Методичні рекомендації для студентів Назва дисципліни Інфекційні хвороби




Сторінка2/8
Дата конвертації18.04.2016
Розмір0.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Черевний тиф зустрічається всюди, але найбільш поширений в країнах Африки, Південної Америки, Азії. Щорічно в світі на черевний тиф хворіє близько 33 млн людей, летальність у різних регіонах складає 0,3–2,3%. Поширенню хвороби сприяють відсутність ефективних методів санації носіїв S. typhi – основного джерела інфекції (хронічне носійство збудника формується у 2 – 4% реконвалесцентів), стійкість збудника в навколишньому середовищі, фекально-оральний механізм передачі, схильність хвороби до епідемічного поширення, особливо в регіонах з низьким соціальним і санітарно-гігієнічним рівнем, в умовах екологічних негараздів; досить висока сприйнятливість людини до хвороби.

Актуальність черевного тифу зумовлена відсутністю настороженості з боку лікарів до цієї патології, тяжкістю перебігу, складністю ранньої діагностики (за спорадичними випадками більшість хворих потрапляє в інфекційний стаціонар не раніше 2 тижня хвороби), ризиком виникнення тяжких усладнень, які можуть загрожувати життю хворого (летальність від ускладнень сягає 30% і вище), формуванням резистентності збудника до левоміцетину – основного етіологічного засобу в Україні насьогодні.


Поширенню черевного тифу в Україні сприяють низький соціальний та санітарно-гігієнічний рівень населення, стихійні негаразди (повені у західних областях тощо), вади комунальних служб, розвиток міжнародних контактів, іміграційні процеси (особливо – з країн азіатського регіону), відсутність належної

2. Навчальні цілі заняття (з вказівкою рівня засвоєння, що планується):
2.1. Студент повинен мати уявлення (ознайомитися): a-1

  • мати загальне уявлення про місце черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів та інш. в структурі інфекційних хвороб, поширеність у різних регіонах України і світу, ознайомитися із статистичними даними щодо захворюваності, летальності, частоти ускладнень, бактеріоносійства на сьогоднішній день.

  • ознайомитися з історією наукового вивчення цих інфекційних захворювань, мати уявлення про науковий вклад вітчизняних вчених в історію наукових досліджень у цій галузі.



2.2. Студент повинен знати: а- 2


  1. етіологію черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів; фактори патогенності збудників

  2. епідеміологію черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів

  3. патогенез черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів

  4. клінічні прояви черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів за типового перебігу

  5. патогенез, термін виникнення і клінічні прояви ускладнень діарейних захворювань

  6. лабораторну діагностику черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів

  7. диференційну діагностику діарейних захворювань

  8. принципи лікування діарейних захворювань

  9. принципи профілактики діарейних захворювань

  10. тактику у разі виникнення невідкладних станів

  11. правила виписки реконвалесцентів із стаціонару

  12. прогноз

  13. правила диспансеризації реконвалесцентів



2.3. Студент повинен вміти: а-3


  1. Дотримуватися основних правил роботи біля ліжка хворого.

  2. Зібрати анамнез захворювання з оцінкою епідеміологічних даних.

  3. Обстежити хворого і виявити основні симптоми і синдроми черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів, обґрунтувати клінічний діагноз для своєчасного направлення хворого у стаціонар.

  4. На основі клінічного обстеження своєчасно розпізнати можливі ускладнення черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів, невідкладні стани.

  5. Провести диференційну діагностику інфекційних та неінфекційних діарей, інфекційних діарейних захворювань між собою.

  6. Оформити медичну документацію за фактом встановлення попереднього діагнозу черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів (екстрене повідомлення в СЕС).

  7. Скласти план лабораторного і додаткового обстеження хворого.

  8. Інтерпретувати результати лабораторного обстеження.

  9. Правильно оцінити результати специфічних методів діагностики в залежності від матеріалу і терміну обстеження.

  10. Скласти індивідуальний план лікування з урахуванням епідеміологічних даних, стадії хвороби, наявності ускладнень, тяжкості стану, алергологічного анамнезу, супутньої патології ; надати невідкладну допомогу.

  11. Скласти план профілактичних заходів у вогнищі інфекції.

  12. Дати рекомендації стосовно режиму, дієти, обстеження, нагляду в періоді реконвалесценції.



2.4. Творчий рівень (для найбільш здібних і підготовлених студентів): а-4
Розвивати творчі здібності студентів в процесі проведення клінічних досліджень, аналізу наукових джерел: залучати до роботи у студентському науковому гуртку кафедри; запропонувати теми для рефератів з найбільш актуальних питань, наприклад: «Застосування сучасних лікувальних засобів для лікування інфекційних уражень шлунково-кишкового тракту».

3. Виховні цілі (цілі розвитку особистості):


  1. Розвинути деонтологічні уявлення. Вміти дотримуватись правил поведінки біля ліжка хворого, принципів лікарської деонтології. Оволодіти вмінням встановлювати психологічний контакт з хворим і його родиною.

  2. Розвинути уявлення про вплив соціально-гігієнічних факторів на поширеність черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів та інш.

  3. На матеріалі теми розвинути почуття відповідальності за своєчасність та правильність професійних дій.


4. Міжпредметне інтегрування:


Дисципліна

Знати

Вміти

Мікробіологія

Властивості мікроорганізмів роду Shigella, Yersinia enterocolitica, Yersinia pseudotuberculosis, Cl. Botulinum. S. typhi, S. paratyphi A, S. paratyphi B;

Властивості мікроорганізмів роду Salmonella; Staphiloccus aureus, Clostridium perfringens, Esherichia coli, холерного вібріона і вібріона Ель-тор, роду



Правила і термін забору матеріалу для специфічної діагностики.

Проводити забір матеріалу для бактеріологічного дослідження

Пропедевтика внутрішніх хвороб

Основні етапи та методи клінічного обстеження хворого.

Зібрати анамнез, провести клінічне обстеження хворого по органам і системам, виявити клінічні ознаки патології. Аналізувати отримані дані.

Епідеміологія

Епід. процес (джерело, механізм зараження, шляхи передачі) при черевному тифі, паратифах А та В, сальмонельозах, шигельозі, амебіазі, ботулізмі, холері, ієрсиніозі, поширеність патології в Україні і в світі.

Зібрати епідеміологічний анамнез, провести протиепідемічні та профілактичні заходи у вогнищі інфекції.

Імунологія та алергологія

Основні поняття предмету, роль системи імунітету в інфекційному процесі, вплив на термін елімінації збудника з організму людини. Імунологічні аспекти бактеріального носійства збудників інфекційних діарей.

Оцінити дані імунологічних досліджень.

Фізіологія

Параметри фізіологічної норми органів і систем людини; показники лабораторного обстеження в нормі( заг. ан. крові, сечі, біохімія крові, параметри КОС, електролітів тощо).

Оцінити дані лабораторного обстеження.

Хірургія

Клініко-лабораторні ознаки перфорації виразки тонкої кишки, кишкової кровотечі. Правила невідкладної допомоги.

Своєчасно поставити діагноз цих ускладнень, призначити відповідне обстеження, надати невідкладну допомогу.

Клінічна фармакологія.

Фамакокинетику і фармакодинаміку, побічні ефекти левоміцетіну, ципрофлоксацину, засобів патогенетичної терапії.

Призначити лікування в залежності від віку, індивідуальних особливостей хворого, вибрати оптимальний режим прийому та дозу препарата, виписати рецепти.

Реанімація та інтенсивна терапія

Невідкладні стани:

  • ІТШ

  • Дегідратаційний шок




Своєчасно діагностувати та надати невідкладну допомогу при невідкладних станах:

  • ІТШ

  • Дегідратаційний шок




Наступні дисципліни

Сімейна медицина

Патогенез, епідеміологію, динаміку клінічних проявів, можливі ускладнення шигельозу, амебіазу, ботулізму Принципи профілактики і лікування.

Проводити диференціальну діагностику хвороб різного генезу із шигельозом, амебіазом, ботулізмом. Розпізнати шигельоз, амебіаз, ботулізм. Можливі ускладнення; інтерпретувати дані лабораторного обстеження. Своєчасно госпіталізувати хворого в інфекційний стаціонар. Заповнити екстрене повідомлення. Надати невідкладну допомогу в разі необхідності.

Внутрішньопредметна інтеграція

Інфекційні хвороби.

Особливості інфекційних хвороб. Принципи діагностики, лікування, профілактики інфекційних хвороб. Патогенез, епідеміологію, динаміку клінічних проявів, лабораторну діагностику, можливі ускладнення, особливості клінічного перебігу черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів. Принципи профілактики і лікування.

Проводити диференціальну діагностику черевного тифу, паратифів А та В, сальмонельозів, шигельозу, амебіазу, ботулізму, холери, ієрсиніозів з іншими інфекційними хворобами та між собою. Розпізнати їх ускладнення; інтерпретувати дані лабораторного обстеження. Призначити лікування. Надати невідкладну допомогу на догоспітальному етапі.



  1. Зміст теми заняття.


5.1. Тези:

Щодо кишкового ієрсиніозу, то необхідно наголосити на значенні епідеміологічного анамнезу (вживання в їжу овочів та фруктів, до яких могли мати доступ гризуни), відзначити осінньо-зимову сезонність, поєднання респіраторного та діарейного синдрому зі шкірними проявами, поліорганність ураження та схильність до затяжного та хронічного перебігу.

Проводячи диференційну діагностику з діареями неінфекційного походження слід наголосити на особливостях діагностики цієї патології. Так, гострі хірургічні хвороби, що можуть спричинити діарею (гострі апендицит, панкреатит, холецистит), як правило не поєднуються з артритом, катарльним синдромом, тощо, як це спостерігається при ієрсиніозі.

Для гострого апендициту характерно: локалізація болю в правій здухвинній ділянці, носить постійний характер, діарейний синдром виражений нерізко, або відсутній, зневоднення практично відсутнє.

Для гострого пенкреатиту характерно: гострий біль оперізуючого характеру, напруження м´язів черевного пресу, підвищення рівня амілази в крові та сечі. Діарея також характерна для отруєння грибами, але для цих отруєнь характерні також гемолітична жовтяниця, гемоглобінурія, печінково-ниркова недостатність та розлади свідомості.

До хронічних запальних захворювань кишківника в теперішній час відносять 2 патології: неспецифічний виразковий коліт та хворобу Крона. Потрібно відмітити, що характерним для цих хвороб є генетична схильність, чергування періодів загострення та ремісії, можливість позакишкових проявів, прийом пероральних контрацептивів. Важливо наголосити, що діагноз хронічног хронічного захворювання кишківника ставиться головним чином на основі даних рентгенологічного, ендоскопічного та гістологічного дослідження.

З паразитарних інфекцій, які викликаються найпростішими та спричинюють хронічну діарею найбільше значення мають амебіаз, лямбліоз та криптоспоридіоз. Потрібно наголосити особливу увагу на особливості діарейного синдрому при цих захворюваннях та важливості збору епідеміологічного анамнезу. Так, для амебіазу характеро перебування в ендемічній місцевості, розвиток колітичної діареї з кров´ю та гноєм, лихоманка. Для лямбліозу характерно стійка рецидивуюча водяниста діарея, набута поліалергія, прогресуюча астенізація, порушення харчування.

Діарея є також основним симптомом у хворих на СНІД, найчастіше ця діарея спричинена криптоспоридіями. Криптоспоридіозна діарея при СНІДі має дуже затяжний перебіг, що інколи може загрожувати життю. Діагноз базується на визначенні збудника в фекаліях, або ж використовуються серологічні тести з моноклональними антитілами.


В кінці заняття доцільно виділити ряд невирішених проблем, їх міждисциплінарне значення, підкреслити важливість позааудиторної підготовки студентів, користь самостійного інформаційного пошуку відповідей на питання, що виникли протягом практичного заняття.

Для проведення диференційної діагностики діарейного синдрому студент повинен знати патогенетичні типи діарей (гіперсекреторна, гіперексудативна, гіперосмолярна та гіпер- гіпомоторна) та усвідомити, що перелік захворювань, що перебігають з діареєю є дуже великим. Вивчаючи особливості діарейного синдрому при холері слід наголосити, що головним патогенним чинником збудника холери є екзотоксин (ентеротоксин, холероген). Саме завдяки йому у хворих виникає тяжка діарея, що призводить до зневоднення і можливих летальних наслідків.

Клінічна картина при холері характеризується гострим початком, нормальною або субнормальною температурою тіла, об´ємними водяниситими випорожненнями, схожими на рисовий відвар, багаторазовим блюванням. Важкість захворювання визначається важкістю ексикозу (зневоднення). Є трибальна (ВООЗ) та чотирибальна шкали для визначення ступеню ексикозу (найбільш широко застосовується у нашій країні). Згідно останньої 1-й ступінь ексикозу відповідає 1-3% втрати маситіла, 2-й – 4-6%, 3-й – 7-9%, 4-й – 10% і більше. Якщо маса тіла до захворювання невідома, ступінь зневоднення визначається за клінічними показниками.

Слід наголосити, що результати загальноклінічних лабораторних досліджень змінюються відповідно вираженості зневоднення: мають місце еритроцитоз, лейкоцитоз, збільшується питома щільність плазми крові, підвищуються показники гематокриту, загального білку крові, спостерігаються гіпоелектролітемії. Крім того студенти повинні усвідомити, що провідною ланкою у лікуванні холери є патогенетичне лікування (відновлення водно-електролітного балансу шляхом введення сольових розчинів «Трисіль», «Квартасіль», «Хлосіль», «Рингер-лактат» та інш.). Етіотропна терапія є доцільною, але не є життєво необхідною. У якості етіотропних препаратів в наш час використовуються фторхінолони, доксициклін, макроліди.

Щодо харчових токсикоінфекцій, то особливу увагу слід наголосити на розмежуванні понять харчове отруєння та харчова токсикоінфекція. Харчовим отруєнням частіше позначають випадки захворювання, що виникли внаслідок уживання в їжу отруйних продуктів (неїстівні гриби, ягоди). Натомість харчова токсикоінфекція – це захворювання, спричинене мікроорганізмом і його токсичними субстанціями, тобто йдеться про інфекційну природу захворювання. ХТІ викликаються переважно грам-негативними бактеріями, серед яких родина ентеробактерії займають перше місце. Назва токсикоінфекції визначається поступленням в кров бактеріального токсину, що звільнюється після руйнування збудника. Харчові інтоксикації викликаються харчовими продуктами, які містять екзотоксини бактерій, вони мають такі загальні характеристики: короткий інкубаційний період, груповий характер, фактор передачі – харчовий продукт, характерний гострий початок, короткочасний перебіг, симптоми захворювання – загальнотоксичні та гастроінтестинальні. Інкубаційний період при стафілококових отруєннях частіше триває 1,5-2 год, при отруєннях токсинами клостридій – від 6 до 24 год. При стафілококових отруєннях найбільш характерні ознаки – ріжучий переймоподібний біль в епігастральній ділянці, блювання. Температура тіла нормальна, або субфебрильна. Проноса може не бути; короткочасні розлади стільця спостерігаються у половини хворих. Типовим є – загальна слабкість, блідість шкірних покривів, похолодання кінцівок, зниження АТ. Може розвинутись колаптоїдний стан. Однак навіть при різко вираженій симптоматиці початкового періоду до кінця доби від початку хвороби наступає одужання, тільки в окремих хворих протягом 2-3 діб зберігається слабкість. Отруєння, викликані токсинами клостридій, перебігають значно важче Захворювання починається з болей в животі, переважно в біляпупковій ділянці, зростає загальна слабкість, стілець до 20 раз і більше, він об´ємний, водянистий, іногді у вигляді рисового відвару. Блювання і рідкий стілець призводять до швидкого розвитку зневоднення. В деяких випадках виникає картина розвитку некротичного ентериту. Летальність досягає 30%.

5.2. Структурно-логічна схема заняття.

Шигельоз



Амебіаз









Класифікація холерних вібріонів. Відмінності по О-антигену.

Таблиця 1


Вид Vibrio


Серогрупа О1

(холерні)

Біовари

Класичні

Ель-Тор

(головна відміна – наявність гемолітичних властивостей)




Серовари


Інаба


Огава

Гікошима

АС


АВ

АВС

Детермінанти О-антигену





Таблиця 2

Порівняльний вміст білка і електролітів в плазмі і кишковому транссудаті

при холері

Склад


Плазма


Кишковий транссудат


Білок


70—80 г/л


10 г/л


К+


3,4—5 ммоль/л


15 ммоль/л і більше


Na+


130— 157 ммоль/л


130 ммоль/л і більше


Cl-


97—108 ммоль/л


100,0 ммоль/л


HCO3-


21—25 ммоль/л


45 ммоль/л і більше



Компенсаторно-пристосовні і патологічні реакції при холерній

гіповолемії і гіпокаліємії


Діарея

Втрата рідини та електролітів

Гіповолемія, гіпокаліємія



Згущення крові



Вимкнення периферичних судин, перерозподілення крові

Витягання Н2О і електролітів з позасудинних проміжків

Збільшення резорбції Н2О з ниркових канальців





Перевантаже-ння серцевого м´язу



Порушення мікроцир-куляції

Циркуля-торна гіпоксія

Тканинна гіпоксія

Олігурія



Тахіпное

Тахікардія, аритмія

Анурія



ГНН


Дыхательная гипоксия



Гемическая гипоксия

Азотемія



Декомпенсований метаболічний ацидоз





Токсичний вплив на ЦНС

Гостра серцева недостатність




Патогенез провідних клінічних симптомів при холері

Симптом

Патогенез

Спрага

Втрата рідини

Діарея


Дія токсину на ферментні системи (посилення поступання рідини в кишківник, порушення зворотного всмоктування)

Олігурія, анурія


Дегідратація

ГНН


Здуття живота, шум плеску

Гіпокаліємія парез кишківника

Блювота


Гіпокаліємія парез кишківника переповнювання рідиною шлунку і кишківника рефлекторна блювота

Метаболічні порушення

Безпосередня подразнююча дія ендотоксину (рідко!)


Падіння температури, похолодання кінцівок


Циркуляторні порушення (спазм периферичних судин, перерозподіл крові)


Тахіпное

Гіпоксія

Зниження тургору шкіри

Зменшення об'єму позасудинної рідини


Падіння АТ


Зменшення об'єму внутрішньосудинної рідини

Перерозподіл крові

Втрата рідини


Гостра серцева недостатність

Навантаження на серцевий м'яз в умовах ацидозу і гіпоксії

Синюшні плями

Стази крові

Судомні скорочення м'язів

Ацидоз, гіпокаліємія


Афонія


Сухість слизистих оболонок, незімкнення голосових в'язок

Основні клінічні прояви холери при дегідратації (за Покровським В.І., 1978)


Ступінь дегід-

ратації


Клінічні

прояви



I


II


III


IV





1-3%

4-6%

7-9%

10% і більше





1

2

3

4

5




Початок захворювання


Гострий, але можливий продром

Гострий


Гострий


Гострий, інколи раптовий




Динаміка


Швидке наростання симптомів


Дуже швидке наростання симптомів зневоднення


Бурхливе наростання симптомів


Дуже бурхливе наростання симптомів (алгід можливий через 2-3 г)




Температура тіла


Нормальна, можливий субфебрилітет

Нормальна або субфебрильна


Частіше субнормальна

Значно понижена (алгід)




Слабкість

Помірна

Виражена

Різка

Різка, до адинамії




Запаморочення

Рідко

Часто

Постійно

Постійно




Непритомність

Не характерна

Можлива

Часто

Постійна ознака




Спрага

Помірна, часто відсутня

Завжди

Постійна, виражена

Дуже сильна, інколи нестерпна




Частота стулу


Частота стулу не завжди корелює з тяжкістю захворювання, на тяжкість перебігу більше впливає об'єм виділень




До 3-10 разів, частіше нерясний


До 4-10 разів і більш, рясний (до 1 л)


10 раз і більш (інколи без ліку), стул рясний


Багатократний, рясний, але можливе швидке припинення діареї (парез кишківника)




Характер стулу


Частіше водянистий, буває кашкоподібний

Водянистий, часто має вигляд «рисового відвару»

Вигляд «рисового відвару»


Вигляд «рисового відвару»





Блювота


Можлива, частіше однократно


Часто, буває 2 рази і більш


Майже завжди буває, незрідка повторна, інколи невпинна

Завжди буває, рано з'являється, часто невпинна




1

2

3

4

5

Шкіра (колір)

Нормальний


Бліда


Бліда


Різка блідість, сірувата

Ціаноз


Не характерний


Можливий (помірний)


Виражений, стійкий (переважно акроціаноз)

Виражений, можлива загальна синюшность

Слизові оболонки

Сухуваті


Сухі


Різка сухість


Різка сухість


Синюшні плями

Немає


Немає


Можливі


Часто


Тургор шкіри


Нормальний


Декілька понижений (складка розправляється сповільнено)


Понижений (складка розправляється повільно)


Понижений різко (складка не розправляється), часто буває «рука пралі»

Риси обличчя


Не змінені


Інколи загострені, тіні під очима


Очі запали, риси загострені, «темні окуляри»


Див. дегідратація III ст. Амімія, facies hippocratica

Зміна голосу

Немає


Декілька ослаблений

Сиплий, інколи шепіт

Часто афонія


Тахікардія


Незначна


Помірна (до 100 в 1 хв)


Виражена (120 і більш в 1 хв)


Різка. Пульс на периферичних судинах не визначається

АТ


У нормі або трохи понижений


Понижений, але діастолічний не нижче 40 мм.рт.ст.

Понижено, діастолічний може не визначатися


Не визначається


Тахіпное


Немає


Незначне


До 30 і більш в 1 хв

Виражено (30 і більш в 1 хв); дихання поверхневе, нерівне

Олігурія, анурія


Немає


Можлива короткочасна олігурія


Олігурія постійно, анурія – часто


Анурія


Судоми локалізовані


Практично немає


Можливі литкових м'язів


Часто м'язів кінцівок («рука акушера, «кінська стопа»), інколи м'язів живота

Див. дегідратація III ст.





Судоми генералізовані


Немає


Немає


Дуже рідко


Можливі. Може бути опістотонус (як при правці)




Поведінка хворого


Спокійна


Спокійна


Інколи збуджена, неспокійна (боязнь смерті)

Сонливий, загальмований







Поліїонні розчини для внутрішньовенного введення, використовувані при холері (вміст солей в 1 л води)


Розчин


Лужний буфер (г)


Натрію хлорид (г)

Калію хлорид (г)

Інші солі (г)


«Дисіль»

Натрію ацетат − 2

6





«Трисіль» («5-4-1», розчин Філіпса 1)

Натрію гідрокарбонат − 4


5

1



«Квартасіль»


Натрію ацетат − 2,6

Натрію гідрокарбонат − 1



4,75

1,5



«Ацесіль»


Натрію ацетат − 2


5

1



«Хлосіль»

Натрію ацетат − 3,6

4,75

1,5



«Лактасіль»


Натрію лактат − 3,3

Натрію гідрокарбонат − 0,3




6,2

0,3

Кальцію хлорид − 0,16

Магнію хлорид − 0,1





Антибактеріальні препарати, вживані при лікуванні холери

(ВОЗ, 1992)


Препарат

Діти

Дорослі

Доксициллін, одноразово

Не призначають

300 мг**

Тетрациклін, 4 рази га добу протягом 3 діб.

12,5 мг/кг


500 мг


Триметоприм сульфаметоксазол 2 рази на добу протягом 3 діб

Триметоприм* 5 мг/кг

Сульфаметоксазол 25мг/кг***



Триметоприм 160 мг

Сульфаметоксазол 800 мг




Фуразолідон 4 рази в добу протягом 3 діб

1,25 мг/кг


100 мг****


Примітка:

* У тих випадках, коли вказаних препаратів немає або коли Vibrio cholerae 01 резистентний до них, можна приймати еритроміцин або хлорамфенікол.

** Доксициклін є переважним антибіотиком для дорослих (за винятком вагітних жінок), тому що потрібна лише одна доза.

*** Тріметопрім-сульфаметоксазол є переважним антибактеріальним препаратом у дітей. Тетрациклін настільки ж ефективний проте в деяких країнах його немає у фармацевтичних формах, вживаних в педіатрії.

**** Фуразолідон є переважним антибактеріальним препаратом для вагітних жінок.



ЧЕРЕВНИЙ ТИФ



Критерії діагнозу черевного тифу:

  • Збудник –salmonella typhi;

  • Механізм передачі – фекально- оральний;

  • Поступовий початок захворювання;

  • Тривала пропасниця, переважно постійного типу (температурні криві Вундерліха, Кільдюшевського та Боткінська);

  • Наявність тріади провідних клінічних симптомів у початковий період – пропасниця, безсоння, головний біль;

  • Адинамія, завантаженість, у подальшому – розвиток status typhosus;

  • Блідість шкіри;

  • Брадикардія, іноді дикротія пульсу;

  • Поява мізерного мономорфного розеольозного висипу не раніше 2-го тижня хвороби з характерною локалізацією його (шкіра живота, груди);

  • Характерні зміни язика (у 1-й тиждень видно відбитки зубів і білий наліт, з 2-го тижня – типовий „фулігінозний” язик);

  • Збільшення печінки і селезінки (чітке з кінця 1-го тижня);

  • Метеоризм, затримка випорожнень;

  • Позитивний симптом Падалки;

  • Можливість розвитку метастатичних специфічних процесів у різних органах (пневмонія, нефрит тощо) – не раніше 2-го тижня;

  • Можливість виникнення кишкової кровотечі, перфорації (не раніше 3-го тижня);

  • Лейкопенія,анеозинофілія, тромбоцитопенія, в подальшому – анемія, анеозинофілія;

  • Абсолютним доказом є виділення збудника з крові (ГК+), тоді як позитивна КУК може свідчити не тільки про ЧТ, а й про носійство (однак при наявності переконливої клінічної картини позитивна КУК підтверджує наявність ЧТ у хворого, тоді для виключення носійства ЧТ-палички у разі невизначеного діагнозу треба зробити реакцію з Vi-антигеном.



Лабораторна діагностика черевного тифу:
Діагноз підтверджують такими методами:

  • Бактеріологічний. Для більшої ймовірності виділення копро- та уринокультури матеріал забирають кілька разів підряд з інтервалом 2 – 3 дні

Правила забору матеріалу:

Для дослідження беруть кров хворого кал, сечу, жовч. Гемокультуру збудника можна виділити з першого дня хвороби протягом усього гарячкового періоду. Кров з вени вносять у флакон з жовчним бульйоном чи середовищем Раппопорта у співвідношенні 1:10. На першому тижні хвороби беруть 10 мл крові, на другому – 15 мл, на третьому і пізніше – 20 мл. З 10 – 12 дня хвороби можна виділити копро- та уринокультуру. На 11 день нормальної температури роблять дуоденальне зондування, щоб отримати жовч для виділення білі культури. Кал, сечу чи жовч збирають у стерильні баночки і відправляють у бак. лабораторію, де матеріал засівають на тверде живильне середовище Плоскірева.



  • Серологічний ( після 7-8 дня хвороби ). Для дослідження беруть 2-3 мл крові з вени. З 5-7 дня часто позитивна РНГА з О -, Н- , Vi – антигенами черевнотифозних сальмонел. Діагностичний титр з О- та Н- антигенами 1:200, Vi- антигеном 1:40. Менше діагностичне значення має реакція аглютинації Відаля, бо вона мало специфічна. Серологічне дослідження повторюють у динаміці захворювання, щоб виявити зростання титру антитіл. Іноді використовують ІМФ та ІФА методи.


Профілактичні заходи при черевному тифі та паратифах.


  • На кожний випадок хвороби або виявленого бактеріоносійства подають термінове повідомлення в місцеву СЕС.

  • Особи, які перехворіли на черевний тиф, підлягають спостереженню в КІЗі протягом 3-х міс і 2 роки перебувають на обліку в СЕС.

  • НА протязі першого місяця реконвалесценції термометрію проводять 1 раз на тиждень, пізніше 1 раз на 2 тижні. У випадку підвищення температури тіла чи погіршенні загального стану проводять клінічне і лабораторне обстеження (ЗАК, посіви на гемо-, копро- та уринокультури). Що місячно проводять бак. дослідження калу і сечі, а в кінці терміну спостереження – жовчі.

  • Обстеженню на ЧТ і паратифи А та В підлягають всі хворі з гарячкою незалежно від діагнозу, що триває 5 днів і більше – проводять одноразове дослідження на гемокультуру , а пари збереженні гарячки понад 10 днів ставлять РНГА або РА Відаля в динаміці.

  • В епід. осередку ЧТ протягом 21 дня (при паратифах 14 днів ) здійснюють мед. спостереження за контактними (щоденна термометрія, одноразове бак. дослідження калу та сечі, реакція Vi – гемаглютинації з сироваткою крові, а при наявності в анамнезі ЧТ або паратифів, довго тривалої гарячки здійснюють дво разове бак. дослідження калу і сечі, та одноразове – дуодентального вмісту). Підвищення температури в контактних або поява інших симптомів ЧТ є підставою для негайної госпіталізації та обстеження. В епід. осередку проводять заключну дезінфекцію.

  • З метою попередження виникнення хвороби у контактних застосовують триразово черевнотифозний бактеріофаг по 3 таб. з триденним інтервалом.

  • Специфічну профілактику проводять за епід. показами хімічною сорбованою черевнотифозною моновакциною.

  • Сан-гіг. заходи (чиста питна вода, знешкодження стічних вод, контроль за об’єктами громадського харчування і торгівлею продуктами, знищення мух і тарганів).


Диференційна діагностика черевного та висипного тифів.


Клінічні прояви

Черевний тиф

Висипний тиф

Початок

Поступовий

Гострий

Перебіг

5-6 тиж

2-2,5 тиж

Пульс

Відносна брадикардія

Тахікардія

Поведінка хворого

Загальмованість, сплутана свідомість, марення

Активність, агресивність, говорливість

Зовнішній вигляд

Блідість шкірних покривів

Гіперемія обличчя, ін´єкція судин склер – кролячі очі, симптом Кіарі-Авцина

Тремор язика

Немає

Є, симптом Говорова-Годел´є

Висип

Розеольозний, бідний, блідий, з локалізацією на шкірі живота, зникають після надавлювання, підсипають

Одномоментна поява розеольозно-петехіального висипу на 4-5 день на фоні короткочасного зниження температури

Гемограма

Лейкопенія, анеозинофілія, тромбоцитопенія

Лейкоцитоз

Диференційна діагностика черевного тифу та паратифу А.

Клінічні прояви

Черевний тиф

Паратиф А

Початок

Поступовий

Гострий

Температура

Вундерліха, Боткіна, Кільдюшевського

Часто реміттуюча, іноді гектична

Катаральні та диспептичні явища

Сухий кашель, закреп, метеоризм

Часто вже з перших же днів (біль в горлі, осиплість голосу)

Колір шкіри

Блідість шкіряних покривів

Гіперемія, склери ін´єковані, ознаки фарингіту

Висип

Розеольозний, бідний, блідий, з локалізацією на шкірі живота, зникають після надавлювання, підсипають

З´являється раніше (на 5-7 день), частіше розеольозно-папульозний, іноді кореподібний, рясний, не тільки на тулубі, а й на згинальних поверхнях

Розлади випорожнень

Закрепи

Закрепи і проноси з однаковою частотою

Тифозний статус

Часто

Рідко

Гемограма

Лейкопенія, анеозинофілія, тромбоцитопенія

Нормоцитоз, невеликий лейкоцитоз

Диференційна діагностика черевного тифу та паратифу В.

Клінічні прояви

Черевний тиф

Паратиф В

Епідеміологічно

Антропоноз

Зооантропоноз

Інкубаційний період

До 25 (2 тижні в середньому)

5-8 днів

Початок

Поступовий

Гострий

Гастроінтенстинальний синдром

Відсутній

Виражений (нудота, блювання, розлади випорожнень)

Температура

Вундерліха, Боткіна, Кільдюшевського

Субфебрильна або реміттуюча 3-5 днів

Висип

Розеольозний, бідний, блідий, з локалізацією на шкірі живота, зникають після надавлювання, підсипають

Може і не бути (рясний, поліморфний, іноді і на обличчі)

Гемограма

Лейкопенія, анеозинофілія, тромбоцитопенія

Лейкоцитоз, ↑ ШОЕ

Диференційна діагностика черевного тифу та грипу.

Клінічні прояви

Черевний тиф

Грип

Початок

Поступовий

Гострий

Головний біль

Розлитий, стійкий

Переважно в лобній ділянці

Колір шкіри

Блідий

Гіперемія, склери ін´єковані

Пульс

Відносна брадикардія

Тахікардія

Печінка та селезінка

Збільшені

Не збільшені

Катаральний синдром

Немає

Виражений

Тривалість захворювання

5-6 тижнів

4-6 днів


6. План та організаційна структура заняття:


Основні етапи заняття, їх функції та зміст.

Учбові цілі в рівнях засвоєння

Методи контроля і навчання

Матеріали методичного забезпечення ( контроля, інструкції

Час

(хв)

1

2

3

4

5

1. Підготовчий етап:

  1. Організація заняття

  2. Постановка учбових цілей та мотивація

  3. Контроль вихідного рівня знань

Зміст - Див. п.2.1; п.2.2 ”Учбові цілі”




Контроль 2-й рівень


Теоретична співбесіда. Індивідуальне опитування. Програмований контроль.

Див. п.1 ”Актуальність теми”;

Див. п.2”Учбові цілі”


Питання для індивідуального опитування.
Тести 2-го рівня.

5 хв.

60 хв.


2. Основний етап

Формування професійних вмінь та навичок.

Зміст - Див. п.2.2; п.2.3 ”Учбові цілі”
Cемінар: «Дегідратаційний шок».

III


Практичний

професійний тренінг у вирішенні різноманітних (типових і нетипових) клінічних ситуацій .




Курація тематичних хворих.

Історії хвороби. Виписки з історій хвороби.

Архівні історії хвороби

Ситуаційні задачі 2,3-го рівня.



220 хв.

3.Заключний етап

  1. Контроль і корекція рівня професійних знань та навичок

  2. Підведення підсумків заняття

  3. Домашнє завдання:

  • Учбова література (основна, допоміжна)

III


Індивідуальний контроль практичних навичок і професійних дій студентів. Аналіз типових помилок.

Програмований контроль.



Тести 3-го рівня

60 хв.


10 хв.

5 хв


7. Матеріали методичного забезпечення заняття:
7.1. Підготовчий етап.
7.1.1. Контрольні питання для індивідуального опитування: =2


  1. Джерело інфекції при кишкових інфекціях.

  2. Шляхи та основні фактори передачі кишкових інфекцій.

  3. Фактори патогенності збудників кишкових інфекцій.

  4. Патогенез основних клінічних симптомів кишкових інфекційних діарей.

  5. Опорні симптоми локалізованих форм кишкових інфекцій.

  6. Основні симптоми генералізованих форм кишкових інфекцій.

  7. Характеристика випорожнень при різних кишкових інфекціях..

  8. Ступені зневоднення за Покровським.

  9. Типові клінічні прояви порушень з боку дигестивної системи при кишкових інфекціях.

  10. Клінічні класифікації кишкових інфекцій.

  11. Наслідки інфекційних діарей.

  12. Специфічні ускладнення.

  13. Клінічні прояви дегідратаційного шоку.

  14. Клінічні прояви інфекційно-токсичного шоку.

  15. Гемограма хворих на кишкові інфекції у розпалі хвороби.

  16. План обстеження хворого при підозрі на інфекційну діарею.

  17. Методи специфічної діагностики кишкових інфекцій.

  18. Показання для етіотропної терапії кишкових інфекцій. Препарати, дози, шлях введення, тривалість призначення.

  19. Невідкладна допомога при локалізованих формах кишкових інфекцій.

  20. Правила виписки з стаціонару хворих на кишкові інфекції.



7.1.2. Тести 2-го рівня: =2

Вибрати правильні відповіді


Шигельоз. Амебіаз.
Варіант 1.
3.1.1.Збудник, який найчастіше дає важкі форми дизентерії та шоку:

А Shygella dysenteriae

Б. Shygella flexneri

В. Shygella boydii

Г. Shygella sonnei

3.1.2. Назвіть збудник, при якому досить часто реєструється гастроентероколітична форма шигельозу:

А. Шигела Зонне

Б. шигела Флекснера

В. шигела Григор´єва-Шиги

Г.шигела Ларджа-Сакса

3.1.3.Механізм зараження при шигельозі:

А. повітряно-крапельний

Б.трансмісивний

В.фекально-оральний

3.1.4. Больовий синдром при шигельозі пояснюється:

А.наявністю деструктивного процесу в кишківнику


1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка