Курсова робота Діагностика пізнавальних процесів




Скачати 388.07 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації14.04.2016
Розмір388.07 Kb.
  1   2   3
Курсова робота

Діагностика пізнавальних процесів

Зміст

Вступ


РОЗДІЛ І. Характеристика відхилень пізнавальних процесів

1.1 Відчуття

1.2 Сприйняття

1.3 Увага та її розлади

1.4 Розлади пам'яті

1.5 Психічні порушення процесу мислення

1.6 Інтелект та його порушення

1.7 Емоції та їх порушення

1.8 Воля людини та її порушення

1.9 Свідомість, її порушення

РОЗДІЛ ІІ. Методика дослідження

РОЗДІЛ ІІІ. Результати дослідження

Висновки

Список використаної літератури


ВСТУП
Поділ психічних процесів носить багато в чому умовний характер, оскільки їх функціонування на рівні організму й особистості носить інтегративний характер. Однак при різному характері і вазі патології по-різному страждають окремі пізнавальні процеси. Унаслідок цього психопрофілактика захворювань і реабілітаційні заходи з пацієнтами повинні бути націленими на патогенетично значимі психічні стани і процеси.

У рамках клінічної психології упор робиться на оцінку перерахованих вище пізнавальних процесів, тоді як вивчення й аналіз інших процесів (наприклад, діяльності, уяви) вважається менш значимим. Дане положення обумовлене як традиціями, що існують у клінічній психології, так і "реальним внеском", значимістю особливостей функціонування тих або інших пізнавальних процесів у пато- і саногенезу соматичних і психічних захворювань і психології хворого.

Предмет дослідження – психічні та патологічні розлади.

Об`єкт дослідження – пізнавальні процеси.

Метою дослідження є проаналізувати особливості проявів психічних розладів пізнавальних процесів.

Основні завдання, які постають перед нами наступні:

- дати патопсихологічну характеристик пізнавальних процесів;

- охарактеризувати методику дослідження рівня нервово-психологічної нестійкості;

- проаналізувати результати дослідження.


РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДХИЛЕНЬ ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ


1.1 Відчуття
Під відчуттям розуміється процес відображення окремих властивостей предметів об'єктивного світу при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. Відчуття є основою багатьох симптомів і синдромів різноманітних хвороб, одними з елементарних (простих) психічних явищ. Вони можуть носити усвідомлюваний або неусвідомлюваний характер і істотно впливати на особливості пред'явлення пацієнтом скарг на стан особистого здоров'я, що може значним чином впливати на процес діагностики.

Важливою характеристикою відчуттів є поняття порогу відчуття. Розрізняють абсолютний, диференціальний і оперативний пороги відчуттів. Абсолютним нижнім порогом відчуттів (або порогом чутливості) називають мінімальну величину подразника, що викликає ледь помітне відчуття, абсолютним верхнім порогом відчуттів - максимально припустиму величину зовнішнього подразника [10].

Під диференціальним порогом відчуттів розуміють мінімальне розходження між двома подразниками або між двома станами одного подразника, що викликає ледь помітне розходження відчуттів. Оперативний поріг відчуттів визначається як найменша величина розходження між сигналами, при якій точність і швидкість розрізнення досягають максимуму.

Відчуття можуть виникати в різних органах почуттів і за даним критерієм відчуття розділяються на зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикальні. Існують (Р.С.Немов) середні значення абсолютних порогів виникнення відчуттів для різних органів почуттів людини.


Відчуття можуть характеризуватися за голосністю, яскравістю, висотою звуків.

Виділяють наступні види відчуттів у залежності від механізмів (джерел) їх виникнення: екстероцептивні (обумовлені впливом подразників на рецептори - нервових закінчень - поверхні шкіри або слизуватих); інтероцептивні (викликані впливом подразника на нервові закінчення, що іннервують внутрішні органи і розташовуються в стінках дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту й інших органів) і пропріоцептивні (зв'язані із сигналами, що виникають унаслідок роздратування рецепторів, що знаходяться в м'язах, сухожиллях або суглобах).

Загальними для усіх видів відчуттів вважаються кількісні і якісні зміни відчуттів. До кількісного відносять такі, як: анестезія - утрата здатності відчувати різні види подразнень; гіпоестезія - зниження здатності відчувати різні види подразнень; гіперестезія - підвищення здатності відчувати різні види подразнень [15].

Утрата чутливості (анестезія), як правило, поширюється на тактильну, болючу, температурну чутливість і може захоплювати як усі види чутливості (тотальна анестезія), так і окремі її види (парціальна анестезія). По механізмах виникнення виділяють: корінцеву анестезію, при якій тотально порушується чутливість у зоні іннервації визначеного заднього корінця спинного мозку, і сегментарну, при якій порушення виникають у зоні іннервації визначеного сегмента спинного мозку. Останній вид анестезії може бути як тотальної, так і дисоційованої, при якій спостерігається відсутність больової і температурної чутливості при збереженні пропріоцептивної або навпаки.

Особливо виділяють порушення чутливості аж до її зникнення при деяких захворюваннях.

Одним з найбільше часто зустрічних у клінічній практиці феноменів є гіперестезія. Вона входить у структуру астенічного синдрому, що виявляє типовим і широко розповсюдженим способом психічного реагування на захворювання.

Крім гіпо-, гіперанастезії, при яких порушуються кількісні показники, виділяють якісні розлади відчуттів, наприклад, синестезію - виникнення відчуттів в одному з аналізаторів після подразнення іншого аналізатора. Так, у піддослідного можуть виникати неприємні смакові відчуття при визначених зорових подразниках; наприклад, колірні відчуття при впливі на нього звукового подразника (музики).

Іншим різновидом патологічних змін відчуттів є парестезії, що виявляються неприємними відчуттями оніміння, поколювання, печіння, повзання мурашок і ін. Вони можуть виникати в різних частинах тіла, мати тенденцію до переміщення. При цьому хворі стають метушливими, непосидющими, тривожними. У них відзначається підвищена чутливість до зіткнення шкіри з одягом, постільною білизною. Можуть мати місце смакові парестезії, хоча більшість з них торкається тактильної чутливості [15].

Виникнення відчуттів випливає виявленим і описаним ученими законам. Серед них виділяється психофізичний закон Вебера-Фехнера, що описує залежність сили відчуття від величини діючого подразника. Відповідно до даного закону величина відчуття прямо пропорційна логарифмові інтенсивності діючого подразника. Відповідно до цього закону відчуття змінюється набагато повільніше, ніж росте сила роздратування. При цьому сила роздратування зростає в геометричної, а ріст відчуття при цьому в арифметичної прогресіях. Принципове значення для клінічної психології мають показники болючої чутливості, їх особистісні особливості і зміни при різних патологічних станах і захворюваннях.

Роль формування відчуттів досить істотна, оскільки на базі відчуттів відбувається становлення процесу сприйняття реальності.


1.2 Сприйняття
На відміну від відчуттів, що відбивають лише окремі властивості предметів або явищ, процес сприйняття демонструє суб'єктивне психічне відображення предметів і явищ об'єктивної дійсності. Загальним для цих процесів є той факт, що вони починають функціонувати лише при безпосередньому впливі роздратування на органи почуттів. На відміну від відчуттів сприйняття відбиває предмет або явище в цілому, у сукупності властивостей. Сприйняття являє собою якісно нову ступінь пізнання і не зводиться до суми окремих відчуттів. Цьому сприяє процес об'єктивізації, тобто локалізації сприйманих образів у просторі. Саме процес осмисленого синтезу образа предмета або явища при активному їхньому відображенні є основним при сприйнятті. Унаслідок цього значимим стає виділення основних властивостей образа, що складаються в процесі і результаті сприйняття. Їх нараховується чотири: предметності, цілісність, константність і категоріальність. Предметністю називається здатність людини сприймати світ не у виді набору не зв'язаних між собою відчуттів, а у формі відділених друг від друга предметів, що володіють визначеними властивостями, що викликають дані відчуття. Під цілісністю сприйняття розуміється процес, при якому сприйманий предмет, представлений неповним набором елементів, думкою добудовується до цілісної форми. Константність визначається як здатність сприймати предмети постійними по різних параметрах (формі, кольорові, консистенції, величині) незалежно від мінливих фізичних умов сприйняття. Категоріальністю позначається здатність людського сприйняття узагальнювати, відносити сприйманий предмет до визначеного класу (саме внаслідок даної властивості людиною в сприйманому предметі виявляються типові ознаки, властиві предметам даного класу [15].

Сприйняття так само, як і відчуття, розподіляються по органах почуттів: зорові, слухові, смакові, тактильні, нюхові. Особливо в клінічній психології виділяється сприйняття людиною часу, що може істотно змінюватися під впливом різних патологічних станів і хвороб, а також входить у структури особливостей характеру у вигляді такої якості, як структурування часу. Не менш значимим є сприйняття власного тіла і його частин.

Зі специфічних і патологічних змін сприйняття виділяють: ейдетизм, ілюзії, галюцинації, дереалізаційні і деперсоналізаційні порушення сприйняття, агнозії.

Ілюзії - це перекручене сприйняття реального об'єкта.

Галюцинації - сприйняття, що виникають без наявності реального об'єкта, що супроводжуються переконаністю в тому, що даний об'єкт тепер і в даному місці дійсно існує.

Ейдетизм - слід від тільки-що закінчившогося порушення в будь-якому аналізаторі у вигляді чіткого і яскравого образу.

Ілюзії являють собою відхилення сприйняття конкретного сприйманого об'єкта за формою, кольорові, величині, консистенції, константності, далекості від сприйманого. Зорові ілюзії виявляються у виді перекручування зорового образа (сприйняття висячих у шафі пальто реальною людиною на підставі схожості контурів). У ряді зорових особливо виділяють парейдолічні ілюзії, при яких відбувається утворення і сприйняття вигадливих зорових образів на основі злиття елементарних сприйманих особливостей об'єкта (тріщини або малюнок на стіні сприймається як образ тварини). Слухові ілюзії характеризуються порушенням сприйняття реальних шумів, звуків, що можуть розумітися як мова або інші звуки (різкий шум за дверима може чутися як дзвоник у двері у випадку афективної напруженості людини, лемент на вулиці - як оклик по імені). Смакові ілюзії виявляються видозміною звичайного для об'єкта смаку (появи "присмаку"); нюхові ілюзії - запаху. У клінічній практиці нерідкі появи дотикальних (тактильних, болючих, температурних) ілюзій, що формуються на базі реальних відчуттів. Звичайно появі ілюзій сприяють якої-небудь фізіологічної або психологічні (афективні) особливості [10].

До особливого виду зорових ілюзій відносять дереалізаційного розладу, при яких істотно змінюється сприйняття об'єктів. До них відносяться:

мікропсія - розлад сприйняття у вигляді зменшення розмірів навколишніх предметів.

макропсія - розлад сприйняття у вигляді збільшення розмірів навколишніх предметів.

дисмегалопсія - розлад сприйняття у вигляді подовження, розширення, скошеності, перекрученості навколо осі оточуючих предметів.

поропсія - розлад сприйняття у виглядi зміни відстані, що відокремлює предмет від хворого при незмінних розмірах самого об'єкта.

Найбільш яскравими порушеннями процесу сприйняття вважаються галюцинації, що істотно змінюють поводження людини і можуть служити хворобливими побудниками до дій. На відміну від ілюзій галюцинації виникають поза залежністю від існування об'єкта й у переважній більшості випадків супроводжуються переконаністю хворого в реальності галюцинаторних образів. Зорові і слухові галюцинації розділяються на прості (фотопсії - сприйняття яскравих спалахів світла, кіл, зірочок; акоазми - сприйняття звуків, шуму, тріску, свисту, плачучи) і складні (вербальні - сприйняття членороздільної фразової мови).

Істотним для діагностичного процесу представляється поділ галюцинацій на справжні і помилкові (псевдогалюцинації).

Варто звернути увагу на один з основних критеріїв диференціації справжніх і помилкових галюцинацій - реальність проекції галюцинаторного образу. Суть його полягає в тому, що при справжніх галюцинаціях пацієнт указує місце розташування образа, як правило, зовні і на реальному для сприйняття відстані [15].

Диференціація справжніх галюцинацій із псевдогалюцинаціями припустима лише у випадках зорових і слухових обманів сприйняття (В.Х.Кандинський) у той час, як на нюхові, тактильні, смакові галюцинації приведені вище критерії не поширюються.

До особливих різновидів порушень сприйняття відносять:

сенестопатії - різноманітні неприємні відчуття в різних частинах тіла, сприймані як мігруючі образи, які хворому важко описати.

Диференціація сенестопатій і парестезії представляє значні складності, однак значима для діагностичного процесу, оскільки парестезії можуть зустрічатися при багатьох неврологічних і соматичних захворюваннях, а сенестопатїй вважаються симптомом психічних порушень.

Сприйняття власного тіла відіграє особливу роль у формуванні психології хворого і його реагуванні на захворювання. У неврологічній і психіатричній клініках нерідкі випадки соматоагнозії і деперсоналізаційних розладів (або порушень схеми тіла).

При першій патології відбувається не стільки порушення процесу сприйняття, скільки процесу дізнавання. Два цих процеси тісно зв'язані між собою. У психології дізнаванням називається упізнання сприйманого об'єкта як уже відомого по минулому досвіді. Виділяють сукцесивне і симультантне впізнавання. При сукцесивному впізнаванні відбувається упізнання за допомогою висування і перебору гіпотез, коли після почуття знайомості виникає повне упізнання предмета або явища. При симультантному (миттєвому) цей процес миттєвий. З розладів дізнавання виділяються соматоагнозії, порушення впізнавання знайомих людей і навколишньої знайомої обстановки.
Диференційно-діагностичні критерії галюцинацій і псевдогалюцинацій

Справжні галюцинації Псевдогалюцинації

Мають реальної проекції галюцинаторного образу ззовні Не мають реальної проекції галюцинаторного образу ззовні

Нав`язаний характер галюцинаторних образів

Яскравість, звучність, гучність, інтенсивність галюцинаторних образів Тусклість, розмитість, приглушеність галюцинаторних образів

Можливість на деякий час сховатися від галюцинаторних образів

Імперативний або коментуючий характер галюцинаторних образів (частіше вербальних)
Соматоагнозія - розлад впізнавання частин власного тіла.

Як правило, соматоагнозія зустрічається при неврологічних захворюваннях і ураженні визначених ділянок і областей кори великих півкуль головного мозку. Виділяють наступні форми соматоагнозії: пальцеву аутотоапагнозію (утрата здатності дізнаватися і показувати пальці на своїй руці і руці іншої людини при поразці лівої тім'яної частки); аутотоапагнозію пози (при ураженні верхньотім`яної області левої півкулі), аутотоапагнозію половини тіла (при ураженні верхньотім`яних структур) і порушення орієнтування в просторі.

Б.В.Зейгарник виділяє, поряд з перерахованими агнозіями, псевдоагнозії при деменції, що виявляються в хворих при експозиції силуетних і пунктирних картинок. Поява феномена псевдоагнозій пов'язана з випаданням і розладом значеннєвих компонентів, що приводить до патології ортоскопічного сприйняття [10].

У коло розладів, при яких порушується впізнання знайомих людей включається симптом Фреголі і синдром Капгра, які можна вважати змішаними по генезу, оскільки, поряд зі змінами сприйняття, важливими при їх формуванні є розумові порушення.

Симптом ФРЕГОЛІ - порушення дізнавання навколишнього хворого осіб унаслідок швидкого навмисної зміни ними зовнішності.

Синдром КАПГРА - порушення дізнавання й ідентифікації знайомих людей з наявністю переконаності в тім, що навколишні є двійниками, близнюками знайомих людей або загримованими під них.

До розладів сприйняття дозволено відносити тільки ті, котрі не супроводжуються патологічними маревними ідеями і стосовно яких пацієнти цілком або частково критичні.

Деперсоналізація - перекручене сприйняття власної особистості в цілому, окремих якостей, а також частин тіла.

Деперсоналізацію (аутометаморфопсію) розділяють на парціальну і тотальну. При парціальній відбувається порушення сприйняття окремих частин тіла, при тотальної - усього тіла. Різновидом аутометаморфопсії є синдром Аліси в Країні чудес. Він характеризується сполученням деперсоналізаційних розладів з явищами дереалізації у вигляді перекручування уявлень про простір і час, зоровими ілюзіями, почуттям роздвоєння особистості. Можливо як пароксизмальне виникнення порушень сприйняття у виді подовження, укорочення, відриву кінцівок, так і мікро-, макропсії.

Нерідкими в клініці неврологічних і психічних захворювань є порушення сприйняття часу.


1.3 Увага та її розлади
Під пізнавальним процесом, що позначається увагою, розуміється спрямованість і зосередженість психічної діяльності на визначеному об'єкті або виді діяльності. Увагу характеризують так само, як процес свідомого або несвідомого добору однієї інформації, що надходить через органи почуттів при одночасному ігноруванні іншої.

Як правило, функція уваги істотно страждає при будь-якому соматичному захворюванні, а також має свої особливості при психічній патології. Його значимість для клінічної психології виявляється підвищеної у випадках оцінки психології лікувального процесу, коли професіональному росту сприяє розвиток якостей зосередженості і спрямованості на діагностичну діяльність лікаря або психолога.

Відповідно до характеру підкріплення процесу уваги вольовою діяльністю виділяють мимовільну і довільну увагу. Їх розходження полягає в ступені контролювання людиною процесів уваги. Мимовільна увага складається стихійно, тобто спрямованість і зосередженість на об'єкті або виді діяльності диктується об'єктом і поточними станами суб'єкта в той час, як у механізмах довільної уваги істотну роль відіграють загальні навички й уміння до зосередженості, що формуються в процесі навчання [21].

На процес уваги істотний вплив роблять три фактори: 1) тип вищої нервової діяльності - темперамент; 2) навички й уміння в даній сфері і 3) зацікавленість людини в тій або іншій діяльності (афективна залученість), що вимагає зосередженості.

Увага володіє п'ятьма основними властивостями: стійкістю, зосередженістю, переключення, розподілом і обсягом.

Під стійкістю уваги розуміється здатність протягом тривалого часу зберігати стан уваги на якому-небудь об'єкті, предметі діяльності, не відволікаючи і не послабляючи уваги. Це властивість у більшому ступені залежить від стану вищої нервової діяльності, чим від інших факторів. Саме тому дана властивість може входити в структури деяких характерологічних особливостей (зокрема, епілептоїдної і паранойної акцентуацій характеру). Тісна залежність стійкості уваги з психофізіологічними процесами приводить до того, що будь-яке соматичне страждання, що виявляється астенічними симптомами (швидкою стомлюваністю, гіперестезією, слабістю, млявістю), порушує дану властивість уваги.

Зосередженістю уваги називають здатність зосереджувати увагу на одних об'єктах при ігноруванні інших. Зосередженість уваги в меншому ступені, чим стійкість, зв'язана з психофізіологічними процесами. Причини більшого або меншого ступеня концентрації (зосередженості) криються часто в мотивації. Діяльність людини, що є значимою для нього, цікавить його, здатна привести до більшої зосередженості, чим байдужна і нецікава. Унаслідок цього можна говорити про те, що порушення концентрації уваги також може бути зв'язане з мотивацією [21].

Переключення уваги характеризує здатність переведення зосередженості з одного об'єкта на іншій без істотної утрати властивості концентрації. У рамках цієї властивості істотним виявляється швидкість, з яким людина здатна робити переключення уваги. У клінічній психології дана якість має підвищену значимість, наприклад, у хірургії, при наданні екстреної допомоги. Про властивість переключення можна судити як по оцінці довільної, так і мимовільної уваги. У структурі згадуваних раніше акцентуацій характеру (епілептоїдної і паранойної) стійкість уваги часто сполучиться з уповільненням процесу переключення. З патологічних проявів процесу уваги варто вказати на такі, як нестійкість, недостатня концентрація, порушення розподілу, сповільненість переключення, неуважність.

На рівні клінічних проявів у дитячій практиці виділяється синдром дефіциту уваги. У нього включаються наступні клінічні ознаки:

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах (сидячи на стільці, корчаться, "звиваються").

2. Неможливість спокійно сидіти на місці, коли це потрібно.

3. Легка відстороненість на сторонні стимули.

4. Нетерплячість (із працею чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у колективі).

5. Схильність відповідати не задумуючись, не вислухавши до кінця питання.

6. Складності при виконанні запропонованих завдань (не зв'язані з недостатнім розумінням або негативним поводженням).

7. Складності збереження уваги при виконанні завдань або під час ігор.

8. Частий перехід від одної незавершеної дії до іншої.

9. Неможливість грати тихо і спокійно.

10. Балакучість.

11. Схильність заважати іншим, "чіплятися" до оточуючих (наприклад, втручатися в ігри інших дітей).

12. Зовнішні прояви незосередженості на звернену до людини мова.

13. Схильність утрачати речі, необхідні і школі і будинку (наприклад, іграшки, олівці, книги і т.д.).

14. Часте здійснення небезпечних дій (недооблік наслідків). При цьому не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не оглядаючись по сторонах.

1.4 Розлади пам'яті


Одним з найбільш значимих для клінічної психології пізнавальних процесів є мнестичний процес - пам'ять. Пам'ять - це форма психічного відображення дійсності, що полягає в запам'ятовуванні, утриманні, відтворенні і забуванні інформації. Вона тісно зв'язана з процесом уваги і лежить в основі здібностей людини, дозволяючи відтворювати життєвий досвід, витягати з нього важливі для подальшого життя параметри і на підставі їхній планувати свої дії і прогнозувати результативність. Крім того, патопсихологічні мнестичні порушення лежать в основі багатьох психічних захворювань - від органічних до психогенних [6].

У людини виділяють довільну і мимовільну; опосередковану і логічну; зорову, слухову, нюхову, рухову, смакову і дотикальну, довгострокову й оперативну пам'ять. Розходження їх базується на вольовій регуляції мнестичного процесу, використанні різних способів для запам'ятовування інформації, каналі одержання інформації для запам'ятовування і тривалості її збереження.

З огляду на клінічну спрямованість висвітлення функціонування мнестичного процесу, зупинимося докладніше лише на процесах, що, у першу чергу, схильні порушуватися при виникненні соматичної або психічної патології.

Виділяють наступні розлади пам'яті:

амнезії - розлад пам'яті у виді порушення здатності запам'ятовувати, зберігати і відтворювати інформацію.

Як видно з визначення амнезії, ніс три мнестичних процеси можуть порушуватися в рамках амнестичних розладів. При порушенні процесу запам'ятовування виникає фіксаційна амнезія, різновидом якої є перфораційна амнезія. Фіксаційна амнезія характеризується порушенням запам`ятовування одержуваної людиною інформації, різко прискореним процесом забування. При перфораційній - інформація фіксується частково, частина її не запам'ятовується. Іноді подібне порушення називають палімпсестами (утратою здатності відтворювати окремі деталі, епізоди, подробиці, що відносяться до періоду інтоксикації).

Порушення процесу збереження і ніс добутку приводить до появи "провалів пам'яті" - ретроградної, антероградної, ретроантероградної амнезії (мал. 1).

Під ретроградною амнезією розуміють порушення пам'яті, при якому неможливе відтворення інформації, набутої до виникнення з пацієнтом епізоду порушення свідомості. При антероградній амнезії труднощі відтворення належать до часу після епізоду порушеної свідомості. При антероретроградній - обидва періоди часу [6].

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка