Методичні рекомендації для викладачів з проведення лекцій для лікарів-інтернів спеціальності «інфекційні хвороби»




Сторінка11/18
Дата конвертації14.04.2016
Розмір4.05 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18

Тяжкий сепсис часто супроводжується летаргією і специфічними неврологічними симптомами (неврозність, напади судом), які не завжди можна пояснити гіпоглікемією і гіпокальциємією. Типовими проявами неврологічних ускладнень при септичних станах у дітей є в’яла квадріплегія, потреба у респіраторній підтримці, при повному відновленні функції серцево-судинної і дихальної систем. Часто є аксональні полінейропатії, порушення нервово-м’язової передачі, гострі міопатії. В патогенезі розвитку даних ускладнень певне значення відіграють стероїдні гормони і блокатори нерово-м’язової передачі.

Септичний шок

Поняття “септичний шок” поєднує сепсис, який супроводжується артеріальною гіпотензією. Для септичного шоку властивим є зменшення системного опору і артеріальна гіпотензія при збільшенні серцевого викиду. Одним із важливих моментів розвитку септичного шоку є пригнічення скоротливої здатності міокарду в результаті наростання лактатацидозу, підвищення протеолізу.

Об’єктивні критерії септичного шоку:


    • артеріальний тиск при двох вимірах залишається нижчим більше, як на 1/3 від вікової норми;

    • зберігається артеріальна гіпотензія після проведення інфузійної терапії кристалоїдами або колоїдами в дозі 20 мл/кг м.т., необхідність інотропної або вазопресорної підтримки (окрім допаміну < 5 мкг/кг/хв.);

    • поєднання артеріальної гіпотензії з одним із критеріїв тяжкого сепсису (порушення свідомості, лактатемія або олігурія).

Адекватне дихання у дітей із септичним шоком звичайно зберігається до термінальної стадії, однак ШВЛ вимагає більшість дітей (~ 80%). Ураження серцево-судинної системи проявляється перевагою або серцевої або судинної недостатності та їх поєднанням. В окремих випадках навіть при вазоактивній підтримці перфузія органів і артеріальний тиск не відновлюється, є ризик розвитку надниркової недостатності. Летальність при септичному шоку є високою (> 80%).

Поліорганна недостатність (ПОН)

Синдром ПОН поєднує: респіраторний дистрес-синдром дорослого типу, гостру надниркову недостатність, гостру недостатність печінки, гостру ниркову недостатність, ДВЗ-синдром, порушення функції ЦНС. При ПОН на перший план виділяються легені як “pace-mafer” синдрому ПОН і кишечника як його мотору. Легені є першим органом, функція якого декомпенсується, що супроводжується високою летальністю. Висока поранення легень пояснюється теорією “першого фільтру”, згідно якої активовані клітини крові (“нейтрофільний респіраторний викид”), цитокіни, токсини, тканинний детрит найшвидше попадають у легеневі капіляри.

Діагноз ПОН ставимо при одночасному ураженні не менше двох органів відповідно з віковими критеріями. ПОН є двох типів.

Первинна ПОН – одночасне порушення функції двох органів протягом перших семи днів після надходження у відділення АІТ без подальшої дисфункції інших органів. Частіше вона не зумовлена сепсисом і розвивається як наслідок безпосередніх тяжких ушкоджень органів (травма, операція, ін.).

Вторинна ПОН завжди виникає на фоні SIRS і пізніше, як через сім днів після надходження у відділення АІТ або у випадку, коли інтервал часу між постановленням діагнозу ПОН і втягненням у процес одночасно максимальної кількості уражених органів становить більше 72 години.

Таблиця 7

Критерії ПОН у дітей

Показник


Діти, молодші 1 року

Діти, старші 1 року

Систолічний АТ


< 40 мм рт.ст.

< 50 мм рт.ст.

ЧСС (уд./хв)

< 50 або > 220

< 40 або > 200

ЧД (дих./хв)

> 90

> 70

рh плазми

< 7,2 (з нормальним Ра СО2)

ШВЛ

> 24 год. (для пацієнтів після операції)

Інотропні препарати

Необхідні для підтримки АТ і або для серцевого викиду (крім допаміну < 5 мг/кг/хв.)

Ра СО2

> 65 мм рт.ст. (при відсутності вроджених вад серця)

Ра О2

< 40 мм рт.ст. (при відсутності вроджених вад серця)

Продовження таблиці №7

Нервова система

< 5 балів за шкалою Глазго або фіксовані розширені зіниці

Гематологічні показники

нирки
Печінка

ШКТ


Нв < 50 г/л, лейкоцити < 3х109/л, тромбоцити

< 20х109

Креатинін плазми > 40 ммоль/л (> 2 мг/дл)



Діаліз

Загальний білірубін > 60 ммоль/л (> 3 мг/дл)



Гастродуоденальні кровотечі

У дітей із вторинною ПОН тривалість перебування у відділенні ІТ більша і вищий ризик смерті у 6-7 разів. Необхідно відзначити, що при ПОН у дітей можливе зниження здатності печінки до метаболізму лікарських препаратів на 90%. Терапія, зокрема антибактеріальна, повинна бути максимально цілеспрямованою і щадячою.

Блискавичний сепсис (септичний шок) розвивається частіше при грам-позитивних інфекціях, викликаних мікробами з суперантигенами (стафіло-, стрепто-, менінгококи) у септицемічну стадію сепсису з гарячкою, ознобом, синдромом підвищеної збудливості ЦНС. При грам-негативному сепсисі шок розвивається при септикопіємічній картині по типу бактеріально-токсичного шоку на фоні пригнічення ЦНС, гіпотермії ваготонії. У розвитку септичного шоку виділяємо дві фази.

Гострий сепсис: септицемія, септикопіємія.

Сетикопіємічна форма сепсису: фебрильна температура тіла, гектична гарячка, різко виражена інтоксикація з одночасною появою гнійних вогнищ (остеомієліт, бактеріальна деструкція легень, отити, флегмони, флебіти), геморагічний синдром, анемія, втрата маси тіла, різні висипання на шкірі.

Септицемія – клінічна форма сепсису, коли різко виражені ознаки наростаючого бактеріального токсикозу при відсутності локальних гнійних процесів. При цьому суперінфекція, потрапивши в кров, обминаючи природні бар’єри, інтенсивно розмножується, осідає в тканинах, викликаючи утворення дрібних гнійничків у тканинах. При цьому є характерна нейтропенія, агранулоцитоз. З’являються локальні гнійні вогнища.

Підгострий перебіг: домінують симптоми токсикозу при нерізко вираженій клініці ураження вхідних воріт. Підвищення температури тіла короткочасне, анемія, постійно наростає гіпотрофія, поява нових вогнищ гнійного процесу.

Сепсис у недоношених: частіше підгострий перебіг, і виявом є синдром дихальних розладів (СДР), задишка, яка чергується з бради- і апное, брадикардія, в’ялість, відсутність вроджених рефлексів, втрата маси тіла, м’язева гіпотонія, зригування, блювоти, порушення функції кишечника (здуття, нестійке випорожнення), набряки, склерема, жовтяниця. Температура тіла нормальна або субфебрильна. При адекватному лікування стан дитини покращується і може стабілізуватись. Однак відміна лікування супроводжується різким погіршенням стану, розвивається виразково-некротичний ентероколіт, пневмонія, наростає токсикоз, геморагічний синдром.

Стафілококовий сепсис: локальні гнійні вогнища, множинні (остеомієліт, гнійний омфаліт, бактеріальна деструкція легень, отит) з перевагою симптомів гнійної інтоксикації. Менінгіт характеризується різким збудженням, вибуханням великого тім’ячка, судомами, блювотою, монотонним криком, запрокиданням голови назад.

Грамнегативний сепсис:


    • токсикоз з пригніченням ЦНС (в’ялість, адинамія, анорексія, м’язова гіпотонія);

    • швидко розвиваються порушення мікроциркуляції (блідість, похолодання шкіри, тахікардія, нитковидний пульс, артеріальна гіпотензія, колапс, шок);

    • нормо-, гіпотермія, рідше субфебрилітет;

    • висока частота ураження легень (гнійний ендобронхіт, вогнищеві полісегментарні пневмонії з деструкцією), кишечника (ентерити, ентероколіт), нирок;

    • схильність до геморагічних порушень, в т.ч. ДВЗ-синдрому;

    • збільшення печінки, селезінки, гнійні процеси шкіри не характерні.

Грам-негативний гнійний менінгіт.

Перебіг із синдромом пригнічення ЦНС, стовбуровими розладами (приступи бради- і апное, брадикардія, втрата смоктального рефлексу, ністагм, плаваючі очні яблука). Температура тіла субфебрильна, нормальна. Коли розвивається клініка менінгіту, температура тіла підвищується 1-2 дні, а надалі гіпотермія. Дитина втрачає масу тіла, шкіра стає сіро-землистою, крик монотонний. М.б. судоми, жовтяниця, геморагічний синдром, гнійні процеси легень і кишечника. Менінгіт характеризується симптомами ураження очей, рідше вибухає велике тім’ячко, блювоти, типові менінгеальні симптоми. Не завжди є типові зміни у спинномозковій рідині. Часто є жовтяниця (гепатит), геморагічний синдром (гіпокоагулабельність, тромбоцитопенія).

Нашарування анаеробної флори викликає розвиток некротизуючого ентероколіту: часте водянисте випорожнення із зеленню, слизом, зригування, анорексія, падає маса тіла, здуття живота, надалі метеоризм є постійно, випорожнення менш водянисте, але зростає домішка слизу і крові. Різке збільшення живота після неспокою, яке супроводжується колапсом, гіпотонією м’язів і вказує на можливу перфорацію кишечника.

Синьогнійний сепсис. Розвивається на фоні недоношеності, аномалій розвитку, вірусних, бактеріальних інфекцій, пологової травми. Вхідні ворота: інтубація трахеї, катетеризація вен.

Характерна інтоксикація з пригніченням ЦНС, гіпотермія, склерема. Характерні септичні ураження шкіри – чорні плями (некрози). Можуть утворюватись пухирі. Швидко прогресує анемія, лейкопенія з токсичною зернистістю нейтрофілів, тромбоцитопенія. М.б. блискавичний перебіг із смертельним фіналом за 2-5 днів.



Клебсієльний сепсис. Перебіг за типом септикопіємії, м.б. блискавичний перебіг без вираженої гарячки, гіпотермія. Пригнічення ЦНС, гнійні процеси в легенях, кишечнику, черевній порожнині, а також в кістках, нирках, мозкових оболонках. Склерема, жовтяниця. Гепатолієнальний синдром зустрічається рідко. Пневмонія з дифузним ендобронхітом, множинними вогнищами деструкції при невеликих фізікальних змінах. Септичний шок розвивається одночасно з ДВЗ-синдромом, м.б. тромбоз ниркових вен.

Колі-сепсис: розвивається поступово. В розгар захворювання є характерними гарячка, жовтяниця, гепатолієнальний синдром з розвитком токсичного гепатиту, блювотами, діареєю, приступами апное, ціанозом. Менінгіт без чітких неврологічних симптомів.

Гемофільний сепсис: висока гарячка, менінгіт, пневмонія з гнійним плевритом, гнійний отит. Остеомієліт, панкардит, септичні тромбофлебіти.

При синьогнійному і протейному сепсисі від хворих йде своєрідний запах.

Клінічно виділяємо такі форми локальних гнійно-септичних захворювань у дітей:


    • гнійні захворювання м’ягких тканин,

    • остеомієліт,

    • гнійні артрити,

    • гнійні захворювання легень і плеври,

    • перикардит,

    • медіастініт,

    • гостра гнійна інфекція органів черевної порожнини,

    • гострі гнійні захворювання сечовидільної системи і парапроктити.

Серед гнійних захворювань м’ягких тканин виділяємо:

    • гнійні захворювання м’ягких тканин голови,

    • на склепінні черепа процес може розвиватися в лобній, тімяній, потиличній, висковій областях, а також в області соскоподібного відростка.

Незалежно від клінічної форми гнійно-септичних захворюваннь спільною для них є інтоксикація.

Інтоксикація – основний патологічний синдром, який вимагає інтенсивної терапії при гнійно-септичних захворюваннях у дітей. Вона визначається нагромадженням 4 груп метаболітів: бактеріальних екзо- і ендотоксинів, токсичних органічних речовин (меркаптин, аміак, індол, скатол, псевдомедіатори і ін.), надмірної кількості фізіологічних продуктів обміну речовин (молочна кислота, сечовина, кетокислоти), біологічно активних амінів і медіаторів запалення (гістамін, серотонін, простагландини, лейкотрієни та ін.).

Втягнення в патологічний процес на цьому фоні органів шлунково-кишкового тракту веде до різних видів ексикозу. В поєднанні з енергодефіцитом і порушенням трасмембранного перенесення натрію і калію ексикоз зумовлює порушення водно-електролітного обміну, типові для будь-якої інтоксикації.

Особливістю патологічної дії усіх названих груп токсинів – їх нейро- і ендотеліотропність. У результаті інтоксикація при інфекційно-запальному процесі – це стан з характерним поєднанням клініко-лабораторних ознак ушкодження системи мікроциркуляції, нервової системи і порушення водно-сольового обміну. Це неспецифічний інфекційний агент. Залежно від характеру цієї відповіді у дитини виділяємо важкість інтоксикації.

Шкіра дітей грудного віку і новонароджених є тонкою, легко збирається в складки. Підшкірна клітковина рихла з невеликою кількістю сполучнотканинних перегородок, що зв’язують підшкірну клітковину з апоневрозом. Апоневроз розвинутий слабо, спереду переходить у лобну ділянку, а позаду – в потиличний м’яз і здатний в деякій мірі обмежувати процес у цьому просторі. Апоневроз рихло з’єднаний з окістям, яке в свою чергу добре розвинуте і відокремлене від кістки шаром сполучної тканини. Окістя міцно зв’язане з кіскою тільки в області швів. Цим пояснюється виникнення підокісних гематом у новонароджених, що локалізуються в межах однієї кістки і можуть нагноюватись. Якщо запальний процес виходить за межі однієї кістки, то він розвивається над або під апоневрозом.



Флегмона, абсцес покрову черепа: підшкірна, підапоневротична, підокістна локалізація процесу. Причиною є травма, гнійничкові ураження шкіри, кефалогематоми у новонароджених. Через венозні анастомози інфекція може проникнути в оболонки головного мозку.

Клініка: стан дитини різко погіршується. Дитина неспокійна, відмовляється від грудей, температура тіла висока. Локально: болючість, набряк тканин, гіперемія, флюктуація. Найважче перебігає підапоневротична флегмона, так як вона поширюється на все склепіння черепа. Підокісна флегмона локалізована в межах однієї кістки, однак гній може прорватися під апоневроз, далі в підшкірну клітковину.



Гнійний паротит. Інфекція у привушну залозу проникає трьома шляхами: гематогенно, лімфогенно, через вивідний проток. Запалення в своєму розвитку переходить від катарального до гнійного, далі до гангренозного (некротичного) розплавлення залози.

В області привушної залози появляється припухлість, ущільнення, біль. Температура тіла висока. Болючі жувальну рухи. Шкіра місцево гіперемована, набрякла. Флюктуації, як правило, не буває, так як зовнішний листок капсули щільний, що перешкоджає проникненню назовні, тоді як внутрішний листок має дефекти, через які гній може проникнути в параглоточну клітковину. При пізній діагностиці гній може поширюватися на дно ротової порожнини і через парафаренгіальний простір досягти середостіння.



Гнійні захворювання м’ягких тканин шиї

Джерелом інфекції є гнійні процеси шкіри, слизової оболонки рота, щелеп і зубів, гнійні лімфаденіти, запальні процеси мигдаликів, слинних залоз.

За локалізацією виділяємо: підщелепний трикутник, середній простір шиї, судинні пучки, надключична область. При відсутності своєчасного лікування флегмона може поширюватись із одного клітковинного простору в інший. Найбільш складною є флегмона і абсцесс серидинного простору шиї.

Особливістю анатомічних структур є тонкість фасцій. Рихлі з’єднання їх з органом створює сприйнятливі умови для поширення інфекцій.

Початок з раптового підвищення температури тіла до високих цифр, місцева болючість, обмеження рухів і вимушене положення голови, набряк шиї. Ретрофарингіальна флегмона проявляється порушенням дихання. Можливе проникнення гною в середостіння.

Гнійні захворювання грудної клітки: аксілярна (підкрильцева) флегмона, підгрудинного простору, в області великого грудного м’язу), субпекторальна флегмона лопаткової області.

Локально в усіх випадках гіперемія, болючість різка, набряк, схильність до поширення на фоні інтоксикації, високої температури тіла. Субпекторальна флегмона поширюється також в плевральну порожнину.

Досить часто зустрічаються гнійні захворювання м’яких тканин кінцівок, гнійні артрити.

При лікуванні дітей із захворюваннями в клініці, яких домінує суглобовий синдром, при диференційній діагностиці необхідно мати і гнійний артрит. На користь останнього є виражена інтоксикація, гектична температура тіла, різко виражені наростаючі симптоми місцевого запалення, відсутність ефекту лікування.



Гнійні захворювання легень і плеври

Гнійно-септичні ускладнення при захворюваннях органів дихання зустрічаються частіше у дітей у віці 1-3 роки. За локалізацією поділяємо їх на легенево-плевральні, позалегеневі.

Легенево-плевральні: погіршення загального стану, наростає токсикоз, блідість шкіри, адинамія, тахікардія, задишка, гіпертермія. Периферійна кров: лейкоцитоз, зсув вліво, токсична зернистість нейтрофілів, моноцитоз, еозинофілія, може бути лімфопенія.

Одним із найважчих ускладнень пневмонії є абсцедування. Абсцедування в легенях може бути при генералізації інфекції будь-якого гнійного вогнища в організмі. У дітей, як правило, абсцеси є множинні у двох легенях. Гострий абсцес не має сформованої стінки, порожнина його обмежена легеневою тканиною, просоченою гноєм.

Клініка залежить від характеру основного процесу, величини, кількості абсцесів, ускладнень.

Про розвиток гнійної деструкції легень свідчить погіршення стану дитини, гектична температура тіла, наростання токсикозу, симтпомів серцево-судинної недостатності.

Кашель (симптом ендобронхіту) не завжди характеризує абсцес. Якщо бронх не дренує абсцес, то дитина не кашляє, не виділяє мокротиння. Велика кількість гною “повним ротом” виділяється одномоментно при прориві абсцесу в бронх або при наявності великого абсцесу із широкою бронхіальною норицею.

Фізикальні зміни в легенях залежать від форми, стадії абсцесу. Обстеження проводимо у вертикальному положенні. При відсутності дренажу: укорочення перкуторного звуку, ослаблене дихання. Дренуючий абсцес (є порожнина): коробковий звук, дихання амфоричне (пристінкова локалізація процесу).

Клітинний склад крові: лейкоцитоз, (лейкопенія), зсув формули вліво, токсична зернистість нейтрофілів, гіперсегментація їх, лімфопенія, еозинофілія, моноцитоз. Інформативними є загально запальні тести (CRP, сіалові кислоти, серомукоїд, ДФА), високий вміст середніх молекул. Катаболізм підтверджує ріст сечовини, ph-зсув в бік ацидозу. Підтвердження діагнозу при рентгенологічному дослідженні.

Причиною гнійних ускладнень є масивна високовірулентна інфекція (особливо мікст-інфекція, вірусно-бактеріальні асоціації) у дітей із зниженою реактивністю організму, особливо при первинних ІДС. Гнійні ускладнення зокрема у дітей 1-го року життя, як правило, спостерігаються при складних аномаліях розвитку бронхолегеневої системи (синдром Зіверта-Картагенера, кистозна гіпоплазія, синдром Віл’ямса-Кемпбелла, вроджені обширні бронхоектази, бронхомегелія), муковісцидозі, які часто поєднуються з дефіцитом α1 - АТ, первними ІДС.



Гостра емпієма плеври

Одне з найтяжчих захворювань, особливо у дітей раннього віку, так як зумовлено поєднанням гнійної інтоксикації з дихальною і серцево-судинною недостатністю. Найбільша летальність у дітей віком до 3 місяців.

Гостра емпієма плеври – це поліетіологічне захворювання, яке є ускладненням пневмонії (особливо деструктивних форм), ускладнених ексудативним плевритом.

Етіологія: Пост-, синпневмонічна, септична, травматологічна, контактна, післяоперативна.

Збудник: стафілокок, стрептокок, диплокок, пневмокок, синьогнійна паличка, кишечна паличка та ін.

Поширення: пристінкова, обмежена, тотальна. Кожен із видів може бути одно-, двобічним.

По формі: піоторакс, піопневмоторакс.

Легенево-серцева недостатність І-ІІ-ІІІ ст.

Постпневмонічна емпієма плеври у дітей зустрічається рідко. Частіше має місце синпневмонічна форма. Розвиток гострої емпієми на фоні ексудативного плевриту відбувається поступово. Швидкий початок захворювання спостерігається при прориві гнійника, локалізованого субплеврально, у випадках одночасного утворення бронхо-, альвеолярно-плевральної нориці. Процес швидко поширюється по всій плевральній порожнині. Запалені листки плеври виділяють ексудат, у результаті чого збільшується об’єм рідини в плевральний порожнині і з’являються фібринозні налети.

Емпієма плеври розвивається при проникаючих ранах, після операції на легенях і середостінні.

“Контактні” емпієми: гнійні процеси м’ягких тканин грудної клітки, остеомієліт ребер, медіастеніт, перикардит.

Дихальна недостатність визначається колапсом легені і супутньою пневмонією. Часте поверхневе дихання не компенсує зменшену хвилинну альвеолярну вентиляцію. Це веде до гіпоксії, гіперкапнії, ацидозу. ДН веде до розвитку серцевої недостатності. Збільшується хвилинний об’єм крові за рахунок збільшення частоти серцевих скорочень. Зменшене русло легеневої артерії за рахунок колапсу легені не в силі прийняти збільшений хвилинний об’єм крові. Прискорення кровоплину по МКК є в певній мірі компенсаторним фактором, який поряд з відкриттям резервних альвеол підтримує їх дихальну функцію.

Клініка гострої емпієми залежить від її форми, поширеності процесу, ступеня ДН, токсикозу.

Піоторакс: при виникненні пристінкового обмеженого чи тотального піотораксу стан дитини погіршується поступово. Перебіг підгострий. Фізикально: укорочення перкуторного звуку, ослаблене дихання або не прослуховується. Міжреберні проміжки згладжені, розширені, грудна клітка, відстає в акті дихання. Фізикальне дослідження проводимо у вертикальному положенні дитини.

Піопневмоторакс виникає при утворенні бронхо- або альвеолярно-плевральної нориці. Перебіг гострий. Раптово стан різко погіршується, дитина неспокійна, різкі болі, наростають задишка, ціаноз. Посилюються кашель, інколи з виділенням великої кількості гнійного мокротиння. Фізикальні зміни залежать від кількості рідини в плевральній порожнині. У верхніх відділах тимпаніт, дихання бронхіальне. Над гнійним секретом: укорочення, дихання ослаблене до повної відсутності. Легенево-плевральна нориця може функціонувати за типом клапану, створюючи синдром напруженого піопневмотораксу із зміщенням середостіння.

Стан динити погіршується за рахунок анорексії, блювоти, диспептичних розладів, парезу кишечника. Гепато-, спленомегалія. Гектична температура тіла. В крові наростає анемія.



Перикарит Може бути як самостійне, так і супутнє захворювання. Серозні, серозно-фібринозні перикардити, як самостійне захворювання, викликаються вірусами, рідше туберкульозної, ревматичної етіології.

Гнійний перикардит звичайно супроводжує гнійний процес у легенях, поширюється контактно, лімфогенно, а також гематогенно при септикопіємії. Найчастіше збудниками є золотистий стафілокок, зелений стрептокок Hemophilus influenzae. Посіви часто від’ємні в зв’язку з масивною АБТ, тому збудником вважаємо ту флору, яка виділяється із гною грудної клітки.

Клініка визначається запальними змінами в парієтальному і вісцеральному листках перикарду, кількістю ексудату, здавленням порожнин серця.

Характерні різкі болі живота, (особливо в епігастрії), метеоризм, у старших дітей болі локалізуються за грудиною, в епігастрії з іррадіацією в ліве плече і шию. Біль різко посилюється при зміні положення тіла. Старші діти приймають півсидяче положення. Біль постійний, супроводжується тахіпное, тахікардією. Ps/D=N. Задишка без участі допоміжної мускулатури. Тахікардія має рефлекторний генез і не залежить від характеру і кількості ексудату.



Медіастініт

У дітей медіастініт, як правило, вторинний: травми, операції на стравоході, заглоточні абсцеси, гнійні паротити або метастатичні.

Стан дітей вкрай тяжкий, гіпертермія, задишка, тахікардія, різкі болі за грудиною з іррадіацією в міжлопатковий простір, епігастрій. Набряк лиця і шиї, помітний венозний малюнок шиї і грудної клітки. Набряк над грудиною (передній медіастеніт), в міжлопатковому просторі (задній медіастеніт). При здавленні трахеї і стравоходу відмічається порушення дихання і пасажу їжі.

Парапроктит – неспецифічне запалення клітковини, яка окутує пряму кишку.

Сприяючими моментами є опрілості, розчухи, піодермія. Роль закрепів, тріщин анального отвору окремі дитячі хірурги не сприймають.

Клінічно виділяємо:


    • підшкірні (періанальні);

    • сіднично-прямокишкові (ішіоректальні);

    • задньопрямокишкові (ректоректальні).

У дітей, особливо першого року життя, зустрічаються періанальні парапроктити.

Клініка: на фоні нормальної чи субфебрильної розвивається гектична температури тіла, блювота. Діти дуже неспокійні, відмова від їжі, з’являється діарея. Місцево: гіперемія, набряк періанальної тканини.

Хронічний парапроктит зустрічаються рідко. Виділяємо повні параректальні нориці (зовнішний отвір на шкірі і внутрішний на слизовій), зовнішні (отвір тільки на шкірі), внутрішні (отвір на слизовій прямої кишки). Формуються хронічні парапроктити в перші два місяці життя. Початок гострий.

Остеомієліт

У дітей остеомієліт зустрічається частіше. Це зумовлено уповільненим плином крові, багатою капілярною сіткою кісток. Як правило, має місце гематогенна дисемінація інфекції. Локально: різка болючість, набряк м’яких тканин (обсяг кінцівки більший, ніж здорової), обмеження активних і пасивних рухів на фоні вираженої інтоксикації, гектичної температури тіла, що дає підставу запідозрити остеомієліт.

Гострі гнійні захворювання органів сечовидільної системи будуть висвітлені у окремій лекції.

Діагностика сепсису:


    • клінічно встановити або передбачити діагноз сепсису;

    • етіологічна діагностика;

    • оцінка порушень функцій органів і систем гемостазу в цілому.

Клінічна діагностика сепсису: в даний час немає загальноприйнятих клінічних і лабораторних критеріїв діагнозу, які відповідали вимогам доказової медицини. Так як на даний час діагноз сепсису є клінічним, то доцільно в термін від 5 до 7 днів ретроспективно його доказати або заперечити. Ліквідація симптомів ССЗВ паралельно з санацією вогнищ інфекції і відсутність зв’язку проявів ССЗВ з інфекцією заперечують діагноз “сепсис” і вимагають подальшої діагностики.

Діагноз сепсису встановлюємо відразу при наявності первинного інфекційно-запального процесу і метастатичних гнійних вогнищ з єдиним збудником і наявністю хоча б трьох ознак ССЗВ.



Етіологічна діагностика: мікробіологічне дослідження гемокультури і виділень з первинного і метастатичних гнійних вогнищ. Позитивні результати гемокультури (бактеріємія) не є діагностичним критерієм сепсису, так як м.б. при будь-якому інфекційному захворюванні бактеріальної природи. Однак виявлення бактеріємії має велике значення у визначенні етіології процесу і обгрунтуванні раціонального вибору АБТ.

Результати мікробіологічного дослідження частин тіла, що контактують з навколишнім середовищем (слизові оболонки кон’юнктиви, носа, порожнини носа, рота, шкіра, сеча, фекалії), якщо вони не є первинним гнійно-запальним вогнищем, не м.б. використані для етіологічного діагнозу сепсису. Однак мікробіологічне дослідження цих середовищ є показанням для оцінки ступеня і характеру дисбактеріозу. Останній є одним із постійних проявів сепсису і відображає зниження імунологічної реактивності організму дитини.



Оцінка функціональної активності систем, що підтримують гомеостаз, імунологічної активності зокрема.

Лікування сепсису.

Терапія сепсису проводиться одночасно в двох напрямах:



    • вплив на інфекційне начало захворювання, що поєднує санацію первинного і метастатичного вогнищ, АБТ і корекцію зміненого біоценозу частин тіла дитини, які контактують із зовнішнім середовищем;

    • вплив на організм хворого, який поєднує терапію, направлену на відновлення порушень гомеостазу, в т.ч. імунного і органні порушення .

АБТ є невідкладним і кардинальним напрямом етіотропного лікування сепсису.У більшості випадків вона є емпіричною, виходячи із припущення про найбільш вірогідний спектр збудників.

Принципи АБТ сепсису:



    • вибір препаратів на початку терапії (до уточнення етіології) здійснюється залежно від часу (антенатальний, постнатальний) і умов виникнення (негоспітальний, госпітальний, в умовах терапевтичного, хірургічного відділень, відділень інтенсивної терапії) сепсису, характеру преморбідного фону і локалізації первинного септичного вогнища.

    • Препаратами вибору є антибіотики або їх комбінації з бактерицидним типом дії у відношенні потенційно можливих збудників сепсису, включаючи збудників-асоціантів. При уточненні характеру мікрофлори і її чутливості лікування корегують препаратами вузького цілеспрямованого спектру дії.

    • Альтернативні препарати призначають, коли терапія вибору протягом 48-72 год. не приводить до покращення або стабілізації стану дитини.

    • У новонароджених і дітей раннього віку при виборі антибіотиків перевагу надаємо препаратам системної дії, що проникають через гемато-енцефалічний бар’єр і створюють достатнью концентрацію в лікворі і речовині мозку.

    • В усіх випадках перевагу надаємо препаратам з найменшою токсичністю (з урахуванням ПОН) і найменшою здатністю підвищувати рівень ендотоксинів в крові, можливого досягнення максимальної концентрації у патологічному вогнищі, токсичність, взаємодія протимікробних препаратів між собою.

    • В усіх випадках перевагу надаємо внутрішньовенному введенню антибіотиків.

Лікування надмірної запальної реакції, сепсису і септичного шоку передбачає:

    • підтримку параметрів адекватної оксигенації і гемодинаміки: РО2>80%, ШВЛ, інфузійна терапія, серцеві глікозиди, глюкокортикостероїди, інгібітори протеаз, вітаміни, дезагреганти, гепарин, при цьому досягаємо високого серцевого індексу, доставку і утилізацію кисню тканинами > 150% від норми);

    • етіотропну терапію;

    • пасивну імунізацію (СЗП –10-15 мл/кг м.т., донорський імуноглобулін в/м, імуноглобулін для внутрішньовенного введення 500 мг/кг м.т.).

    • нейтралізацію ендотоксину моноклональними антитілами: гіперімунна плазма – антистафілококова, антисиньогнійна, антипротейна, антиклебсієльозна 10-15 мл/кг м.т.; гіперімунний імуноглобулін при встановленому мікробному і вірусному (протигрипозний, протигерпесний, анти-СМV); використовуємо гіперімунні препарати проти стрептококу групи В, ліпіду А ендотоксину грам-негативних бактерій;

    • підтримання фагоцитарної активності макрофагів: плазмаферез;

    • нейтралізація ефектів медіаторів запалення ІІ порядку.

Тривала АБТ супроводжується вираженою імуносупресорною дією, зміною збудника, розвитком дисбактеріозу, зокрема в шлунково-кишковому тракті. Тому масивну АБТ необхідно поєднувати із еубіотиками, протигрибковими препаратами. Перевагу надаємо поєднанню цефалоспоринів і аміноглікозидів або монотерапії тієнаном, препаратам для однократного введення протягом доби. Зміна препаратів тільки при відсутності ефекту, за результатами антибіотикограми. Лікування продовжуємо доки зберігається клініко-лабораторний ефект (відмова від поняття “курс антибіотика”). Програма емпіричної АБТ сепсису подана у таблиці .

Таблиця 8



Програма емпірічної антибактеріальної терапії сепсису

Характеристика сепсису

Препарати вибору

Альтернативні препарати

Негоспітальний сепсис

Пупковий

Амінопеніциліни + аміноглікозиди

Цефалоспорини 3-го покоління (цефтріаксон, цефотаксим) + аміноглікозиди



Карбапенеми

Глікопептиди



Шкірний

Амінопеніциліни + аміноглікозиди

Цефалоспорини 2-го покоління + аміноглікозиди



Глікопептиди

Цефалоспорини 4-го покоління



Ринофарінгеальний, отогенний

Цефалоспорини 3-го покоління (цефтріаксон, цефотаксим) + аміноглікозиди

Карбапенеми

Цефалоспорини 4-го покоління



Кишковий

Цефалоспорини 3-го і 4-го поколінь + аміноглікозиди

Інгібітозахищені амінопеніциліни + аміноглікозиди



Карбапенеми

Аміноглікозиди



Урогенний

Цефалоспорини 3-го і 4-го поколінь

Аміноглікозиди



Карбапенеми

Госпітальний сепсис


Продовження таблиці № 8

в т.ч. абдомінальний

посткатетеризаційний


легеневий (ШВЛ-асоційований)

Цефалоспорини 3-го покоління цефтазидім, цефоперазон, сульбактам) + аміноглікозиди

Інгібіторзахищені карбоксіциліни + аміноглікозиди


Цефалоспорини 3-го і 4-го поколінь з антисиньогнійним ефектом + аміноглікозиди

Інгібіторзахищені карбоксіциліни + аміноглікозиди


Глікопептиди
Цефалоспорини 3-го покоління (цефтазидим, цефоперазон/сульбактам) або 4-го покоління + аміноглікозиди

Інгібіторзахищені карбоксіциліни + аміноглікозиди



Карбапенеми

Карбапенеми

Метронідазол

Лінкозаміни


Ріфампіцин
Карбапенеми

Сепсис на фоні нейтропенії

Цефалоспорини 3-го покоління + аміноглікозиди + ванкоміцин

Карбапенеми

Глікопептиди



Сепсис на фоні медикаментозної імуносупресії

Цефалоспорини 3-го або 4-го покоління + аміноглікозиди + ванкоміцин

Карбапенеми

Інгібіторзахищені карбоксіциліни



При наявності двох від’ємних посівів крові і належної санітарно-епідеміологічної обстановки у відділенні антибіотики треба відміняти, особливо у недоношених. Паралельно з антибіотиками у дітей з малим терміном гестації із пятого дня життя і при наявності двох курсів антибіотиків всім новонародженим з інвазивною терапією назначаємо дифлюкан 5 мг/кг м.т. д.д. При доказаному збудникові паралельно з антибіотиками назначаємо фаготерапію. Фаготерапія не більше 7 днів, так як утворюється антибактеріофаг. В основі лікувального ефекту є використання високо вірулентого у відношенні до збудника бактеріофага у титрі не < 107. Кожен фаг діє на певний вид бактерій і на певні їх штами. Існують стафілококовий, протейний, синьогнійний і колі-фаг.

Однак у даний час немає універсального антибіотика або їх комбінації чи режимів терапії, які можна було б однаково ефективно використовувати у будь-якого пацієнта з сепсисом. Раціональний вибір антибактеріальної терапії в кожному конкретному випадку повинен проводитись з урахуванням непостійних регіональних даних (відносно збудника сепсису), а також їх чутливістю до різних антибіотиків.

Оцінка АБТ поєднує:


    • оцінку загальної ефективності АБТ;

    • оцінку санації первинного вогнища і контроль появи нових гнійних вогнищ;

    • контроль впливу АБТ на біоценоз важливих локусів тіла і його корекція;

    • контроль можливих токсичних і небажаних ефектів, їх профілактика і терапія.

Тривалість АБТ при сепсисі у дітей становить 4-8 тижнів. Підставою для відміни антибактеріальних препаратів є таки критерії:

    • санація первинного вогнища і відсутність нових метастатичних вогнищ;

    • ліквідація симптомів СЗВ;

    • стійке надбирання маси тіла у немовлят;

    • нормалізація формули периферійної крові і числа тромбоцитів.

Повне відновлення функції органів і систем, зникнення блідості, спленомегалії і анемії наступають значно пізніше і вимагають комплексу відновної терапії, включаючи АБТ.

Дезінтоксикація: стабілізація ОЦК, зменшення енергетичного дефіциту за рахунок концентрованих розчинів, покращення реологічних властивостей крові.

Співвідношення колоїдів і кристалоїдів визначається ступенем і видом ексикозу.

При декомпенсованому кровообігу інфузію починаємо з переливання препаратів волемічної дії (плазма 10 мл/кг), – для відновлення ОЦК. Решту об’єму рідини вводять у вигляді 10% розчину глюкози.

Корекцію кислотно-лужної рівноваги проводимо після введення основних розчинів, так як в першу чергу має значення відновлення ОЦК, введення гангліоблокаторів.

У випадку інфекційно-токсичного шоку (ІТШ) поряд із інфузійного терапію, в/в введення антибіотиків, в/в вводимо гідрокортизон до 35-50 мг/кг маси тіла (блокує адренергічну дію ендотоксину), сприяє збільшенню запасів глікогену і участі жирних кислот і амінокислот в ліполізі і глюконеогенезі, забезпечуючи додатковий синтез АТФ. Гідрокортизон має захисну дію на лізосоми, обмежує утворення кінінів, кініногенів.

На фоні гідрокортизону показано введення дофаміну для утримання АТ вище критичного рівня. При утриманні артеріальної гіпотензії вводимо поляризуючу суміш: глюкоза + інсулін + хлорид калію. АТ< 60мм.рт.ст. є одним із показань для переводу на ШВЛ.

Інгібітори протеаз 500-1000 од/кг. в 10% розчині глюкозиди крапельно.

Гепарин (внутрішньосудинне згортання) 50-100 од/кг в/в мікроструйно. Клінічними показаннями є стійкі системи централізації крові (“мармуровість”, блідість шкіри, симптом “білої плями”, тахікардія, артеріальна гіпертонія, олігурія, метаболічний ацидоз, який не коригується в/в введенням соди, гіперкоагуляція у поєднанні з тромбоцитопенією і гіпофібриногенемією. Гепарин доцільно назначати при септикопіємії.



Імунотерапія

У гостру фазу гнійного процесу проводимо пасивну імунотерапію: гіперімунна плазма, імуноглобулін. Однак масивна терапія препаратів крові може зумовити пригнічення імуногенезу, коли лікування проводиться довго і у великих дозах. При цьому пізніше настає нормалізація температури тіла, клітинного складу крові, а також існує ймовірність затяжного перебігу хвороби.

Оптимальним є 2-5 кратне введення плазми і імуноглобуліну. Великі дози імуноглобулінів пригнічують утворення а/т.

Показанням до використання гіперімунних препаратів є зниження вмісту В-л, при зниженні Т-л - переливання лейкоцитарної маси. В перші дні при важкому стані доцільно вводити препарати, що містять молекулу Ig G.

Принципово новими препаратами за механізмом дії для лікування сепсису і септичного шоку є моноклональні антитіла до TNF-α і ендотоксину, які сприяли зниженню летальності. Ефективним у лікуванні септичного шоку є людський рекомбінантний антагоніст IL-1 –рецептора (IL-1 ra). З цією метою рекомендується лейкінферон- лікарська форма комплексу цитокінів першої фази імунної відповіді, які продукуються вірус-індукованими лейкоцитами здорових донорів. До складу лейкінферонів входять ІNF- α, TNF- α, IL-1, IL-6, IL-8, MIF, LIF, у невеликій кількості є ІNF-γ, IL-4, IL-10. При цьому цитокіни, які входять до складу лейкінферону, можуть мати комбіновану дію.

Гнатобіологічні методи лікування полягають у створенні абактеріального середовища із заданими параметрами температури, тиску і вологості, в якому ізольовано знаходиться усе тіло дитини або тільки його частина. Існує два типи ізоляції – загальна і місцева. Загальна ізоляція передбачає утримання хворого в камері з керованим абактеріальним середовищем, в якому проводять деконтамінацію з метою корекції власної флори. Для ізоляції використовуємо палати або операційні з ламінарним потоком повітря. Місцева ізоляція передбачає ізоляцію тільки частини тіла. При цьому пригнічується інфекція в рані і усувається можливість реінфекції, зменшується запальний набряк тканин, покращується мікроциркуляція, зменшується гіпоксія тканин. Паралельно із зменшенням і ліквідацією запалення в умовах ізоляції стимулюються окисно-відновні процеси метаболізму, зростає функціональна здатність клітин, які беруть участь у раневому процесі. Всі ці процеси в сукупності прискорюють очищення і регенерацію тканин.

Гемосорбція показана при прогресуючому наростанні симптомів інтоксикації і неефективності терапії, септичному шоку, сепсисі, метастазуванні гнійних вогнищ, розлитому перитоніті, опіковій хворобі. Проведення гемосорбції визначається наступними параклінічними критеріями: позитивні посіви крові, лейкоцитарний індекс інтоксикації > 4-5, вміст “середніх” молекул > 500 од., сіалових кислот > 30 од., CRP ++++, зниження вмісту Ig на 20-30% від вихідного рівня.

Важливим моментом у лікуванні сепсису є екстракорпоральні методи детоксикації: плазмофорез з відмиванням форменних елементів крові від токсинів, внутрішньопорожнинна лазеротерапія, ультрафіолетове опромінення крові, гіпербарична оксигенація крові, а також використання ентеросорбентів.



Скорочення

АБТ – антибактеріальна терапія

АТ – артеріальний тиск

ГНН – гостра ниркова недостатність

ГДН – гостра дихальна недостатність

ЗОД – захворювання органів дихання

ДВЗ – дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові

ІТШ – інфекційно-токсичний шок

ІТ – інтенсивна терапія

ІL – інтерлейкіни

Ig - імуноглобулін

ІNF - інтерферон

МКК – мале коло кровообігу

МФ – мононуклеарні фагоцити

НПн – нозокоміальна пневмонія

ОЦК – об’єм циркулюючої крові

ПОН – поліорганна недостатність

RS – респіраторно-синтиціальний вірус

CMV – цитомегаловірус

CRP – С- реактивний протеїн

CСЗВ – синдром системної запальної відповіді

TNF-β –тумор-некротичний фактор

TGF-β – трансформуючий фактор росту

Th- Т-хелпери

ШВЛ – штучна вентиляція легень

Клініко-лабораторна діагностика сепсису (R.C. Bone et al., 1992)

Патологічні синдроми

Клінічні ознаки

Бактеріємія

Наявність живих бактерій в крові

Синдром системної запальної відповіді

(при наявності двох і більше вказаних ознак )



  1. Гіпертермія більше 38 0С або гіпотермія менше 36 0С.

  2. ЧСС більше 90 ударів за хвилину.

  3. ЧД більше 20 за хвилину.

  4. Лейкоцитоз більше 12× 109/л або лейкопенія менше 4 ×109/л, причому в лейкоцитарній формулі більше 10 % незрілих нейтрофілів

Сепсис (спостерігається при розвитку ССЗВ на інфекційне вогнище або при наявності

4-х із вказаних ознак )



  1. Доведено активне вогнище інфекції.

  2. Гіпертермія більше 38 0С або гіпотермія менше 36 0С.

  3. Лейкоцитоз більше 12 ×109/л або лейкопенія менше 4×109/л.

  4. Тромбоцитопенія .

  5. Одна з трьох ознак:

- ГДН, що потребує ШВЛ;

- олігурія менше 25 мл/год;

- рівень лактату більше 4 ммоль/л.


Тяжкий сепсис (супроводжується дисфункцією органів, гіперфузією або гіпотензією)

  1. Порушення свідомості ( менше 14 балів по шкалі Глазго).

  2. Гіпоксемія РаО2 менше 75 мм. рт. ст. при FіО2=0,21 або швидке зниження РаО2 на 15мм.рт.ст.

  3. Метаболічний ацидоз ( РН менше 7,3 або ВЕ менше – 10).

  4. Олігурія менше 30 мл/год.

  5. Синдром ДВС ( число тромбоцитів на 25% нижче норми, підвищення протромбінового часу або АЧТВ на 20%, збільшення ПДФ на 20%, або поява D-димерів 1:40 або 500 н/мг)

Септичний шок (діагностується при наявності сепсиса і однієї із вказаних ознак)

1 Виражена гіпотензія, не дивлячись на високий темп інфузійної терапії.

2 Нормальний артеріальний тиск, що підтримується використанням вазопресорів.



  1. Високий серцевий індекс на фоні низького ОПСС.
7 Контрольні питання:


  1. Характерні симптоми та синдроми сепсису.

  2. Додаткові лабораторні та інструментальні методи обстеження.

  3. Антибактеріальна терапія сепсису.

  4. Сучасні схеми лікування.

  5. Диспансерне спостереження.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка