Лабораторна робота за інструкцією, твір, варіантні вправи. Логічні методи: індукція, дедукція, синтез, аналіз, порівняння, узагальнення, абстрагування




Скачати 113.92 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір113.92 Kb.
МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Почнемо шукати основи, на яких ніби на непохитній скелі, можна побудувати

метод навчання і вчення. Я.А.Коменський

Словесні методи: розповідь, пояснення, переказ, бесіда, семінар, диспут, лекційний інструктаж.

Наочні методи: ілюстрація, демонстрація, показ, безпосереднє спостереження.

Практичні методи: вправи, лабораторні і практичні роботи, моделювання, конструювання, дослідницька робота.

Проблемно-пошукові методи: евристичний, частково-пошуковий, дослідницький експеримент, метод проблемного викладання.

Репродуктивний метод: переказ навчального матеріалу, виконання вправ за зразком, лабораторна робота за інструкцією, твір, варіантні вправи.

Логічні методи: індукція, дедукція, синтез, аналіз, порівняння, узагальнення, абстрагування.

Методи самостійної роботи студентів: самостійна робота з підручником, навчальною програмою, технічною, довідковою літературою.

Методи колективної розумової діяльності: пізнавальна суперечка, навчальна дискусія, мозкова атака, аналіз життєвих ситуацій.

Імітаційні методи: розв'язування ситуаційних виробничих завдань, робота на тренажері, розігрування ролей, ігрове проектування, ділова гра.

Словесні методи

Лекція використовується для викладу широкого за змістом матеріалу. Лекційне викладання матеріалу закладає основи наукових знань, підводить теоретичну базу під предмет, що вивчається. Лекція у вищому навчальному закладі - це оперативний спосіб передачі новітньої інформації.

Основні дидактичні вимоги до лекції: науковість, систематичність.

Лекція повинна передбачати, перш за все, міцність знань.

Тому сприяють володіння матеріалом, організаторська майстерність лектора, контакт його з аудиторією, забезпечення наочністю.

Розповідь - словесний метод навчання, якому притаманна яскравість характеристик зображуваних явищ, фактів, конкретність, динамічність і самостійність. В ній часто використовуються цікаві факти, події, які студенти не можуть почерпнути із підручника.

Пояснення - це складніший вид розповіді. Головним завданням пояснення є розкриття причинно - наслідкових зв'язків і закономірностей природи, явищ, процесів. Пояснення може здійснюватись у форм розповіді і бесіди, з їх допомогою досвідчені педагоги можуть проводити все заняття у діалоговому режимі.

Інструктаж - це усний виклад певних вимог, який ведеться за чітким планом. Інструктаж розподіляється на вступний, поточний і заключний. Використовується інструктаж здебільшого при проведенні лабораторних та практичних занять.

Бесіда, як метод навчання, реалізується через діалог викладача із студентами. Цей метод є важливим інструментом активізації навчальної діяльності студентів на занятті, сприяє організації колективної праці, розвитку мислення.

У вищому навчальному закладі використовуються декілька видів бесід.

Евристична бесіда. За її допомогою викладач підводить студентів до самостійних висновків, формулювань, визначень, законів, правил. Така бесіда може використовуватись тоді, коли у студентів є певні знання по темі заняття.

Катехізична бесіда проводиться на основі чітко сформульованих запитань викладача і відповідей студента. Вона доцільна у тих випадках, коли студент повинен відтворити точне формулювання закону, правила, визначення, формули тощо.

Розрізняють бесіди - вступну (з метою підготовки студентів до сприймання нового матеріалу); повідомляючу (здобуття нових знань студентами), повторювально-узагальнюючу (повторення, систематизація, узагальнення); контрольно-облікову (перевірка і оцінка знань студентів), фронтальну (актуалізація знань всієї групи).

Найважливішим і найскладнішим у методиці проведення бесіди є запитання, їх добір за видами і формулювання. Запитання розподіляють на прямі і новітні. Запитання мають бути чіткими не двозначними, по можливості короткими. Не слід ставити одночасно кілька запитань.

Практичні методи.

Метод вправ - один із найважливіших методів навчання.

Вправи - це цілеспрямоване, багаторазове повторення студентами певних дій та операцій (розумових чи практичних) з метою формування навичок і вмінь.

За характером навчальної діяльності вправи поділяються на усні, письмові, практичні.

Лабораторний метод - це один із видів дослідницької роботи студентів, що проводиться за завданням і під керівництвом педагога в спеціально обладнаних для цього місцях. Проведення лабораторних робіт є обов'язковим і визначається навчальним планом.

Практичний метод дуже тісно пов'язаний з іншими методами навчання, схожий на лабораторний. Йому належить особливо важливе місце у розвитку самостійності та пізнавальної активності студентів, в підготовці їх до оволодіння спеціальністю, до практичної діяльності.

Методика проведення лабораторних і практичних занять схожа.

Імітаційно ігровий метод - відноситься до активних методів навчання. В основі цього методу лежить моделювання виробничих ситуацій. Особливістю цього методу є максимальне наближення до практичної діяльності (майбутніх керівників виробництва), цей метод дає можливість тренуватись у прийнятті управлінських рішень, він є колективним методом навчання і створює позитивний

емоційний настрій студентів. В основі методу лежить ділова (дидактична, рольова) гра. Проведення її викладена в окремому розділі.
Наочні методи.

Наочність у навчальному процесі відіграє важливі роль, вона є опорною при засвоєнні певної суми знань явищ, процесів, технологій.

Демонстрація (демонстраційний експеримент) проводиться викладачем з метою вивчення явища, процесу, з тим, щоб всі студенти могли спостерігати за ходом дій викладача.

Демонстрацію можна проводити як перед подачею нового матеріалу з метою мотивації навчання, так і в ході вивчення нового матеріалу чи закріплення знань.

Ілюстрація - це показ студентам різноманітних наочних об'єктів - реальних предметів або їх зображень.

Демонстрація і ілюстрація збагачує студентів живим уявленням, наближає їх до практичного пізнання явищ, предметів.

Демонстрація і ілюстрація вимагають ретельного планування роботи педагога по їх використанню та організації спостереження з боку студентів.

Об'єкти демонстрації і ілюстрації повинні розміщуватись так, щоб вони були доступні студентам, добре проглядались аудиторією. Викладач повинен піклуватись про те, щоб об'єкти були добре освітлені концентрували на собі увагу студентів.

Практичне дослідження, показ і спостереження сприяють активній діяльності студента у навчанні.

При дослідницькій діяльності на занятті студенти самостійно вникають в суть явища та процесу, що при цьому відбувається. В умовах спостережень, навпаки, студент не втручається у явища, які він сприймає.

Практичні покази здійснює педагог. Вони відіграють важливу початкову функцію в освоєнні певними уміннями.

При проведенні дослідів, практичних показів і спостережень студентам дається певне завдання з метою систематизації побаченого, узагальнення, висновків.

Проблемність в навчанні.

Створення проблемних ситуацій - один з прийомів роботи, який активізує пізнавальну діяльність студентів на занятті.

Важливою особливістю проблемного навчання є те, що студентам не даються знання в готовому вигляді, а перед ними ставиться проблема для самостійного вирішення. Здійснюючи пошукову діяльність, вони самі добувають знання. Знання, одержані особистими зусиллями думки, свідоміше і краще засвоюються і міцніше тримаються в пам'яті. При цьому майбутні спеціалісти

переживають радість самостійних відкриттів, для них навчання стає цікавішим.

Проблемна ситуація на занятті характеризується певною мірою труднощами для студента, шляхи подолання яких потрібно шукати.

Проблема - це така ситуація, розв'язати яку можна на основі існуючих знань, досвіду і пошукової діяльності. Кожна проблема вміщує в собі проблемну ситуацію, але не кожна проблемна ситуація є проблемою.

Організація заняття з використанням проблемних ситуацій потребує творчої роботи і викладача, і студентів. Проблемна ситуація викликає тлумачення різних точок зору по вивченому питанню. Однак конфліктно сформульоване запитання - це ще не створення проблемної ситуації. Наявні в запитанні протиріччя необхідно поглибити, змусити їх гостро прозвучати в свідомості

студентів.

Щоб успішно використовувати елементи проблемного навчання, кожен викладач повинен чітко усвідомлювати вимоги до проблемних ситуацій для того, щоб вони були проблемними для студентів.

Ось ці вимоги:

проблема повинна бути зрозумілою, чітко сформульованою, обгрунтованою на основі набутих знань;

проблема повинна бути такою, щоб її вирішення не обмежувалось формулюванням раніше вивченої процесу, правила чи закону, а вимагало самостійної дослідницької (пошукової) діяльності;

проблема повинна мати певну складність;

проблемна ситуація повинна мати тісний зв'язок з життям, майбутньою професією;

в кожній проблемній ситуації повинна бути одна основна проблема, при вирішенні якої можуть виникнути одночасно дрібні, випадкові проблеми.

Проблемне навчання здійснюється трьома методами:

дослідництвом, евристичною, пошуковою бесідою, проблемним викладанням. Дослідницький метод передбачає пошукову, творчу діяльність студентів з метою вирішення нових для них проблем, але вирішених наукою.

Найбільш поширеним прийомом проблемного навчання є метод евристичної бесіди. Суть його в тому, що студенти розв'язують проблему з допомогою викладача. В одних випадках викладач, проводячи заняття, час від часу звертається до групи з запитанням. В інших, демонструючи досвід, фрагмент кінофільму, викладач пропонує групі зробити висновки.

Проблемні ситуації можуть виникати на всіх структурних етапах заняття. В тому випадку, коли викладач в процесі перевірки вивченого матеріалу на перший план ставить навчальну, а не контролюючу функцію, він проводить фронтальну бесіду із студентами, ставлячи їм проблемні запитання і даючи завдання.

Особливо великі можливості використання елементі проблемного навчання під час перевірки стану засвоєння матеріалу в такому структурному елементі як усвідомлення, узагальнення і систематизація знань студентів..

Проблемність на занятті - це невід'ємна риса пізнання, але проблемне навчання не може бути переважаючим видом засвоєння знань. Педагог повинен раціонально поєднувати проблемність у навчанні з іншими прийомами і методами.

Ділова гра як метод навчання.

Ділова гра вигідно відрізняється від інших методів навчання тим, що дозволяє студентам відчути причетність до функціонування системи або галузі для якої готується спеціаліст, дає можливість час "пожити" в певній організаційно-виробничій системі.

Дидактична гра, як педагогічний інструмент сприяє підвищенню інтересу до навчальних занять;

- росту пізнавальної діяльності студентів;

- покращенню відношення студентів до навчання;

- зміні самооцінки студентів, (вони стають більш об'єктивними);

- зміні відношень студентів до викладача.

Перш ніж включити метод ділової гри до календарно-тематичного плану, необхідне чітко визначити, який навчальний матеріал буде вивчатись з допомогою цього методу, чи готові студенти до такого навчання, яку гру вибрати в конкретному випадку.

Мета ділової гри не може бути однозначною, принаймні вона може мати чотири цілі:

загальне знайомство із предметом (темою, розділом, об’єктом і ін.);

вияснення конкретних положень, які необхідні для прийняття рішень у відповідності із фактами, які є в наявності на початок гри;

вміння використовувати одержані знання в практичній діяльності;

аналіз одержаних результатів з метою вироблення нових, більш грунтовних рішень.

Етапи підготовки і методика проведення ділової гри. Процес створення дидактичної гри включає ряд етапів, що вимагають здійснення певних досліджень та розробок.

1.Вибір теми гри.

Тема гри повинна мати у своєму змісті психолого-педагогічну ситуацію або завдання.

При виборі тем ділових ігор доцільно користуватись логікою знань студентів по предмету з урахуванням їх життєвого досвіду.

2.Дослідження закономірності і моделі гри.

На даному етапі слід визначити мету гри та критерії оцінки рішень її учасників. Особливо важливо досконало вивчити і спрогнозувати вплив тих чи інших обставин на прийняття рішень.

3.Розробка принципів і механізмів ділової гри.

На цьому етапі, як і на попередньому, вирішується ряд важливих питань, пов'язаних із організацією наступним проведенням гри. Потрібно пам'ятати, що будь-яка ділова гра - це певне спрощення реальної дійсності. В основі гри можуть лежати, як правило, життєвий досвід студентів, знання по окремо взятому або декількох предметах. Модель гри створюється в процесі задуму і підготовки. На даному етапі необхідно чітко визначити роль (функції)кожного учасника гри, їх взаємодію. Послідовність етапів гри має відповідати тій, що існує в реальній дійсності.

4.Призначення і мета гри.

У цьому розділі коротко характеризуються тема гри, визначається обсяг знань і умінь, якими повинні володіти студенти до її початку.

5.Функції учасників гри. Критерії оцінки їх діяльності.

Розподіл ролей між студентами необхідно проводити з урахуванням їх особистих даних, знань і умінь. Водночас важливо щоб ролі, які виконує кожен учасник, не залишились незмінними у всіх іграх. Для підвищення відповідальності й активності студентів з їх же числа необхідно виділити рецензентів кожної ролі, опонентів і тих, хто оцінюватиме діяльність кожного учасника.

Провідним мотивом ділових ігор і основним критерієм рішень має бути успішне застосування теоретичних знань у практичній діяльності.

Для кожної гри розробляється своя система стимулювання, але вона обов'язково має передбачати врахування таких умов:

оцінку глибини теоретичних знань і практичних умінь;

визначення правильності виконання ролі й ефективності взаємодії з іншими учасниками гри; заохочувальних балів за активну участь учасників гри;

надання заохочувальних балів за активну участь в обговоренні дій учасників гри;

застосування штрафних балів за низьку якість знань, несерйозне ставлення до виконаної ролі, прийняття формальних рішень, вироблення рекомендацій, що мають не кваліфікований характер.

Необхідно дати характеристику способам оцінки якості (найчастіше у балах). Слід конкретно вказати по кожному учаснику, за що він заохочується або штрафується у процесі гри, а також правила підрахунку результатів гри в цілому.

6.Процес гри.

У цьому розділі потрібно повною мірою розкрити процес гри, тобто послідовність етапів, взаємозв'язок функцій, що реалізуються всіма її учасниками. Як правило виділяється три етапи гри: підготовчий, проведення гри, облік та аналіз її результатів.

7.Довідковий і інструкційний матеріал виконавцям ролей.

Кожний учасник одержує літературу для довідок (довідники, посібники, словники тощо), а також інструкції (інструкцію), де послідовне викладені

завдання, які він має виконувати. Ці матеріалі дозволяється використовувати протягом всієї гри.

8. Підготовка і проведення ділової гри

До проведення ділової гри викладач повинен за 10 - 14 днів повідомити студентів про тему гри та її зміст, розподілити ролі між учасниками і порекомендувати необхідну літературу.

У тих випадках, коли тривалість гри становить понад дві години, потрібно продумати, чи слід продовжувати її наступного дня, чи краще зробити перерву на кілька днів.

Протягом такої перерви учасники гри можуть підготувати певні плани заходів, одержати необхідні консультації, прочитати довідкову та спеціальну літературу, бо без цього ефективне проведення гри може бути неможливим.



До початку гри необхідно виготовити табличку із зазначенням "посади", прізвища та імені виконавця. Перед початком гри цільно провести роз'ясненні студентам про суть гри, ролі і завдання учасників, взаємозв'язок між виконавцями ролей.

Після закінчення гри викладач підводить підсумки, а його помічники заповнюють відповідну таблицю. Добре буде, коли педагог дасть можливість студентам висловитись, щоб врахувати у майбутньому їхні пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності гри.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка