Методична розробка Розділ І «Основні способи захисту І загальні правила поведінки в умовах загрози та виникнення нс»




Сторінка3/6
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1 Mb.
1   2   3   4   5   6

4-е навчальне питання. «Основні причини виникнення та особливості пожеж у природних екологічних системах. Правила поведінки та заходи безпеки у разі їх виникнення».
Пожежа – це стихійне поширення горіння, яке виявляється в нищівній дії вогню, що вийшов з-під контролю людини. Пожежі можуть виникнути внаслідок розрядів блискавки, само запалювання сіна й торфу, від залишеного багаття, непогашеного сірника, тліючого недопалка, іскор із транспортних засобів, неправильного користування електроприладами, несправності нагрівних приладів, механічного нагрівання та іскроутворення.

Пожежонебезпечні умови найчастіше бувають у Степовій, Поліській та лісостепових зонах.

Горіння включає три необхідні інгредієнти: паливо, тепло і кисень – так званий пожежний трикутник. Пожежа виникає тільки тоді, коли вони всі присутні. Достатньо видалити один з них – і пожежа погасне. Цього можна досягти двома способами: охолодженням вогню (видалення тепла), як правило за допомогою води, позбавленням вогню палива, припинення доступу кисню.

Можна виділити такі основні вражаючі фактори пожеж: висока температура, задимлення великих районів, обмеження видимості, негативний вплив на психіку людей.



Лісові й торфові пожежі завдають великих збитків державі, а при поганій організації боротьби з ними може постраждати і населення, яке проживає в зоні їх поширення.

Ліси і торфовища займають понад 10 млн. га території України, тому лісові й торфові пожежі є найбільш поширеними. 31% лісів розташовано в північному регіоні, 17 – у східному, 10 – у південному, 8 – у південно-західному і 32 – в західному регіоні.

Лісові пожежі у мирний час виникають від необережного поводження з вогнем, рідше – запалювання від блискавки і ще рідше – самозаймання сіна і торфу.

У цілому по Україні в середньому на рік буває близько 3.5 тис. лісових пожеж, які знищують більше 5 тис. гектарів лісу.

Залежно від того, в яких елементах лісу поширюється вогонь, лісові пожари поділяються на низові, верхові, ґрунтові, а за швидкістю поширення і висотою полум’я – на слабкі, середні й сильні.

Пожежі у житлових та громадських будівлях супроводжуються значними матеріальними і людськими втратами. Серед матеріалів, які є в житлових будинках, найбільш пожежонебезпечними є текстильні та паперові вироби, меблі та інші речі виготовлені з легко займистих матеріалів. За чисельністю людських жертв домашні пожежі займають одне з перших місць.

Організація пожежно-профілактичних заходів покладена на місцеві органи влади, керівників і власників об’єктів. Необхідно передбачити швидке відключення окремих ділянок електромережі й газопроводів за сигналами цивільного захисту.

Важливими заходами у боротьби з пожежами є забезпечення водою населених пунктів і об’єктів виробництва. У населених пунктах влаштовують водойми з поїздами до них і майданчиками для пожежних машин для збору води.


Тема 3 «Безпека працівників під час радіаційного забруднення місцевості. Режими радіаційного захисту»
Навчальна мета: Вивчити з співробітниками порядок дій населення на місцевості, зараженої радіоактивними речовинами, організацію харчування, заходи по зниженню рівня опромінювання, проведення дезактивації і санітарної обробки людей.

Час: 1 год.

Метод: Групове заняття.

Місце: Аудиторія.

Посібники: Кодекс цивільного захисту України від 2 жовтня 2012р. Підручник «Цивільна оборона» М.І. Стеблик. Методична розробка штабу ЦЗ. Тема № 5.
Навчальні питання:
1. Ядерні установки та джерела іонізуючого випромінювання. Особливості радіаційного впливу на людину. Поняття про дози опромінення людини. Променева хвороба.

2. Побутові дозиметричні прилади, їх призначення та особливості користування.

3. Режими радіаційного захисту. Санітарна обробка працівників. Дезактивація приміщень, обладнання, техніки, виробничої території тощо.
1-е навчальне питання. «Ядерні установки та джерела іонізуючого випромінювання. Особливості радіаційного впливу на людину. Поняття про дози опромінення людини. Променева хвороба».
Будівництво і експлуатація атомних електростанцій показали можливість ефективного використання атомної енергії в мирних цілях, але у разі аварій, викликаних різними причинами, може бути радіоактивне забруднення території небезпечніше, ніж після вибуху ядерного боєприпаси. У воєнний час при застосуванні звичайної зброї або у мирний час внаслідок аварії може виникнути втрата теплоносія першого контуру охолодження реактора, повна розгерметизація палива, плавлення активної зони реактора і навіть часткове випаровування продуктів ядерного поділу з руйнуванням або без руйнування реактора.

У реакторі більшість радіонуклідів утворюється задовго до його руйнування і вміст короткоживучих радіонуклідів тут буде значно меншим, ніж під час вибуху ядерного боєприпаси. Цим і пояснюється повільний спад рівня радіації на місцевості, забрудненій радіоактивними речовинами, викинутими при руйнуванні ядерного реактора.

Існує багато типів ядерних реакторів. АЕС, побудовані в Україні, базуються на реакторах водо-водяних з корпусом під тиском (ВВЕР – водо-водяний енергетичний реактор) і канальних уран-графітових реакторах (РВ5-К). Вони належать до реакторів на теплових повільних нейтронах. Реактори типу ВВЕР працюють на Запорізькій, Хмельницькій, Рівненській, Південноукраїнській АЕС. На Чорнобильській АЕС побудований реактор РВБК-1000 потужністю 1 млн кВт (його називають водно-графітовим, підкреслюючи, що теплоносієм служить вода, а сповільнювачем - графіт).

Радіоактивного зараження (РЗ) при ядерних вибухах і аваріях на Атомних Електростанціях (АЕС) піддаються не тільки райони, прилеглі до місця вибуху ядерного боєприпасу або розміщення АЕС, а й місцевість, віддалена від цих місць на багато десятків і навіть сотні кілометрів. При цьому на великих площах виникають зони зараження, що представляють небезпеку для населення, що знаходиться на цій місцевості протягом тривалого часу.

Вражаюча дія радіоактивного зараження місцевості визначається загальним зовнішнім опроміненням людини. Характеристикою вражаючої дії є доза радіації зовнішнього опромінення, яку може отримати людина за час перебування на зараженій місцевості. За ступенем зараження і можливості наслідки зовнішнього опромінення (як у районах ядерного вибуху і аварії на АЕС, так і на сліді хмари) прийнято виділяти зони зараження. Розміри і конфігурація, їх характер і ступінь зараження місцевості залежать головним чином від потужності ядерного вибуху, ступеня аварії на АЕС, метеоумов, часу, що пройшов після вибуху, аварії на АЕС.

Ступінь зараження місцевості оцінюється рівнем радіації, вимірюваними в рентгенах або радах за годину (р/год), а ступінь ураження людей в результаті зовнішнього опромінення визначається величиною дози радіації (вимірюється в рентгенах або радах). Для характеристики зон зараження, з урахуванням небезпеки перебування в них людей, користуються дозами радіації з моменту випадання радіоактивних речовин до їх повного розпаду (Д). При ядерному вибуху умовно прийнято виділяти кілька зон радіоактивного зараження:

– зона помірного зараження (А), на її кордонах Д дорівнює 40 р;

– зона сильного зараження (Б) - Д дорівнює 400 р;

– зона небезпечного зараження (У) доза дорівнює 1200 р.

Розміри зон радіоактивного зараження можуть бути самими різними. При наземному ядерному вибуху потужністю 50 кт на рівнинній місцевості (швидкість вітру 50 км/год) довжина зони А досягає 111 км при ширині 11 км, зони Б – 45 і 5 км, зони В – 23 і 3 км відповідно. Аналізуючи ці дані, слід мати на увазі, що в деяких випадках можна евакуювати людей із зони сильного і небезпечного зараження в напрямках, перпендикулярних до їх осі. Такі відстані, як 2,5-1,5 км, можна пройти навіть пішки за 20-30 хвилин, не чекаючи повного формування зон.

Особливість утворення зон радіоактивного зараження при ядерному вибуху полягає в тому, що при ядерному вибуху основна маса його радіоактивних продуктів оплавляється або конденсується на частинках грунту і втягується в зону вибуху. Створюється хмара радіоактивного пилу. За 8-10 годин воно осідає на поверхню землі і створює досить чіткий слід радіоактивної хмари, який можна прогнозувати за розмірами та рівнями радіації.

Особливість утворення зон радіоактивного зараження при аварії на АЕС, зокрема при аварії на Чорнобильській АЕС полягала в тому, що після руйнування енергоблоку реактор перейшов у режим саморегулюючого виділення (викиду) в атмосферу продуктів ядерного поділу. Хмара газо аерозольних викидів значно довше знаходиться в атмосфері і значно довше випадає на землю. Все це ускладнює радіаційну обстановку: наземний слід має плямисту обстановку з великими перепадами рівнів радіації. Мало місце перенесення радіоактивних речовин на великі відстані.

Згідно з метеоумовами в перші 2-3 дні після аварії радіоактивність поширювалася в південно-західному, південному, північно-східному напрямках в залежності від висоти викиду, напрямку і швидкості вітру. Висота викиду була від 200 до 1200 м. Вранці 28 квітня (аварія трапилася 26 квітня 1986 р) у Швеції і Фінляндії було зареєстровано підвищення рівня радіації. 30 квітня при значно меншому виході радіоактивних речовин в атмосферу, у приземних шарах атмосфери вони перенеслися на південь на висоті 700 м в сторону м Кишинева, а на висоті 1500 м в напрямку Відня та Будапешта.

На територіях північних областей України та південної Білорусі сформувався наземний слід, де випала основна частина радіоактивних речовин. При аварії на ЧАЕС була заражена територія, на якій проживало 17,5 млн. осіб, у тому числі 2,5 млн. дітей. При аваріях на АЕС з викидом радіоактивних речовин поширення їх не має меж.

При аваріях на АЕС та освіті радіоактивного зараження місцевості прийнято виділяти 4 зони радіоактивного зараження:

– Зона відчуження, яка на десятиліття залишається ізольованою від господарської, виробничої і людської діяльності;

– Зона безумовного (обов'язкового) відселення, на якій щільність радіоактивного зараження становить: по стронцію – 3 кі/км2 по цезію – 15 кі/км2, плутонію – 0,1 кі/км2, а доза радіоактивного опромінення за рік перебування на цій місцевості дорівнює Д = 0,5 бер/рік;

– Зона гарантованого добровільного відселення, на якій щільність забруднення становить по цезію – 5 кі/км2, стронцію – 0,15 кі/км2, плутонію - 0,01 кі/км2 і доза радіоактивного опромінення протягом року більше 0,1 бер/рік;

– Зона посиленого радіологічного контролю, на якій щільність забруднення становить по цезію – 1,0 кі/км2, стронцію – 0,001 кі/км2, плутонію - 0,005 кі/км2, а доза радіоактивного опромінення за рік перебування на цій місцевості повинна бути менше 0,1 бер/рік.

Порядок дій і правила поведінки в зонах радіоактивного зараження визначається необхідністю виключити радіоактивне опромінення людей, понад допустимих норм, що приводить до захворювання променевою хворобою за час перебування на зараженій місцевості. Обсяг і характер захисних заходів, як правило, встановлюється рішенням начальників і рекомендаціями штабів цивільної оборони в обстановці, що склалася після ядерного вибуху чи аварії на АЕС. Але за всіх обставин важлива роль належить самому населенню, яке повинно знати і вміти застосовувати способи захисту. строго дотримувати правила і норми поведінки на радіоактивно зараженій місцевості. У першу чергу потрібно підготувати необхідні засоби захисту та визначити порядок їх використання. Необхідно кожному завчасно запастися продуктами харчування, водою, медикаментами. При виникненні загрози радіоактивного зараження в пунктах, в напрямку яких рухається радіоактивна хмара (або виявлені радіоактивні речовини) подається сигнал "Радіаційна небезпека". За цим сигналом всі одягають респіратори (проти пильні тканинні маски або ватно-марлеві пов'язки, а при їх відсутності - протигази), беруть підготовлений запас продуктів харчування і води, медикаменти, предмети першої необхідності і йдуть у сховища чи протирадіаційні укриття. Якщо обставини змусять сховатися будинку (квартирі) або виробничому приміщенні, потрібно, не гаючи часу, зачинити вікна і двері. У тому випадку, якщо люди вже опинилися в зоні зараження або їм доведеться долати її, вони повинні діяти відповідно до режимів радіаційного захисту, що встановлюються штабами цивільної захисту для населення, яке перебуває в зонах радіоактивного зараження.

Режими радіаційного захисту – це порядок дій людей, застосування засобів і способів захисту в зонах радіоактивного зараження, що передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення. Режим визначає послідовність і тривалість використання захисних властивостей житлових і виробничих приміщень, обмежене перебування людей на відкритій місцевості, порядок використання індивідуальних засобів захисту, протирадіаційних препаратів та здійснення контролю опромінення.

В зонах радіоактивного зараження, що утворилася при вибуху ядерного боєприпасу, встановлюються такі режими захисту:

– У зоні А радіоактивного зараження в першу добу можна перебувати в найпростіших захисних спорудах і звичайних герметичних приміщеннях. Населення тут не отримає тих доз радіації, які могли б призвести до втрати працездатності. Прийом радіозахисні коштів обов'язковий;

– У зоні Б небезпека радіоактивного ураження істотно підвищується. Тут вберегти людей від опромінення можна лише в спорудах з коефіцієнтом захисту не нижче 20. Час перебування в притулках в зоні Б до 3-х діб;

– У зоні населення треба укривати у сховищах і протирадіаційних укриттях з коефіцієнтом захисту не менше 50. Час перебування в притулках в зоні від 3 до 5 діб.

Ближче до центру вибуху від важких поразок і втрат можуть вберегти тільки притулку з коефіцієнтом захисту не нижче 200. Та час перебування в притулок 5-7 діб.

Однак зони підвищеної радіаційної небезпеки становлять невеликий відсоток на всьому сліді радіоактивної хмари (5-6%). Тому, якщо прийняти необхідні заходи захисту, радіаційні втрати населення можна буде звести до мінімуму.

Залежно від дози опромінення, проникаючої радіації чи радіоактивних речовин загальне гамма зовнішнє опромінення спричиняє у людей і тварин гостру променеву хворобу. Вона може бути від легкого до надзвичайно важкого ступеня.

Променева хвороба у людей. Опромінення людей дозою від 100 до 200 Р призводить до легкого ступеня хвороби. У людини проявляється нездужання, загальна слабкість, головний біль, незначне зменшення лейкоцитів у крові. При цьому ступені ураження люди видужують.

Середня ступінь розвитку хвороби виникає при дозі опромінення від 200 до 400 Р. ознаками хвороби є важке нездужання, головний біль, часте блювання, розлади функцій нервової системи, майже наполовину знижується кількість лейкоцитів. Люди видужують через кілька місяців, але можливі часті ускладнення хвороби.

Важкий ступінь ураження виникає при дозі опромінення від 400 до 600 Р. Стан здоров’я хворого дуже важкий, сильний головний біль, блювота, пронос, буває втрата свідомості, проявляється різке збудження, крововиливи в шкіру і слизові оболонки, різко зменшується кількість лейкоцитів і еритроцитів, ослаблюються захисні сили організму і з’являються різні ускладнення. Без лікування хвороба часто (до 50%) призводять до смерті.

Надзвичайно важкий ступінь хвороби розвивається при одержаній дозі опромінення 600 Р і більше. Симптоми такі і при важкому ступені, але хвороба протікає дуже важко і при неефективному лікуванні таке ураження у 80 – 100 % випадків призводить до смерті.


2-е навчальне питання. «Побутові дозиметричні прилади, їх призначення та особливості користування».
При взаємодії іонізуючих випромінювань з речовиною встановлено, що результатом цього є іонізація атомів цієї речовини. Ця іонізація може супроводжуватися фізичним або хімічним змінами цієї речовини, які можуть бути виявлені та кількісно визначені за допомогою спеціальних елементів названих детекторами випромінювань.

В залежності від того, які з цих змін використовуються для реєстрації, розрізняють:

– фотографічний;

– хімічний;

– сцинтиляційний;

– калориметрический;

– іонізаційний методи вимірювань.

Усі дозиметричні прилади працюють на основі Іонізаційного методу, суть якого полягає в наступному: в результаті іонізації утворюються позитивні і негативні електричні заряди, що збільшують електропровідність опромінюваної речовини. Якщо до цієї речовини прикласти різницю потенціалів, то в ланцюзі цього джерела з'являється електричний струм. Величина, форма і тривалість струму певним чином пов'язані з видом радіоактивного випромінювання. Таким чином, виміривши величину струму, можна визначити активність, при взаємодії іонізуючих випромінювань з речовиною встановлено, що результатом цього є іонізація атомів цієї речовини. Ця іонізація може супроводжуватися фізичним або хімічним змінами цієї речовини, які можуть бути виявлені та кількісно визначені за допомогою спеціальних елементів названих детекторами випромінювань.

В залежності від того, які з цих змін використовуються для реєстрації, розрізняють:

– фотографічний;

– хімічний;

– сцинтиляційний;

– калориметрический;

– іонізаційний методи вимірювань.

Усі дозиметричні прилади працюють на основі Іонізаційного методу, суть якого полягає в наступному: в результаті іонізації утворюються позитивні і негативні електричні заряди, що збільшують електропровідність опромінюваної речовини. Якщо до цієї речовини прикласти різницю потенціалів, то в ланцюзі цього джерела з'являється електричний струм. Величина, форма і тривалість струму певним чином пов'язані з видом радіоактивного випромінювання. Таким чином, виміривши величину струму, можна визначити активність.

Пристрій приладів для вимірювання рівнів радіації

(потужності дози).
Рентгенметр ДП-5, А, Б, В – вимірює рівні гама-радіації і радіоактивної зараженість різних предметів по гама-випромінюванню.

Технічні дані: Діапазон вимірювання експозиційної. дози (потужності) по гамма-випромінюванню – від 0,05-200 р/год. Діапазон вимірювання розбитий на 6 під діапазонів вимірювань:

1. 5-200 р/год;

2. 500 до 5000 мр/год;

3. 50-500 мр/год;

4. 5-50 мр/год;

5. 0,5-5 мр/годину;

6. 0,05-0,5 мр/год

Відлік показань приладу по шкалі з наступним множенням на відповідний коефіцієнт під діапазону.

Прилад має звукову індикацію на всіх під діапазонах, крім першого.

Похибка вимірювань - + 30% від вимірюваної величини.

Працездатний в інтервалах температур: від – 40 ° С до + 50 о С і відносній вологості 65 + 15%.

Живлення приладу від 3-х елементів типу КБ-1 і забезпечує безперервну роботу не менше 40 годин (в приладі ДП-5В – 55 годин). Прилад може бути підключений до зовнішніх джерел живлення постійного струму напругою 12-24 В.

Вага приладу ДП-5Б не менше 2,8 кг, а ДП-5В – 3,2 кг З укладочным ящиком – 7,6 кг.

До складу приладу входять: прилад у футлярі з ременями і контрольним джерелом Б-8, подовжувальна штанга, дільник напруги для підключення до зовнішнього джерела з напругою 6 і 12 вольт, укладальний ящик з комплектом запасного майна, зонд радіометра і телефон ТГ-7М.

Підготовка приладу до роботи. Витягти прилад з укладочного ящика, відкрити кришку футляра. Провести зовнішній огляд. Пристебнути до футляра поясний або плечовий ремні. Стрілку "Мка" встановити коректором на нуль шкали. Встановити харчування у відсік. Встановити перемикач діапазонів в положення "трикутник". Стрілка приладу повинна встановитися (контроль-режим) в режимному секторі. Перевірити працездатність на всіх під діапазонах х10, х100, х1000. На 1000 стрілка може і не відхилятися, крім того, чутні клацання в головному телефоні. Натиснути кнопку "скидання".
Порядок вимірювання приладом ДП-5В.
Підготувавши прилад до роботи та перевіривши його працездатність, можна вимірювати потужність дози. Вимірювання проводиться на одному з положень перемикача: х200, х1000 або х100.

Відлік показань при положенні х200 проводиться по нижній шкалі, а в положення х1000 і на х100 по верхній і множиться на коефіцієнт під діапазону. Для вимірювання приладом рівнів радіації на місцевості необхідно екран зонда поставити у положення "Г", зонд покласти в футляр, підігнати ремені так, щоб прилад був на рівні грудей на відстані 0,7 та 1 м від поверхні землі.

Перемикач під діапазонів поставити в положення х200. Якщо показання приладу на цьому під діапазоні менше 5 р/год, то перемикач переводиться в положення х1000, а при необхідності – в положення х100, х10 або х0,1. На під діапазоні х200 показання знімаються за нижньою шкалою (20 р/год), а на решту – по верхній і множаться на коефіцієнт під діапазону.
Вимірювання ступеня радіоактивного

забруднення об'єктів.


При вимірюванні радіоактивного забруднення людей, різних предметів, продовольства, води і т.д. слід вийняти зонд з футляра, якщо необхідно приєднати до подовжувальною штанзі, - екран зонда поставити у положення "Г", визначити гамма-фон (прилад повинен бути на висоті 0,7-1,0 м над землею і на відстані 15-20 см від обстежуваного об'єкта), надіти і підключити головний телефон.

Розташувати зонд над поверхнею обстежуваного предмета на відстані 1,0-1,5 см, а перемикач під діапазонів в положення 2, 3, 4, 5 і 6 під діапазони до отримання показань в межах шкали. Для виявлення бета-випромінювання екран зонда поставити у положення "Б" і піднести зонд до обстежуваної поверхні на відстань 1,0-1,5 см. А ручку під діапазону на 6-й, 5-й або 4-й під діапазони до відхилення стрілки приладу. Збільшення показань приладу на одному і тому ж під діапазоні в порівнянні з гама-випромінюванням свідчить про наявність бета-випромінювання.


Прилади дозиметричного контролю.
До них відносяться: комплект приладів ДП-22В і ДП-24. Вони призначені для вимірювання індивідуальних доз гама-опромінення. Комплект ДП-22В і ДП-24 складаються із зарядного пристрою і 5 дозиметрів (ДП-24 і 50 дозиметрів ДП-22). Дозиметри ДКП-50А забезпечують вимірювання індивідуальних доз гама-опромінення в діапазоні від 2 до 50 рентген при потужності дози від 0,5 до 200 р/год. Саморозряд дозиметрів в нормальних умовах не перевищує 2 поділки за добу. Похибка вимірювання дози не більше +10% від кінцевого значення шкали. Комплект працездатний в інтервалі температур: від – 40 до + 50 о С, при цьому додаткова похибка не перевищує +7,5% від кінцевого значення шкали. Харчування зарядного пристрою ЗД-5 здійснюється від 2-х елементів 1,6 - ПМЦ-У8.

Дозиметр, виконаний у формі авторучки і являє циліндричний корпус з дюралюмінію. Зовнішній електрод – камера конденсатор. Об'єм камери дорівнює 1,8 див. Зарядний потенціал – 180-250 Ст. Конденсатор фторопластовий ємністю 500 пф. Внутрішній електрод – алюмінієвий дріт з дугоподібним кінцем. Нитка для електропровідності покрита золотом або платиною. Мікроскоп складається з окуляра, об'єктива і шкали з загальним збільшенням 90 крат. Шкала має 25 поділок. Ціна поділки – 2 рентгена. При впливі випромінювання на камеру в її обсязі виникає іонізаційний струм, що зменшує потенціал камери та конденсатора, пропорційний дозі. Вимірюючи зміну потенціалу, можна судити про отриманій дозі.


Дозиметричні та радіометричні прилади,

вступники на забезпечення населення.


Радіометр "Прип'ять" – самий мініатюрний, портативний. Вага – 300 гр. Фіксує гамма і бета-випромінювання. Вимірює гамма-фон і радіоактивне забруднення поверхні. Може служити індикатором забруднення продуктів. Прилад працює в трьох режимах:

I – для вимірювання гамма-фону;

II – для визначення радіоактивного забруднення поверхні ґрунту або трав'яного покриву і, зокрема, виявлення "радіоактивних плям" (наприклад, в саду або городі);

III – для виявлення (індикації) радіоактивного забруднення продуктів харчування. Саме виявлення, а не вимірювання, тому що він працює в діапазоні 1х10 кі/кг і вище. Якщо ж рівні забруднення нижче, то його можна використовувати як індикатор.

Основні технічні характеристики.

Діапазон вимірювання потужності:

– експозиційної дози (ПЕД) – від 0,01 19,99 мр/год;

– еквівалентної дози – 0,1 –199,9 мк зв/год;

– межа основної відносної похибки –25%.

В даний час для більшості продуктів харчування гранично допустимі рівні радіації складають 1х10-8 – 1х10-7 кі/кг (кі/л). Відтак будь-яке відхилення стрілки приладів буде свідчити, що ці продукти забруднені і вживати їх в їжу не можна. Радіометр "Прип'ять" може працювати автономним електроживленням (батарея типу "Крона") або від мережі.

Дозиметр-радіометр "Белла" – універсальний побутовий прилад, що дозволяє вимірювати гамма-фон (рівні радіації), забрудненість поверхонь та продуктів.

Всі три органи керування роблять прилад зручним та доступним для людей з будь-яким рівнем підготовки. Показання приладу висвічується на табло і супроводжується звуковою сигналізацією. Електроживлення здійснюється від батарейки "Крона". Її вистачає на 200 годин роботи.

Прилад працює в діапазоні: 0,2 мк зв/год (близько 20 мкр/ч) – 100 мк зв/год (10 тис. мкр/год).

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка