Лекція № Психосоматичні та соматопсихічні розлади. Психогенні захворювання (3 год.)




Сторінка1/5
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.57 Mb.
  1   2   3   4   5
ЛЕКЦІЯ № 1.

Психосоматичні та соматопсихічні розлади. Психогенні захворювання (3 год.)
На зорі розвитку медицини до лікування любого захворювання підходили з позицій єдності душі (“психо-“) і тіла (“сома-“). Ще Гіппократ розглядав хворобу як порушення відношень між суб’єктом і світом. Власне йому належить глибокий і розумний постулат про те, що лікувати потрібно не хворобу, а хворого і що лікар зобов’язаний знати, досліджувати і враховувати індивідуальні особливості пацієнта (його поведінку, мову і навіть… мовчання). Платон писав “...великою помилкою в лікуванні хвороб являється те, що є лікарі для тіла і лікарі для душі, оскільки одне невіддільне від другого... Бо там, де ціле почуває себе погано, частина його не може бути здоровою”. Виражаючись сучасною мовою, можна сказати, що медицина в той час була “психо- соціо-соматичною”.

Розвиток природознавства і утвердження позитивістського світогляду сприяло посиленню “соматичної” складової медицини. Перш за все, завдяки працям Л.Пастера і Р.Коха стала все більш поширюватись думка, що в майбутньому всі соматичні і психічні захворювання можна буде пояснювати і лікувати при допомозі біохімії і фізіології. Навіть З.Фрейд дотримувався позитивістських поглядів, висловлюючи припущення, що його психологічна модель психічних захворювань лише тимчасова теорія, яка рано або пізно заміниться біохімічно-фізіологічною моделлю.

Проте через окуляр мікроскопу Пастер бачив світ ніби одним оком, закриваючи друге око, “відповідальне” за розуміння психічних закономірностей. Сьогодні цього недостатньо. Для розуміння природи захворювання необхідно дивитись на явища не тільки “соматичним”, але і “психічним” поглядом, а також залучати при цьому і “третє око” – “відповідальне”, в даному контексті, за розуміння соціальних взаємовідносин.

Які ж захворювання можна вважати психосоматичними? Чітко кажучи, і у походженні, і в протіканні всіх захворювань беруть участь психогенні компоненти. Емоційні переживання виявляють вплив на морфологічні структури через гормональну і імунну системи, а також через вегетативну нервову систему.



Психосоматичні захворювання – це вторинні функціональні й органічні розлади внутрішніх органів і систем, першопричиною виникнення і загострення яких є психогенні чинники.

За даними ВООЗ, майже 50 % стаціонарних ліжок у світі займають психосоматичні хворі.

В свою чергу, соматичні зміни впливають на психічний стан.

Соматопсихічні захворювання це – психічні розлади, які розвиваються вторинно під час соматичних недуг, що не стосуються мозку.

За даними О.К.Напрієнко, майже 70 % соматично хворих виявляють психічні порушення різного ступеня важкості.

Таким чином, якщо захворювання, яке має соматичну, тобто фізичну, органічну або фізіологічну природу, вторинно викликає патологічні психічні реакції, його можна назвати, “сомато-психічним” розладом. Якщо ж спочатку психічні причини вторинно ведуть до фізичних порушень, то такі захворювання називають “психосоматичними”. Психосоматичні захворювання можна розділити на:


  • соматоформні порушення;

  • психосоматичні захворювання органів і психофізіологічні порушення;

  • порушення поведінки із соматичними наслідками.

І. Соматоформні порушення – це психогенні функціональні порушення органів, при яких не спостерігається яких-небудь морфологічних або структурних порушень цих органів. Наприклад, тахікардія при кардіоневрозі може приносити нестерпні страждання і викликати сильний страх, особливо, коли “серце готове вирватися з грудей”, хоч помітних змін в роботі серця не відбувається. Проте, якщо подібний стан спостерігається упродовж тривалого часу, то можуть з’явитися вторинні морфологічні зміни в органах. Наприклад, при психогенному пониженні активності певної групи м’язів потім може відбутися їх атрофія.

ІІ. Про психосоматичні захворювання і психофізіологічні порушення в організмі можна говорити, коли появляються органічні зміни в хворому органі. Психічний фактор визначає переважно лише частину причин, які привели до подібних захворювань. Серед інших факторів важливе значення мають також генетичні, соматичні і соціальні причини. В цьому зв’язку можна говорити про мультифакторну етіологію захворювання.

Серед багатьох психосоматичних захворювань традиційно виділяють найбільш досліджувану групу з, так званих, “семи священних корів” психосоматики, до якої відносяться:


  • виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки;

  • неспецифічний виразковий коліт;

  • бронхіальна астма;

  • тиреотоксикоз (Базедова хвороба);

  • ессенціальна гіпертонія;

  • ревматоїдний артрит;

  • нейродерміт.



Психосоматичні процеси

Його вихідним пунктом є відповідний психічний стан або зміна психічних станів, які викликають фізіологічну реакцію організму. Найбільш вираженою ця реакція буває при емоційних відхиленнях і афектах, наприклад, при радості, гніві , страху. Деякі автори в цьому плані говорять про “мову органів”. Для розуміння причин і механізмів в розвитку психосоматичних розладів доцільно нагадати особливості нормальних психосоматичних відношень. Усвідомивши їх, вдається визначити їх близькість і хитку межу між нормою і патологією.

В звичайній розмовній мові це зустрічається в ряді виразів: “це схоплює за серце”, “це роздирає серце”, “упав камінь з серця”, “стиснулось серце”, “що у тебе на серці”, “у нього немає серця”, “від цього болить серце”, “у нього розривається серце”, “добре, м’яке, широке серце”, “почорнів від горя”, “посинів від злості”, ”зблід від жаху”, “побагровів від гніву”, “почервонів від сорому “, “спалахнув від радості”, “затаїв дихання”, “хватав повітря ротом”, “у нього потекла слина”, “цього він не міг проковтнути”, “від цього перевертався у нього шлунок”, “це лежить у мене каменем в шлунку”, “його нудило від цього”. В екзістенціоналістичній філософії і літературі ми зустрічаємось з нудотою, як з одним з основних життєвих відчуттів (див. роман Ж.П.Санд “Нудота” – La Nausee). “безпорадно захрипів”, “від жаху волосся встало дибом”, “вона тремтіла від страху”, “він заціпенів від жаху”, “людина без хребта”, “він облився холодним потом”.

Соматичні реакції на психічні емоційні процеси підтверджуються результатами експериментів. Якщо людину в чомусь звинуватити, то при емоції обурення і гніву відмічається прискорення пульсу, підвищення кров’яного тиску, збільшення об’єму крові (Голлман). Артеріальний тиск підвищується у здорових людей під час дискусії про їх емоційні проблеми (Пфейффер і Вольф). Коли в стоматологічному кабінеті застосовували психотравмуючі ситуації (показ шприца, щипців для видалення зубів, ситуацію підготовки до маніпуляції), статистично достовірно змінювалась частота пульсу і у дітей, і у дорослих, і у стоматологів (Комінек і Сан). У студентів під час екзаменів підвищується рівень холестерину. Вигляд лимону викликає слинотечу, причому підвищене виділення слини можна викликати не тільки показом але й шляхом опису лимона. Таким чином, психосоматичний процес може викликатись дією і на першу, і на другу сигнальну системи. Банальну форму такого феномена проводять малолітні зловмисники таким чином, що прогулюються перед музикантами з лимоном в руках до тих пір, поки не вимушують музикантів перервати концерт і вилити накопичену слину із своїх духових інструментів.

Фізіологічні реакції психічних процесів можуть проходити в різних областях і системах організму.

1.1.Серцево-судинні зміни: прискорення серцебиття, зміна кров’яного тиску (здебільшого підвищення), звуження або розширення судин, видимим результатом чого є блідість або почервоніння шкіри.

1.2.Зміни дихання: затримка, сповільнення або прискорення дихання,

зміна глибини його.

1.3. Реакції органів травлення: посилена моторика шлунку, схильність до блювоти, підвищена перистальтика кишківника із схильністю до проносів (“ведмежа хвороба” при переляках), сповільнення моторики з пригніченням шлунково-кишкової активності і з закрепами. Підвищена секреція слини або, навпаки, зниження виділення слини (депресія) з відчуттям сухості в роті. Барклі підкреслює, що шлунок є одним з найбільш чутливих органів тіла і реагує майже на всі емоції. Одним з постулатів китайської медицини є теза про те, що “хвороба входить через рот”.

1.4.Сексуальні реакції. При сильному сексуальному тонусі прояви статевого збудження можуть розвинутись без реального сексуального подразника, досить однієї лише уяви.

1.5.М’язеві реакції мимовільного характеру, наприклад, тремтіння або зміна м’язового тонусу. Описаний зв’язок між психічною енергією і м’язами язика, а також жувальними м’язами (Балтерс). Чим більш виражене внутрішнє напруження і інтенсивність переживань, тим більш розвинені згадані м’язи (цьому відповідає загальновідоме уявлення про “американське підборіддя” у енергійних, вольових і підприємливих американців. Нерішучість і усвідомлення власної слабкості призводить до зникнення альвеолярних виступів.

1.6.Пітливість і, особливо, долонь є загальновідомою реакцією при емоційних відхиленнях (Діагностика психопатій, психастенії).



Соматопсихічні процеси

Їх вихідним пунктом є відповідний стан організму, який викликає психічну реакцію. Прикладом може служити відчуття голоду, що призводить до незадоволення, напруження, втоми, а також підвищення фізичної активності, направленої на ліквідацію цього стану, тобто до стану ситості. Фізіологічно це є вплив гіпоглікемії на клітини ЦНС.



Поділ психосоматичних і соматопсихічних процесів, безперечно, є дещо штучним. Обидва ці процеси проходять взаємопов’язано, дуже часто у формі зворотного зв’язку. Наприклад, почуття голоду викликає діяльність, результатом якої є насичення і відновлення внутрішньої фізіологічної рівноваги – мова іде про негативний (пригнічуючий) зворотній зв’язок. Проте, коли процес проходить вже на межі з патологією чи саме в сфері патології, наприклад, відчуття страху викликає тахікардію, що в свою чергу, наводить на думку про ураження серця, сприяє наростанню страху і подальшому посиленню неприємних відчуттів в ділянці серця – мова йде про позитивний посилюючий зв’язок.

Характер психосоматичної реактивності в значній мірі є індивідуально обумовленим. Певні особи при емоційному навантаженні реагують частіше серцево-судинними проявами у вигляді тахікардії, відчуття стиснення в ділянці серця і т.п., інші – реакціями травного тракту, пітливістю або м’язовими реакціями. Ця індивідуальна реактивність не є обов’язково незмінною і постійною в усіх ситуаціях і в усіх періодах життя особи. Які реагували в дитячому періоді у вигляді проносу, можуть в дорослому віці при тих же психічних стресах давати серцево-судинні реакції. Питання індивідуального характеру реакцій до цих пір повністю не вияснені.



Психосоматичні взаємодії в патології

Психосоматози (психічно обумовлені соматичні порушення) являють собою фізичні захворювання або порушення в патогенезі яких важливу роль відіграють психічні фактори (особливості характеру і темпераменту, особливості нейрофізіологічних процесів, особливості відреагування на конфлікти, напруженість, незадоволення, душевні страждання і т.д.).

В загальному вважають, що механізм виникнення психосоматозів наступний: психічний стресовий фактор викликає афективне напруження. Афект розглядається як міст між психічною і соматичною сферами. При придушуванні афекту, коли моторні і вегетативні прояви повністю або частково блоковані, активується нейроендокринна система і проходять зміни в судинній системі і внутрішніх органах. Спочатку ці зміни носять функціональний характер, проте, при більшій тривалості і частому їх повторенні, вони можуть стати органічними, незворотними. Крім цієї загальної схеми, існує цілий ряд різних напрямків різних авторів, які з різних позицій доповнюють і уточнюють цю загальну схему. Етіологія і патогенез психосоматичних розладів ще не з’ясовані, генез має багатофакторний характер.

Так, Ф.Александр вважає, що специфічні емоційні конфлікти і фрустрації часто можуть викликати специфічні симптоми і відповідні захворювання.

Ф.Данбер і інші, на відмінність від Александра, наголошують на профіль особистості, схильної до певного психосоматичного захворювання, і говорять про “виразкову”, “гіпертонічну” і інші особистості, навіть про “карциноматозну”.

Слід відмітити, що останнім часом спостерігається зближення психоаналітичного психосоматичного напрямку з внутрішньою медициною і патофізіологією з врахуванням мультифакторної обумовленості виникнення психосоматичних захворювань: приймають до уваги генетичні, гормональні і інші фактори, переглядають деякі концепції, які претендували на виключність у істини.

Одним з питань, яке найчастіше дискутується, є зв’язок між характером психічного стресового фактора і ураженням певної органної системи. Мова йде про те, чи не обумовлене це ураження якимсь проміжним фактором. Можливості специфічного ослаблення і утворення такого “проміжного фактора” можна шукати в наступному: а) спадкова конституційна схильність; б) конституція, сформована в пренатальному періоді і в дитинстві під впливом психічних і соматичних факторів; в) органічне ураження в подальшому житті; г) ураження одного органа, наприклад, інформацією; д) факт, що один орган в момент стресу був в стані активності; є) символічне значення органа в індивідуальній психіці, наприклад індивідуальна реакція на відчуття відрази, обумовленого гіпермоторикою.
Види психосоматичних порушень:

Невротична поведінка.

Органні неврози.

Прихована (маскована) депресія.

Вегетопатії.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка