М. зарубіжна література. 11 Клас зміст І. Література першої половини ХХ ст. Вступ. Історико-соціальне тло доби




Сторінка28/28
Дата конвертації21.04.2016
Розмір6.86 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Запитання і завдання:

  • У чому полягає незвичайність роману Рансмайра? Які ознаки постмодерністського роману ми знаходимо у ньому?

  • Як автор інтерпретує в романі відомі історичні і літературні факти? З яких причин він це робить?

  • Як в романі Рансмайра реалізують себе прийоми інтертекстуальності та метаморфози?

  • В чому полягає художня цінність і смислове новаторство Рансмайра?




  • Рекомендована література. Б.Бегун “Последний мир” К.Рансмайра: избавление от текста или неизбывность текста? //Вікно в світ. – 1998. - № 2; Д.Затонський. Метаморфозы Овидия Назона, или Покушение на движущееся время //Вікно в світ. – 2000. - № 2.



Патрік Зюскінд

(нар. 1949 р.)

Німецький письменник Патрік Зюскінд народився у сім’ї письменника у місті Амбах. Він отримав музикальну освіту, вивчав історію в Мюнхенському університеті та в Ексі (Прованс). Перед тим як присвятити себе літературній діяльності Зюскінд змінив ряд професій. Він був журналістом, тапером у танцювальному барі, тренером по настольному тенісу, працював у фірмі “Сіменс”, редагував реферативний журнал.

Популярність Зюскінд здобув моноп’єсою “Контрабас”(1980), яку поставили в кількох німецькомовних театрах. 1985 року в Цюріху вийшов роман “Запахи. Історія одного вбивці”. Книга відразу стала бестселлером і була перекладена багатьма мовами (український переклад роману опубліковано у журналі “Всесвіт”, 1993, № 11-12, а російський - в журналі “Иностранная литературра”, - 1991. - № 8 ). Зюскінду належать також оповідання (“Історія пана Зоммера”, “Голубка”) і телевізійні сценарії (довгий час він працював на західнонімецькому телебаченні).


  • Запахи. Історія одного вбивці (1985). Назва роману Зюскінда прикметна. Адже в основі твору лежить метафора запаху як універсального всеохоплюючого зв’язку між дюдьми. Як відзначає російський перекладач роману Е.Венгерова, “метафорами такого масштабу в німецькомовній прозі можуть похвалитися хіба що Т.Манн (хвороба А.Леверкюна) або Г.Гессе (гра в бісер)”. В книзі П.Зюскінда представлена ціла палітра запахів, як божествено-приємних, так і пекельно-огидних.

Головний герой роману “Запахи” – Жан-Батіст Гренуй, найгеніальніший парфюмер усіх часів та народів. Він живе у Франції ХУІІІ століття і належить “до найгеніальніших і найогидніших постатей” цієї епохи. Автор із самого початку розповіді ставить свого героя в один ряд із іншими “геніальними потворами” – маркізом де Садом, Сен-Жюстом, Фуше і Бонапартом. Проте, на відміну від них, ім’я Гренуя тепер забуто, але лише тому, що “його геній і єдине його шанолюбство було обмежене сферою, яка в історії не залишає жодних слідів: нетривким царством запахів”.

Гренуй “був монстр від самого початку”. Йому довелося народитися у місці, де панував найнестерпніший сморід – на паризькому Кладовищі невинних. Його матір було засуджено до смертної кари за багаторазове дітоубивство. У дитини змінилося кілька годувальниць, що відмовлялися від неї. “Воно від диявола!”, - говорить одна з них священику Тер’є, - “...воно зовсім не пахне”. Малого Гренуя здають у притулок мадам Гайяр, де він вижив “через свою впертість і здість”. Автор порівнює його з лінивим, впертим, бридким кліщем, самотнім, зосередженим на собі, маленьким і непомітним. Діти уникали його, “гидували ним, як гладким павуком”. Лише у три роки Гренуй став на ноги, у чотири промовив перше слово. Він пізнавав світ за допомогою запахів, предмети й явища “нагромаджував у собі як нюхові поняття”, вивчав і відчував все своїм геніальним нюхом.

Роками вчення Гренуя було не тільки перебування у чинбарні Грімаля, де він вижив, тяжко працюючи і перехворівши сибірською виразкою, але й “полювання” за різними запахами. Його цікавили невідомі ще запахи, на які він “полював із пристрастю й терпінням рибалки, колекціонуючи їх у собі”. Одного разу Гренуй зіткнувся з ароматом дівчини, що був “справжньою красою”. “Сотні тисяч запахів , порівняно з цим одним були, здавалося, нічого не вартими. Цей один запах являв собою найвищий принцип, за яким мали бути впорядковані решта запахів”. Гренуй зрозумів: якщо він не заволодіє цим ароматом, його життя не матиме більше сенсу. І він скоює вбивство дівчини, аби увібрати її запах і запам’ятати йоно назавжди. Греную було зовсім байдуже, що в основі цієї “краси” лежав злочин – головне, що він зміг знайти свій “абсолют”.

Згодом Гренуй зі своїми феноменальними здібностями став учнем знаменитого паризького парфюмера Джузеппе Бальдіні. Він вивчає парфюмерну науку і створює десятки нових запахів, котрі метр Бальдіні видає за свої. Він став фахівцем у мистецтві дистилювання, просиджував місяцями за перегінним апаратом, намагаючись здобути “радикально нові аромати, яких у концентрованому вигляді не бувало ще ніде на землі”. Але Гренуй зазнав поразки, і усвідомивши це, мало не помер. Він залишає Бальдіні, дім якого після уходу геніального учня завалився в Сену (на цьому закінчується перша частина роману).

Гренуй вирушив на південь, він уникає людей та їх запахів, стає затворником. Сім років він живе усамітнено, існуючи у своїй “внутрішній імперії”, куди він “закопував контури всіх запахів, які будь-коли зустрічав”. Гренуй став тим, ким і хотів бути – “Месником і Творцем світів”. Він живе у світі фантазій, засіваючи свій всесвіт найрізноманітнішими ароматами і знищуючи міазми минулого. Однак відлюдник Гренуй переживає внутрішню катастрофу. Він не міг відчути свого власного запаху, “повністю утопаючи в ньому, він ні за що в світі не міг його понюхати!”Страх власного запаху і виганяє його з добровільного затворництва.

За ці роки він постарів, здичавів і був схожим чи то на “помісь людини й ведмедя”, чи то на”дикуна-індіанця”. Гренуй зустрічається з маркізом-філософом Тайяд-Еспінассом, котрий мріяв вивести абсолют – флюїд смерті. Він випробовує свою “флюїдальну теорію” на Гренуї, але сам маркіз, подібно Бальдіні, канув у порожнечу, від нього не залишилось “жодного сліду – жодного шматка одягу, жодної частки тіла, жодної кісточки”.



Третя частина роману присвячена життю Гренуя в Грасі, де він зіткнувся з ароматом 15-річної дівчини, як колись у Парижі. Але тепер він хоче привласнити аромат дівчини “по-справжньому; зняти його з неї, мов шкіру, й перетворити у свій власний аромат”. Два роки він мав, щоб навчитися це робити. І ось у Грасі одне за одним відбуваються таємничі вбивства. Двадцять п’ять міських красунь стали жертвами Гренуя, який має витягти з їх тіл необхідні компоненти есенцій, як парфюмери добувають із квітів. Нарешті вбивцю було впіймано. Підсудний зізнався у скоєних злочинах. Було призначено страту, до якої громадяня готувалися, як до великого свята.

Але сталося диво. Кілька краплинок магічних парфумів примусили десятитисячний натовп, не тільки виправдати ненависного вбивцю, але й схилитися перед ним. Аромат дав Греную владу над світом і “планована страта найогиднішого злочинця свого часу перетворилася на найбільшу вакханалію, яку бачив світ...” А Великий Гренуй стояв і посміхався, переживаючи найбільший тріумф у своєму житті.

Проте тріумф видався йому жахливим. Він усвідомив, що “ніколи не знаходив задоволення в любові, а завжди тільки в ненависті, тільки ненавидячи і викликаючи ненависть”. І хоча Гренуй і був замаскований найкращими в світі парфумами, “під цією маскою не мав обличчя, лише абсолютний брак запаху”. Маленька скляна пляшечка з парфумами давала не лише владу над людьми, але й відчуття абсолютної безглуздості його життя.

Остання, четверта частина роману присвячена смерті героя. “Він хотів повернутися до Парижа й померти”. Він тримав у руці пляшечку з парфумами - владу над світом. “Владу, що була сильнішою, ніж влада грошей, чи влада терору, чи влада смерті: невідпорна змога викликати в людей любов. Тільки одного не могла дати ця влада – людського запаху. Хай навіть перед цілим світом він, завдяки своїм парфумам, явиться Богом, - якщо ж не має власного запаху, то й сам ніколи не довідається, хто він є насправді, відтак йому на все наплювати – на світ, на себе, на парфуми”.

Гренуй дістався до місця свого народження – до Кладовища невинних. Він опинився вночі біля вогнища, навколо якого сиділа “всіляка потолоч: злодії, вбивці, розбійники, проститутки, дезертири, неповнолітні злочинці”. Вони кинулися на Гренуя, “позривали з нього одяг, повидирали волосся, здерли шкіру з тіла, обскубли його, вп’яли кігті й зуби в його м’ясо, напавши на нього, мов гієни”... Після цього акту канібалізму розбійники “надзвичайно пишалися собою. Вони вперше зробили щось із любові”.

В образі Гренуя можна вбачати парадигму митця ХХ століття – митця, захопленого своїм талантом і бажанням володарювати над світом. “Чи не є цей роман, - запитує Б.Бігун, - іронічною оповіддю про долю митця, з його вихідною “пустотою” і незакріпленістю в людському світі; з його феноменальністю, що дозволяє “відчувати на дотик” сутність явищ і розглядати зовнішній світ як об’єкт підкорення, як поле матеріалізації творчих фантазій; з його нерозв’язними внутрішніми конфліктами?”

Постмодерністський роман П.Зюскінда розвінчує класичну модель модерністського мистецтва, його міф про можливості мистецтва і митця. В “Запахах” іронічно подається, за словами Б.Бігуна, “ідеальна модерністська ситуація”: “парфюмерне мистецтво тут символізує мистецтво взагалі,а Гренуй – того “ідеального” митця, що зміг би з’явитися на світ, якби хтось, слідуючи модерністським рецептам, вирощував би такого собі гомункулуса, в якому сполучалися б основні вимоги модерністської естетики, що висувлися до творчої особистості. Це, по-перше, природна геніальність, по-друге, маргіналізм, відсутність будь-якого бажання вписатися в соціальне життя, і. Нарешті, по-третє, свобода від оков всюдисущого “культурного безсвідомого”, повне несприйняття соціальних стереотипів, передусім у сфері моральності”. Постмодерніст Зюскінд створює свій “антиміф” про мистецтво: творчій геній – зло, породження всесвітнього сморіду; він перебуває не в гармонії зі світом, а в опозиції до нього; шлях мистецтва є антигуманним, бо пошуки митця знаходяться по той бік моральності; геній приречений на свій крах у світі.

“Запахи” – це й роман-попередження. З одного боку, він примушує переглянути формулу “геній і злодійство - две речі несумісні», попереджає про злочини, що приховуються у розриві з природою, у насильстві над нею, у прагненні людства привласнити і поглинути її красу, в ненаситному марнославстві володіння, притаманній нашій цивілізації. З іншого ж, Зюскінд зачіпає і проблему тоталітаризму. Гренуй, що вбиває необхідних для його парфюмерної справи красунь стає, за словами А.Якимовича, «попередником тих, хто став убивати людей заради користі справи й заради науки, а також використовувати тіла вбитих, у тому числі в парфюмерній індустрії». А монстри, що заволодівають душами людей не тільки у постмодерністських романах, але й у реальному житті (про що свідчать більшовизм і фашизм ХХ ст.), вирощуються, на думку російського критика, в пансіоні мадам Байяр, у цьому «царстві Розуму», у цій «реторті войовничого Просвітництва», де винищуються усі ознаки людського «нерозумства»: «тут немає ні пристрастей, ні почуттів, ні іронії, ні гри. Це й є найважливіша, якщо не вирішальна стадія розвитку» гомункулусів, дикунів, моральних потвор.

Роман П.Зюскінда, як і усі твори постмодернізму, інтертекстуальний. Рекомендуємо звернути увагу на його зв’язок із повістю-казкою Е.Т.А.Гофмана “Малюк Цахес”. Н.Білоцерківець відзначає: “Поза сумнівом, “мотив” чи “схема Цахеса” є вирішальною в постмодерністській системі “Запахів”. Автор нагадує про це навіть такими вторинними, здавалося б, паралелями, як образ батечка Тер’є (пастор у Гофмана) чи власниці сирітського пансіону мадам Гайяр (фея-патронеса подібного притулку в “Малюку Цахесі”) тощо. За ними, втім, простежується взагалі паралель між гофманівським князівством Керепес де, ніби віспу “сільським телепням”, повсюди прищеплено дух освіти й порядку, та добою Просвітництва. Яку обирає тлом для свого героя Патрік Зюскінд. І гумористична смерть (вислів Гофмана) малюка Цахеса переливається в ритуально-моторошну, а проте й комічну сцену розривання і поїдання Бога-Гренуя злочинцями-бомжами на Цвинтарі Невинних”. Гренуй – така ж морально огидна і нікчемна людина, як і гофманівська потвора, хоча й герой Зюскінда досягнув могутності без допомоги фей чи магічних волосинок. Він “сам зробив себе улюбленим, Богом, володарем душ .. і не втішився, як Цахес а жахнувся, побачивши, чого варта любов усіх тих нормальних звичайних, милих, людяних, слухняних перед законом людей” (Н. Білоцерківець).

Серед інших інтертекстуальних зв’язків роману П.Зюскінда відчутними є також відсилання до французьких просвітителів (образ маркіза Тайяр-Еспінасса є пародією на героїв Дідро і Руссо), Гюго (зображення паризького життя), Діккенса (герой – сирота-байстрюк, дитинство в притулуку, знущання в підмайстрах), французького реалізму Бальзака і Золя (опис парфюмерної крамниці Бальдіні чи паризького Кладовища невинних), Достоєвського (проблема злочину і права на нього), творів німецької літератури ХХ століття (Г.Манн, Т.Манн, Л.Фейхтвангер, Б.Брехт), в яких відбито реакцію на фашизм. Окрім цього, роман містить майже наукові викладки із сфери парфюмерії, і відгомін філософських теорій тоталітаризму, і віддзеркалення “масової” літератури. Адже “Запахи” можуть бути прочитані не як зразок постмодерністського роману, а й як такий собі “історичний детектив”. Це зближує його з іншим визначним витвором постмодернізму – романом У.Еко “Ім’я троянди”.



Запитання і завдання:

  • Охарактеризуйте образ головного героя роману “Запахи” Гренуя.

  • Що символізують в романі «Запахи» парфуми?

  • Яким чином роман Зюскінда зачіпає проблему тоталітаризму?

  • Прослідкуйте інтертекстуальні звязки роману. Зверніть увагу на його звязок з гофманівським «Малюком Цахесом».

  • Доведіть, що твір Зюсінда належить до постмодерністської літератури.




  • Рекомендована література. Білоцерківець Н. Геніальна компіляція //Всесвіт. – 1993. - № 11-12; Бегун Б. Превратности парфюмерного искусства, или Апология и крах маргинализма //Вікно в світ. – 1999. - № 2; А.Якимович. Пансион мадам Гайяр, или Безумие разума //Иностранная литература. – 1992. - № 4.


1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка