Лекція 7 Функції еритроцитів Функції й властивості еритроцитів. Функцією еритроцитів є перенесення кисню гемоглобіном, що втримується в них




Скачати 362.12 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір362.12 Kb.
Лекція 7

Функції еритроцитів

Функції й властивості еритроцитів. Функцією еритроцитів є перенесення кисню гемоглобіном, що втримується в них, від легенів до тканин і вуглекислого газу від тканин до альвеол легенів(газотранспортна)+регуляція кослотно-основного(гемоглобіновий буфер), агрегатного стану крові,+транспорт адсорбованих на еритроциті речовин,субстратів, метаболічно активних речовин. Виконанню цього завдання сприяють особливості організації еритроцита: він позбавлений ядра, 95 % його маси представлені гемоглобіном, цитоскелет еритроцита має здатність до деформування, що дозволяє йому багаторазово змінювати форму, легко проникаючи через тонкі капіляри (маючи діаметр від 8 до 7 мкм, він проникає через судин з діаметром менше 3 мкм). Власні потреби еритроцита в кисні досить малі. Глюкоза є основним джерелом енергії в цій клітині. Енергія, необхідна для відновлення форми деформованого в капілярі еритроцита, активного транспорту катіонів через його мембрану, синтезу глютатіону, який утворюється в ході анаеробного гліколізу по шляху Ембден-Мейергофа. У цьому циклі витрачається 90% споживаної еритроцитами глюкози. Гальмування гліколізу, що зменшує в клітині концентрацію АТФ, приводить до нагромадження в ній іонів натрію й води, іонів кальцію, ушкодженню мембрани, що знижує механічну й осмотичну стійкість еритроцита, прискорює його руйнування. Енергія глюкози в еритроциті використовується також у реакціях відновлення, захищаючих компоненти еритроцита від окисної денатурації. Завдяки цьому, атоми заліза гемоглобіну підтримуються у відновленій формі, що перешкоджає перетворенню гемоглобіну в метгемоглобін, нездатному до транспорту кисню. Відновлення забезпечується ферментом - метгемоглобінредуктазою. У відновленому стані підтримуються й сірковмісні групи, що входять у мембрану еритроцита, гемоглобін, ферменти, що зберігає функціональні властивості цих структур. У ході метаболізму по побічному шляху гліколізу, контрольованого ферментом дифосфогліцератмутазою, утворюється 2,3-дифосфогліцерат (2,3-ДФГ). Основне значення 2,3-ДФГ полягає в регуляції ним спорідненості гемоглобіну до кисню.

Еритроцити мають дисковидну, двоввігнуту форму, їхній об'єм досягає 85-90 мкм3, а поверхня — близько 145 мкм2. Таке співвідношення площі до об'єму сприяє деформуванню еритроцитів. Зменшення відношення поверхня/об'єм еритроцита,яке спостерігається при збільшенні об'єму еритроцита, придбанні ним сферичної форми при надлишковому надходженні в еритроцит води, робить його менш деформуємим. Це веде до швидкого руйнування еритроцита. Більшу роль у підтримці форми й деформування еритроцитів грають ліпіди їхніх мембран, які представлені фосфоліпідами (гліцерофосфоліпідами, сфінголіпідами), гліколіпідами, холестерином. Збільшення співвідношення холестерини-фосфоліпіди в мембрані збільшують її в'язкість, зменшує текучість й еластичність мембрани. У результаті знижується здатність до деформації еритроцита. Посилення окислювання ненасичених жирних кислот фосфоліпідів мембрани перекисом водню (Н2О2) або супероксидними радикалами (О2) викликає гемоліз еритроцитів (руйнування еритроцитів з виходом гемоглобіну в навколишнє середовище), ушкодження молекули гемоглобіну еритроцита. Утворюваний в еритроциті глютатіон, а також антиоксиданти (α-токоферол й ін.) захищають компоненти еритроцита від даного ушкодження.



До 52% маси мембрани еритроцитів становлять білки. Серед них глікопротеїни, у т.ч. формуючі разом з олігосахаридами антигени груп крові - М, N, S, Kell. Глікопротеїни мембрани містять сіалову кислоту, що забезпечує еритроциту електронегативний заряд, що відштовхує еритроцити один від одного. Спектрин й анкирин - білки цитоскелету, що грають важливу роль у підтримці форми еритроцита.

Ензими мембрани — Na+ K+-залежна АТФ-аза забезпечують активний транспорт Na+ з еритроцита й К+ у його цитоплазму. Са++-залежна АТФ-аза забезпечує виведення Са++ з еритроцита. фермент, що втримується в еритроциті, - карбоангідраза каталізує реакцію синтезу вугільної кислоти з води й вуглекислого газу, після чого еритроцит транспортує її у вигляді бікарбонату до легенів.



Осмотичний тиск забезпечує перехід розчинника через напівнепроникну мембрану від розчину менш концентрованого до розчину більше концентрованого, тому воно відіграє важливу роль у розподілі води між внутрішнім середовищем і клітинами організму. Так, якщо інтерстиціальна рідина буде гіпертонічною, то вода буде надходити в неї із двох сторін - із крові й із клітин, навпаки, при гіпотоніності позаклітинного середовища вода переходить у клітини й кров.

Аналогічну реакцію можна спостерігати з боку еритроцитів крові при зміні осмотичного тиску плазми: при гіпертонічності плазми еритроцити, віддаючи воду, зморщуються, а при гіпотонічності плазми набухають і навіть лопаються. Останнє, використається в практиці для визначення осмотичної стійкості еритроцитів. Так, ізотонічним плазмі крові є 0,89% розчин NaCl. Поміщені в цей розчин еритроцити не змінюють форми. У різко гіпотонічних розчинах й, особливо, воді еритроцити набухають і лопаються. Руйнування еритроцитів зветься гемоліз, а в гіпотонічних розчинах — осмотичний гемоліз. Якщо приготувати ряд розчинів NaCl з поступово зменшуваною концентрацією повареної солі, тобто гіпотонічні розчини, і поміщати в них зваж(масу) еритроцитів, то можна знайти ту концентрацію гіпотонічного розчину, при якому починається гемоліз й одиничні еритроцити руйнуються або гемолізуються. Ця концентрація NaCl характеризує мінімальну осмотичну резистентність еритроцитів (мінімальний гемоліз), що у здорової людини перебуває в межах 0,5-0,4 (% розчину NaCl). У більше гіпотонічних розчинах усе більше кількість еритроцитів гемолізується й та концентрація NaCl, при якій всі еритроцити будуть лізировані, зветься максимальною осмотичною ре-зистентністю (максимальний гемоліз), при цьому кров стає прозорою ("лакова кров"). У здорової людини вона коливається від 0,34 до 0,30 (% розчину NaCl).

При деяких захворюваннях(гемолітична анемія Міньковського-Шофара-спадковий мікросферицитоз) осмотична стійкість еритроцитів знижується, тобто гемоліз починається при більш високих концентраціях розчину хлористого натрію.

Хімічний гемоліз відбувається під впливом речовин, що руйнують білково-ліпідну оболонку еритроцитів (ефір, хлороформ й ін.).

Механічний гемоліз виникає при сильних механічних впливах на кров (наприклад, струшування ампули з донорською кров'ю) .

Термічний гемоліз спостерігається при заморожуванні й розморожуванні крові. Руйнування оболонки еритроцитів при цьому відбувається кристаликами льоду.

Біологічний гемоліз виникає при влученні в кров хімічних речовин, що утворяться в живих організмах (при переливанні несумісної крові, під впливом імунних гемолізінів, при дії біологічних отрут, наприклад, при укусі змій, бджіл і т.д.).

Гемоглобін. Гемоглобін — це хемопротеїн, що фарбує еритроцит у червоні кольори після приєднання до, заліза (Fe++) що втримується в ньому молекули кисню. У чоловіків в 1 дкл утримується 14,5±1,5гр(130-160г/л) гемоглобіну, у жінок — 13,0±1,5гр(120-140г/л). Молекулярна маса гемоглобіну становить близько 60 000. Його молекула складається їх чотирьох субодиниць, кожна з яких представлена гемом (утримуючим залізо похідним порфирину), пов'язаним з білковою частиною молекули — глобіном. Глобін представлений двома а- і двома β- поліпептидними ланцюгами. Синтез гема протікає в мітохондріях еритробластів(кістковий мозок), першим етапом якого є синтез α-аміно- β- кетоадіпінової кислоти із гліцину й сукциніл коензиму А). Синтез ланцюгів глобіну йде на полірибосомах і контролюється генами 11 й 16 хромосом. У дорослої людини глобін складається із двох α- і двох β- поліпептидних ланцюгів. Гемоглобін, що містить дві а- і два β-ланцюги, називається А тип (від adult — дорослий). Він становить основну частину нормального гемоглобіну дорослої людини. У крові плода людини втримується гемоглобін типу F (від faetus — плід). Його глобін представлений двома ланцюгами а й двома γ.

Гемоглобін має здатність зворотно приєднувати кисень. 1 г. гемоглобіну зв'язує 1,34 мл кисню. З'єднання гемоглобіну з молекулою кисню називається оксигемоглобін(НbО2). Спорідненість гемоглобіну до кисню виражають парціальним тиском кисню, при якому гемоглобін насичений киснем на 50% 50). Молекулярний кисень має високу спорідненість до гемоглобіну. Однак, і інші з'єднання можуть фіксуватися на його молекулі, послабляючи зв'язок кисню з гемоглобіном. Тому спорідненість гемоглобіну до кисню й дисоціація оксигемоглобіну (тобто від'єднання молекули кисню від гемоглобіну) залежать від напруги кисню, вугільної кислоти в крові, концентрації протонів водню (рН крові) і її температури, концентрації 2,3-дифосфогліцерату в еритроцитах. Зміна величин цих факторів (наприклад, підвищення рО2 або зниження рСО2 у крові, порушення утворення 2,3-дифосфогліцерату в еритроцитах) знижують швидкість віддачі кисню гемоглобіном. Навпроти, збільшення внутрішньоклітинної концентрації 2,3-дифосфогліцерата, зниження рО2 крові, зрушення рН у кислу сторону — зменшують спорідненість гемоглобіну до кисню, тим самим полегшуючи віддачу його тканинам. Збільшення концентрації 2,3-дифосфогліцерату спостерігається в осіб, тренованих до тривалої фізичної роботи, адаптованих до тривалого перебування в горах.



Оксигемоглобін, що віддав кисень, називається відновленим або дезоксігемоглобіном(НbСО2).До 10-30% СО2 утворює карбамінове з'єднання з радикалом NH, глобіну й у фор(і карбамінового з'єднання транспортується від тканин до легенів.

У перші 3 місяці життя плода людини в нього представлені ембріональні гемоглобіни, молекула глобіну яких має відмінний від гемоглобіну А склад поліпептидних ланцюгів. Це гемоглобін типу Gower 1 (4епсилон ланцюги) і Gower II (2а й 2 епсилон



Рис.1. Схема синтезу гемоглобіну в людини.

ланцюги). Надалі формується гемоглобін F, молекула глобіну якого складається з й ланцюгів. При народженні дитини до 50-80% гемоглобіну в нього представлені типом F й 15-40% -типом А, а до 3 рокам рівень гемоглобіну F знижується до 2%. Гемоглобін F має більшу спорідненість до кисню, чим гемоглобін А, 2,3-ДФГ також менше впливає на з'єднання гемоглобіну F з киснем. Тому гемоглобін F переносить на 20-30% більше кисню, чим тип А, що сприяє кращому виконанню його функції — постачанню плода киснем.

Кольоровий показник(КП)- відносний вміст Нb в еритроцитах(степінь насичення) в нормі0,85-1,13. КП =кількістьНb∙3/перші три цифри числа еритроцитів.



Нb здатний утворювати патологічні сполуки(карбоксігемоглобін-з'єднання НbСО). Така сполука не здатна приєднувати О2 і транспортувати його до тканин, оскільки дисоціація з відщепленням СО у 200 разів повільніша, ніж оксигемоглобіну.

Старіння й руйнування еритроцитів в організмі. Максимальна тривалість життя еритроцитів досягає 120 днів, середня - 60-90 днів. Старіння еритроцитів супроводжується зменшенням утворення в них кількості АТФ у ході метаболізму глюкози. Це порушує потребуючі енергії процеси відновлення форми еритроцитів, транспорту катіонів, захисту компонентів еритроцитів від окислювання. Еритроцити стають менш еластичні, їхня мембрана втрачає сіалові кислоти, у результаті чого, вони або руйнуються всередині судин (внутрішносудинний гемоліз- 20%), або ж стають здобутком захоплюючих і руйнуючих їх макрофагів селезінки, купферовських клітин печінки й макрофагів кісткового мозку (позасосудинний або внутрішноклітинний гемоліз-80%). У ході внутрішньоклітинного гемолізу щодня руйнується 6- 7 г гемоглобіну, звільняючи в макрофаги до 30 мг заліза. Після відщіплення від гемоглобіну гем перетворюється в жовчний пігмент - білірубін, надходить із жовчю в кишечник, і у вигляді стеркобіліну й уробіліну виводиться з калом і сечею. При метаболізмі 1г гемоглобіну утвориться 33 мг білірубіну.

При внутрісудинному гемолізі руйнується 10-20 % еритроцитів. Їхній гемоглобін звільняється безпосередньо в плазму, у якій він зв'язується плазменим білком — гаптоглобіном. Це глікопротеїн, при електрофорезі білків мігруючий з α2- глобуліном. Половина кількості комплексу, що утворився, - гемоглобін-гаптоглобін уже за 10 хвилин залишає плазму й поглинається паренхіматозними клітинами печінки, що попереджає надходження вільного гемоглобіну в нирки. У здорової людини в плазмі втримується близько 1 г/л плазми гаптоглобіну й 3-10 мг гемоглобіну.

Обмін заліза в організмі. З 4- 5 г заліза, що міститься в організмі, 1/4 становить резервне залізо, а інше — функціонально активно. Із цієї кількості до складу гемоглобіну еритроцитів входить 62-70%, 5-10% утримується в міоглобіні, інше — у тканинах, де воно бере участь у багатьох метаболічних процесах: у складі металоутримуючих ензимів забезпечує мітохондріальний транспорт електронів, синтез ДНК і ділення клітин, метаболізм катехоламінов (гормонів мозкової речовини наднирників), детоксикаційні механізми, тобто знижаючі активність токсичних речовин, підтримуючи, зокрема, концентрацію цитохрому Р450. Тому дефіцит заліза в організмі людини знижує його фізичну активність і працездатність.

В організмі людини відбувається інтенсивний обмін заліза, воно постійно переміщається з місць його нагромадження до місць використання й назад. Так, еритропоез щодоби потребує від 20 до 25 мг заліза. Майже всю цю кількість заліза кістковий мозок одержує за рахунок його повторного використання. Тільки близько 1 мкг заліза знову щодня всмоктується в кишечнику, поповнюючи втрати з калом, сечею, потом і злущуванням шкіри. У молодих жінок втрати заліза більші (менструація, вагітність). Fe++ надходить в еритробласти з білком плазми — трансферином, глікопротеїном (MB 76000), що мігрує при електрофорезі білків плазми разом з β1- глобулінами. Плазма містить від 1,8 до 2,6 мг/л трансферину. Оскільки 1 мг білка зв'язує 1,25 мкг Fe++, то в загальному об'мі плазми втримується близько 3 мг заліза. У нормі лише 1/3 трансферину плазми насичена залізом. Додаткова кількість заліза, що може зв'язуватися з ненасиченим залізом трансферином плазми, визначає ненасичену залізозв'язувальну здатність крові. Загальна кількість заліза, що може бути зв'язана трансферином, називається загальної залізозв'язуючою здатністю крові (ЗЗЗК). Концентрація заліза в плазмі досягає в чоловіків 120 мг%, у жінок — 80 мг%. ЗЗЗК нормальної сироватки крові становить 290-380 мг%, із сечею виводиться за добу 60-100 мкг заліза.



Комплекс трансферин-залізо фіксується на рецепторах мембрани еритробласту, кількість рецепторів зменшується в ході дозрівання еритроїдних клітин, зникаючи після дозрівання ретикулоцитів. Тому зрілий еритроцит не містить залізо. Звільнення заліза з комплексу трансферин - залізо забезпечується енергією АТФ. Молекула трансферину, що віддала залізо, зміщається з мембранної ділянки молекулами трансферину, зв'язаними із залізом, оскільки їхня спорідненість до рецепторів більше сильна. Залізо, що надійшло в еритробласт, використається в мітохондріях для синтезу гема й депонується в еритробласті у вигляді резерву. У макрофагах печінки, кісткового мозку резервне залізо депонується в молекулі феритину, що складається з 24 одиниць білка апоферитину, що утворює подобу шкарлупи, у центрі якої акумулюється залізо. Молекули феритину, у свою чергу, утворюють всередині лізосом великі аморфні нерозчинні агрегати - гемосидерин. Таким чином, феритин і гемосидерин - це форми резервного заліза в клітинах. При звільненні заліза із клітинного резерву воно переводиться у двовалентний стан (завдяки ензиму ксантиноксидазі, аскорбіновій кислоті й ін.), з'єднується із трансферином і транспортується до еритробластів.

Абсорбція заліза епітеліальними клітками шлунково-кишкового тракту підсилюється при збільшенні концентрації трансферину в слизовій кишечнику, еритропоетичній активності кісткового мозку й знижується при збільшенні концентрації заліза в клітинах слизової оболонки кишечнику. Абсорбція Fe++ у кишечнику більше ефективна , чим Fe+++ і речовини, що підтримують двовалентну форму заліза, його розчинність — аскорбінова кислота, фруктоза, амінокислоти (цистеїн, метіонін), прискорюють абсорбцію заліза. Важливою умовою абсорбції заліза в кишечнику є його біодоступність. Наприклад, залізо, що входить до складу гема (м'ясні продукти, кров'яна ковбаса) краще всмоктується в кишечнику, чим залізо з їжі рослинного походження.

Роль вітамінів і мікроелементів у кровотворенні. Для нормального метаболізму кровотворна тканина має потребу в надходженні в кістковий мозок ряду речовин. Вітамін В12 і фолієва кислота необхідні для синтезу нуклеопротеїнів, дозрівання й розподілу ядер клітин. При їхньому дефіциті в тканині організму що найбільше інтенсивно ділиться — еритроїдній, раніше, ніж в інших, виникають порушення, що виражаються в розвитку анемії. Вона пов'язана з формуванням у кістковому мозку величезних ядровмісних еритроїдних клітин — мегалобластів з уповільненою швидкістю дозрівання. Великі еритроцити, що утворюються з них, - мегалоцити мають різко вкорочений період життя. Внаслідок зазначених порушень — вповільненого надходження еритроцитів у кров і швидкого їхнього руйнування в ній, виникає анемія. Це захворювання ефективно виліковується введенням вітаміну В12. Причина дефіциту В12 в організмі пов'язана із втратою здатності парієтальних клітин шлунка виробляти "внутрішній фактор" — глікопротеїн (MB 60000), зв'язуючий вітамін В12, що надходить із їжею, охороняє його від розщеплення травними ферментами. Ці порушення виникають при атрофії слизувої шлунка, що часто спостерігається, наприклад, у старих). І хоча запасу вітаміну В12 у печінці вистачає дорослій людині на 1-5 років, поступове його виснаження приводить до захворювання.

Вітамін В12 втримується в великих кількостях у таких продуктах харчування, як печінка, нирки, яйця. Щодобова потреба організму у вітаміні В12 досягає 5 мікрограм, вміст у плазмі крові — 150-450 мікрограм/л. Надійшовши в кишечник, комплекс глікопротеїн- В12 фіксується спеціальними рецепторами слизової тонкого кишечнику й вітамін надходить в інтестинальні клітини, і далі — у кров, у якій за допомогою особливих транспортуючих молекул — транскобаламінов (І, II й III типів) переносяться до печінки й кісткового мозку. Транскобаламіни I й III типу продукуються лейкоцитами, II — макрофагами. Тому при гіперлейкоцитозі відзначається гіпервітаміноз В12.

Фолієва кислота (вітамін В9) підтримує синтез ДНК у клітинах кісткового мозку завдяки забезпеченню цього процесу одним з нуклеотидів — діокситимідилатом, що утворюється в результаті метилірування діоксиурідилової кислоти в присутності тетрагідрофолату (однієї зі скорочених форм фолієвої кислоти). Щоденна нормальна потреба організму людини у фолієвій кислоті становить 500-700 мгр. Її резерв в організмі дорівнює 5- 10 мг, причому третина його перебуває в печінці. Недостатнє надходження фолієвої кислоти з їжею вже через кілька місяців викликає анемію, пов'язану із прискореним руйнуванням еритроцитів. Фолієвою кислотою багаті овочі (шпинат), дріжджі, молоко.

Вітамін В6 (піридоксин) є кофактором (тобто додатковим фактором активності) АЛК-синтетази, що приймають участь в утворенні гему в еритробластах, і його дефіцит викликає анемію внаслідок порушеного гемоглобінопоезу.

Вітамін С підтримує основні етапи еритропоезу, сприяючи метаболізму фолієвої кислоти в еритробластах. Він бере участь у метаболізмі заліза як на рівні його абсорбції в шлунково-кишковому тракті, так і мобілізації депонованого в клітинах заліза.

Вітамін Е (α-токоферол) здійснює захист фосфатиди-летаноламіну мембран еритроцитів від перекісного окислювання, що підсилює гемоліз еритроцитів.

Захист гемоглобіну й мембрани еритроцитів від окислювання здійснює й вітамін РР, що є одним зі складових піридиннуклеотидів НАД і НАДФ.

Дефіцит вітаміну В2, що бере участь в окислювально-відновних реакціях, викликає в людини анемію гіпорегенеративного типу.

У метаболізмі гемопоетичної тканини беруть участь мікроелементи: мідь, що забезпечує краще всмоктування заліза в кишечнику й мобілізацію його резерву з печінки й ретикулярних клітин; нікель і кобальт, що мають відношення до синтезу гемоглобіну й гемовмісних молекул, що сприяють утилізації заліза. Їхня нестача викликає анемію (наприклад, у районах, де ґрунти бідні цими мікроелементами). Селен, тісно впливаючи з вітаміном Е, захищає мембрану еритроцита від ушкодження вільними радикалами. Майже 75% усього цинку в організмі людини перебуває в еритроцитах, у складі ферменту карбоангідрази. Нестача цинку викликає лейкопенію.

Еритропоез. Під еритропоезом розуміють процес утворення еритроцитів у кістковому мозку, що перебуває в плоских кістках і метафізах трубчастих кісток. Еритроцити разом із кровотворною тканиною звуться червоний паросток крові або еритрон. Першою морфологічно розпізнаваною кліткою еритроїдного ряду, що утворюється з колонієутворюючої одиниці еритроцитарної (КУО-Е) - клітини-попередниці еритроїдного ряду, є проеритробласт, з якого в ході 4-5 наступних подвоєнь і дозрівання утворюється 16-32 зрілих еритроїдних клітин (наприклад, 1 проеритробласт: (подвоєння) - 2 базофільних еритробласти I порядку: 4 базофільних еритробласти II порядку: 8 поліхроматофільних еритробластів I порядки: 16 поліхроматофільних еритробластів II порядку: 32 поліхроматофільних нормобласти -> 32 оксіфильних нормобласти -> денуклеація нормобластів -> 32 ретикулоцити -> 32 еритроцита). Еритропоез в кістковому мозку (до формування ретикулоцита) займає 5 днів.

У кістковому мозку людини й тварин еритропоез(від проеритробласту до ретикулоциту) протікає при взаємодії еритроїдних клітин з макрофагами кісткового мозку. Ці клітинні асоціації одержали назву еритробластичних острівців (ЕО). У здорових людей у кістковому мозку втримується до 137 ЕО на мкг тканини, при пригніченні ж еритропоезу їхня кількість може зменшуватися в кілька разів, а при стимуляції -збільшуватися. Макрофаги ЕО відіграють важливу роль у фізіології еритроїдних кліток, впливаючи на їхнє розмноження (проліферацію) і дозрівання за рахунок: 1) фагоцитозу виштовхнутих з нормобластів ядер; 2) надходження з макрофагу в еритробласти за допомогою піноцитозу феритину, інших пластичних речовин, необхідних для розвитку еритроїдних клітин; 3) секреції еритропоетинактивних речовин; 4) високої спорідненості до еритроїдних клітин-попередниць, що дозволяє макрофагам створювати сприятливі умови для розвитку еритробластів.



.

Еритробластичний острівець кісткового мозку людини.

1 - еритробласт, 2 - цитоплазма макрофага.

З кісткового мозку в кров надходять ретикулоцити, протягом доби дозріваючі в еритроцити. Тому кількість ретикулоцитів у крові показує еритроцитарну продукцію кістковим мозком, і по їхній кількості в крові судять про інтенсивність еритропоезу. У людини їхня кількість становить 5- 10 %. За добу в 1 мкл крові надходить 60-80 тис. еритроцитів. В 1 мкл крові в чоловіків утримується 5+0,5млн (4,5-5∙1012/л), а в жінок - 4,5±0,5млн (3,7-4,5∙1012/л) еритроцитів.



Регуляція еритропоезу. Гуморальним регулятором еритропоезу є гормон еритропоетин. Основним джерелом його в людини є нирки, їх перитубулярні клітини — у них утворюється до 85-90 % гормону, інша кількість виробляється в макрофагах (купферовські клітини й ін.). Синтез і секреція еритропоетину визначається рівнем оксигенації нирок. Структурою нирок, чутливої до гіпоксії, є гемвмісний білок пери-тубулярных кліток, що зв'язує молекулу кисню. При достатній оксигенації нирок оксиформа гемопротеїну блокує ген, що регулює синтез еритропоетину. У відсутності кисню деоксиформа гемопротеїну припиняє гальмувати синтез еритропоетину. При дефіциті кисню в ниркових структурах активуються чутливі до гіпоксії ферменти. Наприклад, фосфоліпаза А2 відповідальна за синтез простагландинів, у т.ч. Е1 й Е2-, що активують аденилатциклазу й викликають ріст концентрації цАМФ у перитубулярних клітинах нирок, що синтезують еритропоетин. Лактан, адреналін, норадреналін, взаємодіючі з β2-адренорецепторами нирок, також активують аденилатциклазну систему, при цьому наростає концентрація цАМФ і цГМФ, що викликають посилення синтезу й секрецію еритропоетину в кров. Так, продукцію еритропоетину стимулює перебування людини в горах, де рО2 в атмосферному повітрі знижено; крововтрата, що зменшує кисневу ємність крові й т.д. У людини кількість еритропоетину становить 0,01-0,08 МЕ/мл плазми, але при гіпоксії воно може зростати в 1000 і більше раз. Існує взаємозв'язок між величиною гематокриту й рівнем еритропоетину в плазмі. При гематокриті, рівному 40-45, кількість еритропоетину становить 5-80 міліод/мл, а при гематокриті рівному 10-20 - 1-8 ЕД/мл плазми. Еритропоетин підсилює проліферацію клітин-попередниць еритроїдного ряду - КУО-Е, а також всіх здатних до розподілу еритробластів і прискорює синтез гемоглобіну у всіх еритроїдних клітинах, включаючи ретикулоцити. Еритропоетин "запускає" у чутливих до нього клітинах синтез іРНК, необхідних для утворення ензимів, що беруть участь у формуванні гему й глобіну. Гормон збільшує також кровоток у судинах, що оточують еритропоетичну тканину в кістковому мозку, і збільшує вихід у кров ретикулоцитів з його синусоїдів.

Гальмування еритропоезу викликають особливі речовини — інгібітори еритропоезу, що утворються при збільшенні маси циркулюючих еритроцитів, невідповідної потребам тканин у кисні. Вони виявляються, наприклад, у крові в людей, що спустилися з гір. Інгібітори еритропоезу подовжують цикл розподілу еритроїдних клітин, гальмують у них синтез гемоглобіну.



Еритропоез активують підвищуючі чутливість тканини кісткового мозку до еритропоетину чоловічі статеві гормони — андрогени. Стимулюючий вплив роблять не самі андрогени, а продукти їх 5β- редуктазного перетворення — 5β- Н- метаболіти. Жіночі статеві гормони — естрогени мають протилежну дію на еритропоез. Після статевого дозрівання розходження, що встановлюються, у вмісті еритроцитів і гемоглобіну з більше високими їхніми значеннями в чоловіків, чим у жінок, пов'язані із зазначеним ефектом статевих гормонів. Катехоламіни, взаємодіючи з β-адренорецепторами КУО-Е, підсилюють проліферацію цих еритроїдних клітин- попередниць.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка