Книга: Відходи виробництва Савицький В. М., Хільчевський В. К., Чунарьов О. В., Яцюк М. В. С13




Сторінка5/9
Дата конвертації21.04.2016
Розмір2.26 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Способи отримання біогазу. Метанове "бродіння" відбувається у водонепроникних циліндричних ємностях, заглиблених у землю (дайджестерах) для теплоізоляції. У дайджестерах є бокові отвори, через які завантажуються матеріали (відходи), що будуть ферментуватися. Над дайджестером розташований сталевий циліндричний контейнер для збирання газу, оснащений пристроями, які не допускають проникнення повітря всередину дайджестера. У цьому контейнері (куполі) є трубопровід для відводу утворюваного біогазу. Самі дайджестери виготовляються з цегли, бетону, сталі. Купол для збирання біогазу може бути виконаний із металу чи пластмас і легко кріпиться до дайджестера.

У тих випадках, коли метаногенезу підлягають суто органічні відходи, наприклад тваринництва чи інших видів сільськогосподарського виробництва, співвідношення між твердими компонентами і водою у завантажуваному в дайджестер матеріалі має складати 1 : 1, що відповідає загальній концентрації твердої речовини 8–11 % (по вазі).

Суміш матеріалів, що зброджуються, зазвичай засівають ацетогенними і метаногенними бактеріями або відстоєм з іншого дайджестера. Перевантаження дайджестера або низька величина рН пригнічують розвиток метаногенних бактерій, що знижує вихід біогазу. Оптимальні значення рН становлять 6–8 одиниць. Проти закислення суміші застосовується вапно.

Температура процесу визначається мезофільністю чи термофільністю (30–40 чи 50–60 0С) діючих метанових бактерій. Різкі перепади температури небажані.

Живлення зазначеної мікрофлори відбувається за рахунок органічного вуглецю. Для оптимальної переробки органовмісних відходів співвідношення вуглецю та азоту має становити приблизно 30 : 1. Такого співвідношення можна досягти додаванням до матеріалу, що зброджується, соломи, тирси, жому та інших матеріалів з високим вмістом вуглецю. Подібні добавки мають бути достатньо подрібнені і добре перемішані.

На сьогодні переробка відходів, збагачених органічною речовиною, особливо побутових, з метою отримання біогазу, може вважатися одним із найефективніших способів зменшення їх негативного впливу на довкілля, зокрема підземні і поверхнево-схилові води в місцях дислокації організованих полігонів ТБВ, відвалів, хвостосховищ.

Із всіх сучасних потенційних джерел виробництва біогазу звалища і полігони ТБВ є найбільш значущими. Потенціал доступного для отримання біогазу на великих полігонах ТБВ і ПВ в Україні становить близько 400 м3/рік, що дорівнює 0,3 млн т умовного палива на рік. Відповідно до "Програми розвитку нетрадиційних відтворюваних джерел енергії" та її розділу "Нетрадиційне паливо" масштаби економії паливно-енергетичних ресурсів за рахунок утилізації органовмісних відходів з отриманням біогазу як палива за період до 2010 р. складе 19,2 тис. умовних тонн. Тому в останні роки всі роботи з проектування і будівництва полігонів ТПВ і багатих на органічні речовини ПВ здійснюються з врахуванням перспективи отримання, збирання і використання біогазу, що може значно зменшити негативний вплив зазначених відходів на довкілля.

Досвід зарубіжних країн. Індія в широких масштабах виробляє біогаз у сільських регіонах. Відповідні наукові і технологічні розробки здійснюються в Дослідницькому центрі біохімічної інженерії Індійського технологічного інституту. Програма "Gobar gas" забезпечує виробництво біогазу технічною допомогою і розподіляє фонди для створення дайджестерів, які працюють на гної великої рогатої худоби, з тим щоб задовольнити потреби в енергії для сім'ї, з трьох-п'яти людей. Протягом п'яти-шести років у цій країні будується до 1 млн дайджестерів.

Китай почав освоювати технологію утилізації органовмісних відходів з отриманням біогазу ще в 70-ті роки минулого століття. На початок 90-х років цього століття майже 70 % селянських сімей використовувало біогаз, що дозволило розв'язати ряд екологічних проблем у сільській місцевості, вирівняти економічний стан країни. У Китаї інтенсивно проводиться навчання відповідного технічного персоналу. Кожні п'ять років таке навчання проходять близько 200 000 техніків, які стають інструкторами в громадах, бригадах і корпораціях сімей (20–30 сімей), які займаються утилізацією відходів шляхом отримання біогазу. При цьому осад, отриманий у процесі бродіння, слугує високоякісним, повністю знезараженим і збагаченим вітамінами групи В органо-мінеральним добривом, подальше застосування якого відповідає вимогам забезпечення необхідної санітарної чистоти сільськогосподарських угідь.

В Ізраїлі з 1974 р. біогаз виробляє фірма "Association Cibbuzi Indust­ries". Декілька університетів і промислові дослідницькі інститути здійснюють детальні науково-практичні дослідження процесу метаногенезу. Анаеробне бродіння відбувається при 55 0С, при цьому виробляється до 6,5 м3/добу біогазу з 1 м3 об'єму дайджестера, що майже у 10 разів перевищує звичайний вихід. Біогаз містить 62 % СН4 і 38 % СО2. Вуглекислий газ використовується в теплицях для пришвидшення процесу фотосинтезу культивованих рослин. Твердими залишками від переробки вихідних відходів годують рибу. Загалом в Ізраїлі побудовано до 500 заводів з виробництва біогазу вартістю до 300–400 тис. дол кожен.

У Франції на бродильних установках при циклі два-шість тижнів з 1 т гною великої рогатої худоби виробляється 70–75 м3 біогазу, що еквівалентно 45 л рідкого палива, який йде на домашні потреби. Французький Комісаріат по сонячній енергії у 80-х роках минулого століття почав випуск дайджестерів і їх розповсюдження в аграрних регіонах країни, для чого було виділено понад 200 млн франків.

Таким чином, утилізація органічних відходів і відходів, збагачених органічною речовиною, може задовольняти місцеві потреби в енергоносіях, забезпечувати отримання цінної біологічно активної маси (добрива, добавки в біокорм тощо) і сприяти ефективній реалізації цілого ряду аспектів природоохоронної політики на місцевому і регіональному рівнях.

4.4. Переробка та утилізація осадів стічних вод

Найпоширенішими методами утилізації осаду стічних вод є: поховання в морях та океанах (наприклад, Великобританія скидає в Північне море близько 10 млн т ОСВ на рік), спалювання (приміром, Франція спалює майже 30 % осадів, а Данія – 100 %), постійне зберігання у відстійних ставках, на санітарних полігонах, застосування для удобрення земельних угідь.

Скидання осаду в акваторії морів і океанів, якщо воно здійснюється неналежним чином, може призвести до виникнення проблеми забруднення води.

Спалювання осаду є енергетично інтенсивним процесом, унаслідок якого може забруднюватися атмосферне повітря й утворюється зола, яка теж потребує подальшої утилізації.

При зберіганні осаду у відстійних ставках або на санітарних полігонах виникає ризик забруднення підземних вод.

Досить поширеним є застосування ОСВ для удобрення земельних угідь. Цим способом утилізується від 30 до 70 % загального об'єму ОСВ, однак він потребує ефективного керування. Таке керування має враховувати властивості ґрунту, імовірність вмісту в ОСВ патогенних організмів, важких металів, інших шкідливих елементів, потенційну небезпеку забруднення поверхневих і ґрунтових вод та вирощеної сільськогосподарської продукції.

Європейська економічна рада видала Правила для сільськогосподарського використання осаду стічних вод (1989). Вони рекомендують норми внесення осаду на земельні угіддя, які сприятливо діють на ґрунт і культури і при яких концентрація в ґрунті потенційно шкідливих елементів типу важких металів не завдає шкоди якості врожаю, тваринам, здоров'ю людей. Аналогічні регламентуючі документи розроблені й в Україні.

Способи компостування осадів стічних вод для отримання органо-мінеральних добрив. Останніми роками для отримання висококондиційного органо-мінерального добрива з осаду стічних вод застосовуються різні способи їх компостування (у штабелях на відкритих майданчиках, у відкритих камерах, у біореакторах тощо). При цьому, незважаючи на певні втрати азотовмісних сполук, отриманий компост має високі агромеліоративні якості (поповнює запаси гумусу в ґрунті), не має неприємного запаху і повністю позбавлений патогенної мікрофлори і збудників паразитарних захворювань.

Головні питання, які необхідно вирішувати при практичному здійсненні компостування, полягають у розробці технічних засобів для інтенсифікації біотермічного процесу компостування із застосуванням різних систем аерації і перемішування суміші, що компостується, підборі необхідних наповнювачів.

Біотермічне компостування – це біологічний процес, при якому внаслідок діяльності різних мікроорганізмів відбувається розкладання органічної речовини. Процес відбувається з виділенням теплової енергії, яка витрачається на випаровування води та інтенсифікацією життєдіяльності мікроорганізмів.

Для ефективного компостування до ОСВ додаються водопоглинальні вуглецевмісні компоненти. Для цього використовуються подрібнена кора дерев, листя, солома, торф та інші органічні речовини. Кількість їх у суміші має бути такою, щоб створювалась пориста структура.

Наповнювачі можуть добре компостуватися, не компостуватися зовсім або займати проміжне становище за здатністю до біологічного розкладу. Наприклад, солома зернових культур і листя дерев добре компостуються, а подрібнена кора, дерев'яні тріски розкладаються дуже повільно. Наповнювачами, що не компостуються, можуть бути грудочки глини, крупнозернистий пісок тощо. Найбільш широко використовується такий вуглецевмісний матеріал, як кора дерев. Кора, особливо подрібнена, за своїм складом, структурою та здатністю поглинати вологу є придатним наповнювачем, особливо при малій початковій вологості. Але й при великий вологості кора створює пористу структуру суміші, чим забезпечує активний газообмін. Використання торфу як наповнювача при біотермічній обробці ОСВ ґрунтується на його здатності в сухому стані поглинати вологу.

Залежно від місцевих умов, крім згаданих, можуть використовуватися інші водопоглиначі та вуглецевмісні речовини, наприклад відходи гідролізно-дріжджового виробництва.

Останніми роками все частіше при компостуванні осадів використовують готовий компост, який сприяє нормалізації вологості суміші, що переробляється.

Швидкість компостування та його інтенсивність залежить від: складу компостної суміші; наявності в ній органічних речовин (не менше 25 %); співвідношення вуглецю до азоту (1 : 30 на початку процесу); вологості компостованої суміші (40–60 %); реакції середовища (рН = 6,5–7,6); температури повітря (>0 0С); наявності вільного доступу кисню повітря.

Реакція середовища (рН осадів стічних вод) може бути різною, оптимальна величина рН = 6,5–7,6. За більших значень рН вносяться відповідні добавки-нейтралізатори.

Нижче (рис. 4.1) наведено схему найбільш поширених та ефективних стадій і методів біотермічного компостування й одночасного знезараження ОСВ для отримання органо-мінеральних добрив.

Біохімічний розклад речовин компостованої суміші може відбуватись як в аеробних, так і анаеробних умовах. У природних умовах, наприклад у ґрунті, ці процеси проходять паралельно. У штучних умовах на найбільшу увагу заслуговує аеробний біотермічний процес, що відбувається внаслідок життєдіяльності сапрофітної аеробної мікрофлори. Кінцевий ступінь стабілізації органічної речовини в обох процесах є однаковим, але під час аеробного розкладу органічного комплексу виділяється тепла майже у 25 разів більше, ніж при анаеробному процесі. Вирішальна роль кисню при біотермічній обробці осадів наочно ілюструється рівнянням аеробного та анаеробного процесів.

1. Аеробний процес:

С6Н12О6 + 6О2 = 6Н2О + 6СО2 + 674 ккал.

2. Анаеробний процес:

С6Н12О6 = 2С2Н5ОН + 2СО2 + 27 ккал.

"Саморозігрівання" та знезараження осадів відбувається за рахунок неповного використання мікроорганізмами енергії, яку вони виділяють для своєї життєдіяльності. Внаслідок цього температура оброблюваного матеріалу підвищується до 60–75 0С. Необхідною умовою для підтримання високої температури в системі компостування є те, що ця система повинна витрачати менше тепла, ніж виробляти. Це можливо при порівняно значній масі матеріалу, який компостується. У такому випадку система буде діяти як самоізолююча.



Санітарно-гігієнічна регламентація застосування органо-мінеральних добрив на основі ОСВ. Як випливає з аналізу численних джерел, а також з результатів експериментальних досліджень, виконаних нами, застосування ОСВ та різних композитів (компостів) на їх основі як органо-мінеральних добрив (ОМД) передбачає обов'язкову попередню оцінку можливого накопичення в ґрунтах удобрюваних земельних угідь ряду шкідливих домішок, що можуть міститися у складі таких добрив. До зазначених домішок слід віднести нітрати, хлориди, інші водорозчинні солі (за сумарним вмістом), а також велику групу важких металів. Серед останніх першочерговому лімітуванню підлягають Cr, Cu, Zn, Cd, Pb як найбільш типові і поширені представники даних елементів у складі ОСВ, а також As i Hg, вміст яких (поряд з Cu, Zn, Cd i Pb) лімітується в товарній сільськогосподарській продукції, отриманій на удобрених земельних ділянках.

При розрахунку максимально допустимого гігієнічного навантаження, отриманого шляхом компостування ОСВ із запропонованими наповнювачами на конкретну земельну ділянку найчастіше використовується принцип визначення такої кількості добрива, внесення якої в продуктивний шар ґрунту може призвести до покриття різниці між ГДК зазначених домішок у ґрунтах сільськогосподарських угідь та їх фоновим вмістом в удобрюваному ґрунті.

У багатопільній сівозміні агрохімічні навантаження слід розраховувати під кожну сільськогосподарську культуру (Нагр1,2,3 і т.п.). Після чого проводиться порівняння Нгіг.мін і Nагр1,2,3. У випадку, коли Нгіг > Nагр1,2,3, застосовані ОСВ (ОМД) можуть бути внесені під всі культури відповідно до оптимальних навантажень щодо азоту. Чим більшою є кратність відношення Нгіг Nагр, тим безпечнішим є тривале застосування згаданих субстратів даного хімічного складу на даній земельній ділянці (величина цього співвідношення приблизно збігається з кількістю років, протягом яких можна щорічно вносити ОСВ або ОМД на цю ділянку).

Якщо Нгіг.мін = Nагр1,2,3, то розглянуті матеріали можуть використовуватися для удобрення сільськогосподарських угідь при суворому контролі їх потенційного впливу на якість ґрунту.

При Нгіг.мін ≤ Nагр1,2,3 можна вносити в ґрунт тільки до рівня величин, що не перевищують відповідні ґрунтові ГДК.

Спрощений розрахунок допустимого надходження в ґрунт шкідливих домішок, для яких установлено ГДК, можна виконати за рівнянням

Дзаг = (ГДК – Ф) ∙ 3000,

де Дзаг – допустиме надходження до ґрунту шкідливої домішки, г/га; ГДК – гранично допустима концентрація даної домішки у ґрунті, г/т сухої речовини ґрунту; Ф – фоновий (аналітично знайдений) вміст цієї домішки в ґрунті, що удобрюється, г/т сухої речовини ґрунту; 3000 – приблизна середня маса орного шару ґрунту, т/га.

Щорічну середню дозу внесення у ґрунт відповідним чином отриманих добрив розраховують за співвідношенням

де Дсер – середня доза можливого внесення добрив у ґрунт, т/га за рік за сухою речовиною осаду; Сх – вміст у цьому добриві контрольованої домішки, г/т сухої речовини ОМД; 50 – максимальний строк внесення ОМД або композитів на його основі на одну й ту саму земельну ділянку, роки.

При цьому разова максимальна доза (Дmax) зазначеного добрива при його внесенні в ґрунт один раз за три-п'ять років не повинна перевищувати 5Дсер.

Розраховані за вказаною методикою величини Дсер і Дmax наведено в табл. 4.1. Як випливає з цієї таблиці, величину щорічної та разової максимальної доз внесення ОМД (за максимально допустимими величинами цих показників), отриманого на основі ОСВ загальноміської каналізаційної мережі м. Запоріжжя, лімітують насамперед такі інгредієнти, як Cd, Cu, Cr, Ni, стабільний Sr та загальний вміст водорозчинних солей. З отриманих результатів випливає, що за валовим вмістом досліджених інгредієнтів разова максимальна доза ОМД не повинна перевищувати 22,9 т/га в розрахунку на суху речовину добрива (за вмістом кадмію). З урахуванням того, що кінцевий продукт має 40–60 % вологості, величина цієї дози буде становити 38,2–57,2 т/га товарного ОМД.

Як було зазначено вище, при практичному застосуванні зазначеного ОМД необхідно враховувати також можливість міграції в удобрювані ґрунти, воду, рослини і продукти урожаю не тільки нітратів, а й інших сполук азоту, що входять до складу даного добрива. Величина подібної міграції, зокрема транслокації нітратів у рослинні культури, визначається максимальним навантаженням, обґрунтованим за водно-міграційним критерієм. В умовах України вона не може створити загрозу забруднення сільськогосподарської продукції при внесенні в ґрунти (у складі ОМД) 350–400 кг/га загального азоту. За даними експериментального хіміко-аналітичного контролю вміст Nзаг в отриманих ОМД коливається в межах 0,9–1,1 %, тобто вказана вище кількість цього елемента міститься в 31,8–44,4 т ОМД (за сухою речовиною). Таким чином, за вмістом Nзаг, потреби в додатковому лімітуванні доз подібного ОМД за даним компонентом не виникає.

 

Таблиця 4.1. Експериментальні та розрахункові нормативні показники, що лімітують застосування органо-мінерального добрива,


отриманого на основі ОСВ м. Запоріжжя, для удобрення
сільськогосподарських угідь прилеглого регіону

 


Речовина (домішка)

Середній вміст у досліджених ґрунтах, г/т

Ґрунтові ГДК, г/т

Середній вміст в отриманих ОМД, Сх, г/т

Дзаг.,

кг/га

Дсер.,

т/га

Дmax,

т/га

Нітрати (NО3)

21,2

130,0

1220,0

3264,0

53,5

267,5

Хлориди

(Cl)


34,2

100,0

116,5

197,4

33,9

169,5

і (сума водороз-чинних солей)

840,0

(0,08 %)


3000,0

(0,3 %)


13183,0

6480,0

9,8

489,0

Crзаг

63,9

100,0

627,8

108,3

6,6

33,0

Ni

52,4

100,0

255,1

142,8

11,2

56,0

Cu

42,9

100,0

634,5

171,3

5,4

27,0

Zn

161,4

300,0

1133,0

415,8

7,3

36,5

Cd

0,25

3,0

36,0

8,25

4,6

22,9

Pb

31,9

100,0

97,8

204,3

41,8

209,0

As

1,8

20,0

12,7

54,6

86,0

429,9

Sn

10,0

50,0

39,6

120,0

60,0

303,3

Hg

1,2

2,1

0,8

2,7

67,5

337,5

Crстаб

95,2

600,0

1835,4

1514,4

16,5

82,5

Mn

588,3

1500,0

577,3

2735,1

94,8

473,8

 

Вплив виробництва та застосування органомінеральних добрив на навколишнє середовище. Розглядаються лише ті компоненти і об'єкти довкілля, на які можуть вплинути будівництво цеху для виробництва ОМД, процес виробництва добрив, їх транспортування і використання. До них належать:

Ø     земельні ресурси, тому що для будівництва цеху для виробництва добрив необхідне відчуження земельної ділянки; крім того, можливе забруднення прилеглих земельних ділянок унаслідок змивання з території виробництва окремих компонентів талими та дощовими водами і при втраті добрив при транспортуванні їх автотранспортом, а також вплив на сільськогосподарські та інші угіддя при застосуванні вироблених добрив з порушенням гігієнічних та агрохімічних норм їх втрат;

Ø     водні ресурси, оскільки можливе забруднення поверхневих і підземних вод унаслідок змивання з території окремих компонентів талими та дощовими водами, а також при порушенні регламенту застосування добрив на сільськогосподарських та інших угіддях;

Ø     повітряне середовище, тому що в разі порушення проектної технології компостування може виділятися аміак, а при вивітрюванні добрив, що висохли, може відбуватися забруднення повітря грубим пилом; з частинками пилу можуть переноситися хімічні та біологічні агенти (солі важких металів, спори мікроорганізмів, яйця гельмінтів); до забруднення атмосферного повітря може спричинити розсипання добрив при транспортуванні їх автотранспортом;

Ø     продукція сільськогосподарських та інших угідь, на яких застосовуються виготовлені добрива, оскільки в разі порушення технології виготовлення і застосування добрив у ній можуть накопичуватися окремі елементи з перевищенням допустимих концентрацій, що негативно вплине на здоров'я споживачів цієї продукції.

При виробництві органо-мінеральних добрив (закладання компостних буртів та їх перемішування) може відбуватися забруднення шкіри та одягу робітників компонентами добрива: осадами стічних вод, лігніном і фосфогіпсом.

Крім того, необхідно мати на увазі, що ділянки зберігання лігніну є об'єктами підвищеної пожежної небезпеки.

З урахуванням викладеного наведемо приклад виконаної оцінки можливих впливів на навколишнє середовище будівництва та експлуатації лінії для виготовлення ОМД, їх застосування, а також передбачуваних заходів щодо запобігання (обмеження) негативним наслідкам таких дій.



Земельні ресурси. Підставою для оцінки впливу і розробки заходів щодо запобігання негативним наслідкам є матеріали інженерних пошуків, науково-дослідних робіт та відповідних експертних висновків.

Для будівництва цеху з виробництва органо-мінеральних добрив потрібен майданчик площею 1,792 га, вільний від споруд, комунікацій і невикористаних матеріальних та інших ресурсів землекористувачів.

Знятий під час будівництва родючий шар використовується для рекультивації порушених земель.

Для щорічного виготовлення 8400 т органо-мінерального добрива має бути використано 25200 т сухого ОСВ, 26880 т лігніну та 6920 т фосфогіпсу. При цьому відпаде потреба в улаштуванні нових мулових карт, а площа вже відведеної для них ділянки може бути зменшена з уведенням в експлуатацію проектованого цеху. Отже резервну площу можна використати для інших потреб.

Наприклад, сухий осад стічних вод в об'ємі 252200 т, який використовується протягом року, практично становить річний вихід ОСВ очисних споруд м. Запоріжжя (з розрахунку 25–35 кг на одного мешканця). Відповідно зменшаться на в 26880 і 6920 т щорічно існуючі відвали лігніну та фосфогіпсу, що також сприятливо вплине на навколишнє природне середовище в районі Запорізького гідролізного заводу і Дніпродзержинського хімкомбінату.

Щоб запобігти забрудненню прилеглих земельних ділянок унаслідок змивання окремих компонентів талими і дощовими водами з території проектованої лінії, передбачається їх організоване відведення по лотку в існуючі мулові карти. Для цього відповідним чином буде виконано вертикальне планування майданчика.

Неухильне виконання діючих правил перевезення вантажів автотранспортом дасть змогу запобігти розсипанню добрива при перевезенні, що виключить забруднення ґрунту, водних джерел, атмосферного повітря.

Проведені натурні дослідження підтвердили, що при дотриманні технології виготовлення добрив і регламенту їх застосування забезпечується належний стан ґрунтів і якість продукції.



Водні ресурси. Будівельний майданчик проектованого цеху розміщується на лесових ґрунтах з коефіцієнтом фільтрації 0,5–1,5 м/добу, лесова товща за просадкою належить до другого типу.

Потужність ґрунтово-рослинного шару досягає 0,5–0,6 м. Нижче до глибини 14–16 м залягає товща лесових супісків, легких, макропористих, карбонатних суглинків, які перешаровуються. Підземні води в цих ґрунтах траплялися на глибинах від 6,5 до 11,5 м (червень-липень 1993 р.).

Після зняття родючого шару і виконання, з урахуванням існуючого використання території, інженерно-геологічних і гідрологічних умов і проектованого технологічного процесу, вертикальне планування майданчика передбачає поверхневе ущільнення ґрунтів основи і створення проти
фільтраційного екрану в межах майданчика з ущільненої глини шаром не менше 0,8 м. Крім того, територія сховищ для компонентів добрива вкривається бетоном, а весь майданчик – збірними залізобетонними плитами. Внаслідок цього буде виключена фільтрація талих і дощових вод і забруднення підземних вод. Знятий родючий шар буде використано для рекультивації порушених земель.

Для організації поверхневого стоку з території майданчика передбачається відведення його в існуючі мулові карти.

На сільськогосподарських та інших угіддях, де може застосовуватися добриво, запобігання забрудненню підземних вод і змиванню добрив у поверхневі водні джерела буде досягатися коригуванням внесення добрив для кожного конкретного поля методом розрахунків з урахуванням фонового вмісту і гранично допустимих концентрацій окремих інгредієнтів. Крім того, необхідно дотримуватися термінів, норм і технології застосування добрив.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка