Малоповерховий житловий будинок




Скачати 236.73 Kb.
Дата конвертації22.04.2016
Розмір236.73 Kb.


Полтавський Національний Технічний університет

Кафедра архітектури житлових і громадських будівель


Реферат на тему



«Малоповерховий житловий будинок»

Виконав студент групи 201А

Олішевець А.Г.

Полтава 2008

Зміст



  1. Загальні положення

  2. Організація генерального плану

  3. Функціонально-планувальне вирішення

  4. Архітектурно-композиційне вирішення

  5. Конструктивне вирішення

  6. Список літератури

1. Загальні положення


Малоповерхові житлові будинки зазвичай будують в сільській місцевості, в селищах міського типу, а також на приміських територіях. Основну групу таких будівель складають одноквартирні та двоквартирні будинки, в надземній частині яких розташовують не більше двох поверхів, а в підземній – один підвальний або цокольний поверх. При проектуванні таких будинків необхідно дотримуватись деяких додаткових умов, які відрізняють ці будинки від багатоповерхових.

Увага до малоповерхового будівництва збільшується незважаючи на те, що ця забудова характеризується невеликою щільністю житлового фонду і, в зв`язку з цим, відносно великою вартістю благоустрою на одиницю корисної площі. Поряд з цим в малоповерхового будівництва є суттєві переваги перед багатоповерховим. Перш за все, це безпосередній зв`язок з навколишнім природним середовищем, можливість організації відпочинку дорослих та дітей на свіжому повітрі, можливість мати в житлі здоровий мікроклімат. Створюються більш сприятливі умови для соціальних контактів при хорошій ізоляції житла. І, нарешті, можливість організації прибудинкових територій, що являється характерною особливістю будь-якої малоповерхової забудови.

В містах та в селищах міського типу малоповерхове багатоквартирне житло привабливе завдяки своїм побутовим якостям. Тут якість індивідуального житлового будинку наближені до комфорту міського багатоповерхового будинку з високим рівнем інженерного благоустрою.

Разом з тим, для малоповерхового будівництва характерні більш прості методи спорудження будівель. Невелика кількість поверхів і, в зв`язку з цим малі навантаження, дозволяють застосовувати полегшені конструкції, більш дешеві, в тому числі місцеві матеріали.

Малоповерхові житлові будинки поділяються на одно-, дво-, чотири-, восьмиквартирні та блоковані.

В одноквартирному будинку терміни «будинок» і «квартира» збігаються. За своїми планувальними якостями квартира в такому будинку в найкращому вигляді відповідає представленим до неї вимогам. Такому будинку можна надати найбільш зручні пропорції житловим кімнатам, раціонально розмістити віконні проміжки. В одноквартирному будинку забезпечений найкращий зв`язок з приквартирною ділянкою. На відміну від багатоквартирних, індивідуальні житлові будинки мають високі гігієнічні якості, які краще відповідають умовам житла. В них забезпечується хороша інсоляція і вентиляція всіх приміщень завдяки тому, що квартира має найбільший світловий фронт. В забудові їх можна розміщати більш вільно, оскільки в більшості випадків будинки можуть мати необмежену орієнтацію. Ізольована постановка будівлі на земельній ділянці сприяє комфорту проживання. Квартири віддалені від шумних проїздів та сусідніх ділянок.

При проектуванні необхідно враховувати природно-кліматичні особливості місця будівництва в створенні необхідного комфорту проживання.

Будинки з невеликими квартирами зазвичай будують одноповерховими. Багатокімнатні – двоповерховими з квартирою в двох рівнях, так як розміщений в одному рівні такий будинок мав би занадто велику площу забудови. Розміщення квартири в двох рівнях дозволяє зменшити площу забудови, і тим самим економно використати ділянку та раціонально вирішити планування самої квартири. Двоповерхові можуть бути з повним або частковим другим поверхом. Може бути розміщений також мансардний поверх. На складному, крутому рель`єфі зустрічаються будинки в яких нижні поверхи за площею менші верхніх, а також зі зміщеним рівнем підлоги.

Двоквартирний будинок має всі якості, котрі притаманні одноквартирному будинку. За організацією функціональних зв`язків планувальних елементів він наближений до одноквартирного будинку. Двоквартирні будинки економніші одноквартирних і по собівартості будівництва, і в експлуатації. Вони мають менший периметр зовнішніх стін, які припадають на одну квартиру і тим самим менше охолоджуваних поверхонь

Принцип планування квартир в двоквартирних будинках аналогічний одноквартирним тільки з тією відмінністю, що в квартирах одна зі стін повинна бути без вікон.

Чотириквартирні та восьмиквартирні будинки, в порівнянні з двоквартирними, дають ще більше скорочення периметра зовнішніх стін і протяжності комунікацій та вулиць, які приходяться на одну квартиру.

Чотириквартирні будинки можуть бути одноповерховими або двоповерховими з квартирами в двох рівнях.

Невеликі квартири можуть бути розміщені по поверхово в восьмиквартирному будинку – по чотири на кожному поверсі. При цьому всі квартири можуть мати індивідуальні приквартирні ділянки.

Блоковані будинки представляють собою з`єднаних в ряд декілька квартир з ізольованими входами; до кожної квартири може безпосередньо додаватись приквартирна ділянка. Незважаючи на наявність при кожній квартирі приквартирної ділянки, щільність забудови блокованими будинками майже така, як при забудові двоповерховими будинками без приквартирних ділянок. Цей тип житла більш економний, ніж одно- і двоквартирні будинки. Економічні переваги блокованих будинків пояснюються значним зменшенням периметра зовнішніх стін, можливістю застосування полегшених конструкцій, підвищеною щільністю забудови, меншою довжиною вулиць і санітарно-технічних комунікацій.

2. Організація генерального плану
Приквартирна ділянка, як складовий елемент житлової забудови, представляє собою невелику земельну ділянку, яка використовується для розміщення житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями, саду та горду, а також для відпочинку.

Організація планування приквартирних ділянок знаходиться в прямій залежності від загального методу планування території під забудову та типів будинків. При розробці території на прибудинковій ділянці як правило прагнуть збільшити лінійну щільність забудови і зменшити протяжність вуличної мережі, що дає зниження витрат на обладнання різних інженерних комунікацій і дорожнього покриття. З цією метою максимально скорочують ширину ділянки по фронту вулиці. Вона звичайно складається із розміру будинків, розміщених вздовж вулиці, та проміжків між ними, які приймають згідно санітарним та протипожежним нормам.

Планування та забудова приквартирної ділянки повинна забезпечувати сприятливі санітарно-гігієнічні умови, пожежну безпеку, економічність забудови та раціональну організацію домашнього та підсобного господарства.

З боку вулиці на ділянку повинні бути передбачені зручний в’їзд та підхід до житлового будинку. Ділянку потрібно належним чином функціонально зонувати, виділити територію для відпочинку, дитячих ігор, саду, городу.

На генеральному плані повинні бути показані:


  • житловий будинок;

  • господарські будови;

  • сад, город, квітники;

  • зона відпочинку;

  • відрізок вулиці, в’їзд на присадибну ділянку (ворота, хвіртка)

  • майданчик для автомобіля, або гараж;

  • доріжки, паркан, живі огорожі;

  • горизонталі;

  • організація за сторонами світу.

Індивідуальний житловий будинок і господарські будівлі розташовуються на відведеній земельній ділянці, площа якої згідно із земельним кодексом України, становить:

  • у містах – 0,10 га;

  • у селищах міського типу – 0,15 га;

  • у сільських населених пунктах – 0,25 га.

Житлові будинки мають бути розміщені з відступом від червоної лінії магістральних шляхів та селищних вулиць – не менше ніж 6 м, житлових вулиць – не менше ніж 3 м.

Розміщення господарських будівель у містах і селищах по лінії забудови не допускається (виключаючи гаражі). Їх слід розміщувати на господарському майданчику в глибині ділянки.

Гараж для власних автомобілів дозволяється розміщувати в селищах та сільських населених пунктах – по межі ділянки, в містах – по лінії забудови. При цьому відчинені двері не повинні заважати вільному руху пішоходів і транспорту.

Відстань від входів та інших отворів гаражів до вікон сусідніх житлових будинків, шкіл та дошкільних закладів має бути не менше 10 м, до лікарняно-профілактичних закладів із стаціонарами – 25 м.

Відстань від стін будинків із вікнами, що виходять із житлових кімнат, кухонь, веранд і головних входів у будинок (квартиру), до інших житлових будинків та господарських будівель (без утримання худоби й птахів) має бути не менше ніж 7 м за містобудівними нормами.

Відстань від межі суміжної ділянки до стін житлового будинку або господарської споруди слід приймати не менше ніж 1 м. Конструкції будинків та споруд, що виступають, не повинні перетинати межі сусідніх ділянок.

3. Функціонально-планувальне вирішення
Квартира є основним елементом житлового будинку і складається з приміщень необхідних для життя сім`ї. Вирішуючи план квартири незалежно від її розміру, необхідно враховувати всі життєво-необхідні процеси – відпочинок та особисте життя всіх членів сім`ї, ведення домашнього господарства, приготування і споживання їжі, спілкування членів сім`ї між собою та з іншими людьми, дотримання особистої гігієни. Звідси визначаються склад і розміри приміщень в квартирі.

Кожна квартира повинна мати наступні приміщення: житлові кімнати, кухню, передню, ванну (або душ), вбиральню, вбудовані шафи або комори. Розміщення житлових приміщень у цокольних, підвальних і підземних поверхах житлових будинків не допускається.

Житлові кімнати мають різне призначення і поділяються на загальні кімнати та спальні. Окрім загальної кімнати можуть бути передбачені їдальня кабінет для роботи та навчання і т. д.

Загальна кімната являється головною і, як правило найбільшою за площею кімнатою квартири. Вона передбачена для різних занять дорослих та дітей, слугує місцем спілкування та відпочинку членів сім`ї, прийому гостей, а також їдальнею, якщо в квартирі не передбачені окрема їдальня або кухня достатніх розмірів, щоб розмістити в ній обідній стіл. Зона відпочинку, як правило, займає основне місце в композиції інтер’єру. Зона прийому їжі повинна мати зручний зв’язок з кухнею. Площа загальної кімнати в дво- та трикімнатних квартирах повинна бути не меншою 15-16 кв. м. Її ширина повинна бути не менше 3 м, що необхідно для забезпечення зручного розміщення меблів. В квартирах з більшою кількістю кімнат площа загальної кімнати повинна бути 18 кв. м і більше, особливо якщо вона використовується і в якості їдальні.

Найкращі пропорції загальної кімнати, тобто відношення її ширини до довжини, знаходяться в проміжку від 1:1 до 1:1,5.

Спальні необхідно розміщувати в найбільш спокійній частині квартири, забезпечуючи зв’язок із санітарним вузлом. Спальні кімнати проектуються різних розмірів в залежності від кількості спальних місць – на одного, двох та трьох чоловік (в останньому випадку для батьків і дитини). Мінімальна площа спальні на одну людину повинна бути 10 кв. м при ширині не менше 2,5 м, а на двох чоловік – не менше 14 кв. м. Всі спальні проектуються непрохідними. Пропорції спальних кімнат, як правило, більш видовжені, ніж пропорції загальних кімнат. Але глибина спальні не повинна перевищувати її подвійної ширини.

Необхідно враховувати, що спальні крім свого основного призначення (місце відпочинку, сну) виконують також і ряд інших функцій, особливо дитячі, які використовуються школярами для виконання домашніх завдань, ігор тощо. Тому при недостатній площі спальної кімнати бажано передбачити в найбільш освітленій її частині місце для розміщення робочих столів, шафи або полиць для книг, підручників тощо.

Встановлення вбудованих шаф або гардеробів в спальних кімнатах покращують їх побутові зручності та мають особливе значення для спалень невеликих розмірів. Разом з тим необхідно пам`ятати, що при наявності дверей шафи безпосередньо в спальнях погіршується можливість розміщення в них меблів. В деяких випадках вбудовані шафи зручніше розміщати не в кімнатах, а в підсобних приміщеннях (коридори та шлюзи), які знаходяться поряд зі спальнями.

Якщо дозволяє площа квартири, в ній, при бажанні, можна відвести місце під гардеробну кімнату. При проектуванні в ній бажано передбачити природне освітлення.

В кухнях проводяться різноманітні роботи, пов`язані з приготуванням їжі, миттям посуду та іншими побутовими процесами. В кухні домашня господиня проводить значну частину свого часу. Тому при проектуванні квартири плануванню та обладнанню кухні необхідно приділити велику увагу.

Тип і розміри кухні, набір обладнання та меблів залежать від кількісного складу сім`ї та характеру ведення домашнього господарства. Кухні можна розділити на три основні типи: кухні-ніші, робочі кухні, кухні-їдальні.

Кухнею-нішею називається кухня, розміщена в ніші загальної кімнати або передньої. В ній розміщується тільки саме необхідне для приготування їжі обладнання. Глибина ніші не менше 0,7 м, довжина в залежності від обладнання – 1,4-2,7 м. Кухні-ніші повинні бути забезпечені хорошою вентиляцією. При розміщенні кухні-ніші в загальній кімнаті плита повинна бути обов’язково електричною.

Робочі кухні розміщаються в ізольованих приміщеннях квартири з входом із передньої або коридору. В деяких випадках вхід до кухні роблять із загальної кімнати.

Мінімальна площа кухні 8 кв. м при ширині не менше 1,9 м.

В робочих кухнях, як правило, застосовують три схеми розміщення обладнання:

однорядна – обладнання розташовується вздовж однієї стіни;

дворядна – обладнання розташовується вздовж двох протилежних стін;

Г-подібна – обладнання розташовується під кутом, вздовж двох суміжних стін.

Кухнею-їдальнею називається кухня, в якій передбачено місце для розміщення обіднього столу. Застосування цього типу кухонь особливо доцільно в невеликих квартирах, де кухня-їдальня фактично перетворюється в додаткову кімнату квартири.

При плануванні кухні необхідно передбачити відкриття вікон та дверей назовні.

В житлових будинках можуть бути застосовані різні типи санітарних вузлів. В однокімнатних квартирах доцільно передбачувати суміщені санітарні вузли, де в одному приміщенні розташовуються унітаз, умивальник та ванна (або душ). У дво-, трикімнатних квартирах слід передбачити роздільні санвузли (вбиральня розташовується в окремому приміщенні). В квартирах, де чотири і більше кімнат, повинно бути не менше двох суміщених санвузлів, кожен з яких повинен бути обладнаний унітазом (вбиральня з умивальником та унітазом і ванна кімната з ванною, умивальником та унітазом). В санвузлі необхідно передбачити пристрій для сушіння полотенець, вбудовані туалетні полки над ванною тощо.

При проектуванні санвузлів необхідно дотримуватись наступних вимог: один унітаз, один умивальник та одна ванна або душ в розрахунку на п`ять чоловік.

Пральня має обладнуватись душовим піддоном, умивальником (раковиною), зливним трапом у підлозі. У ванні або пральні повинни бути передбачене місце для пральної машини.

Мінімальні розміри санвузлів:

- суміщений санвузол (обладнаний ванною, умивальником, унітазом) – 3,8 кв. м;


  • ванна кімната (обладнана ванною, умивальником, місцем для пральної машини) – 3,3 кв. м;

  • туалет (вбиральня, обладнана унітазом з умивальником) – 1,5 кв. м;

  • туалет (вбиральня, обладнана унітазом без умивальника) – 1,2 кв. м.

Ширина вбиральні повинна бути не менше ніж 0,9 м, глибина не менше ніж 1,2 м. Ширина ванної приймається не менше 1,5 м. Вікна та двері із санвузлів повинні відчинятися назовні.

Не допускається розміщення вбиральні та ванної (або душової) над житловими кімнатами і кухнями. Ці приміщення допускається розміщувати над кухнею квартир, розташованих у двох рівнях, за умови влаштування гідроізоляції в перекритті.

При розміщенні обладнання санітарного вузла слід враховувати зручність, простоту та економічність монтажу санітарно-технічного обладнання. Не допускається кріплення приладів і трубопроводів безпосередньо до міжквартирних стін і перегородок, які огороджують житлові кімнати.

В усіх санвузлах обов`язкове устаткування витяжної вентиляції.

Розміри та габарити передпокоїв проектуються виходячи з умов зручного розміщення в них вішалок для верхнього одягу, дзеркала з піддзеркальником та стільця. Нормами встановлена мінімальна ширина передпокою – 1,6 м. Передпокої бажано забезпечити природнім освітленням.

При деяких плануваннях в квартирах передбачають внутрішні проходи і коридори, які забезпечують зручний зв`язок між житловими кімнатами та іншими приміщеннями квартири. Ширина проходів та коридорів повинна бути не менше 0,9 м, якщо вони ведуть до кухні та санвузлів, і 1,1 м, якщо вони ведуть до житлових кімнат.

Допускається влаштування подвійних дверей, а також розміщення головного входу до одноквартирного житлового будинку у цокольному поверсі. При цьому передпокій зі сходинками має бути опалюваним.

Житлові кімнати та кухні повинні мати природне освітлення. Із метою зниження витрат на опалення відношення площі освітлювальних отворів житлових кімнат та кухні не повинно перевищувати 1:5,5, але має бути не менше ніж 1:8.

Приміщення, що мають природне освітлення, повинні забезпечуватися провітрюванням крізь кватирки, фрамуги або інші пристрої.

При усіх зовнішніх входах до житлових будинків слід передбачити тамбури глибиною не менше 1,4 м.

Проектування вбудованих, прибудованих гаражів площею до 40 кв. м допускається без дотримання нормативів на проектування підприємств по обслуговуванню автомобілів.

Над воротами гаража слід передбачити козирок із негорючих матеріалів із виносим 0,8 м, якщо над ними розміщені вікна інших пимівщень.

Висота житлових поверхів від підлоги до підлоги у житлових будинках повинна бути не менше 2,8 м. Висота житлових приміщень від підлоги до стелі – не менше 2,5 м. Висоту внутрішньоквартирних коридорів, санвузлів та інших допоміжних приміщень допускається знижувати до 2,1 м.

Площу квартир слiд визначати як суму площ ycix примiщень квартири за винятком лоджiй. балконiв, веранд, терас, холодних комор i зовнiшнх тамбурiв.

Загальну площу квартир слiд визначати як суму площ ycix примiщень квартири (за винятком вхiдних тамбурiв в одноквартирних будинках), будованих шаф i літніх примiщень, пiдрахованих iз такими знижувальними коефіцієнтами:

а) для балконiв i тepac — з коефiдiснтом 0,3;

б) для лоджiй — 0,5;

в) заскленик балконiв i холодних комор — 0,8;

г) засклених лоджiй i веранд — 1,0.

Площа, яку займає пiч, до площi примiщень не включасться. Площа пiд маршем внутрiшньоквартирних сходiв при висотi вiд пiдлоги до низу виступаючих конструкцiй 1,6 м i бiльше, включасться до площi примiщень, де розташованi сходи.

Плошi горища. технiчного пiдпiлля (технiчного горища), позаквартирних комунiкацiй, а також тамбурiв сходових клiток, лiфтових та iнших шахт, портикiв, ганкiв, зовнішнiх вiдкритих сходів до загальної площi будинкiв не включаються.

Площу житлового будинку слiд визначати як суму площ поверхiв будинку, вимiряних у межах внутрiшнiх поверхонь зовнiшнiх стiн, а також площ балконiв i лоджiй.

Площа сходових клiток, лiфтових та iнших шахт включасться до площi поверху з урахуванням їх площ на рiвнi даного поверху.

Площа горищ i господарського пiдпiлля (технiчного пiдпiлля) до площі будинку не включаєсться.

Площу примiщень житлових будинкiв слiд визначати за ix розмiрами, вимірюваним мiж опорядженими поверхнями стiн i перегородок на рiвнi пiдлоги (без урахування плінтусiв). Пiд час визначеннi площi мансардного примiщення враховуеться площа цього примiіщення з висотою похилої стелi не менше 1,5 м при нахилi. 30° до горнзонту, 1,1 м при 45°, 0,5 м при 60 і бiльше. При промiжних значеннях висота визначаеться за iнтерполяцiєю. Площу примiщення з меншою висотою слiд враховувати у загальнiй площi з коефіцiєнтом 0,7, при цьому мінімальна висота стiни повинна бутн 1,2 м при нахилi стелi 30°, 0,8 м при 45°—60°, не обмежусться за нахилу 60° i бiльше.

Площа забудови будинку визначасться як площа горизонтального перерiзу по зовнiшньому обводу будинку на рiвнi цоколя, включаючи виступаючi частини. Площа пiд будинком, розташованим на стовпах, а також проїзди пiд будинком включаються до площi забудови.

Будiвельний об’єм житлового будинку визначасться, як сума будiвельного об’єму вище позначки +-0,000 (надземна частина) i нижче цiєї позначки (пiдземна частина).

Будiвельний об’єм надземної i пiдземної частин будинку визначається в межах обмежуючих поверхонь iз включенням огороджувальних конструкцiй, свiтлових лiхтарiв та iн., починаючи з позначки чистої пiдлоги кожної з частин будинку, без урахування проїздiв i просторiв пiд будинками на опорах.

При визначеннi поверховостi надземної частини будинку до кiлькостi поверхiв включаються yci надземнi поверхи (включаючи мансардний), у тому числi технiчний i цокольний, якщо верх його перекриггя знаходиться вище середньої планувальної позначки землi не менше нiж на 2 м.

При рiзнiй кiлькостi поверхiв у рiзних частинах будинку на дiлянцi з уклоном, поверховiсть визначається окремо для кожної частини будинку.

Технiчний поверх, розташований над верхнiм поверхом. при визначеннi поверховості будинку не враховусться.

До складу обов’язкових текнiко-економiчних показникiв по житловому будинку включаються:

а) площа дiлянки;

б) площа житлової забудови;

в) поверховiсть;

г) умовна висота будинку (визначається за 2.18 ДБН В. 1.1-7);

д) кiлькiсть квартир усього будинку, у тому числi.

однокiмнатних;

двокомнатних i бiльше;

е) площа квартир у будинку;

ж) площа лiтнiх примiщень (пiдрахована згiдно з В.3);

з) загальна площа квартир у будинку;

и) площа вбудованнх нежитлових примiщень;

к) площа забудови;

л) будiвельний об’єм усього, у тому числі;

- вище позначки +-0,00;

- нижче позначки +-0,00;

м) питома теплова потужнiсть опалення.

При розробленні об’ємно-планувальних вирішень слід враховувати вимоги щодо забезпечення доступу персоналу до усіх елементів конструкцій та обладнання для її періодичного огляду та обслуговування.



Приклад планування квартири

4. Архітектурно-композиційне вирішення


Змінювались покоління, види житла та способи їх побудови. Незмінної залишалась притаманна людині турбота не тільки про функціональні якості сфери існування, але і про її красу. Ця естетична необхідність залишила своє відображення в безіменній архітектурі та в житлових будівлях визначних майстрів. Не випадково житло вважається найбільш об`ємною і визначною сферою виявлення художньої свідомості як особистості, так і суспільства в цілому. Саме тут в архітектурі житлових будівель більше, чим в будь-яких інших ознаках, відображаються естетичні ідеали, смаки та переваги свого часу. В цьому відношенні роль житла унікальна. Стаючи матеріальним втіленням художнього усвідомлення, воно приймає на себе нічим не замінну культурну і виховну функцію.

Естетичні якості житлового будинку виявляються результатом архітектурного усвідомлення цілого ряду об`єктивних факторів: природньо-кліматичних умов, містобудівної ситуації, об`ємно-планувальної структури будинку, його конструктивної схеми, технології будівництва та будівельних матеріалів.

Предметне втілення ідеалів і традицій в архітектурі житла здійснюється під час його формування на всіх рівнях: забудова – будинок – велика пластика будинку – деталь – квартира. На кожному такому рівні вирішуються свої композиційні завдання і кожен з них однаково важливий для створення повноцінного житлового середовища. Проте успіх тут можливий лише в тій мірі, в якій архітектор розуміє архітектурний взаємозв`язок всіх складових житлового середовища та вміє поєднати їх загальним художнім задумом.

Багаті традиції в формуванні житлового середовища має використання кольору. Роль кольору різноманітна. Він може зменшувати перенагрів будівлі. Якщо застосовувати світлі відтінки. Кольором можна виділити архітектурні деталі або композиційну тематику на фасаді будинку. За допомогою кольору можна вирішити пластику фасаду, а якщо потрібно, то й отримати зорову трансформацію площини або об`єму. Часто кольорова гамма являється наслідком застосування тих чи інших будівельних матеріалів, які мають характерне забарвлення (черепиця, цегла, природний камінь тощо).

Загальний колорит і кольорова композиція мають значення не тільки для окремого будинку, але й в забудові. Цими засобами можна об`єднати значну кількість будинків, підтримувати або створювати певну ритмічну послідовність.
Архітектурна виразність індивідуального житлового будинку залежить від прийнятого функціонально-просторового і композиційного рішення: умов рельєфу, клімату, природного оточення.

В архітектурі потрібно широко використовувати декоративні якості будівельних матеріалів: бутового каменю, цегли, деревини.

Об’ємно-просторову композицію та пластику будинку суттєво доповнюють навіси, пілястри, суто декоративні оздоблювальні елементи.

Архітектурний образ складається також за допомогою об’ємів сходів, порталів, силуетів дахів, членування об’ємів.

Можливе використання різноманітних елементів декору, прийомів оздоблення з досвіду народної архітектури.

Важливе значення має знаходження пропорційних відношень частин будівлі, а також деталей до цілого.


В умовах житлового будівництва естетична виразистість житлових будинків буде залежати від вдосконалення домобудування. Тому художнє усвідомлення його принципів і вдосконалення технологій з урахуванням естетичних вимог збереже свою актуальність в діяльності архітекторів.









5. Конструктивне вирішення


Об’ємно-планувальна структура житлового будинку безпосередньо залежить від вибору конструкції та методу будівництва будівлі.

Несучий каркас житлового будинку може бути стіновим, каркасним та змішаним. Кожен вид несучого каркасу застосовується в різних варіантах, які відрізняються один від одного порядком розміщення несучих елементів. Наприклад, стіновий несучий каркас застосовується в системах поперечних, повздовжніх або перехресних стін. Свої системи є і в каркасі: з повздовжнім або поперечним розташуванням ригелів, без ригельна система тощо. Часто застосовується і так званий неповний каркас, інакше, каркасно-стіновий каркас.

Горизонтальні несучі елементи любого каркасу (ригелі, перемички, плити перекриття тощо) виконують з матеріалів, які мають хорошу гнучкість. До них відносяться залізобетон, метал, дерево.

До складу малоповерхового житлового будинку входять наступні основні елементи: фундамент, стіни, перегородки, перекриття та дах. Стіни по загороджувальним функціям розрізняють на зовнішні і внутрішні, по несучим функціям – зовнішні стіни можуть бути несучими і самонесучими, внутрішні стіни – тільки несучими. Товщина зовнішніх стін – 510-640 мм, внутрішніх несучих – 380 мм, перегородок – 65-120 мм. Відповідно до вимог державних норм заборонено використовувати одношарові конструкції для зовнішніх стін. Фундаменти в цілому виконують несучі функції – приймають на себе навантаження від наземної частини будівлі та передають його на землю.

Основні конструктивні елементи малоповерхових будинків ( фундаменти, стіни та перекриття) в цілому складають несучий каркас будівлі. Система каркасу складається з взаємозв`язаних несучих і навантажуючи частин. Так, в одноповерховій будівлі несучі елементи горищного перекриття (балки) повинні витримувати навантаження від власної ваги, ваги матеріалів огородження та ваги предметів, які можуть бути на горищі в процесі експлуатації будівлі (корисне навантаження), та передати його на стіни. По відношенню до стін горищне перекриття є навантажувальною частиною каркасу, а стіна – несучою частиною каркасу. Одночасно для несучих елементів горищного перекриття вага огородження (утеплювач тощо) і корисне навантаження являються завантаженням. В свою чергу стіни сприймають навантаження перекриття горища, даху та власної ваги, передають її на фундаменти, котрі з власною вагою передають все сприймане на основу. В такій системі конструктивних елементів каркасу фундаменти являються несучими для всіх розташованих вище частин будинку, а стіни несучими для частин перекриття й даху тощо.

В системі несучого каркасу розрізняють дві основні групи несучих конструктивних елементів – горизонтальні (балки над прорізами фундаментів і стін та перекриття) і вертикальні (фундаменти, стіни і стовпи). Всі ці елементи повинні відповідати вимогам міцності і жорсткості, а до вертикальних елементів ще й пред`являються вимоги стійкості.

Розміщення вертикальних несучих елементів наземної частини малоповерхового житлового будинку визначає систему його каркасу. В даний час широке застосування отримали будинки з системами стінового каркасу – каркас з великим кроком (відстань між стінами більше 4,8 м) и малим кроком (до 4,8 м), каркас з повздовжніми несучими стінами (частіше з великим кроком), каркас з перехресними несучими стінами та коробчатий каркас.

Система коробчатого каркасу виходить при використанні збірних або монолітних залізобетонних плит перекриття розміром на кімнату, котрі опираються на стіни по всьому периметру. Ця система доцільна при плануванні кімнат по формі, близької до квадрату. При цьому всі стіни стають несучими, стеля виходить без монтажних швів і досягається зменшення товщини плит перекриття. В усіх інших системах каркасу використовують елементи перекриття у вигляді плит і балок з накатом, працюючих в одному напрямку.

Геометрична незмінність (жорсткість) каркасу малоповерхового будинку і його стійкість в основному залежить від жорсткості й стійкості його складових елементів та їх взаємозв`язку.

Житловий будинок зі стіновим каркасом складається із замкнутої системи вертикальних плоских стін і горизонтального плоского перекриття.

Всі системи несучого каркасу малоповерхових житлових будинків мають коробчасту структуру, геометричну незмінність та надійність роботи яких забезпечує взаємозв`язок стін з фундаментами та перекриттями при дотриманні відповідних пропорцій в розмірах елементів.

Сходи відносяться до основних елементів багатоповерхових будинків. Вони влаштовуються у спеціальних приміщеннях, які називаються сходовоми клітками. Для забезпечення міцності та пожежної безпеки сходові клітки обмежуються несучими стінами, що мають координатні осі (рис. 1). Величину між осями називають шириною сходової клітки N, а L – довжиною.

Конструктивно сходи складаються з поверхових та міжповерхових майданчиків і сходових маршів. Сходові майданчики опираються на повздовжні стіни сходової клітки.

Ширина L сходового маршу визначається як L = (N – 2 ∙ 200 – 100) / 2, де 200 – значення розміру прив’язки стін, що огороджують сходову клітку; 100 – значення ширини проміжку між двома суміжними маршами, що влаштовуються для протягування пожежних рукавів у разі необхідності.

У межах сходової у плані марш розміщується таким чином, щоб забезпечити нормальне відкривання вхідних дверей у квартири та ширину сходового майданчика не менше від ширини сходового маршу.

Мiлкоелементнi сходи збирають з окремих, відносно дрібних елементів — косоурів, пiдкосоурних майданчикових балок, сходинок та плоских плит для майданчиків.

Розрізняють два види конструктивного вирішення крупно елементних сходів. По першому — для установи двухмаршових сходів необхiднi чотири типи збірних елементів: два марші та два сходових майданчика. По другому вирішенню сходовi марші, сумiщенi з напiвмайданчиками, монтуються з однотипних укрупнених Z-подібних елементів, які спираються на поперечні стіни сходової клітки або на стіни жорсткості каркаса.

Пожежнi та аварiйнi сходи в житлових будинках виносять назовнi. Пожежнi сходи на дах роблять прямими та не доводять до рiвня землi на 2,5 м. Ширина пожежних сходiв приймаеться не менше 0,6 м.

Сходи-стремянки для потрапляння з верхнього майданчика сходовот клiтки на горище або на сумiщений дах виконуються iз профiльованого металу та стержнiв діаметром в 16мм.

Проектування житлових будівель і застосування всіх вказаних способів їх возведення невід’ємне від типізації та уніфікації будівельних матеріалів за формою та розмірами.

Це завдання вирішується шляхом модульної координації розмірів в будівництві. Вона представляє собою сукупність правил взаємо зв’язування, розмірів будівель, їх частин, конструктивних елементів і деталей, а також будівельних виробів та обладнання, які виробляються промисловістю на основі подільності цих розмірів встановленій одиниці, так названому модулю.

Вихідний модуль рівний 100 мм (М=100 мм). Широко використовують збільшені модулі: 3М, 6М, 12М і т. д. Збільшеним модулем звичайно регулюються загальні розміри будинку, відстані між координаційними осями, розміри основних конструкцій. Всі основні розміри повинні ділитися на 3М (300 мм); 2,4 м, 2,7 м, 3 м тощо. Цей збільшений модуль застосовується для вертикальних розмірів блоків, панелей зовнішніх та внутрішніх стін, колон, сходових кліток тощо.



рис. 1

6. Список літератури


  1. ДБН В.2.2…. – 2004 Житлові будинки. Основні положення. – К., 2004.

  2. Методичні вказівки до виконання курсового проекту «Малоповерховий житловий будинок» для студентів 2 курсу архітектурного факультету, М. К. Руденко, Г. А. Негай, - Полтава, Полт НТУ, 2003.

  3. Барщ М.О., Лисициан М.В. Архитектурное проектирование жилых зданий М.: Стойиздат, 1972.

  4. Казбек-Казиев З.А., Беспалов В.В. Архитектурные конструкции. – М.: Высшая школа, 1989.

5. Лазарев А.Г., Лазарев А.А. Справочник архитектора. – Ростов/Д: Феникс, 2005.

6. Лисициан М.В., Пашковский В.Л. Архитектурное проектирование жилых зданий. – М.: Стойиздат, 1990.



7. Казбек-Казиев З.А., Беспалов В.В. Архитектурные конструкции. – М.: Высшая школа, 1989.




База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка