Методичні рекомендації для викладачів з проведення лекцій для лікарів-інтернів спеціальності «інфекційні хвороби»




Сторінка9/18
Дата конвертації14.04.2016
Розмір4.05 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

6 Реферат (тези) лекції за планом

Епідеміологічний анамнез:




- схільність до сепсису зумовлюють імуносупресивні захворювання (цукровий діабет, цироз печінки, опікова хвороба, злоякісні пухлини, хвороби крові тощо); часто сепсис є нозокоміальною інфекцією, особливо в хірургічних, акушерсько-гінекологічних стаціонарах, відділеннях реанімації та інтенсивної терапії, онкогематології, центрах пересадки органів)





ні

так. Клінічні ознаки:




- cептицемія: у 70-80 % хворих починається гостро: підвищення температури тіла, озноб, рясне потовиділення, головний біль, слабкість; тахікардія, АТ знижений, тони серця ослаблені; гепатоспленомегалія; задишка, згодом може розвинутися дихальний дистрес-синдром; септикопіємія-утворення вторинних септичних вогнищ: пневмонія, плеврит, абсцес печінки, піддіафрагмальний абсцес; ДВЗ-синдром; геморагічні елементи на шкірі та слизових оболонках; хроніосепсис: стійкий субфебрилітет, помірні ознаки інтоксикації, збільшення селезінки


Н

так так, сепсис. Верифікація діагнозу: ні




- бактеріологічне дослідження крові (кров з вени беруть до призначення антибіотиків, двічі на день на висоті підйому температури тіла, протягом 3-х днів поспіль у кількості 10-15 мл), сечі, спинномозкової рідини, виділення із ран і гнояків; посів на цукровий і жовчний бульйони; мікроскопічне дослідження мазків з цього ж матеріалу, зафарбованих за Грамом; розгорнута імунограма (визначення усіх імунокомпетентних клітин, цитокінів, інтерферонів); коагулограми; інструментальні методи дослідження (УЗД, Р-графія ОЧП)



так. Діагноз підтверджено: ні


- визначення остаточного діагнозу із зазначенням вхідних воріт, клінічної форми та варіанта, стадії, тяжкості, ускладнень

- диференціальний діагноз із малярією, лептоспірозом, висипним і черевним тифом, бруцельозом, септичними формами туляремії, псевдотуберкульозом, акатаральною формою грипу, міліарним туберкульозом, ВІЛ-інфекцією, остеомієлітом



Лікування:


- негайна госпіталізація, ліжковий режим до зниження температури;

- антибіотики (цефалоспорини, аміноглікозиди, фторхінолони, макроліди);

- імунотерапія;

- дезінтоксикаційна терапія;

- симптоматична терапія


Одужання: виписування


- зникнення клінічних симптомів;

- нормалізація лабораторних даних



Диспансеризація:


- за клінічними показаннями


Сепсис на сьогоднішній час є складною медичною, загально-біологічною проблемою, так як патогенетичні механізми його розвитку, підходи до лікування і профілактики мають важливе значення для розуміння загальних механізмів гомеостазу і запалення. Вивчення суті сепсису іде паралельно з намаганням дати чітке визначення цієї патології, так як зараз підходи до його трактування є дискусійними.

Актуальність проблеми гнійно-септичних захворювань у дорослих та дітей різних вікових груп визначається тенденцією до їх росту, важкістю їх перебігу, високою летальністю, складністю лікування, яке в силу багатьох причин не завжди є ефективним.

Гнійно-септичні захворювання є актуальною проблемою діагностики, лікування для лікарів усіх спеціальностей.

Сепсис трактується як генералізована форма гнійно-запальної інфекції, зумовленої умовно патогенною бактеріальною флорою, основою патогенезу якої є бурхливий розвиток системної (генералізованої) запальної реакції організму у відповідь на первинно-септичне вогнище.

Складність діагностики сепсису зумовлена тим, що у хворих з клінічними проявами сепсису тільки у 45-50% випадків виявляється бактеремія. Велика кількість ушкоджених, омертвілих тканин (опіки, політравма) також можуть бути пусковим механізмом генералізованої реакції організму. Системна запальна реакція (СЗР) – загальнобіологічна неспецифічна імуноцитологічна реакція організму людини у відповідь на дію ушкоджуючого ендогенного чи екзогенного фактора. Клінічно є неможливим відрізнити патологічний стан, зумовлений системною інфекцією, від змін, викликаних продуктами розпаду тканин. Тому у 1991 році був запропонований термін синдром системної запальної відповіді (SIRS - Systemis Inflammatory Response Syndrom). Системна запальна реакція, викликана доказаною інфекцією, визначена як сепсис. Тоді ж визнано, що сепсис і його ускладнення представляють наростаючу за важкістю послідовних клінічних і патофізіологічних фаз: сепсис, тяжкий сепсис, артеріальна гіпотензія (зберігається реакція на відновлення об’єму крові), септичний шок (артеріальна гіпотензія і гіпоперфузія тканин - рефрактерність до адекватних об’ємних навантажень, необхідна інотропна підтримка міокарду), синдром поліорганної недостатності (ПОН).

Враховуючи те, що фізіологічною особливістю новонароджених і дітей раннього віку є схильність до генералізованих реакцій організму на надмірний вплив ушкоджуючих факторів, зокрема інфекції, сепсис в цьому віці завжди протікає з поліорганною недостатністю. А тому виділення синдрому сепсису (сепсис без ПОН) і тяжкого сепсису (сепсис з ПОН) у дітей є допустимим у шкільному і підлітковому віці. Серед синдромів ПОН необхідно виділяти септичний (інфекційно-токсичний) шок: розвиток в умовах інфекційного захворювання, прогресуючої артеріальної гіпотензії, не зумовленої гіповолемією.

ССЗВ характеризується наявністю проявів системного запалення: гарячка або гіпотермія, лейкоцитоз або лейкопенія, тахікардія, тахіпное підвищений об’єм хвилинної вентиляції легень.

Окрім того, доказано, що запуск запального каскаду при сепсисі може здійснюватись не тільки живою бактерією, але і її фрагментами (бактеріальні екзо-, ендотоксини, модуліни). Останні мають здатність активізувати викид цитокінів нейтрофілами, моноцитами, макрофагами. При цьому сепсис принципово відрізняється від інших інфекцій тим, що розвивається з участю умовно-патогенної мікрофлори, а тому вилікування можливе без повної їх елімінації з організму.

Згідно даних Ісакова Ю.Ф., для розвитку сепсису велике значення має масивність бактеріальної інфекції, яка діє на фагоцитуючі клітини макроорганізму. В зв’язку з цим автор трактує сепсис як генералізоване запалення, що розвивається у відповідь на надмір мікроорганізмів або їх фрагментів.

Однак для розвитку сепсису має значення не безпосередній вплив мікробів на організм, а суттєві порушення в імунній системі від стану надмірної активації («фаза гіперзапалення») до стану імунодефіциту («фаза імунопаралічу»).

Концентрація в крові бактерій і /або їх фрагментів може бути неадекватною для роботи імунної системи, а може бути і надмірною, що призводить до її зриву. Надмірне мікробне навантаження в першу чергу приводить до функціональної недостатності факторів природнього захисту (система фагоцитозу, комплемент).

Останнє зумовлює порушення функції клітинної і гуморальної ланок імунітету, зниження резистентності організму до інфекції.

Протиінфекційні бар’єри.

Надмірна концентрація мікробних агентів пригнічує систему протиінфекційного захисту організму, яка поєднує три рівні.

Перший рівень – конкурентна взаємодія з бактеріями нормальної мікрофлори людини (колонізаційна резистентність). Нераціональна антибіотикотерапія, порушення кишкового пасажу сприяють руйнуванню цього бар’єру.

Другий рівень – бар’єри на шляху інфекції: шкіра, слизові оболонки і їхній секрет з бактеріостатичними і бактерицидними властивостями, що сприяє механічному видаленню мікроорганізмів, пригніченню їх розмноження.

У більшості випадків клінічними проявами сепсису передують механічні, фізичні і /або трофічні порушення цілості шкіри або слизових оболонок.

Третій рівень – фагоцитарна система організму, представлена циркулюючими в крові моноцитами і нейтрофілами сполучної тканини, макрофагами і клітинами лімфоцитарної системи, а також імунної реакції, опосередковані антитілами.

Ослаблення захисних бар’єрів сприяє проникненню мікроорганізмів в тканини і активізації фагоцитозу. При цьому відбувається лізис бактерій і презентація їх антигенів для подальших імунних реакцій.

Отже, організм є активним учасником аутодеструктивного процесу. В наш час провідну роль у розвитку септичних процесів відіграли грам-негативна флора (кишкова паличка, паличка синьо-зеленого гною, клебсієла, протей). При цьому пусковим механізмом у розвитку сепсису є ліпополісахарид мембран бактерій (ендотоксин).

У патогенезі сепсису і його ускладнень провідну роль відіграють: ендогенні медіатори, порушення периферійної мікроциркуляції, пригнічення функції міокарду, зменшення транспорту і використання кисню тканинами. Доказано, що організм сам продукує речовини, які здатні викликати SIRS, септичний шок, синдром ПОН. Масивне ушкодження тканин, особливо у поєднанні з грам-негативною інфекцією супроводжується поширеною і неконтрольованою активністю мононуклеарних фагоцитів (МФ).

“Цитокінова буря”. При адекватному мікробному навантаженні початковий період імунної відповіді нейтрофіли і моноцити виділяють простагландини, лейкотрієни, оксид азоту, кисневі радикали, про- і протизапальні цитокіни. Цей процес супроводжується викидом великої кількості медіаторів запалення (цитокінів) усіма клітинами організму дитини, в т.ч. і імунокомпетентними, що поступають у системний кровоплин і викликають системну відповідь.

Серед них найважливіше значення мають фактор некрозу пухлин (TNF, FNF) інтерлейкіни (IL), які утворюються у відповідь на вплив мікробних токсинів і сприяють адгезії лейкоцитів до клітин ендотелію, звільненню протеаз, арахідонових метаболітів, активізації системи згортання крові IL-1, IL-8 відіграє особливо важливу роль у підтриманні запалення тканин. IL-6, IL-10 посилюють дію реактантів гострої фази і імуноглобулінів, нейтралізують функції Т-лімфоцитів і макрофагів. Метаболіти арахідонової кислоти (тромбоксан А2, простагландин Е) беруть участь у розвитку гарячки, тахікардії, тахіпное, вентиляційно-перфузійних порушень, лактатацидозу. В розвитку запалення немало важливу роль відіграють лейкотрієни [LTB-4, LTC-4, LTE-4, GM-CSF, IFN-f, ліпідозв’язаний протеїн (LAP)]. Останні стимулюють продукцію простагландинів, вільних радикалів, оксиду азоту, кожен з яких є сильним фактором впливу на клітинному рівні. Така направленість медіаторної відповіді на подразник трактується як ССЗВ з переважно протизапальною направленістю.

Встановлено, що надмірна запальна реакція з гіперпродукцією TNF, IL, простагландинів змінюється фазою імунопаралічу, яка характеризується зниженням активності моноцитів з підвищеним утворенням протизапальних цитокінів IL-10. Зменшення запальної реакції пояснюється компенсаторним викидом протизапальних медіаторів (IL-10, гістамін, трансформуючий ростовий фактор, серотонін, брадикінін, фактор Хагемана, фактор активації тромбоцитів, ендорфіни). Запуск компенсаторної протизапальної відповіді здійснює IL-10. Названі процеси характеризують ССЗВ з переважно протизапальною направленістю.

IFN-γ активізує диференціацію Th-0 у Th-1 і пригнічують диференціацію Th-2. Th-1 належить провідна роль у регуляції функції клітинного імунітету. Вони синтезують IFN-γ, який є сильним активатором фагоцитозу, IL-2, індуктором проліферації активованих презентованим антигеном Т-лімфоцитів.

Функцію Th-1 активізують IL-1, збільшуючи синтез простагландину Е2. Останній сприяє підвищеному синтезу протизапальних цитокінів Th-2.

Th-2 продукують IL-4, IL-5, IL-10, IL-13 і беруть участь у формуванні гуморальної імунної відповіді. IL-4 направляє диференціацію Th-0 у Th-2, а IL-10, IL-13 і IL-4 пригнічують функцію Th-1 і функції макрофагів.

Таблиця 1



Медіатори сепсису (за Светухіним А.М.)

Прозапальні цитокіни

Протизапальні цитокіни


Лейкотрієни (LТВ4, LTC4, LTE4), GM-CF, фактор некрозу пухлин-α (TNF-α), простагландини (РGE2, PG12, ТХА2),

інтерлейкіни: IL-1, ІL-6, ІL-8, IFN-γ, кисневі метаболіти, тромбоксани, LAP



Білки каскаду комплементу, IL-10, IL-IRA, гістамін, трансформуючий ростовий фактор-β (TGF-β), серотонін, фактор Хагемана (ХІІ), брадикінін, оксид азоту (NO), фактор активації тромбоцитів (РАF), ендорфіни.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка