Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовки до практичного заняття




Сторінка3/17
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.48 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

53. Для якого захворювання найбільш характерно підвищення глобулінів сироватки крові:

  1. гепатиту;

  2. дуоденіту;

  3. холециститу;

  4. гастриту

  5. панкреатиту?

54. Якою пробою користуються для вивчення екскреторної функції печінки:



  1. з навантаженням галактозою;

  2. з бромсульфалеїном;

  3. з натрію бензоатом;

  4. Ван ден Берга

  5. З навантаженням глюкозою?

55. Підвищення кон'югованого білірубіну спостерігають у разі:



  1. гемолітичної жовтяниці;

  2. залізодефіцитної анемії;

  3. перніціозної анемії;

  4. гемолітичної анемії;

  5. механічної жовтяниці.

56. Які з перерахованих показників крові підтверджують синдром холестаза?



  1. Загальний білірубін – 90 мкмоль/л

  2. непрямий білірубін – 70 мкмоль/л

  3. прямий білірубін – 6 мкмоль/л

  4. АлАТ –60 од/л

  5. Лужна фосфотаза – 245 од/л

57. Для синдрому печінково-клітинної недостатності характерно підвищення вмісту в крові:



  1. Холестерину

  2. Альбуміну

  3. Протромбіну

  4. Білірубіну

  5. Сечовини

58. При яких захворюваннях гепато-біліарної системи зростає в крові рівень холестерина та ліпопротеідів



  1. Хронічний некалькульозний холецистит

  2. Гострий некалькульозний холецистит

  3. Первинний біліарний цироз печінки

  4. Хронічний віруний гепатит В з мінімальним ступенем активності

  5. Портальнй цироз печінки

59. Які з перерахованих ознак при захворюваннях печінки відповідають синдрому мезенхімального запалення?



  1. Гепатомегалія

  2. Спленомегалія

  3. Асцит

  4. Лихоманка

  5. «Голова медузи»

60. Яку функцію печінки можна визначити під час обстеження білірубіну крові:



  1. участь у білковому обміні;

  2. участь у пігментному обміні;

  3. участь у вуглеводному обміні;

  4. участь в електролітному обміні;

  5. антитоксичну?

61. Яка проба проводиться для вивчення вуглеводної функції печінки?



  1. Бромсульфалеінова

  2. З навантаженням глюкозою

  3. З навантаженням фруктозою

  4. З навантаженням галактозою

  5. Квіка-Пителя

62. Участь печінки в пігментному обміні вивчають шляхом визначення в плазмі крові рівня:



  1. загального білірубіну;

  2. загального білку;

  3. глюкози;

  4. сироваткового заліза

  5. церулоплазміна?

63. Для синдрома печінково-клітинної недостатності характерно зменшення вмісту в крові:



  1. Білірубіна

  2. Холінестерази

  3. гемоглобіна

  4. тригліцеридів

  5. глюкози

64. Про що свідчить зміна активності лужної фосфатази:



  1. механічну жовтяницю;

  2. порушення вуглеводної функції печінки;

  3. порушення антитоксичної функції печінки;

  4. порушення білковотворної функції печінки;

  5. порушення регуляції електролітного обміну внаслідок патології печінки?

65. Яку функцію печінки можна визначити за даними проби з бромсульфалеїном:



  1. участь у пігментному обміні;

  2. екскреторну;

  3. антитоксичну;

  4. білковотворну

  5. участь у жировому обміні?

66. Які з перерахованих показників крові підтверджують синдром холестаза?



  1. Холестерин в крові– 5,2 мкмоль/л

  2. Загальний білок в крові – 50 г/л

  3. γ-глобулины – 16%

  4. 4 АлАТ – 26 од/л

  5. Лужна фосфатаза – 673 од/л

67. Для якого синдрому характерно: зменшення альбумінів, збільшення гло­булінів (альфа та гамма), імуноглобулінів в крові, показників тимолової проби?



  1. Синдром холестаза

  2. Синдром мезенхімального запалення

  3. Синдром цитолизу гепатоцитів

  4. Синдром печінково-клітинної недостатності

  5. Портальної гіпертензії

68. До білково-осадочних проб відносять:



  1. Пробу Штанге

  2. Пробу Квіка-Пителя

  3. Калій-обзиданової пробу

  4. Пробу з навантаженням галактозою

  5. Формолову пробу

69. Про що свідчить зміна активності трансаміназ крові:



  1. ураження печінкової паренхіми;

  2. порушення білковотворної функції печінки;

  3. порушення жовчовиділення;

  4. порушення вуглеводної функції печінки

  5. порушення пігментної функції печінки?

70. Про що свідчить наявність у крові не більше ніж 5 % бромсульфалеїну через 45 хв після його введення:



  1. порушення екскреторної функції печінки;

  2. порушення антитоксичної функції печінки;

  3. нормальну екскреторну функцію печінки;

  4. нормальну антитоксичну функцію печінки

  5. нормальну білковотворну функцію печінки?


Задачі «КРОК 2 – «

Задача 1

Хворий С., 23 років скаржиться на тупий біль, відчуття важкості та розпирання в епігастрії одразу після їжі, відрижку тухлим, сухість у роті, нудоту, біль натщесерце, проноси. Об'єктивно: шкіра бліда, вміру схудлий. Живіт під час пальпації м'який, відмічається біль в епігастрії. Печінка не виступає з-під краю реберної дуги. У крові – гемоглобін 110 г/л, ер. – 3,4*1012/л, лейкоцитарна ф-ла без змін. ШОЕ 16 мм/год. Яке найбільш інформативне дослідження дозволить встановити діагноз?

1. езофагогастродуоденоскопія

2. рентгенографія органів травлення

3. дослідження шлункового соку

4. рН-метрія

5. дуоденальне зондування

Задача 2

Жінка 35 років, поступила в клініку зі скаргами на болі в епігастрії, які виникають через 1-1,5 год після прийому їжі, печію, блювання, яке приносить полегшення. Об'єктивно: язик обкладений білим нашаруванням, живіт мякий, болючий в епігастрії. Спостерігаються позитивні симптоми Менделя, Образцова-Стражеска. Яке з наведених досліджень є найбільш інформативним для постановки діагнозу?

1. езофагогастродуоденоскопія

2. рН-метрія

3. ульртазвукове дослідження

4. рентгеноскопія шлунку

5. колоноскопія

Задача 3

Хворий 60 років скаржиться на відсутність апетиту, переважно до мясної їжі, важкість в епігастральній ділянці, нудоту, загальну слабкість. Хворіє 2 останні місяці, втратив у вазі 4-5 кг. Блідий, язик обкладений, сухий, надчревна ділянка болюча, резистентна. У калі позитивна реакція на приховану кров. У крові: гем. – 96 г/л, лейк. – 11*109/л, ШОЕ – 48 мм/год. Який метод дослідження найбільш доцільний?



    1. ФГДС з біопсією

    2. ретроградна холангіографія

    3. колоноскопія з біопсією

    4. пункційна біопсія печінки

    5. ректороманоскопія з біопсією



Задача 4

Хворий 38 років скаржиться на раптовий біль у животі, блювання. На оглядовій рентгенограмі органів черевної порожнини виявлені роздуті газом петлі кишки з горизонтальним рівнем рідини. Про який невідкладний стан свідчить рентгенологічна картина?



  1. кишкова непрохідність

  2. розрив кісти яєчника

  3. гострий апендицит

  4. перфорація порожнистого органу

  5. гострий панкреатит

Задача 5

Жінка 48 років звернулася до лікаря зі скаргами на нападоподібний біль у правому підреберї, нудоту, блювання. На наступну добу з'явилася жовтяниця. Подібні напади з рецидивуючою жовтяницьою траплялися двічі за останні 1,5 років. Обєктивно: жовтушнісь шкіри, слизових та склер, язик сухий, живіт здутий, болючий в зоні Шоффара, позитивний симптом Ортнера. У крові, лейк. – 10*109/л, П-16%, ШОЕ – 25 мм/год. Яке додаткове обстеження найбільш доцільне для постановки діагнозу?



  1. ультразвукове дослідження ОЧП

  2. лапароскопія

  3. дуоденальне зондування

  4. холецистографія

  5. оглядова рентгенографія ОЧП


Задача 6

Жінка 52 років протягом 2 років відмічає тупий, періодично гострий біль у правому підребер'ї, пов'язаний з прийомом жирної їжі, гіркоту в роті вранці, закрепи, метеоризм. Обєктивно: надмірного харчування, температура тіла 36,9°С, язик обкладений, живіт помірно вздутий, болючий у точці проекції ЖМ. Яке додаткове обстеження найбільш доцільне для постановки діагнозу?



  1. УЗД

  2. дуоденальне зондування

  3. холецистографія

  4. дуоденоскопія

  5. сканування печінки


Задача 7

Жінка 36 років, скаржиться на біль у надчревній ділянці, що виникає після прийому їжі,нудоту, відрижку, нестійкість випорожнень. Хвороба поступово прогресує біля 2 років. Обєктивно: блідість, сухість шкіри, язик обкладений, вологий з відбитками зубів по краям. При пальпації живота – розлитий біль в надчеревній ділянці. Яке додаткове обстеження найбільш доцільне для постановки діагнозу?



  1. ФГДС з біопсією слизової шлунку

  2. розгорнутий клінічний аналіз крові

  3. рентгенологічне дослідження шлунку та кишечника

  4. фракціне дослідження шлункової секреції

  5. КТ органів черевної порожнини


Задача 8

Хвора 50 років скаржиться на напад болю у правому підреберї, блювання з домішками жовчі, протягом 5 років турбував біль в епігастрії, нудота, порушення випорожнень. Обєктивно: ЧСС – 92/хв. Підвищеної повноти, язик обкладений, іктеричні склери. Живіт мякий, болісний у проекції ЖМ, локальне мязове напруження у правому підреберї, позитивний симптом Мерфі. У заг. Аналізі крові: лейк. – 9,6*109/л, 7ШОЕ 14 мм/год. Яке додаткове обстеження найбільш доцільне для постановки діагнозу?



  1. УЗД ЖМ

  2. сцинтіграфію печінки

  3. бактеріологічне дослідження жовчі

  4. холецистографія

  5. ретроградна холангіопанкреатографія


Задача 9

У чоловіка 47 років у аналізі шлункового соку вільна соляна кислота відсутня в усіх фазах. При ендоскопії – блідість, витончення слизової оболонки шлунку, складки згладжені. Мікроскопічно: атрофія залоз з метаплазією по кишковому типу. Для якого захворювання характернаподібна ситуація?

1. Хронічний гастрит типу А

2. Хронічний гастрит типу В

3. Хронічний гастрит типу С

4. Хвороба Менетріє

5. Рак шлунку
Задача 10

У 20 річного службовця зявилися голодні болі в епігастральній області, що супроводжувались печією. Прийом їжі знімає біль, але через півтори години він знову відновлюється. Часто приймає соду, яка полегшує стан на короткий час. Який з названих методів найбільш ефективний для діагностики?

1. ФГДС

2. рентгеноскопія шлунково-кишкового тракту



3. рН-метрія

4. аналіз калу на приховану кров

5. копрограма
Задача 11

Жінка 30 років скаржиться на переймоподібний біль у нижніх відділах живота, який підсилюється після їжі, здуття живота, чередування проносів і закрепів протягом 3 років. Самопочуття погіршується після нервово-емоційної напруги. Обєктивно: при пальпації сигмовидної кишки болючість та бурчання. Який метод дослідження дозволить уточнити діагноз?



    1. колоноскопія

    2. копрограма

    3. ректороманоскопія

    4. іригоскопія

    5. УЗД огранів черевної порожнини


Задача 12

Жінка 63 років скаржиться на немотивовану слабкість, швидку втомлюваність, зниження апетиту, відразу до мясних продуктів. Два тижні тому – шлункова кровотеча. Обєктивно: температура – 37,5С, ЧД 20/хв, пульс 96/хв, АТ 110/75 мм рт. ст. при пальпації в епігастрії біль та напруження мязів. У крові гем. 82 г/л, ШОЕ 35 мм/год. Запідозрений рак шлунку. Яке дослідження надасть змогу найбільш вірогідно підтвердити діагноз?



  1. гістологічне

  2. рентгенологічне

  3. ендоскопічне

  4. дослідження шлункового вмісту

  5. копрограма


Задача 13

Жінка 59 років протягом 8 років знаходиться на диспансерному обліку з приводу хронічного гастриту. Обєктивно: температура-36,5С, ЧД – 20/хв, пульс 80/хв, АТ 120/75 мм рт. ст. Яка скарга найбільш ймовірно відповідає клінічному діагнозу



  1. почуття важкості в епігастральній області після прийому їжі

  2. «голодний» біль в епігастрії

  3. інтенсивний біль в епігастрії після прийому їжі.

  4. печія, кислі регургітація

  5. блювання, яке приносить полегшення

Задача 14

Чоловік 42 років скаржиться на тупий біль в епігастрії через 1,5-2 год. Після прийому їжі, нудоту, схильність до закрепів. Хворіє біля 10 років, загострення щорічно. Обєктивно: температура 36,5С, ЧД – 18 /хв, пульс 72/хв, АТ 120/75 мм рт. ст. Пальпаторно – резистентність передньої черевної стінки та болючість справа від пупка. Який рентгенологічний симптом є прямим та найбільш характерним для захворювання пацієнта?



  1. симптом «ніші»

  2. дефект наповнення

  3. симптом вказівного пальця

  4. потовщення та ригідність складок слизової оболонки шлунку

  5. пілороспазм


Задача 15

Чоловік 36 років протягом 2 днів скаржиться на запаморочення, загальну слабкість. 8 років назад визначена деформація цибулини 12-типалої кишки. Обєктивно: температура 36,7С, ЧД – 22/хв, пульс – 100/хв, АТ 95/60 мм рт. ст. шкіра та слизові бліді. Запідозрено шлунково-кишкову кровотечу. Яке дослідження найімовірніше підтвердить кровотечу у даного хворого?



  1. ФГДС

  2. ректороманоскопія

  3. колоноскопія

  4. рентгеноскопія

  5. визначення прихованої крові у калі.


Задача 16

Хворий 35 років, скаржиться на давлячі болі в епігастрії через 1 год. Після їжі, , печію, кислу відрижку. Хворіє протягом 2 років. При пальпації живота відмічено помірну болючість у пілородуоденальній зоні. При ФГДС знайдений антральний гастрит. Яке дослідження уточнить природу захворювання?



  1. Визначення Н. pylory слизової шлунку

  2. виявлення антитіл в сироватці крові

  3. визначення рівня гастрину у крові

  4. дослідження шлункової секреції

  5. дослідження рухової функції шлунку


Задача 17

Хворий 48 років скаржиться на ниючі болі в бокових відділах живота, що зменшуються після дефекції та відходження газів , чередування проносів та закрепів, 2 роки тому перенесла дизентерію. При пальпації живота виявляється болючість, чередування спазмованих та атонічних, урчащихвідділів товстої кишки. Найбільш інформативним для постановки діагнозу є:



  1. колоноскопія

  2. пальцьове дослідження прямої кишки

  3. ректороманоскопія

  4. копроцитограма в динаміці

  5. УЗД органів черевної порожнини


Задача 18

Хвора 37 років скаржиться на біль в епігастральній області через 1,5-2 год. Після їжі, «голодний», нічний біль, печію, блювання, яке полегшує біль. Хворіє 4 місяці. При огляді шкіра бліда. При пальпації живота: біль в епігастрії праворуч від серединної лінії, спазмовані петлі кишечника, позитивний симптом Менделя. Підвищена сереторна та кислотоутворююча функція шлунку. Який інструментальний метод дослідження необхідно застосувати в першу чергу?



  1. ФГДС

  2. іригоскопію

  3. холецистографію

  4. ректороманоскопію

  5. колоноскопію


Задача 19

Хвора Р. скаржиться на нападоподібні болі у правому підреберї з ірадіацією у праве плече, які виникають після вживання смаженої їжі. Періодично відмічає підвищення температури тіла до субфебрильний цифр. Хворіє близько 5 років. Який інструментальний метод дослідження необхідно застосувати в першу чергу?



  1. УЗД органів черевної порожнини

  2. холецистографію

  3. дуоденальне зондування

  4. оглядову рентгенографію

  5. дослідження шлункового вмісту


Задача 20

Хворий 40 років скаржиться на біль у правому підреберї, гіркоту у роті, періодично пожовтіння крові. Об-но: субіктеричність склер, позитивний френікус-симптом справа, при пальпації біль у точці жовчного міхура. Яке дослідження є найбільш доцільним?



  1. УЗД печінки та жовчного міхура

  2. ФГДС

  3. рентгеноскопія ШКТ

  4. ретроградна холецистопанкреатографія

  5. компютерна томографія


Клінічні задачі для самопідготовки.

Задача 1. У хворого 79 років з’явилась скарга на відсутність випорожнення кишківника протягом 7 днів, больові відчуття у животі, важкість, легку нудоту. Знаходиться на звичайній дієті з переважанням відварених продуктів. Рослинну їжу не вживає (відсутність зубів). Назвати ймовірну причину такого порушення. Яку допомогу та рекомендації слід надати даному пацієнту?

Задача 2. Хвора 39 років, без постійного місця проживання, зловживає алкоголем, курить до півтори пачки цигарок за добу при поступленні у лікарню швидкої допомоги скаржиться на потемніння в очах, виражену слабкість, пітливість, появу чорного калу. При огляді шкірні покриви бліді, з слідами подряпин. АТ 85/55 мм. Рт. Ст. Пульс 112 за одну хвилину. Яким патологічним процесом зумовлений стан хворої? Яка скарга є загрозливою для життя пацієнтки?

Задача 3. У хворої 47 років з надлишковою масою тіла розвинувся напад нестерпних болів у правому підребер’ї, з поширенням у праву надключичну ділянку. Відмічає появу приступу після епізоду вживання алкоголю та надмірного споживання висококалорійної їжі. При огляді хвора різко збуджена, не знаходить місця в ліжку, жовтушні склери. Про який патологічний стан слід думати? Які заходи першої допомоги необхідні хворій? Як називається такий характер больового синдрому?
Протокол клінічного розбору хворого.

Ідентифікація симптомів ураження ШКТ, групування симптомів у синдроми з визначенням попереднього діагнозу.

Призначення плану обстеження. Оцінка отриманих результатів. Визначення заключного діагнозу.
Матеріали, необхідні для самопідготовки.

Внутрішня медицина: Підручник: УЗ т. – Т.1/ за ред.. проф.. К.М. Амосової. – К.: Медицина, 2008. – 1056с.

Пропедевтика внутрішніх хвороб з доглядом за терапевтичними хворими з загальним доглядом за редакцією А.В.Єпішина .-Тернопіль.”Укрмедкнига”, - 2001 с.767.

-Пропедевтика внутрішніх хвороб за редакцією Ю.І.Децика. – Київ. „Здоров”я” – 1998., с.502.



-Диагностика внутренних болезней под общей редакцмей Б.С.Шкляра. – К. „Вища школа”. – 1972.,с. 377-381, 409-415.

-Пелещук А.П, Передерій В.Г., Рейдер ман М.І. – Фізичні методи дослідження в клініці внутрішніх хвороб. – К. „Здоров”я”. – 1993., с.60-79.

-Яворський О.Г., Ющик Л.В., Пропедевтика внутрішніх хвороб у запитаннях і відповідях. - К. „Здоров”я”. – 2003 р.

Методичну розробку склала асистент Старжинська О.Л.

Затверджено на засіданні кафедри______________

Протокол №_________




МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ.
Вінницький національний медичний інститут

ім. Н.І.Пирогова

«ЗАТВЕРДЖЕНО»

на методичній нараді кафедри

внутрішньої медицини

медичного факультету №2

Завідуючий кафедрою

професор_________Жебель В.М.

31. 08.2010 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для самостійної роботи студентів

при підготовки до практичного заняття.


Учбова дисципліна

Основи клінічної медицини

Модуль

Основи клінічної медицини (гастоентерологія)

Змістовий модуль

Основи діагностики, лікування та профілактики основних хвороб органів травлення

Тема заняття

Цирози печінки

Курс

2

Факультет

Фармацевтичний

Методичні рекомендації складені відповідно освітньо-кваліфікаційних характеристик і освітньо-професійних програм підготовки фахівців, які затверджені Наказом МОН України від 16.05.2003 р. № 239 і експериментально учбового плану, який розроблений на принципах Європейської кредитно-модульної системи і затверджений Наказом МОЗ України від 31.01.2005 р. № 52



Вінниця -2010

1. Актуальність теми. Цироз печінки — хронічні прогресуючі захворювання, що характеризуються поразкою як паренхіми, так і строми органу з дистрофією печінкових кліток, вузловою регенерацією печінкової тканини, розвитком сполучної тканини, дифузною перебудовою часточкової структури і судинної системи печінки.

Від цирозу печінки гине в світі до 300 тисяч чоловік в рік. Найчастіше виникає у віці від 40 до 50 років. До групи ризику входять особи, що перенесли раніше захворювання печінки (найчастіше вірусні гепатити) і алкоголіки. Вживання 60 мл чистого етанолу в день у чоловіків і 20 мл - у жінок щодня через 5-10 років приведе до розвитку цирозу печінки.




  1. Конкретні цілі.

- Навчитися аналізувати скарги і анамнез хворого з цирозом печінки.

-Научиться розпізнавати клінічні симптоми цирозу печінки на прикладі хворим, що займається.

- Навчитися розпізнавати дані лабораторного дослідження хворого цирозом печінки.

- Навчитися розпізнавати дані сканування печінки.

- Навчитися розпізнавати дані ультразвукового дослідження печінки.

- Навчитися класифікувати циррозы печінки згідно сучасної класифікації.

- Навчитися трактувати ускладнення циррозов печінки.

- Скласти план обстеження і лікування хворого цирозом печінки.

- Навчитися класифікувати гепатопротекторы залежно від їх механізму дії.

- Навчитися виписувати і застосовувати основні медикаментозні засоби при різних циррозах печінці.


3. Базовий рівень підготовки.


Назва попередньої

дисципліни



Одержані навики

Нормальна анатомія

Застосувати знання анатомії печінки.

Нормальна фізіологія

Використовувати знання фізіологічних

основи функцій печінки.




Патологічна фізіологія.

Використовувати знання патофізіологічних

механізмів тих, що виникають при патології печінки.



Патологічна анатомія

Використовувати знання анатомічних

змін, які можуть стати

причиною циррозов печінки.


Гістологія

Використовувати знання гістологічних

змін, які можуть стати

причиною циррозов печінки.


Пропедевтика внутрішніх

хвороб


Використовувати знання физикального

обстеження печінки і трактування основних досліджень функцій печінки.




4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів і параметрів, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття.


Термін

Визначення

Макронодулярний цироз печінки

Цироз, при якому розмір вогнищ регенерації тканин печінки перевищує один сантиметр. Така морфологічна форма цирозу найчастіше розвивається після перенесеного гепатиту.


Біліарний цироз печінки

Розвивається при пошкодженні або тривалій обструкції жовчних шляхів, які приводять до порушення виділення жовчі, загибелі гепатоцитов і прогресуючому фіброзу.

Мікронодулярний цироз печінки

Цироз, при якому розмір вогнищ регенерації печінкової тканини не перевищує одного сантиметра. Цей вид цирозу розвивається в основному у хворих алкоголізмом.

Портальна гіпертензія

Синдром підвищеного тиску в системі комірної вени, викликаного порушенням кровотоку в портальних судинах, печінкових венах і нижній порожнистій вені.

Печінкова енцефалопатія

Комплекс часто оборотних в початковій і необоротних в кінцевій стадії психічних і нервово-м'язових порушень, обумовлених важкою печінковою недостатністю.

Гіперспленізм

Надмірне руйнування селезінкою клітинних елементів крові, що клінічно виявляється зниженням числа еритроцитів, лейкоцитів або тромбоци тов в циркулюючій крові.

Гепатопротектори

Комплексні препарати в основному рослинного походження, призначені для підвищення стійкості печінки до токсичних дій, сприяючі відновленню її функцій (зокрема що втрачаються при цирозі, хронічній алкогольній поразці і ін.), нормалізуючі або такі, що підсилюють активність ферментів кліток печінки.


4.2. Теоретичні питання до заняття.

1. Дайте визначення циррозам печінці.

2. Назвіть основні причини циррозов печінки.

3. Які анатомо-морфологічні зміни виникають при циррозах печінці.

4. Класифікація циррозов печінки.

5. Основні клінічні синдроми при циррозах печінці.

6. Механізм виникнення портальної гіпертензії.

7. Клінічна симптоматика макронодулярного цирозу печінки.

8. Клінічна симптоматика мікронодулярного цирозу печінки.

9. Клінічна симптоматика біліарного цирозу печінки.

10. Механізм виникнення геморагічного синдрому при циррозах печінці.

11. Механізм виникнення і клініка гіперспленізму.

12. Порушення обміну білірубіну і клініка холестазу.

13. Порушення білкового обміну при циррозах печінці.

14. Порушення обміну вуглеводів при циррозах печінці.

15. Диференціальна діагностика при циррозах печінці.

16 Ускладнення, що виникають при циррозах печінці.

17. Механізм виникнення і клінічна картина печінкової енцефалопатії.

18. Лікування циррозов печінки.

19. Механізми і побічні дії препаратів.

20. Лікування печінкової енцефалопатії.
4.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті.


  1. Обстеження хворих з різними циррозами печінки.

  2. Інтерпретація лабораторних даних тих, що відображають порушення обміну білірубіну.

  3. Інтерпретація лабораторних даних білків, що відображають порушення обміну.

  4. Інтерпретація лабораторних даних жирів, що відображають порушення обміну.

  5. Інтерпретація лабораторних даних вуглеводів, що відображають порушення обміну.

  6. Інтерпретація лабораторних даних ферментів, що відображають порушення обміну.

  7. Інтерпретація лабораторних даних тих, що відображають порушення дезинтоксикационной функції печінки.

  8. Інтерпретація даних сканування печінки.

  9. Інтерпретація даних ультразвукового дослідження печінки.

  10. Відробіток схеми надання першої допомоги при кровотечі з вен стравоходу і шлунку.

  11. Виписка рецептів препаратів для лікування циррозов печінки.


5.Содержание теми.

Етіологія циррозов печінки.

1. Вірусні гепатити В, З, D, E, G, F, цитомегаловирусиый і ін. є за даними епідеміологічних і серологічних досліджень, причиною 25—75% випадків цирозу печінки, який раніше вважали криптогенним.

2. Алкогольний цироз печінки (застаріла назва — цироз Лаеннека) Цироз печінки може розвинутися не тільки у хворого алкоголізмом, але і у будь-якої людини, що регулярно вживає алкоголь; вид спиртного напою при цьому практично не грає ролі, важливі тільки кількість алкоголю і тривалість його вживання. В цілому, чим більша добова доза алкоголю, тим швидше розвивається цироз. Швидкість метаболізму етанолу визначається генетично, але у хворих і членів їх сімей не знайдено ніяких метаболічних порушень, які могли б викликати підвищену сприйнятливість до токсичної дії етанолу. Багато хворих алкоголізмом харчуються нераціонально (дефіцит білків, вітамінів). Саме по собі це не приводить до цирозу, але в поєднанні з вживанням алкоголю може підсилювати пошкодження печінки. Оскільки цироз печінки розвивається лише у 10—15% хворих алкоголізмом, в пошкодженні печінки, мабуть, грають роль і інші чинники. У жінок алкогольні ураження печінки, як правило, розвиваються при вживанні менших доз алкоголю. Це може бути пов'язано з дією гормональних механізмів і меншою швидкістю метаболізму етанолу у жінок у зв'язку з нижчою активністю алкогольдегидрогеназы в слизистій шлунку. У розвитку алкогольного цирозу печінки беруть участь імунні механізми.

3. Криптогенним називають цироз в цьому випадку, коли не вдається встановити причину крупноузлового цирозу печінки (у 10% хворих).

4. Кардіогенний цироз розвивається при пошкодженні гепатоцитов в результаті тривалого венозного застою в печінці при важкій хронічній правошлуночковій недостатності. На відміну від гострого венозного застою в печінці при гострій серцевій недостатності і від ішемічного гепатиту («шокова печінка»), який розвивається при артеріальній гіпотонії в результаті зниження печінкового кровотоку, для серцевого цирозу печінки, як і для будь-якого іншого, характерні виражений фіброз і утворення вузлів регенерації.

5. Цироз унаслідок інфекційних і паразитарних захворювань: бруцельоз, эхинококкоз, шистосомози, токсоплазмоз.

6. Спадкові порушення обміну речовин: недостатність 1-трипсину, синдром Фанконі, галактоземия, хвороба Гоші, гликогенозы, гемохроматоз, нестерпність фруктози, тирозинемия, хвороба Вільсона-Коновалова.

7. Лікарські речовини (изониазид, метотрексат, метилдофа, пероральні контрацептиви, оксифенизатин, пергексилин, пирролидизиновые алкалоїди), і інші токсичні з'єднання (з'єднання миш'яку, фосфору, хлоровані вуглеводні).

8. Аутоіммунний цироз (первинний біліарний) частіше розвивається у молодих жінок.

9. Поразка всередині і позапечінкових жовчних шляхів.

10. Інші можливі причини: хвороба Крону і неспецифічний виразковий коліт, муковісцидоз, цукровий діабет, реакція «трансплантат проти господаря», еюноилеоанастомоз, саркоїдоз, обструкція венозного відтоку (синдром Бадда-Киарі).
Патогенез циррозов печінки.

Розвиток сполучної тканини у вигляді тяжей і рубців, які змінюють нормальну архітектоніку печінки, веде до здавлення її судин, порушення нормального кровопостачання печінкових кліток; гіпоксія ж сприяє подальшим порушенням нормального протікання окислювально-відновних ферментних реакцій в печінковій тканині, підсилює дистрофічні зміни і, сприяючи прогресуванню процесу, створює порочний круг. Продукти некробіотичного розпаду гепатоцитов сприяють регенераторним процесам, а також розвитку запальної реакції. У прогресуванні циррозов вірусної етіології, мабуть, велике значення має перси-стирование вірусу гепатиту в організмі хворого.Одночасно із здавленням печінкових судин вузликами регенеруючої печінкової паренхіми і соединительнотканными тяжами збільшується число анастомозів між розгалуженнями комірної і печінкової вен, а також печінковою артерією, що полегшують місцевий внутрішньопечінковий кровообіг. Разом з тим кров по цих анастомозах йде в обхід печінкової паренхіми, що збереглася, що різко погіршує її кровопостачання і може приводити до нових ішемічних некрозів, вторинних колапсів, тобто до прогресування цирозу.

У прогресуванні хронічних захворюванні-печінці і розвитку цирозу мають значення також імунні порушення, що виявляються в придбанні деякими зміненими білками гепатоцитов антигенних властивостей і подальшому виробленні до ним аутоантитіл. Комплекси антиген — антитіло, фіксуючись на гепатоцитах, викликають їх подальше ураження.

Класифікація. ( Акапулько, 1974) і ВІЗ (1978).

По патогенезу:

1. Мелкоузлової цироз печінки — не тільки алкогольний, іноді він розвивається і при інших хворобах (наприклад, після накладення еюноилеоанастомоза). Для нього характерні тонкі соединительнотканные перегородки, рівномірне зниження числа гепатоцитов і дрібні вузли регенерації (до 3 мм).

2. Крупноузлової, мультилобулярный або постнекротичний цироз є результатом багатьох хвороб печінки цирозу.

3. Змішаний.

4. Біліарний цироз печінки розвивається при пошкодженні або тривалій обструкції жовчних шляхів, які приводять до порушення виділення жовчі, загибелі гепатоцитов і прогресуючому фіброзу.

а) Для первинного біліарного цирозу печінки характерні хронічне запалення, фіброз і облітерація внутрішньопечінкових жовчних шляхів;

б) вторинний виникає в результаті тривалої обструкції позапечінкових жовчних шляхів. Не дивлячись на різні етіологію і патогенез первинного і вторинного біліарного цирозу печінки, їх клінічна картина багато в чому схожа.

Ступінь компенсації: компенсовані, субкомпенсовані, декомпенсированные:

Ступінь активності:



Неактівний- відсутня клінічна картина захворювання і лабораторні прояви при морфологічно і серологически верифицированном патологічному процесі.

Помірної активності - присутня клінічна картина захворювання без лабораторних проявів.



Активний клинико-лабораторні (зміна біохімічних функціональних проб печінки) прояв захворювання.

Високої активності разом з клинико-лабораторними проявами присутній феномен аутоімунізації або захворювання ускладнюється аутоіммунним гепатитом.

Перебіг захворювання: загострення, ремісія.


Клінічна картина

  Клініка залежить від виду цирозу, стадії хвороби (компенсована або декомпенсированная) і ступеня активності патологічного процесу в печінці.

Основними клінічними ознаками цирозу печінки, що дозволяють відрізнити його від гепатитів і інших уражень цього органу, є: 1) наявність збільшеної щільної печінки і селезінки (у випадках, що далеко зайшли, розміри печінки можуть бути зменшені), 2) асцит і інші ознаки портальної гіпертензії і 3) так звані печінкові стигми, особливо шкірні печінкові «зірочки» (телеангіоектазії).

При різних варіантах цирозу болю виникають у області печінки, в підкладковій області або по всьому животу, мають тупий ниючий характер, посилюються після їжі, особливо жирної, рясного пиття і фізичної роботи. Причиною болів звичайно є збільшення печінки і розтягування капсули, поява вогнищ некрозу, близько розташованих до капсули, і реактивне залучення в процес близько розташованих ділянок печінкової капсули.

При циррозах печінці звичайні диспепсичні явища у вигляді зниження апетиту до повної анорексії (частіше при алкогольному цирозі), тяжкість в підкладковій області після їжі, подташнивания, метеоризму і розладу стільця (особливо пронос після їди жирної), редко—выраженной нудоти і блювоти, що обумовлено головним чином порушенням секреції жовчі і супутньою дискінезією жовчних шляхів або алкогольним гастроентеритом. Виражений метеоризм іноді супроводжується дистензионными болями в животі, звичайно короткочасними нападами. Частими скаргами хворих цирозом печінки є зниження працездатності, загальна слабкість, швидка стомлюваність і безсоння.

Циррози печінки, особливо постнекротичні і біліарні, часто супроводжуються субфебрильной температурою тіла. Лихоманка буває в більшості випадків неправильного, рідше хвилеподібного типа. Деякі автори розцінюють лихоманку як прояв прогресуючого некрозу гепатоци-тов і активності процесу, з цих позицій підвищення температури тіла може розглядатися як несприятливий симптом. Підвищення температури може бути також слідством і висхідного холангіту (при вторинному біліарному цирозі).

Схуднення особливо характерне для хворих цирозом печінки з вираженою портальною гіпертензією, причому воно досягає різкого ступеня при стадії захворювання, що далеко зайшла. Зовнішній вигляд таких хворих типовий: змарніла особа з сірим субиктеричным кольором шкіри, з яскравими губами і мовою, еритемою скуластої області, тонкими кінцівками і збільшеним животом (за рахунок асциту і збільшення печінки і селезінки), з розширеними венами переднебоковых поверхонь грудної і черевної стінки і набряками ніг. Виснаження пов'язане з порушеннями травлення і всмоктування в шлунково-кишковому тракті, порушенням синтезу білка в ураженій печінці.

Жовтяниця при постнекротичному і портальному циррозах може бути проявом гепатоцелюлярної недостатності, пов'язаної з дистрофічними процесами і некрозами печінкових кліток. Раніше всього жовтяниця виявляється на склерах око, м'якому небі і нижній поверхні мови. Потім забарвлюються долоні, підошви і, нарешті, вся шкіра. Жовтяниця звичайно протікає з неповним знебварвленням калу і присутністю жовчі в дуоденальному вмісті, нерідко супроводжується шкірним свербінням, яке може бути і при її відсутності. У цих випадках огляд може виявити множинні сліди расчесов на шкірі кінцівок, живота, поясниці, в пахвових областях і між пальцями; расчесы можуть піддаватися інфікуванню і нагноєнню.

При цирозі печінки, що виник в результаті масивних некрозів печінкової паренхіми, в період загострення хвороби жовтяниця набуває особливого прогностичного значення: вона значительна в тому випадку, якщо процес деструкції печінкових кліток перевищує їх здатність до регенерації і служить показником поганого прогнозу. При портальному цирозі жовтяниця не є раннім симптомом і звичайно не різко виражена. При біліарному цирозі жовтяниця має риси механічної, з блідим, але не повністю знебарвленим калом і темною сечею. Вона звичайно більш виражена, чим при інших формах цирозу, і її інтенсивність визначається ступенем обструкції жовчних проток. При тривалому перебігу захворювання унаслідок накопичення в шкірі білірубіну і переходу його в биливердин шкіра хворого набуває зеленуватого відтінку. У ряді випадків при біліарному цирозі може спостерігатися бурий відтінок шкіри, обумовлений накопиченням в ній меланіну. При цій формі цирозу жовтяницю супроводжує болісне шкірне свербіння, яке у ряді випадків з'являється дуже рано і може існувати у хворих первинним біліарним цирозом як єдина ознака хвороби протягом багатьох місяців і навіть років.

При огляді хворого в більшості випадків можна виявити печінкові ознаки, деякі з яких настільки характерні, що їх відсутність вставить під сумнів діагноз захворювання.

1. Судинні «зірочки» («павуки») — шкірні артеріовенозні анастомози, що спостерігаються у переважної більшості хворих цирозом і що у ряді випадків з'являються за декілька років до виражених симптомів цього захворювання. Вони є шкірами, що злегка підносяться над поверхнею, ангіоми, від яких променеподібно розгалужуються дрібні судинні гілочки. Розмір їх коливається від шпилькової головки до 0,5—1 см в діаметрі. При тиску пальцем або склом на судинну «зірочку» вона блідне унаслідок відтоку крові, при припиненні тиску спостерігається швидке заповнення телеангіоектазії, що походить з центру кнаружи. Найчастіше судинні «зірочки» розташовуються на шкірі верхньої частини тулуба; на шиї, особі, плечах, кистях і спині, рідше на слизистих оболонках носа, рота і глотки; дуже рідко вони виявляються на нижній половині тулуба. Судинні «зірочки», розташовані в слизистій оболонці носа, часто є джерелом носових кровотеч. Іноді шкірні судинні зірочки спостерігаються у вагітних, дуже рідко одну або дві зірочки можна виявити у абсолютно здорових людей. Припускають, що поява судинних зірочок пояснюється підвищеною кількістю циркулюючого в крові естрогену, що не руйнується з належною швидкістю в ураженій печінці.

2. Еритема долонь (печінкові долоні) — розлите яскраво-червоне дифузне забарвлення долонь або обмежена областями тенара і гіпотенара долоні і подушечками пальців; долоні звичайно теплі. На стопах подібна еритема виявляється рідше. Вважають, що причиною еритеми є множинні артеріовенозні шунти, що розвиваються в шкірі при циррозах печінці.

3. Червоні блискучі губи, червона слизиста оболонка рота, червона печінкова, лакована, малинова мова виявляються у багатьох хворих цирозом печінки.

4. Ознаки гормональних розладів. У чоловіків виникають гінекомастія і інші жіночі статеві ознаки, що обумовлено порушенням обміну естрогену у зв'язку із захворюванням печінки і надмірним змістом їх в крові. На тлі тривало існуючого цирозу печінки нерідко розвивається імпотенція і тестикулярна атрофія. У жінок часто спостерігаються порушення менструального циклу (аменорея), порушується дітородна функція. Рідше спостерігаються менорагії, але вони можуть бути обумовлені не стільки гормональними порушеннями, скільки властивим циррозам печінці геморагічним діатезом. Іноді хворий цирозом печінки може виглядати інфантильним, особливо якщо захворювання виникло в дитинстві або ранній юності.

5. Ксантоматозниє бляшки на шкірі: жовтувато – коричневі бляшки, частіше розташовані на століттях (ксантелазмы), іноді на долонях, а також на грудях, спині, колінах (ксантоми), спостерігаються у хворих біліарним цирозом печінки. Появу їх пов'язують з підвищенням рівня ліпідів і холестерину в крові і місцевим внутрішньошкірним відкладенням холестерину. Ксантоматоз не є строго специфічним симптомом, він спостерігається також при інших захворюваннях, що супроводжуються порушенням обміну, холестерину.

Збільшення печінки виявляється у більшості хворих цирозом печінки, що сформувався. Воно може бути рівномірним або з переважним збільшенням тільки правої або лівої частки. Печінка звичайно щільна, безболісна або слабоболезненная, з гладкою, рідше — нерівною поверхнею, з гострим і твердим краєм. У кінцевій стадії цирозу в більшості випадків печінка зменшується в розмірах і нерідко її не вдається пальпувати.

Збільшення, співдружності селезінки (гепатолієнальний синдром), спостерігається у більшості хворих. Воно є дуже важливою ознакою, підтверджуючою цей діагноз, і дозволяє нерідко відрізнити цироз від хронічного гепатиту і інших захворювань печінки. Розміри селезінки можуть бути різними, іноді вона займає всю ліву половину живота. Збільшення селезінки часто супроводжується посиленням її діяльності («гіперспленізм»), обумовленої підвищенням функції ретикулоендотеліальної системи і анемією, що виявляється, лейкопенією і тромбоцитопенією в результаті гальмування кістковомозкового кровотворення. У меншій мірі, чим при інших формах захворювання, збільшення селезінки спостерігається при біліарному цирозі печінки.

Портальна гіпертонія більшою чи меншою мірою може спостерігатися при різних формах цирозу печінки, але особливо вона характерна для портального цирозу. Виникнення цього синдрому обумовлене органічним порушенням внутрішньопечінкового кровообігу в результаті обструкції венозного відтоку вузлами-регенератами і утворенням сполучно-тканинних перегородок з тим, що запустіває більшої частини синусоидов. Унаслідок вказаних причин створюється перешкода відтоку крові з печінки, значно підвищується портальний тиск — до 400—600 мм вод. ст. (у нормі не перевищує 120—150 мм вод. ст.). Протягом тривалого часу порушення портального кровообігу можуть бути компенсовані розвитком анастомозів. Існує декілька портокавальних анастомозів.

1. Гемороїдальні венозні сплетення, через які здійснюється повідомлення між нижніми брыжеечными венами і гемороїдальними венами, що впадають в нижню порожнисту вену. При портальній гіпертонії розвивається варікозне розширення вен гемороїдального сплетення; розрив або травматичне пошкодження варікозних вузлів нерідко є причиною кровотеч з прямої кишки.

2. У зоні стравохідно-шлункового сплетення — обхідний шлях з комірної вени через коронарну вену шлунку в стравохідне сплетення і полунепарную вену у верхню порожнисту вену. При вираженій портальній гіпертонії в нижній частині стравоходу утворюються значні варікозні вузли, пошкодження стінки яких може служити причиною профузного стравохідно-шлункової кровотечі у вигляді кривавої блювоти. Варікозне розширення вен стравоходу можна визначити при рентгенологічному дослідженні стравоходу і шлунку із застосуванням контрасту (суспензії сульфату барію), а також при езофагогастроскопії.

3. У системі припупкових вен, анастомозуючих з венами черевної стінки, що несуть кров у верхню і нижню порожнисті вени. При портальній гіпертонії розширені вени навколо пупка (до 1 см в діаметрі і більш), розходившись > в різні боки, утворюють своєрідну картину, звану головою медузи – caput Medusae.

Таким чином, варікозне розширення вен стравоходу (і кардіального відділу шлунку), гемороїдальних вен, caput Medusae складають тріаду, характерну для портальної гіпертонії. Четвертою, найбільш характерною ознакою портальної гіпертонії є асцит. Іноді асцит може бути першим проявом портального цирозу, хоча частіше він з'являється у вираженій стадії хвороби. При інших варіантах цирозу асцит також може виникнути, але лише в пізній стадії хвороби (частіше спостерігається при змішаному цирозі). Основне значення в розвитку асциту має портальна гіпертонія. Крім того, мають значення характерна для циррозов гіпоальбумінемія, що веде до зниження онкотичного тиску плазми, а також вторинний гіперальдостеронізм.

Геморагічний синдром зустрічається приблизно у половини хворих цирозом печінки. Масивні кровотечі з розширених вен стравоходу і шлунку, а також гемороїдальних вузлів обумовлені підвищеним тиском в цих венах, стоншуванням їх стінок або травмуванням їх. Вони характерні для портального цирозу. Повторні носові кровотечі можуть бути однією з початкових ознак цирозу печінки. Повторні кровотечі з носа, маткові кровотечі, шкірні геморрагії обумовлені порушеннями здатності згущуватися крові в результаті порушення участі печінки у виробленні деяких чинників згортання. Вони з'являються при декомпенсированном цирозі. Останнім часом звертають увагу на характерні для цього захворювання порушення гемодинаміки. При цирозі печінки відмічені високий серцевий викид, підвищений пульсовий тиск. Гемодинамічні циркуляторні розлади нагадують такі при вагітності і, як припускають, обумовлені підвищеним вмістом в крові естрогену.

Лабораторні дослідження крові звичайно виявляють анемію, лейкопенію, тромбоцитопенію і підвищення СОЭ. Особливо важкі гіпохромні анемії спостерігаються після кровотеч. Анемія з помірним макроцитозом може бути також слідством гіперспленізму. У окремих випадках розвивається мегалобластическая анемія унаслідок дефіциту вітаміну В12.

При мелкоузловом (портальному) і крупноузловом (постнекротичному) циррозах рівень білірубіну сироватки крові досягає значного ступеня лише в кінцевій стадії хвороби. Звичайно підвищується вміст в крові конъюгированной фракції білірубіну не тільки при збільшеній, але ще і при нормальній концентрації загального білірубіну. В результаті порушення з'єднання білірубіну в печінковій клітці з глюкуроновою кислотою, а також посиленого внутріклітинного гемолізу в сироватці крові підвищується зміст і вільного білірубіну. Особливо високий ступінь гіпербілірубінемії може спостерігатися при біліарному цирозі, при якому рівень білірубіну може досягати 255—340 мкмоль/л, підвищуючись переважно за рахунок зв'язаного білірубіну.

У сечі виявляється у великих кількостях уробілін, при вираженій жовтяниці — і білірубін. Кількість стеркобилина в калі зменшується.

Про порушення функції, виділення печінки, свідчить затримка в крові бромсульфалеина або вофавердина при внутрішньовенному їх введенні, а також сповільнене виділення цих речовин з жовчю.

Поразка печінкових кліток виявляється змінами білкових показників: зниженням концентрації сироваткових альбумінів і гиперглобулинемий, що призводить до зниження альбумин-глобулинового коефіцієнта. Особливо підвищується концентрація глобулінів гамми, що зв'язується з проліферацією кліток ретикулогистиоцитарной системи і розвитком аутоіммунних процесів. В період ремісії всі ці зміни стають менш вираженими. При біліарному цирозі вміст загального білка в крові не змінюється, але нерідко підвищується вміст глобулінів гамми, а також ліпідів і холестерину в крові, особливо при вторинному біліарному цирозі. Диспротеїнемія, що виникає при циррозах печінці, особливо зменшення вмісту в сироватці альбумінів, порушує стійкість колоїдів крові, що дозволяє широко використовувати в діагностиці уражень печінки різноманітні так звані флоккуляционные (осадкові) проби. Це проби з сулемою ( Таката—Ара, Грінстеда і Гросса), з сульфатом цинку, кадмієм, йодом, тимоловая, а також золотоколлоидальная. Більшою мірою ці широко використовувані (особливо тимоловая) проби корисні, проте не для діагностики цирозу, оскільки спостерігаються і при інших захворюваннях, що протікають з диспротеїнемією, а для контролю за динамікою процесу. При загостренні цирозу знижується активність холіноестерази сироватки, підвищується активність сироваткових аминотрансфераз, при біліарному цирозі наголошується високий вміст в сироватці крові лужної фосфатази. Іноді спостерігаються инсулинорезистентность і порушення толерантності до глюкози, рідше — цукровий діабет.

Змінюється баланс електролітів. Печінкова недостатність може супроводжуватися гіпервентиляцією і респіраторним алкалозом. Недостатнє надходження магнію і фосфату з їжею і їх посилене виведення з сечею можуть привести до гипомагниемии і гипофосфатемии. Асцит і гипонатриемия розведення приводять до гіперальдостеронізму, посиленню екскреції калія і, іноді, до гіпокаліємії. У таких хворих нерідко спостерігається преренальна ОПН.

Проявом порушення функції печінки при цирозі є зниження вмісту в сироватці кров протромбіну і фибриногена, синтез якої здійснюється печінковими клітками; звичайно збільшується антитромбиновая активність плазми, знижується її загальна коагулююча активність. Зміна цих показників згортаючої і протизгортаючої систем крові відображає характерну для циррозов печінки схильність до геморагічного діатезу.

У діагностично складних випадках вдаються до лапароскопії і черезшкірної біопсії печінки. Ці інструментальні методи дають можливість виявити і характерні морфологічні ознаки кожного з варіантів цирозу печінки. Сканування печінки дозволяє визначити її розміри, стан поглинювальної функції печінки, а також визначити супутнє збільшення селезінки. Для діагностики цирозу широко використовується ехографія, що також дозволяє визначити розміри печінки і селезінки, їх структуру.

Рентгенологічний метод дослідження дозволяє виявити розширення вен стравоходу. У худорлявих людей при метеоризмі іноді під час рентгеноскопії можна побачити тінь збільшеної печінки і селезінки.

Хоча при різних морфологічних варіантах цирозу всі з перерахованих симптомів можуть бути більшою чи меншою мірою виражені, проте в «чистих» випадках спостерігається переважання визначених з них. Так, при мікровузловому портальному цирозі печінки в клінічній картині захворювання більшою мірою домінують симптоми портальної гіпертонії, ознаки функціональної недостатності печінки розвиваються лише в найпізнішому періоді хвороби. Для макронудулярного (постнекротичного) цирозу печінки характерніші порівняно рано виникаючі ознаки печінкової недостатності. Найбільш виражена слабкість, нерідко спостерігаються явища геморагічного діатезу, значні зміни визначаються при біохімічному дослідженні сироватки крові (гіпопротромбінемія, гипофибриногенемия і т. д.). Печінка звичайно різко не збільшена або навіть зменшена в розмірах. Для біліарного цирозу печінки найбільш типовим симптомом при задовільному загальному стані хворого є хронічна жовтяниця з вираженим шкірним свербінням, нерідко з високою температурою тіла, що іноді супроводжується ознобами. Підвищено вміст лужної фосфатази в крові, холестерину. На відміну від інших варіантів циррозов печінки рідше спостерігаються значна спленомегалія, синдром портальної гіпертонії, судинні «зірочки». Всі ці зміни якщо і розвиваються, то лише в пізній стадії хвороби.

Перебіг

  Циррози печінки звичайно мають тенденцію до прогресування. Проте в одних випадках прогресування хвороби відбувається швидко і впродовж декількох років приводить хворого до загибелі хворого — активний прогресуючий процес. Нерідко він характеризується чергуванням періодів загострення (з більшою вираженістю морфологічних і біохімічних змін) і періодів ремісій, коли самопочуття хворого і багато клінічних і лабораторних показників значно поліпшуються. У інших випадках наголошується і сповільнений перебіг хвороби (десятки років) з нерізко вираженими ознаками активності — неактивний цироз. Ремісії можуть бути дуже тривалими роками, періоди загострення хвороби чітко не диференціюються або виникають рідко (після значних порушень в дієті, на тлі важких інфекційних захворювань і ін.).

Розрізняють також циррозы компенсовані і декомпенсированные. При компенсованому цирозі печінки скарги можуть бути відсутніми або він може протікати з незначними симптомами і бути виявлений при випадковому обстеженні на підставі збільшення печінки і селезінки, наявності печінкових «знаків». Зміни лабораторних показників також незначні: наголошується гипергаммаглобулинемия, помірне пониження поглинювальної і экскреторной функцій печінки, підвищення СОЭ.

Декомпенсація цирозу характеризується різким зниженням працездатності, загальною слабкістю, безсонням, посиленням диспепсичних явищ, втратою маси тіла, помірною лихоманкою, появою печінкового запаху з рота. З'являється або посилюється жовтяниця, шкіра може бути не тільки желтушна, але, і пігментована за рахунок підвищеного відкладення меланіну. Спонтанно виникають крововиливу в шкірі і носові кровотечі. Наголошується тенденція до зниження артеріального тиску. Швидко розвивається асцит, якому передує виражений метеоризм. Печінка частіше або трохи збільшена, з щільним краєм, або різко зморщена і не пальпується. Селезінка збільшена. Дані лабораторних досліджень указують на зниження функції печінки: у сироватці крові підвищується зміст білірубіну, знижується рівень альбумінів, значно збільшується кількість гамма-, глобулінів бети, підвищується активність аминотрансфераз, зміст холестерину знижується. Протромбіновоє час сповільнено. У сечі визначаються білірубін і підвищена кількість уробіліну.

Найбільш частими ускладненнями цирозу печінки є профузные кровотечі з варікозний розширених вен кардіального відрізка стравоходу і шлунку, гемороїдальні кровотечі (при циррозах, що протікають з портальною гіпертензією). Шлунково-кишкові кровотечі у вигляді кривавої блювоти і мелени виникають в результаті розриву варікозних венозних вузлів нижньої третини стравоходу і кардіального відділу шлунку. Безпосередньою причиною варікозних кровотеч є фізична напруга або місцеве пошкодження слизистої оболонки (наприклад, грубою їжею). Привертають до кровотеч трофічні зміни стінки розширених судин і слизистої оболонки стравоходу, високий тиск у венах, а також рефлюксэзофагит, супутній варікозному розширенню вен стравоходу.

Можливо розвиток раку печінки (рак-цироз), частота виникнення якого, за деякими даними, наближається до 20 %, а також виразок шлунку, які нерідко супроводять циррозам печінці.

Термінальний період хвороби незалежно від форм цирозу характеризується прогресуванням ознак функціональної недостатності печінкових кліток з результатом в печінкову кому. Стравохідно-шлункові кровотечі і печінкова кома — дві найбільш часті безпосередні причини смерті хворих цирозом печінки.

Прогноз

При всіх варіантах цирозу печінки прогноз дуже серйозний і визначається ступенем морфологічних змін в печінці, тенденцією захворювання до прогресування і відсутністю ефективних методів його лікування. Середня тривалість життя хворих — 3—6 років, в окремих випадках — до 10 років і більш. Усунення причин, сприяючих прогресуванню захворювання і виникненню декомпенсації, таких як недотримання дієти, вживання алкоголю, лікування супутніх захворювань травного тракту і ін., поза сумнівом, покращує прогноз і збільшує тривалість життя хворого. При цирозі, що протікає з вираженою, портальною гіпертонією, поза сумнівом, позитивне значення має оперативне лікування — накладення портокавальних анастомозів з метою створення в додаткових шляхів відтоку крові з комірної вени в систему порожнистих вен і профілактики масивних пищеводожелудочных кровотеч — частої причини передчасної смерті хворих. Прогноз при біліарному цирозі печінки в порівнянні з іншими варіантами цирозу сприятливіший, тривалість життя хворих від перших проявів хвороби досягає 6— 10 років і більш. Смерть звичайно наступає від печінкової недостатності, що часто супроводжується кровотечею. При вторинному біліарному цирозі прогноз багато в чому залежить від причин, що викликали закупорку жовчного пророка, і можливостей їх усунення.



Діагноз і диференціальна діагностика

  Діагноз встановлюють на підставі характерної клінічної картини захворювання. Він підтверджується в першу чергу пункционной біопсією печінки, даними ехографії, сканування, комп'ютерної томографії, ангиографии і інших методів дослідження.

Цироз печінки відрізняють від хронічного гепатиту, дистрофія печінки, осередкових її поразок при хронічних інфекціях, первинної або вторинної (метастатичного) пухлинної поразки, вторинного ураження печінки при синдромі Киарі, гельминтных уражень печінки (в першу чергу від эхинококкозов печінки), застійної печінки, фіброзу печінки, алейкемічної форми лейкозу.

При жировій дистрофії (жировий гепатоз) печінка звичайно збільшена, але край її не такий гострий, як при цирозі. Збільшення селезінки звичайно не спостерігається. При пухлинному ураженні печінки наголошується порівняно швидке наростання симптомів (декілька месяцев— 1—1,5 роки), жовтяниця набуває рис переважно механічної; печінка поступово збільшується, нерідко горбиста, з нерівним краєм, селезінка не збільшена. У випадках, коли рак печінки виникає на тлі цирозу (рак-цироз), діагноз стає важчим. Вирішальне значення в диференціальній діагностиці мають лапароскопія і пункционная біопсія, сканування, ехографія, комп'ютерна томографія.



Лікування

Режим залежить від ступеня тяжкості захворювання. При легкому і середньому ступені допускається палатний режим, в деяких випадках – в умовах денного стаціонару. При важкому ступені – постільний режим. Украй важкі хворі потребують цілодобового спостереження.

Дієта рекомендується повноцінна за змістом вітамінів, білків і сахаров. Обмежують введення куховарської солі до 2 г/доба і рідини (до 1 л/доби за наявності отечно-асцитического синдрому). Для зменшення стеатореї обмежують споживання жирів, особливо триглицеридов з длинноцепочечными жирними кислотами, і призначають триглицериды з среднецепочечными жирними кислотами. Лікування хворих з різними формами циррозов печінки у стадії компенсації в основному полягає в попередженні подальших пошкоджень печінки, калорійному, повноцінному дієтичному живленні з достатнім вмістом в їжі білка і вітамінів, встановленні чіткого 4—5-разового живлення протягом дня. Забороняються алкогольні напої. Необхідно також приділяти увагу правильної організації режиму праці.

Противірусна терапія (при вірусній етіології захворювання): при HBV-інфекції: індуктор інтерферонів неовир по 250мг внутрішньом'язовий через 48 годин (три рази на тиждень) впродовж 6 місяців; при неефективності лікування (зберігається реплікація) – комбінована терапія интрон А + неовир; при HBV + HDV-інфекції: интрон А по 3 МЕ внутрішньом'язовий через 48 годин (три рази на тиждень) впродовж 6 місяців; при неефективності лікування (зберігається реплікація) – комбінована терапія интрон А + неовир; при HCV - інфекції: комбінована терапія интрон А (3 МЕ внутрішньом'язовий через 48 годин) + неовир (250 міліграм внутрішньом'язовий через 48 годин) впродовж 6 місяців.

Гепатопротектори. Есенціале парентеральний або пероральний.
Покращує функціональний стан гепатоцитов. Ущільнює патологічно парозные мембрани кліток і їх органели. Випускається в ампулах по 5 мл
(250мг активної речовини) і по 10 мл (1000мг). У капсулах для внутрішнього вживання в дозах 175 і 300 міліграм. Тривалість прийому не менше двох місяців. Силімарин (легалон, карсил) гепатопротектор, покращує обмінні процеси, показаний на всіх етапах розвитку патологічного процесу в печінці. Використовують у вигляді пігулок (драже) по 35 або 70 міліграм. Силібор, по механізму дії близький до силимарину; продукт рослинного походження. Пігулки по 40 міліграм 3 рази на день, протягом 3-6 місяців. Гепатофальк всередину по 1 пігулці три-четыре разу на добу на протязі не менше 2 місяців.

Лікування ускладнень портальної гіпертензії - асциту і набряків. Основою лікування отечно-асцитического синдрому є низкосолевая дієта. Оскільки затримка натрію і води частково пов'язана з гіперальдостеронізмом, призначають спиронолактон і інші препарати, що діють на дистальні ниркові канальці (триамтерен, амилорид). Вони діють дуже м'яко і не викликають гіпокаліємії. Прийом спиронолактона починають з 25 міліграм 4 рази на добу, при необхідності кожні декілька днів дозу збільшують на 100 міліграм, загальна доза звичайно не перевищує 400 мг/сут.

Якщо максимальна доза спиронолактона або іншого калийсберегающего діуретика не надає ефекту, додають сильніший діуретик, що діє на висхідну частину петлі Генле або проксимальные канальці (фуросемид 20—240 мг/сутки, этакриновую кислоту, тиазидные діуретики). Лікування проводять з обережністю, щоб уникнути гіповолемії, азотемії і гіпокаліємії, які можуть спровокувати енцефалопатію.

Лапароцентез проводять при неефективності консервативних заходів і для видалення великого об'єму рідини. Рідину видаляють, строго дотримуючи правила асептики і спостерігаючи за гемодинамікою. Необхідні в/в інфузії альбуміну.

Для лікування і профілактики серцевої недостатності як причини розвитку цирозу печінки, а також наслідків портальної гіпертензії використовуються серцеві глікозиди, інгібітори АПФ, бета-адреноблокаторы (карведилол, небиволол, метапролол в дозі 1/8 від терапевтичної). Зменшення правошлуночкової недостатності при застосуванні цих засобів сприяє поліпшенню функції печінки і перешкоджає прогресуванню цирозу. Обсидан знижує тиск в комірній вені як за рахунок розширення артерій черевної порожнини, так і за рахунок зниження серцевого викиду. Цей препарат знижує ризик кровотечі з варікозних вен.

В період декомпенсації лікування обов'язково проводиться в стаціонарі. Призначають дієтотерапію, застосовують кортикостероидные препарати (15— 20 мг/сутки преднізолону, вітаміни. Кортикостероїди протипоказані при циррозах печінці, ускладнених розширенням вен стравоходу, і при поєднанні цирозу з пептичними виразками шлунку і дванадцятипалої кишки, рефлюкс-эзофагитом. Для усунення свербіння, жовтяниці і симптомів интоксикаци використовують переливання розчинів колоїдів і кристалоїдів, плазмаферез і ультрафіолетове опромінювання. Головне в лікуванні і профілактиці вторинного біліарного цирозу печінки — ендоскопічне або хірургічне усунення обструкції жовчних шляхів. Прогресування біліарного цирозу печінки трохи сповільнюється при лікуванні урсодезоксихолевой кислотою (13—15 мг/кг/сут), колхіцином (0,6 міліграм всередину 2 рази на добу). Призначення іонообмінної смоли холестирамина всередину в дозі 8—12 г/добу дозволяє зменшити свербіння і понизити рівень холестерину в крові.

Симптоматична терапія. Поліферментниє препарати (креон, панзинорм ) всередину по 1 капсулі два-три разу на добу протягом 20-30 днів дають для зменшення диспептических розладів і поліпшення травлення.

Антибактеріальні препарати призначають для лікування і профілактики рецидивів бактерійного холангіту.

Ретинол і препарати вітаміну До парентеральний вводять для боротьби з гемералопією і підвищеною кровоточивістю відповідно. Якщо ретинол не допомагає, додають препарати цинку.

Препарати кальцію і холекальциферол всередину призначають при остеопении. На пізніх стадіях порушується гідроксилювання вітаміну D в печінці, тому краще використовувати кальцифедиол або кальцитриол.

Усунення обструкції при біліарних циррозах часто приводить до регресії морфологічних і біохімічних змін. Якщо обструкція зберігається, цироз печінки і його ускладнення прогресують і врешті-решт приводять до смерті.

З метою профілактики стравохідно-шлункових кровотеч у хворих з портальною гіпертонією широко проводиться хірургічне лікування — накладення додаткових портокавальних анастомозів, сприяючих зниженню тиску в комірній і відповідно в стравохідних венах.

Виникнення гострої стравохідної кровотечі при цирозі печінки вимагає невідкладної госпіталізації хворого в хірургічний стаціонар і проведення екстрених заходів для зупинки кровотечі (туга тампонада стравоходу через эзофагоскоп, застосування спеціального трьохканального зонда типу Сенгстакена—Блекмора з повітрям, що заповнюється, і здавлюючим вени балоном, гемостатична терапія).

Профілактика

Успіх попередження циррозов печінки в значній мірі визначається успішністю профілактичних заходів проти епідемічного і сироваткового гепатитів, виключенням можливості токсичної дії на організм гепатотоксичних засобів, вживаних на деяких підприємствах, своєчасним виявленням ознак лікарського гепатиту і відміною відповідного препарату, а також ефективністю боротьби з алкоголізмом.

Для профілактики загостренні циррозов печінки і з метою зменшення частоти і тяжкості виникнення різних ускладнень захворювання хворі цирозом печінки повинні знаходитися на диспансерному обліку у гастроентеролога з систематичним (2—3 рази на рік) обстеженням і своєчасним проведенням відповідних лікувально-профілактичних заходів, працевлаштуванням хворого.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка