова)
Горбики (люпоми) при туберкульозному вовчаку, внаслідок руйнування в них еластичних і колагенових волокон (казеозний розпад) набувають тістуватої, м’якої консистенції. Враховуючи цю особливість О.І. Поспєлов (1886) запропонував дослідження цих елементів висипки натисканням зонду, при чому спостерігається симптом провалювання зонду: при легкому натискуванні головчастим зондом у дослідника з’являється відчуття "провалювання", а на поверхні горбика залишається вдавлення (ямка), яке дуже повільно виповнюється. Це явище можна порівняти з відчуттям, яке спостерігається при натискуванні пальцем на дріжджове тісто. Для порівняння натискують зондом поряд на неуражену шкіру, де вдавлення швидко виповнюється, – або на інфільтративні елементи висипки, – при яких шкіра навколо елементу ураження суттєво зміщується разом із заглибленням зонду у елемент висипки.


  1. Визначення дермографізму

Дермографізм – це метод спеціального дерматологічного дослідження, що дозволяє визначити стан вегетативної нервової системи, зокрема рефлекторної реакції судинної стінки як відповідь на подразнення шкіри.

Тупим кінцем кулькової ручки або ребром шпателя, в гіршому випадку краєм нігтьової пластинки проводять на шкірі смуги. Через 10-20 сек. на місцях подразнення з'являється біла або червона лінія. При білому дермографізмі, який характерний для нейродерміту, свербця, прурігіиозної екземи, біла смуга зникає через 2-8 хвилин. Червоний дермографізм з’являється на декілька секунд раніше і значно триваліший. Рідше зустрічається підвищений (уртикарний) дермографізм, особливо типовий при кропив'янці, і рефлекторний, при якому гіперемія з'являється у вигляді смуги шириною до 3 см. Розрізняють також змішаний дермографізм, який частіше проявляється двокольоровою лінією: в центрі - біла, а по периферії - червона.

Слід відзначити, що при нерівномірному натискуванні предметом, який вибраний для визначення дермографізму, результати можуть бути недостовірними. Тому необхідно виробити постійну методику, а краще застосовувати прилади - дермографи із постійним тиском.

Дермографізм, як метод обстеження може застосовуватись для диференційної діагностики (наприклад, екземи і нейродерміту), окрім цього його результати можна враховувати при призначенні загальної медикаментозної терапії (при білому дермографізмі переважає тонус симпатичного відділу нервової системи, а при червоному - парасимпатичної).


  1. Експургаторний метод

Експургаторний метод (триденне лікувальне неповне голодування).

Методику розроблено для швидкого, дешевого і надійного переведення прогресуючої стадії псоріазу в стаціонарну. Нині використовується також на початку лікування гострої екземи, нейродерміту, токсикодермії, кропивниці та інших захворювань шкіри, що мають у патогенезі алергійний та аутоімунний компоненти.

Хворому вранці натщесерце пропонують випити протягом двох годин 1-2 літри 3 % розчину магнезії порціями по 100 мілілітрів. Через 2 год. після цього дають 3 г активованого вугілля. Стільки само вугілля дають увечері першого дня голодування та ранком і ввечері другого і третього днів.

Протягом всього терміну голодування можна вживати будь-яку кількість води, але тільки лужної (2 % розчин соди або мінеральної - "Поляна квасова", "Лужанська", "Нафтуся" та ін.).

Їсти можна: в перший день - одну картоплину "в мундирі", один сухарик (шматок черствого хліба), одне печене яблуко (не червоне) без цукру. На другий день можна дати по два, а на третій - по три плюс одна склянка нежирного кефіру ввечері.

Слід зазначити, що до і після прийому активованого вугілля неможна їсти протягом двох годин. Людям похилого віку, дітям та хворим на виразкову хворобу шлунка, гастрит у стадії загострення, цукровий діабет та Інші обмінні захворювання експургаторний метод не призначають, або виконують його не в повному обсязі.


  1. Визначення біодози УФО за Горбачовим

Біодозиметр Горбачова являє собою металеву пластинку розміром 106 см з шістьма прямокутними отворами, що можуть закриватися рухомою заслінкою. Він вшитий у клейонку і може фіксуватися на тілі хворого. Біодоза - це час опромінення, після якого через деякий час з'являється слабка еритема.



Хворий лягає на спину й надягає сонцезахисні окуляри. Біодозиметр закріплюють на візуально здоровій шкірі, дещо збоку від середньої лінії живота. Решту шкіри вкривають простирадлом. Лампу УФО розміщують безпосередньо над біодозиметром на відстані 50 см. Під час опромінення кожні 30 с відкривають новий отвір біодозиметра. Таким чином, шкіра під першим отвором опромінюється протягом 3 хв., а під останнім - 30 с. Еритема з’являється приблизно через 24 год. Після опромінення. Якщо є 5 смуг, яскравість яких підвищується, то біодоза дорівнює 1 хв.; 4 смуги - 1 хв, і 30 с. Отже, визначена біодоза є відображенням індивідуальної чутливості шкіри хворого до УФ-променів цієї лампи на відстані 50 см.

11. Виявлення ходів корости
Для виявлення ходів корости змащують ділянки ураженої шкіри 3-5% розчином йоду, аніліновими барвниками або звичайним чорнилом чи тушшю (чорнильна проба). Через 1-2 хв. барвник витирають спиртом. Барвник заходить у хід корости, який залишає по собі самка кліща внаслідок своїх переміщень. Ходи мають чіткі контури у вигляді ліній довжиною 3-5 мм. Іноді ці лінії можуть бути пунктованими внаслідок наявності яєць або екскрементів збудника,

  1   2


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка