Методична розробка на тему : “ розміщення та викладка парфумерно – косметичних




Сторінка6/11
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Мукачівський професійний ліцей сфери послуг



Тема : ДУХОВНІСТЬ І ПРОФЕСІОНАЛІЗМ: СПІЛЬНІСТЬ І РОЗБІЖНОСТІ .

Доповідь майстра

виробничого навчання:

ДАНКЕВИЧ Т.В.


Мукачево – 2006 – 2007р.


Відомий вислів : “ Фахівець подібний до флюсу: повнота його однобічна “ в іронічній формі відбиває той прикрий факт, що професійну ( спеціальну ) освіту людина може одержати лише внаслідок, на жаль, зменшення рівня загального її розвитку, і не тому, що мозок її недостатньо ємний, що не дає змоги їй у потрібній пропорції одночасно поєднувати знання гуманітарні, які забезпечують загальнолюдську культуру, і знання, що можуть реалізувати себе в професійній діяльності.

Наведений вислів можна пояснити такими обставинами. Природничо – наукові напрями відбирають людей конструктивного, інноваційного складу, що не завжди гармонює з гуманітарною складовою людського “ ego “. Друге – хронічний дефіцит навчального часу в закладах освіти утруднює належним чином поставити навчальні дисципліни соціального профілю. І, нарешті, обмежені можливості педагогіки не дають змоги адекватно своїм значущостям поєднувати гуманітарний і професійний компоненти в технічній освіті.

Висока технологічність людського суспільства, як показує практика, зменшує його духовність. Це гірке спостереження має мінімізуватися гуманітарною освіченістю як надійним витоком духовності, що є істинним мірилом людського.

Коли кожні 40 – 50 років населення земної кулі подвоюється, то духовність людей, може, єдине гальмо, що може, якщо не зупинити, то хоча б зменшити ризик “ самознищення “.

Де, коли і як виховувати духовність, культуру і мораль людини?

Внесок загальноосвітньої школи в гуманітарне виховання молоді недостатній. Цій думці, що визріла в освітянському “ технічному “ середовищі, треба тим більше довіряти, що деякі негативні тенденції середньої школи особливо відчутні у вищій професійній технічній освіті. На нашу думку, бачити в основних завданнях середньої школи недоцільно вбачати лише підготовку учня до здобуття вищої професійної освіти. Основне завдання загальної школипідготовка громадянина з добре розвинутими культурою, мораллю, ідейністю, естетикою, патріотизмом, здоров’ям – усім тим, що складає основу особистості. Школу, особливо дванадцятирічну, має закінчити свідомий громадянин і духовно дозріла особистість. Предмети, що розвивають ці категорії, якості повинні бути основними і переважаючими, у той же час дисципліни природничо – фундаментального циклу можуть бути поставлені в базовому варіанті. До них повинні належати не тільки дисципліни, що відкривають основи побудови “ неживого “ світу, а й основи біології, анатомії людини, принципи валеології. Розуміння цінності людського здоров’я, як і способів здорового способу життя, повинно формуватися в загальній школі.

Особи, що бажають після школи здобути вищу професійну освіту, можуть задовольнити свої соціальні запити в базовій бакалаврській освіті в коледжах, інститутах, університетах, якій повинне передувати профільне навчання в старшій загальноосвітній школі.

Завдання ж загальної школи більш важливе – системно підготувати громадянина адекватно сучасній цивілізації, де людський чинник – культура, духовність – більш значущий, ніж технологічний. У цьому зв’язку, до речі, не дуже правомірне визначення цього рівня освіти як середнього. Середня школа – середня лише на часовому інтервалі освіти людини, однак вона повинна бути вищою, коли йдеться про її значущість у забезпеченні культури і свідомості людини.

Важливість духовного становища особистості саме в обов’язковій школі тим більша, чим менше надій на бажаний рівень виховання учня в родині, на вулиці, у колі однолітків. Адже тут процвітає, усе більш укорінюючись, сурогатна поп – культура з її облудними культами і вульгарними кумирами, що підвищує небажану сприйнятливість до гасел і примітивних ідеологічних кліше.

Загальна мета духовного виховання дитини – навчити її розглядати світ з допитливістю, подивом і повагою. Це основа, на якій згодом можна крапити професійну освіту.

Важливість проблеми, що розглядається, може виправдати категоричність такого формулювання: до здобуття вищої освіти бажано допускати людей зі сформованими якостями духовності, моралі та загальної культури.

Принаймні, дві причини змушують сучасну вищу технічні школу педалювати проблеми духовного виховання студента, вважаючи їх базовими під час набуття ним професійних знань. Перша полягає в тому, що у “ техніків “ два завдання – створення засобів і об’єктів технологічної культури і участь у створенні гуманітарного фундаменту і гуманних механізмів взаємодії матеріального і духовно – особистого. Це пов’язано з тим, що епоха технологій повинна бути забезпечена готовністю людства до їх безпомилкового сприйняття на благо, а не на зло. Учасники виробничого процесу повинні формувати у потрібному напрямку суспільну думку, брати участь у створенні філософських аспектів технологічного розвитку світу, піднесення значущості в сучасному і майбутньому технологічному середовищі таких категорій, як законність, мораль, порядок, без чого в умовах дії потужної техніки суспільство ризикує зіткнутися з громадянською та економічною нестабільністю.

Цю тезу добре ілюструє жахливе становище сучасної екології. Жахливість навіть не в тому, що промислова діяльність людей призвела до таких змін у складі води, повітря, грунтів, які загрожують здоров’ю сучасного і наступних поколінь, а в тому, що “ джерела “ забруднень перебувають не під увагою конструкторів – технологів, хіміків, фізиків, а лише громадських діячів, політиків. Тобто, якщо й іде якась боротьба з екологією, то лише з її наслідками, а не причинами. Змістовно ця боротьба обмежується лише моніторингом стану об’єктів контролю, а не поліпшенням якостей їх функціонування. Треба відверто сказати, доки вища технічна та професійна школа не повернеться лицем до цієї проблеми, доки кожна навчальна спеціальність не буде розглядати процеси, об’єкти, що становлять галузь професійних інтересів фахівця, під кутом мінімізації їх впливу на довкілля, проблема буде все більше загострюватися. Отже, до сфери гуманізації технічної освіти входить виховання студента і як громадянина, і як фахівця в дусі розумного поєднання техніки і людини.

Є ще одна причина актуальності гуманітарного виховання фахівця. Минуле століття було часом техніки, його досягнення – дослідження космосу, атомна енергія, радіоелектроніка, обчислювальна техніка, Інтернет тощо. Однак, вони не виключили війни, міжетнічні та релігійні конфлікти, закононепослух, тероризм. Таким чином, у сфері моральності, духовності – малий прогрес, у сфері технології – всезростаючий. Щоб звести ці два начала, змусити їх працювати один на одного, умиротворити два різні компоненти – природознавчий і гуманітарний, тобто гармонізувати складові людського буття, система технологічної освіти має бути реформована на користь духовності у навчанні і вихованні.

Суспільству потрібні освічені люди з високою духовністю. Ось, що з цього приводу кажуть класики.

Т. Рузвельт : “ Злодій з початковою освітою може поцупити щось з товарного вагона, але якщо він закінчив університет, то вкраде цілу залізницю “. Л.Толстой : “ Чим більш освічена людина, тим небезпечна її брехня “. Г. Сковорода : “ Що може бути шкідливішим ніж людина, яка володіє знанням найскладніших наук, та не має доброго серця? Вона всі свої знання використає на зле “.

Педагогічний процес повинен бути заснований на парадигмі примата людських цінностей – природа, людина в ній, її здоров’я, культура, знання – над технологіями, що повинні лише слугувати цьому всьому.

Комплексне, одночасно зі спеціальною підготовкою інтенсивне гуманітарне виховання у ВТНЗ раніше у нас ігнорувалося, у ХХІ ст.., воно зобов’язане складати невід’ємну частину технічної освіти. Це розширення соціальної функції технічної освіти буде мати далекосяжні результати, її наслідки благотворно позначаться вже в недалекому майбутньому, якщо тільки вистачить у нас рішучості протидіяти старому способу мислення, що не визнавав подібний системний підхід одночасного формування соціально – суспільних і природно – технічних компонентів суспільства.

На непростому шляху здійснення нової парадигми їй заважають чимала обставин. Серед них : небажання і невміння педагогів займатися новою справою; відсутність педагогічних методологій ефективного суміщення духовної і професійної освіти; дефіцит навчального часу тощо. Серед цих причин варто виділити, на нашу думку, найважливішу.

Займатися духовним, ідеологічним вихованням сучасної молоді дуже непросто. Вона потрапила в ту біфуркаційеу точку розвитку суспільства, коли старі ідеологічні форми віджили, не витримавши перевірки часом, потерпіли крах деякі моральні підвалини батьків, мораль віджилого суспільства стала чужою для нового часу. Молодь справедливо шукає нові орієнтири та ідеали близькі за духом вільного світу, що так не схожий на світ їхніх батьків. Молодь, студенти потребують допомоги під час пошуків нових шляхів саме наразі. Система освіти зобов’язана допомогти знайти нові цілі в її житті та вказати шляхи досягнень.

Старі методи, звична непереконлива риторика викладання соціальних дисциплін у нових умовах неприйнятні, потрібні інші педагогічні принципи, що виключають нав’язливість, формалізм, схоластичність, догматизм, ортодоксальність ідеологічних засобів і норм віджилого минулого, що і нині спостерігаємо у викладанні соціально – економічних дисциплін. До речі, саме ці риси роблять безуспішними потуги деякіх ідеологів активно впливати на моральність і соціальну свідомість молоді і тим більше безпідставними здаються надії на їхню продуктивну участь у становленні посттоталітарного суспільства.

Навчальні дисципліни соціологічної групи в технічному ВНЗ ( історія, основи філософії, етика, культура, право тощо ) повинні базуватися на правдивому аналізі розвитку як цих наук, так і історії окремих країн і народів, об’єктивних закономірностях їхньої еволюції, а не на заангажованих ідеологічних сурогатах, якими рясніло суспільство неправди, брехні й обману.

Гуманітарне, тобто ідеологічне, культурне, моральне виховання молоді у стінах навчального закладу – це не тільки добре поставлені відповідні дисципліни. Молодь вірить лише доброму педагогу, тобто такому, котрий не декларує, а своє поведінкою, культурою, повагою до слухача, правдивістю, переконаністю відіграє роль “ навчального посібника “, гідного наслідування. Такі якості, як небайдужість, зацікавленість, натхнення обов’язкові для творчого педагога. На жаль, існуюча практика створення і функціонування педагогічних колективів ( кафедр ) соціально – культурного профілю не демонструють явних ознак роботи у напрямі добору викладачів з високими морально – етничними і культурними якостями саме для викладання культурологічних дисциплін.

Заради справедливості треба сказати, що і викладачі спеціальних дисциплін мають бути для студентів щоденним прикладом високої культури і відповідальності за виховний процес. Культура педагога, його духовність, ментальність, професіоналізм запам’ятовуються студенту на все життя, незалежно від того, високими були ці якості, чи низькими, така притягальна роль учителя відмовлятися від його ролі вихователя – те саме, що використовувати літак на дитячому майданчику для ігрових автоматів.

Благодатним полем виховної діяльності у ВНЗ є викладання фундаментально – наукових дисциплін – математики, фізики, хімії тощо. При правильній постановці справи в учнів розвивається висока культура через освоєння фундаментальних законів світобудови, філософських принципів пізнання світу, концепцій діалектики, еволюційного розвитку людських знань, розуміння значення високої духовності творців наукових досягнень, їхньої благодатної ролі як особистостей у суспільстві, адже великі вчені, їхня культура, моральність становлять собою прекрасний приклад для наслідування, зразок продуктивної і високої духовної людської діяльності, що носить місіонерський характер. Людина найкраще виховується на прикладах, тому фундаментальні дисципліни, які широко використовують історію наук, а значить і людства, - незамінний полігон під час формування культури та прогресивного світогляду молодої людини.

Більш складним педагогічним завданням є реалізація гуманітарного компонента в спеціальних технічних навчальних дисциплінах. Він, звичайно, повинен бути позначений в робочому навчальному плані дисципліни і, очевидно, може містити в собі: соціальну значущість галузі техніки, досліджуваної дисципліни, гносеологічні її особливості, її історію, внесок вітчизняних діячів науки і техніки, екологічні аспекти досліджуваних процесів, пристроїв, устаткування, технологій, економіко – соціальні особливості використання техніки, її безпека тощо.

Вивчення спеціальних дисциплін не повинно здійснюватися переважно на вербальному рівні, а найширше розвивати письмову культуру того , хто вчиться

( письмові іспити, огляди, реферати тощо ), його культурний рівень повинен виключити функціональну безграмотність ( невміння писати заяви, клопотання, прохання, пояснення, технічну записку ) і забезпечити можливість захистити свою точку зору, обґрунтувати висунуте положення, при доказах широко застосовувати порівняння, аналогії, цитати, що неможливо без високого культурного рівня і енциклопедичності.

Усе це говорить про те, що так звані спеціальні технічні дисципліни не є за своєю суттю спеціальними, кожна з них забезпечує внесок в особистість того, хто навчається, формуючи її насамперед гуманітарним чином, якщо тільки педагоги свідомо не зневажають таку можливість.

Реалізація комплексування духовного і матеріального через освіту може здійснюватися багатогранно, наприклад, створенням таких обставин навчання, коли в центр поставлено учня з його проблемами, інтересами, турботами, дозвіллям, побутом тощо.

Сучасний студент – це такий студент, на плечі якого ляжуть важкі завдання початку третього тисячоліття, і які він має гідно їх реалізувати. Він повинен бути допитливим і цілеспрямованим, таким, що вже у навчальному закладі поставив перед собою життєві довгострокові цілі, зробив усвідомлений професійний вибір, прилучається до трудової діяльності, націлився на одержання у ВНЗ другої освіти. Він повинен бути соціально активним, творчо ощадливим і раціональним, його оцінки явищ суспільного і соціального життя критичні і конструктивні.

Політичне виховання – немаловажне завдання гуманітаризації. Залишаючи територію навчального закладу чистою незаповненою політичною зоною, маємо створити умови для студентського самовираження, елементів господарювання, функціонування груп за інтересами, земляцтв, зв’язків з іноземною молоддю. Важливість цього напряму педагогічної діяльності можна підтвердити думкою, що якщо недоучене за фахом можна компенсувати післядипломною професійною практикою, то огріхи соціально – суспільного, морального і культурного розвитку за роки навчання молодої людини дуже важко поповнити практикою.

У цьому контексті підвищується роль молодіжного самоврядування. Це самостійна суспільно – професійна діяльність студентів щодо реалізації функцій керування навчальним закладом, виховання, взаємодопомоги в навчанні. Самоврядування – елемент зростання соціальної активності, ініціативи і відповідальності, гармонійного розвитку особистості, освоєння навичок організатора, керівника. Воно розвиває професійну корпоративність, соціальні свободи і гідність, а також елементи фінансово – господарської діяльності. Незважаючи на те, що термін “ молодіжне самоврядування “ самодостатній, відзначимо, що мова йде про активну участь молодіжного середовища у житті навчального закладу, керуванні ним, прийнятті важливих рішень у діяльності ВНЗ, їхньої реалізації, тобто у спільному з викладачами керуванні системою освіти на рівні навчального закладу.

Здійснена на практиці і реально діюча система студентського самоврядування – це школа життя у вищій школі. Навчальний заклад повинен делегувати йому побільше функцій, не лякаючись зайвої самостійності, некерованості, але боячись, у разі його не реалізації, молодіжної байдужості, самозаспокоєності, інертності, безініціативності, соціальної терпимості і безвілля – усього того, що заважає інтелектуалізації нації, основному завданні вищої школи.

Отже, мета педагогіки професійної школи – випускник із гармонійно розвинутими соціально – суспільними, духовно інтелектуальними якостями і глибокою професійною підготовкою.

Останнє – не є кінцевим, сталим, а здатне змінюватися протягом життя фахівця у зв’язку зі зміною особистих запитів і неминучим прогресом технологій. Перші два компоненти ( соціальні і духовні ) повинні бути ґрунтовними, постійно діючими, незмінними, такими, що являють собою духовний стрижень особистості, інваріантний до різних умов її прояву. Зрозуміло, що його досягнення вимагає більш відповідальних і безпомилкових педагогічних зусиль, ніж утилітарне навчання та отримання професійної кваліфікації.

У зв’язку з цим коротко зупинимося на соціальному значенні поняття “ вища освіта “. Чиє його носій таким, якщо йому, незалежно від фаху, важко відшукати на небі відоме сузір’я, згадати століття, в якому жив Т. Г. Шевченко, знати назви основних творів М. Коцюбинського, країни, де жив В. Шекспір, якщо він не має уяви про геном людини, не знає кількості планет у Сонячній системі, робить на сторінці свого тексту рідною мовою більше п’яти помилок тощо. Незнання відповідей на подібні запитання, неграмотність автоматично виключають людину з розряду власників диплома про вищу освіту. Факт наявності вищої професійної освіти не знижує вимог до загального культурного рівня; інакше кажучи, професійний рівень не вправі знижувати рівень загального розвитку людини, що повинен бути адекватним нашому часу, рівню і загалом змісту накопичених людством знань.

Моральна духовна недостатність не може бути компенсована найвищим професіоналізмом. Невігластво духовне те саме, що невілікована хвороба, невігластво професійне – недовченість, яку можна усунути. Культурне невігластво згубніше вогнищ інквізиції.

Професійна витонченість часом перекреслюється духовною примітивністю, моральна повноцінність мультиплікує професійну майстерність. Можна сказати простіше – людина з моральними вадами не може стати надійним фахівцем для себе і для суспільства.

Як не згадати польського письменника Станіслава Леца з його іронічним :

Культурні трапляються навіть серед освічених “ .

споконвічний конфлікт між “ м’яким “ і “ твердим “, між духовним і матеріальним ніколи не вирішувався беззастережно на користь однієї зі сторін. У контексті нашої теми він вирішується істотним підвищенням ролі гуманітарії у технічній освіті.

Результати цієї роботи бажано простежити за конкретними досягненнями, якостями випускника школи, ПТУ, ВНЗ.

Назвемо сучасним студента не стільки тому, що він наш сучасник, а такого, навчання якого адекватне завданням, що постануть перед ним на початку ХХІ ст.

Це значить, що особистість фахівця повинна гармонійно поєднувати три начала – професіоналізм, духовність і моральність, високий рівень громадянськості. Останнє – це розуміння і реалізація людиною своєї важливої соціологічної ролі. Функції творця, створювача технологій, об’єктів техніки повинні базуватися на категоріях відповідальності, законопослуху, патріотизму, розвиненому почутті обов’язку перед співвітчизниками. Вони водночас можуть бути реалізовані у важкі роки реформації суспільства при адекватному розумінні змісту Конституції країни, основ державного устрою, економічних законів, фінансів, особливості ринкових відносин. Найважливішими є неминуча участь фахівця у приватизаційних процесах, інноваційній, інвестиційній діяльності, глобалізації – зростаючому світовому явищі, у якому, звичайно, буде брати участь Україна. Зрештою, сучасний фахівець має бути готовий до відкриття свого бізнесу і зробити його процвітаючим як в інтересах країни, так і власних. За його успіх в усіх сучасних процесах відповідальна гуманітарна підготовка, якій повинні бути присвячено види і форми навчального процесу протягом усього періоду навчання.

Наше нерозуміння чи, у кращому разі, інерційність у подоланні цих проблем невиправдані і згубні в такій мірі, як і втрата мети у важливому процесі виховання молоді.

На початку нового століття світ стрімко змінюється. Збільшується тривалість і якість життя людей, ростуть швидкості їх пересування, зростають “ взаємопроникнення “ народів, на жаль, ускладнюються міждержавні і міжнаціональні відносини, частішають прояви фундаментального націоналізму. Випускник школи, ВНЗ – неминуче учасник цих процесів не тільки як розробник високоякісних технологій, а й як творець нового світоустрою. Його гуманітарне виховання ніяк не менш значуще за професійне навчання. Їхнє поєднання – найважливіше завдання сучасної педагогіки.

Педагогіка – наука про виховання і навчання. Саме так – виховання на першому місці. Наші зусилля щодо виховання повинні бути першочерговими.

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка