Конспектів з патріотичного виховання дітей дошкільного віку Упорядник: Ямніцька Г. Ф




Сторінка4/5
Дата конвертації14.04.2016
Розмір0.99 Mb.
1   2   3   4   5
Тема. «Мій прапорець»

Мета. Продовжувати вчити розуміти та поважати символи України; закріплювати навички розрізнення кольорів та поняття «один» та «багато»; активізувати словник дітей словами: прапор,синьо-жовтий.Вправляти дітей у малюванні горизонтальних ліній за допомогою губки; викликати у малят радість від творчої роботи. Виховати повагу до символів України

Обладнання:лялька – українка Таня, український прапорець, прямокутні смужки синього та жовтого кольору, аркуші паперу,гуашеві фарби. губки,серветки.

Хід заняття.

Чути стук у двері.

Вихователь: Хто ж це до нас прийшов?

Діти: Лялька - україночка Таня.

Вихователь: Давайте привітаємося з лялькою – українкою Танею.



Діти вітаються.

Подивіться, діти , що принесла нам лялька Таня?

Діти: Прапорець .

Вихователь : Так,це український прапорець.

Синьо-жовтий прапор маємо:

Синє — небо, жовте — жито;

Прапор цей оберігаємо,

Він — святиня, знають діти.

Вихователь. Давайте розглянемо прапор. Які кольори ви бачите на ньому?

Діти: (Синій, жовтий)

Пограємо в гру «Знайди і покажи колір». А лялька- україночка Таня буде уважно слідкувати, чи ви правильно знаходити колір.

Гра «Знайди і покажи колір»

Мета: вправляння в розрізненні кольорів, розвиток пам’яті, мислення.

Обладнання: прямокутні смужки синього та жовтого кольорів

Хід гри.


Вихователь називає колір, діти піднімають смужку відповідного кольору.
А зараз я пропоную вам з двох кольорових смужок викласти прапор нашої держави України.

Діти викладають прапорці.

Вихователь. Молодці! Скажіть , скільки стало в нас прапорців?

Діти:Багато.

Вихователь. А скільки прапорців принесла нам лялька – українка Таня?

Один .

Вихователь. А ви хочете, щоб в нас стало ще більше прапорців?



Діти: Так.

Вихователь. Я пропоную вам намалювати прапорці, а лялька – українка Таня буде спостерігати, як ви малюєте прапорці.

Запрошую вас сісти за столики і уважно подивитись, як я буду малювати прапорець. Сьогодні ми будемо малювати прапорець губкою . Пригадаймо, які кольори має наш прапор? Отже, ми будемо малювати синьою та жовтою фарбами. Для цього нам потрібно спочатку взяти в праву руку губку, вмокнути його в синю фарбу та провести широку смужку. Потім витерти серветкою пальці, руки. Взяти іншу губку, вмокнути її в жовту фарбу і під синьою смужкою провести жовту смужку. Витираємо пальчики серветкою.

Але перш, ніж почати малювати, ми повинні підготувати свої пальчики .



Пальчикова гімнастика.

Іде дівчинка гарненька,

(діти беруться долоньками за щічки,похитують головою)

В неї личко рум’яненьке.



(діти обводять долонькою навколо обличчя)

Рученьки маленькі.



(роблять кругові рухи обома долоньками)

Пальчики вправненькі.



(перебирають розставленими пальцями)

Ніженьки прудкі,

(стукають долонями по колінах)

Ніженьки стрункі.



(стукають подушечками пальців по стегнах)

Діти малюють , вихователь з лялькою – українкою Танею індивідуально надає допомогу чи пояснення в разі необхідності.

Вихователь. Давай, лялько - українко Таню, подивимось, як намалювали діти прапорці.



Вихователь з лялькою оглядають малюнки.

Вихователь. Молодці! У нас сьогодні в гостях була лялька – українка Таня, яка принесла нам український прапорець. Ми його розглянули та намалювали. Ми з вами живемо в Україні і в нас є наш синьо – жовтий Державний прапор України .




Сплетемо віночок

(Заняття з народознавства та сенсорного розвитку для дітей раннього віку)



Мета. Ознайомити дітей з українським віночком; продовжувати знайомити з українськими народними іграми; закріплювати навички розрізнення кольорів та поняття «один» та «багато»; вчити відповідати на запитання вихователя; активізувати словник дітей словами: віночок, квіти, стрічки, один, багато, жовтий, червоний, синій, зелений. Викликати радість від гри, бажання гратися, разом з дітьми, вихователем; розвивати спостережливість, мислення, мовлення дітей. Виховувати цікавість до народних традицій.
Матеріал: вірш «Українка я маленька», лялька в українському одязі,віночок, українська мелодія.

Хід заняття

Вихователь приносить в групу ляльку в українському одязі.

  • Сьогодні до нас завітала гостя. Давайте з нею познайомимося та запитаємо як її звати.

(Вихователь спонукає дітей ставити запитання ляльці)

  • Мене звати Катруся. Я також хочу з вами познайомитися. Як тебе звати? (вихователь звертається від імені ляльки з таким запитанням до кожної дитини, спонукаючи її назвати своє ім’я).

Потім педагог звертає увагу дітей на одяг ляльки:

  • Подивіться, як гарно одягнена Катруся: у неї є українська сорочка-вишиванка, спідничка, фартушок, на ніжках – чобітки, на голівці – віночок. Катруся – маленька україночка, тому вона носить український одяг. Який одяг носить Катруся? (вихователь спонукає повторити назви предметів одягу ляльки всіх дітей разом, а потім декілька дітей по черзі)

  • Діти, наша лялька Катруся знає дуже гарний віршик. Ось послухайте.

Українка я маленька

Українці батько й ненька

Українкою я звуся

І цим іменем горджуся



  • Про кого розповідається в цьому віршику?

  • Українка яка ?

  • А батько і ненька, хто ?

  • Отже наша лялька Катруся – українка і ми теж з вами українці.

  • Лялька до нас прийшла з подарунком.

  • Вихователь показує подарункову коробочку і дістає з неї віночок.

  • Що принесла нам Катруся? (Діти повторюють всі разом, а потім декілька дітей)

  • Так, дуже гарний віночок у Катрусі, давайте його розглянемо. Які чудові квіти є у віночка.

  • Що є у віночка? – Квіти! (Діти повторюють всі разом, а потім декілька дітей)

  • Так, дуже гарні квіти у віночка, а скільки квітів: одна чи багато? (Відповіді дітей)

  • А, ще, у віночка є стрічечки!

  • Що це? – Стрічечки! (Діти повторюють всі разом, а потім декілька дітей)

  • Покажіть, будь-ласка, синю стрічечку.

  • А ти покажи нам жовту стрічечку!

  • Молодці дітки. Ось такі віночки сплетені з квітів і стрічок одягали дівчатка на свята та ходили розважатися: танцювати, співати, хороводи водити. Давайте і ми з вами пограємось з віночком.

(Діти стають у коло, проводиться народна гра «Віночок»).

  • Я віночок сплету,

  • Я віночок сплету.

  • А кому я цей віночок

  • На голівоньку вдягну?

( Діти називають ім’я дитини на яку одягнули віночок)

Дидактична гра «Сплетемо віночок»

Мета: закріпити поняття «один», «багато».

Педагог пропонує взяти кожній дитині квіточку, потім, звертаючись по черзі до кожної дитини, запитує:



  • Скільки в тебе квіточок?

Потім пропонує викласти квіти на попередньо заготовленому аркуші з колом-вінком та стрічками.

  • Скільки квіточок у віночку? – Багато. (Діти повторюють всі разом, а потім декілька дітей)

Дидактична гра «Прив’яжемо стрічечки до віночка»

Мета: закріпити уміння розрізняти та називати синій та жовтий кольори

  • Катруся хоче подарувати вам всім по віночку, але у них немає стрічечок. Давайте прив’яжемо стрічечки до віночка.

  • Вихователь роздає кожній дитині віночок із кольоровими силуетами стрічечок та пропонує підібрати стрічки відповідного кольору та «прив’язати» їх до віночка. Потім спонукає дітей показати та назвати стрічечку певного кольору.

  • З чого ми плели віночок?

  • Що прив’язували до віночка?

  • Які гарні віночки у вас вийшли. Я пропоную взяти їх в ручки та потанцювати з ними. (Діти танцюють з віночками під українську народну музику)

  • Ну, що дітки, сподобалось вам гратися з віночком? Катрусі теж сподобалось у нас, але їй час додому повертатися. Давайте подякуємо їй і скажемо до побачення. (Діти дякують і прощаються)


Туристичний похід за участю батьків «Стежками рідного краю»

Мета. Удосконалити навички пересування по пересічній місцевості в природних умовах; розвивати фізичні та вольові якості дітей під час туристичного походу, закріпити вміння орієнтуватися на незнайомій місцевості; опанування нескладні туристичні навички та вміння; формувати екологічну культуру малих туристів; організувати спільні види діяльності для дорослих і дітей з метою зміцнення дружніх стосунків у групі.

Попередня робота: бесіда «Про користь здорового відпочинку дорослих дітей на природі»;вивчення правил безпечної поведінки підчас туристичного походу;закріплення правил маленьких екологів; організаційні збори за участі батьків і дітей; збір та підготування туристичного інвентарю і атрибутів.

ПЛАН ПОХОДУ:

1.Організаційна частина:

- Збір дітей та батьків біля дитячого садочка.

- Оголошення маршруту, затвердження списку туристів.

- Наголошення правил безпечної поведінки під час переходу.

2. Місце зупинки – лісова галявина:

- Розгрузка інвентарю та інших атрибутів.

- Наголошення правил безпечної поведінки на турист. лісовому маршруті.

- Огляд території, визначення місця для зберігання туристичного інвентарю, харчоблоку, туалету, багаття.

- Розподіл обов’язки серед дорослих: відповідальні за багаття, варіння каші, туристичний обід, спортивну програму, екологічну програму. Збирання дітьми та дорослих хмизу для багаття.

- Легкий сніданок.

- Загартовуючі процедури ( сонце повітря).

- Спортивні змагання з врученням солодких призів.



3. Наступна зупинка – водойма (біля річки Сучава)

- Загартовувальні заходи: сонце, повітря, вода.

- Ігри з піском та водою. Збір природного матеріалу (камінці)

4. Повернення на лісову галявину:

- Миття рук, обличчя.

- «Лісовий обід».

- Спортивні ігри з атрибутами за бажання дітей і дорослих.

- Прогулянка по лісу, збирання ягід, шишок, гілочок…

- Спокійні ігри з природним матеріалом.

- Музичний відпочинок (пісні, танці на лоні природи).

- «Солодкий полуденок».

- Обмін враженнями від туристичного походу.

5. Підготовка до повернення; повернення:

- Збирання речей, інвентарю, атрибутів, іншого природного матеріалу.

- Прибирання місця відпочинку від сміття.

- Коротка бесіда про природоохоронні заходи.

- Фотографування на пам'ять.

- Перевірка списку та загальної кількості туристів.


Дидактична гра – подорож «По рідному селу Селятин»

Мета. Прищеплювати у дітей любов до рідного краю, свого села, розвивати просторову уяву, логічне мислення. Закріплювати знання дітей про об’єкти рідного села. Виховувати почуття гордості за своє рідне село.

Обладнання: велика полотняна карта місцевості, де проживають діти (село Селятин); макети головних об’єктів села .

Хід гри

Вихователь пропонує звернути увагу на модель села, в якому живуть діти, нагадує про те, що село – це теж наш дім, і ми маємо піклуватися про нього, берегти його, підтримувати чистоту і порядок.

Запитує, які головні об’єкти села вони знають.

Пропонує знайти названі об’єкти на полотняній карті ( школу , дитячий садок, магазини, сільську амбулаторію ,пошту,перукарню, будинок культури, сільську раду , прикордонний відділ, метеостанцію,пекарню, церкву тощо). Діти пригадують шлях, яким ідуть до дитячого садка, де розміщені їхні будинки, розставляють їх на карті.

Проводить бесіда про рідне село.

Результативність гри. Діти засвоюють назву села та основних його об’єктів. Одержують уявлення про план своєї місцевості, розвивають вміння орієнтуватися на місцевості.

СКАРБИ МАЛОЇ

БАТЬКІВЩИНИ

c:\users\user\desktop\створити папку\ьььь.jpg

Легенди про село Селятин

1.Діялося це давним-давно, коли наші гори чужинці топтали, а людей у неволю забирали, за мурами високими, в темницях роками тримали.

Якось зійшлася громада на свою сходку на пораду, аби зговоритися і оборонити дівчину-красуню, не дати її ворогам на потіху.

Тридцять днів і тридцять ночей каміння з затінків  носили, а з лісу жердини возили. Від так триметровим тином-стіною село відгородили, аби людолови сюди не ходили. Мур-стіна на тридцятий день майже готовою була. Раптом вдарили в усі церковні дзвони. А люди знали – то тривога, то знак, що вража сила на конях та фірах- колісницях недалеко. Збунтувалося село. За тин усі ся заховали, каміння гори нагребли і ворогів там стерегли. І виступив поперед усіх найстарший, йому було літ зо сто, а може й більше, а силу добру мав, бо як крикнув, то й п’ятий грунь здригнувся. Як нужда на селянина, так гнів народний впав на вражу силу. Каміння те звалило з ніг турків, а з тих пір люди поселення своє назвали Селотином, нині ж – Селятин.

2.Не по писаній історії, а по легенді, що передавалась з покоління в покоління, в роки кріпацького життя часів австро-угорської монархії, зустрілись у міжгір’ї Карпат кріпаки Гурдіш та Дутчак з Ужгородського повіту з втікачами Марочком та Михном з Галичини.

Вільні від утиску, принижень і образ панів чотири карпатських козаки-гуцули заснували це місто в затишній, вічно сонячній долині Карпатських гір.

Казково мальовнича гора Костелева, що з’єднується з вічнозеленою від сосен і смерек горою Лупшин, загороджує долину від найменшого подиху вітру від сходу.

З півдня, одягнені в своєрідне лісове вбрання, підпирають небо горбами високі гори Дітча та Магора.

З заходу височить кругла за формою Панюкова кечера, і ніби від неї тягнуться чудові верховини Штивйори та Мінти, з підніжжя яких могутнім фонтаном виривається бурхливий потік Ропочів, що з швидкістю падаючого каменя несе запінені хвилі в Сучаву. Казкова і неповторна тут краса Карпат. Навкруги все різнобарвне, неодноманітне. Йдучи попід горою Мінти ви потрапите на джерело цілющих сірчаних вод. Завжди свіже життєдайне гірське повітря, лікувальні сірчані джерела роблять цей куточок кращим місцем для санаторіїв, для лікування і відпочинку.

Біля підніжжя гори Лупшин, на правому березі Сучави, ви гущавині соснових та букових лісів понад двісті років тому виросли перші чотири будинки. До нових поселенців щороку прибували і біля них оселялись втікачі з Галичини та з Закарпатської Русі.

За легендою, що йде своїми коріннями в глибину віків, але близька до дійсності хати перших поселенців обгороджувалися високим тином, який служив захистом не тільки від хижих звірів, а й від волохів-розбійників. З поширенням селища , поширювався і навколо нього тин.

Минали роки, зростала кількість хат, і селище це стали називати «Село в тину», а згодом його стали іменувати Селетін.



Розповідь «Чорний діл»

Один із найвіддаленіших хуторів Путильщини – Перкалаб. З наближенням до цього поселення, ще за кілометр, відкривається широка і унікальна панорама гір. Зліва і справа – гори покриті прадавніми лісами, а десь на віддалі кількох кілометрів бовваніє увінчана смереками чорно-сіра висока кам'яниста скеля.

Тут, за народним повір"ям ґаздують дивовижно чарівні красуні, які з'являються на шпилі скали тільки тоді, коли гори вкриває темна-претемна нічка.

За легендою, ті дівки з шовковистими косами стережуть рідкісну квітку сонця- едельвейс або, як її називають гуцули – шовкову косицю.

І хто тільки насмілиться вилізти на скелю з метою зірвати квітку, то нічні діви кидають його у прірву. Але є і виняток для тих, хто хоче подарувати цю квітку коханій, отже, тій особі красуні не стають на заваді і дозволяють зірвати ту квітку. Самі ж перед тим дійством зникають кудись. І дуже легко пересуваються по стрімких урвищах, завдяки міцним кігтям, та висаджують прекрасні зірчасті, шовково-срібні квіти, які ніколи не в'януть.

За народними переказами назва скелястої гори походить від того, що ця скеля чорно-сіра, а ще кажуть, що назва пов'язана також з темними ночами,коли діви виходили на «люди». Отже, Чорний Діл, гора оспівана народом у легендах та коломийках.



Ой, пішов я тай до скелі

Косицю зірвати

Якщо зірву, то коханій

Буду дарувати…

shep.leg3

Легенда «Старий Плай»

Плай – це рівнина між горою і лісами. На найвищій точці плаю, посеред гірського хребта є поляна. На схід сонця від тієї поляни є близько тисячі мертвих смерек. Видовище не з легких. В більшості дерев немає жодної зеленої гілки. І лише в незначній кількості дерев десь по гілочці зеленіє.

Виникає закономірне питання: що сталося? Це сталося задовго до мене. На поляні на Старому Плаю жило молоде подружжя людей. Вони доглядали косуль, котрих водилося досить у лісі, прочищали ліс, окультурювали його.

Та ось десь із Румунії нахлинуло багато ведмедів на ліси Буковинки. Добрались вони до Старого Плаю і почали загризати косуль біля хати цього подружжя. Чоловік схопив дробовика і почав стріляти. Але ведмеді не злякалися, а навпаки – розсердилися. Вони вбили і чоловіка, і дружину, яка кинулась на виручку чоловіку.

В лісі лежали трупи довго. Потім люди знайшли загиблих, поховали на цвинтарі в Шепоті. А ліс, де лежали загиблі, почав гинути. І сьогодні стоять мертві дерева, нагадуючи людям про страшну трагедію. А ліс відродити не може ніхто.

Легенда «Озеро «Гірське око»

Далеко в Карпатах багацькі слуги дві тисячі овець випасали – стерегли. Літо видавалося грибним, а вівці лакомі на теє. Гей, як просторо – ні кінця, ні краю не видать. Ліси дрімучі, поляни квітучі.

Вівчар, що носив ім’я Говдя, теплої долини сів на поляні і, зморений працею важкою, заснув. Поки було тихо до вкола, доти й овечки не блеяли, скубли собі зелену травицю, душкували. Та з Чорногори повзла важка хмара. Обплутала верхи і враз запалахкотіли блискавиці, вдарили громи, на шкереберть пішли столітні дуби, ялиці! Вівці з переполоху та й у ліси ті повтікали. Але замість того, щоб смирно перестояти в чагарниках, вони йшли та йшли, та все далі та й далі. Гриби манили їх.

Говдя проснувся від сновидіння. Приснилось йому, що з дівчиною – красунею купається, але якийсь бакеристий хлоп’яга з верха як турне каменюкою в плесо – так вся водиця розтеклася. Тут він і проснувся. Але що це? Овець і близько не чути, сам мокрий, вода дзюрчить з одежини. Він сюди, він туди овець не чути, не видно. Хоч би один дзвіночок подав знати, хоч би одна овечка за блеяла.Та ні! Пішов Говдя на розшуки, натрапив на слід і зрадів. Але радість передчасною була не відшукав Говдя отару, заблудив у темних лісах і не вернувся більше маєток панський. Не вернувся, бо й так знав, що голова на дривітні буде стята, якщо прийде без овець. Але сильно жаль йому стало, що молоде життя кінчається .

Вийшов на вершину гори, гадав, звідти побачить десь вівці, але їх не видно і не чути. І сів на колоду, заридав. Всі сльози виплакав, а їх було так багацько, що утворилося озеро на горі. І понині воно виблискує плесом, усміхається на проти сонця. А коли йдуть дощі,воно витікає через верх. І люди кажуть, що то Говдя плаче, слізьми гори обливає і овець шукає. А гору, де озеро стало, люди Говдею назвали

Легенда «Дідунівка»

Жила собі сім'я і було у них діток двоє – син і дочка. Хатина стояла на краю великої лісової поляни, де сходяться різні урочища. Діти росли добрими, чемними. Допомагали батькам у всьому: доглядали худобу, збирали гриби, суниці, брусниці, чорниці. За цим багатством не треба було далеко ходити, бо все росло під хатою.

Діти повиростали. Доля закинула дочку десь аж в Галичину. Син одружився в Шепоті з багачкою. Не хотіла та навідуватися до чоловічих батьків, бо то треба було трохи пройти пішки. Багата білоручка не хотіла трудитися.

Та ось з'явилися внуки – хлопець і дівчина. Коли попідростали, батько повів їх до діда в гості. Сподобалось дітям дідове обійстя, де цілий рік цвіли квіти, де можна було набігатися вволю, наїстися різних ягід. Зла мати не хотіла пускати дітей до діда. Але як тільки наставало свято чи неділя, після служби діти прохали батьків відпустити їх в Дідунівку.

Давно нема того доброго діда, що кожного запрошував у гості, прохав перепочити та поговорити з ним, бо безлюддя докучало найбільше, а зимою іноді попід хатою вили вовки-сіроманці.

Та не забували діда внуки, тішилися Дідунівкою, як великим скарбом.

Коли настає літо, Дідунівка ніби ділиться на двоє. З одного червоніють рясні гогодзи, а з другого – червоніють чорниці. Серед вічнозеленого листя червоні гогодзи виглядають дуже красиво. Ніби сам Бог кинув людям таку поляну, де збирають ягоди люди з Шепота, Селятина та Яловичори.



Легенда «Дідьків Міст»

Як їхали з Шепота через Кобилору на гору Памір та Яровицю, мусимо переїхати Дідьків міст (його ще називають «Кривий міст»). Побудований він в дуже давні часи на самому повороті.

Старожили розповідають, що в цьому місці, неподалік, щороку бувають гарні врожаї грибів та ягід. Але люди не полюбляють це місце і називають його нечистим. Розповідають, що то бісове урочище. Нібито бачили люди, як нечистий сидить на тому мосту, грає на флоярі, збиткується з людей, заводить їх у блуд. Від нього можна чекати, що завгодно.

За радянських часів на горі Памір була розташована військова частина. Тому через той міст їздило багато машин. Міст часто ламався. Але оскільки іншого шляху туди немає, то його ремонтували і продовжували їздити.

Нинішнє молоде покоління давно не вірить цим забобонам, але назва Дідьків міст залишилася.


Легенда «Нявча кичера»
Тікаючи від монголо-татар, забрів у наші краї красень-легінь із степової України. Лісоруби приймили його до гурту і навчали своєму ремеслу.

А неподалік жив заможний ґазда, що мав лише одну красуню-доньку. І мріяв батько віддати дочку за сусіда-багатія. Та не сталося, як гадалося.

Всім серцем полюбила горянка степовика, трудягу-ратая, хлопець покохав її. І вже мріяли вони про спільне щастя, про сімейне життя. Аж тут дізнався про це батько дівчини. Розлючений багач наказав дочці викинути його із душі. Та серцю не накажеш. Вражений непокірністю дочки, він наймає хлопців і наказує їм вивести його з цих країв. Вони вивезли його до Яловичорської гаті, посадили на пліт, провезли до Черемоша і кинули напризволяще. Пліт ударився в скелю, і холодні води поглинули хлопця-красеня. Нещасна дівчина втекла в ліси, облюбувала собі кичеру і жила там. Те урочище дійсно сповнене таємниць. На вершині того хребта є поляна-сідловина – Нявчина Поляна. І досі здається, ніби чути, як Мавка плаче та кличе коханого. Розповідають старожили та і сучасні грибарі, що там завше ловить блуд. Кружляєш по поляні і не знаєш, як тобі вибратися з тієї обсипаної молоком туману світлиці. Навкруг тієї кичери біжить бурхлива річка, ніби застерігаючи людей не потикатися в заповітне нявчине царство. Вважають, що вона мстить людям за їх втручання в її життя, за те, що розбили її щастя. Вона й досі озивається звуками, кличучи коханого, чи регочучи з блудників, що попалися в її тенета.

shep.leg1

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка