Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовки до практичного заняття




Сторінка2/17
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.48 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

4.4 Рентгенологічне дослідження. За його допомогою визначають форму, величину, положення, рухливість, рельєф слизової шлунка та його функціональний стан, виявляють локалізацію виразки й пухлини.

Показаннями для проведення цього обстеження є: 1) дисфагія; 2) скарги на печію, відригування, зниження апетиту, здуття живота, біль у животі, нудота, блювання; 3) підсилені кишкові шуми; 4) підтвердження для встановлення діагнозу хронічного гастриту, виразки, пухлини шлунка тощо; 5) немотивоване зменшення маси тіла; 6) наявність ущільнень у животі при пальпації; 7) збільшення печінки чи селезінки; 8) асцит; 9) анемія нез’ясованої етіології; 10) наявність у калі прихованої крові.



4.5 Дослідження функціонального стану підшлункової залози. Погане перетравлення їжі може бути обумовлене як ураженням самої підшлункової залози, так і іншими причинами. Для точного встановлення діагнозу проводять дослідження складу панкреатичного соку або кількісного вмісту її ферментів у крові та сечі.

Для отримання дуоденального вмісту використовують тонкий дуоденальний або подвійний зонд (краще), один з отворів якого знаходиться в шлунку, а другий в – дванадцятипалій кишці. Він дає можливість одночасно відсмоктувати шлунковий і дуоденальний вміст (відмежувати шлунковий сік від дуоденального.




Час дослідження

Дебіт секрету, мл/хв.

натще

0,75±0,07

Після стимуляції

15-а хв.

0,98±0,07

30-а хв.

0,68±0,06

45-а хв.

0,83±0,02

60-а хв.

0,92±0,08

4.6 Дуоденальне зондування. В основі методу лежить рефлекторна і гормональна стимуляція жовчовиділення, при якому скорочується жовчний міхур, що забезпечує перехід жовчі з жовчовивідних шляхів у дванадцятипа­лу кишку. Дуоденальне зондування проводять як з діагностичною, так і лікувальною метою (дренаж жовчних шляхів).

Методика дуоденального зондування. Дуоденальний зонд - це гумо­ва трубка довжиною 1,5 м і діаметром 3-5 мм, на кінці якої прикріплена овальна металічна або пластмасова олива з отворами, які з'єднані з про­світом трубки. На відстані 45, 70 і 80 см від оливи є мітки. Стерилізують зонд шляхом кип'ятіння у воді протягом 5-10 хв, потім охолоджують.

Хворому натще в сидячому положенні оливу зонда (останній повинен бути вологим) кладуть на корінь язика і просять робити ковтальні рухи. Введення зонда до першої мітки свідчить про знаходження оливи в шлунку (можна переконатися в цьому, відсмоктуючи шприцом через зонд вміст шлун­ка - мутнувату рідину кислої реакції). Після цього хворого кладуть на правий бік для того, щоб олива під власною вагою рухалась у напрямку воротаря, і підкладають під поперек м'який валик. Пацієнт повільно заковтує зонд до другої (вхід до воротаря), а потім - до третьої мітки (дванадцятипала кишка). Відсмоктують спочатку прозорий вміст об'ємом 20-30 мл (рідина золоти­сто-жовтого забарвлення, слаболужної реакції), яку класифікують як порцію А (дуоденальна жовч). Отримання такої рідини свідчить про те, що олива знаходиться в дванадцятипалій кишці. Місце розташування оливи можна виз­начити ще й таким способом: якщо у вільний кінець зонда шприцом вдувати повітря, то у разі розміщення оливи у шлунку повітря вдувається легко, без перешкод, а якщо олива досягла два­надцятипалої кишки, повітря проходить з певним утрудненням. Точ­ніше визначити місце розташування оливи дає змогу рентгеноскопія.

Якщо протягом кількох годин олива не потрапила у дванадцятипалу кишку, а залишається у шлунку, слід подумати про наявність спазму ворота­ря (хвилювання, підвищення кислотності шлункового соку). В такому разі для нейтралізації кислого шлункового соку дають хворому випити ½ скланки 2 % розчину натрію гідрокарбонату або підшкірно вводять 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату.

Переконавшись, що олива знаходиться у дванадцятипалій кишці, хворому вводять подразник (через зонд 20 мл теплого 33 % розчину сульфату магнію або парентерально 2 мл холецистокініну), який викликає скорочення жовчного міхура, й отримують порцію В (міхурова жовч) - густу, темно-жовтого кольору рідину. Порція В змінюється порцією С - прозорою, світлою, золотисто-жовтого кольору рідиною, що міститься у внутрішньопечінкових ходах.

Кількість рідини у порціях А і С залежить від тривалості зондування. Надмірна кількість рідини у порції В (понад 70 мл) може свідчити про застійні процеси у жовчному міхурі.

Фракційне (багатомоментне) дуоденальне зондування має ряд переваг перед класичним трифазним. За допомогою цього методу реєструють ритм над­ходження жовчі у дванадцятипалу кишку. Для цього визначають точну кількість жовчі; яка виділяється через кожні 5-10 хв, і відображають це графічно.

I фаза - холедохус-фаза (з моменту введення зонда у дванадцятипалу кишку до введення холецистокінетичного засобу).

II фаза - від введення подразника до появи першої порції жовчі. Тривалість цієї фази - 4-6 хв. Збільшується вона при спазмі сфінктера Одді, а зменшується при його гіпотонії.

ІІІ фаза - від розкриття сфінктера Одді до появи темної міхурової жовчі. Тривалість фази - 3-4 хв, виділяється 3-4 мл світлої жовчі з міхурової і загальної жовчних проток.

IV фаза - виділення міхурової жовчі (порція В). Тривалість - 20-30 хв, виділяється 25-45 мл темної жовчі; при гіпотонії жовчного міхура тривалість цієї фази збільшується, а при гіпертонії - зменшується.

V фаза - виділення жовчі з печінкових проток (порція С).



Хроматичне дуоденальне зондування. Для індикації міхурової жовчі

використовують метиленовий синій, який редукується в печінці з утворенням лейкобази і в такому вигляді виділяється з печінки в жовч. У жовчному міхурі лейкобаза метиленового синього знову окислюється, утворюючи хро­моген, який забарвлює міхурову жовч в синьо-зелений колір.

Методика. Метиленовий синій у желатиновій капсулі в дозі 0,15 г приймають всередину за 12 год до зондування. Фіксують латентний період (час від введення подразника до появи порції В), час відходження порції В (період спорожнення), об'єм.

Хроматичне дуоденальне зондування дає можливість виявити походження окремих порцій жовчі, стан евакуаторної функції жовчного міхура і його концентраційну здатність. При оцінюванні інтенсивності забарвлення порції В метиленовим синім розрізняють слабке, середньої інтенсив­ності й виражене забарвлення. За нормальне забарвлення порції В метиле­новим синім приймають забарвлення середньої інтенсивності і виражене.

Слабке забарвлення порції В свідчить про зниження концентраційної функції жовчного міхура.

Фізико-хімічні властивості. Реакція. Дуоденальний вміст нейтральний або слаболужний. Кисла реакція вказує на домішки шлункового соку. Визначення реакції проводять за допомогою лакмусового паперу.

Колір. У нормі жовч порції А золотисто-жовтого кольору, порції В - темно-жовтого, оливкового (залежить від концентрації прямого білірубіну і білівердину), порції С - дещо світліша від жовчі порції А. Зеленуватий відтінок залежить від домішки в жовчі соляної кислоти (перехід білірубіну в білівердин).

Прозорість. Усі три порції жовчі в нормі прозорі. При запальних процесах в жовчних шляхах у жовчі можуть з'являтися грудки слизу. Помутніння жовчі, як правило, залежить від домішок шлункового соку.

Консистенція. Жовч порцій А і С дещо в'язка, порції В - в'язкої консистенції.

Щільність (питома маса) нормальної жовчі порції А коливається від 1,007 до 1,012, порції В - від 1,016 до 1,032, порції С - від 1,007 до 1,010.



Мікроскопічне дослідження. Мікроскопію проводять під малим і великим збільшенням відразу після отримання жовчі. Це пов'язано із здатністю жовчних кислот швидко руйнувати лейкоцити. Крім лейкоцитів, у жовчі можна виявити інші клітинні елементи (епітелій), кристалічні утвори (холестерин, білірубін, "жовчний пісок", мікроліти, кристали жирних кислот), паразити (лямблії, яйця печінкової, котячої двоусток, аскариди).

У нормальних умовах усі порції жовчі містять невелику кількість формених елементів. При запальних процесах у жовчних шляхах, жовчному міхурі в жовчі виявляють в тій чи іншій кількості слиз, лейкоцити, епітелій, білірубін, холестерин. Певне діагностичне значення має виявлення в жовчі клітин пухлин, кристалів холестерину і білірубінату кальцію (велика кількість останніх характерна для холелітіазу), паразитів або їх яєць.

З хімічних компонентів жовчі визначають вміст білірубіну, холестерину, жовчних кислот, білка. За вмістом холестерину в порції В можна характеризувати концентраційну здатність жовчного міхура, особливо при зіставленні вмісту холестерину в різних порціях. Зменшення концентрації холестерину в жовч­ному міхурі може залежати від розведення жовчі запальним ексудатом.

Бактеріологічне дослідження жовчі має відносне значення, тому що встановити походження виділеної флори важко. Проте, виявивши мікроорганізми при повторних дослідженнях жовчі, можна зробити висновок, що вони виділені з жовчних шляхів.


Тести початкового рівня знань

Варіант№1

1.Яким з перерахованих способів краще можна визначити приховану кров в калі:

1) макроскопічним;

2) мікроскопічним в нативному препараті;

3) мікроскопічним з окраскою суданом III;

4) мікроскопічним з окраскою розчином Люголя;

5) Хімічним (реакція Грегерсена)


2. Яким з перерахованих способів дослідження кала краще всього виявляється нейтральний жир:

1) мікроскопічним в нативному препараті

2) мікроскопічним, в препараті забарвленим розчином Люголя;
3) мікроскопічним, в препараті забарвленим розчином суданом III;
4) хімічним (реакція Грегерсена)
3. Які показники в аналізі кала характерні для кровотечі з нижніх відділів товстого кишечника:

1) кал темно-коричневого кольору;

2) примісь алої крові у калі;

3) чорний дьогтеподібний стул (melaena);

4) реакція Грегерсена ++++
4. Які показники фракційного доуденального зондування вказують на гіпертонічну дискінезію жовчних шляхів:

1) час закритого сфінктера Одді 15 хв.;

2) час закритого сфінктера Одді 2 хв.;

3) кількість жовчі «В» 20мл.;

4) кількість жовчі «В» 120мл.;

5) тривалість пухирного рефлюксу 10 хв.


5. Які з перерахованих елементів в аналізі калу підтверджують зниження

зовнішньосекреторної функції підшлункової залози:

1) велика кількість еритроцитів і лейкоцитів;

2) велика кількість перетравленої рослинної клітковини;

3) креаторея +++

4) стеаторея +++

5) амілорея +++
6. Які показники фракційного доуденального зондування вказують на гіпотонічну дискінезію жовчних шляхів:

1) час закритого сфінктера Одді 2 хв.;

2) час закритого сфінктера Одді 15 хв.;

3) кількість жовчі «В» 120 мл.;

4) кількість жовчі «В» 40 мл.;

5) тривалість пухирного рефлюксу 45 хв.


7. Яким з перерахованих способів дослідження калу краще визначається амілорея:

1) макроскопічним;


2) реакція Грегерсена;
3) мікроскопічним в нативному преператі;
4) мікроскопічним, в препараті забарвленим розчином Люголя;

5) мікроскопічним з окраскою суданом III


8. При яких захворюваннях виявляється рентгенологічний симптом «ніші»:

1) гострий гастрит;

2) хронічний гастрит;

3) виразкова хвороба шлунка;

4) рак шлунка
9. Захворювання яких відділів шлунково-кишкового тракту можна діагностувати за допомогою колоноскопії:

1) тонкого кишківника;

2) висхідної ободової;

3) поперечно-ободової;

4) низхідної ободової;

5) товстої кишки


10. В яких випадках при виразковій хворобі знижується секреторна і кислотоутворююча функція шлунка:

1) при виразці субкардіального відділу шлунка ;

2) при виразці пілоричного відділу шлунка;

3) при виразці 12- палої кишки;

4) при малігнізації
11. Біопсія слизової шлунка являється методом дослідження, який уточнює діагноз:
1) хронічного гастриту;
2) раку шлунку;
3) виразкової хвороби;
4) поліпів шлунка

5)всіх вищенаведених нозологій


12. Які з перерахованих показників в аналізі калу характерні для кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту:

1) колір калу золотисто-жовтий;


2) присутність алої крові у калі;

3) чорний дьогтеподібний стул (malaena);

4) реакція Грегерсена ++++;

5) велика кількість еритроцитів


13. Які з перерахованих рентгенологічних ознак відносяться до прямих при виразковій хворобі:

1) посилена перистальтика шлунку чи 12-палої кишки;

2) обрив перистальтичної хвилі;

3) симптом «ніші»;

4) дефект наповнення;

5) стійка контрастна пляма


14. Яким методом дослідження найбільш точно може бути встановлений діагноз виразкової хвороби:

1) опитування;

2) пальпація живота поверхнева;

3) пальпація живота глибока;

4) дослідження секреторної функції шлунку;

5) фіброгастродуоденоскопія


15. Який із перерахованих методів дослідження дозволяє більш точно діагностувати хронічний гастрит:

1) опитування;

2) пальпація живота;

3) дослідження секреторної функції щлунка;

4) рентгенографічне дослідження шлунка;

5) фіброгастроскопія з біопсією слизової


16. Понижена секреторна функція шлунка найбільш характерна для:

1) хронічного аутоімунного гастриту;

2) виразкової хвороби дванадцятипалої кишки;

3) виразкової хвороби субкардіального відділу шлунка;

4) виразкової хвороби пілоричного відділу шлунка

5) раку шлунка

17. Який найбільш інформативний інструментальний метод в діагностиці захворювань низхідної кишки?

А) Рентгенологічний

Б) Ректороманоскопія

В) Колоноскопія

Г) УЗД

Д) Рентгенокінематографічний


18. Який найбільш інформативний інструментальний метод в діагностиці захворювань висхідної кишки?

А) Рентгенологічний

Б) Ректороманоскопія

В) Колоноскопія

Г) УЗД

Д) Рентгенокінематографічний


19. Який найбільш інформативний інструментальний метод в діагностиці захворювань сліпої кишки?

А) Рентгенологічний

Б) Ректороманоскопія

В) Колоноскопія

Г) УЗД

Д) Рентгенокінематографічний


20. Стеаторея - це наявність у калі:

  1. великої кількості нейтрального жиру

  2. м’язових волокон

  3. крохмалю

  4. еластичних волокон

  5. жирних кислот

21. Які з перерахованих елементів їжі виявляються в аналізі кала у великій кількості при різкому пригніченні жовчної секреції:

1) стеаторея;

2) амілорея;

3) сполучнотканинні волокна;

4) м’язові волокна;


22. Які з перерахованих елементів в аналізі калу підтверджують зниження зовнішньо- секреторної функції підшлункової залози:

1) велика кількість еритроцитів і лейкоцитів;

2) велика кількість перетравленої рослинної клітковини;

3) креаторея +++;

4) стеаторея +++;

5) амілорея +++


23. Яким з перерахованих способів дослідження кала краще всього виявляється нейтральний жир:

1) мікроскопічним в нативному препараті;

2) мікроскопічним, в препараті забарвленим розчином Люголя;
3) мікроскопічним, з окраскою суданом III;
4) хімічним (реакція Грегерсена)

24. Діагностичні ознаки хронічного гастриту можуть бути виявлені при:

1) опитуванні хворого;

2) пальпації живота;

3) дослідженні секреторної функції шлунку;

4) рентгеноскопії і графії шлунку;

5) фіброгастроскопії
25. Які показники в аналізі кала характерні для кровотечі з нижніх відділів товстого кишечника:

1) кал темно-коричневого кольору;

2) присутність алої крові у калі;

3) чорний дьогтеподібний стул (melaena);

4) реакція Грегерсена ++++
26. Для визначення розмірів підшлункової залози використовують


  1. Ультразвукове дослідження підшлункової залози

  2. Оглядову рентгенографію органів черевної порожнини

  3. Ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію

  4. Езофагогастродуоденоскопію

  5. Контрастна рентгенографія шлунку та ДПК

27. Підвищення рівня амілази в плазмі крові може свідчити про:



  1. Загострення хронічного холециститу

  2. загострення хронічного гепатиту

  3. загострення хронічного панкреатиту

  4. загострення хронічного гастриту

  5. загострення хронічного коліту

28. Амілорея – це наявність у калі:



  1. великої кількості нейтрального жиру

  2. м’язових волокон

  3. крохмалю

  4. еластичних волокон

  5. жирних кислот

29. Виберіть з наведених показники, що відповідають нормі:



  1. амілаза крові 235 од/л

  2. амілаза крові 215 од/л

  3. амілаза крові 246 од/л

  4. амілаза крові 224 од/л

  5. амілаза крові 232 од/л

30. У хворих на хронічний панкреатит можна виділити наступні синдроми:



  1. больовий,

  2. диспептичний

  3. екскреторної недостатності

  4. інкреторної недостатності

  5. усі вище названі

31. Синдром «ухилення ферментів» при хронічному панкреатиті – це:

А. гіперфементемія, гіперферментурія

Б. підвищення активності фементів у шлунковому вмісту

В. підвищення активності ферментів у дуоденальному вмісту

Г. посилення виділення ферментів після стимуляції

Д. зовнішньосекреторна недостатність залози за даними копрограми
32. Наведені показники відповідають нормі, крім:


  1. амілаза крові 115 од/л

  2. амілаза крові 245 од/л

  3. амілаза крові 35 од/л

  4. амілаза крові 67 од/л

  5. амілаза крові 205 од/л

33. Для діагностики синдрому зовнішньо секреторної недостатності інформативно:



  1. копрологічне дослідження

  2. ректороманоскопія

  3. біохімічне дослідження крові

  4. рентгенологічне дослідження товстої кишки

  5. дослідження шлункової секреції

34. Ультразвукове дослідження підшлункової залози дозволяє визначити наступні параметри, крім:



  1. чіткі зміни розмірів залози

  2. розміри головного панкреатичного протоку

  3. наявність кіст та псевдо кіст у тканині залози

  4. функціональний стан залози

  5. кальцинати в тканині залози

35. До сучасних методів дослідження хворих з патологією підшлункової залози належить:



  1. сцинтіграфія

  2. ретроградна холангіографія

  3. комп’ютерна томографія

  4. контрастна ангіографія

Д. фіброгастродуоденоскопія

36. До синдрому внутрішньосекреторної недостатності підшлункової залози відносять:



  1. поліфекалію

  2. стеаторею

  3. гіперглікемію

  4. схуднення

  5. анемію.

37. Поліфекалія це:



  1. чорний кал

  2. знебарвлений кал

  3. масний кал

  4. велика кількість калових мас

  5. рідкий неперетравлений кал

38. Виберіть з наведених показники, що відповідають нормі



  1. діастаза сечі за Волгемутом 32 од

  2. діастаза сечі за Волгемутом 67од

  3. діастаза сечі за Волгемутом 236 од

  4. діастаза сечі за Волгемутом 120 од

  5. діастаза сечі за Волгемутом 320 од

39. Лієнторея це наявність у калі:



  1. великої кількості нейтрального жиру

  2. м’язових волокон

  3. крохмалю

  4. неперетравлених рештків їжі

  5. жирних кислот

40. Креаторея - це наявність у калі:



  1. великої кількості нейтрального жиру

  2. м’язових волокон

  3. крохмалю

  4. еластичних волокон

  5. жирних кислот

41. Усі наведені показники відповідають нормі, крім:



  1. діастаза сечі за Волгемутом 32 од

  2. діастаза сечі за Волгемутом 16 од

  3. діастаза сечі за Волгемутом 64 од

  4. діастаза сечі за Волгемутом 8 од

  5. діастаза сечі за Волгемутом 120 од

42. Оглядова рентгенографія органів черевної порожнини у хворих на хронічний панкреатит дозволяє виявити:



  1. Чіткі розміри підшлункової залози

  2. Характер паренхіми підшлункової залози

  3. Розміри головного панкреатичного протоку

  4. Кальцинати в проекції підшлункової залози

  5. Жодної правильної відповіді

43. Який лабораторний тест найбільш інформаційний при загостренні хронічного панкреатиту:

  1. Амілаза крові

  2. Амілаза сечі

  3. Загальний аналіз крові

  4. Визначення трипсину та його інгібіторів.

  5. Стеаторея.

44. У хворих з загостренням хронічного панкреатиту в сечі:



  1. зростає рівень діастази

  2. підвищується вміст білку

  3. зростає рівень білірубіну

  4. зростає рівень уробіліну

  5. зменшується рівень діастази

45. Зниження вмісту ферментів при нормальному об”ємі секреції і концентрації карбонатів характерно для типу панкреатичної секреції:



  1. обтураційний

  2. дистулярний

  3. верхнього блоку секреції

  4. нижнього блоку секреції

  5. гіпосекреторного




  1. Найбільш інформативним методом дослідження товстої кишки є такий:

  1. Ірігоскопія

  2. Ірігоскопія з подвійним контрастуванням

  3. Ректороманоскопія

  4. Комп’ютерна томографія

  5. Ro” графія органів черевної порожнини




  1. Для визначення розмірів підшлункової залози використовують

  1. Ультразвукове дослідження підшлункової залози

  2. Оглядову рентгенографію органів черевної порожнини

  3. Ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію

  4. Езофагогастродуоденоскопію

  5. Контрастна рентгенографія шлунку та ДПК




  1. Підвищення рівня амілази в плазмі крові може свідчити про:

  1. Загострення хронічного холециститу

  2. загострення хронічного гепатиту

  3. загострення хронічного панкреатиту

  4. загострення хронічного гастриту

  5. загострення хронічного коліту




  1. До синдрому зовнішньо секреторної недостатності підшлункової залози відносять наступні прояви крім:

  1. поліфекалію

  2. стеаторею

  3. гіперглікемію

  4. схуднення

  5. анемію.

50. Оглядова рентгенографія органів черевної порожнини у хворих на хронічний панкреатит дозволяє виявити:



  1. Чіткі розміри підшлункової залози

  2. Характер паренхіми підшлункової залози

  3. Розміри головного панкреатичного протоку

  4. Кальцинати в проекції підшлункової залози

  5. Жодної правильної відповіді

51. Виберіть з наведених показники, що відповідають нормі:



  1. амілаза крові 235 од/л

  2. амілаза крові 215 од/л

  3. амілаза крові 246 од/л

  4. амілаза крові 224 од/л

  5. амілаза крові 232 од/л

52. Наявність білірубіну в сечі в нормі:



  1. з'являється періодично;

  2. відсутній;

  3. наявні сліди;

  4. визначається у великій кількості

  5. визначається лише у ранковій порції сечі.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка