Матеріали для модулю «Соціальна робота у сфері паліативної та хоспісної допомоги» 2 рівень Основи соціальної геронтології




Сторінка1/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.85 Mb.
  1   2   3   4
Матеріали для модулю

«Соціальна робота у сфері паліативної та хоспісної допомоги» - 2 рівень
Основи соціальної геронтології

        1. Історичні аспекти становлення соціальної геронтології.

        2. Основні поняття сучасної геронтології.

        3. Еволюція ставлення суспільства до людей похилого віку.

1. Школа Гіппократа про розмежування хронологічного віку людини (перша вікова класифікація), про гігієнічний режим, здоров'я і хвороби старечого віку. Роль Галена та Авіценни у формуванні герокомії. Салернський кодекс здоров'я. Внесок видатних вчених-медиків (Ф.Бекона, Гуфеланда, І.Фішера, С.Боткіна, І.Мечнікова, І.Нашера, О.Богомольця, М.Стражеска) у становлення й розвиток геріятрії, геронтології, соціальної геронтології (герогіки)

2. Поняття про сучасну геронтологію як науку, що вивчає механізми і різні аспекти (біологічні, соціальні та ін.) старіння живого організму, а також способи уповільнення старіння з метою збільшення тривалості життя і збереження його фізичної та соціальної активності.

Основні складові (розділи) сучасної геронтології:



  • фундаментальна геронтологія - вивчає механізми старіння, займається питаннями профілактики передчасного старіння і продовження життя;

  • соціальна геронтологія - займається питаннями взаємодії літніх людей і суспільства, існування їх в соціальному середовищі;

  • геріятрія - окремий розділ геронтології, що вивчає проблеми надання медичної допомоги літнім людям.

Стратегічні напрямки розвитку геронтології:

  1. розробка підходів до лікування хвороб, які трапляються здебільшого в літніх людей;

  2. забезпечення максимально можливої тривалості життя індивіда;

  3. організація медичної допомоги літнім людям;

  4. соціальний захист літніх людей;

  5. проблеми пенсійного забезпечення.

Основне завдання геронтології та геріатрії – вивчення та вироблення механізмів і методів збільшення тривалості життя; реалізується за допомогою геропротекції (сукупності факторів, які сповільнюють процес старіння) та профілактики захворювань. Науково-медичний і соціальний зміст геропротекції як засобу (способу) не лише продовження існування, а збільшення тривалості здорового, повноцінного життя.

Старість як закономірний завершальний етап вікового індивідуального розвитку (онтогенезу). Характеристика старіння організму як складного універсального незворотнього деструктивного (руйнівного) процесу в’янення, що наступає внаслідок зростання числа кількісних і якісних показників ушкодження організму під впливом факторів зовнішнього і внутрішнього (у тому числі генетичного характеру) середовища, супроводжується наростанням недостатності фізіологічних функцій організму, яка виражається обмеженням можливостей і здатності організму пристосовуватися, і сприяє розвиткові захворювань, наближенню смерті.

3. Боротьба за виживання в первісному суспільстві, природний відбір і штучне регулювання чисельності стародавніх кочових племен. Аграрна революція, відкриття і використання вогню як чинники зміни соціального статусу старих людей у суспільстві. Стареча олігархія, геронтократія (ареопаг, геронсія, сенат) – засади і етапи розвитку організації суспільства. Становище літніх і старих людей у феодальному та капіталістичному суспільствах. Перші спроби заходів соціального захисту, реабілітації старих на державному рівні в Англії, Німеччині, Франції, Росії. Історичні аспекти розвитку соціальної геронтології на Україні (громадська опіка над старими немічними в період родоплемінного укладу, догляд за перестарілими в Київській Русі, часи козаччини, християнські засади допомоги людям літнього-похилого віку). Геронтофобія та ейджизм – відображення низького рівня культури суспільства.



Старіння населення як соціально-демографічний процес

План.

  1. Особливості сучасної демографічної ситуації у світі та в Україні

  2. Міжнародний і вітчизняний підходи у визначення вікових меж похилого віку(старості).

  3. Календарний і біологічний вік.

  4. Види старості, швидкість старіння.

  5. Фактори впливу на тривалість життя.

  6. Основні прояви старіння населення.

1. За даними ООН, у 2000р. кількість осіб 60 р. і старші складала майже 590 млн., у 2025 р. - вона перевищить 1млрд.121 млн., тобто в 5 разів зросте порівняно з 1950 р. При цьому, за той самий період загальна кількість населення світу збільшиться у 3 рази.

За останні десять років населення України зменшилося на 4,5 млн.чол. показник смертності зріс на 20%, а народжуваність знизилася на 28%. Україна є "найстарішою" (з демографічної точки зору) державою на території колишнього СРСР. За прогнозами ООН до 2050 р. населення країни зменшиться на 18 млн. Щороку збільшується частка осіб старших за працездатний вік в загальній структурі населення: 1993 р. - 21,7%; 1994 р. - 22,2%; 1995 р. - 22,4%; 1996 р. - 22,7%; 1997 р. - 22,9%. Це супроводжується значним збільшенням кількості осіб старечого віку у загальній кількості літніх людей, і пов’язано із зростанням тривалості життя людей старшого віку. Сьогодні серед 60-річних і старших частка людей старечого віку складає 30%.

Демографічні прогнози вказують на дальше зростання частки осіб літнього і старечого віку в загальній кількості населення. У XXI ст. кожний п’ятий громадянин України буде старшим за 60 р. Кількість людей 65 р. і старші, котрі у 1994 р. складали 14%, збільшиться у 2025 р. до 21%, а 80 років і старші - зросте за той самий період з 3% до 5,5%. Очікується збереження тенденції переважання в структурі населення похилого віку жінок та самотніх людей загалом. Наприкінці 2000 р. в Україні проживало 49291,2 тис.людей (із них чоловіків - 22775,7 тис., жінок - 26260,8 тис., населення у віці 65 р. і старші складало 6847,4 тис.чол.); у 2005 р.чисельність мешканців нашої держави зменшилась до 47 млн.чол.



Причини сучасної депопуляції України: 1) зменшення числа сімей, зростання кількості самотніх людей; 2) складне матеріальне становище; 3) міграція (еміграція); 4) "постаріння" населення.

2. Вікова класифікація пізнього періоду життя людини (міжнародна): а) літній вік (61-75 р.), б) старечий (76-90 р.), в) довгожителі (старші за 90 р.).

Вікова класифікація пізнього періоду життя людини (Європейського регіонального бюро ВООЗ) (1963): 1) літні (немолоді, підстаркуваті) - 60-74 р.; 2) старі - 75р. і старші; 3) довгожителі - 90 р. і старші.

Комітет експертів ВООЗ (1992), згідно рішення ООН (1980), рекомендує літніми називати людей, що досягли межі 60 р. За даними Г.М.Перфільєвої (1998), вік понад працездатний, за класифікацією ООН - це старші 65 р., в Україні, Росії - 60 р.

ООН вважає державу молодою в демографічному відношенні, якщо частка літніх (65р. і старші) складає менше, аніж 4%, 4-7% – зрілою, старою - від 7% і більше.

3. Поняття віку як терміну існування організму від моменту народження до теперішнього часу. Календарний вік вимірюється кількістю обертів Землі навколо Сонця і виражається в календарній шкалі; не може бути повною мірою показником здоров’я, працездатності, якості життя осіб того самого року народження. Біологічний вік відображає ступінь вікових змін організму, його біологічні можливості стосовно майбутнього життя, темпи старіння; більш адекватно оцінює життєдіяльність і функціональний стан організму. Для визначення біологічного віку використовують перелік моделей і набір тестів (покази артеріального тиску, стан акомодації зору, слуховий поріг та ін.). Методика Л.Белозьорової (сукупність функціональних порушень індивіда співставляють із середніми показниками для певного віку). Прогерія (передчасне старіння) проявляється у випадках, коли біологічний вік людини випереджує календарний.

4. Види старості: хронологічна (кількість прожитих років, яка є підставою до зарахування людини у вікову групу осіб похилого та старечого віку; показник лабільний; залежить від рівня добробуту, культури, умов життя людей, менталітету, традицій суспільства), фізіологічна (фізична - визначається певним станом здоров'я; показник індивідуальний, залежить від сукупності статистичних відхилень від норми), психологічна, соціальна (визначається співвідношенням між віком усього суспільства вцілому і середньою тривалістю життя в окремій країні впродовж певного періоду).

Неріномірність і гетерохронність фаз старіння. Нормальне (фізіологічне) старіння як послідовне зниження інтенсивності процесів обміну речовин, а також атрофічні зміни, які поступово розвиваються в усіх системах органів і призводять до зниження функціональних і реактивних можливостей організму. Пристосування організму до таких змін як одна з умов довголіття. Уповільнене (ретардоване) старіння. Патологічне (передчасне) старіння як прискорений процес дис- і атрофічних змін в організмі, зумовлений хворобами та іншими інтенсивними зовнішніми чи внутрішніми впливами.

5. Фактори впливу на тривалість життя: фізична активність; харчування; стресові ситуації; релаксація і сон; хронічні захворювання; шкідливі звички; дотримання особистої гігєни; екологія та безпечне середовище; стимулювання; генетичні фактори (ген Клото); медичне обслуговування. Перелік вищезгаданих факторів визначає основні шляхи профілактики передчасного старіння і збільшення тривалості життя.

6. Клітинні та молекулярні механізми старіння: апоптоз, клітинний некроз, склерозування тканин. Апоптоз як "двигун" запрограмованої смерті всіх типів клітин живого організму (окрім клітин пухлинного злоякісного росту). Дослід з клітинами Хеля. Загибель клітин організму внаслідок порушення внутрішнього метаболізму (поява недоокислених продуктів, перекисів чи вільних радикалів) або впливу зовнішніх факторів (гіпоксія, вплив хімічних і фізичних агентів) – клітинний некроз. Із віком наростає кількість сполучнотканинних клітин; вони заміщають різні за функціями клітини, що загинули від апоптозу і клітинного некрозу - прогресує склерозування тканин організму, яке відображає швидкість процесу старіння. Запобігання цьому – профілактика захворювань.

Психофізичні та соціальні аспекти старіння

1.Вікові зміни фізичних параметрів організму людей літнього та похилого віку

2.Особливості вікових змін психіки у похилому віці

3.Соціальні проблеми літніх людей


1. Фізичні вікові зміни людського організму – звичайні та гострі. Звичайні фізичні зміни відбуваються в організмі кожної людини, до них можна пристосуватися:

  1. зменшення росту людини (до 10 см);

  2. втрата маси тіла (у 65-74-річному віці - до 7 кг);

  3. зміни шкірних покривів;

  4. потовщання і ламкість нігтів;

  5. остеопороз;

  6. втрата еластичності та сили м'язів;

  7. обмеження рухливості суглобів;

  8. погіршення слуху (зниження голосної чутливості після 40 р.);

  9. втрата нюху і смаку;

  10. зниження гостроти зору (особливо кольорової чутливості після 50 р.);

  11. зниження тактильної чутливості (підвищення больового порогу);

  12. дефомація щелепи;

  13. втрата клітин головного мозку (від 20-річного віку - незворотня);

  14. зменшення життєвої ємності легень (задишка);

  15. зниження скоротливої функції міокарда (обмеження фізичних можливостей).

Гострі фізичні зміни трапляються не з кожною людиною; вони викликають незворотні зміни; їх спричинюють найчастіше захворювання (хронічні неліковані процеси, нові – онкологічні, гострі інфекційні хвороби, травми тощо).

2. Психо-емоційні вікові зміни: звичні (характерні для даної вікової групи; існують механізми пристосування до них) відчуття власної непотрібності; почуття самотності та ізольованості; одноманітність, обмеження зацікавлень; втрата певності у собі; затруднення при засвоєнні нової інформації (здовження термінів і погіршення здатності поповнення, засвоєння, збереження і відтворення інформації); напруження і стрес внаслідок ускладнення адаптації до нових ситуацій; зміни особистісних якостей (звуження емоційного спектру, почуттів, невідповідність емоційних реакцій до причин, що їх викликають, аномальні реакції - кризові та депресивні стани, неврози, стабільне зниження настрою); втрата пам’яті (первинної, короткочасної); зміни в режимі сну; гострі (пов’язані з порушеннями психіки внаслідок анатомічних змін у головному мозку) деменції первинні (сенільна деменція, хвороба Альцгеймера, хвороба Піка, хвороба Паркінсона) і вторинні (мультиінфарктна, метаболічна, внаслідок депресії, медикаментозна); психози. Реституціалізація в геронтогенезі.



Механізми компесації та атаптації в похилому віці:

  • активування асоціативної пам'яті та здатності до переключення уваги;

  • розширення соціальних контактів і підтримка їх на достатньо високому рівні;

  • психологічна корекція (для підсилення здатності до зміни ставлення до самого себе);

  • збереження погодження з власною ідентичністю, яка спирається в основному на минуле;

  • оцінка минулого;

  • очищення сповіддю і зізнанням;

  • зниження рівня вимог;

  • формування психічної гнучкості;

  • "включення" у чужу ситуацію;

  • віднаходження змісту життя.

3. Соціальні проблеми літніх людей умовно можна поділити на групи: А) матеріально-фінансового характеру. Низький рівень пенсій. Втрата матеріальних заощаджень. Приватна власність, житло і доходи. Трудова зайнятість. Б) медико-соціальної реабілітації. Повна або часткова втрата здатності до самообслуговування, пересування, орієнтування, спілкування, контролю за своєю поведінко, а також до участі в трудовій діяльності. В) психологічного благополуччя. Рольова невизначеність внаслідок виходу на пенсію. Втрата звичних соціальних ролей – годувальника сім'ї, трудівника на виробництві, члена трудового колективу, друга, партнера, батька тощо. Звуження кола спілкування (обмеження контактів у професійному, товариському, родинному, сімейному середовищі), самотність. Усвідомлення невідворотності фізичних проблем, почуття безпорадності.


Здоров’я і медичні проблеми людей літнього і похилого віку

1.Здоров’я літніх людей.

2.Соматичні захворювання, що найчастіше турбують людей похилого віку 3.Побутовий травматизм.

4.Сенсорні порушення.

5.Психічні захворювання

6.Невідкладна допомога в критичних ситуаціях.

7.Фармакотерапія пізнього віку
1. Здоров'я літньої людини – визначальний чинник формування потреби в медичній та соціально-побутовій допомозі. Оцінювання статусу здоров’я людей похилого віку (за C.Eisdorfer). Особливості стану здоров'я геронтологічної групи населення: рівень загальної захворюваності в 1,7-2,0 рази перевищує аналогічний показник населення середнього віку; множинність захворюваності – у віковій групі 60-69-річних 40,2% осіб мають одночасно 4-5 захворювань, серед 75-річних і старших 65,5% осіб страждають від 5 і більше хвороб одночасно; понад 85% усіх захворювань – це патологія серцево-судинної, дихальної, нервової, кістково-м'язової систем і органів травлення; збільшення онкологічних та ендокринних захворювань; хвороби набувають хронічного, комплексного, взаємообтяжливого характеру з атиповим перебігом, частими загостреннями і ускладненнями, тривалою реконвалесценцією; обмеження або втрата фізичних можливостей і здатності до самообслуговування внаслідок захворювань, зростання потреби в медико-соціальній допомозі у стаціонарних, амбулаторно-поліклінічних, реабілітаційних закладах або вдома.

Проблеми із здоров’ям, що найчастіше турбують людей похилого віку і старих (P.Fioritto, 1997): аритмії, гіпертонічна хвороба, порушення слуху, коронарна хвороба, ортопедичні захворювання (побутовий травматизм), катаракти, діабет, порушення зору, варикозна хвороба.

2. Соматичні захворювання похилого і старечого віку.



Артеріальна гіпертонія – етіологічні фактори, клінічні прояви, гіпертонічний криз, вимірювання артеріального тиску, робочий АТ, судинні катастрофи, серцева недостатність, діагностика, профілактика, корекція. Стенокардія – симптоматика, диференціальна діагностика, ускладнення, невідкладна допомога, лікування в амбулаторних і стаціонарних умовах. Аритмії. Хронічний бронхіт, бронхіальна астма – причини, ознаки, ускладнення, долікарська допомога при приступі ядухи, профілактика ускладнень і загострень. Цукровий діабет – суть хвороби, особливості діабету 1-го і 2-го типів, ускладнення (діабетична кома, нефропатія, ретінопатія, ангіопатії), невідкладна допомога, харчування і профілактика загострень, догляд за хворими вдома. Пієлонефрит – прояви, діагностика, ускладнення, дієтичне харчування, прогноз.

3. Психічні захворювання пізнього віку.

Загальна характеристика психічних захворювань. Поширеність і структура психічних розладів серед населення геронтологічної групи. Деонтологічні та організаційні аспекти сучасної геронтопсихіатричної допомоги в Україні. Інволюційні психози: інволюційна депресія, інволюційні психози марення (переслідування, втрати, ревнощів), кататонічні та галюцинаторні психози пізнього віку. Органічне недоумство пізнього віку: хвороба Альцгеймера, хвороба Піка, хорея Гентінгтона, хвороба Паркінсона, сенільна деменція, судинна деменція. Догляд за людьми із психічними відхиленнями вдома.

4. Невідкладну долікарську допомог надають особи, які мають елементарні знання про травми, раптові хвороби, нещасні випадки, а також про необхідну допомогу, яку слід надавати негайно на місці випадку до прибуття медичного працівника. Загальні принципи надання невідкладної допомоги: дотримання строгої послідовності дій – швидкий, але обережний огляд постраждалого; оцінювання стану навколишнього середовища; припинення впливу шкідливих факторів або усунення постраждалого із зони їх впливу; з’ясувати причину тяжкого стану і надавати негайну допомогу (зупинка кровотечі, накладання пов’язки, непрямий масаж серця тощо) до прибуття медиків. Якщо причини виявити не вдалося, – транспортувати постраждалого до наближчого медичного закладу. До початку надання невідкладної допомоги потрібно встановити ознаки життя (серцебиття, пульс на артеріях, дихання, реакція зіниць на світло) або ж біологічної смерті (відсутність фотореакції зіниць, симптом “котячого ока”, охолодження тіла, трупні плями, трупне застигання).

Реанімаційні заходи: прекардіальний удар, непрямий масаж серця, штучна вентиляція легень. Допомога при кровотечах (артеріальних, венозних, капілярних, носових, легеневих, шлунково-кишкових). Харчові та медикаментозні отруєння. Опіки термічні та хімічні. Гіпертонічний криз.

5. Фармакотерапія у похилому і старечому віці характеризується певними особливостями застосування медикаментозного лікування у цій віковій групі: 1) поліпрагмазія; 2) відсутність експериментальної апробації дії лікарських препаратів у старих людей; 3) відсутність (часто) особистої згоди пацієнта на виконання лікарських призначень; 4) нерозуміння пацієнтом призначень; 5) необхідність тривалого лікування; 6) коштовність призначеної фармакотерапії. Фармакокінетика. Її особливості у пізньому віці: 1) сповільнення абсорбції із шлунково-кишкового тракту; 2) зміна концентрації медикаментів у крові; 3) заповільнення біотрансформації медикаментів – розвиток побічних ефектів; 4) сповільнення екскреції лікарських засобів – зростання ризику і частоти їх токсичного впливу і побічної дії.


Організація соціальної роботи з геронтологічною

групою клієнтів

  1. Морально-етичні аспекти соціальної роботи в геронтології.

  2. Стереотипи поведінки людей похилого віку у відповідь на допомогу соціальних працівників

  3. Зміст, моделі та сучасний стан соціальної роботи з літніми людьми та особами похилого віку в Україні та за рубежем.

  4. Особливості організації медико-соціальної допомоги людям похилого віку за кордоном.

  5. Особливості догляду за немічними престарілими людьми.

1. Соціальна робота з людьми похилого віку і старими вимагає розуміння соціальним працівником множинності й взаємозалежності психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, що виникають у людей цієї вікової групи, володіння методиками і технологіями, які б допомогли та полегшили їхні зусилля в щоденній практичній роботі, під час спілкування із цією групою клієнтів.



Вимоги до виконання професійних обов’язків соціальними працівниками: оперативність, ініціативність, кмітливість у вирішенні конкретних потреб кожної людини похилого віку; уважне і турботливе спостереження за потребуючим допомоги, уміння “ввійти” у світ їхніх переживань з одночасним сприйняттям і перевіркою власних відчуттів; вміння сприймати старих людей такими якими вони є; тактовність запланованих дій; терплячість і турботливе ставлення до кожного (навіть до найбільш набридливих, надокучливих людей); вміння встановлювати контакти з найбільш некомунікабельними старими людьми, довіра і допомога старій людині в процесах адаптації до нових (змінених) життєвих обставин.

Вимоги щодо особистісних якостей соціального працівника: доброта, чесність, безкорисливість, співчуття, відповідальність, уміння слухати, сумлінність, вимогливість до себе; уміння доброзичливо і з повагою до клієнтів переключати розмову, спрямовуючи її в потрібне для соціального працівника русло, вміння достойно завершити розмову, не образивши при цьому стару людину, і своєю поведінкою переконати її в тому, що всі проблеми будуть неодмінно враховані та задоволені в міру можливості; не варто категорично заперечувати можливість реалізації окремих прохань клієнта, або ж стверджувати, що всі вимоги будуть безумовно виконані. Найкращим доказом професіоналізму соціального працівника є довіра старої людини, сприйняття нею отриманих порад. Зусилля соціального працівника повинні бути скеровані на активізацію людини похилого віку і спонукання її до самостійного вирішення особистих проблем.

2. Стереотипи поведінки людей похилого віку у відповідь на допомогу соціальних працівників: 1) несприйняття соціальної роботи в буденному житті, недовіра до соціальних працівників, небажання бути залежними від чужих, сторонніх людей; 2) рентні установки, прагнення і настирливість щодо отримання якомога більшого переліку послуг від соціального працівника, повне складання на останнього виконання всіх побутових обов’язків; 3) невдоволення своїми умовами життя переноситься на соціального працівника, з яким безпосередньо має справу клієнт; 4) соціального працівника сприймають як об’єкт, що несе безпосередню відповідальність за фізичне здоров’я, моральний і матеріальний стан клієнта. Типи “активної старості”: а) творча старість; б) соціальна пристосованість; в) сімейна старість; г) зміцнення власного здоров’я. Типи “пасивної старості”: а) агресивний тип; б) зневірений тип.

3. Обов'язковий диференційований індивідуальний підхід у соціальній роботі з клієнтами геронтологічної групи, який передбачає врахування особливостей кожної людини як особистості, члена суспільства, сім’ї, мешканця окремої (власної) квартири (кімнати в гуртожитку для малосімейних) чи будинку для престарілих тощо. Соціальна робота з людьми літнього і похилого віку враховує і віковий підхід, який сприяє забезпеченню оптимальних, у відповідності до норм цивілізованого суспільства, умов для вирішення конкретних проблем на певному етапі життя індивіда, передбачає застосування прийомів індивідуальної соціальної роботи з клієнтом для надання конкретної допомоги у розв’язанні тих завдань, які перед ним стоять.

Основні групи завдань, вирішення яких потребує ця вікової група: а) природно-культурні завдання – пов’язані із збереженням життєвої активності, здатності до самообслуговування і дотримання здорового способу життя; б) соціально-культурні завдання – це збереження і періорієнтація соціальної активності та пізнавальної сфери; виявлення реальних форм участі в житті близького оточення; в) соціально-психологічні завдання – формування та утвердження почуття задоволення прожитим життям і виконаного обов’язку; пошук і вибір доступних способів самореалізації та мінімізації шкоди від впливу кризи переходу до післятрудового життя.

Фізичний і психічний стан людей суттєво відрізняється в межах 5-річних періодів: 60-64 роки, 65-69, 70-74 роки і т.д., тому для отримання соціальної інформації і створення банку даних про людей похилого віку і старих важливо знати не лише демографічні особливості окремого району, але й мати картину демографічних змін у цій віковій групі населення. У межах геронтологічної групи розрізняють підгрупи “нових” і “старих” старих. Такі знання важливі для адекватного раціонального планування соціальної роботи на майбутнє (планування роботи місцевих соціальних служб, закладів охорони здоров’я).

До основних напрямів соціальної роботи з людьми похилого віку належать: 1) активне виявлення і облік осіб, які потребують соціальної опіки (допомоги) вдома та у спеціалізованих стаціонарних, напівстаціонарних і амбулаторних закладах; 2) створення умов для прояву і раціонального застосування активності представників цієї вікової групи в мікросоціумі, і для задоволення їхніх запитів; 3) консультативна робота з родичами і близькими людьми клієнтів соціальних служб. Найбільшого поширення в практиці вітчизняних соціальних служб, які надають допомогу людям похилого віку, набули такі формами і методами соціальної роботи як реабілітація та соціальний захист.

Реабілітація людей літнього і похилого віку має дві складові – медичну і соціальну, її здійснюють у великих стаціонарних закладах.

Соціальна реабілітації здійснюється для покращення психологічного стану людини, з метою її адаптації до нових умов, швидшої соціалізації та профілактики негативних реакцій у майбутньому: методи стимуляції спогадів або біографічного інтерв’ювання; методи трудової та громадської зайнятості; метод заохочення до праці на присадибних ділянках; залучення до роботи клубів за інтересами для людей похилого віку; залучення до волонтерської діяльності самих пенсіонерів, котрі допомагають доглядати інших – надають послуги вдома (приготування їжі, прання, прибирання, доставка обідів), у тому числі санітарного, гігієнічного характеру (допомога у прийомі ванни старою людиною, ін’єкції, перев’язки ін.).

Форми організації соціальної роботи з людьми похилого віку: клуби за інтересами; денні центри; “ланчен-клуби”; “соціальні клуби” і “соціальні кафе”; будинки з обслуговування престарілих; клуби дозвілля для пенсіонерів; організації дозвілля престарілих на природі, біля моря.

4. Медико-соціальна робота як мультидисциплінарна (медичного, психолого-педагогічного, соціально-правового характеру) професійна діяльність, скерована на відновлення, збереження і зміцнення здоров'я у тому числі осіб похилого віку; має виражені реабілітаційне і профілактичне спрямування. Її мета - досягнення оптимально можливого рівня здоров’я, функціонування і адаптація осіб похилого віку, а також осіб з фізичною та психічною патологією, тих, що мають соціальні негаразди. Основне завдання медико-соціальної роботи з геронтологічною групою населення - збереження і покращення якості життя людей похилого віку.

Виділяють профілактичний і патогенетичний аспекти медико-соціальної роботи. Профілактичний аспект медико-соціальної роботи передбачає: здійснення заходів із попередження соціально залежних порушень соматичного, психічного і репродуктивного здоров’я; формування установки на здоровий спосіб життя; забезпечення доступу до інформації, яка стосується питань здоров’я; участь у розробці цільових програм медико-соціальної допомоги на різних рівнях; соціальне адміністрування; забезпечення соціального захисту прав громадян у питаннях охорони здоров’я тощо. Патогенетичний аспект цієї роботи включає: заходи із організації безпосередньої медико-соціальної допомоги; проведення медико-соціальної експертизи; здійснення медичної, соціальної та професійної реабілітації людей похилого віку та інвалідів; соціальну роботу в окремих галузях медицини і охорони здоров’я; корекцію психічного статусу клієнтів - осіб похилого віку; створення реабілітаційної соціально-побутової інфраструктури; забезпечення наступності в діях фахівців суміжних спеціальностей та ін.



Соціальний працівник як основний координатор діяльності різних фахівців (лікарів, психологів, педагогів, юристів ін.), що беруть участь у розв’язанні комплексу проблем людини похилого віку. Форми і методи, які застосовують на практиці фахівці медико-соціального спрямування запозичені: із сфери охорони здоров’я (профілактичні, реабілітаційні, психотерапевтичні та ін.); із сфери соціального захисту населення (соціальне консультування, соціальна допомога, соціальне обслуговування в стаціонарних закладах, організація денного перебування в закладах соціального обслуговування, надання тимчасового притулку тощо). Модель медико-соціальної допомоги вдома - організаційно найскладніша форма медико-соціальної допомоги людям похилого віку; передбачає діяльність міждисциплінарної бригади (соціальний працівник, лікар-геронтолог, медична сестра, психолог, масажист, патронажний працівник, перукар, священик); орієнтується на принципи медико-соціальної реабілітації. Види лікування та догляду, які можна реалізувати завдяки системі допомоги вдома: спеціальне лікування; інтенсивне лікування; підтримуюче лікування; реабілітаційне лікування; паліативне лікування; комбінований догляд.

5. Догляд за немічними і перестарілими об’єднує низку заходів, покликаних сприяти адаптації та максимальній соціалізації людей, які опинилися в нових, не типових для них до тепер, життєвих обставинах у зв’язку із закономірними чи непередбачуваними фізичними, психічними, соціальними змінами. Ці заходи повинні допомагати у полегшенні життя дюдей, які вимушено обмежені у фізичній активності, здатності до самообслуговування в силу певних важких захворювань (психо-соматичних станів), травм чи фізіологічних деструктивних змін в організмі, пов’язаних із набуттям відповідного віку, тобто, у зв’язку із старінням і старістю.

Особи, що здійснюють догляд за немічними і перестарілими людьми, повинні володіти відповідними знаннями в багатьох галузях (основи фізіології, гігієни, патології, фармакології, валеології, психології тощо), уміннями і навичками для належного проведення всього обсягу та різноманітності видів допомоги. Така допомога включає різну за характером і рівнем кваліфікованості діяльність. Розпочинаючи від правильного облаштування помешкання (приміщення), де перебуває особа похилого віку, та гігієнічного режиму (у тому числі, догляд за тілом, раціональне харчування, режим навантажень і відпочинку тощо), до організації співпраці хворого (немічного) з опікуном (соціальним працівником), іншими фахівцями (медиками, психологом, реабілітологом, священиком) та членами родини, і аж до упорядження догляду за вмираючим.

Оцінювання ступеня порушень та обмежень у повсякденному функціонуванні та в соціальній діяльності, визначення рівня самостійності людини (проводиться за параметрами ВООЗ): 1) регуляція основних видільних функцій організму; рухливість та прості навички самообслуговування – умивання, одягання, приймання їжі, здатність дістатися туалету; 2) інструментальні методи буденної діяльності – здатність прати, готувати, робити закупки, користуватися телефоном, розпроряджатися грішми.




Соціальний захист і обслуговування людей похилого віку

  1. Міжнародні акти і документи щодо правового регулювання інтересів престарілих людей

  2. Соціальний захист людей похилого віку

  3. Соціальна політика в Україні щодо літніх людей.

1. Становище людей похилого віку в Україні та за кордоном регулюється міжнародними договорами та іншими актами:



І. Декларація ООН із проблем старіння (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 1991р., затверджена Резолюцією 47/5 від 16.10.92 р.) проголосила Принципи (основні стандарти) ООН щодо людей похилого віку, які рекомендовано включити у національні законодавства і забезпечити їх дотримання у стосунках з людьми похилого віку: 1) незалежність як сукупність певних умов (доступність продуктів харчування, води, житла,одягу та медичного обслуговування для людей похилого віку, яку гарантує рівень доходів останніх); 2) участь - передбачає активне залучення цієї вікової групи до суспільного (громадського) життя; 3) догляд, який можна гарантувати за умов: наявності догляду сім’ї та громади, до якої належить людина; доступності соціальних і правових послуг; забезпечення права і можливості користуватися послугами опікунських закладів, які гарантують захист і реабілітацію в гуманних і безпечних умовах; можливість користуватися основними правами і свободами людини (у тому числі, повага гідності, переконань, потреб і особистого життя, права щодо вирішення питанна про догляд і якість життя в будь-якому із закладів, що надають житло, лікування чи догляд); 4) реалізація внутрішнього потенціалу; 5) гідність як можливість провадити достойне і безпечне життя, позбавлене будь-якої експлуатації, фізичного чи психологічного примусу, дискримінації.

ІІ. Міжнародний (Віденський) план дій із проблем старіння (прийнятий Всесвітньою асамблеєю з проблем старіння, підтриманий Генеральною Асамблеєю ООН в Резолюції 37/51 від 03.12.82 р.). Основна його мета – досягнення законодавчих гарантій економічного і соціального забезпечення людей похилого віку. Планом передбачено рекомендації до розв’язання найбільш важливих проблем людей похилого віку: здоров’я та харчування; захист прав споживачів похилого віку; забезпечення їх житлом і відповідними умовами; сім’я; соціальне забезпечення; гарантія доходів і зайнятість; освіта;

ІІІ. Європейська соціальна хартія – включає норми, які регулюють становище старих людей в суспільстві. Три категорії правил: 1-ша - стосуються всіх людей без винятку; 2-га - норми, що регулюють становище окремих категорій населення, до яких належать також особи похилоговіку; 3-тя - правила, що безпосередньо стосуються старих людей (ст.23 Хартії “...кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. З цією метою старих людей повинні забезпечити адекватними ресурсами, які б дозволили їм провадити гідне життя і брати активну участь у публічному, соціальному, культурному житті”).

IV. Міжнародна стратегія дій із проблем старіння на 2002р. Розроблена з метою гарантування найстарішій віковій групі населення в усьому світі можливостей безпечного і достойного проживання, та продовження активної рівноправної участі в житті суспільства. Основні теми, відображені в документі: безпека життя; повноправна, ефективна участь у соціальному, економічному, політичному житті держави; реалізація творчого потенціалу; гарантування дотримання економічних, соціальних і культурних, громадянських і політичних прав людей похилого віку, включно з ліквідацією вікової, гендерної та будь-якої іншої форм дискримінації; надання медичної допомоги і підтримки.

V. Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

Дотримання міжнародних норм щодо людей літнього віку в законодавстві України. Конституція України ст.

Положення “Про порядок організації надомного обслуговування одиноких пенсірнерів будинками-інтернатами” затверджене Міністерством соціального забеспечення УРСР від 17.10.1980 р. Тимчасове положення про надомне обслуговування одиноких пенсіонерів (1985)

2. Основні напрями соціального захисту геронтологічної групи населення – соціальне забезпечення і соціальна допомога. Соціальне забезпечення людей похилого віку – система заходів, спрямованих на захист матеріального становища, надання грошової і матеріальної допомоги, зміцнення системи соціального обслуговування клієнтів (старих і немічних). Соціальне обслуговування включає сукупність соціальних послуг, які надають громадянам похилого віку або інвалідам вдома і у спеціалізованих державних закладах та структурах, що діють за підтримки органів місцевого самоврядування. Основні види соціальних послуг для клієнтів геронтологічної групи:; соціально-побутові, соціально-медичні, соціально-економічні, соціально-правові, морально-психологічна підтримка.

Соціальний захист населення цієї особливої соціально-вікової групи повинен здійснюватися у трьох напрямах: 1) профілактика – збереження добробуту літньої людини за допомогою зменшення чи усунення чинників ризику, з метою запобігання її наступного перевеведення в установи соціального обслуговування стаціонарного типу; 2) підтримка як необхідна старим людям форма допомоги (для збереження максимально можливого рівня самостійності); 3) представництво і захист інтересів старих людей, визнаних недієздатними (для надання їм необхідної допомоги).

Основні принципи діяльності у сфері соціального обслуговування людей похилого віку: надання державних гарантій; забезпечення рівних можливостей щодо отримання соціальних послуг і їхньої доступності; наступність усіх видів соціального обслуговування; орієнтування соціального обслуговування на індивідуальні потреби громадян; пріорітетність заходів із соціальної адаптації.

Моделі соціального обслуговування людей похилого віку:


  1. соціальне обслуговування вдома;

  2. напівстаціонарне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування закладів соціального обслуговування;

  3. стаціонарне соціальне обслуговування в будинках-інтернатах, пансіонатах;

  4. соціально-консультативна допомога;

  5. надання житлової площі в спеціалізованих будинках для старих, як одиноких (самотніх) людей, так і подружніх пар;

  6. невідкладна (негайна) соціальна допомога;

  7. адресований соціальний захист;

  8. центри соціального обслуговування та реабілітації інвалідів і старих;

кімнати медико-соціальної допомоги за місцем проживання тощо.

Держава забезпечує право на отримання гарантованих законодавством встановлених розмірів пенсій, допомоги, певних видів натурального забезпечення, а також послуг і пільг (у вдповідності до закону про соціальні послуги). Питання додаткового підвищення рівня забезпечення та розширення можливостей обслуговування вирішують на місцях, виходячи з перспектив і умов регіону. Тому такі форми організації соціальної роботи як соціальне обслуговування вдома, напівстаціонарне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування, стаціонарне соціальне обслуговування в стаціонарних закладах соціального обслуговування (будинках-інтернатах, пансіонатах тощо), термінове соціального обслуговування для наданння невідкладної допомоги одноразового характеру чи соціально-консультативна допомога (спрямована на адаптацію громадян похилого віку, розвиток їхньої орієнтації на власні сили), – можуть мати більше чи менше застосування в різних обласних, районних центрах чи ж інших населених пунктах України.



Соціальний захист людей похилого віку в Україні забезпечується мережею закладів: Міністерство праці та соціальної політики; Пенсійний фонд; управління, комісії, комітети соціального захисту населення місцевих Рад і держадміністрацій; територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян та відділення соціальної допомоги вдома; установи, заклади і підприємства сфери управління Міністерства праці та соціальної політики, які здійснюють соціальний захист людей похилого Віку, інвалідів, ветеранів війни і праці (будинки-інтернати, санаторії та пнсіонати, підприємства Українського протезного концерну “Укрпротез”, науково-дослідні інститути, які вивчають проблеми старіння, служби медико-трудової експертизи, різноманітні недержавні фонди, товариства, організації).

3. Засоби формування соціальної політики щодо ключових напрямів соціальної роботи з людьми літнього і похилого віку : селекція – пошук і відбір найважливіших елементів життєдіяльності літньої людини, які були втрачені нею з віком, тобто погодження між індивідуальними потребами людини і реальністю, що дозволить відчувати задоволення і контролювати своє повсякденне життя; оптимізація – виявлення (при сприянні кваліфікованих соціальних працівників) людьми похилого віку нових резервів і можливостей для оптимізування свого життя; компенсація – створення додаткових джерел заміщення вікових обмежень в адаптації з використанням нових сучасних мнемонічних технік і технологій, які покращують пам’ять, компенсують втрати слуху тощо.

Під час консультування соціальним працівником тяжкохворих громадян похилого віку особливу увагу слід звернути на принципи соціального консультування (далі – рос.мовою).

1. Принципы организации социального консультирования.

1.1.Принцип анализа подтекста, предполагающий наличие у консультанта способности и умения различать в запросе и словах клиента несколько «слоёв», своеобразное умение «читать между строк». Это позволяет специалисту, не перебивая и не напрягая излишними вопросами человека, понять, в чём состоит суть его проблемы или затруднения.

1.2.Принцип отказа от конкретных рекомендаций, направленный на то, чтобы исключить навязывание клиенту какоголибо одного способа поведения и деятельности. Консультант должен предложить некоторый определённый спектр возможностей. Выбор из предложенного – прерогатива клиента и только его.

1.3.Принцип системности, позволяющий консультанту при работе с клиентом выделить своеобразную «единицу анализа обсуждаемой проблемы»: семья, определённые цели и потребности клиента, особенности его личности и т.п. Это позволяет определить основу формирования проблемы, с которой столкнулся человек и возможные пути её решения.

1.4.Принцип уважения личности клиента, направленный на пресечение любых попыток консультанта «перевоспитать» или «переделать» клиента в соответствие с собственными представлениями о человеке в целом, его свойствах и качествах.

2. Принципы осуществления социального консультирования

2.1.Принцип компетентности и профессионализма, предполагающий наличие у консультанта необходимых знаний, умений и навыков, которые он предоставляет в распоряжение клиента. Личные интересы консультанта при этом должны быть подчинены интересам клиента.

2.2.Принцип доверительности и сотрудничества, реализация которого на практике позволяет создать атмосферу взаимного доверия между консультантом и клиентом. В таки х условиях возможность решения проблемы клиента становится более реальной. Кроме того, атмосфера доверия и доверительности является залогом того, что при возникновении подобных проблем и затруднений в будущем, клиент вновь обратится за помощью к консультанту.

2.3.Принцип конфиденц иальности, гарантир ующий, что пол ученная кон сультантом в процессе консультации информация о клиенте не будет распространена и обнародована без согласия и разрешения последнего. Нарушение этого принципа является для консультанта недопустимым превышением своих полномочий.

2.4.Принцип результативности, направленный на то, чтобы усилия консультанта либо помогли клиенту реши ть возникшую у него проблем у, либо создали для этого необходимые условия. При этом, ведущая роль в оценке результативности работы консультанта принадлежит клиенту.

Рассмотренные выше виды социального консультирования, принципы его организации и осуществления позволяют рассматривать процесс консультирования как направление социоинженерной деятельности, объектом которой выступает система ценностей, норм и установок человека или группы. Важнейшая задача консультанта состоит в том, чтобы способствовать преобразованию внутреннего мира клиента на основе переосмысления им своих жизненных ценностей. Подобный процесс получил в теории и практике социальной работы название аксикреация.

В дословном переводе на русский язык этот термин означает «создание, творение ценностей». Более строгое определение этого понятия звучит следующим образом. Аксикреация – это процесс порождения, формирования и закрепления у человека или группы новых ценностей, а также регенерация, переосмысление и принятие переосмысленных прежних ценностей (23.С.12). Изменение ценностных структур происходит в результате длительного и систематического общения клиента с консультантом, в процессе реализации разнообразных видов консультирования.

Длительность этого процесса позволяет выделить последовательный ряд этапов социального консультирования, каждый из которых направлен на решение определённых задач и достижения определённых целей.

1.Анализ проблемы, задача которого состоит в том, чтобы клиент мог «взглянуть на себя со стороны». Подобный взгляд позволяет понять, что многие затруднения связаны не столько с объективными трудностями и обстоятельствами, сколько с субъективными установками, стремлениями, целями и идеалами человека.

2.Постановка проблемы, при которой происходит непосредственное воздействие на систему ценностей клиента с целью её изменения. Именно здесь, собственно, и начинается процесс аксикреации и личностной реинтеграции, т.е. восстановление связей между субъектом и окружающим его миром. Успешным и результативным подобное воздействие станет тогда, когда последовательно будут решены важнейшие задачи процесса аксикреации, а именно:



«разблокирование» предыдущей системы ценностей, т.е. её пересмотр и переоценка, в ходе которых свойственные человеку ценностнонормативные структуры подвергаются сомнению, становятся менее прочными, в результате

чего создаётся пространство для формирования новой системы ценностей, норм и установок;

    «изменение» существующей системы ценностей, когда человек получает возможность апробировать новые, не свойственные ему ранее ценности и нормы; при этом, он может попытаться идентифицировать себя с теми субъектами, для которых эти нормы и ценности являются привычными, оценив, таким образом, их достоинства и недостатки;

    «заблокирование» новой ценностнонормативной системы, т.е., окончательное принятие человеком новых ценностей, норм и установок, которые становятся неотъемлемым элементом его личности (22, 40.С.179).

Необходимо помнить, что для решения всего комплекса задач требуется время, в течение которого клиент нуждается в поддержке, поощрении и необходимой помощи.

Новый ценностный и мотивационный комплекс, который формируется у человека в ходе решения вышеуказанных задач, продолжает развиваться в процессе дальнейшего общения с консультантом и последующей жизнедеятельности, приобретая всё новые и новые элементы, черты и свойства. Единство этих процессов может быть обозначено как аксиогенез, т.е., последовательное и непрерывное совершенствование и развитие системы ценностей субъекта. Этот процесс осуществляется на протяжении всей жизни человека и непосредственно влияет на то, какие пути, средства и способы самореализации он для себя выбирает.

3.Формулировка целей, на котором человек, при поддержке и помощи консультанта, получает возможность поставить перед собой новые цели в соответствии с новой системой ценностей, выработанных на предыдущем этапе.

4.Выработка решений, на котором в ходе совместной с консультантом деятельности клиент имеет возможность выработать определённый диапазон возможных решений и при их практической реализации становится возможным достижение им новых жизненных целей.

5.Реализация решения, на котором осуществляется процесс выбора и реализации человеком какоголибо из принятых ранее решений по достижению новых целей. Последние, как и новые мотивы деятельности человека становятся основой для его послед ующей жизнедеятельности, выполнения им новой системы социальных ролей и приобретения новых социальных позиций и статусов.

В зависимости от условий происходит процесс аксикреации, что представляют собой проблемы и потребности клиента и возможности консультанта, выделяются следующие основные формы и способы социального консультирования. При этом, наиболее существенную роль в выборе конкретных способов и форм работы в каждом случае играют рассмотренные выше целевые установки клиента. В настоящее время в практике социальной работы в целом и социального консультирования в частности используются следующие формы и способы деятельности:

   монолог клиента и его последующий анализ совместно с консультантом;

   диалог, свободная беседа клиента и консультанта;

   ответы консультанта на прямые вопросы клиента;

   разнообразные тестирования;

   различные тренинги и обучения и т.п.

Какую бы форму работы с клиентом не избрал консультант в каждом конкретном случае, необходимо помнить, что любая из них требует от специалиста, вопервых, искреннего желания помочь человеку, вовторых, деликатности при контакте с ним, и, втретьих, тщательности, осторожности и постепенности в работе.

Для успешной и эффективной организации и осуществления процесса социального консультирования необходимо соблюдение ряда принципов, помимо тех, которые были перечислены выше.

1.Принцип заинтересованности клиента, предполагающий, что при работе с клиентом консультант должен, в первую очередь, убедить его в необходимости и полезности аксикреации или аксиокоррекции с целью последующего решения существующей проблемы.

2.Принцип ситуативного контроля, соблюдение которого позволяет консультанту даже в условиях напряжённой работы сохранять возможность трезвого и объективного взгляда на ситуацию, чтобы вмешаться в неё в случае возникновения негативных или деструктивных тенденций.

3.Принцип органичности и естественн ости, заключающийся в том, что консультанту не следует форсировать и искусственно ускорять процесс аксикреации. Он должен быть естественным результатом совместной деятельности консультанта и клиента по осмыслению и анализу возникшей проблемы.

4.Принцип незавершённости, направленный на то, чтобы оставить клиенту возможность принятия другого решения, формирования новых, дополнительных ценностей, пересмотра решений, принятых ранее.

Реализуя эти принципы в практике своей профессиональной деятельности, консультант всегда должен помнить о том, что ведущая роль в процессе консультирования принадлежит клиенту. Именно он выбирает конкретный вид консультирования, формы и методы его осуществления. В распоряжении консультанта – опыт, знания, информация, умения и навыки, которые он предлагает в распоряжение клиента. Задача консультанта состоит в том, чтобы побудить клиента к принятию правильного и адекватного в данной ситуации решения, не демонстрируя при этом своего превосходства и не принимая на себя роль лидера.

Как любая другая социальная технология, социальное консультирование предполагает выполнение ряда значимых для общества и человека функций. К ним можно отнести следующие:

   передача определённых норм, ценностей и представлений об оптимальных   моделях поведения и способов деятельности;

   предоставление необходимой клиенту информации;

   аксиокоррекция, аксикреация, аксиогенез;

   контроль за реализацией новых ценностей и норм в повседневной жизни клиента;

   формирование у клиента адекватных представлений о себе, своих возможностях, ценностях и идеалах и об окружающем мире;

  обучение человека эффективным и адекватным способам разрешения
ценностнонормативных конфликтов.

Развитие в обществе системы органов и учреждений, осуществляющих профессиональную деятельность в сфере социального консультирования, укоренение в общественном и массовом сознании представлений об эффективности подобной помощи, развитие системы подготовки соответствующих специалистов позволит в будущем значительно повысить уровень социальной защищённости как общества в целом, так и каждого отдельного человека.




Вплив старіння на фізіологію, інтелект та психологію людини
Старіння впливає на роботу нервової системи людей похилого віку, яка знижує свою чутливість, а внаслідок цього уповільнюється реакція організму на дію зовнішніх подразників. Сенсорна чутливість дещо погіршується, що особливо має місце в роботі слухових відчуттів. Поганий слух людини похилого віку може викликати її удавану неуважність, захисну самозаглибленість. У окремих особистостей пізнього дорослого віку на фоні глухоти можуть посилитись такі риси, як замкнутість та підозрілість.

Період пізньої дорослості характерний також погіршенням зору у багатьох його представників. Так, зменшується здатність фокусувати погляд на предметах, що зумовлено втратою еластичності кришталика, а його помутніння викликає катаракту. Погіршення гостроти зору ускладнює сприймання дрібних деталей і потребує використання корекційних окулярів. Смакові відчуття практично не піддаються віковим змінам, в той час як нюхова чутливість погіршується. Важливо, що ступінь погіршення суттєво залежить від індивідуальних особливостей людини.

Хоча прийнято вважати, що розум людей похилого віку слабне, однак багато експериментальних даних показали тенденцію збереження багатьох когнітивних функцій в пізній дорослості. Виявлено, що під впливом органічних перетворень мозку, пов'язаних з старінням, відбуваються зміни в роботі інтелекту людини похилого віку. Найбільш типові з них - це зниження швидкості розумових операцій, зокрема обробки перцептивної інформації, механічного запам'ятовування та часу реакції.

Дослідження мнемічної діяльності людей похилого віку показали несуттєве зниження роботи короткочасної пам'яті, практично без



Старі люди краще фіксують та утримують в пам'яті те, що для них важливо чи може знадобитись у житті

змін залишаються темпи оперативної пам'яті та знижується продуктивність довготривалої пам'яті, особливо такого процесу, як запам'ятовування. Хоча на роботу пам'яті в похилому віці впливає стан судин людини, однак вагому роль відіграє психологічний фактор - задіяність інтелекту. Логічна пам'ять зберігає високу продуктивність і в старості, на відміну від механічної. Логічна пам'ять спирається на роботу мислення, яке в людей похилого віку зазвичай зберігає свої активні функції.

Експериментально доведено, що попри кращу роботу пам'яті у молодих людей, вони програють представникам пізньої дорослості в такому мисленому аспекті як мудрість.

Мудрість - експертна система знань людини, що є зорієнтованою на практичну сторону життя та забезпечує вироблення зважених суджень і прийняття поміркованих рішень

Почавши активно формуватись ще в попередньому віковому періоді, в пізній дорослості мудрість досягає свого піку. За думкою американського психолога П.Балтеса, експертні знання розподіляються на 5 категорій:

o фактуальні знання про практичну сторону життя,

o процедурні знання про практичну сторону життя,

o знання контексту суспільних змін,

o знання про невизначеність життя,

o знання щодо відносності життєвих цінностей.

В основу життєвої мудрості покладений культурно зумовлений кристалізований інтелект, який в пізній дорослості досягає найбільшої насиченості. Мудрість важко здобувається, проте легко розпізнається людьми за рядом типових ознак:
Рис. 3.77. Ознаки мудрості за Балтесом

Дитина - реаліст, юнак - ідеаліст, чоловік - скептик, старий - містик.

Г. Гете

Хоча досвід відіграє важливу роль у виробленні мудрості людьми похилого віку, проте її розвиток далеко не є прямим відображенням накопичення життєвого досвіду. Слід брати до уваги, які уроки людина напрацьовує до старості і впродовж неї.

Прийнято вважати, що уява як пізнавальний процес найбільш активно працює в дитинстві, підлітковому та юнацькому періодах,тоді як пізня дорослість передбачає задіяність пам'яті та мислення. Однак людина похилого віку в зв'язку з аналізом власного життєвого шляху спрямовує імажинативні процеси на трансцендентальні аспекти дійсності, а перспективи помирання схиляють до релігійності. Тобто уява у пізній дорослості набуває дещо містичного характеру.

Дискусійним в геронтопсихології залишається питання обов'язковості спаду розумової активності та згасання інтелекту людей похилого віку. Більшість вчених наполягає, що спад розумової активності не є обов'язковим, так як зумовлений переважно настановами людини. Механізм цього явища означає, що у пригніченні розумової активності людини похилого віку винні не старечі інволюційні процеси, а навіювання, очікування та інтелектуальна бездіяльність самої особистості.



Людина, що веде продуктивне життя, не стає немічним старцем, навпаки, розумові та емоційні якості, розвинуті нею в процесі життя, зберігаються, хоча фізична сила слабшає.

В.Франкл
Рис. 3.78. Механізм зниження розумової активності в старечому віці

Спад інтелекту в похилому віці зумовлюється прямими та опосередкованими чинниками. До прямих відносяться старечі хвороби мозку:

o судинні ураження мозку (інсульт, інфаркт мозку, атеросклероз),

o стареча деменція (набута слабоумність, що виявляється в дефектах пізнання, прогресуючій амнезії та особистісних порушеннях),

o хвороба Альцгеймера (прогресуюче відмирання клітин головного мозку, що супроводжується поступовим послабленням пам'яті та дезорієнтацією людини).

До типових опосередкованих чинників старечого спаду інтелекту відносять: неблагополучне фізичне та психічне здоров'я, харчову недостатність (авітаміноз), зловживання алкоголем та ліками, інтелектуальну бездіяльність.

Дослідженнями доведено, що вербально-логічні функції прогресують навіть тоді, коли інволюція старості вже вразила невербальний інтелект і сенсомоторику людини. При високому рівні задіяності інтелекту, розвинених пізнавальних інтересах та системній самоосвітній діяльності спад вербальних функцій не відбувається до глибокої старості. Доволі часто люди зберігають свою розумову працездатність і по досягненню 70-річного рубежу. Більше того, багато талановитих людей саме в похилому віці створюють справжні шедеври, що отримують світове визнання.

Одним із станів, яке може бути притаманним тяжкохворій людині похилого віку, може бути ілюзія.



Ілю́зія (лат. illusio — обман, помилка) — викривлене, хибне сприймання дійсності. Проте ілюзію слід відрізняти від галюцинації, при якій реального зовнішнього об'єкта, як правило, немає.

Агностицизм використовує ілюзію як аргумент для доведення неадекватності людських сприйнять об'єктивному світові.

Діалектичний матеріалізм розглядає ілюзію як відображення дійсності, хибність якого має свої гносеологічні, психічні чи соціальні причини.

Фікціоналізм вважає уявлення людини про світ ілюзією.
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка