Л. М. Буніна Врахування потреб дитини як основа усвідомленого батьківства




Скачати 151.78 Kb.
Дата конвертації21.04.2016
Розмір151.78 Kb.
Л. М. Буніна
Врахування потреб дитини як основа
усвідомленого батьківства

В останні десятиріччя з’явилось чимало публікацій та наукових досліджень, з проблематики потреб дитини і пов’язаних із нею питань стимулювання, діяльності, емоцій, мотивації, установки та ін. Разом з тим, незважаючи на значну увагу до цієї проблематики, аспект потреб дитини та усвідомлення батьками їх значущості на різних вікових етапах її життєдіяльності залишається поки ще недостатньо розглянутим.

На думку психолога Маслоу, визначальне значення упродовж усього життя людини має комплексне, системне, цілісне задоволення потреб. У першу чергу мають задовольнятися потреби, необхідні для виживання та нормального функціонування організму (в їжі, воді, житлі, відпочинку тощо). Потім – потреби у безпеці та захисті (безпечне середовище існування), потреби у відсутності фізичних та психічних загроз з боку навколишнього світу й упевненості в тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені в майбутньому. Соціальні потреби – потреби у причетності й любові – відображають почуття належності до чогось, почуття, що тебе приймають інші, почуття соціальної взаємодії, прихильності, підтримки (потреби в сім’ї, друзях, громаді, державі тощо). Якщо попередні потреби задоволені, виникає необхідність у потребах більш високого рангу – в повазі, визнанні, у потребах, які забезпечують самоповагу й повагу з боку інших (потреби в усвідомленні своєї значимості та цінності для інших, позитивній самооцінці, особистих досягненнях, компетентності, майстерності, статусі, престижі, визнанні тощо). Потреби самовираження – потреби в самореалізації своїх потенційних можливостей – самореалізації (потреби у творчості, у створенні чогось нового, оригінального, у реалізації себе як професіонала, в особистісному зростанні, розкритті власного творчого потенціалу тощо).

Коли людина народжується, з нею народжуються і ці потреби. Маслоу вважає, що людина – не тільки фізичне тіло, це і Розум, і Дух. І всі ці складові також мають свої потреби. Щоб відчути себе щасливим, треба задовольняти потреби у всіх цих сферах. Тобто
задоволення потреб повинне бути цілісним.

За З. Фрейдом, кожна людина народжується з природженими потребами. Вони первинні й виявляють себе з першого дня життя. Психічне життя дитини пов’язане в основному із задоволенням в їжі. Біологічний зв’язок з матір’ю викликає потребу бути коханим, яка вже ніколи не покидає людину.

Говорячи про потреби дитини, Н. А. Тих підкреслює: «Кожна жива істота з’являється на світ з низкою уже сформованих потреб, із деякими готовими механізмами, передбаченими для їх задоволення. Потреба новонародженого відразу ж виступає як внутрішній фактор, який справляє настільки багатоманітний і могутній вплив на його розвиток, що багатьом саме вони уявляються “началом усіх начал”» [7, 33–37].

Саме сім’я формує практично всю сукупність людських потреб. Батьки є першим соціальним середовищем розвитку дитини, яке забезпечує задоволення всіх її потреб в любові та прихильності, в безпеці й захисті. Вивчення мотиваційної сфери дитини показало, що саме в сім’ї відбувається становлення ієрархічної системи потреб. Ця система вибудовується за принципом домінанти, тобто визначені потреби набувають провідного значення й окреслюють інші групи потреб.

Оскільки дитина є біологічною істотою, основні складові, що визначають її потребу, повинні охоплювати обидва її основні рівні – біологічний (рівень організму) і соціальний (особистісний). До природжених біологічних потреб відносяться: потреба в їжі, безпеці, сні; різні форми активності – фізична, рецептивна емоційна.

М. Арутюнян і М. Зеленов у книжці «Чи легко бути батьками?» підкреслюють, що перша і головна потреба малюка – потреба у безпеці. Тільки за умови, якщо малюк відчуває себе надійно захищеним, він може почати досліджувати світ навколо, пізнавати його, тобто розвиватися. Тому на перших етапах життя дитини дуже важливим є такий компонент батьківської любові, як опіка.

Серед домінуючих потреб дитини, насамперед, варто відзначити потребу в любові й теп­лоті почуттів, або, як її ще можна назвати, потребу в емоційному контакті. Потреба у батьківській любові – одна з найбільш сильних й тривалих потреб людини, яка конче необхідна дитині будь-якого віку, особливо в ранньому віці.

Брак любові в ранні роки життя тягне за собою емоційний недорозвиток людини. Особистість, сформовану в результаті депривації батьківської любові, характеризує почуття внутрішньої порожнечі; жагуче прагнення до контакту і близькості; їй притаманна потреба в тому, щоб про неї піклувались, яка ставить людину в залежність. Такі люди особистісне незрілі [4, 25].

Батьківська любов забезпечує наявність почуття безпеки у дитини, підтримує сприятливий стан емоційно–чуттєвого світу, навчає любові, моральної поведінки і в цілому виступає як джерело досвіду, необхідного дитині як потенційному батьку. Від задоволення саме цією життєво важливої потреби великою мірою залежить фізичний і психічний розвиток дитини, відчуття захищеності. Почуття впевненості, безпеки приходить до неї тоді, коли вона відчуває постійну турботу про себе, ніжність, ласку з боку дорослих.

Як свідчать результати досліджень, діти, яких з народження оточує такий мікроклімат, почуваються впевненими в житті, самостійними, вміють находити контакт з іншими людьми; це полегшує їх спілкування з однолітками.

Батьки, як правило, відчувають потребу віддати любов дитині. Переживаючи почуття любові до своєї дитини, батьки намагаються стати для неї опорою, підтримкою і, як наслідок, відчувають особисту значимість і внутрішню силу. При неможливості задовольнити потребу в реалізації батьківської любові людина страждає сама, а разом із нею і її близьке оточення. Саме тому поведінка батьків повинна спрямовуватись на створення в дитини впевненості в тому, що її люблять.

Батьківську любов можна уявити як творчість, вона індивідуальна. Ніхто не може зробити точний і остаточний висновок про те, яка буде любов одного з батьків. Батьківська любов складна, мінлива, суперечлива. У неї немає абсолютної норми, як немає і норми-ідеалу люблячого батька. Люблячі батьки можуть помилятися, вагатися у своїх почуттях до дитини, наказувати її, а не тільки піклуватися, приносити радість, задовольняти всі її потреби [5, 17].

На думку В.О.Сухомлинського, батьківська любов – це могутня сила виховання, це здатність відчувати серцем найтонші духовні потреби людини; вона передається від батька й матері дитині без якихось слів і пояснень, передається прикладом.

Найбільш цікавим є досвід взаємодії матері з дитиною в ранній період її життя, коли відбувається закладка основ психофізіологічної індивідуальності й громадської поведінки, «…материнська сила й материнська вірність, – писав І. Г. Песталоцці, – природоподібно розвиває в немовляті паростки любові й віри» [6, 54].

Спілкуючись з дитиною, мати за допомогою своєї любові виступає в якості посередника, що з’єднує дитину з оточуючим світом; саме вона готує передумови для емоційного зв’язку з ним. Материнська любов сприяє виникненню довіри до світу, що необхідно для нормального психічного розвитку дитини і є основою для формування її ставлення до інших людей.

А. Адлер вважає, що мати сприяє розвитку «соціального інтересу» в дитини. Мати, контакт з якою є першим в житті дитини, справляє на неї найбільший вплив, докладає величезних зусиль щодо розвитку соціального інтересу, який виникає у стосунках матері й дитини. Завдання матері – виховати в дитини почуття співпраці, прагнення встановлювати взаємозв’язки й товариські стосунки. В ідеалі істинна материнська любов – це любов, зосереджена на благополуччі дитини.

Згідно з Е. Фромом, специфіка материнської любові полягає в її безумовному характері. Кожна людина відчуває потребу в безумовній материнській любові. Мати любить свою дитину, здорову чи хвору, красиву чи потворну, талановиту чи бездарну. Вона любить свою дитину не тому, що та виконала спеціальну умову або виправдала надії, а тому, що це просто її дитина.

Відсутність материнської любові або її депривація викликає негативні наслідки для особистісного розвитку дитини; порушується розумовий, фізичний, емоційний і соціокультур­ний розвиток. Дітей, позбавлених материнської любові, вирізняють емоційна холодність і нездатність відчувати любов і прихильність.

Таким чином, батьківська любов – базове людське почуття, що формується у процесі очікування і виховання дитини, засноване на батьківському інстинкті й потребі дитини в любові й прихильності. Виходячи з цього, у батьківській любові присутнє як біологічне, так і соціальне начало.

Дитина з’являється на світ з уродженою сенсомоторною потребою, тобто з потребою отримувати різноманітні (здорові, слухові, тактильні тощо) подразнення, і з потребою в різноманітній руховій активності. З моменту народження дитина виявляє активний пошук цих подразнень, яскраво виражений орієнтований рефлекс або рефлекс «новизни». На основі цього орієнтованого рефлексу при правильному ставленні дорослих пізніше з’являється інтерес до всього оточуючого, особливо нового, що потім перетворюється в спеціальну орієнтовано-пізнавальну діяльність.

Дуже висока в дітей і потреба в рухомій активності. Вони багато й усіляко рухаються, по-різному діють і майже весь час активно щось роблять. Усе це є яскраво вираженою особливістю дитини й сприяє її швидкому фізичному й розумовому розвитку. Обмеження рухів дитини (гіподинамія), бідність й розмаїття вражень від довкілля призводять до різкого відставання у психічному розвитку. Потреба у фізичній активності, як і потреба в активності пізнавальній, трансформується у стійку потребу в фізичній чи розумовій діяльності. «Але тільки у спільному функціонуванні із пізнавальною потребою вона починає спонукати дитину до таких форм рухової активності, які пов’язані з оволодінням різними умінням і навичками, а потім і з конструктивною творчою діяльністю» [1, 18]. Ось чому так важливо для батьків знати ці особливості й враховувати їх в організації догляду за дитиною.

Дітям, особливо раннього віку, властива фізична й психічна ранимість. Вони легко хворіють при незначних помилках під час догляду й при недостатньому задоволенні їх органічних потреб. Тому батькам необхідно особливу увагу приділяти відповідному харчуванню (особливо грудному вигодовуванню), відпочинку, перебуванню на свіжому повітрі, загартовуванню, а також належному медичному догляду (вакцинація, гігієна тощо).

Задоволення біологічних потреб є важливим критерієм для сприятливого росту й розвитку дитини, але потреби дитини – це не тільки необхідність в їжі, певних речах, умовах, навіть не стільки в діяльності, скільки в спілкуванні з нею. І чим менше вік дитини, тим більше необхідність саме безпосереднього спілкування. Тільки через спілкування з близькими людьми можуть здійсниться перші кроки в сфері соціалізації та індивідуалізації потреб дитини. Тому до наступної важливої потреби дитини слід віднести потребу в спілкуванні з батьками, в їх активної присутності в її дитячому житті. Спілкування з дорослими взагалі і з батьками зокрема виступає як найважливіший канал соціалізації дитини, розвитку її внутрішнього світу. Спілкуючись, дитина пізнає світ, оточуючу її реальність, учиться в ній орієнтуватися, оцінювати її.

Слід сказати, що основний, провідний тип діяльності дитини протягом усього періоду дитинства – емоційно безпосереднє спілкування, предметом якого для неї є доросла людина. Перша потреба, яка формується в дитині, – потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись поруч із дорослою людиною, дитина сама може стати особистістю. Перше, що повинні виховати батьки в дитині й що розвивається протягом усього дитинства, на думку Д.Б. Ельконіна, – це потреба дитини в іншій людині, спочатку в матері й батьку, потім у товаришу, другові, колективі й, нарешті, в суспільстві. На розвиток цієї потреби слід звернути особливу увагу: з дитиною треба говорити, посміхатися, розповідати їй казки, не бентежачись через те, що вона ще не все розуміє з того, що говорить їй дорослий.

Перші ознаки спілкування були описані М.І. Лісіною. Це увага, інтерес до іншої людини (дитина дивиться, прислухається до голосу); емоційний відгук на появу іншої людини; намагання привернути до себе увагу, прагнення добитися від дорослого заохочення, ставлення до того, що дитина робить.

У дослідженнях учених розглядається питання про витоки потреби в спілкуванні, чи є вона уродженою, може бути загальною в людей і тварин або ж потреба в спілкуванні поступово виникає у процесі життя людини, її формування вимагає певних умов.

Багато вчених вважають потребу в спілкуванні уродженою. Вони підкреслюють, що вона є подібною до відповідної потреби у тварин. Так, американський психолог Д. Кемпбелл зазначає, що альтруїзм у людей і в мурах – однакові за своєю сутністю висунення на перший план інтересів інших членів групи, перевагою їх над своїми вузько особистими, егоїстичними мотивами. Нерідко пишуть про схожість між материнським почуттям жінки й птаха, який відводить мисливця від свого гнізда з пташенятами. Але більшість учених розуміють, що між людиною й твариною існують докорінні відмінності.

Спостереження вчених свідчать про те, що потреба дітей у спілкуванні не з’являється автоматично. Вона формується в них поступово й у залежності від умов існування. Вирішальна роль у становленні й наступному розвитку потреби належить впливові оточуючих людей, перш за все – батьків. Голублячи малюка, граючи з ним, розмовляючи, обговорюючи його вчинки, батьки вперше відкривають для нього радість пізнання, підтримки. У результаті таких взаємодій батьків дитина починає все більш свідомо прагнути спілкування, цінити його й дорожити ним.

Найчастіше батьки будують своє спілкування з малюком стихійно, неусвідомлено.
А між тим на кожному етапі дитинства існує оптимальна форма взаємодії з дитиною, що найбільш відповідає її віковим особливостям. Знання таких форм допоможе батькам запо­бігти помилок під час виховання й навчання дітей.

З іншого боку, дефіцит спілкування в дитячому віці чинить негативний вплив на весь наступний психічний розвиток дитини. Користуючись словами Е. Еріксона, можна сказати, що події першого року життя формують у дитини «основу довіри» або недовіри стосовно зовнішнього світу.

Обмеження в цьому віці, відсутність любові між оточуючими дитину людьми й любові до дитини, на думку дослідників, прикрасить рішення усіх дорослих завдань, які будуть виникати перед дитиною на наступних етапах розвитку.

Потреба в спілкуванні є соціальною як за змістом, так і за походженням. На цій основі Л.С.Виготський робить висновок, що потреба в спілкуванні складає основу й рушійну силу всього подальшого психічного розвитку дитини. Потреба ця виникає рано, приблизно до кінця першого місяця життя і стає найважливішим фактором для засвоєння дитиною специфічно людських форм поведінки й діяльності. А базою для цієї потреби є первинні біологічні потреби в їжі, теплі, рухові тощо [2, 31].

На думку деяких науковців, потреба в спілкуванні є уродженою, первинною. Виготський та його послідовники вважають, що джерело розвитку лежить не всередині, а зовні дитини, в продуктах матеріальної й духовної культури, яка розкривається кожній дитині дорослою людиною у процесі спілкування й спеціально організованої сумісної діяльності. Тому шлях дитини до речей і до задоволення власних потреб, за словами Л.С. Виготського, завжди пролягає через відношення до іншої людини. Ось чому початок психічного життя полягає у формуванні в дитини специфічно людської потреби в спілкуванні. У ході тривалих спостережень та експериментів доведено, що ця потреба виникає не на основі задоволення органічних потреб дитини, а спеціально формується в спілкуванні дитини й дорослого, ініціаторами якого в перші дні життя малюка є батьки.

Пізнавальна потреба, на думку багатьох учених, відіграє вирішальну, хоча до кінця ще не розкриту, роль у психологічному розвиткові людини. Перший, навчальний, рівень пізнавальної потреби – це потреба у враженнях. На цьому рівні індивід реагує перш за все на новизну стимулу. Потреба у враженнях складає фундамент пізнавальної потреби.

Л.Г. Божович включає її в число первинних потреб дитини й висуває гіпотезу про пізнавальну потребу як вихідну потребу, що лежить в основі психічного розвитку дитини. По відношенню до інших первинних потреб, що мають значення для психічного розвитку, вказана потреба є ведучою. «Вона начебто дає їм основу й забезпечує соціальний характер її розвитку. Це стосується й потреби у рухові, яка в суміснім функціонуванні з пізнавальною потребою починає спонукати дитину до таких форм рухової активності, які пов’язані з опануванням різноманітними уміннями й навичками, а потім і з конструктивною створюючою діяльністю, і до потреби в спілкуванні, яку пізнавальна потреба переводить із біологічного плану в план соціальний» [1, 27].

Спершу пізнавальна потреба спостерігається як «потреба в нових враженнях» уже на 3–5 тижні життя дитини. Ця потреба, як і всі інші потреби малюка, має органічну природу, але разом з тим відрізняється від власне органічних потреб суттєвими якісними особливостями.

Потреба у повазі, визнанні також відіграє важливу роль у становленні особистості дитини. У дітей сильно розвинене почуття власної гідності. Вони дуже люблять, коли їх поважають, довіряють їм якісь справи. Віра у власні сили, впевненість у собі народжуються з поваги близьких і рідних людей. Як справедливо помітила М. Земська, «дитина погано себе почуває, якщо до неї ставляться зневажливо й несерйозно; якщо її принижують, критикують і безперестанно повчають… Коли батьки часто заявляють дитині, що вважають її дурною і нездатною, то вона може дійсно відчути себе такою, а від постійної критики буде схильна відчувати свою неповноцінність» [3, 103]. Задоволення основних потреб у дитинстві має вирішальне значення для подальшого життя дитини, для всього процесу соціалізації.

Відомий американський психолог Р. Сірс вивчав стосунки батьків і дітей у контексті теорії навчання. Головну увагу він приділяє впливу батьків на розвиток дитини. На його думку, практика дитячого виховання визначає природу дитячого розвитку. Спираючись на результати своїх досліджень, він виступає за освіту батьків: кожний батько краще виховуватиме своїх дітей, якщо буде більше знати; важливо, як і наскільки батьки розуміють практику виховання.

За Сірсом, новонароджений знаходиться в стані аутизму, його поведінка не співвідноситься із соціальним світом. Але уже перші уроджені потреби дитини, її внутрішні спонукання слугують джерелом навчання. Задоволення потреб складає позитивний досвід малюка. Дитяча залежність, з точки зору Сірса, – це найсильніша потреба, яку не можна ігнорувати. Підкріпленням залежної поведінки є отримання уваги. Присутність матері створює для дитини комфорт. Дитина припиняє плакати, як тільки бачить матір, перш ніж та встигне щось для неї зробити, щоб задовольнити її органічну потребу. Коли дитині страшно, тільки наближення матері заспокоює її. З іншого боку, відсутність матері означає відсутність комфорту.

Відповідно до періодизації розвитку дитини в онтогенезі існує певна стратегія її виховання з урахуванням потреб, характерних для того чи іншого періоду життєдіяльності.

Так, потреби дитини від народження до 7 місяців визначаються в тому, щоб її любили, голубили, лагідно з нею розмовляли, своєчасно годували, тримали в чистоті, теплі та дотримувались усіх необхідних санітарно-гігієнічних вимог, оберігали від різних небезпек.

Від 8 до 14 місяців увагу дитини легко переключати з одного предмета на інший, тим самим майже безконфліктно вирішуючи всі проблеми взаємостосунків. Діти розуміють слова «ні», «не можна» і слухають батьківські вимоги. Чутливі на грубість, окрики, вони потребують ніжності й обережності в спілкуванні.

Від 15 місяців до 2 років – початок першої «вікової кризи». Особливістю поведінки дитини цього віку є підвищена мобільність. Надзвичайно важливо, щоб саме в цьому віці у вихованні дітей були активними батьки (чоловіки) – діти відчувають велику потребу в татах.

Не можна карати дитину за поведінку, яка природно випливає з її потреби пізнання і розвитку. Найкраще створити в сім’ї умови, які забезпечують безпеку.

Від 2 до 3 років зростає мобільність дитини, цікавість, її намагання все відчути на дотик. У зв’язку з цим характерним для її поведінки є схильність до того, щоб ламати, розкидати, гризти речі, дратувати своєю поведінкою дорослих. У зв’язку з цим батькам особливу увагу слід приділяти безпеці дитини і значною мірою бути терплячими до її намагань пізнати оточуючий світ. Особливо в цьому віці дитини є підстави говорити про «здорове» батьківство.

Формула здорового батьківства виводиться з двох основних компонентів – з любові і вимогливості, які приводять в дію цілу систему стимулів і стримувань дитячої поведінки. Зосередження тільки на любові за рахунок вимогливості може викликати неповагу до влади батьків, їх авторитету і, навпаки, авторитарна, гнітюча атмосфера в сім’ї глибоко ображає дитину, дає їй підстави думати, що її не люблять і вона нікому не потрібна.

У віці від 4 до 6 років у фокусі виховання мають бути не тільки вчинки дитини, а й їх мотиви. Батькам необхідно постійно пояснювати своїй дитині, чому саме так треба вчиняти, а не інакше, допомагати їй побачити причинність.

Національною Доктриною розвитку освіти в Україні визнано пріоритет розвитку дитини як особистості, а Базовим компонентом у цілому визнано основні напрями педагогічної роботи, спрямованої на розвиток дитини як особистості. Сутність особистості становлять не стільки можливості дитини, її знання та навички, скільки потребово-мотиваційна сфера. Для уточнення цих позицій у Базовому компоненті дошкільної освіти введено поняття фонду «можу» і фонду «хочу». Основними складниками «фонду» є можливості дитини (знання, уміння, навички, здібності, звички) і потреби (бажання, прагнення, наміри, ставлення, плани). Також підкреслюється, що в ідеалі можливості належить задіювати, а потреби – задовольняти (принаймні, найголовніші, значущі для особистісного становлення).

У реальній практиці батьки та педагоги звично дбають про розвиток можливостей дитини. Водночас незрівнянно менше, а подекуди навіть неприпустимо мало, уваги приділяється розвиткові у перші шість-сім років життя фонду дитячого «хочу». А без належної уваги до потребово-мотиваційної сфери важко виховати особистість. Якщо фонд «хочу» не береться до уваги, ігнорується дорослими або взагалі заперечується, особисте становлення дитини гальмується, розвиток стає однобічним.

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок про те, що з моменту народження дитина відчуває гостру потребу в піклуванні з боку батьків, яка передбачає годування, догляд, тілесний контакт й, крім того, потребу в емоційному контакті й спілкуванні.

Таким чином, як фізіологічний ріст дитини, здоров’я, досвід, харчування, так і інтелектуальний, емоційний та соціальний ріст відіграють життєво важливу роль для загального розвитку дитини. Тому особливу увагу батькам треба приділяти такому аспекту, як потреби дитини. Бо саме від задоволення всіх необхідних потреб, починаючи з першого дня народження, залежить те, як дитина буде розвиватися.
Література
1. Божович Л.И. Проблема мотивационной сферы ребёнка // Изучение мотивации детей и подростков. – М., 1968.

2. Выготский Л.С. Развитие высших психических функций. – М., 1960.

3. Земская М. Семья и личность: Пер. с пол. – М., 1986.

4. Лоуен А. Любовь и оргазм / Пер. с англ. Е. Поле. – М., 1998.

5. Милюкова Е.К. К вопросу о переживании родительской любви: Сб. науч. тр.: Психол. сопровождение личности в пед. прессе. Ч. 2. – Курган, 2002.

6. Песталоцци И.Г. Избранные педагогические сочинения. – М., 1909.



7. Тих Н.Н. Задачи воспитания личности в рамках детства и процесс формирования ее потрібностей: Доклад на совещании по вопр. психологии личности. – М., 1956.
Джерело: Діти – батьки – сім’я: Випуск 3. – К.: Наук. світ, 2005. – 37 с.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка