Концепція словотворчої мотивації о. О. Селіванова Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького




Скачати 290.25 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір290.25 Kb.
КОГНІТИВНА КОНЦЕПЦІЯ СЛОВОТВОРЧОЇ МОТИВАЦІЇ

О.О. Селіванова

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Однією з актуальних проблем сучасного словотвору та теорії номінації є дослідження мотиваційних механізмів, що на вербальному рівні виявляються у структурно-семантичних зв’язках між похідними та твірними одиницями мовної системи, а на когнітивному рівні є способом мовної репрезентації концептуальних реляцій синергетичної системи етносвідомості. Аналіз мотивації номінативних одиниць уможливлює хоч би часткову експлікацію цієї системи, вияв психічних процесів, які опосередкують зв’язок мовного й концептуального, процедури отримання, обробки та переробки інформації, набутої чуттєво-емпіричним шляхом, внутрішньою мисленнєвою рефлексією при взаємодії з позасвідомими процесами. Мова, на думку дослідників, є “найкращим вікном до знання”: “вона спостерігається, підлягає аналізу”, “пропонує непогану можливість аналізувати знання” [36, 109]. Обстоюючи актуальність дослідження проблеми мовної репрезентації свідомості, О.С. Кубрякова підкреслює, що лінгвістів і когнітологів об’єднує завдання вилучити із власне мовного матеріалу якомога більше відомостей про нього і про те, що стоїть за цим матеріалом [14, 53]. Численні експерименти фахівців із когнітивної психології довели, що “структури свідомості існують, що зберігаються вони в упорядкованому вигляді, що вони різноманітні за своїм типом, за своєю складністю та співвіднесеністю досвіду як із мовними, так і з образними одиницями” [13, 30].

Протягом останніх сорока років мотивація була об’єктом вивчення у структурно-семантичному аспекті (праці О.А. Земської, І.С. Улуханова, В.В. Лопатіна, О.І. Блінової, Н.Ф. Клименко, Т.Р. Кияка, В. Дорошевського, О. Сєчковського, Р. Гжегорчикової, Я. Пузиніної, М. Гоновської, Р. Ліза, Г. Брекле, Г. Марчанда, М. Раммельмайєра й ін.). Однак класифікація мотиваційних типів у цілому залишається нечіткою, суперечливою, здійсненою на підставі ряду параметрів. До 80-х р. р. ХХ ст. мотивація встановлювалася на підставі генотипів похідних слів – синтаксичних структур (словосполучення, речення, мотивуючої синтагми, судження, дефініції тощо) згідно з концепцією синтаксичної природи деривації, висунутої у славістиці ще Ф. Буслаєвим. У середині ХХ ст. розгляд мотивації отримав більш вагоме семантичне спрямування у зв’язку з розробкою російським дослідником Г. Винокуром методики словотвірного аналізу й критерію встановлення похідності на семантичній основі. Згодом мотивація почала вивчатися в ракурсі способу відображення в похідному слові ознак позначуваного об’єкта, як відчуття носіями мови формально-семантичного асоціативного зв’язку слова з іншими членами словника, як вибір ознак предмета, що стають представниками його в цілому. У науковій лінгвістичній літературі все частіше з’являються сумніви в абсолютизації синтаксичного підґрунтя мотиваційних відношень.

Застосування когнітивного аспекту дослідження номінаційних процесів уможливило з’ясування того факту, що при творенні номінативних одиниць використовуються різні психічні механізми, пізнавальні можливості свідомості, що зумовлює принципово новий погляд на диференціацію мотиваційних відношень. У розробленій нами в монографії “Когнитивная ономасиология” [25, 109–152] концепції мотивація кваліфікується як наскрізна лінгвопсихоментальна операція формування ономасіологічної структури на підставі вибору мотиватора (-ів) зі структури знань про позначене у складній системі зв’язків різних пізнавальних функцій. При встановленні структури знань ми керувалися юнгівською схемою свідомості, організованої на підставі п’яти психічних функцій, які беруть участь у пізнавальних процесах: відчуттів, почуттів, мислення, інтуїції та трансценденції [35]. Останню функцію, відповідальну за формування символів із матеріалу позасвідомого та процес індивідуації, дослідник іноді розглядав як допоміжну, складну, опосередковану іншими функціями.

Структура знань про позначене представлена у вигляді спрощеної моделі ментально-психонетичного комплексу (МПК), яка враховує кореляцію означених п’яти психічних функцій свідомості. Вибір термінопозначення для цієї моделі продиктований необхідністю доповнення менталістської орієнтацію сучасних когнітивних досліджень новим перспективним аспектом − психонетичним, який розроблявся у психолінгвістиці, психології, психоаналізі тощо. Спроби реалізації цього принципу у працях О.О. Потебні, В. Вундта, К. Бюлера, М.М. Бахтіна, Л.С. Виготського, К. Леві-Стросса, Ж. Лакана, Р. Барта, В.В. Налімова, О.Г. Бахтіярова й ін. привели до цікавих висновків і вагомих результатів. Було встановлено необхідність урахування й аналізу відмінних від мислення, інших пізнавальних механізмів свідомості, які застосовувалися давньою людиною і можуть стати основою подальшої еволюції людства. Уперше термін “психонетика” прозвучав у 1970 р. на міжнародній конференції футурологів у Кіото в концепції SINIC К. Татеісі – керівника електронної корпорації “Омрон”. Суть його концепції полягає в поступовому переході людства від суспільства інформатики до суспільства психонетики, нового типу організованого знання, здатного породжувати більш потужні засоби пізнання на підставі залучення позамисленнєвого психічного змісту. Психонетика не є заміною мислення як об’єкта лінгвістичного дослідження, а розширенням сфери усвідомленої маніпуляції смислами шляхом залучення щодо аналізу природної мови тієї сфери свідомості, що була практично витісненою.

Вибір структури МПК зумовлений, по-перше, конекційною природою знань, головним принципом використання яких є активація як збудження певної ділянки нейронів кори головного мозку в когнітивних процесах; по-друге, відмовою від абсолютизації мислення як єдиного пізнавального механізму людини. По-третє, МПК має синергетичну системну природу, організований шляхом взаємної детермінованості різних функціональних модулів свідомості й інтегрований зі знаковими, граматичними, прагматичними ресурсами природної мови, що сприяють переведенню інформації різних типів у мовний формат.

Ядром МПК у вербалізованій частині мислення є пропозиції, пов’язані з асоціативно-термінальним компонентом метафоризованих знаків інших концептів, модусом як оцінним складником, образами, іншими психічними функціями й архетипами колективного позасвідомого. МПК є зразком тотальних моделей, які “охоплюють одночасно безліч самих різних аспектів аналізованого предмета”, є “продуктом об’ємного мислення”, що “містить і компоненти фонового мислення, і процедури співвіднесення фігуративного й фонового мислення з невидимим” [5, 103-104]. Трансцендентне, інтуїтивне, чуттєве безпосередньо не експліковані в мові, важко піддаються описові, не маючи узвичаєних кодових назв, однак при встановленні типу мотивації треба вказувати на кореляцію з такими функціями. Залежно від статусу обраного мотиватором фрагмента МПК ми виокремили пропозиційний, асоціативно-метафоричний, модусний і змішаний типи мотивації.

Апробація концепції на матеріалі різних номінативних і лексичних класів деяких слов’янських, германських і романських мов, здійснена нами і представниками нашої наукової школи, продемонструвала дієвість і високу пояснювальну спроможність методики аналізу й окресленої типології мотиваційних механізмів. Незважаючи на використання в нашій концепції термінів “заморського походження”, зокрема, й положень “нудних і вихолощених творів Ч. Філлмора”, як іронізує з цього приводу вельмишановний ювіляр [17, 153], ми отримали конкретні результати, з’ясувавши природу номінативних процесів і їхнє когнітивне підґрунтя, установивши механізми збагачення і збереження мови як семіотичної системи. Хоч не можна не погодитися з В.В. Левицьким у тому, що чимало сучасних лінгвістичних робіт лише декларують свій аспект як когнітивний, використовуючи понятійний апарат цієї галузі знань невідомо для чого, сліпо наслідуючи моді, не усвідомлюючи ані власного об’єкта, ані мети дослідження і не прогнозуючи можливих результатів.

Головним методом дослідження механізму мотивації найменувань різного номінативного статусу (дериватів, композитів, стійких сполук і фразеологізмів) є когнітивно-ономасіологічний аналіз, що містить два етапи: інтерпретацію ономасіологічної структури (далі – ОС) номінативної одиниці та моделювання відповідної концептуальної структури знань про позначене, із якої на підставі активації у свідомості мотиваційної бази здійснюється вибір мотиватора(-ів).

Перший етап насамперед потребує визначення номінативного статусу знака. Інтерпретація ОС простих похідних найменувань (дериватів) передбачає встановлення концептуального статусу ономасіологічної ознаки у відповідній когнітивній структурі, можливості імплікації інших складників мотиваційної бази, а також функціонального навантаження ономасіологічного базису (форманта) або механізму творення слова, специфіки його граматичного, акцентологічного оформлення. При інтерпретації ОС композитів важливим також є визначення когнітивного зв’язку між мотиваторами, ономасіологічними ознаками й базисом. Інтерпретація ОС складених найменувань, у тому числі фразеологізмів, стійких терміносполук, потребує з’ясування когнітивного та граматичного зв’язків складників позначення й формально-семантичної моделі його творення.

На другому етапі здійснюється моделювання структури знань про позначене у вигляді МПК. Ядром МПК є пропозиційні структури – мисленнєві аналоги ситуацій, що характеризуються відносною об’єктивністю, внутрішньою несуперечливістю й позначаються мовними одиницями у прямих значеннях. Кваліфікація пропозицій як ядра МПК виходить з експериментального доведення дослідниками пам’яті того факту, що “довготривала пам’ять людини є великою сіткою взаємно перехрещених пропозиційних дерев, кожне з яких містить певний набір вузлів пам’яті з численними зв’язками” [15, 134]. Дж. Лакофф наголошував на тому, що “більша частина структури нашого знання має форму пропозиційних моделей, а їхньою особливістю є те, що вони виділяють елементи, надають їм характеристики та вказують на зв’язки між ними” [23, 31]. Пропозиційний компонент має відповідати критеріям об’єктивності й несуперечливості інформації, відтворюючи “об’єктивну семантичну константу”, здатну отримувати істиннісне значення [11, 259].

Транспонована до лінгвістичних студій позитивістом Б. Расселом, пропозиція ґрунтувалася на положенні про відносну об’єктивність людського сприйняття світу як така, що відповідає істинному стану справ у світі. Логічна семантика, що досліджує співвідношення значення мовних висловлень з об’єктами предметної дійсності під кутом зору його істинності / неістинності, засади якої були закладені працями німецького логіка Г. Фреге, не спроможна була розв’язати протиріччя між об’єктивністю мови й суб’єктивністю свідомості, яку позначає природна мова. Лише сучасна когнітивна семантика здатна оцінити й усунути наявне протиріччя, адже її головними тезами є такі: “1) семантика природних мов є конвенційним результатом категоризації й концептуалізації світу представниками певного етносу й культури, і відображає досвід, знання, відчуття людини, які можуть бути невідповідними дійсному стану справ; 2) генератором значень висловлень є людина як носій когніції, яка обирає власний або нав’язаний їй мовою спосіб інтерпретації дійсності; 3) той самий факт дійсності може отримати різні семантичні відповідники як в одній мові, так і в різних залежно від способу профілювання й бази як підґрунтя семантизації”[29, 216].

Основоположник когнітивної семантики американський лінгвіст Дж. Лакофф цілком слушно розглядає пропозиційні структури як різновид ідеалізованих когнітивних моделей, як ментальні сутності, у яких “не використовуються механізми уяви” [16, 177]. Дослідник застерігав проти “об’єктивістського присмаку” пропозиційних структур: хоч вони й містять реально існуючі відношення, вони є результатом інтеріоризації людиною дійсності, тобто “коли людина усвідомлює свій досвід, проектуючи на нього пропозиційні моделі, вона накладає на світ об’єктивістську структуру“ [16, 177].

Найменування, в основі яких лежить пропозиційна структура, кваліфікуються як мотивовані пропозиційно. Пропозиційна мотивація не є однорідною й за загальним механізмом розглядається як метонімічна, адже у процесі номінації здійснюється перенесення позначень одного компонента події на інший, імені класу об’єктів на об’єкт цього класу, позначення частини на ціле й цілого на частину за суміжністю в межах однієї ситуації. Як зазначають дослідники, метонімія загалом “більш реалістична, ніж метафора: вона оперує не образно-асоціативною подібністю, а реальною суміжністю, зіставленням позначень чи їхньою парціальністю” [24, 181–182].

У складі цього типу мотивації виокремлюються гіперонімічний, еквонімічний, категорійний, опозитивний і предикатно-аргументний різновиди.

Гіперонімічний різновид зазвичай спостерігається у змішано мотивованих лексемах і характеризується вибором мотиваторів зі складу гіперонімів у мережі концептуальних ієрархічних зв’язків пропозиційних структур (англ. Cranberry; рос. меч-рыба, белорыбица; нім. Gänsefleisch). Еквонімічний різновид обирає мотиватор із позначень одного рівня узагальнення, зафіксованих в одному класі об’єктів як рубрикативи [8, 431]. Аналіз мотивації українських орнітонімів, здійснений на базі нашої концепції, продемонстрував наявність випадків еквонімічного різновиду мотивації. Так, відбувається перенесення назви куроподібних на найменування птаха ряду журавлеподібних родини пастушкових – курочка водяна; горобцеподібних на орнітонім ряду совоподібних – сичик-горобець. Перенесення назви відбувається в межах ряду на назви видів кількох родин: ряд горобцеподібних має родини суторових (синиця вусата), довгохвостих синиць (синиця довгохвоста) і синицевих (ремез); родина в’юркових має вид птаха в’юрок, а родина горобцевих – вид в’юрок сніговий [9]. Опозитивний різновид визначається використанням при творенні найменування протилежного позначення (укр. неправда, рос. неуч). Категорійний передбачає дублювання когнітивної позиції мотиватора при транспозиційній похідності, яка опосередкує створення синтаксичних дериватів (укр. горіти − горіння, англ. to singsing). У дослідженні представниці нашої наукової школи І.М. Литвин доводиться, що найбільшу частотність категорійна мотивація відсубстантивних прислівників отримує в позиції орудного відмінка твірних іменників через його фіктивну субстанційність (рос. зимой, утром, низом, шагом, шепотом) [19].

Предикатно-аргументний різновид характеризується вибором мотиваторів, що корелюють із різноманітними компонентами предикатно-актантних рамок, або предикатно-аргументних структур. Мотиватор найменування може позначати суб’єкт, предикати різних типів, об’єкт, інструментив, медіатив, локатив, темпоратив, каузатив тощо (кількість термів у концепціях різних лінгвістів коливається від 5 до 100).

У дослідженні, здійсненому під нашим керівництвом і присвяченому мотивації українських відіменникових дієслів, предикатно-аргументний різновид представлений активацією суб’єкта, який може бути істотою чи неістотою (ковалювати – “бути ковалем”, директорувати – “бути директором”, ректорувати – “бути ректором”, суддювати – “бути суддею”; дощити – “падати, йти (про дощ)”, сніжити – “падати, йти (про сніг)”); об’єкта (штемпелювати – “ставити штемпель”, вальсувати – “танцювати вальс”, корувати – “здирати кору”, дріжджувати – “вносити в корм дріжджі”, інтерв’ювати – “брати інтерв’ю”, конспектувати – “складати конспект”; інструментива – знаряддя та засобу дії (дряпакувати – “підпушувати землю дряпаком”; сапати – “підпушувати ґрунт і виполювати бур’яни, користуючись сапою”; циклювати – “обробляти дерев’яну поверхню підлоги циклею”; батожити – “бити батогом”); медіатива як допоміжного матеріалу або непрямого засобу дії (свинцювати – “вкривати тонким шаром свинцю поверхню металевих виробів”, сіркувати – “покривати сіркою”, ваксувати – “натирати, чистити ваксою”, пудрити – “вкривати пудрою”); трансгресива як результату каузації перетворення (мінералізувати – “1) перетворювати у мінерали”; леденіти – “1) перетворювати в лід”; католичити – “обертати на католиків”, порохніти – “перетворювати на порох”); корелятива, що встановлює відповідність/невідповідність предмета іншому предмету, призначенню, нормі (шаблонізувати – “1) робити за шаблоном”, курсувати – “здійснювати регулярні рейси за певним курсом”, регламентувати – “примушувати дотримуватись певних правил, обмежень”, абеткувати – “розміщувати за абеткою”); локатива – просторового компонента (бункерувати – “засипати в бункер”, шинкувати – “торгувати в шинку”, млинкувати – “очищати зерно на млині”, сторонитися – “рухатися вбік”, бокувати – “ухилятися від когось, чогось”); темпоратива – часового показника (веснувати – “виконувати весняні роботи”, вікувати – “проживати свій вік”, термінувати2 – “навчатися певний час у ремісника”); фінітива – показника мети (мишкувати – “1) полювати на мишей”, фільмувати – “знімати стрічку для фільму”, зяблювати – “орати на зяб”); каузатива – показника причини (ґедзатися – “1) збуджено бігати, стрибати від укусу ґедзя (про тварин)”, штилювати – “стояти через штиль”) тощо [12].

Дослідження предикатно-аргументного різновиду мотивації в масиві різних номінативних одиниць деяких мов, здійснені представниками нашої школи, демонструють відповідні закономірності використання ознак об’єкта номінації: вони можуть бути яскравими, регулярними й маловиразними, зі слабкою розрізнювальною здатністю (у такому випадку посилюється мотиваційна функція інших складників ономасіологічної структури одиниці). Такі закономірності залежні від картини світу певного народу (наївної, наукової, міфологічної), процесів категоризації та концептуалізації в етносвідомості, психологічних і культурних стереотипів, специфіки мовної системи.

У фразеологічному масиві пропозиційна мотивація є найменш поширеною, хоч мотиватори пропозиційного статусу досить широко використовуються у змішано мотивованих фраземах [детальніше див.: 28, 32−39].

Необмеженість подій, явищ реального світу, їхніх учасників і складників протистоїть браку відповідних мовних найменувань, використаних у прямих значеннях, а також специфіці їхньої інтеріоризації носіями мови. Ця суперечність усувається використанням знаків інших подій, явищ, предметних сфер за принципом аналогії, подібності. Складники пропозиції отримують переносні позначення шляхом інтеграції з іншими концептуальними структурами, що відображається в наявності нелінійних пропозиційних структур позначення однієї події [26]. Такі чужорідні знаки фіксуються в термінальній частині МПК, яка корелює із пропозиційним ядром. Наявність термінальної частини структури знань про позначене зумовлена використанням різних механізмів свідомості людини, як-от: відчуттів, почуттів, оцінок й емоцій, образного сприйняття предмета чи явища, архетипів позасвідомого.

Асоціативно-термінальна мотивація, на відміну від пропозиційної, за загальним механізмом є метафоричною. Метафоризація є найпродуктивнішим креативним засобом збагачення мови, виявом мовної економії, семіотичною закономірністю, що виявляється у використанні знаків однієї концептуальної сфери на позначення іншої, схожої з нею в якомусь відношенні або асоційованої з нею. Метафора заперечує належність об’єкта до того класу, у який він насправді включений, і стверджує його входження до категорії, до якої він не може бути віднесений раціонально [2, 17]. Означений тип мотивації також має кілька різновидів залежно від способу взаємодії донорської та реципієнтної концептосфер у процесі позначення: структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний, гештальтний та архетипний.

Структурна метафора, згідно з концепцією Дж. Лакоффа, характеризується інтеграцією сфер джерела й мішені на підставі одного суміжного компонента. Зважаючи на це термінал структури знань про позначене отримує знак іншого концепту в кореляції з відповідним пропозиційним компонентом цієї структури (наприклад, укр. дієслово психічного стану сполотніти мотивується іменником полотно шляхом утворення суміжного поняття “білий”, що відтворюється в семантичній структурі цих слів у вигляді диференційної семи: сполотніти – “побіліти, збліднути”; рос. прислівники хором, залпом розширюють значення за рахунок структурної метафоризації на базі суміжного компонента „усі разом” і „швидко”, що відповідно корелює з колективом і квалітативом пропозиції).

Дифузно-метафоричний різновид ґрунтується на розумінні метафоричного механізму як аналогії асоціативних ореолів двох концептів, що створюють цілий комплекс суміжних асоціацій (Дж. Сьорль, Н.Д. Арутюнова): укр. зоряний (час), хмарочос; рос. волосатик – "поделочный камень, прозрачный кварц с включением игольчатых кристаллов"; рос. жирянка – "род многолетних насекомоядных растений, его листья покрыты железами, выделяющими слизистое вещество, к которому прилипают насекомые и пищевые ферменты" тощо.

Гештальтний різновид застосовує мотиватори − знаки інших концептів − на підставі подібності зорових, слухових, одоративних, тактильних, смакових гештальтів: рос. козлобородник – "растение имеет плод с перистым хохолком, подобным бороде козла"; змееголовник – "растение с цветами, схожими с головой змеи"; канюк – "птица, пением напоминающая плач"; пересмешник – "птица, копирующая разные звуки, в том числе смех"; укр. фраземи пекти руку − "викликати докори сумління, почуття сорому, переживання"; слухати джмелів − "гудіти, шуміти в голові (перев. від удару)".

Архетипний різновид керується кореляцією структури знань про позначене з первісними вродженими психічними елементами, що є виявом родової пам’яті, історичного минулого етносу, людства, їхнього колективного позасвідомого й забезпечують цілісність і єдність людського сприйняття. Механізм такої метафоризації опосередкований складним асоціюванням: наприклад, у фраземі сліпці сватають значення “хто-небудь хоче спати або починає дрімати” ґрунтується на аналогіях сліпий – не бачити – дрімати, а також на зв’язку з архетипами свій / чужий: сватати – прагнути взяти до родини – уподібнити собі. Архетипну природу метафоризації репрезентують позначення колового руху у фразеологізмах зі значеннями ірраціональності мислення, поведінки людини, втрати свідомості, слабкості, болю, навіть божевілля, що зумовлене зв’язком кола з діями нечистої сили, чаклунів (вихори, завивання, заломлювання): обкрутити (обмотати, обернути) круг пальця “1. Спритно обдурити, перехитрити кого-небудь”; крутити голову – “2. Поводити себе нечесно по відношенню до кого-небудь; дурити, обдурювати”; крутити веремію; крутити харамана тощо.

Пропозиційне ядро МПК і його термінальна частина пов’язані зі складником оцінки – модусом, що співвідноситься з певними аспектами модальності. Згідно з положеннями теорії Ш. Баллі, модус виражає “різні відтінки почуттів або волі” [4, 211]. У логіці модальність має кілька різновидів, одним із яких є аксіологічний (оціночний), що має абсолютний (добре, нейтрально, погано) та відносний плани (краще, гірше, однаково) [7, 111]. Оскільки пропозиції як ядро МПК характеризуються лише “реальною” модальністю, ми кваліфікували модус як окремий оцінно-емотивний компонент, що може корелювати як із пропозицією, так і з термінальною частиною. Модальність інших типів закладена у прагматичному компоненті МПК, що встановлює різні відношення мовця до ситуацій, позначених висловленнями.

Дослідники словотворчої мотивації практично ігнорували роль модусу як оцінки в номінаційних процесах. Проте когнітивно-ономасіологічний аналіз модусної мотивації може пролити світло не лише на особливості оціночного сприйняття світу етносом, а й на оцінні пріоритети, стереотипізовані в етносвідомості, механізм їхнього використання у процесах номінації. Обрання саме оцінки позначуваного ознакою ономасіологічної структури ґрунтується на різних пізнавальних функціях: сенсорних механізмах інтеріоризації світу, емоційному сприйнятті, мисленнєвій раціональній обробці, образно-метафоричному уподібненні з опертям на стереотипи, культурну символіку, архетипи колективного позасвідомого.

Модусний компонент, корелюючи з мисленнєвою сферою МПК, представляє раціональну оцінку, а його зв’язок із психічними функціями відчуттів та почуттів формує сенсорний та емоційний (афективний, емотивний) типи оціночності. Протиставлення мисленнєвого й емотивного механізму оцінювання ґрунтується на концепціях О.М. Вольф, яка вважала, що “емоційне й раціональне в оцінці зумовлене двома сторонами відношення суб’єкта до об’єкта, перша – його почуття, друга – думка” [6, 42]; і В.М. Телія, яка підкреслювала: “Розмежування цих двох різних оцінок тим більше необхідно, що інтуїтивно зрозумілою є різниця між судженням щодо цінності й емоційною реакцією на об’єкт” [30, 114]. Однак не можна відкидати й факту інтегрованості цих двох типів оцінки, на чому наголошує Н.А. Лук’янова: “Оцінка мовби “всотує” у себе відповідну емоцію, а параметри оцінки й емоції збігаються: “приємне” – “добре”, “неприємне” – “погано” [20, 45].

Н.Д. Арутюнова значну увагу приділила сенсорній оцінці, яка трактувалася на рівні емоційної в наведених вище концепціях. Дослідниця зазначала: “Бідність і недискретність сенсорної семантики (за винятком сприйнятих зором об’єктів), її відділення від концептуальних систем висуває в ній на перший план аксіологічну класифікацію. Оцінна характеристика відчуттів і вражень, незважаючи на свою прагматичну залежність, є важливою для людини” [3, 85]. У розробленій нею класифікації оцінних значень сенсорна оцінка є найбільш індивідуалізованим видом оцінок. Проте в масиві номінативних одиниць мови мотиватори сенсорного типу базуються на стереотипних аксіологічних антиноміях етносвідомості, що передають позитивні й негативні наслідки відчуттів людини. Сенсорні процеси безпосередньо забезпечують найтісніший пізнавальний контакт людини з об’єктивним світом і служать підґрунтям для подальшої ментальної обробки й мовного позначення. Оцінка безпосередньо випливає з того відчуття, яке незалежно від волі й самоконтролю, переживає людина.

Модусна мотивація сенсорного типу за загальним механізмом може бути метонімічною, використовуючи на позначення цілого за суміжністю лише його оціночно-сенсорне сприйняття. При цьому активуються складники пропозиційного ядра структури знань про позначуване, які відтворюються в ономасіологічній структурі найменувань у вигляді ознаки чи базису (наприклад, діал. назви птахів воняк (одуд) – “зумовлене різко неприємним запахом м’яса одуда і його неохайного гнізда”; поганка є відповідником багатьох номенклатурних орнітонімів – черні білоокої, норця сірощокого й червоношийого, які мають неприємний присмак м’яса; фітоніми вонега, вонечник (шавлія залозиста), вонючка (хрінниця смердюча), пахало, паханка (любисток лікарський), пахучка (маренка запашна), смердючка (валеріана лікарська), смородина, смород, смородюх (смородина чорна)).

Однак сенсорний різновид оцінки має обмежений спектр характеристик і їхніх позначень у мові, тому модусна мотивація цього різновиду переважно є метафоричною, адже оцінка позначення відчуттів переноситься на знаки інших концептуальних сфер, що значно розширює знакові ресурси найменувань спектра відчуттів: квасити – “2) Робити кого-небудь в’ялим, кислим, незадоволеним” перчити – “2) Лаяти кого-небудь”, насолити; насолоджуватися й ін.

Особливого поширення набуває сенсорний різновид модусної мотивації у фразеологічному фонді мови. При фразотворенні мотиватор сенсорного коду мови поєднується з іншими мотиваторами (ономасіологічними ознаками), створюючи стійку сполуку на позначення іншого коду. При такому поєднанні модусний компонент зазнає подвійного сенсорно-мисленнєвого перетворення. Першою його ланкою є синестезія відчуттів і чуттєвої оцінки, другою – симіляція результату синестетичної переінтерпретації та раціональної, логічної оцінки певного явища, факту, події. Образне прочитання фразеологічної сполуки із сенсорним компонентом сприяє виникненню значень процесів, явищ, подій із певною оцінкою. Найбільш представленою й різноманітною в масиві українських фразем є сфера смакових відчуттів, яка опосередкує оцінну опозицію позитивного, пов’язаного із солодким, приємним смаком, і негативного як гіркого, кислого, солоного. Знаки приємного смаку створюють фразеологічні значення щастя, втіхи, добробуту: солодити душу – “утішати себе”; медові дні – “щасливий час, найкраща пора в чомусь”; медові та молочні ріки – “повний достаток”; як медом по губах – “дуже приємне що-небудь комусь”. У концептосфері мовної діяльності фразеологізми з компонентами приємного смаку, навпаки, використовуються зі значеннями облесливості, неправдивості, нещирості як негативних якостей людини (медові слова – “облесливе обіцяння”; присолодити язика – “звести наклеп на кого-небудь”; із медом та маком; як медом по губах мастити – “із сл. промовити, сказати і т. ін. Облесливо, нещиро”; обливати солодким медом – “говорити щось дуже приємне кому-небудь; улещувати” тощо).

Другим типом оцінок, які служать базою творення номінативних одиниць, є психологічний, до якого Н.Д. Арутюнова залучає емоційні й інтелектуальні оцінки [3, 75]. Мотиваторами психологічного різновиду модусної мотивації є лексеми горе, біда, радість, печаль, смуток, туга, приємний, неприємний, лякатися, дурний, розумний і т. ін. (наприклад, назви птахів лякач – “бугай”; глупій – птах мотивується сценарієм поведінки – надмірної довірливості й необережності щодо людини (пор.: рос. олуша від олух, фр. fou de Bassan – букв. “басанський дурень”); народні назви рослин дур-зілє (блекота чорна), дурійка (брусниця звичайна) тощо). Фраземи з цими компонентами зазвичай передають емоційно некомфортний стан людини: сьорбнути лиха; їсти біду; битий горем (тугою); з горем (лихом) пополам; торба лиха і мішок біди; попастися в зуби біді; огортати серце смутком тощо.

Психологічні оцінки закладені також у модусі мотиваторів рай, блаженство, благо, Бог, Христос (позитивні): обожнювати – “дуже любити, захоплюватися”; раювати – “2) відчувати насолоду, блаженство, щастя”; блаженствувати – “жити безтурботно, спокійно, в достатку”; благодать божа – “вища міра похвали”; мати Бога в животі; мати Христа в душі – “бути милосердним, совісним, жалісливим, справедливим і т. ін.”; як у раю – “1. Безтурботно, спокійно, безпечно; 2. У злагоді”; – кат, бруд, помиї, сміття, болото, грязюка (негативні): обкидати болотом (брудом, гряззю, грязюкою, багном); вилити помиї – “несправедливо звинувачувати когось у чомусь; обмовляти, неславити, ганьбити”; зіпхнути в помийну яму – “затаврувати ганьбою кого-небудь”; викинути на смітник – “визнавати, вважати кого-, що-небудь непотрібним, не вартим уваги або непридатним”; місити у грязюці – “несправедливо звинувачувати кого-небудь у чомусь; зводити наклепи на когось; ганьбити, чорнити”; на якого ката – “уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь” тощо.

Третя група оцінок, за Н.Д. Арутюновою, охоплює сублімовані оцінки: етичні й естетичні, пов’язані з осмисленням морального й аморального, красивого й потворного. Метафоричними мотиваторами з позитивним модусом морального й красивого є лексеми Бог, світло, зорі (наприклад, зоріти, поряд з іншими значеннями, має переносні “// Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя // Бути величним, осяяним блиском слави; 5) Сяяти, світитися (про очі)”).

Позитивна естетична оцінка насолоди від пісні, творів мистецтва, народних промислів (вишивки, прикрас) переноситься на значення краси людини і світу, позитивного психологічного стану, охайності, чистоти: все співає – “хто-небудь перебуває у дуже доброму, радісному настрої”; хоч у рамці вправ; хоч за раму клади – “хто-небудь дуже гарний, вродливий”; як писанка – “1. Який відзначається надзвичайною гармонією барв, ліній і т. ін.; дуже гарний (про неживі предмети); 2. Гарний на вроду; дуже вродливий (перев. про жінку, дівчину)”; як намальований; як картина; хоч картину малюй – “дуже вродливий, красивий”; як у віночку – “дуже гарно, чисто, охайно”.

Аморальне, вороже й потворне пов’язане в етносвідомості українців із мотиваторами чорт, біс, сатана, диявол, пекло, гаспид, ідол, гріх: якого біса (лиха, ідола, диявола, чорта) – “грубо. Уживається для вираження докору, незадоволення ким-, чим-небудь”; відправити чортам на сніданок – “убити, згубити кого-небудь”; дихати пеклом (чортом, бісом, гаспидом) – “1. Дуже сердитися, гніватися на кого-небудь, ненавидіти когось, тримати зло на когось”; як на гріх – “як навмисне, як на зло, як на нещастя”; дивитися чортом – “1. Неприязно, вороже ставитися до кого-небудь”.

Психологічні й сублімовані оцінки наявні в найменуваннях тваринного світу і є стереотипними для етносу. Стереотипізація ознак тварин і закріплення їх за певною вдачею людей здійснюються на підставі подвійної, зворотної метафори. Спочатку людські якості приписувались тваринам, а далі ці фіксовані ознаки, можливо, підкріплені фольклором як символи, усталювалися за певним видом тварин, знаки яких служили мотиваторами модусного типу на позначення характеристик, дій людини: вовчий зуб – “дуже жорстокий, підступний хто-небудь”; старий лис – “2. Підступна, лукава і т. ін. людина”; не з заячого пуху – “небоязкий, хоробрий, сміливий”; підшитий собаками – “дуже злий”; свиняче вухо – “зневажл., лайл. Безсовісна людина”; піти на пси – “пропасти марно, безрезультатно”; пуститися на пси – “1. Утратити своє добро, повагу до себе, добре ім’я, зовсім зубожіти, знікчемніти”; продати очі псові – “зробитися безсоромним, утратити гідність задля якоїсь вигоди, користі”; хоч на собаку вилий – “дуже несмачний (про рідкі страви і напої)”; хвіст собачий – “той, хто нічого не важить у суспільстві” і т. ін. (детальніше див [28, 143–166]). Звідси й виникнення в мові оцінних позначень людини, утворених шляхом вторинної номінації: рибка, пташка, лебідка, ластівка, сокіл і под. (позитивна оцінка); свиня, собака, гадюка, акула, курка, стерв’ятник, шуліка, крук тощо (негативна оцінка). Причому, як підкреслюють дослідники, лексика негативної оцінки “набагато різноманітніша й багатша, ніж лексика позитивної” [1, 11]

Утилітарні оцінки пов’язані з корисністю / небезпечністю предметів для людини. Модусний мотиватор такого типу оцінки виявляється в назвах рослин сціляха, зціляха (Вероніка лікарська), молодило, молодильник, молодил (молодило гірське, очисток їдкий), бесиво, блекіт, блекотець (блекота чорна), блювак, шаленець, отрава (дурман звичайний), блющ, блюшок (плющ), отравниця (беладонна лікарська) тощо. Утилітарні оцінні мотиватори корелюють як із пропозиційним ядром МПК з огляду на цілющі властивості рослин або їхню небезпеку, що позначається каузативним предикатом другого порядку – процесом, до якого призводить уживання цієї рослини, так і з термінальною частиною зважаючи на оцінку лексем чорт, диявол, вовк, собака і т. ін.: чортовий лист (кропива куляста), чортове насіння (аконіт волотистий), диявольське сім’я (дурман звичайний), вовчі ягоди (паслін солодко-гіркий, беладона лікарська, алтея колосиста), вовчі ягідки (мучниця звичайна), песі ягоди (паслін чорний), собачий корінь (чорнокорінь звичайний) [10].

У процесі номінації рослин і тварин також використовується оцінка кольорової опозиції, яка не має пропозиційної проекції: шуліка чорний, гриф чорний (птахи мають темно-буре забарвлення); чорний корінь (алтея колосиста) та чорна ягідка (блекота чорна) – рослини не мають ознак чорного кольору. Як відзначає В. Тернер, “кольорова тріада “біле – чорне – червоне” є архетипом переживання відчуття насолоди й болю […]. Чорний колір позначає “смерть”, “непритомність”, тому і пов’язаний з неприємним станом, затемненням свідомості” [31, 79].

Утилітарні оцінки в українській етносвідомості наявні в лексемах на позначення продуктів харчування молоко, масло, сметана, мед, що визначають мотивацію фразем молочні ріки і киселеві (масляні) береги; як у меду – “заможне, повне достатку, безтурботне життя”; як з маслом – “чітко, легко, успішно, без перешкод і т. ін.; дуже добре”; як маслом по душі; мастити словами – “говорити приємні речі, улещувати, спокушати”; як вареник у маслі (сметані); як сир у маслі; як бобер у салі – “перев. зі сл. жити. Дуже добре, безтурботно або заможно”.

Зв’язок утилітарних і нормативних оцінок з архетипами простежується у зворотах із компонентами просторової орієнтації, а також в опозиції свій / чужий, яка є однією з найважливіших у давніх слов’янських мовних моделюючих системах (пор.: як риба з водою – “1. Дружно, мирно, у злагоді”; як полоник між ложками – “не в своє середовище, між чужих”; сидіти на чужому возі – “бути позбавленим чого-небудь свого або бути залежним від когось”; ні сват, ні брат – “зовсім чужа людина”; не нашого пір’я пташка; птах не нашого польоту – “людина з іншого кола, іншої суспільної ваги”).

Різні типи оцінок закладені у лексемах на позначення просторової орієнтації. Дж. Лакофф і М. Джонсон називають таке явище орієнтаційною метафорою [37, 5]. Когнітивний механізм аналогізації векторів “угору – уперед – праворуч” із позитивною оцінністю, а векторів “униз – назад – ліворуч” із негативною ґрунтується, по-перше, на архетипних уявленнях про землю як буденне, позбавлене романтики, добре пізнане і небо як недосяжне, невідоме, до чого завжди прагнула людина; по-друге, на пов’язаній із цим релігійній свідомості й первісній картині Всесвіту; по-третє, на знаннях законів земного тяжіння й анатомічної будови людини, що орієнтована рухатися, дивитися вперед, а не назад, працювати здебільшого правою рукою; по-четверте, на ритуалах та звичаях правобічної переваги тощо [детальніше див.: 28, 167−182]. Безперечно, поява таких просторових векторів зумовлена насамперед просторово-соматичною диференціацією людського тіла як первісної системи координат (подвійного хреста, антропоморфна символіка якого дуже давня [34, 16]).

Поєднання в ономасіологічній структурі мотиваторів різного статусу у структурі знань про позначене представляє змішаний тип мотивації: рос. волнорез − “гидротехническое сооружение для ограждения рейда, гавани, подхода к морскому каналу от действия волн” (використовуються мотиватори пропозиційного й асоціативно-метафоричного статусу); рос. вишневый слоник − “жук, вредитель вишни, черешни, сливы, абрикоса, алычи” (мотиватори еквонімічного об’єкта і метафоричного типу); укр. фразема сипати жартами − “часто вставляти в мову багато влучних, дотепних, жартівливих слів, фраз і т. ін.”; з сивини віків − “з найдавніших часів, з минулого” тощо.

Мотивація протиставлена псевдомотивації, яка характеризується довільним зв’язком між значенням ономасіологічних ознак і змістом номінативної одиниці. І.С. Улуханов обов’язковою ознакою мотивованості вважав “семантичні ознаки, які б указували на зв’язок між тим, що позначено мотиватором і мотивованим словами” [32, 79]. Псевдомотивати не ототожнюються також із немотивованими знаками, оскільки вони мають умовний, формальний мотиватор та парадоксальну внутрішню форму [22, 119−120; 36]. Підґрунтям псевдомотивації насамперед є вихід з ужитку вихідного, первісного мотиватора. Так, дієслово викомарювати – “робити щось дивовижне, незвичне” – етимологічно мотивоване значенням слова комар, що було втрачене мовою. За словником В.І. Даля, це “машина, пробивающая дыры в железних листах при котельной работе, для склепок”. Іноді вихідний мотиваційний зв’язок був індивідуальним, суб’єктивним: “асоціативний зв’язок спочатку існував, а потім із часом забувся, оскільки асоціація була суб’єктивною” [22, 119].

Псевдомотивація може пояснюватися афективністю процесу номінації, коли номінатори обирають будь-який знак через надання мовленню особливої експресивності, стилістичного забарвлення. Таке явище досить поширене в масиві українських відіменникових дієслів: спосудитися – “діал. пощастити, поталанити”; тарганити – “діал. тягнути, волокти”; ковбасити – “1) погано, невміло прати білизну; 2) довго, погано виконувати якусь роботу”; напосудитись – “1) підготуватись іти або їхати кудись; 2) насупитись”; потуманити – “1) швидко піти”; підсокиритися – “піддобритися, здобути довір’я” [12]. Така випадковість вибору мотиваторів афективного типу, можливо, є підґрунтям зворотів: хоч собак в’яжи – “уживається для підсилення дії; дуже”; докласти воза – “бити кого-небудь” (хоч фразеологи встановлюють зв’язок іменникового компонента з різновидом гри в карти віз, візок, однак це не пояснює значення фраземи); до лампочки – “комусь байдуже до кого-, чого-небудь; непотрібне щось”; хоч вовків гони – “дуже холодно”; вуха пухнуть – “із словоспол. хочеться курити. Дуже, нестерпно”; смалити халявки – “залицятися до кого-небудь”; перепічку сотворити – “розправитися з ким-небудь або побити когось”; як Мартин мила – “без почуття міри; дуже багато, більш ніж треба”; (скривитися) як середа на п’ятницю – “дуже” тощо.

Іноді псевдомотивація зворотів зумовлена остаточним гасінням в етносвідомості первинного образу чи когнітивного сценарію, щодо яких етимологи роблять лише різноманітні припущення. Так, зворот з’їсти собаку – “набути великого досвіду в якійсь справі, ґрунтовно, до тонкощів вивчити що-небудь”, має кілька тлумачень. І.Я. Лепешев уважає найбільш вірогідною спробу поєднати цю фразему із приказкою Собаку з’їв, а хвостом вдавився, що подається у словнику В.І. Даля. Дослідник розглядає генетичний зв’язок цієї приказки зі змістом, що в неї первісно вкладали: мова йшла про досвідченого майстра, який виконував щось важке і складне, а на дріб’язку спіткнувся [18, 124]. Але з тим самим значенням існує зворот зуби з’їв, що мотивується асоціативно на підставі аналогізації віку людини та її досвідченості у справах із віком коня: коли йому більше ніж дев’ять років, у нього з’їдені зуби, але він має певну виучку [18, 61]. Можливо, з’їсти собаку (вовка, муху) є варіативною заміною афективного типу. Отже, пояснень існує чимало, а внутрішня форма цього звороту й досі залишається таємницею.

Причинами псевдомотивованості є варіативна заміна при аналогійному творенні певних складників, які мотивуються асоціативно, рідко – пропозиційно (урвалася лавочка – “хтось утратив те, що приносило вигоду, користь і т. ін.” − від урвалася вудка з таким самим значенням, створеним шляхом метафоричної аналогізації зі сферою рибальства; всипати патиків (на галушки, по перше число) – “побити, суворо покарати кого-небудь” від всипати перцю, утвореного аналогізацією покарання зі сферою їжа із використанням модусу), а також контамінація, що змінює зміст сполук, створює труднощі для декодування значення, при цьому важко визначити, який саме компонент двох інтегрованих фразем є зайвим – один зворот мовби “просвічує” через другий: крутитися, як муха в ополонці – “бути постійно зайнятим, заклопотаним” − від крутитися, як муха в окропі та крутитися, як послід в ополонці (псевдомотивованим у контамінованому звороті є компонент в ополонці, але він наводить на думку про можливість іншого локатива).

Крім, наведеної у статті класифікації мотиваційних типів нами описано типи мотивації за параметром раціональності й ірраціональності знань про позначене, знаки яких обрані мотиваторами [27]. Обсяг статті не дав змоги зупинитися й на інших, не менш цікавих аспектах застосування нашої концепції. Загалом, підводячи підсумки, треба наголосити на тому, що дослідження мотивації саме у проекції на когнітивні структури колективної (етнічної) свідомості дають змогу простежити особливості інтеріоризації світу певним народом, з’ясувати механізми категоризації та концептуалізації емпіричного та внутрішнього рефлексивного досвіду, визначити базові стереотипи етносу, поглибити знання про семіотичні закономірності природної мови, знакові ресурси її збагачення та розвитку.



Література

1. Апресян Ю.Д., Гловинская М.Я. Юбилейные заметки о неюбилейных словах: ругать и его синонимы // Московский лингвистический журнал. – М.: Изд-во МГУ, 1996. – Т. 2. − С. 3−11.

2. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – С. 5–32.

3. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт / Отв. ред. Г.В. Степанов. – М.: Наука, 1988. – 341 с.

4. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с 3-го фр. изд. Е.В. Вентцель, Т.В. Вентцель. − М.: Изд-во иностр. лит., 1955. − 416 с.

5. Бахтияров О.Г. Деконцентрация. – К.: Ника-Центр, 2004. – 126 с.

6. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. – М.: Наука, 1985. − 228 с.

7. Горский Д.П. и др. Краткий словарь по логике / Д.П. Горский, А.А. Ивин, А.Л. Никифоров / Под ред. Д.П. Горского. – М.: Просвещение, 1991. − 208 с.

8. Золотова Г.А. Синтаксический словарь. Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса. − М.: Наука, 1988. − 440 с.

9. Казимир І.І. Концепт ПТАХ у мовній картині світу українського народу: Автореф. дис. ... канд. філол. н. − Харків, 2007. −19 с.

10. Калько В.В. Когнітивно-ономасіологічний аналіз назв лікарських рослин в українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. н. − Одеса, 2003. −20 с.

11. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 342 с.

12. Кочерга Г.В. Мотивація відіменникових дієслів у сучасній українській мові (когнітивно-ономасіологічний аспект): Автореф. дис. ... канд. філол. н. − Одеса, 2003. −20 с.

13. Кубрякова Е.С. Части речи с когнитивной точки зрения. – М.: Институт языкознания РАН, 1997. − 331 с.

14. Кубрякова Е.С. Язык и знание. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – 555 с.

15. Кубрякова Е.С., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов. – М.: Наука, 1996. – 245 с.

16. Лакофф Дж. Когнитивное моделирование // Язык и интеллект / Под ред. В.В. Петрова. Пер с англ. Пер с англ. В.И. Герасимова и В.П. Нерознака. – М.: Прогресс, 1996. – С. 143–184.

17. Левицкий В.В. Квантитативные методы в лингвистике. − Черновцы: Рута, 2004. − 190 с.

18. Лепешаỹ І.Я. Этымалагічний слоỹнік фразеологізмаỹ. – Мінськ: Народная асвета, 1981. − 160 с.

19. Литвин І.М. Мотивація російських відсубстантивних прислівників у когнітивно-ономасіологічному аспекті: Автореф. дис. ... канд. філол. н. − Київ, 2002. −20 с.

20. Лукьянова Н.А. Экспрессивная лексика разговорного употребления. – Новосибирск, 1986. − 248 с.

21. Маслова В.А. Лингвокультурология. – М.: Академия, 2001. − 208 с.

22. Матвеева Т.В. Парадоксальная внутренняя форма слова (на материале диалектных глаголов) // Актуальные проблемы лексикологии и словообразования. – Новосибирск: Изд-во Новосибирского ун-та, 1979. − Вып. 8. − С. 117−123.

23. Новое в зарубежной лингвистике. Когнитивные аспекты языка. – Вып. 23. – М.: Прогресс, 1988. − 420 с.

24. Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира / Отв. ред. Б.А. Серебренников. – М.: Наука, 1988. – 216 с.

25. Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология. – К.: Фитосоциоцентр, 2000. – 248 с.

26. Селиванова Е.А. Когнитивные модели синтаксических структур с образно-метафорическим компонентом // Межкультурные коммуникации: пространство и время. – М.: Изд-во Российского ун-та дружбы народов, 2004. − С. 55−59.

27. Селіванова О.О. Міфологемна мотивація номінативних одиниць (на матеріалі української мови) // Мовознавство. – 2006. –№ 6. –С. 41-51.

28. Селіванова О.О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти). – К.-Черкаси: Брама, 2004. − 276 с.

29. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля-К, 2006. − 716 с.

30. Телия В.Н. Механизмы экспрессивной окраски языковых единиц // Человеческий фактор в языке. Языковые механизмы экспрессивности. – М.: Наука, 1991. − С. 173−202.

31. Тернер В.У. проблема цветовой классификации в примитивных культурах (на материале ритуала ндембу): Пер. И.М. Бакштейна // Семиотика и искусствометрия. — М.: Наука, 1972. − С. 73−79.

32. Улуханов И.С. Мотивация и производность (о возможностях синхронно-диахронного описания языка) // Вопросы языкознания. – 1992. – № 2. − С. 5–19.

33. Цапок О.М. Мовні засоби репрезентації концепту КРАСА в поезії українських шістдесятників: Автореф. дис. ... канд. філол. н. − Одеса, 2004. −20 с.

34. Шейнина Е.Я. Энциклопедия символов. – М., Харьков, 2001.

35. Юнг К.Г. Психологические типы. – М.: Университетская книга, 1996. – 343 с.

36. Chafe W.I. Repeated Verbalization as Evidence for the Organization of Knowledge // Preprints of the Plenary session Papers XIY International Congress of Linguists. – Berlin, 1987. – Р. 109.

37. Lakoff G., Johnson M. Metaphors We Live By. – Chicago: CUP, 1980. − 242 p.



38. Rammelmeyer M. Emotion und Wortbildung Untrorsuchungen zur Motivationsstruktur der Expressiven Wortbildung in der russische Umgangssprache // Yattungen in der slavischen Literaturen. − Köln, Wien, 1968.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка