Методичні рекомендації для студентів Навчальна дисципліна Внутрішня медицина Модуль №




Скачати 384.15 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації15.04.2016
Розмір384.15 Kb.
  1   2


МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.І. ПИРОГОВА

«ЗАТВЕРДЖЕНО»

на методичній нараді кафедри

внутрішньої медицини № 3

Завідувач кафедри

професор, доктор медичних наук

Денисюк В.І.

«______»____________ 200 ___ р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для студентів




Навчальна дисципліна

Внутрішня медицина

Модуль №

3

Змістовний модуль №

1

Тема заняття

5 (Ведення пацієнта з порушенням серцевого ритму).

Курс

6

Факультет

Медичний №1

Вінниця – 2010



І. Актуальність проблеми: незважаючи на безумовні досягнення у лікуванні серцевих захворювань, розробку нових і досконалих технологій діагностики та лікування, проблема порушень ритму навіть у розвинутих країнах дотепер залишається невирішеною. Близько 13% випадків смерті від усіх причин виникають раптово, а 88% з них зумовлені РСС. В розвинутих країнах щороку раптово та несподівано помирає 1 з кожної 1000 дорослих осіб.

Велика розповсюдженість аритмій серед населення, в тому числі і населення України,обумовлює велике значення цієї проблеми для практичної охорони здоров’я. Так, за даними інституту кардіології, серед населення Києва розповсюдженість аритмій складає близько 12%! Згідно даних експертів ВООЗ, кожний третій хворий з серцево-судинними захворюваннями страждає різними порушеннями серцевого ритму. Слід також ураховувати, що аритмії асоційовані з великою кількістю різних ускладнень (перш за все, серцева недостатність, раптова смерть, тромбоемболії, інсульти) і великими економічними витратами для суспільства. Смертність від аритмій в середньому складає 1 година – 1 чоловік (АНА, 2008) і є найбільш частою причиною смерті в хворих із серцево-судинною патологією (50-60% всіх випадків смерті від серцево-судинних захворювань). У 40-50% випадків – раптова аритмічна смерть виступає в якості першого і єдиного прояву серцево-судинного захворювання.


ІІ. Учбові цілі:

А) Студент повинен знати:

  • сучасну класифікацію порушень серцевого ритму, її основні рубрікації;

  • патофізіологічні механізми та найбільш часті етіологічні чинники порушень провідності;

  • ЕКГ-діагностику різних варіантів порушення провідності;

  • клінічні прояви СССВ, синдрому Морганьї-Адамса-Стокса (МАС);

  • інструментальні методи діагностики аритмій, діагностичні можливості та покази до проведення ЕКГ, ХМ ЕКГ, ЕхоКГ, електрофізіологічного дослідження;

  • класифікацію і клінічну фармакологію антиаритмічних препаратів;

  • сучасні стандарти лікування порушень провідності; відновлення синусового ритма та превентивного лікування при порушеннях провідності;

  • алгоритм надання невідкладної допомоги при брадикардіях різного ґенезу, синдромі МАС;

  • методику та покази до проведення електрокардіостимуляції;

  • хірургічні методи лікування аритмій серця, покази до їх застосування;

  • первинну та вторинну профілактику при аритміях

  • прогноз при різних видах порушень провідності


А) Студент повинен вміти:

  • провести ЕКГ-діагностику порушень провіднотсі; диференціальну діагностику між різними варіантами порушення провідності;

  • визначити прогностичне значення блокади в кожному конкретному випадку;

  • скласти схему обстеження і лікування хворого з порушеннями провіднотсі та підібрати ефективний антиаритмічний засіб;

  • провести диференціальну діагностику при брадикардіях (різні варіанти СССВ, АВ-блокади);

  • трактувати дані ХМ ЕКГ, черезстравохідної ЕКГ та ЕхоКГ;

  • надати невідкладну допомогу при брадиаритміях і синдромі МАС;

  • призначити обстеження і лікування різним категоріям хворих з СССВ і синдромі WPW;

  • визначити покази до хірургічного лікування при порушенні провіднотсі та синдромі СССВ;

  • провести ЕКГ-діагностику синдрома Фредеріка, ЕКГ діагностику блокад ніжок пучка Гіса;

  • скласти схему обстеження і лікування хворого з синдромом Фредеріка та визначити тактику лікування.


ІІІ. Зміст теми
Блокади серця – сповільнення або повне припинення проведення електричного імпульсу по будь-якому відділу провідної системи.

За перебігом

1. Гострі транзиторні

2. Інтермітуюча (епізодичні)

3. Постійні (фіксовані)
У практиці найбільш часто зустрічаються наступні варіанти порушень провідності:

Синоатріальна блокада (порушення провідності імпульсу від синусового вузла до правого передсердя).

СА-блокада буває 3 ступенів:



1 ступінь СА блокади не визначається на ЕКГ і характеризується сповільненням утворення імпульсу і синусовому вузлі.

2 ступінь характеризується періодичним випадінням комплексів РQRS на ЕКГ. Розрізняють 2 типи:

  • тип Самойлова-Венкебаха (Мобітц І) – перед випадінням комплексу РQRSТ визначається поступове скорочення інтервалу Р-Р (або R-R), тривалість паузи при цьому варіанті менше подвоєного інтервалу R-R (необхідна диференціальна діагностика із дихальною аритмією);

  • тип Мобітц ІІ – наявність пауз, тривалість яких дорівнює подвоєному інтервалу R-R з випадінням комплексу РQRSТ;

3 ступінь (повна СА-блокада) – повне припинення проведення імпульсів від синусового вузла до правого передсердя. На ЕКГ характеризується появою замісних ритмів із центрів 2 і 3 порядків, частіше вузлового ритму чи ідіовентрикулярного.

Звичайно СА-блокада невисоких ступенів не потребує спеціального лікування, СА-провідність може відновитися після лікування основного захворювання (міокардита, загострення ревматизму, інфаркту міокарда, порушень електролітного балансу), відміні ААП, що призводять до сповільнення провідності.

Якщо СА-блокад супроводжується наступними станами:


  • СА-блокада ІІ-ІІІ ст. з брадикардією менше 40 уд/хвилину;

  • СА-блокада з порушенням гемодинаміки;

  • СА-блокада з втратою свідомості чи синдромом МАС

Такі пацієнти потребують лікування медикаментозного чи постановки електрокардіостимулятора (тимчасового чи постійного).
Внутрішньопередсердна блокада

Характеризується сповільненням проведення імпульсу по пучку Бахмана і на ЕКГ проявляється подовженням зубця Р більше 0,1 секунди і двогорбим Р. Спеціального лікування дане порушення ритму не потребує.


АВ-блокади – це часткове або повне порушення провідності на шляху проходження імпульсу від передсердь на шлуночки.

Розрізняють:



1 ступінь – подовження інтервалу PQ більше 0,2 секунд (0,22 секунд при брадикардіях) без випадіння QRS

2 ступінь – перыодичне випадання комплексу QRS

  • Мобітц І – поступове подовження PQ з наступним випадінням QRS

  • Мобітц ІІ – періодичне випадіння QRS при постійному нормальному чи подовженому інтервалі PQ;

  • Мобітц ІІІ чи АВ-блокада 2 ступеню високої градації (випадають 2 або 3 імпульси підряд чи кожен другий)

3 ступінь (повна АВ-блокада) передсердя і шлуночки працюють незалежно один від одного. В залежності від джерела ритму для шлуночків (замісного ритму) виділяють проксимальний тип (вузловий ритм) та дистальний тип (ідіовентрикулярний ритм).

АВ-блокади потребують лікування у наступних випадках:



  • АВ-блокада І ст. з блокадою ніжки пучка Гіса у хворих з гострим інфарктом міокарду;

  • АВ-блокада ІІ ст. 2 і 3 тип;

  • повна АВ-блокада;

  • приступи МЕС;

  • рідкий ритм шлуночків (менше 40 уд/хвилину);

  • наростаюча серцева недостатність чи неконтрольована систолічна артеріальна гіпертензія;

  • необхідність застосування препаратів, що сповільнюють АВ-проведення.


Внутрішньошлуночкові блокади (блокади ніжок пучка Гіса) характеризуються подовженням комплексу QRS (при частковій до 0,12 секунд, при повній більше 0,12 секунд). Блокади ніжок пучка Гіса бувають:

  • однопучкові

  • двохпучкові

  • трьохпучкові (повна АВ-блокада дистального типу)

Спеціального лікування внутрішньо шлуночкові блокади не потребують, достатньо лікування основного захворювання.

Медикаментозне лікування порушень провідності:



  1. холінолітики

атропіна сульфат 0,1% 1 мл в/в чи п/ш 2-3 рази на добу

белоїд 2 др. 3 рази на добу

каплі Зєлєніна 30-50 крапель 3 рази на добу

екстракт беладони 20 крапель 3 рази на добу



  1. симпатоміметики

ізадрін 5 мг 3 рази на добу

алупент 0,5-1 мл 0,05% розчину в/в на 20 мл 5% глюкози чи в/м

ефедрін 25 мг 3 рази на добу

При гострій блокаді на фоні міокардиту, інфаркту міокарду – преднізолон 60-120 мг в/в з послідуючим переходом на 60 мг перорально

Альтернативою медикаментозної терапії при порушеннях провідності є постановка електрокардіостимулятора. Існують тимчасові та постійні ЕКС.

Кардіостимулятори діляться на асинхронні, які здійснюють стимуляцію шлуночків в фіксованому ритму і в режимі «demand», які працюють лише, коли ЧСС падає нижче заданої.


У міжнародній практиці використовується номенклатурний код з 5 букв, який представляє собою спільну розробку робочих груп Північноамериканського товариства зі стимуляції і електрофізіології (NASPE) і Британської групи зі стимуляції і електрофізіології (BPEG), відомий як загальний код NBG-NASPE/BPEG (DL Hayes і співавт., 2001) (табл. 1). Як правило, використовують перші 3 букви, а буква R (IV позиція) використовується для програмувальних електрокардіостимуляторів (ЕКС) із змінною частотою ритмоводіння - VVIR, DDDR (адаптація по частоті). 5-а літера в коді NBG пов'язана з антітахікардітіческімі функціями.
Таблиця 1 Єдиний код електрокардіостимуляторів згідно з номенклатурою NBG-NASPE/BPEG, 2001

Перші моделі ЕКС працювали в асинхронному режимі (VOO) і проводили стимуляцію з фіксованою частотою. У 1965 р. з'явилися перші моделі ЕКС, здатні визначати власну діяльність серця і працювати в режимі demand, тобто «на вимогу» (VVI). Мультіпрограмовані стимулятори забезпечили широкий набір характеристик, необхідних для зміни електричних параметрів ЕКС при зміні взаємодії м'язи серця і самого ЕКС. Наступне покоління стимуляторів забезпечило фізіологічний характер електрокардіостимуляції (режими VAT, VDD, AAI і DDD) шляхом автоматичного контролю частоти та / або збільшення ступеня наповнення шлуночків серця за рахунок синхронного скорочення передсердь (внесок передсердь). Фізіологічна стимуляція нормалізує серцевий викид і значно збільшує функціональні можливості пацієнта. В даний час найбільш досконала система стимуляції - це повністю автоматизована електростимуляція серця в режимі DDD, що дозволяє зберегти передсердно-шлуночкову синхронізацію при урежению ритму серця нижче встановленої межі. Однак і цей режим недостатній при хронотропного недостатності міокарда. Таким прикладом є синдром слабкості синусового вузла (СССУ), коли не відзначають спонтанного почастішання ритму серця у відповідь на фізіологічну навантаження. Тільки включення в електронну систему ЕКС спеціальних детекторів (сенсорів), що реагують на різні сигнали, відмінні від хвилі Р та збільшують частоту, оптимізує фізіологічну стимуляцію.

Ряд закордонних фірм використовують або використовували сенсори, що реагують на навантаження (механічні струси - «Medtronic»), частоту дихання та хвилинний об'єм дихання («Telectronics»), коефіцієнт dp / dt правого шлуночка («Medtronic») і зміна температури центральної венозної крові («Biotronik»), викликаний інтервал Q-Т («Vitatron») та інші параметри. Останнім часом з'явилися ЕКС, що мають по два сенсора в одному пристрої, що дозволяє нівелювати недоліки односенсорного ЕКС. Новим в цьому напрямку стало використання поєднання функції адаптації за частотою з двокамерним (секвенційних) режимом стимуляції, яке дозволяє добитися оптимізації частоти ритму в будь-яку фазу навантаження.

Останні моделі ЕКС, що працюють у режимі DDDR, здатні визначати наявність у хворого фібриляції і тріпотіння передсердь і автоматично перемикатися на інший безпечний і теж частотно адаптуються (шлуночкової) режим стимуляції (VVIR), так званий режим «switch mode». Таким чином виключається можливість підтримки надшлуночкової тахіаритмії.

Представлені рекомендації присвячені підходам до застосування імплантованих кардіовертеров-дефібриляторів (ІКД) і ЕКС, але не розглядають терапію аритмій. Той факт, що застосування ЕКС відносять до класу I рекомендацій (корисно і ефективно), не виключає використання інших методів лікування, які можуть бути такими ж ефективними. Даний документ узагальнює основні підходи до лікування пацієнта з конкретним порушенням ритму серця. Супутні захворювання або прогноз по супутніх захворювань, а також ряд інших умов можуть змінюватися, остаточний вибір залишається за лікарем.

Вибір кардіостимулятора після прийняття рішення про імплантації ЕКС конкретному пацієнту головним завданням клініциста є вибір оптимального стимулюючого пристрої серед багатства ЕКС та електродів. Існують одно-та двокамерні ЕКС, з уніполярні і біполярної конфігурацією електрода, з різними типами сенсорів для частотної адаптації, різними розмірами ЕКС, ємністю батареї і вартістю, деякі пристрої мають додаткові функції, наприклад, автоматичну зміну режиму.

Після імплантації ЕКС лікареві необхідно підібрати й запрограмувати деякі параметри ЕКС. У сучасних однокамерних ЕКС програмовані параметри включають вибір режиму стимуляції, нижнього рівня частоти, тривалості імпульсу, амплітуди чутливості і рефрактерного періоду. У двокамерних ЕКС, крім цього, програмується максимальний рівень частоти, атріовентрикулярна затримка і так далі. Частотно-адаптивні ЕКС містять програму для регуляції співвідношення чутливості та частоти стимуляції і обмеження по максимальній детектіруемой частоті стимуляції. З появою більш складних систем електрокардіостимуляції оптимальне програмування стає ще більш складним і специфічним, що вимагає особливих знань лікаря. Подробиці програмування ЕКС в цьому документі не обговорюються. Фундаментальна проблема лікаря - оптимальний вибір стимулюючої системи: однокамерні стимуляція шлуночка, однокамерний стимуляція передсердя або двокамерна стимуляція.

Важливим завданням при виборі стимулюючої системи є попередження прогресування порушень автоматизму та провідності, вибір системи, яка найкраще запобіжить ці порушення. У зв'язку з цим доцільний підбір ЕКС з великими можливостями програмування, ніж це необхідно на момент імплантації. Так, у пацієнта з дисфункцією синусового вузла (СУ) і пароксизмальній фібриляції передсердь (ФП) в подальшому може розвинутися атріовентрикулярна блокада (результат прогресування захворювання, прийому препаратів або катетерних абляції), а за наявності двокамерного ЕКС можливо переключення режиму стимуляції.

Синдром Фредеріка - це поєднання повної поперечної блокади з мерехтінням або тріпотінням передсердь. При цьому відсутня повноцінне скорочення передсердь, на ЕКГ не реєструються зубці Р, а є хвилі мерехтіння (f) або тріпотіння (F) передсердь.

Мерехтіння і тріпотіння передсердь можуть чергуватися. Імпульси з передсердь не проводяться до шлуночка. Шлуночки збуджуються водієм ритму, розташованому в атріовентрикулярної з'єднанні або в самих шлуночках. Якщо порушення виходить з атріовентрикулярна з'єднання, то комплекс QRST не змінений. При ідіовентрикулярному ритмі комплекс QRS уширений і деформований і за формою схожий на ЕКГ при блокаді ніжки пучка Гіса. Шлуночковий ритм правильний, рідкий. Відстані R-R однакові. Частота скорочень шлуночків звичайно становить 40-60 в 1 хв, зрідка до 80 в 1 хв.



Синдром Фредеріка доводиться диференціювати від брадісистолічної форми мерехтіння передсердь. При синдромі Фредеріка відстань RR однакова, а при брадісистолічній формі мерехтіння передсердь є аритмія скорочень шлуночків. Фізичне навантаження збільшує аритмію при мерехтінні передсердь, а при синдромі Фредеріка зберігається правильний ритм. Слід, однак, мати на увазі, що брадісистолічна форма мерехтіння сама по собі звичайно поєднується з неповною атріовентрикулярною блокадою.

Лікування синдрому Фредеріка полягає і імплантації ШВР.

СССВсиндром, пов’язаний з стійкими порушеннями нормального автоматизму синусового вузла і нездатністю підтримувати фізіологічну хронотропну функцію серця.

Найбільш частими причинами СССВ є ІХС (атеросклеротичне ураження артерії синусного вузла або правої коронарної артерії від якої відходить артерія синусного вузла); міокардити, кардіопатії тощо.

Від СССВ необхідно відрізняти дисфункцію синусного вузла – транзиторне порушення функції синусного вузла на тлі вегетативної дисфункції (активація вагуса) або медикаментозних впливів (бета-блокатори, верапаміл, дігоксин, ААП тощо).

СССВ тривалий час може носити асимптомний перебіг і діагностуватись лише інструментально. Клінічна картина СССВ частіше проявляється різними мозковими симптомами (запаморочення, сипкопе, синдром МАС) та симптомами серцевої декомпенсації (задишка, набряки). Остання, внаслідок фіксації ХОК, як правило, носить резистентний характер до традиційної терапії СН (іАПФ, діуретики, верошпірон).



ЕКГ-варіанти СССВ:

1. Постійна синусова брадикардія – характеризується постійною і вираженою брадикардією (> 55 за 1 хв) і фіксацією приросту ЧСС на різні види фізіологічних впливів.

2. Синоатриальна блокада (порушення провідності імпульсу від синусового вузла до правого передсердя)

1 ступінь СА блокади не визначається на ЕКГ

2 ступінь характеризується періодичним випадінням комплексів РQRS на ЕКГ

тип Самойлова-Венкебаха – перед випадінням комплексу РQRS визначається поступове вкорочення інтервалу Р-Р (або R-R), тривалість паузи при цьому варіанті менше подвоенного інтервалу R-R (необхідна диференціальна діагностика із дихальною аритмією)

тип Мобітца – наявність пауз, тривалість яких дорівнює подвоєному інтервалу R-R

3 ступінь (повна СА-блокада) – повне припинення проведення імпульсів від синуснового вузла до правого передсердя. На ЕКГ характеризується появою замісних ритмів із центрів 2 і 3 порядків, частіше вузлового ритму.

3. Зупинка синусного вузла (sinus arrest) – епізоди відсутності синусної активності різної тривалості на тлі яких часто визначаються замісні комплекси та ритми. Тривалі (більше 4 с) зупинки синусного вузла можуть супроводжуватись синкопальними станами або синдромом МАС. На відміну від СА, при зупинці синусного вузла на ЕКГ відсутня будь-яка закономірність випадіння РQRS.

4. Тахі-бради синдром – синдром, який характеризується епізодичним чередуванням епізодів тахі- і брадикардії, що супроводжується суттєвим перепадом загальної ЧСС. У якості тахікардії, як правило, виступають пароксизми ФП/ТП або суправентрикулярної тахікардії, які виникають на тлі фонової синусової брадикардії. Найбільшу проблему для таких хворих складають епізоди спонтанного відновлення синусного ритму, які виникають після епізоду суправентрикулярних тахікардій/тахіаритмій, з затримкою відновлення функції синусного вузла (постконверсійні паузи) і виникненням синкопальних станів або синдрому МАС. При ХМ ЕКГ, як правило, фіксуються чередування епізодів брадикардії з епізодами суправентрикулярних тахікардій/тахіаритмій різної тривалості і постконверсійними паузами.

Діагностика:

1. Атропінова проба – одноразове в/в введення 0,02 мг/кг 0,1% атропіну призводить до приросту ЧСС в стані спокою менше ніж на 20% від вихідного рівня (при нормальній функції синусного вузла приріст складає більше 20% від вихідного рівня);

2. Проба з фізичним навантаженням (проба Мастера, ВЕП, тредміл-тест) – визначається відсутність адекватного приросту ЧСС на дозоване фізичне навантаження (синдром фіксованої ЧСС);

3. Черезстравохідна електростимуляція лівого передсердя (визначається зменшення фактичного (ФЧВФСВ) і корегованого (КЧВФСВ) часу відновлення функції синусного вузла: ФЧВФСВ > 1200 мс, КЧВФСВ > 625 мс;

4. ХМ ЕКГ: 1) постійна синусова брадикардія протягом всього періоду моніторування (ЧСС не перевищує 50-56 за 1 хв). При цьому характерна відсутність впливу фази вдоху на рівень ЧСС і ЧССдень/ЧССніч ≤ 1 (у ваготоніків цей показник значно вище 1 при суттєвому впливу фази вдоху на рівень ЧСС); 2) синусові паузи більше 4 с; 3) тривалі або інтермітуючі періоди відмови синусного вузла с замісними ритмами; 4) документований синдром браді-тахі, особливо с відновленням повільного синусного ритму за епізодами суправентрикулярних тахікардій/тахіаритмій та постконверсійними паузами; 5) подовжені компенсаторні паузи в випадках суправентрикуклярних та шлуночкових екстрасистол.
Невідкладна допомога при брадикардіях:


  • Атропін 0,1% 1-2 мл в/в;

  • Ітроп під язик

  • Еуфілін 2,4% - 5-10 мл в/в

  • Ізадрін під язик

  • При неефективності тимчасовий ШВР

  • У разі нестабільної гемодинаміки: допамін, тимчасовий ШВР


Лікування СССВ:

1. У разі асимптомного або малосимптомного перебігу (відсутність вираженої клінічної симптоматики) можливо спостереження за хворим і призначення препаратів, які підвищують функцію синусного вузла: холінолітики (ітроп, белоід), препарати еуфіліну (теопек). Абсолютно протипоказані бета-блокатори, верапаміл/ділтіазем, дігоксин, кордарон і усі ААП.

2. У разі симптомного перебігу (виражена симптоматика), наявність синкопальних станів та синдрому МАС, наявність шлуночкових аритмій, які потребують антиаритмічного лікування, показана імплантація постійного ШВР (передсердний тип стимуляції).

3. У разі тахі-браді синдрому показана абляція + імплантація постійного ШВР (передсердна або двохкамерна стимуляція)


Синдром Морганьї-Адамса-Стокса (МАС) – характеризуеться нападами втрати свідомості, нерідко судомами внаслідок порушень серцевого ритму або провідності. Безпосередньою причиною МАС є гіпоперфузія (ішемія) головного мозку внаслідок значного зменшення серцевого викиду (< 2 л/хв). Розвитку МАС сприяє наявність атеросклерозу судин головного мозку.

Патогенетичні форми МАС:

1. Брадикардитична або асистолічна (відмова синусового вузла при СССВ, СА-блокада, АВ-блокади)

2. Тахісистолічна або тахікардитична (ТШ або ФШ, ШТ з великою ЧСС, більш рідко при інших пароксизмальних тахікардіях)

3. Змішана (у випадках коли на тлі брадикардії виникають епізоди ШТ, ТШ або ФШ). Зазвичай це спостерігається у хворих із повною АВ-блокадою.



Клінічні прояви:

1) раптовий початок

2) через 3-5 сек – виникає запаморочення, темні кола перед очами, різке побіління;

3) через 10-20 сек – втрата свідомості;

4) через 20-40 сек – генералізовані епілептоформні судоми, мимовільне сечовипускання і дефекація;

5) через 1 хв – зупинка дихання, прогресуючий цианоз;

6) зіниці розширені і на світло не реагують;

7) нерідко напад закінчується летальним наслідком;

8) швидке відновлення свідомості після відновлення серцевої діяльності;

9) ретроградна амнезія;

10) на відміну від епілепсії аура та прикусування язика відсутні.

Мета невідкладної допомоги: механічними методами, фармакологічними засобами і/або електричними імпульсами активізувати збудження міокарду і відновити скорочення серця:

1) нанести декілька енергійних ударів по груднині;

2) зовнішній масаж серця та дихання “рот в рот”;

3) якщо протягом 3 хв не відбувається відновлення серцевої діяльності проводиться електрична дефібриляція (ефективна у разі ФШ/ТШ або ШТ, а також може бути стимулом для активізації серцевої діяльності при асистолії)

4) найбільш ефективним заходом при асистолії є тимчасова ендокардіальна стимуляція.
Фармакологічна підтримка:

1. Атропін 2-3 мл в/в

2. Адреналін 1 мл в/в

3. Еуфілін 5 мл 2,4% в/в

4. Алупент 5 мл 0,1% в/в

При наявності у хворого асистолічного варіанту МАС – показана імплантація ШВР (СССВ або СА-блок – передсердна стимуляція; АВ-блокади – двох камерна; синдром Фредеріка – шлуночкова стимуляція)

При наявності у хворого тахікардитичного МЕС – показана імплантація кардіовертера-дефібрилятора.

ІV. Матеріали для самоконтролю:
Зразки ситуаційних задач

1. Хворий А., 69 років, біля 10 років страждає на гіпертонічну хворобу, 5 років тому переніс інфаркт міокарда. Останній час відмічає задишку при незначному фізичному навантаженні, часті перебої в роботі серця, говокружіння запаморочення, 1 раз відмічалась втрата свідомості. Об’єктивно: пульс – 52 за 1 хв, аритмічний по типу екстрасистолії, АТ – 160/94 мм рт.ст. При аускультації серця І тон на верхівці послаблений, акцент ІІ тону на аорті. При аускультації легень дихання везикулярне. При огляді визначається пастозність обох гомілок.



ХМ ЕКГ: за час дослідження визначенно: середньо-добова ЧСС – 54 за 1 хв, середньо-денна –52 за 1 хв і нічна – 38 за 1 хв. Зареєстровано близько 4580 епізодів шлуночкової екстрасистолії епізодами по типу бігіменії (в середньому 190 епізодів за 1 годину дослідження). Зареєстровано паузи асистолії до 4 секунд, яким передує вкорочення P-P.

ЕхоКГ: визначається дилатація ЛШ (КДР=59 мм, КСР=43 мм), ФВ=48%, фіброзне потовщення стінок аорти. Ознаки аневризми передньої стінки лівого шлуночка.
1. Встановіть клінічний діагноз?

2. Призначте план обстеження і лікування даного хворого?

3. Який прогноз порушень ритму у даного пацієнта?
2. У хворого Н., 63 роки, який 8 років хворіє на гіпертонічну хворобу, вперше в житті втратив свідомість, перебуваючи на роботі. Зі слів колег він перебував без свідомості кілька секунд, а потім прийшов до тями. пульс – 48 в 1 хвилину, АТ – 180/70 мм рт.ст. На ЕКГ, записаної БШД ніяких змін не виявлено. При проведенні холтерівського моніторування ЕКГ виявлені епізоди АВ-блокади 2 ст. Мобітц 2 (2:1-4:1), періоди асистолії шлуночків до 3,5 сек.
1. Сформулюйте клінічний діагноз?

2. Призначте план обстеження хворого?

2. Визначте тактику лікування хворого?
3. У хворого Р., 65 років, визначається виражена задишка, масивні набряки ніг. Погіршення стану спостерігається до 2 місяців. Хворіє на гіпертонічну хворобу, 3 роки тому переніс інфаркт міокарда. З моменту погіршення стану постійно приймає лізіноприл 20 мг на добу, верошпірон 25 мг на добу, фуросемід 80-120 мг через день, карді кет 40 мг на добу, однак результату не відчуває.

Пульс – 46 за 1 хв, аритмічний. АТ – 130/80 мм рт.ст. В легенях при аускультації в нижніх відділах вологі хрипи. На ЕКГ: синусова зареєстрована сіноатріальна блокада ІІ ступеня Мобітц2, середня ЧСС -46 за 1 хв, повна блокада лівої ніжки пучка Гіса.


1. Сформулюйте клінічний діагноз?

2. Призначте план обстеження хворого?

2. Визначте тактику лікування хворого?


  1. Хворий 32 років через 2 тижні після ангіни відзначив появу задишки при фізичному навантаженні, слабкості, але за медичною допомогою не звертався. Через 5 днів несподівано відчув запаморочення з наступною непритомністю. При огляді: ЧСС 44, АТ 120/80, I тон послаблений на верхівці серця короткий систолічний шум, тони ритмічні. При огляді невропатолога неврологічний статус без патологічних змін.


1. Сформулюйте клінічний діагноз?

2. Складіть план обстеження хворого?

3. Визначте тактику лікування хворого?
5. Хворий А., 68 років, доставлений ш/допомогою з приводу втрати свідомості. Зі слів родичів втрата свідомості наступила раптово без видимої причини, тривала близько 5-6 с, супроводжувалась судомами і спонтанним сечовипусканням. Подібні скарги спостерігаються вперше в житті. Обєктивно: пульс – 44 за 1 хв, аритмічний. АТ – 140/90 мм рт.ст. І тон на верхівці послаблений, акцент ІІ тона на аорті. ЕКГ: ритм синусовий неправильний, ЧСС – 44 за 1 хв. Спостерігаються часті епізоди випадіння комплексів PQRS періодами асистолії 2,6-3,2 с.
1. Встановіть клінічний діагноз і які додаткові методи дослідження потрібні даному хворому?

2. Надайте невідкладну допомогу?

3. Визначте тактику подальшого ведення хворого?
Тестові завдання

1. Хворий М., 58 років, який знаходився на стаціонарному лікуванні з приводу нестабільної стенокардії, при ходьбі по сходам раптово втратив свідомість, впав. При огляді хворого констатовано: свідомість і пульсація на центральних артеріях відсутні, зіниці вузькі на світло не реагують, рідкі малоамплітудні рухи грудної клітки до 8-10 за 1 хв. З якого заходу необхідно почати невідкладну допомогу?

А. Інтубація трахеї та ШВЛ

В. Введення адреналіну

C. Імплантація штучного водія ритму

  1   2


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка