Маневицький професійний ліцей (№2 10. 2012)




Сторінка9/10
Дата конвертації14.04.2016
Розмір1.65 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

ВЧАСНА ПЕРША ДОПОМОГА - РЕАЛЬНИЙ ШАНС ВИЖИТИ


У всіх надзвичайних ситуаціях, пов'язаних з травмуванням людей, для життя важливі перші 20 хвилин. Медична допомога, надана у цей час, суттєво підвищує шанси травмованого залишитися живим. Тому особливо важливо цим категоріям людей знати хоча б найелементарніші правила надання невідкладної медичної допомоги.

1.1. Перша медична допомога - це проведення комплексу термінових заходів, метою яких є припинення впливу ушкоджуючого чинника зовнішнього середовища на організм, надання на місці допомоги потерпілому, здійснюваних не медичними робітниками (взаємодопомога) або самим потерпілим (самодопомога) та забезпечення максимально сприятливих умов транспортування потерпілого до лікувального закладу.

Одним з найважливіших положень надання першої допомоги є її терміновість: чим швидше вона надана, тим більше надії на сприятливий кінець. Тому таку допомогу вчасно може і повинен надати той, хто находиться поруч з потерпілим.

Наслідок нещасного випадку в навчально-виробничому процесі багато в чому залежить від швидкості дій і вміння надати першу допомогу потерпілому. У зв’язку з цим персонал ліцею повинен періодично проходити інструктаж та практичне навчання способам надання першої долікарської допомоги потерпілим, яка містить у собі:

а) тимчасову зупинку кровотечі;

б) перев’язування ран та опіків;

в) штучне дихання;

г) накладання шин на місця переломів кісток;

д) перенесення потерпілого.

1.2. Заняття з надання першої долікарської медичної допомоги повинні проводитись компетентними особами з медичного персоналу або інженером з охорони праці, які пройшли спеціальну підготовку і мають право навчати персонал підприємства. Відповідальність за організацію навчання несе директор ліцею.

1.3. Контроль за організацією надання першої допомоги, наявністю та комплектністю аптечок, справністю пристосувань та засобів надання “першої “допомоги,а також навчання персоналу покладається на медичних працівників, які обслуговують ліцей, заступників директора ліцею, старшого майстра, інженера з охорони праці, викладачів, майстрів виробничого навчання. Для правильної організації надання першої допомоги потерпілому, необхідне виконання таких умов:

1.3.1. Медичні працівники, які обслуговують ліцей, повинні періодично контролювати організацію надання першої допомоги, навченість персоналу.

1.3.2. Навчально-виробничі об’єкти (адміністративний та навчальний корпус, майстерні) та гуртожиток повинні бути забезпечені укомплектованими медичними аптечками (кровоспинні джгути, шини, перев’язувальні матеріали, медикаменти). Біля санітарного поста вивішують плакати з прийомами надання першої допомоги.

1.4. Якщо потерпілий не може дійти сам або зі сторонньою допомогою до санітарного поста чи здравпункту (знепритомнів, уражений електричним струмом, тяжко поранений та має переломи), необхідно негайно викликати швидку допомогу або лікаря медичної установи. До прибуття лікаря потерпілому необхідно надати першу допомогу і, по можливості, заспокоїти його, бо хвилювання посилює кровотечу з ран, погіршує захисні функції організму.

1.5. Необхідно додержуватись правила, ніколи не слід відмовлятися від надання допомоги потерпілому і вважати її марною, навіть якщо у нього відсутні серцебиття, пульс, дихання. У всіх випадках, зокрема при ураженні електричним струмом, вирішування питання про доцільність подальших заходів щодо оживлення потерпілого та давати висновок про його смерть має право тільки лікар.

1.6. Для надання першої допомоги в цехових аптечках повинен бути такий набір медичних засобів:

- індивідуальні перев’язувальні антисептичні матеріали (бинти, пакети);

- вата, бинти (для накладання пов’язок); ватно-марлеві бинти (для бинтування при переломах);

- джгут (для припинення кровотечі);

- шини (для закріплення кінцівок при переломах та вивихах);

- гумовий пузир для льоду (для охолодження ушкоджених частин тіла при переломах та забоях);

- напувалка (невеликий чайник для промивання очей та прийому ліків);

- настойка йоду (для змазування навколо ран, саден, подряпин);

- нашатирний спирт (для приведення до пам’яті при непритомності);

- борна кислота (для приготування 2 – 4%-ного розчину борної кислоти і його застосування для промивання очей, примочок на очі при опіках електричною дугою, для полоскання роту при опіках лугом);

- борна мазь (для змазування обморожених місць шкіри); сода питна (для приготування 2 – 4%-ного, розчину і його застосування для промивання очей і полоскання роту при опіках кислотою);

- 3%-ний розчин оцтової кислоти (для промивання шкіри при опіках лугом);

- марганцевокислий “калій (для промивання шкіри при опіках кислотами та лугами, промивання шлунку при отруєнні);

- вазелін (для змазування шкіри при опіках 1 ступені, саднах, подразненнях);

- валідол (при сильних болях у серці); валеріанові краплі (при неприємному відчутті у ділянці серця, розладь нервової системи);

- мило, рушник.

1.7. У кожному підрозділі ліцею повинні бути відповідальні за зберігання та видачу медикаментів.

1.8. Той, хто надає допомогу повинен уміти:

- оцінювати стан потерпілого і визначати, яка допомога в першу чергу йому потрібна;

- забезпечувати вільну прохідність верхніх дихальних шляхів;

- виконувати штучне дихання «з роту в рот» (« роту в ніс») і закритий масаж серця, оцінювати їх ефективність;

- тимчасово зупиняти кровотечу шляхом накладення джгута, стисної пов’язки, пальцьового притиснення судини;

- накладати пов’язку при пошкодженні (пораненні, опіку, обмороженні, ударі);

- іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкому ударі термічній поразці;

- надавати допомогу при тепловому і сонячному ударах, втопленні, гострому отруєнні, блюванні, несвідомому стані;

- використовувати підручні засоби при перенесенні, завантаженні та транспортуванні потерпілих;

- визначати доцільність вивезення потерпілого машиною швидкої допомоги або попутним транспортом;

- користуватися аптечкою першої допомоги.


Методи припинення кровотечі:

- накладання тугої пов'язки, притиснення судин пальцями до кістки, накладання джгута або закрутки (гумова трубка, ремінь, рушник тощо).



Правила накладання джгута (закрутки):

  • джгут накласти вище і якнайближче до рани;

  • під джгут підкласти будь-який матеріал (одяг);

  • джгут накласти круговими рухами до повного припинення кровотечі;

  • відмітити час накладання джгута на листку паперу або на чолі потерпілого чорнилами, фарбою, кров'ю, сажею тощо;

  • при транспортуванні джгут повинен бути помітним, не прикритим або якимось чином зазначеним.

Пов'язка:

Основними призначеннями пов'язки є захист рани від забруднення і зупинка кровотечі з неї. Для накладання пов'язки використовується індивідуальний перев'язочний пакет, бинт, марля, стрічки з чистих простирадл, натільної білизни, рушників тощо. Шкірні покрови навколо рани необхідно обробити 3-5 % розчином йоду (спиртом, горілкою, одеколоном), після чого рану закрити перев'язочним матеріалом.



Правила користування індивідуальним перев'язочним пакетом:

  • розірвати по лінії надрізу прорезинену оболонку і зняти її;

  • зі складки паперової оболонки вийняти шпильку;

  • однією рукою взяти за кінець бинта, разом повернути його до скатки;

  • взяти скатку іншою рукою і розгорнути пакет;

  • при наскрізному пораненні рухливу подушечку відсунути рукою і закрити обидві рани;

  • при сліпому пораненні або опіку рухливу подушечку присунути до нерухомої (скласти разом);

  • накласти подушечку на рану, прибинтувати, а кінець бинта прикріпити шпилькою.

!Запам'ятай - кольоровою ниткою показана зовнішня сторона подушечок, за яку можна брати руками.

Правила виконання іммобілізації (фіксації) при переломах довгих трубчастих кісток


Фіксація виконується за допомогою спеціальних медичних шин (Крамера, Дітерікса), імітованих шин з підручних засобів (вузькі дошки, штахетник, низка довгих прутів, автомат, карабін тощо) або без застосування шин.

  1. Фіксація кінцівок медичними шинами (Крамера, Дітерікса) виконується медичними працівниками або особами, які вміють ними користуватися.

  2. Фіксація кінцівки імітованими шинами з підручних засобів: довжина шини повинна бути достатньою, щоб зафіксувати суглоби вище і нижче місця перелому; шина накладається поверх одягу; фіксація шини бинтом проводиться уздовж всієї кінцівки.

  3. При відсутності медичних шин і неможливості скористатися імітованими шинами з підручних засобів при переломах довгих трубчастих кісток: прибинтувати верхню кінцівку до тулуба із зігнутою в ліктевому суглобі рукою під прямим кутом; прибинтувати нижню кінцівку до здорової ноги.

1.9. Послідовність надання першої допомоги:

- усунути вплив на організм небезпечних або шкідливих чинників, що погрожую здоров’ю і життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести з зараженої атмосфери, погасити одяг, що горить, витягти з води тощо);

- визначити характер і тяжкість травми, найбільшу загрозу для життя потерпілого і послідовність заходів щодо його врятування;

- виконати необхідні заходи щодо врятування потерпілого в порядку терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов’язку тощо);

- підтримати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного робітника;

- викликати швидку медичну допомогу або лікаря, або прийняти заходи для транспортування потерпілого в найближчу лікувальну установу.



2. Види травматизму при нещасних випадках

Поранення – це механічне пошкодження тканин тіла, при якому порушується цілість шкіряного покриву, слизових оболонок, а нерідко і тканин, що лежать глибше. Розрізняють рани вогнестрільні, різані, рубані, колоті, рвані тощо. Поранення, як правило, супроводжуються кровотечами різного ступеня.

Перелом – це часткове або повне порушення цілості кістки; буває закритий (без пошкодження шкіри) і відкритий. За формою переломи можуть бути поперечні, поздовжні, скісні, оскольчасті тощо.

Вивих – це пошкодження суглоба зі зміщенням суглобних кінців кісток за межі їх нормальної, рухомості. За ступенем зміщення вивихи бувають повні та неповні.

Розтягнення – це пошкодження зв’язок, м’язів, сухожиль, нервів під дією розтягуючої сили, що не руйнує повністю цілості анатомічної будови. Дуже часто виникає розтягнення зв’язкового апарата суглоба, іноді воно супроводжується розривом зв’язок чи капсули суглоба.

Забої – це пошкодження тканин та органів тіла при швидкій короткочасній дії на них тупого предмета без порушення цілості зовнішнього покриву. Забої супроводжуються розривом судинних капілярних та дрібних вен, крововиливом, пошкодженням підшкірної клітковини, м’язових волокон, а іноді і внутрішніх органів (печінки, селезінки тощо).

Проникнення чужорідних тіл. Чужорідні тіла (скляні, дерев’яні, металеві та інші частки) можуть потрапити під шкіру у вигляді заноз. На виробництві виникають випадки попадання чужорідних тіл в очі, органи дихання або стравохід.

Тепловий удар – це хворобливий стан, обумовлений перегріванням тіла при дії високої температури оточуючого повітря, який супроводжується головним болем, блюванням, сонливістю, а в окремих випадках непритомністю.

Обмороження (відмороження) – це пошкодження тканин організму внаслідок дій морозу. Найчастіше виникає обмороження нижніх кінцівок, рідше – верхніх кінцівок, носа, вушних раковин та інших ділянок тіла. Необхідно враховувати, що обмороження може настати при порівняно невеликому морозі (- 3 – 5С). Обмороження при такій температурі звичайно пов’язане зі зниженням опірності організму (втрата крові, голод, сп’яніння). Залежно від тяжкості, обмороження (відмороження) підрозділяють на чотири ступені.

Опіки – це пошкодження тканин організму під дією високої температури, а також деяких хімічних речовин (кислот, лугів, солей важких металів). Бувають опіки від дій променистої енергії – сонячні, від електричної дуги, рентгенівських променів тощо. Розрізняють чотири ступені опіків: почервоніння, утворення пухирів, омертвіння всієї товщини шкіри, обвуглення тканин.

Отруєння – це захворювання, яке виникає внаслідок дій на організм отрути. Воно супроводжується порушенням нормальних життєвих функцій організму. Отруєння бувають гострі і хронічні. Гострі отруєння протікають бурхливо і потребують негайної допомоги.

Електротравми – це травми, які викликаються дією електричного струму або електричної дуги.

3. Порядок надання першої медичної допомоги.

3.1. Перша допомога при пораненні та кровотечі.

При розпечатуванні (розкритті) індивідуального пакета не можна доторкатися руками; тієї сторони пов’язки, яка буде накладатись на рану. Якщо індивідуального пакета немає, для перев’язування використовуйте чисту носову хустинку, ганчірку, тощо. У цьому разі приготовлену для перев’язування тканину змочіть настойкою йоду так, щоб пляма йоду трохи перебільшувала розмір рани. Щоб запобігти забрудненню рани при наданні допомоги, необхідно старанно вимити руки з милом і змазати пальці йодом.

Не можна рану промивати водою, ліками або засипати порошком чи змазувати мазями, бо це заважає її загоюванню, сприяє занесенню бруду з поверхні шкіри; не можна також стирати з рани пісок, землю та інші чужорідні домішки (при цьому частина бруду може потрапити в рану) і видаляти згустки крові (можна викликати кровотечу).

При кровотечі необхідно підняти поранену кінцівку. Можна також закрити рану перев’язувальним матеріалом і притиснути ділянку біля неї протягом 4-5 хвилин, не торкаючись рани пальцями. Після цього рану треба забинтувати. Якщо накладенням пов’язки зупинити кровотечу не вдається, слід вдатися до здавлювання кровоносних судин за допомогою згинання кінцівки у суглобах, притискування кровоносних судин пальцями, джгутом чи закруткою.

Найбільш ефективним способом зупинення кровотечі є згинання кінцівок у суглобах. У цьому разі слід засукати брюки або рукава сорочки і вкласти в ямку, яка утворилась при згинанні суглобу, жмут, зроблений з будь-якої тканини або іншого м’якого матеріалу. Потім повністю зігнути суглоб, який можна зв’язати або прив’язати до тулуба.

Однак, цей спосіб не завжди можна застосовувати, тоді необхідно зупинити артеріальну кровотечу накладанням джгута.

Для накладання джгута на верхні або нижні кінцівки використовують тугу еластичну тканину. Джгут накладають на найближчу ділянку стегна або плеча. При цьому нога або рука, на яку накладають джгут, повинна бути піднятою. При накладанні джгута спочатку місце накладання обгортають м’яким матеріалом (тканиною, ватою, одягом потерпілого тощо), потім джгут розтягають і туго перетягають ним попередньо обгорнуту ділянку кінцівки доти, поки не припиниться кровотеча. Якщо кровотеча не припиняється, додатково накладають з великим зусиллям тугіший джгут.

При відсутності гумової трубки або стрічки, що розтягається, для джгута застосовують інші матеріали (мотузку, ремінь, рушник тощо). У цьому випадку накладений джгут зав’язують вузлом на зовнішній стороні кінцівки. У вузол просувають важіль (паличку, металевий стрижень), яким закручують джгут до припинення кровотечі.

При використанні джгута або закрутки слід пам’ятати, що з накладеним джгутом кінцівка може бути не більше ніж 1,5-2 години, бо в іншому разі виникає небезпека омертвіння знекровленої кінцівки. Після закінчення однієї години джгут попускають на 5 -10 хвилин, або знімають, а потім знову накладають.

Послаблення або зняття джгута виконують поступово, при цьому артерію, по якій іде кров до рани, притискають пальцями.

3.2. Перша допомога при переломах, вивихах, забоях та розтягненні зв’язок.

Потерпілого з переломами або, вивихами розташовують у найбільш зручному для травмованої частини тіла положенні. При цьому забезпечують її повну нерухомість, що усуває больові відчуття, а також запобігає пошкодженню тканин, що оточують перелом, колючими краями кісток.

При переломі черепа перша допомога полягає у прикладанні до голови холодних предметів (гумового пузиря з льодом або холодною водою, гумової грілки з холодною водою, холодних примочок тощо).

При переломі хребта, який можна визначити через сильний біль, що виникає в ньому, неможливість розігнути спину і повернутися, під потерпілого обережно підкладають (піднімати не можна) дошку чи щит або ж обережно перевертають на живіт. При цьому, для запобігання пошкодженню спинного мозку, стежать за тим; щоб тулуб потерпілого не перегинався.

При переломах і вивихах ключиці в під м’язову западину кладуть жмут вати; згорнутий у жмут бинт або інший матеріал, згинають руку в лікті під прямим кутом і прибинтовують її до тулуба. Бинтування виконують у напрямку від пошкодженої руки до спини. Рука нижче ліктя повинна перебувати у косинці, яку підв’язують до шиї. На пошкоджену ділянку прикладають холодні предмети.

При переломах і вивихах кісток рук, першими ознаками яких є біль у руці і неприродна форма кінцівки, припухлість, а також рухомість у тому місці, де не має суглоба, на пошкоджене місце накладають глину. Якщо не має шини або підсобного матеріалу, зігнуту у лікті руку на косинці підвішують до шиї і прибинтовують до тулуба.

Вивихи суглобів


Симптоми: зміна форми суглобу через зсув кісток, біль, відсутність або обмеження рухів у суглобі.

При вивиху рука може відстати від тулуба. Тому при бинтуванні до тулуба між рукою і тулубом прокладають м’який валик, згорнутий з одягу або інших матеріалів. До місця пошкодження прикладають холодний предмет.



Перша допомога:

  • вправляти вивих особам без медичної освіти забороняється;

  • іммобілізувати кінцівку табельною чи імпровізованою шиною з підручних засобів або прибинтувати верхню кінцівку до тулуба, а нижню - до здорової ноги;

  • при болях ввести знеболюючий засіб шприц-тюбиком з аптечки індивідуальної;

  • доставити потерпілого до лікувального закладу.

При переломах і вивихах кисті та пальців рук роблять таким чином – кисть руки з вкладеним у долоню жмутом вати, бинта, ганчір’я (пальці зігнуті) прикладають до шини, яка повинна починатися біля середини передпліччя і закінчуватися біля кінця пальців, і прибинтовують. До місця пошкодження прикладають холодний предмет.

При переломах і вивихах нижніх кінцівок (ознаки перелому такі ж, що й при переломах рук) з допомогою шини або інших підсобних предметів їх фіксують у стані спокою таким чином, щоб один кінець шини знаходився уздовж тіла вище краю таза в ділянці пахви, а другий опинився на рівні п’ятки. До місця пошкодження прикладають холодний предмет.

При переломі ребер (перша ознака – біль у ділянці грудної клітки або того чи іншого ребра під час дихання, кашлю або руху) туго забинтовують груди або стягують їх рушником.

При забоях перш за все слід упевнитись у тім, що потерпілий одержав тільки забій, і в нього немає перелому кісток. На забите місце накладають мокру ганчірку, лід або сніг. Забите місце туго забинтовують. При забоях у ділянці живота, а також забоях, що супроводжуються гострим болем, непритомністю, потерпілого відправляють у медпункт (можуть виникнути розриви внутрішніх органів).

При розтягненні зв’язок застосовують холод (кладуть холодний компрес і т. п.), туго бинтують суглоб.

3.3. Перша допомога при опіках.

Опік виникає при дії на тіло високої температури і ряду хімічних речовин: концентрованих розчинів лугів, кислот, мідного купоросу, смол тощо. При наданні першої допомоги слід, по можливості, швидко припинити дію високої температури. Це особливо велике значення має при займанні одягу і при опіках рідиною через одяг.

У першому випадку необхідно загасити полум’я, накинувши на людину, що горить, будь-яку густу тканину, щільно притиснути її до тіла. Загасивши полум’я, обережно знімають тліючий одяг або обливають його водою.

При промоканні одягу гарячою водою, його також необхідно швидко облити холодною водою або зірвати. Швидке занурення обпеченого місця в холодну воду зменшує біль і тяжкість опіку.

Місце опіків міцними кислотами негайно ретельно промивають струменем води протягом 10 – 15 хвилин. Обпечену кінцівку можна також опустити в посудину з чистою водою та інтенсивно її обполіскувати. Потім, уражене місце промити 5%-ним розчином марганцевокислого калію або 10%-ним розчином питної соди (одна чайна ложка на склянку води). Після промивання місце опіку накривають перев’язочним матеріалом – бинтом або марлею, змоченими сумішшю олії та вапняної води. При попаданні кислот та їх парів у порожнину рота або в очі їх промивають і прополіскують 5%-ним розчином соди.

Місця опіків їдкими лугами (каустичною содою, негашеним вапном) спочатку ретельно промивають струменем води (протягом 10 – 15 хвилин), потім слабким розчином оцтової кислоти (3 -6% за об’ємом) або розчином борної кислоти (одна чайна ложка на склянку води). Після промивання місця опіків накривають марлею, просоченою 5%-ним розчином оцтової кислоти. При попаданні їдких лугів або їх парів в очі або в порожнину рота їх промивають 2%-ним розчином борної кислоти.

Якщо опіки кислотою чи лугом спричиняються при перенесенні кислот або лугів, що знаходяться в скляних посудинах, необхідно спочатку впевнитись, що в рану не попали осколки скла, потім промити рану одним з вищеописаних способів, змазати краї рани йодом і зробити перев’язку.



Термічні опіки (полум'ям, напалмом).

Симптоми:

  • почервоніння, припухлість шкіри (I ступінь);

  • міхурі з рідиною (II ступінь);

  • некроз шкіри і глибше лежачих тканин (ІІІ і ІV ступені).

Перша допомога:

  • усунути причину, що викликає опік: вивести з вогню, погасити вогонь на одежі;

  • для погашення напалму використовують плащ-накидку, брезент, сиру землю, глину тощо. Ні в якому разі не використовувати воду!!!

!Запам'ятай - використання води в цьому випадку збільшує площу опіку.

  • ввести знеболюючий засіб шприц-тюбиком з аптечки індивідуальної (АІ);

  • дати 2 таблетки з пеналу для антибіотиків з аптечки індивідуальної (АІ);

  • накласти пов'язку на всю опікову поверхню;

  • пригорілий до опікової рани одяг не відривати;

  • доставити потерпілого до лікувального закладу.

Хімічні опіки (кислоти, луги)

Симптоми: біль в ділянці опіку, почервоніння шкіри або післяопіковий струп.

Перша допомога:

  • промити опікову поверхню слабким розчином кислоти при лужних опіках або слабким розчином лугу при кислотних опіках; при відсутності розчинів промити великою кількістю води;

  • уражену ділянку закрити пов'язкою;

  • ввести знеболюючий засіб шприц-тюбиком з аптечки індивідуальної (АІ);

  • дати 2 таблетки з пеналу для антибіотиків з аптечки індивідуальної (АІ);

  • доставити потерпілого до лікувального закладу.

Опіки бувають чотирьох ступенів, починаючи з легкого почервоніння до тяжкого омертвіння ділянок шкіри, а іноді і більш глибоких тканин.

При опіках першого ступеня з’являється почервоніння, припухлість шкіри, болі і жар. Уражені місця обробляють спиртом, прикладають примочки з розчину марганцевокислого калію і забинтовують.

При більш тяжких опіках (2 і 3 ступенів) обпечені місця спочатку звільняють від одягу та взуття (одяг і взуття рекомендується розрізати, а не стягувати), потім накривають стерильним матеріалом, зверху накладають шар вати і забинтовують. При відсутності стерильного матеріалу використовують чисту, випрасувану гарячою праскою, полотняну тканину. Після перев’язування потерпілого направляють у лікувальний заклад. Такий спосіб надання першої допомоги застосовують незалежно від того, чим ці опіки викликані.

При опіках не слід розрізати пухирі, видаляти смолисті речовини, що прилипли до обпеченого місця, віддирати шматки одягу, які прилипли до рани.

При опіках очей електричною дугою роблять холодні примочки з розчину борної кислоти, потім потерпілого направляють у медпункт.

3.4. Перша допомога при проникненні чужорідних тіл.

При впевненості, що чужорідне тіло без лікарської допомоги може бути успішно видалене з-під нігтя або з іншої ділянки тіла, його видаляють. Місце поранення змазують йодною настойкою і накладають пов’язку. Якщо немає впевненості в успішному видаленні чужорідного тіла, потерпілого відправляють у медпункт. Чужорідні тіла, що знаходяться в безпосередній близькості від великих судин або у порожнинах тіла, при наданні, першої допомоги не видаляють. Видаляє чужорідне тіло, що попало в рану, лікар.

Чужорідне тіло з очей видаляють промиванням (розчином борної кислоти або чистою водою; напрямок струменю – від скроні до носа).

Чужорідні тіла, що потрапили в дихальне горло або стравохід, видаляє лікар.

3.5. Перша допомога при теплових ударах.

При появі різких ознак теплового або сонячного удару потерпілого негайно виводять на свіже повітря або в тінь, потім його кладуть, розстебнувши одяг, що стискує, на голову і на серце кладуть холодні компреси, дають пити у великій кількості холодну воду, у тяжких випадках потерпілого обливають холодною водою.

Запам’ятайте! Небезпека сонячного і теплового удару збільшується при фізичному навантажені і відсутності води. Організм не встигає прохолоджуватися і швидко перегрівається.

Перша допомога:


  • Постраждалого необхідно укласти, піднявши вище голову, у тінь або прохолодне приміщення, зняти одяг.

  • Найголовніше – охолодити організм. Необхідно прикласти холодні компреси на голову, шию, груди, можна обгорнути тіло мокрим простирадлом. Охолодження не повинно бути різким і швидким.

  • Якщо людина не знепритомніла, її треба напоїти холодною, трохи підсоленою водою, алкогольні напої виключаються.

  • При втраті свідомості потрібно покласти постраждалого на бік. При порушенні дихання негайно починають робити штучне дихання.

  • Буває, що погано людині стає вже вдома. Тоді добре допомагає обтирання оцтом, розбавленим пополам з водою. Одночасно треба давати холодні напої невеличкими ковтками кожні 3-5 хвилин. Можна поставити холодну клізму, а також дати жарознижуючу таблетку.

  • В усіх випадках перегрівання організму, треба терміново викликати лікаря.

  • Попередження перегрівання організму полягає в дотриманні норм прийому сонячно-повітряних ванн, що особливо важливо для дітей та осіб, що мають захворювання серцево-судинної системи.

  • Уникнути сонячного удару дуже просто: одяг повинен бути з легкої нещільної тканини, світлий, треба носити головний убір. По можливості, дотримуватись питного режиму, не сидіти довго на сонці. Намагатися не зловживати витривалістю свого організму, більше знаходитися у холодку, періодично прохолоджуватися.

При припиненні дихання або його утрудненні до прибуття лікаря потерпілому роблять штучне дихання.

3.6. Перша допомога при переохолодженні та обмороженні.



Запам’ятайте! Серце зупиняється при температурі тіла 26оС.

Попередження переохолодження організму:

  • Обмежуйте час перебування у воді при купанні і регулюйте перерви між заходами у воду. Здоровим дітям дошкільного віку можна купатися у водоймах при температурі води +23-24оС 1-3 хвилини і не більше 2-3 разів на день; дітям шкільного віку – при температурі води +20-21оС перебування у воді збільшувати поступово – від 3-5 до 10-15 хвилин, до ознобу не повинні купатися люди будь-якого віку.

  • Допустимий час перебування людини у воді:

  • 5-8 хвилин при температурі води нижче 2оС;

  • 10-15 хвилин при температурі води 2-3оС;

  • 210-270 хвилин при температурі води 10-15оС;

  • 420-540 хвилин при температурі води 24оС.

  • Одягайтесь відповідно до сезону.

Основні причини переохолодження організму – тривале перебування у воді або навіть короткочасне перебування в крижаній воді.

Симптоми: озноб, тремтіння, синюшність шкіри, губів, зниження температури тіла, біль у пальцях рук і ніг, поява “гусячої шкіри”, позіхання, гикавка, затемнення свідомості. У постраждалого наступає апатія, сонливість, загальна слабкість, поверхневе дихання. Ступінь і швидкість переохолодження залежать від температури води та адаптації організму до холоду.

Перша медична допомога при переохолодженні.

Легкий ступінь переохолодження (озноб, м’язове тремтіння, загальна слабкість, утруднене пересування, блідість шкіри):

  • одягніть тепло постраждалого, напоїть гарячим чаєм або кавою.

  • змусьте виконувати інтенсивні фізичні вправи. Подальше купання в цей день припиняється.

Середній ступінь переохолодження (синюшність губів і шкіри, ослаблення дихання, пульс стає рідшим, з’являється сонливість, втрачається спроможність до самостійного пересування):

  • розітріть постраждалого вовняною тканиною, зігрійте під теплим душем (якщо його поміщаєте у ванну, то температуру води підвищуйте поступово від 30-35оС до 40-42о);

  • зробіть масаж усього тіла;

  • тепло одягніть постраждалого та укладіть в ліжко, зігрійте грілками (зігрівання повинно бути поступовим, щоб не було різкого перепаду температур);

  • викличте лікаря.

Важкий ступінь переохолодження (з’являється втрата свідомості, життєві функції поступово вгасають):

  • негайно викличте лікаря;

  • виконайте всі заходи першої допомоги, як і при середньому ступені переохолодження.

Обмороження виникає при місцевій дії холоду на тіло. Холод, діючи на судини, спричиняє до їх звуження, в результаті, цього відбувається недостатнє кровопостачання певної ділянки тіла, що проявляється у побліднінні шкіри. Якщо вчасно не буде надано першу допомогу, то це може спричинити до відмирання тканин.

У залежності від об’єму ураження тіла розрізнюють чотири ступені відмороження:

1 – збліднення і почервоніння-шкіри до втрати чутливості;

2 – утворення пухирів;

3 – 4 – омертвіння (некроз) відморожених ділянок тіла.

Перша допомога. Головним завданням першої допомоги є відновлення кровообігу.

При відмороженні першого ступеня рекомендується робити водяні ванни (вода – кімнатної температури) або ж легкий масаж (чистими руками) уражених ділянок тіла до їх зігрівання. Відморожені місця не можна розтирати снігом, шерстяною рукавичкою тощо, тому що такі заходи можуть пошкодити шкіру з наступним інфікуванням тканин. Після зігрівання обморожених ділянок на них накладають пов’язку з борною маззю або вазеліном, добре укутують дають потерпілому теплий напій.

При відмороженнях другого і третього ступенів першу допомогу потерпілому надають у помірно теплому приміщенні. Відморожені ділянки тіла миють водою кімнатної температури, потім на них накладають марлю, змочену у воді, яку поступово нагрівають.

Одночасно потерпілий повинен рухати кінцівками. Після відновлення кровообігу уражену ділянку накривають чистою марлею і перев’язують. Потерпілому дають пити теплі напої. Потім слід потурбуватися про його транспортування в лікувальний заклад.

При легкому ступені переохолодження тіло розігрівають розтирання, дають випити кілька склянок теплої рідини. При середньому і тяжкому ступенях – тіло енергійно розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато пити.

3.7. Загальне замерзання.

Замерзання починається з відчуття остуди, в’ялості, утоми, людина втрачає сили, настає сонливість, потерпілий засинає, при цьому тіло його клякне, дихання і серцева діяльність слабшає і вже у сні настає смерть.

Перша допомога. Людину, що замерзає, кладуть у слабо натопленому приміщенні, потім його кладуть у ванну з водою кімнатної температури. При відсутності можливості приготувати ванну, тіло потерпілого миють холодною водою, а потім – водою більш високої температури. Після того, як настає почервоніння шкіри і минає задубілість кінцівок, відразу ж розпочинають оживлення потерпілого.

Після повернення пам’яті, потерпілого слід напоїти чаєм або ж чорною кавою, укутати теплою ковдрою і організувати його швидке транспортування в лікувальний заклад.

3.8. Перша допомога при отруєнні.

При харчовому отруєнні потерпілому кілька разів промивають шлунок (примушують випити 1,5-2 л води, а потім викликають блювання подразненням кореня язика) до появи чистих промивних вод. Можна дати 8-10 таблеток активованого вугілля. Потім дають багато чаю, але не їжу. Якщо після отруєння пройшло 1-2 год., і отрута надходить вже із шлунку до кишечнику, то викликати блювання даремно. У такому випадку необхідно дати потерпілому проносне (2 столові ложки солі на 1 склянку води). Для зменшення всмоктування отрути слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту потерпілому можна дати розведені крохмаль або молоко.

Щоб запобігти зупинці дихання і кровообігу, необхідне постійне спостереження за потерпілим.

При отруєнні діоксином вуглецю потерпілого виносять на свіже повітря і дають йому кисневу подушку, а якщо він не дихає-роблять штучне дихання. Причини - вдихання чадного газу, генераторного газу, продуктів горіння, диму, внаслідок чого в крові блокується зв’язок гемоглобіну з киснем і обмежуються умови для його перенесення кров’ю від легень до тканин. Ознаки – шкіра яскраво-рожева, поява відчуття подразнення слизових оболонок дихальних шляхів (кашель, відчуття тепла в грудях), очей, головні болі запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, нудота, блювання, слабий пульс, непритомність (при легкому отруєнні), нерухомість, судоми, порушення зору, дихання, роботи серця, втрата свідомості протягом навіть діб (при тяжкому отруєнні).

При отруєнні парами аміаку слід робити інгаляцію теплою парою, що вміщує 1 – 2%-ний розчин, лимонної кислоти (з чайника через паперову трубку). При ураженні аміаком очей необхідно провести сильне промивання очей струменем води. Не можна забинтовувати очі, накладати на них пов’язку.

При отруєнні формаліном потерпілого виводять з приміщення, промивають слизову оболонку 2%-ним розчином двовуглекислої соди, роблять інгаляцію з того ж розчину; у тяжких випадках дають вдихати кисень.

При отруєнні кислотою, якщо немає симптомів, що свідчать про прорив стравоходу або шлунка,, потерпілого слід напоїти розчином питної соди, молоком або ж простою водою.

При отруєнні лугом, потерпілого поять оцтовою водою, лимонним соком, молоком.

Причини - попадання лужних сполук натрію й калію у дихальні шляхи. Ознаки – неприємний лужний присмак у роті, кашель, різка печія слизових оболонок очей і гортані, біль за грудиною, розширення зіниць, різка слабкість, загальні судоми.

При наявності підозри про прорив (нестерпний біль за грудною кісткою або в ділянці шлунка) потерплому не слід нічого давати пити і його необхідно негайно транспортувати в лікувальний заклад.

3.9. Перша допомога при ураженні електричним струмом.

Рятування потерпілого від електричного струму залежить від швидкості звільнення його від струму, а також від швидкості і правильності надання потерпілому першої допомоги. Зволікання і тривала підготовка можуть спричинити загибель потерпілого.

При наданні допомоги потерпілому від електричного струму необхідно таке. Звільнити потерпілого від контакту з струмоведучими проводами або предметами, додержуючись заходів особистої безпеки. При цьому негайно вимикають ту частину струмоведучої установки, до якої доторкається потерпілий. Якщо є припущення, що при вимиканні потерпілий може впасти з висоти, слід вжити заходи для запобігання падінню.

При неможливості швидкого вимкнення струмоведучих частин, потерпілого слід відокремити від них, для цього необхідно користуватися підручними матеріалами-непровідниками, наприклад сухою палкою, дошкою, вірьовкою (не можна використовувати металеві, і мокрі предмети). Якщо одяг сухий і відстає від тіла, то потерпілого можна відтягти від струмоведучих частин, остерігаючись доторкання до оточуючих металевих предметів і тіла потерпілого.

Для того, щоб той, хто надає допомогу потерпілому, сам не був уражений струмом, він повинен надіти гумові рукавиці або обгорнути руки сухою тканиною, можна ізолювати себе від землі, узявши гумові чоботи, ставши на суху дошку або на струмоізолюючю підстилку.

Розімкнути струмоведуче коло можна, відділивши потерпілого від землі (при цьому дотримуються необхідних запобіжних заходів) або перерубавши (перерізавши) струмоведучі проводи. Для цього використовують сокиру з сухою дерев’яною ручкою або відповідний інструмент з ізольованими ручками.

Після звільнення потерпілого від дії електричного струму його кладуть на спину (на тверду поверхню), розстібають одяг (ремінь), що стискає, або взагалі звільняють від нього, потім оглядають порожнину рота (витягають сторонні предмети).

Якщо потерпілий притомний, його кладуть у зручне положення, накривають теплим покривалом (ковдрою, пальтом, тілогрійкою тощо і залишають у стані спокою до прибуття лікаря, стежачи за станом дихання) пульсу.

При втраті потерпілим пам’яті, але збереженні стійкого дихання і пульсу, слід покласти під нього підстилку, забезпечивши приплив свіжого повітря, давати нюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий дихає рідко і судорожно або в нього відсутні ознаки життя (дихання, серцебиття, пульс), роблять штучне дихання і масаж серця до прибуття лікаря.

3.10. Втрата свідомості.

Втрата свідомості (ВС) - це стан, коли людина не реагує ні на що, нерухома, не відповідає на запитання.

Причини можуть бути різні, але всі вони пов'язані з ураженням центру свідомості - мозку (при травмах, нестачі кисню, замерзанні, тощо).

Ознаки ВС виявляються у широкому спектрі симптомів, починаючи від шоку, непритомності й закінчуючи станом клінічної смерті. При ВС велику небезпеку для життя потерпілого становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до її закупорювання.

Допомога. Передусім потерпілого потрібно винести з місця події, потім вивільнити дихальні шляхи, покласти на бік. У разі зупинення дихання і серцебиття треба розпочати оживлення методом штучного дихання і масажу серця. Людину, що втратила свідомість, не можна намагатися напоїти, транспортувати її треба у фіксованому стані на боці.

3.11. Штучне дихання і зовнішній масаж серця.

Перш ніж приступити до проведення штучного дихання, необхідно в якомога короткий строк підготувати потерпілого. Для цього його швидко звільняють від одягу, що стискає дихання (розстібають комір, послаблюють або знімають ремінь брюк, розв’язують шарф, галстук тощо), звільняють рота від сторонніх предметів (якщо є штучні щелепи, їх видаляють) і слизу (протирають порожнину рота хусточкою, марлею або кінцем сорочки). Якщо рот потерпілого міцно стиснутий, слід його розкрити. Для цього вказівними пальцями беруть за кути нижньої щелепи, і упираючись великими пальцями у верхню щелепу, висуваючи нижню щелепу вперед і утримуючи її в цьому положенні, швидко переводять пальці на підборіддя, відтягуючи його вниз, розкривають рот потерпілому.

Найбільш ефективним способом штучного дихання, що знайшов широке застосування, є спосіб “з рота в рот” або “з рота в ніс”.

Вдування повітря з рота людини, що надає допомогу, проводять через марлю, носову хусточку або через тверду трубку в рот потерпілому. При вдуванні повітря в рот потерпілому затискають ніс, а при вдуванні в ніс закривають його рот.

Людина, яка надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, краще з правого боку, і кладе ліву руку на його лоб, затискуючи пальцями потерпілому ніс; прикривши його рот марлею або носовою хусточкою, робить глибокий вдих, а потім, притиснувшись ротом до рота потерпілого, вдуває в нього повітря, роблячи енергійний видих. Внаслідок такого вдування, що замінює вдих, повітря надходить у легені потерпілого. Згодом завдяки еластичності легеневої тканини і грудної клітки настає пасивний видих. При цьому рот потерпілого повинен бути відкритим. Вдувати повітря слід ритмічно, з однаковим інтервалом, 12–15 разів на хвилину.

Так само роблять штучне дихання способом "рот до носа", тільки повітря вдувають через ніс, а рот потерпілого закривають. Ефективність штучного дихання підвищується, коли застосовувати спеціальні S-подібні повітроводи, які забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів.

Положення голови потерпілого під час виконання штучного дихання, очищенні рота і глотки та саме проведення штучного дихання показано на мал. 1–5.
b1

Мал. 1. Положення голови потерпілого під час виконання штучного дихання.



b-2

Мал. 2. Очищення рота і глотки.


b-3

Мал. 3. Виконання штучного дихання способом "рот в рот".


b-4

Мал. 4. Проведення штучного дихання способом "з рота в ніс".


b-5

Мал. 5. Способи штучного дихання.

Іноді бувають випадки (при сильному пошкодженні обличчя), коли проводити штучне дихання з "легенів у легені" неможливо. В цих випадках слід скористатися одним із способів: І – за Сильвестром, II – за Нільсеном, III – за Шефером, IV – за Калістовим.

Штучне дихання слід виконувати доти, доки у потерпілого не відновиться самостійне ритмічне дихання. Якщо штучне дихання розпочинають робити своєчасно і проводять його правильно, то самостійне дихання відновлюється через 1…2 хвилини. Однак часом штучне дихання потрібно проводити 1 -1,5 години, принаймні доти, доки на місце нещасного випадку не прибудуть медичні працівники.

Зауважимо, що робити штучне дихання нелегко. Той, хто надає допомогу, особливо при надто енергійному вдуванні повітря, може навіть відчути запаморочення, слабкість, знепритомніти. Тому бажано, щоб приблизно через кожну 1–2 хвилини особи, які виконують штучне дихання, змінювали одна одну. Це підвищить ефективність допомоги потерпілому.

При тяжких ушкодженнях часом припиняється дихання і серцева діяльність. Тоді у потерпілого настає так звана клінічна смерть. У нього не промацується пульсація сонної артерії на шиї, не прослуховується серцебиття, припиняється дихання, зіниці розширюються, шкірні покриви й слизові оболонки губ – синюшні. Через 5–6 хвилин після настання клінічної смерті відбуваються необоротні зміни в нервових клітинах центрів головного мозку, що керують життєво важливими функціями організму. Внаслідок цього настає біологічна смерть. З клінічної смерті потерпілого можуть вивести лише негайні (не пізніше як через 4–5 хвилин після її настання) й енергійні заходи, спрямовані на відновлення серцевої діяльності та дихання. Необхідно пам'ятати, що кожна втрачена секунда може стати фатальною. Порядок дій у цьому випадку:

- впевнитися у відсутності пульсу на сонній артерії;

- звільнити грудну клітку від одягу та розстібнути пояс;

- прикрити двома пальцями клиновидний відросток;

- нанести різкий удар кулаком по грудині;

- перевірити, з'явився пульс чи ні. Якщо пульс відсутній, удар можна повторити.

Якщо після вказаних вище дій пульс не прослуховується, негайно приступити до виконання штучного дихання та непрямого масажу серця.

При відсутності у потерпілого дихання і пульсу одночасно з штучним диханням негайно приступити до виконання непрямого масажу серця.

Підготовка потерпілого до проведення зовнішнього масажу серця аналогічна підготовці до проведення штучного дихання. Додатково слід оголити тільки груди потерпілого. Людина, що надає допомогу, повинна знаходитись у безпосередній близькості від потерпілого, збоку від нього, і з таким розрахунком, щоб було зручно здійснювати почергово нахил і піднімання над тілом потерпілого.

Зовнішній масаж серця здійснюється ритмічним стисненням передньої стінки грудної клітки, при натисканні на нижню ділянку грудини, за якою розташоване серце. Спочатку визначають нижню третину грудини, яка є місцем прикладання зусиль. Людина, що надає допомогу, кладе на це місце верхній край долоні розігнутої до відказу руки, на неї накладає, другу руку і натискає на грудну клітку, потерпілого, допомагаючи собі при цьому нахилом тулуба. При натисканні нижня ділянка грудини повинна опускатися на 3 – 4 см, а в повних людей – на 5 – 6 см. У інтервалах між натисканнями руки з грудної клітки знімають, щоб дати можливість їм випростатись.

Як вже зазначалось, закритий масаж серця проводять одночасно з штучним диханням. При цьому вдування проводять у проміжках між натисканням, якщо це не вдається – роблять спеціальну паузу між 4-6 натисканнями. У практиці зустрічаються випадки, коли закритий масаж серця і штучне дихання доводиться робити одній людини. У такій ситуації операції чергуються: після 2-3 вдувань повітря роблять 2-5 натискань на грудну клітку. Для перевірки появи пульсу масаж припиняють на 2 – 3 секунди.

Роблячи непрямий масаж серця, потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню (шосе, дорогу і т. ін.). Той, хто надає допомогу, стає на коліна збоку (краще справа) біля потерпілого і, поклавши кисті рук одну на другу в нижній частині грудини, робить енергійний поштовх, натискаючи на груднину так, щоб вона зміщувалася приблизно на 4–5 см у напрямі хребта. При цьому стискається серце між грудиною і хребтом, кров із порожнини серця виштовхується в кровоносні судини. Оскільки стінка грудної клітки еластична, то вона повертається у вихідне положення, а порожнини серця наповнюються кров'ю. Поштовхи слід робити ритмічно, близько 60 разів на хвилину.

Дітям, особливо молодшого віку, непрямий масаж серця можна робити однією рукою або навіть двома пальцями, але частоту поштовхів треба збільшити до 100–120 разів на хвилину.

У разі відсутності дихання непрямий масаж серця поєднують із штучним диханням. Щоправда, це потребує чималих зусиль. Тому бажано, щоб потерпілим у стані клінічної смерті допомогу надавало двоє людей, одна робить непрямий масаж серця, друга – штучне дихання. Після кожного вдування повітря в легені потерпілого чотири рази натискають на грудину. Під час вдування повітря не можна стискати грудну клітку.

Непрямий масаж серця і штучне дихання зазвичай може робити й одна людина (мал. 6). У такому разі після кожного вдування повітря в рот або в ніс натискають чотири рази на грудину.



b-6

Мал. 6. Виконання штучного дихання та зовнішнього масажу серця.


Показником ефективності непрямого масажу серця і штучного дихання є порозовіння шкірних покривів, звуження зіниць, поява на великих артеріях (стегновій, сонній) пульсових поштовхів синхронно натисканню на грудину і, нарешті, відновлення самостійного дихання й серцебиття.

Непрямий масаж серця і штучне дихання слід проводити до відновлення серцевої діяльності й дихання. При цьому необхідно не втрачати пильність та не забувати про можливість нової зупинки серця та дихання. Щоб не пропустити цей момент, необхідно стежити за зіницями, кольором шкіри, диханням, перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Положення людини, яка надає допомогу, місце розташування її рук при виконанні зовнішнього масажу серця і визначення пульсу по сонній артерії показано на мал. 7 -10.


b-7

Мал. 7. Положення того, хто надає допомогу під час виконання зовнішнього масажу серця.



b-8

Мал. 8. Місце розташування рук під час виконання зовнішнього масажу серця.


b-9

Мал. 9. Правильне положення рук під час виконання зовнішнього масажу

серця і визначенні пульсу сонної артерії (пунктиром).
b-10

Мал. 10. Проведення штучного дихання та зовнішнього масажу серця двома особами.


Коли ці дії не дають ефекту, то їх припиняють, однак тільки після огляду потерпілого медичним працівником.

3.12. Шок.

Причини – сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводять до виснаження захисних можливостей організму, в наслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин. Ознаки – блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасна втрата свідомості (знепритомніння), посилені дихання і пульс, зниження артеріального тиску. Під час важкого шоку – блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців. Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення.

Допомога. Запобігання розвитку шоку є своєчасна ефективна допомога, яка надається при будь-якому пораненні. Якщо шок посилився, потрібно надати допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи, тощо). Потім потерпілого треба закутати у ковдру, покласти в горизонтальне положення з дещо опущеною головою. У разі спраги, коли немає пошкоджень внутрішніх органів, дають пити воду. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є: тиша, тепло (але не перегрівання), зменшення болю, пиття рідини.

3.13. Гіпоксія (кисневе голодування).

Головною причиною виникнення розладів діяльності організму є зниження напруги кисню у крові - гіпоксія.

Виникає в усіх випадках, коли є зниження парціального тиску кисню у дихальному середовищі (внаслідок герметизації кабіни літака в горах), а також під час запалення легень, інших порушень легеневої тканини, редукції гемоглобіну внаслідок отруєння чадним газом. Гостра гіпоксія може виникнути внаслідок тривалої затримки дихання під час пірнання, внаслідок інтенсивного фізичного навантаження. Ознаки - виявляються залежно від швидкості падіння парціального тиску кисню у дихальній суміші. Розрізняють чотири стадії: І - збільшення легеневої вентиляції, прискорення пульсу, легкі запаморочення, підвищення артеріального тиску; II - послаблення мислення, дихання й пульс часті, стукіт у скронях, запаморочення, інколи настає періодичне дихання; ІІІ - посиніння шкіряних покривів, сплутаність мислення, нудота, блювання, клінічні судоми, знепритомніння; IV - знепритомніння, можливе зупинення дихання, після чого на деякий час серце продовжує скорочуватись. Відсутність чітких ознак кисневого голодування робить його особливо небезпечним.

Допомога. Максимально швидко забезпечують умови для нормального дихання атмосферним повітрям, за можливістю дають вдихати чистий кисень. Якщо гіпоксія супроводжується втратою свідомості і зупинкою дихання, роблять штучне дихання, непрямий масаж серця. Після успішного здійснення реанімаційних заходів створюють спокій, зігрівають потерпілого.

За встановлення ознак життя треба негайно розпочати надавання допомоги. Але навіть і за відсутності перелічених ознак доти, доки немає певної впевненості у смерті потерпілого, треба надавати йому допомогу в певному обсязі. Смерть має дві фази – клінічну і біологічну. Клінічна смерть триває 5...7 хв., але незворотні явища в організмі ще відсутні. У цей період, поки ще не сталося тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна оживити. Перші ознаки біологічної смерті – це помутніння рогівки, деформація зіниці під час здавлювання, трупне задубіння, трупні синюваті плями.

5. Транспортування потерпілого.

Транспортування – один із важливих елементів надання першої меддопомоги. Для перенесення потерпілого використовують стандартні медичні носилки або їхню імпровізацію з підручних матеріалів (щит, східці, намет, плащ, ковдра).

При перенесенні потерпілого слід вживати заходів, щоб не завдати йому болю.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка